Автор: Library RONMB Page 1 of 29

16 серпня проводиться Міжнародний день поширення інформації про шизофренію. Ці серпневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний характер.

Психічне здоров’я є невід’ємним і важливим  компонентом загального здоров’я, оскільки людина не вважається повністю здоровою без наявності психічного здоров’я.

Шизофренія  (від дав. гр. «розщеплювати», «розколювати» + «розум, мислення, думка»), що характеризується розпадом процесів мислення та емоційних реакцій.

Шизофренія – одне з найсерйозніших розладів психічного здоров’я, яке впливає на повсякденне життя пацієнта. Причини розвитку цього захворювання досі не зрозумілі до кінця. Ця хвороба виражається в фундаментальному розладі мислення. Але її прояви настільки різноманітні, що деякі фахівці вважають шизофренію не окремим захворюванням, а групою розладів.

Чому виникає шизофренія?

– Кожен випадок особливий. Є декілька чинників, які можуть спричинити хворобу. Шизофренія часто передається в спадок, однак за це не відповідає жоден ген. Скоріше деякі комбінації генів можуть зробити людину схильною до розвитку хвороби.

– Водночас дослідження людей з шизофренією показали, що в структурі їх мозку є тонкі відмінності. Ці зміни спостерігаються не у всіх хворих на шизофренію й можуть виникати у людей, які не страждають на психічні захворювання. Але вони припускають, що частково шизофренія може бути захворюванням  мозку.

– Водночас шизофренію можуть спричинити і зміни рівня нейромедіаторів – дофаміну  та серотоніну.  Деякі дослідження показують, що причиною проблеми можуть бути дисбаланс між ними.  Інші виявили, що зміна чутливості організму до нейромедіатора є однією з причин розвитку шизофренії.

– Також шизофренія може розвиватися у дітей із низькою вагою при народженні, які народилися передчасно або мали нестачу кисню під час пологів. Ці чинники можуть вплинути на мозок.

– На розвиток хвороби у старшому віці може вплинути сильний стрес: втрата роботи або житла, смерть близьких, розірвання стосунків, фізичне, сексуальне або емоційне насильство. Однак  самі по собі ці ситуації не здатні спричинити шизофренію. Вони можуть тільки слугувати тригером для тих, хто перебуває в зоні ризику.

Основні симптоми, які спостерігають у хворих на шизофренію:

– Галюцинації – наприклад, пацієнт може чути голоси або бачити речі, яких насправді не існує.

– Параноя.

– Гіперболізація бо викривлене розуміння дійсності.

 – Втрата або зниження здатністі будувати плани.

 – Порушення комунікаційних функцій.

 – Слабке вираження емоцій.

  – Втрата задоволення.

– Сплутана свідомість.

– Проблеми з мовленням.

– Порушення логічного мислення.

– Неприродна поведінка та рухи.  

Шизофренія – вкрай важке і складне захворювання. Якщо ж у людини діагностовано цю недугу, їй необхідно постійно спостерігатися у психіатра і слідкувати рекомендаціям.  Без належного лікування людина може завдати шкоди оточуючим і собі.

Список рекомендованої літератури:

1). Альтернативний фармакотерапевтичний підхід до лікування пацієнтів із кататонічною шизофренією // НейроNews. – 2021. – №5. – С. 46 – 47.

2). Модель комплексної реабілітації хворих на просту форму шизофренії // Запорожский медицинский журнал. – 2021. – №1. – С. 105 – 110.

3). Мороз О. Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів / О. Мороз // НейроNews. – 2019. – №8. – С. 36 – 39.

4). Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів // НейроNews. – 2021. – №8. – С. 45 – 48.

5). Опря Є. В. Якість життя і соціальне функціонування хворих на шизофренію з супутньою соматичною патологією / Є. В. Опря // Експериментальна і клінічна медицина. – 2018. – №4. – С. 45 – 51.

6). Фармакотерапія шизофренії: аналіз ефективності та безпеки // НейроNews. – 2021. – №3. – С. 41 – 44.

7). Хаустова О. О. На шляху до персоналізованої фармакотерапії шизофренії / О. О. Хаустова // НейроNews. – 2021. – №9. – С. 24 – 29.

Серед найбільш розповсюджених інфекційних захворювань людини особливе місце займають вірусні гепатити. Існує п’ять основних типів вірусів гепатиту: А, В, С, D і Е. Усі вони викликають захворювання печінки, але між ними є істотна різниця. Шляхи передачі вірусу гепатиту залежать, у першу чергу, від його типу. Залежно від ступеня тяжкості та індивідуальних особливостей організму, гостра інфекція може мати безсимптомний перебіг, незначні клінічні прояви, або стати причиною смерті.

Захворюваність на вірусні гепатити стабільно тримається на високому рівні на всій планеті, і тому становить одну з найбільш актуальних медичних і соціальних проблем у світі. За останні роки спостерігається висока активність епідемічного процесу вірусних гепатитів В і С, утворивши передумови для широкого розповсюдження хронічних вірусних захворювань печінки, які вражають найбільш працездатне населення, що призводить до великих матеріальних і економічних збитків. Так, за статистикою ВООЗ, щорічно у світі на гепатит А хворіє майже 1,5 млн. осіб, на гепатит В – майже 50 млн. (від гострого гепатиту В і його наслідків щорічно помирає 1,5 – 2 млн. хворих). Хронічними носіями НВV (вірус, спричиняє виникнення гепатиту В) є 350 – 400 млн. осіб,   HDV (дельта вірус D)  – 17 млн.,  HCV (вірус гепатиту С) – від 200млн. до 1 млрд. осіб. Захворюваність HCV вважається головною причиною, що призводить до хронічних хвороб печінки та інших органів і систем організму людини. Серед причин виникнення цирозу печінки 40% становлять  саме HCV-інфекції, а у виникненні гепатоцелюлярної  карциноми  їх відсоток сягає до 60%.

Отже, про що варто бути обізнаним? Що являє собою захворювання на гепатит, для більшості з нас відомого під назвою як «жовтяниця», «жовтуха»  або ж «хвороба Боткіна», як розпізнати загрозу гепатита?

Усі відповіді на ці запитання ми шукали в Рівненському обласному лікувально-діагностичному гепатологічному центрі. Він створений у 2003 році, за сприяння Міністерства охорони здоров’я на базі КНП “Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради, що по вулиці Миколи Карнаухова у м.Рівному. Центр очолює завідувачка Мартинюк Галина Андріївна – заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, лауреат Всеукраїнського проєкту «Літопис досягнень сучасної медицини «Сучасна медицина та охорона здоров’я України», яка охоче погодилася бути нашим співрозмовником і окреслила основні напрями роботи центру. Галина Андріївна наголошує на тому, що лікувально-діагностичний гепатологічний центр, хоча і створений на базі центральної міської лікарні, проте приймає пацієнтів  з усієї області, а також із сусідніх областей, зокрема Волині.

У центрі є своя поліклініка, де лікар-гепатолог проводить відбір пацієнтів, також додатково завідуюча Мартинюк Г.А. веде консультаційний прийом в поліклініці міської лікарні, та відповідно проводить лікування хворих в стаціонарному відділенні лікувально-діагностичного гепатологічного центру. На базі центру функціонує лабораторія, де проводять дослідження на загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, є аналізатори імуноферментного аналізу (ІФА), полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР), що дозволяє виявити інфекційні гепатити, етіологічний фактор гепатитів, а також аутоімунологічні гепатити власними силами. За необхідності проведення додаткових лабораторних досліджень (спадковий чинник, вірусне навантаження), використовують лабораторії на території області.

До лікувально-діагностичного гепатологічного центру звертаються пацієнти із захворюваннями печінки різної етіології. Лікування хворих проводиться як на гепатити інфекційного, так і неінфекційного походження, а також ускладнень внаслідок цих захворювань. Як пояснила Галина Андріївна, класифікація гепатитів поділяється на ІІ групи: інфекційного походження і неінфекційного. До групи гепатитів інфекційного походження відносяться: гепатити, які виникають внаслідок ураження людини вірусами А, В, С, D, Е, F, G, TTV, SENV, сюди ж включають і ураження спричинені цитомегаловірусом та вірусом Epstein Barr. До групи гепатитів  неінфекційного походження відносяться: аутоімунологічні гепатити (частіше майже 80% хворіють жінки у пубертатний період, тобто у період статевого дозрівання, період вагітності та народження дитини, клімактеричний період, серед чоловіків захворюваність складає майже 20%); гепатити спричинені спадковими захворюваннями (хвороба Вільсона-Коновалова, ідіопатичний гемохроматоз, хвороба Жильбера та ін.), стеатогепатит; гепатити, пов’язані із порушенням обміну речовин (спричинені захворюваннями діабету ІІ типу, метаболічним синдромом, ожирінням); гепатити, викликані вживанням алкоголю та вживанням гепатотоксичних медикаментозних препаратів (парацетамол); токсичні гепатити (спричинені внаслідок роботи на підприємствах із шкідливим чинниками і небезпечними речовинами). Проводиться також лікування пацієнтів із ускладненнями, внаслідок цих захворювань, такими як: цироз печінки та гепатоцелюлярний рак печінки.

В основі класифікації вірусних гепатитів покладено шляхи передачі збудників, які їх викликають. Так, віруси А та Е мають фекально-оральний механізм передачі, та викликають розвиток гепатитів,  які відносяться до групи кишкових інфекцій. Віруси В, С, D, G, TTV, SENV викликають розвиток парентреральних гепатитів, тобто коли зараження відбувається через «шприцьовий» шлях. Гепатити А, В, С, D і Е відносяться до найбільш значимих за медичними і соціально-економічними характеристиками, що ж стосується  інших вірусів (G, TTV, SENV, F) то їх етіологічна роль у патології людини остаточно не з’ясована. Якщо після гепатитів А та Е зазвичай одужують (рідко при випадках імунодефіциту в печінці  може розвинутися хронічний запальний процес), то парентеральні  вірусні гепатити становлять особливу небезпеку, внаслідок можливості багатолітньої персистенції вірусу в організмі, що призводить до прогресування хронічних захворювань печінки – хронічному гепатиту та цирозу.  До найбільш небезпечних та вивчених парентеральних вірусів, відносяться HBV та HCV-інфекції, які спричиняють виникнення гепатитів В і С.

Відповідно до статистичних даних Рівненського обласного лікувально-діагностичного гепатологічного центру, на диспансерному обліку перебуває майже 10 тисяч осіб, серед яких у 2023 році хворих на гепатит С складає 5150 осіб, на гепатит В – 2630 осіб. За даними 2022 року, кількість таких хворих становила: гепатит С – 4541 особа, гепатит В – 2394 особи. Проліковано у 2022 році пацієнтів із захворюваннями на гепатит С – 368 осіб (тривалість лікування складає 3 – 6 місяців), на гепатит В – 106 осіб (пацієнти роками отримують противірусну терапію). Слід зауважити, що в центрі діє Державна програма підтримки фінансування лікування хворих на гепатити В і С, тому хворі отримують медикаменти безкоштовно. Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість звернень до центру, хворих на гепатити В і С стрімко зростає. Одна із причин – міграція населення, внаслідок військового стану в країні. Серед пацієнтів, які звертаються до центру є також внутрішньо-переміщені особи, і особлива категорія – військовослужбовці.

Також слід привернути увагу до порушення санітарно-епідеміологічних норм при забрудненні води, яке сталося внаслідок техногенної катастрофи на Каховській ГЕС через військові дії. Це може бути причиною виникнення  гепатитів А та Е. Тому серед профілактичних заходів, рекомендовано вживати перекип’ячену або бутильовану воду, дотримуватися гігієни, профілактики брудних рук, щоб не потрапляла вода з фекаліями до побутових предметів, проводити обшпарювання овочів та фруктів, дотримуватися термічної обробки.

З метою профілактики гепатитів В і С слід уникати контактів з кров’ю. Якщо ж було виявлено зараження на гепатит В, то варто зробити щеплення і провести противірусну терапію. У центрі радять проводити вакцинацію при народженні та дотримуватися календаря щеплень, а також тим хворим, які є реципієнтами гемотрансфузій, трансплантацій, потребують гемодіалізу тощо. Існує вакцина і проти гепатиту А. Що стосується гепатиту С, то на даний час вакцина не розроблена. При виявленні будь яких ознак захворювань, загальною рекомендацією є звертатися за допомогою до лікаря, і особливою порадою від лікарів-гепатологів є прохання не приймати ліки-гепатопротектори без консультацій.

За останні роки, вдалося досягнути значного прогресу у розумінні природи вірусних гепатитів, прослідкувати особливості клінічного перебігу інфекції, відповідно до імунологічного та вірусологічного профілю хворих. Завдяки застосуванню в клінічній практиці нового класу противірусних препаратів, змінилися та вдосконалюються підходи до етіотропної терапії, проте питання противірусної терапії займає чільне місце серед проблем хронічних вірусних гепатитів. Незважаючи на значні успіхи медичної науки у вивченні вірусних гепатитів, поки що залишається багато невідомих сторін цієї проблеми, які становлять виклик для системи охорони здоров’я як з погляду загальномедичної так і з економічної точки зору.

Список літератури

Абдурахманов, Джамал Тинович.

Хронический гепатит B и D / Д. Т. Абдурахманов. – М. : Изд. группа “ГЭОТАР-Медиа”, 2010. – 288 с. : ил. – (Б-ка врача -специалиста )  2000 экз. (Шифр 616.361/А13-574931)

Вірусні гепатити з парентеральним шляхом передачі: збудники, поширення та лабораторна діагностика : навчальний посібник / Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України. – Суми : Сумський державний університет, 2018. – 237 с.  300 экз. (Шифр 616.361/В 52-397730)

Вирусные гепатиты : клиника, диагностика, лечение / Авт.: Н.Д.Ющук и др. – М. : Изд. группа “ГЭОТАР-Медиа”, 2014. – 160 с. – (Б-ка врача -специалиста )  3000 экз. (Шифр 616.361/В52-191878)

Грачева Е.И. Как распознать угрозу гепатита / Е.И. Грачева. – С.Пб. : “А.В.К.-Тимошка”, 2003. – 128 с. – (Домашний доктор)  7000 экз. (Шифр 616.361/Г78-848762)

Клініка, діагностика, лікування і диспансеризація гострих та хронічних вірусних гепатитів у дорослих та дітей : методичні рекомендації. / Авт.: Г.А.Мартинюк та ін. ; МОЗ України, Управління охорони здоров’я Рівненської обл. держ. адміністрації. Центр. міська лікарня м. Рівне. – Рівне, 2011. – 111 с  120 экз. (Шифр 616.361/К47-847241)

Порохницький, Валентин Григорович.

Вірусні гепатити : етіологія, епідеміологія, клініка, лікування, діагностика, профілактика / В.Г.Порохницький, В.С.Топольницький. – К. : Книга плюс, 2010. – 480 с  1000 экз. (Шифр 616.361/П59-633050)

Всесвітній день мозку проголошений в 2014 році Всесвітньою федерацією неврології (World Federation of Neurology), Всесвітня федерація неврології  з’явилася у 1957 року в столиці Бельгії Брюсселі.

Заходи дня спрямовані на підвищення обізнаності громадян про важливість здоров’я мозку, необхідність досліджень  захворювань мозку і методів їх діагностики, лікування, профілактики.

 Здоров’я мозку – важлива складова загального стану людини. Саме мозок забезпечує нашу здатність спілкуватися, ухвалювати рішення, вирішувати проблеми і вести активне життя. Оскільки мозок контролює стільки повсякденних функцій, це, вочевидь, один із найцінніших органів у людському організмі.

Не зважаючи на прогрес медицини та зроблені наукові відкриття, головний мозок і множинні аспекти, пов’язані з його роботою, продовжують залишатися загадкою. Головний мозок фактично є командною структурою, завдяки якій здійснюється робота всіх органів людини, тому будь – який збій в роботі головного мозку вмить позначається на життєздатності людини.

 Мозок розвивається протягом усього життя людини. Під час активної розумової діяльності розростається нейрона мережа і відбувається утворення нових нейронів. Захворювання нервової системи людини, у тому числі захворювання головного мозку несуть для людини тяжкі наслідки, передбачити які деколи важко. В наслідок цих захворювань людина може відчувати страждання, нервові переживання, втратити працездатність, стати інвалідом. Саме тому здоров’ю головного мозку неврологи надають таке велике значення. Систематизуючи наявні знання, спираючись на наукові відкриття, використовувючи передові технології в області медичного устаткування і фармакології, фахівці обмінюються досвідом. Здійснюють пошук найбільш ефективних способів діагностики і лікування захворювань головного мозку.

Варто звернути увагу на статистичні дані ВООЗ щодо поширення патології головного мозку (цереброваскулярні захворювання, хвороба Альцгеймера, хвороба Паркінсона та інші) й одразу постає питання профілактики здоров’я мозку. Організувати його не складно. Слід виконувати ряд основних вимог, серед яких:

– корекція артеріального тиску;

– фізіологічний нічний сон;

– помірні фізичні навантаження;

– відмова від алкоголю та паління;

– раціональне харчування;

– активне розумове навантаження;

– уникання стресогенних факторів – стрес завдає потужного удару по здоров’ю мозку, тому потрібно контролювати свої емоції, а в стані хронічного стресу або інших емоційних розладів звертатися до психотерапевта.

Доступ до профілактики та медичної допомоги є важливим для здоров’я мозку. Це дає змогу завчасно розпізнати проблеми, забезпечити належне лікування та запобігти подальшим проблемам зі здоров’ям.

Але, на жаль, не завжди профілактичні заходи є достатніми. З поширенням нових та удосконаленням існуючих методів діагностики, лікарі мають змогу більш глибоко й досконало вивчати патологію головного мозку. А це, у свою чергу, дозволяє розробляти нові методи лікування.

Не чекайте критичного моменту, проходьте профілактичні огляди і вчасно звертайтеся за медичною допомогою.

Декілька дивовижних фактів про мозок людини:

1. Мозок ніколи не перестає змінюватися. Дослідження показало, що мозок дорослого має здатність створювати нові нервові шляхи, так як і мозок дитини. Лише 5 хвилин без кисню можуть спричинити серйозне пошкодження мозку.
2. Мозок у інтровертів та екстравертів різний. Інтроверсія та екстраверсія є результатом різних з’єднань в мозку. Різниця полягає в тому, як вони обробляють подразники. Стимуляція, що надходить у наш мозок, обробляється по – різному на основі особистості. Для інтровертів стимули протікають через довгий, складний шлях у областях мозку, пов’язаних з плануванням, запам’ятовуванням та вирішенням проблем. А от для екстравертів шлях набагато коротший. Він проходить через територію, де проходить відчуття смаку, дотику, візуальна та слухова сенсорна обробка. Більш того, різниця в системі дофаміну в мозку екстраверта стимулює їх шукати новизну, ризикувати, насолоджуючись незнайомими або дивовижними ситуаціями більше, ніж інтроверти.
3. Великий об’єм нейронних зв’язків. У мозку міститься близько 1 мільярда нейронів, і кожен нейрон утворює близько 1000 зв’язків з іншими нейронами.
4. Потужність мозку. Людському мозкові потрібно 20% від швидкості обміну речовин (метаболізм), тобто від загальної кількості енергії, яку тіло витрачає у спокої за один день.
5. Алкоголь впливає на пам’ять. Алкоголь, перш за все, руйнує здатність утворювати нові довготривалі спогади. Якщо збільшити кількість спожитого алкоголю, це призведе до зменшення об’єму пам’яті. Якщо ви споживали алкоголь і не пам’ятаєте, що сталося вчора ввечері, це відбувається не тому, що ви щось забули. Це тому, що алкоголь зробив ваш мозок нездатним утворити нові спогади.
6. Мозок розвивається з неймовірною швидкістю. Під час розвитку немовляти кожну хвилину з’являються 250 000 нейронів. До 2 – річного віку мозок становить близько 80% від розміру дорослого мозку.
7. Швидкість роботи мозку. Інформація у мозку в різних типах нервових клітин проходить з різною швидкістю. Ці сигнали можуть мати повільну швидкість, можуть передавати 1000 нервових імпульсів в секунду.
8. Мозок не відчуває болю. Хоча будь – який біль обробляється у мозку, сам мозок не має больових рецепторів і не відчуває болю. Він являється інструментом, який тіло використовує для виявлення болю. Це пояснює можливість хірургічного втручання в мозок без наркозу, і в цей час пацієнт не буде відчувати болю чи дискомфорту.
9. Мозок – потужній комп’ютер. На даний час  не існує комп’ютера, який може виконувати моделювання активності мозку в реальному часі.
10. Мозок – радіопередавач. Людський мозок також є радіопередавачем, який посилює вимірювану електричну хвилю. По суті, він продовжує надсилати ці сигнали навіть протягом 37 годин після смерті.

Список рекомендованої літератури:

1. Зозуля І. С. Стовбур головного мозку: фізіологічні та патологічні аспекти / І. С. Зозуля, А. І. Зозуля, А. О. Волосовець // Український медичний часопис. – 2021. – №4. – С. 14 – 19.
2. Марков Ю. І. Смерть мозку: еволюція поняття та актуальність проблеми / Ю. І. Марков // Медицина невідкладних станів. – 2020. – Т. 16, №3. – С. 117.
3. Нейроінтерфейс: мозок + комп’ютер // Фармацевт практик. – 2020. – №12. – С. 8 – 10.
4. Огляд світової практики діагностики смерті мозку / Г. В. Курочка та ін. // Медицина неотложных состояний. – 2018. – №5. – С. 49 – 54.
5. Поліщук Я. Стереозображення – фітнес для мозку, релакс для очей / Я. Поліщук // Довідник головної медичної сестри. – 2019. – №9. – С. 49 – 50.
6. Ткаченко Т. Як кишкова мікробі ота впливає на мозок? / Т. Ткаченко // Фармацевт практик. – 2020. – №1. – С. 14 – 16.
7. Фактори ризику клінічного погіршення при забоях головного мозку / М. Є. Поліщук та ін. // Патологія. – 2020. – Том 17, №1. – С. 4 – 9.
8. Хвороба дрібних судин головного мозку: сучасна тактика ведення пацієнтів / підгот. Т. Чистик // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – №3. – С. 60 – 62.

В 1987 році Генеральна Асамблея ООН постановила відмічати 26 червня Міжнародний день боротьби з наркоманією.

В світі  налічується близько 250 мільйонів наркоманів.

В Україні кожен рік від наркотиків вмирають 10-12 тисяч людей.

Що таке наркоманія? Це особлива хвороба, хворобливий потяг або пристрасть до наркотичних речовин, які вживаються різними засобами: вдиханням, курінням, внутрішньовенними ін’єкціями. Усі наркотичні речовини є сильною отрутою, токсинами для організму, які є дуже небезпечними, оскільки молодий зростаючий організм  дуже швидко призвичаюється до нього і зупинитися часто дуже важко, майже неможливо.

Величезна проблема сьогоднішнього суспільства полягає у тому, що наркотики вживають  молоді люди, підлітки.  Чому наркоманія виникає саме у молоді? Особистісна та ідейна незрілість, невизначеність соціальної ролі молодої людини, надмірні протести проти влади дорослих і чимало інших причин штовхають підлітків до наркоманії. Молодь ставить власні фізіологічні потреби та чуттєві задоволення понад емоційно-вольовий контроль власної поведінки – і цей фактор є сприятливим для причини виникнення наркотичної залежності.

Багато підлітків-наркоманів визнають, що вперше вживали наркотики заради цікавості. Вживання наркотиків серед молоді є модним, а також є можливість поринути у світ оманливої ілюзії. Насправді молоді наркомани обманюють самих себе, вони бажають відгородитися від усього світу, від повсякденної рутини. Нам відомо, що наркотики дають блаженне забуття, вони у хворій уяві наркомана створюють фантастичний світ, якого насправді не існує.

Чи є вихід з цього становища?

Авжеж, якщо батьки або небайдужі оточуючі люди згідні прийти на допомогу і мають витримку, терпіння і віру у підлітка. У нашій країні є наркологічні диспансери, реабілітаційні центри і чудові фахівці, які завжди прийдуть на допомогу. Є служби, які займаються такими важкими проблемами підлітків, так звані “телефони довіри”. Проте це зовсім не легкий шлях. Це тривала боротьба за здоров’я і життя  дитини, яка потрапила у біду.

Проблема боротьби з наркоманією вже давно  стала глобальною справою для всіх країн світу. Всі країни повинні об’єднатися і докласти спільних зусиль, щоб разом подолати наркотичну навалу. Саме до цього закликає Всесвітня організація охорони здоров’я.

Профілактика наркоманії спрямована на попередження виникнення захворювання. Проводяться  заходи, які сприяють формуванню здорового способу життя, попередженню першої проби наркотичної речовини та боротьби з неадекватним поводженням підлітків.

Система покарань та заборон представлена в Україні карним законодавством, правоохоронними органами, що контролюють його виконання та здійснюють виконання покарань стосовно осіб, що порушують це законодавство. Держава контролює легальний ринок медикаментів, що можуть бути об’єктом зловживання, а також строго переслідує всіх учасників нелегального оберту психотропних та наркотичних засобів.

До адміністративних заходів спрямованих на стримування наркоманії серед молоді, можна віднести заборону продажу до визначеного віку тютюнових  виробів, спиртних напоїв. До системи покарань і заборон відноситься існуюча система наркологічного обліку (профілактичного та диспансерного) у наркологічних установах.

Варто пам’ятати, що успіх спасіння охоплених наркотичним дурманом молоді залежить не від лікаря, не від психолога чи іншого спеціаліста, а насамперед від нас самих, від того, які ми будуємо стосунки з власними дітьми, як ми виховуємо їх у сім’ї, у школі, у суспільстві.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Аналіз стану організаційно-методологічного підходу моніторингу наркоситуації в Україні та пропозиції щодо його удосконалення /І.Я.Пінчук // Вестник ассоциации психиатров Украины. – 2015. – №1. – С.28-31.

Антонен Арто: лиш довгий пронизливий крик // НейроNEWS. – 2021. – №4 – С.56-62.

Бойко Д.І. Залежність рівня алекситимії від компонентів психосоціальної адаптації у чоловиків, які зловживають  психоактивними речовинами /Д.І. Бойко // Актуальні проблеми сучасної медицини. – 2021. – №3. – С.47-52.

Пінчук І.Я. До питання стандартів діагностики наркогогічних розладів //Вестник ассоциации психиатров Украины. – 2015. – №1. – С. 17-20.

Подолян В.М. Підліткова наркоманія в Україні: соціальний та психологічний аспекти / В.М. Подолян // Сімейна медицина. – 2021. – №2-3. – С.20-23.

Саута Л.А. Опыт терапии зависимостей (Наркомания) // Вестник ассоциации психиатров Украины. – 2015. – №1. – С. 41-48.

З 2011 року 25 червня світова спільнота відзначає Всесвітній день вітіліго. Понад 100 мільйонів людей, хворих на вітиліго, страждають від соціальних упереджень та важкого психологічного тягаря, стають жертвами дискримінації через це захворювання. День 25 червня було обрано на відзначення пам’яті про видатного співака Майкла Джексона, який страждав на цю недугу до самої смерті у 2009 році.

Вітіліго – це хронічне захворювання шкіри, в сучасній системі дерматологічних хвороб воно відноситься до групи шкірних дисхромій (грец. Dyschromiacutis  – порушення пігментації). Окремі ділянки дерми при вітіліго знебарвлюються, втрачаючи свій природний колір внаслідок втрати функцій меланоцитів – руйнування пігменту меланіну.

Візуально вітіліго проявляється у вигляді білих плям і «строкатості» на шкірі, і хоча саме по собі це захворювання не несе серйозної загрози здоров’ю людини, воно створює сильний психологічний дискомфорт – як у самого пацієнта, так і у тих, що оточують його людей.

Причини розвитку вітіліго в даний час ще не вивчені повністю, хоча є офіційна статистика про цей вид дерматозу:

• Вітіліго може проявлятися в будь – якому віці, але в першу чергу в групі ризику знаходяться люди10 – 30 – річного віку (до 50% всіх випадків дебюту захворювання);
• Вітіліго не має расової градації, вражаючи людей з будь – яким кольором шкіри;
• В цілому від вітіліго страждає 3% населення планети;
• Жінки більш схильні до цього захворювання, ніж чоловіки;
• Крім шкірного покриву, вітіліго також може вражати сітківку очей, волосся і навіть мозкову оболонку, хоча такі випадки відзначаються вкрай рідко.

Причини вітіліго

З приводу причини виникнення вітіліго існує кілька теорій:

1). Аутоімунна теорія: руйнування меланоцитів (клітин шкіри, що містять меланін) в результаті неправильно функціонують клітини імунної системи.

2). Нейрогенна теорія: пошкодження меланоцитів через діяльність нервової системи.

3). Генетична теорія: вітіліго викликається генетичною схильністю.

Також сучасна медицина з високою ймовірністю виділяє кілька тригерних факторів («пускових механізмів») виникнення і розвитку вітіліго:

• Спадкові відхилення в обміні речовин;
• Недостатнє харчування в період внутрішньоутробного розвитку, пошкодження плоду;
• Збої в роботі щитовидної залози, наднирників та інших залоз і систем внутрішньої секреції;
• Недолік харчування тканин на тлі хронічних захворювань органів травлення;
• Стреси, що тягнуть за собою судинні розлади і порушення обміну речовин в клітинах.

Крім того, серед можливих причин захворювання відзначають також вплив на шкіру різних хімічних речовин і прийом деяких ліків. Сукупність декількох з перерахованих факторів збільшує ризик розвитку вітіліго.

Основним симптомом вітіліго є поява на шкірі характерних білих плям (їх відтінок може варіюватися від молочно – білого до синюватого або кольору  слонової кістки) з чітко окресленими кордонами. Найчастіше ці плями локалізуються на обличчі, руках і ногах, а також в паховій зоні. У деяких випадках плями можуть утворюватися і на слизових оболонках, волосистих ділянках голови, а також  в зоні вусів і бороди у чоловіків. Єдині ділянки шкіри, на яких ніколи не проявляється вітіліго – це підошви стоп і долоні.

Депігментація при вітіліго підрозділяється на кілька різновидів:

• Плями трьох різних відтінків білого кольору з пигментированним контуром.
• Плями чотирьох відтінків, обмежені «бордюром» більш темного кольору.
• Плями, що представляють собою запалені ділянки шкіри, обмежені трохи піднятим контуром.
• Плями з блакитним забарвленням.

Крім основного симптому (плям на шкірі), вітіліго можуть супроводжувати і інші захворювання і стану організму:

• Облисіння гнездного типу;
• Посивіння або освітлення волосся на уражених ділянках;
• Хореоретініт – захворювання очей, що характеризується запаленням заднього очного відділу і сітківки;
• Псоріаз;
• Плоский лишай;
• Склеродермія;
• Порушення процесів потовиділення, зникнення реакцій шкіри на холод та інші подразники;
• Зникнення деяких м’язово – волоскових і судинного рефлексів;
• Різні дерматити;
• Зниження можливості печінки протистояти токсичним речовинам.

Саме по собі захворювання не заразне, а також практично не викликає фізичний дискомфорт – болі або інших суб’єктивних відчуттів. Лише в 10% випадків пацієнти скаржаться на свербіж уражених ділянок шкіри, але, найімовірніше, ця сверблячка є результатом впливу сонячних променів на шкірні плями.

Список рекомендованої літератури:

1. Калюжна Л. Д., Білоклицька Г. Ф. Хвороби шкіри обличчя, слизової оболонки ротової порожнини та червоної облямівки губ / Навч. посіб. – К.: Грамота, 2007. – 280 с.: іл.
2. Ковальчук М. Т. Хвороби шкіри. Кольоровий атлас. – Тернопіль, ТДМУ, 2008. – 208 с.
3. Особливості фототерапії хворих на вітиліго / Р. Ф. Айзятулова та ін. // Дерматологія та венерологія. – 2018. – №3. – С. 81.
4. Савчак В., Галникіна С. Хвороби шкіри. Хвороби, що передаються статевим шляхом: Підручник. – Тернопіль: ТДМУ, Укрмедкнига, 2009. – 508 с.: 59, кольорі люстр. 24 с., табл. 9, бібліогр. 12 назв.
5. Савчак В. І. , Ковальчук М. Т. Хвороби шкіри в практиці сімейного лікаря: Посібник. – Тернопіль: ТДМУ, 2005. – 398 с. + 70 с. вкл.
6. Шкірні та венеричні хвороби. Підручник. За редакцією М. О. Дудченка. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2007. – 240 с.: Іл.

Рак шкіри – одне з найпоширеніших онкологічних захворювань. Кількість випадків раку шкіри, включаючи меланому, подвоїлася за останнє десятиліття. Середньорічний темп приросту захворюваності на меланому у світі становить близько 5% і може вважатися одним з найвищих серед усіх злоякісних пухлин. Незважаючи на візуальну доступність, питома вага запущених форм раку шкіри залишається високою.

Так, якщо в США у 1984 р. меланома шкіри була виявлена у 18 000 пацієнтів, то в 1996 р. ця цифра досягла 38 300 осіб. У 2007 р. серед громадян США зазначене захворювання діагностували вже у 59 940 осіб – це шосте місце серед усіх вперше виявлених випадків онкологічної патології в країні.  Лідером за рівнем захворюваності  нині залишається Австралія – 78,4 випадку на 100 тис. жителів (дані за 2008 р.). На тлі такої статистики у південних країнах, існують серйозні проблеми і в жителів північних регіонів. Щорічний приріст захворюваності на меланому шкіри серед жінок Ісландії з 1992 по 2001 р. становив 11,8%.

За уточненими даними Національного канцер реєстру України, у 2012 – 2013 рр. велику питому вагу у структурі захворюваності населення України (від 10, 4% – у чоловіків до 13,4% – жінок) мав немеланомний рак шкіри, у вікових групах старше 30 років він становив 7,8 – 16,2% і 6,7 – 23,6% у чоловіків та жінок відповідно. Рівень захворюваності на немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома, плоско клітинна карцинома) у 2012 р. досяг 45,5 на 100 тис. населення (світовий показник – 23,4), а смертності з цієї причини – 1,5 на с100 тис. населення (світовий показник – 0,7). При профілактичних медичних оглядах було виявлено лише 44,8% випадків.

Прийнято виділяти такі групи осіб із високим ризиком розвитку раку шкіри:

• Особи, які мають родичів з раком шкіри;
• Володарі світлого фенотипу: блондини або руді з блакитними очима, яким важко засмагнути і легко отримати сонячні опіки;
• Особи, які часто перебувають на сонці;
• Особи, які мають шкірні дисплазії та вроджені родимі плями;
• Пацієнти з перенесеним раніше раком шкіри;
• Особи, що контактують з хімічними канцерогенами;
• Пацієнти з хронічними виразками, які довго не епітелізуються;
• Пацієнти з рубцями, викликаними опіками і механічними ушкодженнями;
• Особи після променевої терапії;
• Особи, які щодня тривалий час перебувають на сонці або піддаються періодичному, але інтенсивному впливу сонячного випромінювання, входять до групи високого ризику розвитку немеланомного раку шкіри.

Профілактика раку шкіри полягає в своєчасній діагностиці та активному лікуванні передракових дерматозів, ознайомленні населення з небезпечними наслідками інсоляції та способами захисту від шкідливої дії сонячного випромінювання, а також ранніми клінічними ознаками хвороби. Консультації лікарів мають першочергове значення.

Слід також інформувати пацієнтів про шкоду інсоляції та ефективні заходи щодо захисту шкіри від ультрафіолетового випромінювання, які включають:

• носіння захисного одягу. Використовують спеціальний захисний одяг, у тому числі головні убори, широкополі капелюхи, а також сонячні окуляри, які захищають від ультрафіолетового випромінювання. Проте ефективність носіння одягу для попередження раку шкіри досі статистично не доведена;
• перебування в тіні або приміщенні – ефективний метод. Рекомендують проводити час з 11 – ї до 15 – ї години дня, уникаючи сонячних променів, особливо в тропічних і субтропічних зонах;
• застосування сонцезахисних кремів. Немає достовірних статистичних даних про попередження раку шкіри, у тому числі меланоми. Щоденне використання сонцезахисного крему на руках та обличчі знижує частоту захворювання на плоско клітинний рак, але не впливає на частоту базальноклітинного раку. У дітей з високою ймовірністю розвитку раку шкіри застосування сонцезахисних засобів сприяє зниженню інтенсивності появи родимих плям, ніж у дітей з контрольної групи.

До інших методів профілактики відносять:

• зменшення впливу канцерогенних речовин. Необхідно дотримуватися техніки безпеки на виробництві, пов’яаному з такими речовинами;
• захист від променевих ушкоджень. Захисні заходи (екранування) при застосуванні променевої терапії дозволяють знизити ризик розвитку раку шкіри.

Проблема раку шкіри залишається актуальною в Україні і вимагає підвищення рівня раннього виявлення, а також створення комплексної програми діагностики, лікування та профілактики цієї групи злоякісних новоутворень і розробки освітніх програм для населення країни.   

Список рекомендованої літератури:

1. Доброякісна лімфоцитома шкіри: клінічний випадок / Я. Ф. Кутасевич та ін. // Дерматологія та венерологія. – 2021. – №3. – С. 32 – 34.
2. Климишина С. Старінню шкіри можна запобігти / С. Климишина // Фармацевт практик. – 2019. – №6. – С. 18 – 20.
3. Клінічний випадок тривалої локо регіональної прогресії злоякісної меланоми шкіри / В. В. Остафійчук та ін. // Клінічна онкологія. – 2019. – Том 9, №4. – С. 244 – 245.
4. Меланома шкіри: від майже невидимої до візуально незаперечної. Окремі принципи керівництва та огляд клінічних випадків / М. С. Волошинович та ін. // Український медичний часопис. – 2020. – Т.2, №3. – С. 15 – 19.
5. Намлі І. Є. Останні тенденції та темпи поширення меланоми шкіри в Україні / І. Є. Намлі, В. М. Волкославська // Дерматологія та венерологія. – 2020. – №3. – С. 54.

Щороку, 30 травня, разом зі Всесвітнім днем хворого на алергію
відзначається День боротьби проти астми і алергії, заснований за
рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я.
За даними епідеміологічних досліджень на сьогодні понад 40% населення
мають ті чи інші ознаки алергії, а до 2025 року ця позначка зросте до 50%. Так,
на сьогодні кожен третій житель планети хворий на алергічний риніт і майже
кожний десятий – на бронхіальну астму. У більшості випадків вона
характеризується легкими симптомами, більш вагоми алергічні реакції
спостерігаються у 10 – 20% населення.
Вперше термін «алергія» (від грецького «allos» – інший, «ergos» – дія)
запропонував у 1906 році К. Пірке для визначення неадекватних реакцій, в
основі яких, як він вважав, лежать реакції імунної системи. Сьогодні алергія
перетворилась на глобальну проблему сучасності. Алергічні захворювання
можуть розвиватися у людей незалежно від віку і статі, проявляючись
тимчасовими симптомами, які будуть зникати після усунення алергену, або ж
проявляючись в гострій формі.
Бронхіальна астма та алергія тісно взаємопов’язані між собою. Часто
бронхіальна астма є наслідком алергічного захворювання.
Фактори ризику поширення алергії і астми:
– Куріння (активне і пасивне), особливо в дитячому віці і під час
вагітності;
– Прийом медикаментів, вплив хімічних речовин і вживання алергенних
продуктів харчування під час вагітності;
– Неконтрольований прийом гормональних контрацептивів і
антибіотиків;
– Наявність в харчуванні продуктів з синтетичними добавками;
– Стреси і несприятливі фактори навколишнього середовища.
Бронхіальна астма являє глобальну проблему охорони здоров’я – сьогодні в
світі близько 300 мільйонів людей страждають цим захворюванням. У
багатьох хворих розвиток симптомів перешкоджає повсякденній
активності, призводить до зниження продуктивності праці і є причиною
низької якості життя в цілому.

Масштабні опитування в різних регіонах світу показали, що у 51 – 59 %
хворих перебіг бронхіальної астми не вдається контролювати навіть при
використанні стандартних протиастматичних препаратів. Основна мета
лікування бронхіальної астми – поліпшення якості життя пацієнта за
рахунок зменшення кількості і тяжкості загострень, підтримки
нормального рівня фізичної активності, тому досягнення загального
контролю над астмою є головною метою в лікуванні хворих.
Ось кілька порад:
– Уникайте харчових продуктів і лікарських речовин, що викликають у
вас алергію;
– Не тримайте в будинку тварин; алергени тварин виявляються в
приміщенні ще протягом 6 місяців;
– Уникайте речей , здатних накопичувати пил: килими, старі книги, м’які
меблі; всі речі, від яких не можна позбутися, повинні бути накриті
чохлами;
– Використовуйте меблі, які можна витирати (дерев’яну, пластикову,
вінілову або шкіряну);
– Періть всю постільну білизну (підковдри, простирадла, наволочки) в
гарячій воді (вище 60 ° С) не рідше 1 разу на 2 тижні;
– Вологе прибирання в будинку повинно проводитися щодня;
– Під час прибирання хворому на бронхіальну астму краще знаходитись в
іншому прміщенні або на вулиці;
– Використовуйте витяжку над газовою плитою в період приготування
їжі;
– Уникайте контакту з сигаретним димом і лакофарбовими виробами;
– В період цвітіння рослин, що викликають у Вас алергію,
рекомендується тимчасово змінити регіон перебування.

Найважливішим принципом лікування є усунення симптомів,
профілактика ускладнень, контроль над захворюванням. Це буває надзвичайно
важко саме у весняно – літній період, коли в повітрі з’являється велика кількість
пилку квітучих рослин.
Лікарі – алергологи радять хворим перебувати подалі від алергенів, частіше
проводити вологе прибирання квартири, дотримуватись правил особистої
гігієни, слідкувати за правильним і здоровим харчуванням з мінімальною
кількістю харчових добавок, вести здоровий спосіб життя, зміцнювати імунітет,
регулярно займатися фізичними вправами, приймати прописані лікарем ліки,
які знімають або полегшують симптоми алергії.

Звичайно, краще бути здоровим і не хворіти. Але якщо вже так сталося,
пам’ятайте, що своєчасна діагностика й терапія астми та алергії допоможуть
контролювати їх перебіг і жити повноцінним життям.
Бережіть здоров’я, звертайтеся за медичною допомогою до фахівців!

Список рекомендованої літератури:

1. Богомолов А. Є. Всесвітній день боротьби з астмою: чудовий привід
активізувати зусилля / А. Є Богомолов, С. В. Зайков, Г. Л. Гуменюк // Астма та
алергія. – 2019. – №2. – С. 5 – 9.
2. Демецька О. Інсектна алергія: комахи атакують / О. Демецька //
Фармацевт практик. – 2019. – №7-8. – С. 12 – 13.
3. Неконтрольована бронхіальна астма: сучасний стан проблеми / Ю. І.
Фещенко та ін. // Астма та алергія. – 2018. – №2. – С. 20 – 25.
4. Подорож сходинками бронхіальної астми: ХІ Національний астма –
конгрес, 19 жовтня 2017 р., м. Київ // Український пульмонологічний журнал. –
2018. – №1. – С. 39 – 42.
5. Радченко О. М. Медикаментозна алергія: гормональний фон,
адаптаційні реакції, стан органів травлення / О. М. Радченко, О. О. Сорокопуд //
Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2020. – №2. – С. 70 – 71.