Автор: Васюха Людмила Page 2 of 51

📚 Відкрита лекція з історії музейної справи в Україні

29 вересня 2025 року о 12:30 відбулася відкрита лекція доктора філософії, асистента кафедри історії та археології Євгенії Сергіївни Шевцової на тему:
«Інтелектуальні та культурні засади розвитку музейної справи в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як форма збереження історичної спадщини та утвердження національної ідентичності».

У ході лекції було окреслено основні етапи становлення музейної справи в Україні:

• Кінець XVIII – XIX ст. – приватне колекціонування старожитностей, архівних документів, грамот, реліквій. Приклади – праці Р. Марковича та Т. Калинського, які сприяли формуванню історичної свідомості та підтвердженню родових прав українського дворянства.

• Друга половина XIX ст. – поява заможних приватних колекціонерів, систематизація зібрань, створення музейних фондів (родини Тарновських та Ханенків).

• Кінець XIX – початок XX ст. – активна участь освітян у музейному русі (Борис і Марія Грінченки, укладачі каталогу старожитностей музею Тарновського). Відкриваються публічні музеї, здійснюється наукове опрацювання фондів, створюються каталоги та виставки.

• XX ст. – розширення форм діяльності музеїв: освітня, наукова, культурно-просвітницька. До музейної справи активно долучаються інтелігенція, педагоги, громадські організації. Приклади – культурно-просвітницька діяльність Софії Русової, каталог Грінченків (1900 р.), який сприяв поширенню знань про українське минуле й формуванню модерної національної ідентичності.

📖 Лекція підкреслила значення музеїв як важливих осередків збереження історичної пам’яті та культурної спадщини, а також їхню роль у формуванні української національної ідентичності.

Б’юті-сфера стрімко розвивається, пропонуючи все більше послуг, зокрема татуаж, пірсинг та нарощування вій. Однак варто пам’ятати, що такі процедури можуть мати вплив на здоров’я — від алергічних реакцій до інфекційних ускладнень.

Детальніше про ризики та рекомендації щодо безпеки ви можете дізнатися у презентації, підготовленій працівниками Рівненської обласної наукової медичної бібліотеки — перейдіть за посиланням.https://www.calameo.com/read/00787468478a955d175aa

Це професійне свято тих, хто щодня рятує життя, приймаючи непрості рішення та здійснюючи ювелірну роботу, що вимагає не лише високої кваліфікації, а й величезної мужності, відповідальності та людяності. Хірурги — це люди, які стоять на межі між життям і смертю, даруючи шанс на одужання тисячам пацієнтів.

До цієї дати працівники Рівненської обласної наукової медичної бібліотеки підготували бібліографічний огляд, який висвітлює професійну літературу та сучасні досягнення у сфері хірургії.

📚 Ознайомитися з матеріалами можна за посиланням: https://www.calameo.com/read/007874684d8fe5dd990a2

Ярослав Олександрович Маслій

Родом з Івано-Франківщини, переїхав до Рівного після навчання, оскільки його дружина — рівнянка. У родині — ціла династія лікарів.

Ярослав Маслій розпочав свою кар’єру як лікар-невропатолог у Рівненській міській лікарні, згодом очолив неврологічне відділення поліклініки №1. Його організаторські здібності привели до призначення головним лікарем поліклініки №3.

З вересня 1995 року до кінця 1999 року Ярослав Олександрович Маслій очолював Рівненську обласну лікарню. У лікарні відкрилися нові спеціалізовані центри та відділення: центр лапароскопічних та малоінвазивних хірургічних втручань, відділення ультразвукових досліджень, підліткове відділення в поліклініці, центр лікування складних порушень серцевого ритму та ендоваскулярної рентгенохірургії, центр мікрохірургії вуха та сурдоневрології, центр мікрохірургії ока та екстреної офтальмологічної допомоги при невідкладних етапах, центр шлунково-кишкових кровотеч, а відділення судинної хірургії розширюється до центру серцево-судинної хірургії.

У 1998 році центральною акредитаційною комісією МОЗ України Рівненській обласній лікарні присвоєно вищу акредитаційну категорію. У 1999 році в лікарні функціонувало 710 ліжок, працювало 1579 співробітників: 219 лікарів (серед них більше 40 лікарів-інтернів) та 705 середніх медпрацівників.

Понад чотири роки очолював обласне управління охорони здоров’я, де опікувався розвитком медичних закладів області.

Ярослав Олександрович Маслій наголошував на важливості професіоналізму, вміння бачити перспективу та працювати з людьми.

У 2025 році 9 вересня минає 45 років з того дня, як Рівне втратило одного зі своїх найшанованіших лікарів — Григорія Андрійовича Клешканя. Його ім’я залишилося не лише в документах, архівах і назві вулиці, а й у серцях тих, хто знав його особисто, хто лікувався у нього, хто просто проходив повз його оселю і відчував повагу.

Григорій Андрійович був лікарем, якого шукали не за посадою, а за довірою. Його професіоналізм поєднувався з глибокою людяністю, а його кабінет — із книгами, фортепіано і тишею — був місцем, де лікували не лише тіло, а й душу.

Григорій Андрійович Клешкань народився 23 січня 1904 року в селі Грушівка Селенянського району Дніпропетровської області.

У 1939 році розпочав роботу головним лікарем та хірургом Любарської районної лікарні Житомирської області. З 1944 року очолив Рівненську центральну міську лікарню, де також завідував хірургічним відділенням. У 1947 році був призначений головним хірургом Рівненської області, а з 1968 року працював хірургом в обласній лікарні.

Григорій Андрійович зробив вагомий внесок у розвиток хірургічної служби області: організував спеціалізовані хірургічні відділення в обласній лікарні, активно займався підготовкою медичних кадрів. Протягом багатьох років очолював наукове товариство хірургів Рівненщини.

Після виходу на пенсію за станом здоров’я у 1968 році продовжував працювати як хірург-консультант, залишаючись активним учасником наукового товариства хірургів та хірургічної служби області.

За значні досягнення у розвитку хірургії йому було присвоєно почесне звання Заслуженого лікаря України.

9 вересня 1980 року, після тривалої хвороби, Григорій Андрійович Клешкань відійшов у вічність.

45 років — це ціле життя. Але пам’ять про нього живе. Вона — у назві вулиці, що веде крізь осіннє листя до старих будинків. Вона — у спогадах сусідів, які досі згадують його ввічливе «добрий день» і уважний погляд. Вона — у тій етиці, яку він залишив після себе: звертатися з повагою, слухати з терпінням, допомагати без зайвих слів.