Міжнародний день боротьби з хворобою денге, що відзначається 26
серпня, має на меті привернути увагу до цієї небезпечної хвороби, що передається
через укус заражених комарів. Цікаво, що денге не передається від людини до
людини, а її поширення залежить від комарів, зокрема Aedes aegypti i Aedes
albopictus. За рік у світі фіксується понад 390 мільйонів випадків захворювання, і
приблизно 500 000 з них мають важку форму – геморагічну лихоманку денге, яка
щороку забирає близько 25 000 життів.
Ключові моменти:
– Поширеність: Більше половини населення Землі перебуває під
ризиком зараження.
– Чотири штами вірусу: Існує чотири різних штами денге, і кожен
з них може спричинити хворобу навіть у людини, яка вже перехворіла.
– Геморагічна лихоманка: Це найважча форма денге, яка може
стати смертельною.
Факти:
1. Підвищення числа випадків: Останнім часом денге стає
все більш поширеною в міських районах, що раніше не були схильні до
такої інфекції. Тепер великі міста, такі як Маніла або Бангкок,
переживають епідемії денге.
2. Історія захворювання: Вірус денге був вперше виявлений
ще в 1950 – х роках, але на сьогодні він став однією з найбільших
проблем для охорони здоров’я в тропічних і субтропічних країнах.
3. Можливість зараження кілька разів: Унікальність вірусу
полягає в тому, що одна й та сама людина може захворіти до чотирьох
разів через різні штами. В результаті цього збільшується ймовірність
розвитку важкої форми захворювання.
4. Цікава причина інтенсивного поширення: Зміна клімату і
урбанізація сприяють поширенню комарів – переносників. Вони люблять
жити в містах, особливо в районах з поганим водовідведенням, де
можуть розмножуватися в калюжах і залишках води.
5. Незвична боротьба: У деяких країнах, таких як Таїланд,
для боротьби з денге використовують генетично модифікованих комарів,
які передають стерильність своїм нащадкам, що зменшує кількість
заражених комарів.
Історія життя та професійного шляху лікаря-педіатра з Рівненщини, Олександри Митрофанівни Нікольченко, є яскравим прикладом відданості медицині та людям.
📖 Дитинство та роки становлення
Вона народилася у 1921 році в Харкові у багатодітній сім’ї. Була найстаршою серед дітей: брати Борис (1923) та Микола (1925), сестра (1926), а наймолодша — Тамара Митрофанівна (1938), яка й досі проживає у Харкові. Їхня мама пережила важкі роки окупації.
Ще до початку Другої світової війни Олександра вступила до медичного університету. Але навчання довелося перервати через війну. Лише після визволення Харкова у серпні 1943 року вона змогла повернутися до медінституту й завершити освіту.
👩⚕️ Перші кроки у медицині
На початку 1945 року, коли радянська армія звільняла Західні землі, молодих лікарів скеровували туди для відновлення медичної служби. Так Олександра Митрофанівна потрапила у Сарни, де наприкінці 1945 року очолила дитяче відділення районної лікарні.
Саме там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — військовим медиком, начмедом шпиталю, який після Берлінської операції був направлений на Волинь. У Сарнах вони одружилися, а вже в листопаді 1946 року народилися їхні діти — сини-близнюки.
До 1952 року Олександра Нікольченко працювала завідувачкою дитячого відділення, фактично організовуючи педіатричну службу у післявоєнні роки.
🏥 Рівненський період
У 1953 році її перевели до Рівного, де вона очолила дитяче відділення обласної лікарні. Пропрацювавши рік завідувачкою відділення, невдовзі стала головним дитячим лікарем Рівненської області. Цю посаду вона обіймала до виходу на пенсію у 1977 році.
Її професійне становлення та організаторські здібності розкрилися саме на цій посаді. На плечах лікарки було формування всієї дитячої медичної мережі області. Вона постійно перебувала у відрядженнях, дбала про відкриття ФАПів у селах, розвиток дитячих відділень та впровадження профілактичних програм.
🌟 Досягнення та визнання
-
Отримала звання Заслуженого лікаря України.
-
Була нагороджена орденом «Знак Пошани».
-
Мала звання «Відмінник охорони здоров’я УРСР».
Особливу увагу приділяла:
-
організації дитячих молочних кухонь (1950–1960-ті роки), що стало важливим кроком у боротьбі з дитячим недоїданням;
-
боротьбі з поліомієлітом — завдяки вакцинації в 1960-х роках хворобу вдалося подолати;
-
профілактиці дитячого туберкульозу.
🏠 Родинне життя
У Рівному родина спершу мешкала на вулиці Шкільній, 14. Пізніше, у 1958 році, отримала квартиру у службовому будинку біля станції переливання крові (нині — вулиця Степана Бандери).
Діти Олександри Митрофанівни навчалися у 34-й залізничній школі, яка згодом стала школою №19. Син Юзеф згадує, що завжди рівнявся на працю матері, адже бачив, скільки сил і серця вона вкладала у свою професію.
🕯 Пам’ять
Олександра Митрофанівна Нікольченко відійшла у вічність 12 серпня 1979 року. Вона залишила після себе не лише професійні здобутки, а й справу, якій присвятила життя — охорону здоров’я дітей на Рівненщині.
Її ім’я варте пам’яті та шани, адже саме такі лікарі формували фундамент сучасної дитячої медицини України.