125 років від Дня народження Харитя Мусіївна Кононенко (* 18 жовтня 1900, Миколаївка Кременчуцького повіту — нині Полтавської області — † 15 жовтня 1943, Рівне) — українська громадська діячка, журналістка. Дочка поета Мусія Кононенка.

1917—1918 — членка осередку середньошкільників у Києві. Студенткою разом з подругами брала участь у траурному похороні героїв Крут. 1918 року виїхала до Швейцарії. 1941—1943 — одна з керівників леґального Українського Червоного Хреста на Волині з осередком в Рівному, займалася з колегинями відродженням «Просвіти». Після заборони німцями діяльності УЧХ організувала і очолила «Суспільну опіку відділу охорони народного здоров’я». Підтримувала зв’язок з УПА, постачала повстанцям медикаменти, посилала до них медичний персонал. Багато теплих слів про її діяльність залишив на сторінках своїх мемуарів «Армія без держави» отаман Т. Бульба-Боровець. Також багато зробила для порятунку радянських полонених у німецьких концтаборах — на її заклик тисячі рівненців зголошуються бути родичами полонених червоноармійців. З початком ІІ Світової війни в неї, як і в багатьох інших патріотів України, зажевріла надія на відродження незалежності Української держави. Але німці не дозволяють їй повернутися до Києва, і Х. Кононенко зупиняється у м. Рівному, де засновує осередок Українського Червоного Хреста, щоб рятувати полонених. Незважаючи на те, що винищення полонених було офіційною політикою німецького командування, працівникам УЧХ вдалося врятувати тисячі людей. В цьому велика заслуга і Харитини Кононенко, яка добре знала німецьку мову та виявляла дипломатичний хист. «Докторша Харитя» – так називали її друзі. Харитина Кононенко була активною діячкою «Жіночої служби України», яка тоді розвернула широку благодійницьку діяльність. Основними напрямками діяльності Жіночої служби України були надання практичної медичної і соціальної допомоги, притулку звільненим з полону військовополоненим, втікачам-«остарбайтерам» з Німеччини, потерпілим від репресій родинам, і взагалі всім тим, хто зазнав горя під час воєнної хуртовини і хто залишився без засобів на життя. Після заборони німцями діяльності УЧХ вона організувала і очолила «Суспільну опіку відділу охорони народного здоров’я».  Також вона підтримувала зв’язок з УПА, постачала повстанцям медикаменти, посилала до них медичний персонал. Дуже багато теплих слів щодо діяльності Хариті Кононенко залишив на сторінках своїх мемуарів «Армія без держави» отаман Т. Бульба-Боровець. “Було доказано, що вона, маючи різні матеріяли в міжнародніх харитативних організаціях, особливо медикаменти, велику їх частину передавала українським партизанам. І це була правда. Харитю Кононенко тяжко зарахувати до жінок. Це був з крови і кости хоробрий, самовідданий фронтовий патріот-вояк. Ризикуючи своїм життям в запіллі ворога, вона врятувала життя сотням наших ранених вояків на партизанському фронті постійним постачанням великої кількости медикаментів та санітарних матеріялів”  15 жовтня 1943 у результаті чергової провокації штатного терориста Кузнєцова, розстріляні в’язні рівненської тюрми — в основному українська інтелігенція — близько 500 арештованих — в яру, поблизу сучасної вулиці Степана Бандери. За співпрацю з УПА 15 липня 1943 р. гестапо арештувало Харитю Кононенко. 15 жовтня 1943 р., були розстріляні в’язні тюрми, в основному українська інтелігенція. Це був день найбільших страт в’язнів рівненської тюрми, було страчено близько 500 арештованих, найбільш свідомих й активних в суспільно-громадському житті українців. Серед загиблих була і Харитя Кононенко, яка багато зробила для порятунку радянських полонених у німецьких концтборах. Тіло її спалене. Перед смертю Харитина Кононенко залишила заповіт своїй співкамерниці Софії Степанюк: «Краще смерть, як такі зневаги та наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким визволителям, а самі здобувають свої права». У місті Рівне є вулиця Харитини Кононенко. На вулиці Соборній в Рівному встановлена пам’ятна дошка Харитині Кононенко