Автор: Library RONMB Page 1 of 26

Цистит  – це запалення сечового міхура, яке виникає внаслідок  бактеріальної або грибкової інфекції. Збудниками  його є кишкова паличка, стафіло- і стрептококи. Протікає цистит в гострій або хронічній формі.  Він зустрічається в будь – якому віці, до неї схильні жінки, чоловіки і діти.

Хронічний цистит у жінок  – це приховане запалення слизової оболонки сечового міхура. Найчастіше являється причиною недолікованого або погано пролікованого гострого циститу. За статистичними даними, близько третини пацієнтів з запаленням сечового міхура  мають хронічне запалення.

Гострий процес переходить у хронічний після:

• самостійного лікування;
• неправильного, неповного лікування;
• органічних чи функціональних змін в міхурі;
• у пацієнтів із зниженим імунітетом.

Рецидиви виникають в перші 3 – 4 місяці з моменту появи гострого процесу. Особливості хронічного циститу є неможливість повноцінної регенерації тканини під час одужання.

Гострий цистит у жінок проявляється вираженими симптомами та больовими відчуттями. При цьому порушується звичний режим життя, з’являється дискомфорт, бажання відвідати туалет.

Основні  причини циститу  у жінок наступні:

• використання неперевірених гігієнічних засобів;
• інфекції, які передаються статевим шляхом;
• цукровий діабет, ожиріння і вогнища хронічних інфекцій в організмі;
• недостатня інтимна гігієна;
• переохолодження організму;
• порушення дієти з рясним вживанням гострої, пряної їжі;
• часті стреси і перенапруження;
• різка зміна клімату, що впливає на імунітет.

Серед можливих ускладнень циститу у жінок виділяють:

• пієлонефрит;
• абсцес нирок;
• ниркову недостатність.

Як правило, ускладнення циститу виникають через самостійне лікування, несвоєчасне звернення до спеціаліста, або неправильно підібрани препарати.

У чоловіків цистит найчастіше з’являється на тлі інфекційних процесів в області малого тазу: простатиту, уретриту, орхіту.

Без лікування цистит може призвести до серйозних ускладнень.  До найбільш небезпечних наслідків захворювання відносяться: міхурові – сечовідний рефлекс (сеча закидається з сечового міхура назад в сечоводи); пієлонефрит; свищі, гостра затримка сечі.

Якщо у дорослих людей цистити бувають як інфекційного та неінфекційного походження, то у дітей на 99% інфікування є бактеріальним.  Найголовніший «винуватець» захворювання – це, як і у дорослих, кишкова паличка Escherichia coli.

Причина, що викликає появу циститу – ослаблення імунної системи внаслідок супутніх захворювань, переохолодження організму тощо.

Основна проблема в тому, що цистит може перейти в пієлонефрит. А останній призводить до пошкодження тканин нирок.

Захворювання досить підступне. У зовсім маленьких дітей єдиним симптомом може бути неспокійна поведінка. Іноді у дітей цистит може виявлятися симптомами, схожими на отруєння – блюванням, проносом, підвищеною температурою. У дітей старшого віку симптоми  вже схожі із симптомами дорослої людини:

– хворобливе та часте сечовипускання;

– тягнучий або гострий біль внизу живота;

– зниження обсягу сечі;

– у поодиноких випадках відбувається підвищення температури тіла (але не вище 37, 5);

– іноді – нетримання сечі.

Чим небезпечний цистит у дітей?

Часті рецидиви циститу значно псують життя дитині і батькам. Діти часто соромляться  звернутися за допомогою до батьків. Тому завдання батьків – при будь – яких підозрах на цистит вчасно звернутися до лікаря. Чим раніше ви почнете лікування, тим краще.

 

Симптоми циститу:

• відчуття неповного випорожнення сечового міхура;
• підвищення температури тіла;
• нетримання сечі;
• відчуття печіння в області уретри;
• слабкість і запаморочення;
• часте сечовипускання;
• помилкові позиви до дефекації;
• біль в нижній частині живота або поясниці
• сеча бурого або червонуватого відтінку.

Діагностика захворювання:

Для постановки діагнозу важливим є ретельний збір скарг та з’ясування анамнезу. Також, кожному пацієнтові необхідно здати загальний аналіз сечі з обов’язковою мікроскопією осаду. Пацієнтів обстежують на наявність збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом, вірусів.  При тяжкому перебігу хвороби або труднощах в постановці діагнозу можуть знадобитися інструментальні методи діагностики, такі як УЗД.  Діагностичні критерії – щільна , набрякла стінка сечового міхура. Для диференціальної діагностики з сечокам’яною хворобою, онкологічним процесом проводять цистоскопію, екскреторну урографію.

Профілактика захворювання:

Щоб уникнути розвитку патології, важливо виключити фактори ризику, які до неї призводять. Тому необхідно слідкувати таким рекомендаціям:

• уникати переохолодження;
• своєчасно, якісно лікувати урологічні та гінекологічні захворювання;
• вести активний спосіб життя;
• налагодити харчовий раціон.

Одним з ключових моментів є особиста гігієна. Вона передбачає не тільки водні процедури і зміну білизни, але і режим сечовипускання. Важливо не терпіти, і спорожняти сечовий міхур як мінімум 5 разів на добу.

Цистит – часта інфекційна проблема чоловіків, жінок та дітей.  Якщо  ви виявили ознаки циститу, то обов’язково зверніться до лікаря.

Список рекомендованої літератури:

1). Зеляк М. В. Наш досвід лікування хронічного циститу у жінок / М. В. Зеляк, М.В. Ткачук // Урологія. – 2018. – №2. – С. 105.

2). Іванов Д. Д. Фітотерапія і лікування циститу: сучасні тенденції / Д. Д. Іванов // Нирки. – 2019. – №4. – С. 9 – 14.

3). Можливості інстиляційної терапії при хронічних циститах у дітей / О. В. Бухлін та ін. // Урологія. – 2019. – №3. – С. 211 – 216.

4). Нефрологія «під мікроскопом». Лікування циститу: сучасні тенденції // Український медичний часопис. – 2019. – №6. – С. 54 – 55.

5). Проблема лікування неускладненого циститу у практиці сімейного лікаря // Раціональна фармакотерапія. – 2018. – №1. – С. 40 – 44.

6). Рецидивуючий цистит у дітей: резерви профілактики / Т. О. Крючко та ін. // Сімейна медицина. – 2019. – №2. – С. 43 – 48.

7). Цистит у дітей: проблеми сьогодення / Н. О. Сайдакова та ін. // Урологія. – 2019. – №2. – С. 196.

8). Як позбутися циститу швидко і надовго? // Фармацевт практик. – 2019. – №4. – С. 11.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зима – період підвищеного травматизму. Причина проста – ожеледиця, ранній початок темноти, слизьке взуття. Погіршення стану проїздної частини позначається на підвищенні частоти дорожніх пригод і рості числа потерпілих.

Коли настає зима, частота звернень за допомогою до медичних закладів з приводу травми збільшується у 2 – 3 рази. За даними хірургів – травматологів взимку трапляються  забиття і переломи кісток (біля 15%), вивихи (10%). Переважно, це люди працездатного віку.

Велике значення має екологія, стан місць проживання, робочих зон, зон відпочинку, тротуарів, проїздної частини. Проте, це не означає , що треба всі нещасні випадки списувати на зимову пору року та нехтувати дотриманням техніки безпеки. Передивившись і змінивши деякі свої звички на час зимового періоду, Ви зможете убезпечити себе від травм взимку. Зазвичай, зимою люди травмуються через те, що кудись дуже поспішають, і можуть просто не помітити льоду. Крім цього всього, травмуватися можна і в транспорті. Наприклад, підсковзнутись і впасти при вході до автобусу, або тролейбусу, так і при виході з них.

Переломи кінцівок виникають через те, що, падаючи, людина інстинктивно виставляє вперед руку і завалюється на неї всією масою тіла. Жінки ризикують впасти через те, що вдягають високі підбори.

Якщо відчуваєте, що втрачаєте рівновагу і падаєте, тоді:

• При падінні слід згрупуватись – це зменшить силу удару об лід, намагайтесь присісти – зменшиться висота падіння;
• У момент падіння слід напружити м’язи – отримаєте лише забій;
• При падінні на спину прижати підбородок до грудей, а руки розкинути як можна ширше.

Підсумовуючи вищевикладене можливо зробити наступний висновок: основний спосіб профілактики травм взимку – це обачність і обережність при пересуванні по тротуарам і доріжкам, пішохідним переходам.

Важливо:

• Правильно, відносно погодних умов, підібрати одежу та взуття;
• Водії транспортних засобів повинні суворо дотримуватись правил дорожнього руху, дотримуватись швидкісних режимів;
• Носити взуття бажано на плоскій підошві з протектором;
• При ожеледиці слід ходити по особливому – якби трішки сковзати, наче на маленьких лижах, наступати на всю підошву;
• Уважно дивитись під ноги;
• Не ходіть дуже близько біля стін будівель – з даху може впасти сосулька або кусок затвердівшого снігу;
• Взимку ніколи не тримайте руки в кишенях – це збільшує можливість падіння та важких травм, особливо переломів;
• Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю, особливо поза межами пішохідних переходів;
• У період танення льоду потрібно бути особливо уважним, проходячи повз будинки та біля високих дерев – спочатку потрібно впевнитись у відсутності загрози падіння льодових наростів;
• Категорично забороняється заходити за спеціальні огорожі поблизу будинків чи дерев;
• Обходьте металеві кришки люків – як правило, вони вкриті льодом та можуть бути погано закріплені, що додає ризику та важкості травмувань;
• Не йдіть з самого краю проїжджої частини. Це завжди небезпечно, а на слизьких шляхах – особливо;
• Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю. Пам’ятайте, що в ожеледицю значно збільшується гальмівний шлях машини.

Заходи профілактики

Дієвим засобом запобігання травматизму під час роботи в холодний період року є розроблення та виконання заходів щодо підготовки підприємств, установ та організацій до роботи в осінньо – зимовий період. Основні з них:

• Своєчасне очищення територій від снігу та льоду;
• Посипання доріг, пішохідних доріжок піском, сіллю;
• Очищення покрівель від снігу та бурульок.

Список рекомендованої літератури:

1). Алгоритм надання медичної допомоги потерпілим із травмами кінцівок // Довідник головної медичної сестри. – 2018. – №10. – С. 21.

2). Брич В. В. Готовність фахівців із реабілітації до використання сучасних інформаційно – комунікаційних технологій для забезпечення безперервної реабілітаційної допомоги пацієнтам із травмами / В. В. Брич, Н. Ю. Ходаковська // Український медичний часопис. – 2021. – №2. – С. 84 – 87.

3). Вплив хірургічної стабілізації переломів ребер на результати лікування пацієнтів з множинними переломами довгих кісток нижніх кінцівок і політравмою / В. М. Лянскорунський // Медицина невідкладних станів. – 2020. – №3. – С. 112.

4). Канзюба А. А. Дослідження саногенезу при переломовивихах у ділянці кульшового суглоба / А. І. Кандзюба // Травма. – 2020. – №6. – С. 33 – 38.

5). Лябах А. П. Помилки та ускладнення при лікуванні пацієнтів із переломами кісточок гомілки / А. П. Лябах, І. В. Кучер // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2020. – №3. – С. 24 – 29.

6). Сучасний алгоритм ведення пацієнта з переломом ключиці / О. А. Бур’янов та ін. // Сімейна медицина. – 2021. – №4. – С. 5 – 11.

 

 

 

Гнійна ангіна – це інфекційне запалення піднебінних мигдалин, яке характеризується появою білих і жовтих плям гною на їх поверхні. Це пов’язано з тим, що всередині фолікулів, з яких складається лімфоїдна тканина, накопичується рідина, яка потім перетворюється в гній.

Запальний процес у мигдалин провокує бактеріальна інфекція, найчастіше це стафілококи і стрептококи. Зараження відбувається повітряно – крапельним шляхом, через спільний посуд. Також причиною можуть стати немиті руки. Іноді хвороба може бути викликана мікробами, які зазвичай живуть в горлі здорової людини, не завдаючи занепокоєння, але активізуються під впливом таких чинників, як переохолодження організму, ослаблення імунітету.

Як передається ангіна?

Хвороботворні мікроорганізми живуть в мигдалинах кожної людини, в тому числі абсолютно здорової, зазвичай ніяк себе не проявляючи. Але, якщо виникають будь – які провокуючі фактори, то патогенна мікрофлора активізується, в результаті мигдалини запалюються – розвивається ангіна.

Зазвичай пік захворюваності припадає на зиму, тому що саме в холодну пору року люди кашляють і чхають особливо часто. Це пов’язано з тим, що ангіна передається повітряно – крапельним шляхом. Можна заразитися від близького через поцілунок, або користування загальними предметами особистої гігієни.

Симптоми гнійної ангіни наступні:

• Сухість у горлі і в роті, першіння, особливо при говтанні;
• Сильна м’язова слабкість;
• Головний біль;
• Почервоніння і набряклість мигдалин, а також наявність біло – жовтих бульбашок і грудочок на них;
• Неприємний запах із рота;
• Збільшення мигдалин;
• Підвищення температури тіла: 38 – 39 градусів;
• Симптоми загальної інтоксикації – слабкість, відчуття розбитості, ломота в тілі.

Перші симптоми ангіни легко прийняти за застуду, або грип, але вона протікає важче. При ангіні мигдалики відразу збільшуються, біль в горлі може тривати цілий тиждень, тому її легко визначити. Дуже важливо відразу почати лікування через те, що це захворювання небезпечне різними ускладненнями.

Профілактика хвороби:

Профілактика ангіни спрямована на загальне зміцнення організму та вилучення певних інфекцій, які провокують захворювання. Вона вимагає комплексного підходу.

• Підтримка особистої гігієни. Під час хвороби хворому необхідно користуватися окремим рушником, туалетним приладдям та посудом.
• При ангіні хворого потрібно ізолювати від інших членів сім’ї та робити у кімнаті регулярне вологе прибирання.
• Підтримка правильного харчування. Воно повинно бути корисним та містити вітаміни та мінерали.
• Загартовування організму в цілому. Серед методів загартовування виділяють обливання, обтирання, контрастний душ, плавання. Але процес загартовування повинен проходити поступово, щоб організм звикав до навантажень. Та загартовування можна проводити тільки в здоровому стані.
• Підвищення рівня імунітету. Необхідно захистити від пошкодження слизові оболонки сухим та теплим повітрям. Не застосовувати часто місцеві антисептики у вигляді спреїв. Холодні напої вживати можна, але тільки в невеликих кількостях, щоб слизова звикла до низьких температур. Та потрібно підвищувати захисні сили організму.

Ангіна дуже неприємна медична проблема, яка може призвести до видалення гланд. Не варто займатися самолікуванням, навіть, якщо лікування ангіни місцеве. Обов’язково проконсультуйтеся з лікарем щодо додаткових засобів боротьби з нею.

Список рекомендованої літератури:

1). Антимікробна терапія оториноларингології / О. М. Науменко, А. Г. Задорожня, Ф. Б. Юрочко. – К. : Медицина, 2016. – 104 с.

2). Гіпертрофія глоткового мигдалика та хронічний аденоїди / Д. Д, Заболотна, П. А. Рауцкіс, В. В. Березнюк та ін.; за заг. ред. А. А. Лайка – К., Логос, 2010 – 146 с.: іл.

3).  Керівництво з оториноларингології для лікарів первинної ланки в рамках класифікації ІСРС – 2 / За редакцією д. м. н., проф. Поповича В. І. – ТОВ «Бібліотека Здоров’я України», 2018. – 280 с. – (Серія «Бібліотека «Здоров’я України»).

4).  Невідкладна допомога в оториноларингології : навч. посіб. / О. М. Науменко, В. М. Васильєв, Ю. В. Дєєва, С. Б. Безшапочний. – К. : ВСВ»Медицина», 2017. – 144 с.

 

Тонзиліт – це запалення піднебінних мигдаликів. Розрізняють гострий тонзиліт і хронічний тонзиліт. Гостре запалення піднебінних  мигдаликів (ангіна) походить від латинського слова ango – душити, стискати. Цей термін не відображає суті захворювання, проте він визнаний і дуже поширений.

Хронічне запалення піднебінних мигдаликів часто спостерігається у дітей, починаючи з 3 років та в молодих людей. У хворих на хронічний тонзиліт порушується місцевий і системний імунітет, що розвивається внаслідок перенесення гострих інфекцій ( скарлатини, дифтерії, кору ), частих ангін, гіповітамінозу,  перевтоми,  охолодження.

При  хронічному тонзиліті і  його ускладненнях спостерігається інтоксикація організму внаслідок всмоктування токсинів мікробів і продуктів запалення в мигдаликах. Інтоксикацією пояснюють загальну слабкість,   головний біль, зміни функціонального стану інших органів і систем. Внаслідок утворення пробок у криптах подразнюються нервові закінчення та виникає нерізкий біль у горлі, кашель, біль у ділянці  серця, неприємний запах із рота. У хворих на хронічний тонзиліт відзначають сенсибілізацію організму до бактеріальних антигенів, що пояснює алергійну природу  деяких проявів хронічного тонзиліту і механізм виникнення таких інфекційно-алергійних ускладнень, як ревматизм, нефрит, пієлонефрит, колагеноз, алергійні дерматози.

Піднебінні мигдалики мають багато нервових волокон і закінчень, які під впливом хронічного запалення зазнають дегенеративних змін. Це  супроводжується потоком патологічних імпульсів, які надходять у центральну і вегетативну нервову систему, що зумовлює розвиток вегетодистоній, які стають причинами порушення функціонального стану інших органів і систем.

Лікування хронічного тонзиліту поділяється на консервативне та хірургічне. Для консервативного лікування застосовують місцеві і загальні засоби, бо у виникненні захворювання має значення як інфекційний агент, так і зміна реактивності організму.

Тривалий час головним методом хірургічного лікування хронічного тонзиліту була тонзилектомія – повне видалення піднебінних мигдаликів. Після того як було доведено важливу роль мигдаликів у формуванні місцевого і системного імунітету тонзилектомію проводять тільки за чіткими показаннями, коли є тяжкі ускладнення і ліквідувати хронічний запальний процес у мигдаликах консервативним методом не вдається.

У профілактиці хронічного тонзиліту велике значення мають індивідуальні  методи зміцнення здоров’я. Одним з них є загартовування  організму з раннього дитинства. Повітряні і сонячні ванни, купання влітку, обтирання тіла водою цілий рік, перебування  дітей в оздоровчих таборах значно підвищують загальну опірність організму.

Велике значення має систематична санітарно-освітня робота у вигляді бесід, лекцій, присвячених профілактиці та лікуванню хронічного тонзиліту.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Господарський І.Я. Сучасні підходи  до терапії хронічного тонзиліту з частими загостреннями у підлітків із цілорічним алергічним ринітом // Современная педиатрия. – 2016. – №1. – С.105-110.

Колоскова О.К. Клінічна діагностика та лікувальна  тактика гострих тонзилофарингитів у      дітей / О.К. Колоскова // Клінічна та експериментальна патологія.-2018 – №3. – с. 44-48

Марушко Ю.В. Гострий тонзилофарингіт у дітей / Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак // Здоровя дитини. – 2021. – №1. – с. 13-22

Ольховська В.М. Стан клітинного імунітету хворих на тонзиліт дітей, інфікованих вірусом герпесу 6 типу / В.М. Ольховська // Проблеми безперервної медичної освіти та науки. – 2021. – №1. – с.77-81

Особливості структури збудників бактеріальних фарингітів і тонзилітів / Я.О. Михалко та ін. // Проблеми клінічної педіатрії. – 2021. – №4. -с.21-27

Пухлік С.М. Оптимізація підходу до проведення тонзилектомії / С.М. Пухлік, В.В. Колесніченко // Оториноларингологія. – 2021. –  №5. – с.35-46

Всесвітній день хворого на бронхіальну астму має щорічний характер і проводиться 11 грудня. Бронхіальна астма – одне з найбільш поширених хронічних захворювань у світі. Вперше Всесвітній день боротьби проти астми став відзначатися в 1998 році в більш ніж 35 країнах і був приурочений до Всесвітнього наради по бронхіальній астмі, що проходила в Іспанії, м. Барселона.

Що таке бронхіальна астма?

Астма — це хронічна хвороба, яка найчастіше проявляється періодичними нападами задишки та свистячими хрипами. Частота та ступінь важкості цих симптомів можуть бути різними. Наприклад, інтервал між нападами може коливатися від однієї години до одного дня. Як правило, напади відбуваються під час фізичної активності або вночі.

Бронхіальною астмою можуть хворіти люди усіх вікових груп, але найчастіше це діти та молодь. Такі тенденції є однаковими як в Україні, так і в інших країнах світу.

Бронхіальна астма розвивається як хронічне запалення дихальних шляхів, а саме бронхів, що призводить до підвищення чутливості нервових закінчень в дихальних шляхах та їх швидкого подразнення. Під час нападу збільшуються слизові оболонки бронхіол, внаслідок чого звужуються дихальні шляхи, людина не може нормально вдихнути повітря чи видихнути.

Симптоми бронхіальної асми

Бронхіальна астма проявляється по-різному. Симптоми можуть турбувати періодично або постійно. Вони включають напади задухи, задишку, сухий і надривний кашель, свистячі хрипи при видиху, біль в грудях.

Окремо виділяють кашльову форму захворювання, коли спостерігається тільки кашель з невеликим виділенням мокроти. Кашель часто посилюється вночі, а вдень — відступає.

Зазвичай напад виникає під впливом певних тригерів. В більшості випадків він розвивається протягом декількох днів, але бувають і неочікувані, сильні напади. Між періодами загострень пацієнт почувається задовільно.

Причини асми

Астма вважається невиліковною хворобою. Проте можна контролювати перебіг захворювання та прояв симптомів. Вченим й досі не вдалося точно визначити основні причини астми. Однак більшість експертів погоджуються, що генетична схильність в поєднанні з зовнішніми подразниками є найбільш поширеними факторами ризику розвитку астми.

Найбільш поширені причини бронхіальної астми:

1)Алергени. Пацієнти, що страждають від алергічного риніту або атопічного дерматиту, мають в 3-5 разів вищий ризик захворіти на бронхіальну астму. І навпаки: бронхіальна астма може спровокувати алергією на певні подразники.

2)Спадкова схильність. Якщо хтось із ваших родичів хворів на астму, то ви автоматично відноситесь до групи ризику.

3)Шкідливі умови праці: вплив хімічних подразників, особливо на робочому місці.

4)Низька вага при народженні та/або куріння матері під час вагітності.

5)Часті респіраторні захворювання.

6)Деякі медикаменти. Аспірин, група протизапальних і знеболюючих препаратів, ліки від тиску (бетаблокатори) також можуть стати причиною брохніальної астми.

7)Ожиріння.

8)Низька фізична активність.

9)Фактори, які сприяють розвитку бронхіальної астми, — це домашні алергени (пил і пилові кліщі, пліснява), домашні тварини (шерсть, пір’я, слина тощо), таргани і засоби побутової хімії.

10)Несприятливі погодні умови (холодне повітря), сильне емоційне (страх або гнів) та фізичне навантаження можуть викликати посилення симптомів або розвиток ускладнень астми.

Профілактика бронхіальної астми

Щоб зменшити ризики бронхіальної астми:

1.слідкуйте за чистотою вдома — регулярно прибирайте і провітрюйте приміщення;

2.стежте за рівнем сухості повітря, за потреби — зволожуйте і фільтруйте його спеціальними приладами;

3.обмежте використання побутової хімії, а під час прибирання користуйтеся гумовими рукавичками і маскою;

4.при перших підозрах на алергію, зверніться до лікаря;

5.оскільки причиною астми можуть стати деякі препарати, не займайтесь самолікуванням, перед прийомом будь-яких ліків радьтеся з лікарем!

6.Будьте активними, навіть якщо ви не займаєтесь спортом, мотивуйте себе гуляти щодня за будь-якої погоди.

Бронхіальна гіперреактивність

Бронхіальна гіперреактивність – патологічний стан бронхів, при якому у відповідь на будь-який зовнішній і внутрішній вплив розвивається бронхіальна обструкція (різке звуження бронхів), повністю або частково оборотна.

В основі патологічного процесу при бронхіальній астмі лежить запальний процес, спровокований контактом слизової оболонки бронхів з алергеном або тригером. В результаті цього відбувається вивільнення медіаторів запалення з клітин-мішеней, під впливом яких розвивається набряк слизової оболонки, збільшення продукції слизу епітелієм бронхів і подальшим бронхоспазмом.

Поряд з цим у всіх хворих на бронхіальну астму спостерігається структурна перебудова в бронхіальному дереві (ремоделювання), що проявляється гіперплазією келихоподібних (секреторних) клітин слизової оболонки бронхів, гіпертрофією слизових залоз, значним збільшенням кількості виділяється секрету, розростання м’язової тканини, що приводить до потовщення бронхіальної стінки і звуження бронхіального отвору.

Причиною розвитку бронхіальної обструкції є такі процеси:

1.заміщення епітеліальних клітин бронхів клітинами, що продукують слиз, внаслідок чого розвивається набряк бронхіальної слизової оболонки;

2.гіпертрофія м’язової тканини бронхів, яка призводить до потовщення бронхіальної стінки і зменшення бронхіального отвори;

3.продукування значної кількості в’язкого слизу, скупчення якої призводить до утворення слизових пробок;

4.спазм гладких м’язових волокон бронхів, викликаний порушенням вегетативної нейрорегуляціі.

Лікування

Лікування бронхіальної астми – комплексний процес, що включає в себе навчання пацієнта самостійно контролювати перебіг хвороби (проведення пікфлоуметріі в домашніх умовах і оцінювання результатів), його ізоляцію від впливу алергенів і тригерів і фармакотерапію.

Фармакотерапія

Симптоматична терапія – спрямована на усунення нападів ядухи

1.Інгаляційні β2-адреноміметики (симпатоміметики):

2.короткої дії (сальбутамол, фенотерол);

тривалої дії (формотерол, салметерол).

3.М-холіноблокатори (іпратропію бромід, тіотропію бромід).

4.Комбіновані препарати, що містять β2-адреноміметик і М-холіноблокатори (беродуал, дуовент, комбівент).

5.Ксантини короткого (теофілін, еуфілін) і пролонгованої (теотард, теопек) дії.

Базова (основна) терапія – спрямована на усунення запалення в бронхах

1.глюкокортикоїди:

а) інгаляційні (будесонід, беклометазон, флутиказон);

б) системні (преднізолон, дексаметазон, бетаметазон) всередину або внутрішньовенно.

2.Стабілізатори мембран огрядних кліток – похідні кромогліціевой кислоти:

а) монопрепарати (недокромил);

б) в комбінації з β2-адреноміметики (інтал-плюс, дітек).

3.Антагоністи лекотріенових рецепторів (монтелукаст).

Муколітична терапія

Муколітична терапія – застосування відхаркувальних препаратів для прискорення процесу відходження слизу з бронхів (ацетилцистеїн).

АСІТ

При необхідності звертаються до АСІТ (алерген-специфічна вакцинація) – метод лікування БА, при якому шляхом серії введень низьких концентрацій того чи іншого алергену досягають зниження чутливості імунної системи до його впливу і, відповідно, відсутність клінічних проявів при контакті з ним.

Фізіотерапія

Для поліпшення стану пацієнта йому призначається курси баротерапії (вплив на організм підвищеного/зниженого атмосферного тиску в спеціальній барокамері) можуть бути необхідними оксигенотерапія (лікувальний вплив повітря з підвищеним вмістом кисню), голкорефлексотерапії, ЛФК та ​​масаж.

Список літератури:

1)Бронхіальна астма / Регеда М. С., Федорів Я.-Р. М., Трутяк І. Р. — Вид. четверте, доп. та перероблене. — Львів, 2009. — 172 с.

2)Бронхіальна астма. Монографія [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] / Регеда М. С., Регеда М. М., Фурдичко Л. О., Колішецька М. А., Мироненко С. І. — Вид. п’яте, доп. та перер. — Львів, 2012. — 147 с.

3)Бронхіальна астма в практиці сімейного лікаря / Л. В. Беш, Т. С. Ласиця, О. М. Беш. — Львів: Простір-М, 2018. — 116 с. — ISBN 617-7501-48-9.

4)Бронхіальна астма у дітей: навч. посіб. / [В. Г. Майданник та ін.] ; за ред. В. Г. Майданника, О. І. Сміяна. — Суми: Сум. держ. ун-т, 2017. — 243 с. : іл., табл. — ISBN 978-966-657-663-0

5)Бронхіальна астма у практиці сімейного лікаря / Ласиця О. Л., Ласиця Т. С. — К.: ЗАТ «Атлант UMS», 2001. — 263 с.

6)Фізична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму: Метод. рек. для фахівців з фіз. реабілітації / Н. О. Івасик; Львів. держ. ін-т фіз. культури, Львів. міська дит. клін. лікарня. — Л., 2003. — 64 c. — Бібліогр.: 50 назв.

У холодну пору року підвищується ризик холодової травми –  переохолодження. Актуальність цієї проблеми посилюється через постійне нищення цивільної інфраструктури терористичними військами російської федерації.

Важливо не ігнорувати цей вид травми, оскільки тривалість її лікування понад удвічі перевищує тривалість лікування постраждалих з опіками.

Окрім низької температури холодову травму можуть провокувати такі чинники:

• висока вологість (навіть тривале перебування при температурі +5 — +8 °С, але за високої вологості може спричинити в людини холодову травму);
• вітер (наявність вітру значно збільшує втрату тепла);
• хронічні захворювання/надмірна втома в людини;
• вживання алкоголю;
• належність до певних груп (діти, люди похилого віку особливо чутливі до дії низьких температур через особливості теплообмінних процесів в організмі);
• носіння тісного незручного взуття, легкого одягу.

Комбінація декількох таких чинників значно посилює ризик розвитку холодової травми.

Гострий вплив низьких температур можна розділити на обмороження (місцеве переохолодження — локальна дія низьких температур) та замерзання (загальне переохолодження).

Загальне переохолодження (системна або загальна дія низьких температур) розвивається так:

• Спочатку в постраждалого з’являються лихоманка, слабкість, втома й сонливість, розвивається дрібне (холодове) тремтіння м’язів і «гусяча шкіра».
• Якщо несприятливі фактори продовжують діяти, холодове тремтіння досягає максимуму, з’являється поверхнева гіпотермія (зниження температури/охолодження), сонливість починає переходити в розлад свідомості.
• Якщо ж холодове тремтіння пригнічується, це свідчить про дуже небезпечну гіпотермію, яка може призвести до зупинки дихання та серця. При цьому стан постраждалого вкрай важкий, може бутинепритомним. На цьому етапі вкрай важливо терміново надати допомогу — без неї людина може померти.
• Місцеве або локальне обмороження також розвивається поступово та має такі стадії:

1 ступінь — відчуття оніміння, поколювання, обпечення.

Уражена шкіра бліда, після зігрівання набрякає і червоніє, набуває багряно-червоного відтінку. Таке ушкодження зазвичай повністю відновлюється через декілька днів без наслідків.

2 ступінь — поява пухирців із прозорим вмістом.

Після зігрівання шкіри з’являється інтенсивний свербіж і різкий біль в уражених місцях. На відновлення шкіри може знадобитися 2 тижні.

3 ступінь — змертвіння всіх шарів шкіри.

Пухирі при цьому наповнені кров’яним вмістом. Загоєння триває довго, понад місяць, та як правило, супроводжується утворенням рубців.

4 ступінь — некроз шкіри і м’язів.

Це найважчкий стан, лікування та реабілітація може тривати довго.

Важливо не допускати виникнення загального переохолодження та місцевого обмороження або їхнього поєднання.

Для цього необхідно:

• Обмежити час перебування надворі в холодну, сиру або вітряну погоду.
• Одягатися в кілька шарів вільного теплого одягу. Повітря, що потрапляє між шарами одягу, діє як ізоляція від холоду. Варто носити вітрозахисний і водонепроникний верхній одяг, щоби захиститися від вітру, снігу та дощу.
• Обирати спідню білизну, яка відводить вологу від шкіри. Краще відмовитися від бавовняної, адже вона поглинає вологу.
• Змінювати мокрий одяг якомога швидше.
• Носити капелюх або пов’язку, яка повністю закриває вуха. Важкі вовняні або вітрозахисні матеріали є найкращими головними уборами для захисту від холоду.
• Носити рукавиці, а не рукавички. Рукавиці забезпечують кращий захист.
• Носити шкарпетки та устілки, які добре сидять, відводять вологу та забезпечують ізоляцію. Подумайте також про грілки для рук і ніг. Переконайтеся, що грілки для ніг не затягують чоботи й не обмежують приплив крові.
• Шукати тепле укриття, якщо ви помітили ознаки обмороження.
• Відмовитися від алкоголю, якщо плануєте бути на вулиці в холодну погоду. Алкогольні напої змушують організм швидко втрачати тепло.
• Їсти добре збалансовану їжу й пам’ятати про водний баланс. Це допоможе вам зігрітися навіть перед тим, як вийти на мороз.
• Не перебувати довго в одній позі чи нерухомо. Фізичні вправи можуть допомогти вам зігрітися.

Під час війни, взимку, важливо пам’ятати про основні симптоми переохолодження та розуміти, як за потреби надати першу допомогу собі чи оточуючим. Тож такі прості поради можуть убезпечити ваше здоров’я в цей непростий час.

У випадку надання першої медичної допомоги постраждалому з холодовою травмою чітко дотримуйтесь порядку надання допомоги, затвердженого МОЗ України:

1) перед наданням допомоги переконайтеся у відсутності небезпеки для себе, оточуючих, постраждалого. Тільки тоді можна перейти до наступного кроку;

2) припиніть дію низької температури на постраждалого;

3) заспокойте постраждалого та поясніть свої подальші дії;

4) викличте екстрену медичну допомогу та дотримуйтеся вказівок диспетчера;

5) якщо в постраждалого ознаки загального переохолодження:

а) усуньте дію несприятливих факторів зовнішнього середовища, перемістіть людину в тепле приміщення;

б) зніміть із неї холодний, вологий одяг;

в) якщо постраждалий при тямі, дайте йому безалкогольні теплі напої;

6) якщо в постраждалого ознаки відмороження:

а) усуньте дію несприятливих факторів зовнішнього середовища, перемістіть людину в тепле приміщення;

б) обережно, без зусиль зніміть із постраждалого холодний, вологий одяг/взуття;

в) накладіть на уражені ділянки тіла чисті, стерильні, сухі марлеві пов’язки без здійснення додаткового тиску на шкіру;

г) за необхідності знерухомте уражені кінцівки;

ґ) якщо постраждалий при тямі, дайте безалкогольні теплі напої;

д) не масажуйте й не розтирайте уражені ділянки, не застосовуйте місцево джерела тепла;

е) не пошкоджуйте наявні на місці обмороження міхурі;

7) накрийте постраждалого термопокривалом/покривалом;

8) забезпечте постійний нагляд за ним до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

9) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонуйте диспетчеру екстреної медичної допомоги;

10) за можливості зберіть у постраждалого чи оточуючих максимально можливу інформацію щодо обставин отримання травми. Всю отриману інформацію передайте фахівцям бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або диспетчеру.

11) Якщо до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги постраждалий знепритомнів, визначте ознаки життя та якщо їх немає, розпочніть серцево-легеневу реанімацію.

За матеріалами МОЗ України

1 грудня світ відзначає день боротьби з СНІДом та толерантності з ВІЛ-позитивними людьми. Всесвітній день боротьби зі СНІДом вперше відзначався 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – звернути увагу суспільства на цю проблему. Ризик інфікування ВІЛ під час війни зростає. Велика кількість травм, поранень, які супроводжуються масивними коровотечами, та потребують невідкладної домедичної допомоги. Ще один із характерних злочинів війни – сексуальне насильство, коли, нажаль, статевий акт незахищений та досить травматичний.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин і поступово вбиває ці клітини.

Симптоми початкової ВІЛ-інфекції

Імунодефіцит розвивається не одразу, але щойно вірус потрапив в організм, він вже атакує здорові Т-лімфоцити. Під час інкубації збудник практично не заявляє про себе. Це може тривати від 2 тижнів до кількох місяців, залежно від початкового стану імунітету: чим сильніша імунна система, тим швидше розвивається ВІЛ. Перші симптоми ВІЛ-інфекції людина зазвичай не помічає — вони схожі на ангіну чи ГРВІ. Слід звернути увагу на розвиток такого захворювання, якщо за 1-3 місяці до цього відбувся незахищений статевий акт або контакт із кров’ю іншої людини.

ВІЛ-інфекція має такі перші симптоми:

1)швидка втомлюваність;

2)лихоманка і температура;

3)збільшення лімфовузлів на шиї;

4)підвищена пітливість, особливо у жінок;

5)висипи і сухість шкіри;

6)герпес.

Через деякий час симптоми можуть зникнути.

7)стрімка втрата ваги.

Характерним ВІЛ-симптомом у чоловіків у цей період є висип на язику.

Симптоми СНІДу — перша стадія

Проявам СНІДу передує так званий СНІД-асоційований комплекс. Це постійні симптоми, які розвиваються у носіїв ВІЛ-інфекції, але не супроводжуються опортуністичними інфекціями та новоутвореннями.

Симптоми загострюються, додаються порушення нервової системи — нейропатії, втрати пам’яті довготривалого характеру. Триває ПГЛ, стрімко знижується вага тіла (до 10% і більше). Організм стає вразливим перед грибковими захворюваннями, може розвинутись кандидозний стоматит.

Симптоми СНІДу у жінок:

1)часті ГРВІ;

2)розвиток захворювань репродуктивних органів;

3)порушення менструального циклу;

4)підвищена пітливість;

5)дерматити.

Симптоми СНІДу у чоловіків:

1)постійна лихоманка та перепади температури тіла;

2)м’язовий біль;

3)регулярні інфекції статевої системи;

4)висипання в порожнині рота.

Симптоми СНІДу — друга стадія

Ознаки СНІДу на останніх стадіях — наявність чисельних пухлин, розвиток онкозахворювань та опортуністичних хвороб.

Опортуністичні захворювання, як правило, викликані збудниками, які імунітет здорової людини легко долає. Але людина, яка живе з ВІЛ, не може від них захиститися. Прикладом такої хвороби є пневмоцистна пневмонія, збудник якої може вільно жити у легенях здоров’ї людини.

Також можуть розвинутися туберкульоз, саркома Капоші, герпетичні захворювання.

Аналізи показують наявність антигену р24, антитіла до ВІЛ уже знижуються або зовсім зникають. Це говорить про те, що організм уже не може протистояти вірусу.

Як довго живуть із ВІЛ/СНІД

Чи виліковується ВІЛ — це питання залишається відкритим для сучасної медицини. На жаль, подолати хворобу повністю наразі неможливо, але людство навчилося її контролювати та продовжувати здорове й активне життя ВІЛ-позитивних людей на десятки років.

Пацієнти повинні приймати пожиттєву антиретровірусну терапію, яка стала значним кроком вперед на шляху глобального подолання ВІЛ.

Як можна заразитися ВІЛ?

Зараження можливе лише у випадку, коли кров, сперма та грудне молоко людини, зараженої ВІЛ, потрапляє у кров іншої людини. ВІЛ міститься практично в усіх біологічних рідинах зараженого організму, але в різних концентраціях. Найбільша його кількість визначається в крові, спермі, виділеннях статевих органів жінки і грудному молоці. Тому найпоширенішим способом зараження ВІЛ є статевий акт без презерватива, коли через мікротравми слизової оболонки статевих органів чоловіка чи жінки вірус проникає в організм людини.

Особливо небезпечними є:

1)анальні сексуальні контакти, оскільки слизова оболонка кишечника дуже легко травмується;

2) зносини під час менструації;

3)статеві зносини між партнерами із запальними захворюваннями статевих органів.

Небезпека зараження існує при використанні шприців для введення наркотиків шляхом ін’єкцій. Вірус може передаватися від зараженої матері до дитини під час годування, вагітності, пологів.

Якими шляхами ВІЛ не передається?

До цього часу не відомо жодного випадку зараження ВІЛ через сечу, кал, слину, сльози: у цих виділеннях організму інфікованої людини ВІЛ міститься в кількостях, недостатніх для зараження іншої людини. Отже, немає ніякої небезпеки зараження при рукостисканні, обніманні, поглажуванні та поцілунках, так само як нічого не загрожує людині, коли носій вірусу кашляє або чхає в її сторону. Тарілки, стакани, ножі та ложки, телефони, дверні ручки, якими користується носій ВІЛ чи хворі на СНІД, не є небезпечними. Робота чи спільне проживання із зараженими людьми, догляд за ними не пов’язані з якою-небудь небезпекою.

Як боротися з ВІЛ?

ВІЛ сам по собі є дуже непомітним вірусом. Він швидко гине під дією простих дезинфікуючих речовин: спирту, хлораміну, а також високої температури (кип’ятіння миттєво вбиває ВІЛ). Тому елементарні гігієнічні засоби як вдома, так і в медичних закладах легко його знешкоджують. Але, якщо ВІЛ потрапляє в організм, знешкодити його там уже неможливо: на сьогоднішній день ще не існує ліків, за допомогою яких можна було б убити чи вивести ВІЛ з організму, або вакцини, яка б могла запобігти розвитку захворювання чи потрапляння ВІЛ в організм.

Куди слід звернутися для обстеження на ВІЛ?

Обстеження на наявність ВІЛ найкраще пройти в кабінеті довіри (чи анонімного обстеження). Такі кабінети створені в кожному обласному центрі України та в багатьох великих містах. Його адресу можна дізнатися через телефонну довідкову службу або в будь-якому медичному закладі. Прийом у таких кабінетах ведеться анонімно й на умовах довіри, тобто збереження таємниці одержаних від вас відомостей.

Як уберегти себе від зараження ВІЛ?

На сьогодні єдиним засобом проти зараження ВІЛ є профілактика.Гомосексуалісти та бісексуали, люди, які вживають наркотики внутрішньовенно й ті, що мають багато статевих партнерів, постійно опиняються в ситуаціях, пов’язаних з високим ризиком зараження ВІЛ. Тому, якщо ви усвідомили цю загрозу та її наслідки для себе, рекомендуємо вжити всіх необхідних застережливих заходів, вдаючись до безпечних форм сексуальних контактів.

Список літератури:

1) Правда про СНІД/ сост. С. Шараєвський. – Луцьк: «Християнське життя», 2009. – 32с.

2) Войтенко В.П. ВІЛ/СНІД в Україні/ В.П.Войтенко.- К. :Фітосоціоцентр, 2008. – 262с.

3) Фещенко Ю.І. Туберкульоз, ВІЛ – інфекція та СНІД: навчальний посібник / Ю.І.Фещенко, В.М.Мельник, Л.В. Турченко. – К. : «Здоров*я», 2004. – 200 с.

4) Зонтаг, Сьюзен. Хвороба як метафора. СНІД та його метафори /С. Зонтаг ; пер. з англ. Т. Бойко. – Київ : Видавництво Жупанського, 2012. – 162 с.

5) Ведення побічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз- ВІЛ-інфекція/СНІД) (методичний посібник для пiкарiв) / Мiнiстерство охорони здоров’я України, Національна академія медичних наук Украïни, Український центр науково медичної інформації та патентно-ліцензійноï роботи; уклад. Ю.І Фещенко [и др.]. – Київ : [б. и.], 2016. – 93 с.

6) Ступінь та деякі причини захворювання на СНІД: метод. Рекомендації/ Уклад: В.П. Копель; Рівненський обл. центр здоров*я. – Рівне: 2011. – 9с.

7) Ведення публічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД) / Ю.І.Фещенко// Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ- інфекція.- 2017.- №4. – С.13-24

Різні форми запалення, що виникають у слизовій оболонці порожнини рота і проходять гостро або хронічно, позначаються терміном “стоматит”. Всі види стоматитів підрозділяються на первинні і вторинні. До групи первинних відносяться всі ті запальні процеси, які виникають при впливі патогенного фактора на нормальну слизову оболонку. Такими можуть бути
різні механічні травми, хімічні або термічні опіки та ін. В цих випадках порушується цілість епітеліального покриву і створюються умови для проникнення інфекції в основну тканину слизової оболонки. До групи вторинних стоматитів відносять захворювання, при яких ураження слизової оболонки рота виникають як місцеві прояви загального захворювання організму ( деякі інфекційні хвороби, лейкози, авітамінози,
професійні отруєння ).

Перебіг стоматиту може бути гострим, коли запалення розвивається раптово, відрізняється сильною болісністю, і хронічним – тривалий, з невеликою болісністю.
До найбільш частих уражень слизової оболонки порожнини рота відноситься катаральний стоматит. Причиною захворювання є місцеві фактори: значні відкладення зубного каменю, наявність зруйнованих зубів і ін. Часто цей вид стоматиту зустрічається у важкохворих, коли догляд за
порожниною рота відсутній. Такі захворювання, як гастрит, дуоденіт, коліт і глистна інвазія, також можуть бути причиною розвитку катарального стоматиту. Для захворювання характерна набряклість слизової оболонки рота, вона інфільтрована та покрита спочатку білим, а потім коричневим
нальотом. Ясенні сосочки збільшуються, стають болючими, легко кровоточать. З’являється неприємний запах з рота. Везикулярний і пустулярний стоматит розвиваються переважно на губах, слизовій оболонці щік, кінчику язика. Везикулярний стоматит викликається збудником ящура. Проявляється у вигляді грипоподібної інфекції і супроводжується появою
пухирчиків, або везикул з прозорим, рідким вмістом. Якщо в ексудаті з’являються лейкоцити і кількість їх стає значною, то пухирчик заповнюється уже не прозорою, а каламутною гноєвидною рідиною. Такі пухирчики називаються пустулами. Вони нерідко повторно інфікуються бактеріями з
порожнини рота. На фоні раптового підйому температури розвиваються симптоми загальної інтоксикації. Через 2-3 доби на слизовій оболонці рота та шкірі обличчя ( щоках, крилах носа, верхній губі ) з’являються везикулярні висипи, які зберігаються 10-12 діб. Виразковий стоматит є більш важким захворюванням, ніж катаральний, і може розвиватись як із катарального, так і самостійно. Найчастіше виникає у хворих з виразковою хворобою шлунка чи хронічним ентеритом. Однак виразкове ураження слизової оболонки порожнини рота може бути і при недостатньо активному лікуванні катарального стоматиту, при захворюваннях серцево-судинної системи і
крові, при інфекційних захворюваннях, отруєнні солями важких металів. На відміну від катарального стоматиту, що уражає тільки поверхневийшар слизової оболонки, при виразковому стоматиті спостерігається порушення глибоких шарів слизової оболонки. Початкові ознаки виразкового стоматиту досить подібні до картини катарального: гіперемія, набряк слизової оболонки, відчуття печії, запах з рота. Однак при виразковому стоматиті з’являється загальна інтоксикація, яка викликає слабкість, головний біль, підвищення температури тіла до 37,5 градусів С. На 2-3 день хвороби часто під язиком, на щоках з’являються брудно-сірого кольору нашарування, після зняття яких утворюється виразкова поверхня. Регіонарні лімфатичні вузли бувають збільшені і болючі. В крові спостерігається лейкоцитоз, збільшена ШОЕ. Гострий афтозний стоматит характеризується появою однакових множинних афт на слизовій оболонці порожнини рота.Причиною афтозного стоматиту можуть бути захворювання шлунково- кишкового тракту, алергія, вірусна інфекція, ревматизм. Захворювання починається із загальної слабкості, підвищення температури тіла, появи больових відчуттів в роті на місці утворення афт. В період активного висипання афт спостерігаються зміни в аналізі крові
запального характеру. Афти бувають округлої чи овальної форми. В зв’язку з різними термінами утворення афт спостерігаються різні стадії їх розвитку. Після самостійного відділення фіброзної плівки на місці афти настає загоєння без утворення рубця і декілька днів на її місці утримується застійна
гіперемія. Хронічний рецидивний афтозний стоматит часто викликає періодичні загострення у хворих, деколи протягом багатьох років. Найбільш частою причиною є хронічне захворювання товстого кишечника. Хронічний рецидивний афтозний стоматит відрізняється від гострого афтозного відсутністю гострої реакції організму, появою поодиноких афт і
періодичного повторення захворювання, особливо весною та восени. Афти проходять 4 стадії розвитку: продромальну, афтозну, виразкову і стадію загоєння. Весь цикл розвитку триває 7-10 днів, після чого настає тимчасове видужання.

Лікування полягає у ліквідації місцевих причин – видаленні зубного каменю, згладжуванні гострих країв зубів. Протягом дня полощуть порожнину рота теплим розчином відвару ромашки, календули. Призначає лікування лікар-стоматолог.

В профілактичних цілях проводять періодичне оздоровлення порожнини рота, усунення чинників, що можуть викликати стоматит.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Волосовець Т.М. Оцінка ефективності діагностики та лікувальної тактики хронічного рецидивуючого афтозного стоматиту / Т.М. Волосовець, О.Я.
Фелештинська // Вісник стоматології. – 2020. – No1
Двулит И.П. Лечебно–профилактическое действие мукозо-адгезивных пленок с лизоцимом при токсическом стоматите // Вісник стоматології : наук.-практ. журн. – 2018. – N 2. – С. 2-6.
Деньга О.В. Сравнительная оценка лечебно профилактического действия оральных мукозопротекторов “Капосол” и “Кверцетин” [при стоматите] // Вісник стоматології : наук.-практ. журн. – 2018. – N 1. – С. 29-31.
Карпук И.Ю. Алгоритмы оказания стоматологической помощи пациентам с непереносимостью стоматологических материалов [стоматит, вызванный зубным протезом] // Вестник Витебского Государственного медицинского университета”. – 2017. – Т. 16, No 1. – С. 94-101.
Карпук И.Ю. Иммунотерапия протезного стоматита, ассоциированного с кандидозом [Электронный ресурс] // Вестник Витебского Государственного медицинского университета”. – 2017. – Т. 16, No 5. – С. 117-126.
Маврутенков В.В. Вирусные стоматиты // Здоровье ребенка. – 2015. – No 3. – С. 63-68.
Терлецький Р.В. Ефективність та безпечність застосування спрея Стоматофіту А міні порівняно із загальноприйнятими засобами при стоматитах у дітей / Р.В. Терлецький  Современная педиатрия. – 2019. – No1
Фитотерапия стоматита // Фармацевт практик. – 2016. – No 4. – С. 38-39.

Міжнародний день відмови від паління був заснований Американським онкологічним суспільством (American Cancer Society) і щорічно відзначається  в третій четвер листопада. В 2022 році він припадає на 17 листопада.

Цей День покликаний звернути увагу суспільства на величезну шкоду нікотинової залежності на здоров’я людини, залучити лікарів до боротьби з палінням та проводити профілактичні та просвітницькі заходи.

Паління – набута шкідлива звичка вдихання диму тліючого висушеного листя тютюну. Ця звичка є найпоширенішою шкідливою звичкою у світі. Разом  із збільшенням споживання тютюну, відзначається зростання рівня захворювань, пов’язаних з тютюном.

Паління впливає на усі системи організму людини. Найбільш негативно воно впливає на серцево – судинну і дихальну системи. Коли Ви курите, Ваш організм поглинає не тільки нікотин. Тютюновий дим містить понад 7 000 хімічних компонентів, з яких щонайменше 250 є токсичними, а близько 70 000 викликають онкологічні захворювання. Деякі з цих елементів входять також до складу отрути для комах, лаку для дерева, містяться у щурячій отруті, рідині для зняття лаку тощо.

Крім цього куріння спричиняє :

• онкологічні захворювання різних частин тіла та органів: ротової порожнини, гортані, стравоходу, трахеї, бронхів, легень, шлунку, підшлункової залози, товстої кишки, сечового міхура, хвороби серця, інфаркти та інсульти;
• остеопорози;
• катаракта та сліпота;
• парадонтози;
• захворювання судин;
• безпліддя;
• імпотенція.

Захворювання спричиняє не лише активне куріння. Пасивні курці, які вдихають тютюновий дим поряд із курцем, також підпадають під ризик отримати одну із вище перерахованих хвороб.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі 90% летальних випадків від раку легенів, 75% від хронічного бронхіту і 25% від ішемічної хвороби серця обумовлені палінням. Щорічно тютюн призводить майже до 6 мільйонів випадків смертей, з яких більше 5 мільйонів випадків стається серед споживачів і колишніх споживачів тютюну, і більше 600 000 – серед людей, що не палять, але піддаються дії вторинного тютюнового диму. В середньому, кожні 10 секунд на планеті помирає 1 завзятий курець.

Паління впливає на усі системи організму людини. Найбільшої шкоди паління завдає серцево – судинній і дихальній системам, а також є чинником, що провокує прояви ракових пухлин. В період пандемії COVID -19 мільйони курців по всьому світу виявили бажання побороти тютюнову залежність. Адже, як відомо, COVID -19, насамперед, вражає саме дихальну систему – погана новина для курців, чиї легені й так постійно зазнають небезпечного впливу тютюнового диму. За даними ВООЗ у курців (в т.ч. і електронних пристроїв для куріння) на 40 – 50% вищий ризик важкого перебігу та смерті від COVID-19.

Жінки, які курять під час вагітності, мають істотно більший ризик викиднів, ніж ті, які не курять. Куріння також може призвести до ускладнень під час вагітності та пологів, у тому числі позаматкової вагітності, кровотечі під час вагітності, передчасного відділення плаценти і передчасного розриву оболонки.

Метою Дня відмови від паління є активні дії по сприянню у зниженні поширення шкідливої тютюнової залежності. Вони включають в себе боротьбу проти тютюнопаління в усіх прошарках суспільства і в першу чергу в середовищі лікарів і медичного персоналу. Широке інформування суспільства про шкідливий і згубний вплив тютюну на здоров’я курця і оточуючих його людей здатне позитивно вплинути на самосвідомість безлічі курців.

Поради

• нагадуйте курцеві про шкоду паління для його здоров’я і для здоров’я близьких йому людей;
• ніколи не створюйте комфортних умов для паління, не даруйте курцеві приємних “курильних” аксесуарів: дорогих сигарет, запальничок, попільничок;
• людина, яка тільки почала палити або тільки пробує “побалуватися” палінням, повинна усвідомити, що при цьому швидко формується нікотинова залежність, яка потім, коли виникне бажання відмовитися від паління, зробить це дуже важкою проблемою;
• коли вирішуєте відмовитися від паління, подумайте про здоров’я своє і своїх близьких, економію грошей;
• вже через 6 місяців після відмови від паління Вам стане краще;
• припиняйте палити відразу, а не по трошки, бо нічого не вийде;
• намагайтесь уникати курців;
• замість куріння займіться якоюсь корисною справою;
• після відмови від паління настає поліпшення смакової чутливості, підвищується апетит, збільшується маса тіла в перші 2-3 місяці, тому намагайтеся споживати низькокалорійні продукти, підвищити свою фізичну активність, зазвичай впродовж року після відмови від паління вага тіла стабілізується;
• стався зрив ? – не страшно. Спробуйте ще раз – і все вийде;
• якщо треба, зверніться по допомогу до лікаря.

Деякі люди не усвідомлюють, як сильно собі шкодять. У зв’язку з цим ВООЗ та ряд міжнародних громадських та медичних організацій, пропонують урядам країн прийняття податкових і цінових заходів по скороченню попиту на тютюнові вироби, законодавчий захист своїх співгромадян від впливу тютюнового диму. Крім того пропонуються прямі державні регуляторні дії з контролю над складом тютюнових виробів і їх публічного оприлюднення. Заходи з регулювання маркування та упаковки тютюнових виробів, з метою попередження людей про небезпеку цієї шкідливої звички. Заборона стимулювання продажів і реклами, а також можливості спонсорства тютюнових компаній. Повсюдне надання кваліфікованої допомоги тим, хто вирішив позбутися від цієї шкідливої звички

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1). Бронхіальна астма та паління / Н. С. Слепченко та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2021. – №1. – С. 62 – 64.

2). Крушинська Н. А. Шкідливий вплив паління кальяну на серцево – судинну систему / Н. А. Крушинська, В. Г. Лизогуб // Артериальная гипертензия. – 2020. – №5. – С. 26 – 36.

3). Куріння навіть однієї сигарети на день підвищує серцево – судинний ризик // Артериальная гипертензия. – 2018. – №1. – С. 102 – 103.

4). Лісецька І. С. Види та пристрої для паління та їх  шкідливий вплив на організм людини / І. С. Лісецька // Український журнал Перинатологія і Педіатрія. – 2021. – №1. – С. 81 – 90.

5). Лісецька І. С. Паління, як чинник ризику виникнення захворювань тканин пародонту / І. С. Лісецька, М. М. Рожко // Сучасна педіатрія. Україна. – 2020. – №6. – С. 36 – 43.

6). Лісецька І. С. Поширеність шкідливої звички паління серед осіб підліткового та юнацького віку / І. С. Лісецька, М. М. Рожко // Сучасна педіатрія. Україна. – 2021. – №5. – С. 41 – 46.

7). Ткаченко В. М. Вплив пасивного куріння батьків на стан тимуса та надниркових залоз їхніх нащадків на тлі механічної рани / В. М. Ткаченко // Ендокринологія. – 2021. – №2. – С. 137 – 144.