Категорія: Статті Page 3 of 7

Серед факторів способу життя, що негативно впливають на здоров’я людини, у тому числі на показники дихальної, репродуктивної, травної та серцево – судинної системи, паління посідає одне з перших місць. Поширеність тютюнокуріння є
однією з найсерйозніших небезпек для здоров’я населення. За даними ВООЗ, щорічно у світі помирає понад 8млн осіб через хвороби, які спричинені цією залежністю, у тому числі близько 80 тис. осіб в Україні. Окрім того, вживання тютюну завдає істотних економічних збитків. До них можна віднести значні витрати на охорону здоров’я та втрати людського ресурсу в результаті захворюваності й смертності, які зумовлені вживанням тютюну.
Лаболаторними дослідженнями у тютюновому димі виявлено понад 4000 сполук, близько 50 з них – канцерогени, а більше ніж 450 – токсичні речовини, серед яких одна з основних – нікотин, алкалоїд, що викликає хімічну залежність. В
результаті горіння тютюну виділяється нікотин. Він вражає нервову та серцево – судинну системи. Порушується дихання, травлення. Дають збої залози внутрішньої секреції. Виникають різні захворювання, наприклад, тяжкі бронхіти, емфізема,
туберкульоз, рак легенів, атеросклероз, гіпертонія та багато інших.

Боротьба проти тютюнопаління ведеться у всьому світі вже давно. На курця та оточуючих його людей може позитивно вплинути дуже глибока проінформованість суспільства. На самосвідомість деяких тютюнозалежних це може вплинути на стільки, що вони взагалі кидають палити. Починаючи з 1988 року, 31 травня в Україні щорічно відзначається Всесвітній
день без тютюну. Ця дата створена для того, щоб доносити до людей інформацію про вплив та шкоду від цієї гидоти, і в наслідок цього знижувати поширення шкідливої тютюнової залежності.
В Україні від 2009 року чинне законодавство забороняє тютюнопаління у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності; у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян; у приміщеннях
гуртожитків; в аеропортах та на вокзалах; в усіх закладах охорони здоров’я, освітніх закладах, громадському транспорті та у місцях загального користування, культурного та спортивного призначення, ресторанного господарства. Також закон забороняє пряму рекламу тютюнових виробів, поширення безкоштовних зразків сигарет, рекламу тютюну, промоутерські акції та спонсорство тютюновими компаніями.
А от у деяких країнах, де з курінням борються організовано, так як борються з організованою злочинністю, там курців стало набагато менше. Досвід країн, які успішно проводять боротьбу з курінням, доводить, що основний внесок у відмову від куріння вносять медичні працівники первинних структур охорони здоров’я. Самостійно кинути курити досить важко, саме тому
висока інформованість лікарів та середніх медичних працівників про проблему куріння та усвідомлення ними свого значення в боротьбі з цим фактором ризику є передумовою для успішного втручання, спрямованого на припинення куріння.
Медичні працівники мають надавати практичні поради і консультації особам, які бажають позбутися залежності від тютюнових виробів та відповідну лікувально – профілактичну допомогу. Дивлячись на таку ситуацію, треба суттєво посилювати пропаганду здорового способу життя.

Список рекомендованої літератури:

1). Бабінець Л. С. Тютюнопаління: патогенетичні механізми, можливості медикаментозної корекції (Огляд літератури) / Л. С. Бабінець, З. Я. Онуфрик // Сімейна медицина. – 2021. – No2-3. – С. 92 – 95.
2). Волошина І. М. Тютюнопаління vs e – сигарети: підміна гравців. Доказове лікування нікотинової залежності / І. М. Волошина // Артеріальна гіпертензія. – 2020. – No1. – С. 35 – 41.
3). Гутор Т. Г. Поширеність вживання тютюнових виробів серед молодого населення Львівської області / Т. Г. Гутор, С. П. Козій-Бределєва // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2020. – No4. – С. 13 – 18.
4). Дедишина Л. Мій зможе? Тютюн і сексуальне здоров’я / Л. Дедишина // Фармацевт практик. – 2020. – No10. – С. 22 – 23.
5). Котова Н. В. Вплив вторинного тютюнового диму на респіраторну патологію, сенсибілізацію та розвиток алергічних захворювань у дітей раннього віку / Н. В. Котова, О. О. Старець, Д. А. Коваленко // Здоров’я дитини. – 2021. No5. – С. 68 – 74.
6). Лісецька І. С. Види та пристрої для паління та їх шкідливий вплив на організм людини / І. С. Лісецька // Український журнал перинатологія і педіатрія. – 2021.- No1. – С. 81 – 90.
7). Лісецька І. С. Поширеність шкідливої звички паління серед осіб підліткового та юнацького віку / І. С. Лісецька, М. М. Рожко // Сучасна педіатрія. – 2021. – No5. – С. 41 – 46.
8). Омельченко Е. М. Вплив законодавчих змін у сфері охорони здоров’я щодо тютюнопаління на захворюваність та смертність від серцево – судинної патології серед населення України / Е. М. Омельченко, О. О. Полька, О. Т. Єлізарова, С. С. Карташова // Довкілля та здоров’я. – 2021. – No2. – С. 15 – 21.
9). Тютюн і психічні розлади: причинно – наслідкові зв’язки // НейроNews. 2021. – No9. – С. 6 – 7.

Туберкульоз — це інфекційне захворювання, збудником якого є мікобактерія туберкульозу, котра передається переважно повітряно-крапельним шляхом від хворої людини до здорової. Туберкульоз, у більшості випадків, уражає легені, але захворювання може ушкодити будь-який орган, наприклад: нирки, хребет, мозок, лімфатичні вузли, кишечник, шкірні покриви, статеві органи тощо. Туберкульозом можна заразитися при вдиханні повітря, в якому є мікобактерія туберкульозу, яку ще називають паличкою Коха – на честь науковця, що відкрив цей збудник у 1882 році. Цей мікроорганізм не схожий на інші мікроби. Його
унікальність, насамперед, полягає в тому, що він є стійким до умов навколишнього середовища. З року в рік росте кількість вперше в житті виявлених хворих активним туберкульозом органів дихання, в т.ч. з відкритими, заразними формами.
Основним джерелом туберкульозної інфекції є людина, хвора на туберкульоз, яка виділяє мікобактерії туберкульозу з мокротинням при кашлі, чханні, розмові. Нерозпізнані вчасно хворі, не вважаючи себе заразними, продовжують вести звичайний спосіб життя і тому особливо небезпечні для оточуючих. Джерелом інфекції може бути також хвора на туберкульоз велика рогата худоба (зараження
відбувається в основному через молоко). Мікобактерії туберкульозу надзвичайно стійкі до впливу різноманітних природних факторів, особливо висушування. Так, у пилу вони зберігаються біля 2-х тижнів. Під час інтенсивного переміщення повітря, (підмітання підлоги, руху людей) пилинки, що містять мікобактерії, піднімаються у повітря і, проникаючи в легені, спричиняють зараження туберкульозом. Тому дуже важливо проводити вологі прибирання в помешканнях, службових приміщеннях, громадському транспорті. Вважається, що кожний хворий з «відкритою» формою туберкульозу інфікує 10-15
людей на рік, але це не межа, в медичній практиці описаний випадок, що – 54 особи! Та все ж не кожен з нас, зазнавши контакту з мікобактерією хворіє на туберкульоз. Факт проникнення мікобактерії в організм, що визначається як інфікування, не рівнозначне захворюванню. Під впливом імунної системи людини мікобактерії міняють свої біологічні властивості до неактивних форм і лише при певних умовах
становлять загрозу розвитку захворювання. Така загроза стає реальною під впливом факторів ризику, які призводять до зниження імунного захисту. Інфікування мікобактеріями туберкульозу серед усього населення у віці 40 років і старше становить 80%. Це означає, що захворювання можливе не лише при
недостатньому харчуванні, поганих житлових умовах, виснажливій праці, але й у будь-якої здорової людини, яка зазнала стресової ситуації, хірургічного втручання, травми, тощо.
Віддавна туберкульоз вважається супутником сирого клімату, поганого харчування та бідності. Тому соціальні фактори, такі як відсутність постійного місця проживання, перебування у місцях позбавлення волі, безробіття, малозабезпеченість також важливі. Ускладнюється епідемічна ситуація великою міграцією населення, недостатнім харчуванням, вживанням алкоголю. Все ж основну роль у виникненні
туберкульозу грає комбінація вищезазначених факторів.
Виявити початкові туберкульозні зміни в легенях можна лише рентгенологічними
методами обстеження. Флюорографічне обстеження органів грудної клітки вважається найефективнішим
методом виявлення туберкульозу. Серед дорослого населення існує недостатнє усвідомлення важливості флюорографічного обстеження органів грудної клітки, яке повинно відбуватися не рідше 1 разу в 2 роки, а для декретованих груп, диспансерних хворих, курців – щороку. Це найефективніший метод раннього
виявлення хвороби, яка на цьому етапі повністю піддається лікуванню і не призводить до інвалідизації.
Другим методом профілактики туберкульозу серед дітей і підлітків є своєчасне проведення туберкулінових проб і щеплень БЦЖ.
УВАГА! Туберкульоз може розпочинатися під «масками» гострого респіраторного захворювання, грипу, загострення хронічного бронхіту, пневмонії.
Основними симптомами захворювання є:
• кашель більше двох тижнів;
• підвищена температура тіла більше 7 днів;
• задишка;
• біль в області грудної клітки;
• поганий апетит, постійна слабкість;
• безпричинна втрата ваги;
• підвищена пітливість, особливо вночі;
• кровохаркання (наявність крові в мокроті).
Які дослідження дозволяють поставити діагноз?
Огляд лікаря, дослідження мокротиння під мікроскопом, рентгенівський знімок грудної клітки та інші, які Вам порадить лікар.
Як лікують туберкульоз
Існують спеціальні протитуберкульозні препарати. Хворому на туберкульоз лікар призначає комбінацію з декількох лікарських препаратів, які доповнюють один одного. Курс лікування туберкульозу має тривати не менше 6–8 місяців. Найголовніше під час лікування – суворо виконувати всі призначення і рекомендації лікаря і в жодному випадку не переривати лікування. Важливо виявити туберкульоз у початковій його стадії. Якщо провести в цей час необхідне лікування, то в більшості випадків досягається стійке та повне видужання.
З профілактичною метою здоровим людям слід:
– дотримуватись правил особистої гігієни;
– дотримуватись збалансованого харчування;
– відмовитись від шкідливих звичок, особливо паління;
– вести здоровий спосіб життя;
– уникати простудних хвороб та своєчасно звертатись до лікарів;
– регулярно проходити флюорографічне обстеження.
Пам’ятайте:
Туберкульоз не розрізняє соціального статусу і однаково небезпечний для всіх.
Існують програми боротьби з туберкульозом і ефективні ліки.
Лікування туберкульозу необхідно розпочинати якомога раніше, аби швидше і
легше досягти результату.
В Україні лікування протитуберкульозними препаратами безкоштовне.

Список використаних джерел :

Актуальні проблеми лікування і профілактики туберкульозу : Тези науково- практичної конференції з міжнародною участю (16-17 травня 2018 р., м. Київ ) //

Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2018. – No 2. – С. 74-90.
Валецький Ю. М. Досягнення та складні питання боротьби з туберкульозом в Україні : “Імунопатологія при захворюваннях органів дихання і травлення” VII Науковий симпозіум з міжнародною участю, 8-9 жовтня 2019р., Тернопіль, Україна / Ю. М. Валецький, Р. О. Валецька // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2019. – No 3. – С. 76-77.
Грищенко О. Інфекційний контроль у ЗОЗ, що надають допомогу хворим на туберкульоз / О. Грищенко // Довідник головної мед. Сестри. – 2019. – No 8. – С. 26- 32.
Дашкевич Ю. Лікуємо туберкульоз по-новому: рекомендації ВООЗ . / Ю. Дашкевич // Довідник головної мед. сестри. – 2018. – No 10. – С. 23-26.
Державна стратегія розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню // Туберкульоз, Легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2020. – No 1. – С. 18-24.

Динаміка інфраструктури протитуберкульозної служби в Україні за період виконання “Загальнодерожавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки” / В. М. Мельник [та ін.] // Укр. пульмонол. журнал. – 2019. – No 2. – С. 33-36.

Досягнення та складні питання щодо подолання туберкульозу в Україні (консолідований погляд з різних регіонів) [ / Л. Д. Тодоріко [та ін.] // Туберкульоз, Легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2020. -No 1. – С. 10-17.
Жавріченко К. В. Туберкульоз легень як глобальна проблема усього світу / К. В. Жавріченко // Медсестринство. – 2019. – No 3. – С. 17-21.
Корнага С. І. Успіхи та недоліки в боротьбі з туберкульозом / С. І. Корнага, І. І. П’ятночка // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2018. – No 2. – С. 44-49.
Мельник В. М. Оцінка результатів лікування хворих на туберкульоз / В. М. Мельник, І. О. Новожилова, В. Г. Матусевич // Укр. пульмонол. журнал. – 2018. -No 4. – С. 35-41.
Мельник В. М. Причини неефективного лікування хворих на туберкульоз легень / В. М. Мельник, І. О. Новожилова, В. Г. Матусевич // Укр. пульмонол. журнал. – 2020. – No 1. – С. 5-9.
Мельник В. М. Проблема низької ефективності лікування хворих на туберкульоз легень / В. М. Мельник, І. О. Новожилова, В. Г. Матусевич // Укр. пульмонол. журнал. – 2019. -No 1. – С. 25-32.
Мельник В. М. Психологічна допомога хворим на туберкульоз / В. М. Мельник, І. О. Новожилова, В. Г. Матусевич // Укр. пульмонол. журнал. – 2019. – No 2. – С. 63-71.
Нові підходи та моделі лікування туберкульозу у світлі реформ : “Імунопатологія при захворюваннях органів дихання і травлення” VII Науковий симпозіум з міжнародною участю, 8-9 жовтня 2019р., Тернопіль, Україна / І. Я. Макойда [и др.] //
Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2019. – No 3. – С. 78.
Оцінка досліджень стосовно контактів з туберкульозом за національними стандартами // Український журнал з проблем медицини праці. – 2019. – Т. 15No 4. – С. 325.
П’ятночка І. Т. Знання історії туберкульозу – запорука успіху і застереження від помилок / І. Т. П’ятночка, С. І. Корнага // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2019. – No 4. – С. 94-99.
Петренко В. І. Нові підходи до виявлення і лікування латентної туберкульозної інфекції / В. І. Петренко, М. Г. Долинська // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ- інфекція. – 2018. – No 4. – С. 5-10.

Савула М. М. Лікуватися з приводу туберкульозу легень у стаціонарі чи амбулаторно – що думають пацієнти? / М. М. Савула, Н. М. Лопушанська // Інфекційні хвороби. – Тернопіль, 2018. – No4. – С. 4-9.
Соціально-психологічні аспекти лікування хворих на туберкульоз на стаціонарному
етапі / Г. П. Олещенко [та ін.] // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. – 2019. – No 4. – С. 30-35.
Ставлення хворих на туберкульоз до захворювання та лікування / І. О. Новожилова
[та ін.] // Укр. пульмонол. журнал. – 2021. – No2. – С. 11-15.
Трофімова Н. Лікувальне харчування хворих на туберкульоз. Зразки документів / Н.
Трофімова // Довідник головної мед. сестри. – 2019. -No 9. – С. 16-18.
Устінов О. Мультирезистентний туберкульоз в Україні: причини поширення та шляхи подолання / О. Устінов // Український медичний часопис. – 2018. – Т. 1 No 1. – С. 39-41.
Фещенко Ю. І. Сучасні тенденції вивчення проблем туберкульозу / Ю. І. Фещенко // Укр. пульмонол. журнал. – 2019. – No 1. – С. 8-24.
Щанкіна О. Як діагностувати туберкульоз за новою інструкцією / О. Щанкіна // Управління закладом охорони здоров’я. – 2019. – No12. – С. 28-30.
Як діяти, якщо в пацієнта – туберкульоз: покрокова інструкція // Управління  закладом охорони здоров’я. – 2019. – No11. – С. 60.

Хронічні хвороби нирок займають особливе місце серед хронічної патології, оскільки вони широко розповсюджені (зустрічається у кожного 10-го мешканця Землі) а їх розвиток пов’язаний з погіршенням якості життя населення. На хронічні хвороби нирок страждає, у більшій мірі, працездатна частина населення. Не дивлячись на те, що існують прості та доступні методи ранньої діагностики, у значної кількості пацієнтів хронічні хвороби нирок виявляється на термінальній стадії, коли вже втрачена можливість «зупинити» прогресування процесу за рахунок нефропротекторної терапії.

Щоб зберегти нирки здоровими, необхідно дотримуватись наступних рекомендацій:

Для нормальної роботи нирок необхідно випивати за добу не менше 1,5 л води (при відсутності набряків, ниркової або серцевої недостатності). Якщо ви активно займаєтесь спортом, кількість рідини необхідно збільшити із-за інтенсивного потовиділення. Не можна заміняти воду літрами кави або газованих напоїв, так як вони провокують утворення в нирках каменів.

Правильне харчування. Достатня кількість в раціоні овочів та фруктів з підвищеним вмістом вітаміну А: морква, солодкий перець, зелень петрушки, кропу, а також тих, які володіють сечогінною дією – гарбуз, кавун, диня, яблука та сливи. Ідеальним засобом для нирок є сік або морс з журавлини, які володіють слабкими антибактеріальними властивостями. Необхідно обмежити вживання повареної солі.

Нирки люблять горизонтальне положення, в якому покращується кровопостачання. Це, можливо не має особливого значення для здорових людей, але треба враховувати цю рекомендацію при захворюваннях нирок.

Помірні фізичні навантаження. Для профілактики опущення нирок показані латиноамериканські та східні танці, вправи «велосипед», плавання. Щоденні прогулянки та ходьба найпростіший спосіб підтримувати функцію нирок. Найбільш улюблена поза для нирок колінно-ліктьова (стоячи навколішки та спираючись на коліна та лікті) – 5 хвилин на день в такій позі дозволяє покращити роботу нирок. Особливо це корисно для вагітних жінок.

Правильне взуття. Виключити тривале носіння взуття на високих підборах – це змінює положення кісток тазу, а з ними і положення нирок. Влітку корисно ходити босоніж по гравію, траві.

Одежа. Якщо ваші нирки нездорові, то відмовтесь від тісних брюк, шортів, юбок, які погіршують кровообіг в малому тазі. Жінки повинні відмовитись від коротких спідниць в холодну пору року, і навіть влітку.

Треба пам’ятати, що шкодить природному фільтру організму

1 Вживання занадто солоних страв і газованих напоїв. Встановлено, що дві або більше порції штучно підсолодженої газованої води в день двократно погіршують роботу нирок. Причиною хвороб нирок може бути і неконтрольоване вживання мінеральної лікувальної води без консультації з лікарем. Надмірне вживання солі більше 5 г на добу призводить до підвищення артеріального тиску та затримці рідини.

2. Алкоголь – один з основних ворогів здорових нирок, який може призвести до розвитку ниркової недостатності. Це відноситься і до слабоалкогольних напоїв, пива.

3.Різке схуднення. Жорсткі дієти можуть сильно зменшити кількість жиру навколо внутрішніх органів, у тому числі нирок, що загрожує їх опущенням. Небезпечні для нирок також безсольові дієти та білкові дієти (зайві білки розщеплюються з утворенням кінцевих продуктів азотистого розпаду- креатиніну, сечовини, сечової кислоти, які шкодять організму і повинні виводитися нирками).

4 Погано впливають на нирки парникові овочі та фрукти які вирощують з використанням пестицидів. Нирковими провокаторами є шпинат, щавель, велика кількість шипшини Не люблять нирки і продукти з надмірною кількістю залізовмісних сполук: стара свинина, лівер.

5. Не затримуйте надовго сечопуск, коли хочете до туалету. Повний сечовий міхур стає менш еластичним і сеча у невеликих кількостях потрапляє в уретру, створюючи ідеальне середовище для розмноження бактерій. Тому в туалет краще ходити по першому позиву.

6. На нирки погано діють хронічні вогнища інфекції. (ангіни, хронічні тонзиліти, гайморити, карієс) . З одного боку вони викликають постійну, хоч і незначну інтоксикацію, а з іншого – збудники з током крові можуть потрапляти в нирки і викликати запалення (особливо стрептококова інфекція). Тому необхідно проводити своєчасне лікування.

7. Нирки не люблять холод. Небезпечно сидіти на чомусь холодному та вологому, на камені, на сирій землі. З цієї причини захворювання нирок часто виникають у туристів, альпіністів, рибалок, які ночують у холодних умовах. Небажано довго перебувати в холодній воді. Небезпечно взагалі, а в літньому віці особливо, в холодну пору року носити короткі куртки, жінкам — ходити в легких спідницях із тонкими колготками.

8. Небезпечним для нирок є безконтрольний прийом різних лікарських засобів, в першу чергу, протизапальних та знеболюючих, деяких антибіотиків.

Дотримання  цих простих правил дозволить на довгі роки зберегти здоров’я.

Джерело: https://bit.ly/3J2ncIm

В період воєнного стану надзвичайно актуальними постають питання збереження здоров’я військовослужбовців як одного із чинників підвищення боєздатності військ та профілактики серед них інфекційних хвороб, у тому числі правця. Водночас існує великий ризик розвитку правця і серед населення.
Екстрена профілактика правця показана при:
– травмах з порушенням цілісності шкірних покривів та слизових
оболонок;
– опіках та відмороженнях (термічних, хімічних, радіаційних) другого, третього та четвертого ступеню;
– проникних пошкодженнях шлунково-кишкового тракту;
– пологах поза медичними закладами;
– гангрені або некрозі тканин будь-якого етапу, абсцесах;
– укусах тваринами;
– позагоспітальних абортах.
Важливо своєчасно провести екстрену профілактику правця, яка передбачає:
– первинну хірургічну обробку рани;
– створення імунологічного захисту.
Рекомендовані препарати, для екстреної імунопрофілактики правця:
АДП-М – адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин зі зменшеним вмістом антигенів.
ППЛІ – протиправцевий людський імуноглобулін, який виготовляють з крові імунних людей. Одна профілактична доза ППЛІ вміщує 250 міжнародних одиниць (МО).
Які терміни введення:
 АДП-М – не раніше 3-го та не пізніше 12-го дня після травми до 20 днів з моменту отримання травми.
 ППЛІ – імуноглобулін застосовують негайно для профілактики правця у дітей та дорослих замість конячої протиправцевої сироватки.
Спосіб застосування та дози:
 АДП-М – вводити глибоко внутрішньом’язово в ділянку дельтоподібного м’яза в кількості 0,5 мл (разова доза). Перед введенням ампулу ретельно струсити до одержання гомогенної суспензії.
 ППЛІ – вводять у дозі 250 МО внутрішньом’язово у верхній зовнішній квадрант сідниці.

ПРИМІТКИ.
1. Повний курс імунізації АДП-М-анатоксином для дорослих складається з трьох щеплень по 0,5 мл кожне з інтервалом 4 тижні між 1 та 2 дозами та 6 місяців між 2 та 3 дозами, ревакцинація через рік, в подальшому
кожні 10 років.

2. Два щеплення за звичайною схемою імунізації (для дорослих та дітей) та одне щеплення при скороченій схемі імунізації для дорослих.
3. При ранах, що піддаються зараженню («інфікована рана»), вводять ППЛІ.

Коронавірус викликає низку змін в організмі, які також зачіпають і серцево-судинну систему. Порушення згортання крові спричиняє утворення мікротромбів, зміну жорсткості судинної стінки і є причиною підвищеного артеріального тиску – і це лише деякі наслідки вірусу COVID–19.
Особливо серйозно COVID–19 здатен вдарити по здоров’ю людей, що вже мають захворювання серця та судин. Хвороба може погіршити стабільний стан і спричинити кризу.
Є група інфекційних захворювань міокарду – так звані міокардити, причина яких криється у вірусній, бактеріальній, грибковій інфекціях чи токсинах. Механізм ураження серцевого м’язу пов’язаний із впливом патогенних мікроорганізмів та продуктів їхньої життєдіяльності на тканини серця. Також
пошкодження відбувається на тлі загальної реакції організму на запалення. Під час коронавірусної інфекції ризик ураження серця та серцево-судинної системи в цілому, безсумнівно, високий. Нерідко це приводить до серйозних наслідків, особливо при наявності хронічних серцево-судинних та ендокринних захворювань.
Не можна сказати, що проблеми з серцем та судинами виникають у всіх, хто переніс COVID–19. В першу чергу в групі ризику – люди с серцевими захворюваннями. У людей з такими хронічними захворюваннями, як ішемічна хвороба, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, надлишкова маса тіла – нерідко виникає підвищене тромбоутворення. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця, атеросклеротичним ураженням судин можуть бути повторні інфаркти через мікротромбоз коронарних судин.
Якщо згусток крові потрапив у судини головного мозку, це може закінчитися інсультом. Якщо в легені – тромбоемболією чи інфарктом легень, в інші органи – їх ішемічним ураженням. Тому хворим з хронічними захворюваннями варто бути особливо уважними. Проте потрапити під удар можуть і ті пацієнти, які раніше не мали проблем з серцем та судинами. Тому необхідно стежити за тиском та пульсом, особливо
якщо після хвороби не вдається довго відновитися. Якщо є підвищена втома та втомлюваність, головні болі, а при звичних фізичних навантаженнях з’являються задишка і давлячий біль у серці, серцебиття, відчуття перебоїв, немає ритмічності пульсу – тоді варто звернутися до спеціаліста, щоб розібратися в причинах такого стану. Правильне відновлення після коронавірусу – не менш важливо, ніж грамотне лікування. Недуга довго може нагадувати про себе. Чим скоріше почнеться
реабілітація – тим швидше вдасться повернутися до звичного ритму життя. Після завершення гострого етапу хвороби зберігається слабкість, швидка втомлюваність, порушення сну вночі, зниження пам’яті, різні відчуття у
серці. В кожному випадку потрібен індивідуальний підхід, свої аналізи та рекомендації. Якщо не вдається повернутися до звичного фізичного та емоційного стану, як до захворювання, – тоді слід розпочати відновлення організму. Особливу увагу в цьому випадку слід приділити фізичній активності за рахунок грамотно підібраних вправ і програм тренувань. Не будуть зайвими медичний масаж та фізіотерапевтичні процедури. Безумовно, підбирати відновний комплекс повинен лікар. Сьогодні методом профілактики вірусних інфекцій є вакцинація, а не вітаміни. Вітаміни не виявляють специфічного впливу на вірус. Вони відносяться до лікарських засобів, тому їх повинен призначати лікар після огляду, консультації і після здавання аналізів. Надлишковий прийом цих препаратів може привести до гіпервітамінозу, причому деякі з цих речовин у
великих кількостях стають отруйними.
Для зміцнення серця найкращий вітамін – це активний відпочинок, збалансоване харчування, режим сну, регулярне фізичне навантаження: прогулянки, лікувальна фізкультура, пробіжки, лижі та ковзани. Така фізкультура зміцнить імунітет та підніме настрій.

Список використаних джерел:

1. Батушкін В. В. Фактори смертності хворих на серцево-судинну патологію з коронавірусною інфекцією / В. В. Батушкін, Д. С. Дакалов // Кардиология: от науки к практике. – 2020. – № 1. – С. 91-107.
2. Коронавірусна (COVID) хвороба у дорослих із вродженою хворобою серця: позиційна стаття робочої групи ESC із питань вроджених вад серця та Міжнародного товариства із вроджених вад серця // Артеріальна гіпертензія = Артериальная гипертензия = Hypertension. – 2021. – Т. 14, № 1. – С. 48.
3. Осовська Н. Ю. Постковідні зміни в структурі серця й ефективність
вазодилатора Сиднофарм (результати власного дослідження) / Н. Ю. Осовська, Л. А. Олійник // Український медичний часопис. – 2021. – № 3. – С. 63-69.

4. Позиція Всеукраїнської асоціації кардіологів України щодо серцево-судинних захворювань під час пандемії COVID-19 // Український кардіологічний журнал. – 2020. – Том 27, № 2. – С. 9.
5. Свінцицький І. А. Серцево-судинні наслідки коронавірусної хвороби 2019: особливості клінічного перебігу, діагностики, лікування // Практикуючий лікар. – 2021. – № 2 спецвип. – С. 24-27.
6. Ткаченко Л. О. Потенційні впливи коронавірусів на серцево-судинну систему в умовах пандемії COVID-19 / Л. О. Ткаченко, О. А. Єпанчінцева, Б. М. Тодуров // Кардіохірургія та інтервенційна кардіологія. – 2020. – № 2. – С. 5-17.
7. Частота виявлення порушень серцевого ритму в пацієнтів, які перенесли інфекцію COVID-19, за даними добового моніторування електрокардіограми /
В. О. Збітнєва [та ін.] // Запорож. мед. журн. – 2021. – Том 23, № 6. – С. 759-765.

Щороку в другий понеділок лютого –Міжнародний день боротьби з епілепсією. 2022 року подія випадає на 14 лютого. Епілепсія є неінфекційним хронічним захворюванням мозку, від якого страждає близько 50 млн людей по всьому світі. Ця хвороба характеризується періодичними нападами зі втратою свідомості і судомами.

Нині все ще існує поширений, але позбавлений наукової основи міф про те, що епілепсія є невиліковним захворюванням. Згідно зі світовою статистикою, застосування сучасних протиепілептичних препаратів допомагає знизити ймовірність виникнення нападів у 65% хворих! Таким чином, адекватна терапія, підібрана грамотним лікарем, і чітке виконання рекомендацій пацієнтом дозволяє запобігти як соціальних, так і медичних наслідків захворювання. Це в свою чергу дає можливість пацієнтам з епілепсією здобути освіту і роботу, створити сім’ю і мати дітей.

10 поширених міфів про епілепсію

Список літератури:

COVID-19 створив чимало загроз для людини. Одна з них – це загроза епідемії онкологічних захворювань. Світова медична спільнота не має права її ігнорувати. Забезпечення безперервної онкологічної допомоги в умовах боротьби з COVID-19 є для багатьох країн світу неймовірно складним завданням.

У наш час в світі припадає приблизно третина всіх випадків COVID-19 та пов’язаних з ними летальних випадків. Станом на 2021 рік у світі від онкологічних захворювань померло понад десять мільйонів чоловік. Це неприпустимо багато, якщо врахувати, що цих смертей можна було уникнути.

Пандемія COVID-19 багато в чому вплинула на ситуацію з онкологічними захворюваннями в світі. Часто це називають “смертельною взаємозалежністю”. Обмеження поїздок і величезне навантаження на системи охорони здоров’я, що зайняті боротьбою проти COVID-19, привели до перебоїв у наданні онкологічної допомоги у всьому світі. Це дається взнаки щодо шансів вилікуватися і вижити мільйонам хворих.

Деякі країни зіткнулися з дефіцитом препаратів для лікування раку. В багатьох країнах, навіть гарно забезпечених ресурсами, спостерігається значне зниження показників діагностики нових випадків. Висока вартість лікарських засобів та лікування створює проблеми навіть для країн з високим рівнем доходів.

Наслідки пандемії для ситуації з онкологічними захворюваннями в світі можна назвати катастрофічними. Лікарі своїми очима побачили реальні наслідки ігнорування проблеми неінфекційних захворювань, таких як рак.

Сьогодні світова медична спільнота повинна об’єднати зусилля для підвищення ефективності заходів по профілактиці та боротьби з онкологічними захворюваннями. І також допомогти особам, що формують політику, можливість приймати правильні рішення для ефективної протидії раку.

Ця концепція є одним з найважливіших елементів, спрямованих на просування ефективних підходів щодо охорони здоров’я громадян за допомогою спільних дій для покращення здоров’я.

Ефективні підходи передбачають п’ять елементів: профілактика, раннє виявлення, загальний доступ до діагностики та лікування, паліативна допомога і особлива увага до виявлених даних.

Онкологічній службі необхідні зміни на кожному етапі і заходи по боротьбі з раком. Це смілива і реалістична концепція. Медична спільнота  прагне до того, щоб рак перестав бути смертельною хворобою, і щоб смерть від онкологічних захворювань більше не вважалася звичайною, в порядку речей.

Насамперед, потрібно спрямувати зусилля на проблеми дитячого раку, раку шийки матки та раку молочної залози. Варто прагнути до зміцнення співробітництва і партнерства, посилення політичного лідерства, залучення молоді та громадянського суспільства до означених проблем.

Сьогодні можна з користю застосувати досвід пандемії COVID-19 та активізувати заходи щодо профілактики і боротьби з раком. На сьогоднішній день неможливо ліквідувати рак, проте можна зробити так, щоб він перестав призводити до смертельного результату.

 Використані джерела з фондів медичної бібліотеки:

Особливості імунологічної відповіді в онкологічних хворих на COVID-19 / О. К. Дуда [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2020. – Том 8, № 5/6. – С. 136-137.

Основна мета заходів Всесвітнього дня хворого на бронхіальну астму –  привернення уваги громадськості усього світу до проблеми бронхіальної астми і можливостей її розв’язання спільними зусиллями. Дане захворювання привертає до себе велику увагу медичного суспільства внаслідок прогресивного зростання її виявлення за рахунок застосування в клінічній практиці комп’ютерної томографії органів грудної клітки.

Бронхіальна астма  – це хронічне захворювання легенів, яке ускладнює переміщення повітря в легенях та з них. Дане захворювання може початися в будь-якому віці, і є серйозним, навіть небезпечним для життя. На сьогоднішній день бронхіальна астма є однією з основних проблем у медичній сфері. Це пов’язано з високим розповсюдженням даного захворювання.

Головні прояви бронхіальної астми — це характерний кашель, задишка,  відчуття стиснення в грудях. Згідно міжнародних клінічних рекомендацій бронхіальну астму поділяють на алергічну,  неалергічну, змішану. Факторами, що сприяють виникненню бронхіальної астми є спадкові (генетичні), куріння, екологія, зайва вага. Люди з астмою, які не лікуються, можуть страждати від погіршення сну, втоми протягом дня.

Нікотинозалежні люди більшою мірою схильні до ризику бронхіальної астми, оскільки отруйні смоли надають отруйну дію не тільки на органи дихання, але на весь організм в цілому. Згубна звичка може стати причиною розвитку бронхіальної астми.

Більш тяжкі погіршення астми пов’язані з вірусними інфекціями верхніх дихальних шляхів. Пандемія Covid-19 також внесла свої корективи, оскільки  стала причиною багатьох випадків загострення бронхіальної астми. Особливою групою ризику є хронічні хворі, тому щеплення проти Covid покликані захистити людей  з  бронхіальною астмою. Хороша новина полягає в тому, що при належному лікуванні людина з астмою  може жити нормальним здоровим життям.

Найзнаменитіший лікар стародавності Гіппократ назвав напади утрудненого дихання, які виникають періодично, «астмою», що в перекладі з грецької означає «ядуха».  Він вважав, що такі напади провокуються вологістю і холодом.  Як лікування пропонував вдихати дим, який дає при спалюванні трава ефедри. Цей метод лікування залишається актуальним і дотепер як прообраз інгаляційної терапії, тобто вдихання  лікарських засобів з лікувальною метою.  Ефедрин дотепер використовують  для лікування бронхіальної астми.

Одним з діючим лікувальних факторів є застосування мікроклімату соляних шахт  –  аерозоль кам’яної солі. Хворих на  бронхіальну астму, направляють до профілактичних санаторіїв.  Одним з найвідоміших соляних  шахт є санаторій селища Солотвино Закарпатської області.

Запобігти виникненню бронхіальної астми можна своєчасними і вірно спланованими заходами профілактики. Слід зазначити, що профілактика астми найчастіше виявляється набагато ефективнішою за її лікування.

Щоб зменшити ризики бронхіальної астми необхідно підтримувати  чистоту в будинку – регулярно прибирати, провітрювати приміщення, обмежити використання побутової хімії, гіпоалергенних предметів побуту.

Рекомендована література:

1. Бронхіальна астма / Авт.: М.С.Регеда та ін. ; Львівський нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького. – 5-те вид.доп. та переробл. – Л. : [б. и.], 2012. – 147 с.
2. Бронхіальна астма у дітей: особливості перебігу та діагностики запальних фенотипів, індивідуалізований підхід до лікування : методичні рекомендації / Ю. Г. Антипкін, В. Ф. Лапшин [и др.]. ; Міністерство охорони здоров’я України, Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи, Буковинський державний медичний університет. – Чернівці : “Місто”, 2015. – 32 с.
3. Бронхиальная астма у детей: учеб.-метод. пособие / Авт.: Л.Т.Садовничая и др. – Ростов н/Д : “Феникс”, 2007. – 176 с. – (Медицина для вас).
4. Бэрнс П. Бронхиальная астма  / Питер Бэрнс, Саймон Годфри ; пер. с англ. проф. А.И.Синопальникова. – М. : БИНОМ, 2003. – 128 с.
5. Регеда М.С. Бронхіальна астма / М.С.Регеда. – 3-є вид.,доп. – Л. : “Сполом”, 2005. – 136 с.
6. Регеда М.С. Бронхіальна астма / М.С.Регеда. – 1-е вид. – Л. : “Сполом”, 2004. – 104 с.
7. Фадєєв П.О. Бронхіальна астма / П.О. Фадєєв. – Т. : Навчальна книга-Богдан, 2011. – 136 с.
8. Цой А. Н. Бронхиальная астма : новые решения / А.Н.Цой, В.В.Архипов. – М. : МИА, 2007. – 320 с.

 

 

 

 

 

Всесвітній день боротьби з пневмонією (World Pneumonia Day) з’явився в календарі 12 листопада завдяки Глобальній коаліції проти дитячої пневмонії. Так називається об’єднання міжнародних, урядових, неурядових та місцевих організацій, науково-дослідних і навчальних інститутів, фондів і громадян-активістів.

В цей день установи охорони здоров’я організовують профілактичні заходи, проводять медичні огляди. Крім того, безліч волонтерів розповідають людям про пневмонії і пов’язаних з нею ризиками, роздають інформаційні листівки та буклети.

Пневмонія (давньо-грецькою запалення легень) – це поліетіологічне вогнищеве інфекційно-запальне захворювання легенів із втягненням у патологічний процес респіраторних відділів і обов’язковою наявністю запальної ексудації всередині альвеол.
Пневмонія є одним з найбільш розповсюджених захворювань людини. В Європі на пневмонію в середньому хворіють 15 осіб на 1000 населення. В Україні на пневмонію хворіють щороку від 40 до 50 тис. осіб.

Зросла смертність від пневмонії: при позалікарняних пневмоніях вона нині становить 5-15 % випадків, при госпітальних (нозокоміальних) – до 50 %.
Пневмонія має перебіг, як самостійна хвороба і як ускладнення після перенесених хвороб.

Пневмонія – інфекційне захворювання легенів, частіше за все воно вражає дітей, літніх людей та людей з ослабленою імунною системою.

Існує цілий ряд факторів в організмі людини, що сприяють розвитку інфекції:
проблеми серцево-судинної системи, ослаблений імунітет, хронічні бронхіти,
вплив екологічних факторів на дихальну систему,
зловживання спиртними напоями та куріння, малорухомий тип поведінки (тривалий ліжковий режим), літній вік.

Симптоми пневмонії: бактеріальна пневмонія у хворих, молодше 65 років, має властивість раптового прояву під час або після перенесеної інфекції верхніх дихальних шляхів (наприклад, застуда, грип тощо). До основних симптомів пневмонії відносять: кашель, при якому може виділятися харкотиння зеленуватого або іржавого (відтінком крові) кольору, лихоманка, задишка (часте поверхневе дихання), часте серцебиття, що підсилюється під час вдоху або кашлі, біль у грудній клітці. Також загальна слабкість, швидка втомлюваність, можливі диспепсичні явища (нудота, блювота, діарея).

Небактеріальна пневмонія супроводжується субфібрильною температурою, задишкою, кашлем і відхаркуванням слизу. Симптоми в даному випадку розвиваються менш інтенсивно і прояви їх не такі виражені, як при бактеріальній пневмонії.

Це захворювання є головною причиною смертності неповнолітніх у всьому світі. Щорічно воно забирає життя понад півтора мільйона дітей у віці до п’яти років. Це більше, ніж СНІД, малярія і кір разом узяті. Пневмонія поширена усюди, але найбільше від неї страждають діти в Південній Азії і в Африці.

Втім, цю хворобу можна попередити за допомогою досить простих заходів, наприклад імунізації і правильного харчування та регулярних профілактичних оглядів.

Відмінною профілактикою для пневмонії є відмова від шкідливої звички – куріння. Намагайтеся уникати контактування з людьми, у яких є інфекції дихальних шляхів, так як вони можуть послужити причиною розвитку пневмонії. Також пневмонія може виникнути після таких захворювань, як вітрянка і кір. Якщо ви не хворіли цими хворобами, то уникайте подібних інфекцій, вони можуть викликати ускладнення у вигляді пневмонії.

 

Список рекомендованої літератури:

1. Антибактеріальна терапія у хворих із негоспітальною пневмонією під час епідемії нової коронавірусної хвороби COVID-19 / В. І. Трихліб [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2020. – Том 8, № 5/6. – С. 106-108.
2. Внегоспитальная пневмония: секреты успешного лечения // Участковый врач. – 2019. – № 1. – С. 25-28.
3. Грицова Н. А. Респираторные фторхинолоны в лечении внегоспитальной пневмонии. Взгляд фтизиатра // Укр. пульмонол. журнал. – 2020. – № 2. – С. 61-66.
4. Дані променевої діагностики у хворих із негоспітальною пневмонією під час пандемії COVID-19 залежно від статі та ступеня тяжкості: тези онлайн науково-практичної конференції з міжнародною участю “Актуальні інфекційні захворювання в практиці сімейного лікаря. Алгоритми діагностики, лікування, спостереження” (8-9 квітня 2021 року) / В. І. Трихліб [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2021. – Том 9, № 2/3. – С. 94-95.
5. Дзюблик Я. О. Негоспітальна пневмонія і COVID-19: дискусійні питання // Укр. пульмонол. журнал. – 2020. – № 4. – С. 12-14.
6. Дуда О. К. Раціональна антибіотикотерапія негоспітальної пневмонії // Мистецтво лікування. – 2020. – № 8. – С. 27-29.
7. Зіменковський А. Б. Метод покращення якості та економічної доступності фармакотерапії негоспітальної пневмонії для використання у закладах охорони здоров’я України // Львів. мед. часопис = Acta Medica Leopoliensia. – 2020. – Том 26, № 2/3. – С. 11-20.
8. Коваленко Н. І. Аналіз антибіотикорезистентності умовно-патогенної мікрофлори, виділеної при негоспітальних пневмоніях / Н. І. Коваленко, Т. М. Замазій, І. В. Новікова // Інфекційні хвороби. – 2020. – № 3. – С. 44-49.
9. Коваленко Н. І. Вивчення поширеності й резистентності до антимікотиків грибів роду Candida при інфекційних захворюваннях верхніх і нижніх дихальних шляхів / Н. І. Коваленко, Т. М. Замазій, І. В. Новікова // Актуальна інфектологія. – 2020. – Том 8, № 5/6. – С. 38-41.
10. Локалізація пневмонічної інфільтрації при негоспітальній пневмонії під час пандемії COVID-19 залежно від віку: тези онлайн науково-практичної конференції з міжнародною участю “Актуальні інфекційні захворювання в практиці сімейного лікаря. Алгоритми діагностики, лікування, спостереження” (8-9 квітня 2021 року) / В. І. Твердохліб [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2021. – Том 9, № 2/3. – С. 99-100.
11. Негоспітальна пневмонія на тлі коронавірусної хвороби (COVID-19): принципи діагностики й визначення факторів ризику обтяження патологічного процесу / Т. О. Перцева [та ін.] // Медичні перспективи. – 2020. – Т. 25, № 3. – С. 50-61.
12. Негоспітальна пневмонія, асоційована з COVID-19: погляд на лікування / Ю. І. Фещенко [та ін.] // Укр. пульмонол. журнал. – 2020. – № 2. – С. 5-12.
13. Ніконов В. В. Інфузійна терапія при пневмонії: що нового? // Медицина невідкладних станів. – 2020. – Т. 16, № 2. – С. 37-42.
14. Ортинська О. Пневмонія знову смертельно небезпечна / О. Ортинська, Б. Убога // Фармацевт практик. – 2020. – № 7/9. – С. 22-24.
15. Особливості клінічного перебігу, діагностики та лікування пневмонії, спричиненої SARS-CoV-2 = Features of the clinical course, diagnosis and treatment of pneumonia caused by SARS-CoV-2 / В. І. Петренко [та ін.] // Туберкульоз, Легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція : український науково-практичний журнал. – 2020. – № 2. – С. 29-36.
16. Пилипенко М. М. Показання до інтубації при тяжких пневмоніях: що нового в 2020 році / М. М. Пилипенко, О. Ю. Хоменко // Медицина невідкладних станів. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 130.
17. Пилипенко М. Н. Патофізіологія гіпоксемії та задишки при тяжких пневмоніях / М. Н. Пилипенко, О. Ю. Хоменко // Укр. пульмонол. журнал. – 2020. – № 2. – С. 19-26.
18. Пневмонія, що зумовлена вірусом SARS-COV-2: діагностика та лікування в амбулаторних умовах / В. П. Мельник [та ін.] // Запорож. мед. журн. : науч.-практ. журн. – 2021. – Том 23, № 3. – С. 395-401.
19. Прихована епідемія: як попередити розвиток пневмонії // Фармацевт практик. – 2020. – № 12. – С. 21.
20. Рентгенологічна діагностика пневмоній в онкологічних хворих під час пандемії СOVID-19. Випадок із практики / Г. В. Кулініч [та ін.] // Український радіологічний та онкологічний журнал. – 2020. – Т. 28, № 4. – С. 403-412.
21. Сергієнко Д. В. Гіперсенситивний пневмоніт: клініка, діагностика, лікування // Раціональна фармакотерапія. – 2019. – № 3/4. – С. 43-46.
22. Соловйов С. О. Фармакоекономічні дослідження схем фармакотерапії негоспітальних пневмоній із включенням противірусних препаратів / С. О. Соловйов, В. В. Трохимчук, І. В. Дзюблик // Фармац. журн. – 2020. – № 1. –  С. 33-40.
23. Туркевич О. М. Ключові аспекти лікування тяжкої негоспітальної вірусно-бактеріальної пневмонії // Медицина невідкладних станів. – 2020. – Т. 16, № 6. – С. 127-132.
24. Ходош Э. М. Внебольничная пневмония у взрослых в аспекте современных консенсусов и опыта = Community-acquired pneumonia in adults in terms of modern consensus and experience / Э. М. Ходош // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2020. – № 6. – С. 30-43.
25. Юдина Л. В. Роль и место моксифлоксацина в лечении больных внегоспитальной пневмонией // Укр. пульмонол. журнал. – 2020. – № 1. – С. 29-32.

Кератоконус – дегенеративне незапальне захворювання очей, при якому рогівка через структурні зміни витончується і набуває конічної форми на відміну від нормальної – сферичної. Природа захворювання пов’язана з порушенням механічних властивостей основної речовини рогівки. Волокна, що формують її структуру, втрачають свої характеристики міцності. Під дією внутрішньоочного тиску рогівка випинається вперед. Захворювання, як правило, розвивається на обох очах.

Дане захворювання зазвичай виникає у підлітковому віці, але іноді трапляється  також у молодих людей, частіше до 30 років. Зміна форми рогівки відбувається повільно, як правило  – протягом кількох років. Однак зустрічаються  також випадки швидшого прогресування кератоконуса.

Через конусовидну форму рогівки при кератоконусі промені світла в її різних точках переломлюються нерівномірно, тому гострота зору знижується (як і при короткозорості), і людина бачить предмети спотвореними, лінії – зламаними (як і при астигматизмі). При прогресуючому кератоконусі людина має проблеми з підбором оптичних засобів корекції. Корекція м’якими або жорсткими контактними лінзами може бути проблематичною через непереносимість лінз. При розвинених стадіях кератоконуса відбувається витончення рогівки (аж до розриву), що супроводжується вираженим больовим синдромом. Без лікування кератоконус може призвести до втрати зору.

Непоодинокі випадки, коли кератоконус, особливо на ранніх стадіях, помилково сприймають короткозорість або астигматизм через схожі зорові відчуття. Точнісінько виявити причину погіршення зору можна лише при ретельному обстеженні зорової системи на сучасному діагностичному обладнанні.

Ознаками  кератоконусу є:

• Неможливість коригувати спотворення зору за допомогою стандартних оптичних засобів (окуляри, контактні лінзи);
• прогресуюче зниження гостроти зору;
• спотворення зору, схожі на астигматизм;
• ореоли та засвіти у вечірній та нічний час;
• на останніх стадіях кератоконуса з’являється видне неозброєним оком конусоподібне випинання рогівки.

На сьогодні до кінця ще не вивчені причини розвитку захворювання. Патологію може спровокувати безліч факторів, серед яких:

• несприятлива екологічна обстановка;
• порушення обмінних процесів у ендокринній системі;
• травми ока.

Важливу роль відіграє і  є спадковість , тому людям, у родичів яких виявлено кератоконус, необхідно з дитинства регулярно проходити діагностику зору. Офтальмологи відзначають зростання кількості випадків кератоконусу в останнє десятиліття, що, з одного боку, пояснюється найкращими діагностичними можливостями, але з іншого – погіршенням екологічної ситуації.

На жаль, профілактичних заходів проти появи кератоконуса не існує, проте відомі певні методи лікування, щоб вчасно зупинити хворобу. Виявлення хвороби на ранній стадії відіграє важливу роль, щоб уникнути дуже важких випадків, при яких необхідна пересадка рогівки.

Відомі також легші форми перебігу хвороби, коли симптоми візуально не виявляються, але діагностуються шляхом топографічного обстеження.

На ранніх стадіях для корекції зору використовують контактні лінзи , при прогресуванні рекомендована наскрізна кератопластика.

В останнє десятиліття з’явилась можливість терапевтичного лікування кератоконусу. Це метод крос-лінкінга або ультрафіолетове зрощення. Сутність методу полягає в наступному: під впливом спеціально змодельованого та дозованого ультрафіолетового світла (А спектра) відбувається фотохімічна реакція іонізації з виділенням вільного атомарного кисню. Атомарний кисень викликає перехресне зв’язування в молекулах колагену, які є каркасом рогівки, в єдину тривимірну сітку. Це призводить до значного підвищення щільності тканин рогівки. Кератоконус зупиняється. Для проведення процедури використовується лампа Зайлера.

 

Список використаної літератури

1. Офтальмология: национальное руководство / под ред. С. Э. Аветисова и др. — М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. — 988 стр
2. Ситник Г. В. Результаты диагностики и лечения синдрома сухого глаза у пациентов с кератоконусом до и после пересадки роговицы // Офтальмология. Восточная Европа. – 2019. – Том 9, № 4. – С. 481-493.
3. Структурні зміни рогівки, виявлені за допомогою конфокальної мікроскопії у пацієнтів з кератоконусом після прискореного кросслінкінгу / Л. Ф. Тройченко [та ін.] // Офтальмол. журнал. – 2020. – № 2. – С. 24-29.
4. Сучасні методи діагностики та лікування кератоконусу : (методичні рекомендації) / С. О. Риков [и др.]. ; Міністерство охорони здоров’я України, Український центр наукової медичної інформації і патентно–ліцензійної роботи. – Київ, 2016. – 30 с.

Міжнародний день псоріазу відзначається  щорічно 29 жовтня, починаючи з 2004 року. Цей день присвячений  хворим на псоріаз. За підрахунками експертів ВООЗ  у світі нараховується до 200 млн. хворих на псоріаз і кількість їх постійно збільшується.

Псоріаз – хронічне рецидивуюче захворювання шкіри, яке характеризується появою висипки у вигляді папул, які вкриті лусочками. Тому псоріаз ще називають лускатим лишаєм. Захворювання розвивається в будь-якому віці, частіше в молодому чи середньому. У більшості країн хворі на псоріаз становлять   3-13%  загальної кількості уражених різними дерматозами.

Причини виникнення псоріазу невідомі. Його розвитку сприяють психоневрологічні порушення, хвороби внутрішніх органів,  ендокринні розлади, порушення обміну речовин ( особливо вуглеводного ), наявність в організмі вогнищ інфекції.

Загальний стан хворого на псоріаз залишається нормальним, якщо не брати до уваги психологічного дискомфорту, який відчувається хворим внаслідок зовнішнього вигляду його шкіри та тяжких випадків, коли розвивається артрит. У перебігу псоріазу розрізняють три стадії: прогресуючу, стаціонарну та регресуючу. У прогресуючій стадії на шкірі з’являються свіжі папули і збільшуються вже існуючі. У стаціонарній стадії висипання нових елементів припиняється, але старі зберігаються. В регресуючій стадії псоріатичні елементи сплощуються і розсмоктуються. Псоріатичний висип звичайно розміщується симетрично на задніх поверхнях кінцівок, що зазнають тертя і тиску, особливо в ділянці колінних і ліктьових суглобів, на голові, спині та сідниці. Можуть бути уражені також нігті, брови, пахвові ямки, пупок і аноректальна ділянка. У дітей висип часто локалізується на спині, грудях, животі, зовнішніх статевих частинах і рідше на кінцівках.

Для більшості хворих характерний сезонний перебіг хвороби. Розрізняють зимову, літню та змішану форми псоріазу, які вказують на те, що процес загострюється у відповідну пору року.

Псоріаз повністю не виліковується. Спостерігають часткові або повні ремісії, тривалість яких різна – від кількох місяців до кількох років. Але неминучі рецидиви, які, за даними ВООЗ, у більшості хворих розвиваються впродовж 6 місяців.

У комплексі лікувальних заходів застосовують фізіотерапевтичні процедури, санаторно-курортне лікування. Кліматотерапія застосовується в стаціонарній і регресуючій стадіях, особливо добре впливає морський південний клімат на хворих із зимовими формами псоріазу, морські купання. Сприятливий також вплив високогірного клімату. Для лікування псоріазу використовують вживання всередину відварів трав (до 3-х місяців): фіалки, деревію, череди, бузини, кропиви, материнки, меліси, звіробою та інші. Важливу роль відіграє дієта. Таким хворим доцільно вживати білки тваринного походження, які містяться в молоці, кисломолочних продуктах, нежирних сортах риби (короп, щука. окунь, тріска та інші). З раціону виключають продукти, багаті на холестерин: вершкове масло, свинину, жирні ковбаси, печінку, нирки, яєчний жовток, оселедець та ін. Не можна вживати алкоголь. Рекомендується приймати через день теплі ванни (36-38 С).

З метою профілактики рецидивів проводять протирецидивну терапію, вітамінотерапію, санацію хронічних вогнищ інфекції.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

1. Алкаммаз А. М. Роль показників спектра ліпопротеїнів у патогенезі псоріазу // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2020. – № 4. –  С. 6-11.
2. Белугина О. С. Особенности эмоционального интелекта у пациентов с псориазом и атопическим дерматитом / О. С. Белугина, О. А. Скугаревский // Дерматовенерология. Косметология. – 2020. – Том 6, № 4. – С. 266-271
3. Головач И. Ю. Псориатическая нефропатия: сущность, спектр клинических проявлений и доказательства поражения почек при псориазе // Нирки = Почки = Kidneys. – 2019. – Т. 8, № 4. – С. 60-69.
4. Досвід застосування Ресвератролу в комплексному лікуванні хворих на псоріаз / О. В. Безега [та ін.] // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология : научно–практический журнал. – 2019. – № 3/4. – С. 58-64.
5. Дюльмезова-Білаш О. О. Особливості лікування різних форм псоріазу у жінок // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология: научно–практический журнал. – 2019. – № 3/4. – С. 48-52.
6. Егудина Е. Д. Псориатический спондилит и анкилозирующий спондилит с псориазом: точки соприкосновения / Е. Д. Егудина, С. А. Триполка // Травма. – 2020. – Том 21, № 3. – С. 66-75.
7. Клінічна та морфологічна обгрунтованість необхідності застосування вузькохвильової ультрафіолетової терапії для підвищення якості лікування та тривалості ремісії у хворих на псоріаз / О. І. Гладков [та ін.] // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология : научно–практический журнал. – 2019. – № 3/4. – С. 53-57.
8. Лукьянов А. М. Топическая терапия псориаза. Часть І // Дерматовенерология. Косметология. – 2020. – Том 6, № 1/2. – С. 35-54.
9. Лукьянов А. М. Топическая терапия псориаза. Часть ІІ // Дерматовенерология. Косметология. – 2020. – Том 6, № 4. – С. 279-293.
10. Матюшенко В. П. Аналіз асоційованих порушень у хворих на поширений псоріаз у стадії загострення та їх вплив на якість життя // Дерматологія та венерологія. – 2019. – № 4. – С. 30-33.
11. Мурзіна Е. О. Залежність показників біохімічного профілю дітей із псоріазом від тяжкості патологічного процесу // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 2, № 5. – С. 44-48.
12. Рахматов А. Б. Состояние цитокинового статуса у больных псориазом / А. Б. Рахматов, Х. Р. Халидова, Н. А. Расулова // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2020. – № 4. – С. 12-17.
13. Сизон О. О. Оптимізація комплексної діагностики та терапії хворих на псоріаз на тлі герпесвірусної інфекції типу 1, 2 / О. О. Сизон, У. В. Федорова, М. О. Дашко // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2020. – № 2. – С. 7-16.
14. Степаненко В. І. Псоріатична оніходистрофія – сучасні тенденції лікування / В. І. Степаненко, С. В. Іванов, П. В. Федорич // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2021. – № 2. – С. 43-56.
15. Супрун К. Г. Топічна терапія оніхомікозу у хворих на псоріаз // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2021. – № 2. – С. 57-61.

 

1 листопада проводять Міжнародний день інформованості про синдром Леннокса-Гасто. Це окрема форма епілепсії дитячого віку, що характеризується наявністю поліморфних нападів і затримкою нейропсихічного розвитку.

Синдром може не мати чіткої причини або виникати на тлі інших хвороб (мозкові аномалії, генетичні обмінні захворювання, перинатальна патологія). У більшості випадків недуга провокується генетичною патологією, що виникає внутрішньоутробно або в перший рік життя дитини. Хвороба може розвинутися на тлі гіпоксії плода, внутрішньоутробних інфекцій (краснухи, цитомегалії, простого герпесу, токсоплазмозу), пологової травми, недоношеності, асфіксії новонародженого, важких інфекційних захворювань (менінгіту, енцефаліту), аномалій розвитку головного мозку, метаболічних порушень, туберозного склерозу (рідкісного генетичного захворювання, при якому в багатьох органах і тканинах утворюються доброякісні пухлини).          У міру дорослішання симптоми синдрому не тільки зберігаються, але й можуть прогресувати без правильного лікування.

Діагноз синдрому Леннокса — Гасто визначають за трьома ключовими ознаками:

1. різні види нападів: тонічні (затвердіння всіх м’язів тіла із закочуванням очей, розширенням зіниць та порушенням дихання), атонічні, або «дроп-атаки»(короткочасна втрата м’язового тонусу, свідомості), міоклонічні (раптові короткі посмикування груп м’язів), типові абсансні напади (короткі епізоди втрати свідомості, з різким припиненням діяльності, відсутнім поглядом) та генералізовані тоніко-клонічні (за яких відбувається як тонічне, так і клонічне скорочення м’язів);
2. характерна активність на електроенцефалографії. Для діагностики можуть застосовуватися такі методи, як електроенцефалографія (ЕЕГ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ). Якщо ЕЕГ та МРТ не допомогли виявити причину, звертаються до досліджень генетичних та метаболічних факторів;
3. порушення поведінки, затримка інтелектуального розвитку. Часто ці порушення наявні в анамнезі дитини ще до появи судом.

Пацієнта після направлення сімейного лікаря консультують невролог і епілептолог. Щоб встановити і підтвердити діагноз, лікар аналізує клінічні ознаки, збирає анамнестичну інформацію, проводить неврологічний огляд і направляє хворого на додаткові обстеження. В рамках діагностики можуть виконувати електроенцефалографію, комп’ютерну, магнітно-резонансну і позитронно-емісійну томографію. Потім призначається протиепілептична терапія. У більшості випадків протисудомна терапія неефективна. Дитині коригують раціон харчування і рекомендують кето-дієту, основним принципом якої є вживання великої кількості жирів і майже повна відсутність вуглеводів (до 20 г на добу). Прогноз несприятливий. Можливий летальний результат в дитячому віці, викликаний важкими травмами під час падіння при посиленні приступу. У лікуванні можуть використовуватися великі дозування імуноглобуліну. При частих і важких епілептичних пароксизмах можливе оперативне втручання, під час якого хірург розсікає мозолисте тіло – ділянку мозку, де знаходиться найбільший пучок нервових волокон у всій нервовій системі,

Щоб попередити синдром Леннокса-Гасто жінкам до зачаття та під час вагітності рекомендовано проходити всі планові обстеження, щоб на ранніх етапах виявляти і лікувати внутрішньоутробну патологію, яка може спровокувати розвиток синдрому Леннокса-Гасто. Специфічні методи профілактики не розроблені.

26 жовтня проводиться День інтерсекс-людей. Ці жовтневі заходи у третій декаді місяця мають традиційний щорічний характер.
Intersex Awareness Day відзначається, починаючи з 2003 року. Ідея створення належить Бетсі Драйвер і Емі Кояма. Це заходи для залучення уваги до проблем порушення прав інтерсекс-людей. Дата Дня – день першої публічної демонстрації інтерсекс-людей, що пройшла в Бостоні 26 жовтня 1996 року.
Інтерсексуальність  — загальний термін для позначення групи станів, при яких роздільностатевий організм має статеві ознаки, що не можуть бути чітко визначені як чоловічі або жіночі.
Інтерсекс-особи — люди, що народилися з такими варіантами статевих ознак (хромосоминий набір, внутрішні та зовнішні статеві органи, статеві гормони тощо), які, відповідно до Управління Верховного комісара ООН з прав людини, не підходять під типові визначення для чоловіків або жінок.
Інтерсексуальність може бути очевидною при народженні (статеві органи можуть бути неоднозначними і виглядати як проміжний варіант між чоловічими та жіночими).
 З 2015 року Всесвітня організація охорони здоров’я та ООН почали виводити інтерсексуальність з площини патології статевого розвитку та представляти це як варіацію статевого розвитку, нині наявність інтерсексуальних рис не вважається хворобою. Інтерсексуальність не варто плутати з гінандроморфізмом, який виражено спостерігається переважно у членистоногих і також зустрічається у птахів. При гінадроморфізмі одні частини тіла мають чоловічі риси, а інші — жіночі, можливий навіть варіант білатеральної асиметрії, коли одна половина тіла має чоловічу будову, а інша — жіночу.
На думку експертів, приблизно від 0,05 до 1,7% населення народжується з інтерсексними ознаками.
Деякі люди з інтерсексними рисами самоідентифікуються як інтерсекс-особи, а деякі – ні. Австралійське соціологічне дослідження, опубліковане 2016 року, показало, що 60% респондентів використовували термін “інтерсекс”, щоб описати свої статеві характеристики. Більшість також описують себе як чоловік або жінка.
Хоча ми говоримо про інтерсекс як вроджений стан, інтерсекс-анатомія не завжди проявляється при народженні. Іноді інтерсексність може бути виявлена лише при досягненні статевого дозрівання або навіть у дорослої людини, можливе й виявлення вже після смерті людини за допомогою аутопсії. У деяких людей інтерсексність не виявляють узагалі. Прояви інтерсексності залежать від її причини. Іноді зовнішні статеві органи можуть виглядати як типові чоловічі або жіночі.
Медичні втручання проводяться для покращення фізичного здоров’я та зменшення психосоціальних ризиків, але обидві ці причини є предметом дискусій, особливо враховуючи те, що наслідки хірургічних та деяких гормональних втручань є незворотніми, тоді як їх доцільність далеко не завжди є очевидною. Не існує клінічного консенсусу щодо того, в яких випадках хірургічне втручання є необхідними, яким воно має бути і коли повинне проводитися. Такі операції є предметом суттєвих суперечок через свої наслідки, такі як травми, вплив на статеві функції, порушення прав на фізичну та психічну цілісність.
Медичні втручання без згоди на зміну статевих характеристик інтерсекс-людей проводяться у всіх країнах, де досліджувались права інтерсексних людей. Такі заходи критикуються Всесвітньою організацією охорони здоров’я та іншими органами ООН, такими як Управління Верховного комісара з прав людини, та дедалі більшою кількістю регіональних та національних установ. У країнах з низьким та середнім рівнем доходу вартість медичного обслуговування може обмежувати доступ до необхідного медичного лікування одночасно з тим, що інші особи отримують примусові медичні втручання.

Зазначено, що можуть порушуватися такі права неповнолітніх інтерсекс-осіб:

• право на життя;
• право на приватне життя, включаючи право на особисту автономію чи самовизначення щодо лікування^;
• заборони катуваньта іншого жорстокого та такого, що принижує гідність, поводження;
• право на фізичну недоторканність та / або тілесну автономію.

Список використаної літератури:

• Брейтман М. Я., Клінічна семіотика і диференціальна діагностика ендокринних захворювань, [Л.], 1949
• Голубєва І. В. Гермафродитизм (клініка, діагностика, лікування)
• Мясоєдов С. В., Явища розмноження і статі в органічному світі, Томськ, 1935
• Рижков В. Л., Генетика статі, Хар., 1936
• Ліберман Л. Л., Природжені порушення статевого розвитку, Л., 1966
• Ліберман Л. Л., Природжені порушення статевого диференціювання, в кн.: Багатотомне керівництво по внутрішніх хворобах, під ред. Є. М. Тареева. т. 7, М., 1966, с. 642-55.

 

За даними ВООЗ, рак молочної залози є найпоширенішим раковим захворюванням серед жінок як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються.

Рак молочної залози – злоякісна епітеліальна пухлина. Розрізняють декілька клінічних форм раку молочної залози:

• Початкову(непальпабельну)
• Вузлувату
• Дифузну
• Рак Педжета

Початкова форма раку молочної залози є до клінічною стадією розвитку пухлини, і її діагностика базується на застосуванні додаткових спеціальних методів обстеження – мамографії, УЗД, біопсії. Більше половини часу розвиток раку відбувається приховано, формування пухлини величиною в 3 см. проходить декілька років. Реальною можливістю, що забезпечує збільшення частоти раннього розпізнавання пухлин, є систематичне профілактичне обстеження жінок, які входять до групи підвищеного ризику.

Вузлувата форма раку клінічно проявляється наявністю щільного вузла в тій чи іншій ділянці молочної залози. Часто спостерігаються ураження шкіри:зморшкуватість, втягнення шкіри над пухлиною, симптом «лимонної кірки», деформація соска та самої молочної залози, а також збільшення лімфатичних вузлів у паховій та надключичній ділянках.

Дифузний рак включає набряково-інфільтративну, панцирну, маститоподібну і бешихоподібну форму. Всі ці форми характеризуються деформацією молочної залози та шкірного покриву, множинними пухлинними вузлами та швидким перебігом процесу з несприятливими прогнозами.

Рак Педжета супроводжується ураженням соска та ареоли. Нерідко його приймають за екзему соска. Початок ракового процесу може тривати від декількох місяців до 3 років і більше. У паховій ділянці можуть пальпуватись метастатичні лімфатичні вузли.

До факторів, які сприяють виникненню раку молочної залози, належать:

• Раннє настання менструацій та пізнє їх припинення
• Відсутність статевого життя і вагітностей, або ж пізня вагітність(після 35 років)
• Штучне переривання вагітності
• Короткочасні лактації або відмова від грудного вигодовування
• Застосування гормональних та хімічних контрацептивів, особливо довготривале, а також у віці 13-19 років та до перших пологів
• Генетичні фактори –  у 5—10% рак є спадковим.

До факторів, що збільшують ризик захворіти, належать:

• Дисфункція щитоподібної залози, гіпофізу, надниркових залоз, яєчників
• Значне збільшення маси тіла (понад 90 кг) у жінок менопаузального віку
• Нестача вітамінів А, С, Е, селену
• Вживання алкоголю,куріння
• Запальні процеси статевих органів, пухлини яєчників і матки
• Травмування залози, перенесений мастит (рубці).

Діагностика раку молочної залози базується на клінічних даних (огляд,пальпація), скринінгу і даних додаткових методів обстеження:

• Рентгенологічного
• Морфологічного
• Ультразвукового
• Термографічного
• Радіонуклідного
• Нових методів( цифрова мамографія, комп’ютерна томографія, ядерно-магнітно-резонансна томографія, позитронно-емісійна томографія)

Існує три методи скринінгу:

• Самообстеження молочних залоз
• Клінічне обстеження молочних залоз
• Мамографія

Варто  наголосити, що саме самообстеження має величезне значення у діагностиці захворювання. Якщо в жінки збережена менструальна функція, то самообстеження необхідно проводити раз на місяць через 7-10 днів після закінчення менструації. Якщо вже встановилась менопауза або менструальні цикли стали нерегулярними, проводити це необхідно раз у місяць у фіксований день.

Рак молочної залози у чоловіків зустрічається приблизно у 100 разів рідше, ніж у жінок. У патогенезі певну роль відіграють спадковість, повторні травми, порушення обміну речовин. Підвищений ризик захворіти мають чоловіки, які тривалий час приймали естрогенні препарати, а також при хронічних гепотопатіях і порушенні процесів інактивації гормонів, наприклад, при цирозі печінки. Прогноз захворювання у чоловіків гірший, ніж у жінок. Рецидиви і віддалені метастази виникають значно частіше, незважаючи на більший об’єм оперативного втручання.

Список використаної літератури

1. Бондар Г. В. Первинно-неоперабельний рак молочної залози / Г. В. Бондар, І. Є. Сєдаков, В. Г. Шлопов. – Донецьк: Каштан, 2005. – 348 с.
2. Дрижак В. І. Гормони і рак молочної залози / В. І. Дрижак. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 172 с.
3. Дрижак В. І. Рак молочної залози / В. І. Дрижак, М. І. Домбрович. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. – 152 с.
4. Летягин. В. П. Первичные опухоли молочной железы. Практическое руководство по лечению / В. П. Летягин.. – Москва: Миклош, 2004. – 332 с.
5. Маммология: национальное руководство/под ред. В.П. Харченко, Н. И. Рожковой. – Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2009. – 328 с.
6. Семиглазов В. Ф. Неоадьювантное и адьювантное лечение рака молочной железы / В. Ф. Семиглазов, В. В. Семиглазов, А. Е. Клетсель. – Москва: Медицинское информационное агенство, 2008. – 288 с.

11 жовтня світ відзначає Всесвітній день боротьби з ожирінням, що визнано найсерйознішим хронічним захворюванням.  Щороку внаслідок надмірної ваги помирають щонайменше 2,8 млн людей.

Ожиріння – хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується надмірним нагромадженням жирової тканини в організмі.

У 2000 році Всесвітня організація охорони здоров’я вперше використала термін “епідемія” для характеристики ситуації з ожирінням – вона визнала, що число повних людей збільшується колосальними темпами.

Ожиріння визначається ВООЗ як «ненормальне або надмірне накопичення жиру, яке становить небезпеку для здоров’я». Основною причиною ожиріння та зайвої ваги вважають енергетичний дисбаланс між споживаними та витраченими калоріями.

Існують різні засоби, за допомогою яких можна виміряти ожиріння, але найбільш широко використовуваним методом вимірювання та виявлення ожиріння є індекс маси тіла  – показник, який можна обрахувати розділивши вагу людини у кілограмах на зведений у квадрат зріст людини в метрах.  На думку вчених ІМТ здорової людини повинен знаходитися у межах 18,5-24,99 кг/м² (оптимальний діапазон – 21-23 кг/м²).

Все більш урбанізований та оцифрований світ пропонує менше можливостей для фізичної активності дітей завдяки здоровій грі. Зайва вага, що розвивається у дитини внаслідок малорухливого способу життя, ще більше знижує її можливості брати участь у групових фізичних заняттях, що призводить з часом до ожиріння. Так, за минулі 40 років кількість дітей та підлітків шкільного віку з ожирінням зросла більш ніж у 10 разів (з 11 млн до 124 млн).

Основною причиною ожиріння та зайвої ваги вчені вважають енергетичний дисбаланс між споживаними та витраченими калоріями.

На думку експертів ВООЗ для профілактики розвитку зайвої ваги кожна людина може:

• обмежити споживання жирної та солодкої їжі (у т.ч. для дітей);
• збільшити споживання фруктів та овочів, а також бобових, цільнозернових та горіхів;
• знизити вміст жиру, цукру та солі в приготовлених продуктах (у т.ч. для дітей);
• займайтеся регулярними фізичними навантаженнями (діти – 60 хв на день; дорослі – 150 хв на тиждень).

Важливою складовою алгоритму зниження маси тіла є фізична активність. Особам з ожирінням рекомендуються фізичні навантаження – біг, плавання, їзда на велосипеді. Найбільш прийнятним видом фізичного навантаження слід вважати ходьбу, яка повинна бути регулярною, помірної інтенсивності, щоденною, починаючи з 10 хвилин на день, з поступовим збільшенням тривалості до 30-40 хвилин, з включенням коротких (10-15 хвилин) епізодів швидкої ходьби. Рекомендується щодня приділяти фізичним навантаженням приблизно 30 хвилин.

Ожиріння – головний фактор ризику провідних світових причин поганого самопочуття та ранньої смерті, розвитку серцево-судинних захворювань (особливо гіпертонії, хвороб серця, інсульту), порушень опорно-рухового апарату (особливо остеоартриту), астми, цукрового діабету II типу, синдрому обструктивного апное сну, порушень метаболізму, гормональних розладів, а також підвищує ризик виникнення деяких видів раку (у т.ч. ендометрію, молочної залози, яєчників, простати, печінки, жовчного міхура, нирок, товстої кишки).

Щороку внаслідок надмірної ваги або ожиріння помирають щонайменше 2,8 млн людей. За оцінками ВООЗ, якщо нічого не міняти, до 2025 р. зайву вагу або ожиріння матимуть вже 2,7 млрд дорослих та 268 млн дітей шкільного віку.

ожиріння – це проблема, з якою можна і потрібно боротися. Для цього необхідно, в першу чергу, бажання самих людей змінити свої звички і спосіб життя.

Список використаної літератури:

1. Распространенность метаболического синдрома среди детей и подростков с ожирением / Э. Ш. Алымбаев, Б. А. Онгоева, Ф. Б. Исакова, Н. Н. Кушубекова // Весник КРСУ. – 2014. – № 5. – С. 15–17.
2. Ожиріння в практиці кардіолога та ендокринолога / О. М. Біловол, О. М. Ковальова, С. С. Попова, О. Б. Тверетінов. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2009. – 620 с.
3. Бутрова С. А. Висцеральное ожирение – ключевое звено метаболического синдрома / С. А. Бутрова // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2009. – № 2 (20). – С. 82–84.
4. Власенко М. В. Цукровий діабет і ожиріння – епідемія ХХІ століття : сучасний підхід до проблеми / М. В. Власенко, І. В. Семенюк, Г. Г. Слободянюк // Український терапевтичний журнал. – 2011. – № 2. – С. 50–55.
5. Гирин С. В. Индекс массы тела – важный показатель состояния здоровья / С. В. Гирин // Биологическая терапия. – 2010. – № 2. – С. 6–8.
6. Голод Н. Р. Хронічні неінфекційні захворювання як визначний фактор зниження рівня захворювання української нації / Н. Р. Голод // Вісник. – № 139, т. ІІ. – С. 35–38.
7. Заяць М. М. Клініко-економічний аналіз як складова оптимізації фармакотерапії метаболічного синдрому / М. М. Заяць, А. Б. Зіменковський // Запорожский медицинский журнал. – 2013. – № 4 (79). – С. 10–12.
8. Зелінська Н. Б. Ожиріння та метаболічний синдром у дітей / Н. Б. Зелінська // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2013. – № 4 (45). – С. 62–72.
9. Зуєв К. О. Особливості баріатричного впливу стифімолу в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу з ожирінням та артеріальною гіпертензією / К. О. Зуєв // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2017. – № 8 (13). – С. 19–26.
10. Колопкова Т. А. Метаболический синдром Х – пандемия ХХІ века / Т. А. Колопкова, В. В. Блинова, Ю. И. Скворцова // Саратовский научно-медицинский журнал. – 2008. – № 3. – С. 130–134.
11. Корильчук Н. І. Вивчення типологічних порушень харчової поведінки у пацієнтів з ознаками надмірної маси та ожиріння / Н. І. Корильчук // Вісник наукових досліджень. – 2009. – № 4 (57). – С. 42–44.
12. Метаболический синдром в общеврачебной практике / Е. Б. Кравец, Ю. Г. Самойлова, Н. Б. Матюшева [та ін.] // Бюллетень сибирской медицины. – 2008. – № 1. – С. 80–86.
13. Красюк О. А. Метаболічний синдром в практиці клініциста / О. А. Красюк // Військова медицина України. – 2008. – Т. 8, № 4. – С. 105–110.

У першій половині жовтня Всесвітній день психічного здоров’я (World Mental Health Day) відзначається міжнародною громадськістю під загальним гаслом Всесвітнього дня запобігання самогубствам (World Suicide Prevention Day).

В Україні Всесвітній день психічного здоров’я відзначають з
1992 року.

Цей день створений, щоб привернути увагу до проблеми та скоротити поширення депресивних розладів, шизофренії, хвороби Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії та розумової відсталості.

Психічне здоров’я – стан душевного благополуччя, що
характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів та
забезпечує адекватну до умов дійсності регуляцію поведінки та
діяльності. Зміст поняття не вичерпується медичними та
психологічними критеріями, у ньому завжди віддзеркалюються
суспільні та групові норми і цінності, які регламентують духовне
життя людини.

Міністерство охорони здоров’я України підготувало проект Концепції Державної цільової програми охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1018-р. Метою Програми визначено створення цілісної, ефективної системи охорони психічного здоров’я, яка функціонує в єдиному міжвідомчому просторі, забезпечує покращення якості життя та дотримання прав і свобод людини.

Позитиний настрій – найголовніше в житті. Саме оптимізм не дозволяє впасти в депресію, нервувати через дрібниці, які руйнують імунітет, впливають на внутрішні відчуття, від яких залежить здоров’я.

Негативний психо-емоційний стан викликає:

• зниження працездатності;
• погіршення стосунків та взаєморозуміння із оточуючими людьми;
• погане самопочуття (фізичне та психічне) погане самопочуття (фізичне та психічне).

Критеріями психічного здоров´я людини є: зрілість пізнавальної, емоційно та вольової сфер особистості; здатність керувати своєю поведінкою; здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення; позитивний настрій; задоволення від діяльності, життя, спілкування; розуміння прекрасного, комічного й трагічного; відчуття щастя, тощо відчуття щастя, тощо.

Психічні розлади можуть виникнути у будь-якому віці у людей.  Тому будьмо уважними один до одного, оберігаймо своє психічне здоров’я та пам’ятаймо про людей з психічними розладами, які поруч. Перед душевною недугою усі – рівні.

Стреси стали складовою частиною життя сучасної людини. Люди борються з ними, не замислюючись про те, що потрібно не боротися, а не допускати їх.

В даний час ще одним негативним фактором для психічного здоров’я населення стала пандемія Covid-19, що порушила звичне життя людей.

• Психічне здоров’я дітей під час пандемії COVID-19

Дійсно, пандемія взяла своє. Відповідно до попередніх висновків міжнародного опитування дітей та дорослих, проведеного ЮНІСЕФ та Міжнародною асоціацією Геллап у 21 країні, яке було розглянуто у Щорічній доповіді про становище дітей у світі в 2021 році, в середньому кожна п’ята опитана молода людина у ​​віці 15-24 років зазначила, що часто почувається пригнічено та не має інтересу до того, щоб робити повсякденні речі в житті.

Для психічного здоров’я, важливо дотримуватися загальних рекомендацій щодо запобігання нервового перенавантаження:

1. Спорт і правильнее харчування. Збалансований раціон і помірне фізичне навантаження – запорука міцних судин, нервової системи і сильного імунітету.
2. Глибокий сон не менше 7-8 годин. Сон сприяє швидкому відновленню організму, а відповідно, більшої стійкості до стресових ситуацій.
3. Хобі, заняття за інтересом. Неодноразово доведено, що заняття улюбленою справою змушує організм виділяти «гормон радості».
4. Спілкування з цікавими і позитивними людьми. Позитивно налаштована людина заряджає оточуючих енергією, живлячи і себе, і інших.
5. Стресові ситуації  можуть вилитися в серйозні психічні розлади, наслідки яких можуть стати незворотними і фатальними.

Отримати консультацію і кваліфіковану медичну допомогу при різних порушеннях психічного здоров’я можна в Рівненському обласному центрі  психічного здоров’я населення за адресою: вул. Дубенська, 64, м.Рівне, Рівненська область (контактний телефон (0362) 632-609.

Щороку 29 вересня відзначається Всесвітній день серця (World Heart Day). Ініціаторами його запровадження є Всесвітня федерація серця, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) і ЮНЕСКО, оскільки саме серцево-судинні захворювання є найбільш поширеною причиною смерті у світі.

29 вересня проходить в усьому світі під девізом «Серце – для життя!» Це день, коли лікарі-кардіологи, медичні та громадські асоціації прагнуть привернути увагу до проблем захворювання серця, проводять заходи, спрямовані на підвищення рівня обізнаності населення у питаннях профілактики серцево-судинних хвороб.

Для України – це надзвичайно актуальна тема, бо сьогодні хвороби серця є вагомою причиною смертності наших співвітчизників. Щороку в Україні через серцево-судинні хвороби гине півмільйона людей.

У 21-му столітті неінфекційні захворювання, включаючи хвороби серця та інсульт, є однією з основних причин передчасної смертності. За даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, від серцево-судинних захворювань та інсультів у світі щорічно помирає 17,9 млн людей, що є третиною від усіх летальних випадків. За прогнозами до 2030 року смертність від цих захворювань досягне 23 млн осіб щорічно. 80% передчасних смертей від серцево-судинних захворювань можна було б уникнути, якби контролювалися чотири основні чинники ризику – вживання тютюну, неправильне харчування, відсутність фізичної активності та надмірне споживання алкоголю.

Серцево-судинні захворювання є групою хвороб серця та кровоносних судин, в яку входять: ішемічна хвороба серця, хвороба судин головного мозку, хвороба периферичних артерій, ревмокардит, вроджений порок серця, тромбоз глибоких вен та емболія легень.

Інфаркти та інсульти зазвичай є гострими захворюваннями і відбуваються, головним чином, в результаті закупорювання судин, яке перешкоджає току крові до серця або мозку. Найпоширенішою причиною цього є утворення жирових відкладень на внутрішніх стінках кровоносних судин, що постачають кров до серця або мозку. Кровотечі з кровоносної судини в мозку або згустки крові можуть також бути причиною інсульту. Причиною інфаркту міокарда та інсульту зазвичай є наявність поєднання таких факторів ризику, як вживання тютюну, нездорове харчування  та ожиріння, відсутність фізичної активності і надмірне вживання алкоголю, підвищений кров’яний тиск, діабет та гіперліпідемія.

Існує багато чинників ризику, пов’язаних з ішемічною хворобою серця та інсультом. Деякі фактори ризику, такі як сімейний анамнез, не можуть бути змінені, в той час як інші фактори ризику, такі як високий кров’яний тиск можуть бути змінені за допомогою лікування.

Якщо у вас є один з факторів ризику, це не означає, що обов’язково буде розвиватися серцево-судинне захворювання. Але чим більше у вас факторів ризику, тим вище ймовірність того, що захворювання розвинеться, якщо тільки ви не приймете заходів, щоб зменшити або виключити фактори ризику і попрацюєте над тим, щоб вони не підірвали здоров’я вашого серця.

Поведінкові фактори ризику:

• вживання тютюну;
• відсутність фізичної активності;
• нездорове харчування (багато солі, жирів та калорій).
• надмірне вживання алкоголю.

Метаболічні фактори ризику:

• підвищений артеріальний тиск (гіпертензія);
• підвищений рівень цукру в крові (діабет);
• підвищений рівень ліпідів в крові (наприклад, холестерину);
• надмірна вага та ожиріння.

Інші фактори ризику:

• бідність та низький освітній статус;
• похилий вік – старіння є фактором ризику серцево-судинних захворювань. Ризик інсульту подвоюється кожні десять років після 55 років;
• стать – чоловіки схильні до більшого ризику серцево-судинних захворювань, ніж жінки до настання менопаузи;
• спадкова (генетична) схильність;
• психологічні чинники (наприклад, стрес, депресія);
• етнічне походження – люди з африканським або азіатським походженням більш схильні до розвитку серцево-судинних захворювань, ніж інші расові групи;
• інші фактори ризику (наприклад, надмірний рівень гомоцистеїну

Серцево-судинні захворювання є основною причиною смертності серед чоловіків

Які кроки допоможуть зберегти здоров’я серця?

• Кинути курити

Куріння – одна з головних причин виникнення серцево-судинних захворювань. Найкращим рішенням, яке ви можете прийняти для здоров’я свого серця, буде кинути курити.

Протягом 2-х років після відмови від тютюну значно зменшується ризик ішемічної хвороби серця. А через 15 років ризик серцево-судинних захворювань знижується до рівня некурця.

Пасивне куріння також шкідливе для здоров’я серця.

• Бути активними

Регулярна фізична активність зменшує ризик серцево-судинних хвороб.

Рекомендується приділяти принаймні 30 хвилин фізичній активності 5 разів на тиждень. Сюди можна зарахувати гру, ходьбу, хатню роботу, танці.

Спробуйте бути активнішими щодня: можна піднятися сходами замість ліфта, прогулятися пішки, з’їздити у справах на велосипеді замість авто.

Додаткова мотивація займатися спортом з’явиться, якщо залучити до занять сім’ю та друзів.

Можна завантажити додаток для тренувань і слідкувати за своїми успіхами.

Перш ніж зайнятися спортом, порадьтеся з лікарем.

• Слідкувати за своєю вагою

Зайва вага підвищує ризик серцево-судинних захворювань.

• Дотримуватись збалансованого здорового харчування

Рекомендується вживати менше продуктів з високим вмістом насичених жирів, що може підвищити рівень холестерину в крові.

Намагайтеся їсти рибу двічі на тиждень – це прекрасне джерело омега-3 жирних кислот, дуже корисних для серця.

Щоб кров’яний тиск був у нормі, вживайте менше солі – додавайте менше солі під час приготування їжі і не досолюйте страви за столом.

• Вживайте цільнозерновий хліб, каші з цільного зерна.
• Вживайте багато овочів та фруктів.

Коли купуєте продукти в магазині, зверніть увагу на інформацію про вміст калорій, жиру, цукру і солі.

• Вживати менше алкоголю.

Алкоголь калорійний. Його надмірне вживання збільшує ризик серцево-судинних захворювань.

Також, з метою профілактики серцево-судинних захворювань бажано уникати сильних стресів, м’якше ставитися до емоційних дискусій та достатньо відпочивати.  Кількість часу, відведеного для сну, має бути не менше восьми годин.

Доки ми молоді та здорові, то не думаємо, як зберегти своє серце в хорошому стані. Хоча, як замислитись, то це не так вже і важко. Якщо дбати про власне здоров’я та здоров’я своїх дітей, правильно харчуватися, займатися фізкультурою та спортом і не труїти організм нікотином та алкоголем, то серце вірою і правдою служитиме нам довге життя.

 Список використаної літератури:

1. Серцево-судинні захворювання. Класифікація, стандарти діагностики та лікування / Всеукр. асоц. кардіологів ; За ред. В. М. Коваленка [та ін.]. – 3- те вид., переробл. і допов. – Киiв : Моріон, 2018. – 223 с.
2. Кардиология : нац. рук. / Ассоц. мед. о-в по качеству, Рос. кардиол.о-во ; под ред. Е. В. Шляхто. – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва : Гэотармедиа, 2019. – 796 с. – (Национальные руководства).
3. Денесюк В.І., Денесюк О.В. Внутрішня медицина. Підручник для студентів закладів вищої освіти III-IV рівня акредитації та лікарів післядипломної освіти на основі рекомендацій доказової медицини / За ред. В.М. Коваленка. – К.: МОРІОН, 2019. – 960 с.
4. Денесюк В.І., Мороз В.М., Денесюк О.В. Аритмії та блокади серця: 30- річний науково-практичний досвід вивчення порушень ритму серця з урахуванням рекомендацій доказової медицини; Практичне керівництво / Київ: Центр ДЗК, 2017 – 560 с.
5. 30 невідкладних станів у терапії: Навчальний посібник / За ред. проф. Ю.М. Мостового. – Київ: Центр ДЗК, 2017 – 128 с.
6. Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в терапії /За редакцією проф. Ю.М. Мостового. – 23-те вид., доп. і перероб. – Київ: Центр ДЗК, 2018. – 791 с.
7. Клінічні протоколи надання медичної допомоги. Медицина невідкладних станів : [зб. док.] / Департамент охорони здоров’я викон. органу Київ. міськради (Київ. міськдержадмін.), Київ. міськ. наук. інформ.-аналіт. центр мед. статистики ; [відп. ред. Т. В. Марухно]. – Київ : МНІАЦ мед. статистики : Медінформ, 2015. – 273 с. : рис., табл. – (Нормативні директивні правові документи)

Починаючи з 26 вересня 2007 року за ініціативою міжнародних організацій відзначається Всесвітній день контрацепції. Головна мета його проведення – підвищити рівень знань про методи контрацепції і надати можливість молодим людям самостійно приймати рішення в питаннях сексуального і репродуктивного здоров’я.

Мета проведення заходів на підтримку Всесвітнього дня контрацепції в Україні – уникнути небажаної вагітності, народити бажаних дітей, регулювати інтервали між вагітностями, визначати число дітей в сім’ї. Важливо інформувати жінок і чоловіків про шляхи збереження репродуктивного здоров’я.

Такий метод регулювання народжуваності, як штучний  аборт дає ускладнення у кожної третьої жінки, а у першовагітних їхня частота досягає 40%. Штучний аборт дуже часто призводить до збереження недорозвитку матки, до порушення ендокринних і статевих функцій,, наслідком чого є безплідність, а іноді припинення менструацій. Значно притупляється, а в багатьох жінок і зовсім зникає статеве почуття. Тому в нашій країні є потреба в розширенні знань з питань контрацепції як серед молодих людей, так і серед жінок. які вже народжували.

Існують природні,   бар’єрні, хімічні, гормональні , невідкладні методи контрацепції, внутрішньоматкові контрацептиви. Кожен метод має свої переваги та недоліки.

Протягом менструального циклу в жінок є певний період (середина менструального циклу), найсприятливіший для зачаття. Настання вагітності  в цей період збігається з визріванням яйцеклітини.

Жінки, в яких менструації протікають регулярно через певні проміжки часу можуть використати дні найменш сприятливі для настання вагітності, щоб запобігти їй. Цей період рахується природним методом уникання вагітності.

Слід ураховувати не тільки день визрівання яйцеклітини, а й час, протягом якого дозріла яйцеклітина зберігає здатність до запліднення, що триває від п’яти  годин до трьох днів.

Із бар’єрних методів контрацепції виділяють чоловічі  та жіночі презервативи, шийкові ковпачки, діафрагми. Вони можуть  виявитись   найкращим засобом контрацепції для певної пари, в певних обставинах. у той чи інший період життя

Хімічні методи грунтуються  на здатності паралізувати рух або вбивати сперматозоїди і цим  запобігати вагітності. Проте важливо, щоб хімічні контрацептиви. маючи сперміцидні властивості, водночас не завдавали шкоди статевим органам чоловіка та жінки.

Сперміцидні методи  можуть використовуватися у поєднанні з бар’єрним методом. Перевагою цих методів є можливість їхнього використання при нерегулярних  та епізодичних статевих відносинах.

В Україні зареєстровані такі форми комбінованих гормональних засобів контрацепції: таблетки (комбіновані оральні контрацептиви), пластир і вагінальне кільце. Вони відрізняються за шляхами введення діючих речовин, але мають спільні механізми дії та однакові побічні ефекти.

Завдяки своїй ефективності та зручності використання гормональна оральна контрацепція є найбільш популярним  методом планування сім’ї у світі, але частина жінок порушують інструкції, забуваючи завчасно прийняти таблетки. Крім того, ефективність гормональних методів знижують блювання, діарея, вегетаріанська дієта, вживання лікарських препаратів.

Використання пластиру та вагінального кільця – новий крок, що відкрив можливість їх використання жінкам, яким  протипоказаний оральний прийом препаратів або для тих, які зайняті активною трудовою діяльністю.

Невідкладна (екстрена) контрацепція включає такі засоби контрацепції, використання яких за певними схемами у перші години після  незахищеного статевого акту дозволяє попередити небажану вагітнцість.

Внутрішньоматкова контрацепція (ВМК) – це метод пролонгованого і зворотнього запобігання вагітності за допомогою спеціальних засобів, введених в матку. За рахунок високого контрацептивного ефекту і можливості їх використання від 2-5 до 10 років, залежно від моделі, ВМК є одним з найпоширеніших методів контрацепції.

Основні напрямки розвитку методів планування сім’ї неможливі без сучасної контрацепції.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

1. Використання гормональних контрацептивів у жінок із супутніми медичними станами (2019): практичний вісник Американського коледжу акушерів-гінекологів № 206 // Репродуктивная эндокринология. – 2020. – № 2. – С. 82-92.
2. Гормональна контрацепція у жінок з ендометріозом // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2019. – № 3. – С. 34-36.
3. Гутикова Л. В. Лечебные эффекты комбинированного орального контрацептива, содержащего этинилэстрадиол и хлормадинон // Репродуктивное здоровье. Восточная Европа. – 2021. – Том 11, № 1. – С. 101-108.
4. Дорикевич К.  Методи контрацепції: історія, сучасність, майбутнє // Фармацевт практик. – 2020. – № 10. – С. 14-16.
5. Екстренна контрацепція – одна з делікатніших тем для розмови з відвідувачем аптеки // Фармацевт практик. – 2020. – № 12. – С. 11.
6. Ємець Н. Гормональна контрацепція у пацієнток з цефалгіями // З турботою про жінку. – 2018. – № 7. – С. 38-41.
7. Занько С. Н. Экологическая контрацепция: контрацепция без гормонов / С. Н. Занько, В. Г. Дородейко, А. Ю. Журавлев // Репродуктивное здоровье. Восточная Европа. – 2020. – Том 10, № 4. – С. 418-432.
8. Зуховицкая Е. В. Гормональная контрацепция: запретить или нет при возникновении венозных тромбоэмболических осложнениях (литературный обзор) / Е. В. Зуховицкая, М. В. Кажина, И. А. Курстак // Репродуктивное здоровье. Восточная Европа. – 2021. – Том 11, № 2. – С. 217-226.
9. Комбинированные гормональные контрацептивы : руководство факультета сексуального и репродуктивного здоровья Королевского колледжа акушеров и гинекологов Великобритании (2019) // Репродуктивная эндокринология. – 2019. – № 2. – С. 25-37.
10. Мельник А. Оральные контрацептивы, риск тромбозов и лабораторная диагностика // Лабораторна справа. – 2019. – № 6. – С. 58-67.
11. Процюк О. В. Гормональна контрацепція: поширеність використання серед жінок репродуктивного віку в Україні / О. В. Процюк, О. В. Линчак, Т. М. Поканєвич // Акушерство. Гінекологія. Генетика. – 2018. – Том 4, № 1. – С. 50-56.
12. Рыкова О. В. Комбинированные оральные контрацептивы: оптимальный комплекс обследования // Здоровье женщины. – 2018. – № 7. – С. 49-54.
13. Серфаті Д. Сучасні аспекти фертильності та контрацепції // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2019. – № 3. – С. 13-15.
14. Товстолиткіна Н. Що нового в комбінованій гормональній контрацепції // З турботою про жінку. – 2019. – № 6. – С. 29-33.
15. Чисто прогестагенні оральні контрацептиви: керівництво факультету сексуального та репродуктивного здоров’я Великої Британії // Репродуктивная эндокринология. – 2020. – № 3. – С. 114-120.
16. Экстренная контрацепция: международные протоколы // Здоровье женщины. – 2018. – № 3. – С. 138-141.

Пересадка кісткового мозку, не зважаючи на свою назву, насправді є трансплантацією стовбурових гемопоетичних клітин кісткового мозку. Ці клітини володіють важливою унікальною властивістю – відновлювати нормальне кровотворення у хворих. При алотрансплантації своїми стовбуровими клітинами може поділитися інша людина – донор. Лише 25% хворих можуть мати родинного донора. Для інших необхідно знайти неродинного донора у спеціальних реєстрах.

Як відбувається забір стовбурових клітин?

Існують два можливі шляхи пожертвування стовбурових клітин, які можуть бути запропоновані для розгляду.

Перший, і той, який найчастіше використовується (80% випадків) – це пожертвування стовбурових клітини із циркулюючої крові. Протягом п’яти днів донору будуть вводити спеціальний препарат, який значно збільшує кількість стовбурових клітин у крові. На п’ятий день проводиться аналіз крові, щоб перевірити кількість циркулюючих стовбурових клітин. Далі необхідно пройти процедуру афереза, що триває 3-5 годин, в залежності від кількості стовбурових клітин, яку необхідно отримати. Вас під’єднають до спеціального апарату (клітинний сепаратор), який збирає стовбурові клітини з крові через вену в одній руці, повертаючи кров до тіла через вену в іншій. Донори тромбоцитів вже знайомі з цим апаратом. Загальна анестезія та подальше перебування в лікарні не потрібн. Можливі побічні ефекти: біль у кістках, іноді головний біль, стомлюваність, проте вони проходять через 1-2 дні.

Другий спосіб (рідше використовується, в 20%) – пожертвування самим кістковим мозком, що передбачає отримання стовбурових клітин з тазових кісток. Це робиться за допомогою голки та шприца під загальним знеболенням в лікарні. Оскільки можливе відчуття дискомфорту у місцях, де була встановлена голка, донора госпіталізують у клініку на 1-2 дні. У цьому випадку, найбільший ризик пов’язаний із використанням анестезії під час процедури. Також можливі побічні ефекти: біль у кістках, втомлюваність, синці у місці забору, які скоро проходять.

При обох способах забору, у донора зазвичай беруть 1-5% власних стовбурових клітин, чого цілком достатньо для повноцінного відновлення кровотворення у пацієнта на все життя. Кістковий мозок у донора повністю відновлюється протягом декількох тижнів, тобто він не втрачає нічого.

Джерело:https://bit.ly/2VMSlvR

Всесвітній день боротьби з лімфомами проводиться щорічно 15 вересня.

У цей день важливо говорити про основні проблеми хворих із лімфомами: від розпізнання перших проявів хвороби до одужання та реабілітації. В основі усіх ефективних рішень та дій лежить комплексний підхід.

День боротьби з лімфомою запровадили більш як 10 років тому. Його мета — привернути увагу до проблем людей, які зіткнулися з таким діагнозом, а також інформувати загал про симптоми захворювання та наголосити на необхідності своєчасного звернення до лікарів.

Лімфома — це пухлина з клітин імунної системи, різновид злоякісної пухлини, що вражає лімфатичну систему, яка складається з лімфатичних вузлів (невеликі закриті скупчення лімфоцитів), селезінки, вилочкової залози, кісткового мозку.

Лімфома – це не одна хвороба, а група з понад 30-ти різних хвороб.

Існують два головних типи пухлин імунної системи: лімфома Ходжкіна та неходжкінські лімфоми.

Сучасна практика дозволяє встановити, що лімфома виліковна в 80% випадків. Шанси хворих на одужання повністю залежать від точної та своєчасної діагностики.

Отже,лімфома – це злоякісне захворювання лімфоїдної тканини, яка міститься у різних частинах людського організму. Тому специфічних клінічних проявів лімфоми немає. Проте існує низка симптомів, які повинні насторожувати та можуть бути підставою для припущення наявності злоякісного новоутворення. Передусім це збільшення розмірів лімфатичних вузлів (ЛВ) будь-якої локалізації. Найчастіше виявляють збільшення шийних, пахвинних, пахвових ЛВ, можливе ураження внутрішньогрудних та внутрішньочеревних ЛВ, лімфоїдних органів (печінки, селезінки, тимуса, лімфоїдних фолікулів кишечнику тощо).

Таким чином, клінічна картина хвороби значною мірою залежить від місця ураження. При локалізації патології у грудній клітці хворий може скаржитися на біль у цій ділянці, кашель, задишку, неможливість спати лежачи (при пізніх стадіях лімфоми). У разі ураження лімфоїдної тканини у черевній порожнині пацієнт може скаржитися на збільшення розмірів живота, абдомінальний біль, втрату апетиту, відчуття важкості в шлунку після вживання малого об’єму їжі, нудоту, блювання. При локалізації процесу в головному мозку можуть виникати головний біль, загальна слабкість, судоми, епізоди короткочасної втрати свідомості, двоїння в очах, оніміння обличчя, розлади поведінки, дикції тощо. Лімфома може уражати шкіру з появою висипу, який може супроводжуватися свербежем.

Хвороба може супроводжуватися так званими симптомами загальної інтоксикації, до яких належать лихоманка вище 38 °C без ознак інфекційної патології, нічна пітливість, невмотивована втрата маси тіла понад 10% протягом останніх 6 міс.

Зазначені вище симптоми не є специфічними для лімфоми, проте їх поява, а особливо поєднання кількох із них, мають насторожити пацієнта, його родичів і сімейного лікаря та потребують додаткового обстеження.

Більше одного мільйона осіб у всьому світі живуть із діагнозом лімфома, і у близько тисячі пацієнтів щодня виявляють цю патологію.

В країнах Західної Європи щорічно виявляють близько 12-15 випадків серед кожних 100 тис. населення захворювань лімфомами.

В Україні на неходжкінські лімфоми і хронічний лімфолейкоз страждають 15 тис. осіб.

Не чекайте запрошення на лікарський огляд, проявляйте ініціативу, активно звертайтесь до лікаря. Пам’ятайте, що успіх лікування, особливо онкологічної патології, залежить від раннього виявлення хвороби. Навіть такі важкі хвороби як лімфоми не є вироком!

Список використаної літератури:

1. Федоренко З.П., Гайсенко А.В., Гулак Л.О., Горох Є.Л., Рижов А.Ю., Сумкіна О.В., Куценко Л.Б. Рак в Україні 2010-2011рр. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби. // Бюлетень національного канцер-реєстру України. №13. Київ, 2012.
2. Національний інститут раку. Рак в Україні 2017—2018 рр. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби // Бюлетень Національного канцерреєстру України. — К., 2019. — № 20.
3. Захист прав пацієнтів і лікарів в онкології. Проблеми та шляхи їх вирішення / Б. Т. Білинський // Народне здоров’я. — 2006. — С. 6.
4. Онкологія: Підручник для студ. мед. закладів ВО, лікарів-інтернів, сімейних лікарів, онкологів. – 2-ге вид., перероб. І доп. Затверджено МОН / За ред. Г. В. Бондаря, А. І. Шевченка, І. Й. Галайчука. – К., 2019. – 520 с., тв. пал., (ст. 6 пр.). 5. Клиническая онкология: учеб. пособие / под ред. П. Г. Брюсова, П. Н. Зубарева. – Санкт-Петербург : СпецЛит, 2012. – 456 с. : ил. 6. Современная тактика распознавания новообразований печени / А. Б. Лукьянченко, Б. М. Медведева. – Москва : Практическая медицина, 2015. – 184 с. : ил. 7. Онкология. Учебник / гл. ред. В. Г. Черенков. – Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2016. – 512 с. 8. Химиотерапия в онкологи. Стандарты медицинской помощи (сост. Дементьев А., Журавлёва Н.. Кочетков С., Чепанова Е.) – Москва: ГЭОТАРМедиа, 2016. – 800 с.