Автор: Library RONMB Page 2 of 28

Алопеція – патологічне випадіння волосся. Виділяють  кілька різновидів алопеції: вроджена,  передчасна, себорейна, гніздова, симптоматична, рубцева.

Вроджена алопеція зустрічається рідко. При цьому може бути повна відсутність волосся або порідіння внаслідок недостатнього росту волосся. Дитина народжується з пушковим волоссям на голові, без вій і брів. Випадаючий пушок в подальшому замінюється нормальним волоссям або відбувається затримка його росту, іноді до початку  статевої зрілості. В цьому випадку волосся стає сухим, жорстким, не досягає нормальної довжини та швидко випадає. Борода та вуса  у дорослих чоловіків  ростуть скудно.

Розвиток облисіння в молодому віці,  до 35 років, називається  передчасним.

Передчасна алопеція у чоловіків  і жінок може початись в 20-25 років. Випадіння волосся може статися і при фізіологічному облисінні в старості. Але тут динаміка випадіння волосся іде дуже швидко. При цьому випадінні волосяні луковиці остаточно не гинуть. Це видно з того, що довге волосся замінюється пушковим.

Під час статевого дозрівання  збільшується вироблення організмом чоловічих гормонів ( андрогенів ). При цьому спостерігається передчасне випадіння волосся, яке веде до облисіння.

В одному випадку лисина починається у вигляді залисини з бокових ділянок лба, в другому з маківки. Отвіри фолікулів стають непомітними, шкіра стає гладкою, блискучою. При цій формі алопеції волосяний покров звичайно не відновлюється.

Систематичне загальноукріплююче лікування може загальмувати випадіння волосся. Треба уникати носіння тісних головних уборів.

Корисно дотримуватись дієти. При жирному волоссі треба уникати вживати багато вершкового масла, шоколаду, солі, алкоголю. Дієта при сухому волоссі  виключає  алкоголь, тютюн, гострі страви. Треба слідкувати за правильною роботою кишечника.

Себорейна алопеція розвивається на фоні себореї.

Себорея – це спадково зумовлений  стан, коли порушуються функції сальних залоз  і є якісні зміни шкірного сала переважно у період статевого дозрівання.

При себореї голови шкіра обличчя, волосистої частини голови стає жирною чи сухою, на голові спостерігається лущення ( лупа ), іноді свербіж.

Себорейна алопеція характеризується дифузним порідінням волосся. При цій хворобі дуже важливо своєчасне лікування себореї, чим можливо призупинити чи  зменшити подальше випадіння волосся.

Для лікування крім загальної терапії застосовують місцеве лікування лікарськими засобами, які містять сірку.

Гніздова алопеція найбільш часта форма  цього захворювання.

Причина гніздової алопеції остаточно не відома. Хвороба не заразна, хворіють у будь-якому віці.

Характеризується суцільним випаданням  волосся на різко обмежених ділянках шкіри. Запальні явища відсутні.

Гніздова алопеція звичайно починається раптово, частіше в молодому і середньому віці. Різко обмежені ділянки шкіри мають  круглу або овальну форми, в середньому 3-5 см в діаметрі, втрачають волосся.

Шкіра в осередках уражень бліда, блискуча, гладенька. Спочатку волосяні фолікули виглядають ясно, пізніше вони стають ледь помітними. Число вогнищ бувають від одного до кількох. Збільшуючись до периферії, вони часто зливаються і утворюють   великі вогнища. У стадії прогресування хвороби по периферії вогнищ  облисіння  волосся легко  усувається.

Тривалість захворювання – від декількох місяців до двох років і більше. Найбільш тривало  протікає тотальна алопеція, при якій вся волосиста частина голови та інші ділянки шкіри ( вії, брови ) втрачають волосся.

Можуть спостерігати і таку ситуацію, коли в одних вогнищах волосся починає відростати, а в інших  місцях з’являються нові вогнища алопеції.

Лікування поділяють на загальне і місцеве. Місцеве лікування спрямоване на подразнення шкіри у вогнищах, розширення судин, що сприяє росту волосся. Велике значення в терапії гніздової алопеції має зовнішнє застосування лікарських рослин. Вони проявляють лікувальну дію за рахунок вмісту в них біологічно активних речовин, а також внаслідок подразнення шкіри. Застосовують втирання у ділянку облисіння соку цибулі, часнику, настоянки кореня лопуха, хрону, стручкового перцю. У їжу доцільно вводити квасолю, горох, жовток, плавлений сир, печінку, горіхи, гречану і вівсяну кашу, які багаті на залізо, цинк, мідь.

Передбачити протікання хвороби складно.

Первинна профілактика не розроблена.

Симптоматична алопеція  може виникнути в результаті гострих інфекційних захворювань, пологів, операцій, анемії, туберкульозі, при ендокриних розладах, стресах, дієти із швидкою втратою маси тіла, токсичної дії  хімічних речовин, лікарських препаратів.

При симптоматичній алопеції волосяний фолікул дуже швидко переходить із стадії росту у стадію спокою. Внаслідок цього  спостерігають  рівномірне  порідіння  волосся в ділянці волосистої частини голови. Шкіра не змінена.

В більшості випадках волосяний покров повністю відновлюється.

Застосовують загальноукріплюючі засоби та лікування основного захворювання.

Причинами виникнення рубцевої алопеції можуть бути опіки, травми, деякі форми грибкових інфекцій шкіри, дія рентгеновських промінів.  На тлі легкої еритеми з’являються невеликі згруповані вогнища випадіння волосся 0,5-1 см діаметром із нечіткими і неправильними контурами. Згодом у вогнищах розвивається рубцева атрофія і ріст волосся тут не відновлюється. Після певного періоду прогресування процес зупиняється.

Для лікування використовують вітаміни А, Е, групи В.

Також виділяють інші  види облисінь.

Травматична алопеція наступає внаслідок випадкової травми, тривалого тиску на шкіру волосистої частини голови, порушуючи кровообіг фолікулів волосся.  Вже в грудному віці у малюків на потилиці формується кругле вогнище алопеції, яке виникає внаслідок тертя о подушку. Аналогічний стан розвивається у  дорослих хронічно лежачих хворих.

Лікування такої алопеції не потребує. Через декілька місяців волосяний  покров повністю відновлюється.

Рідше зустрічається травматична алопеція внаслідок трихотиломанії. Захворювання проявляється в нестримному бажанні висмикувати волосся. У дітей процес іноді провокується суб’єктивними відчуттями ( наприклад, свербіж ), а потім рефлекторно закріплюється і входить у звичку. У дорослих трихотиломанія  виникає при психічних захворюваннях. Хворі висмикують волосся на лбу, потилиці, скронях, бровах. Частіше хвороба трапляється  в дитячому  і юнацькому віці. Як правило, хворі приховують звичку висмикувати волосся. В діагностиці допомагає опитування родичів і симптоматика захворювання. В результаті трихотиломанії з’являються  вогнища облисіння неправильної форми, на яких можна бачити велику кількість низько обламаного волосся.

Лікування проводять у психоневролога. З метою лишити можливості висмикувати волосся рекомендують декілька разів збривати  його.

Найбільш частою причиною втрати волосся у дорослих є поганий  догляд і травмуючі процедури. Дуже небажана зачіска з постійним натягуванням волосся. Тривалий тиск на шкіру тяжких і тісних  головних уборів може привести до часткового облисіння. Також випадінню волосся сприяє завивка тонкого сухого волосся.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

Возіанова С.В. Перспективи вивчення впливу метаболічного синдрому на виникнення та перебіг гніздової алопеції // Дерматологія та венерологія. – 2017. – N 4. – С. 39-41.

Денисенко О.І. Дифузна і вогнищева алопеція як віддалені дерматологічні прояви перенесеного COVID-19 / О.І. Денисенко // Дерматологія та венерологія. – Харків, 2021. – №3. – С.46

Калюжна Л.Д. Забута проблема захворювання волосся: алопеція в Чернівцях / Л.Д. Калюжна // Український журнал дерматології, венерології та косметології. – 2018. – №3. – С.106-109

Кушнір В.О. Вогнищева ( гніздова ) алопеція: загальні рекомендації щодо діагностики та лікування / В.О. Кушнір // Дитячий лікар. – 2019. – №1. – С.5-14

Не алопеція, а втрата волосся за жіночим типом: звіт мультидисциплінарного комітету // Репродуктивная эндокринология. – 2019. – №1. – С.64

Лечебные средства против алопеции // Дерматовенерология. Косметология. – 2016. – № 2. – С. 252-253.

Михнева Е.Н. Рубцовые алопеции (псевдопелада Брока, дискоидная красная волчанка, красный плоский лишай) // Дерматологія та венерологія. – 2017. – N 4. – С. 56-59.

Сербіна І.М. Імуноморфологічні особливості формування гніздової алопеції // Дерматологія та венерологія. – 2016. – № 3. – С. 52-60.

Татузян Є.Г. Плазмотерапія волосистої частини голови при лікуванні алопеції // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2017. – N 6. – С. 63.

Ярема І.О. Обгрунтування вибору антимікробних консервантів при розробці препаратів для місцевого лікування андрогенної алопеції // Одеський медичний журнал. – 2016. – N 2. – С. 20-24.
Ярема І.О. Розроблення технології емульгелю з екстрактом пальми сабаль та настойкою софори японської для лікування андрогенної алопеції // Фармацевтичний журнал. – 2016. – № 5. – С. 50-56.

Аносмія – це патологія, при якій відбувається повна або часткова втрата нюху. Це відбувається, коли нюхові цибулини, розташовані в носі, втрачають свою чутливість. Такий серйозний збій в сенсорній системі доставляє багато дискомфорту та може призвести до тяжких ускладнень.

Найбільш поширеними причинами втрати нюху згідно статистики є:

• Вірусні інфекції
• Травми голови (молоді люди)
• хвороба Альцгеймера (літні люди)

На даний час до аносмії прикуто особливо багато уваги, оскільки вона є одним із характерних симптомів covid-19. Як і інші респіраторні віруси, COVID-19 уражує клітини, які приймають участь у сприйманні запахів. Згідно останніх досліджень, страждають не рецепторні клітини безпосередньо, а трофічні, тобто ті які постачають поживні речовини до рецепторів. Втрата нюху зазвичай раптова, проте може розвиватися протягом кількох днів. Хорошою новиною є те, що у приблизно 90% пацієнтів нюх відновлюється самостійно в межах 4 тижнів.

Якщо ж пройшов триваліший період, або втрата нюху не пов’язана із застудою, то варто звернутися до лікаря. В першу чергу вас повинен оглянути отоларинголог на предмет кондуктивного механізму аносмії, тобто  перевірити чи є доступ пахучих речовин до верхніх відділів носової порожнини. Набряк, поліпоз, значна деформація скелету носа, пухлини, атрофічний риніт – найчастіші захворювання що може виявити отоларинголог як причин втрати чи погіршення нюху.

Якщо при огляді отоларинголог не знаходить ніяких аномалій у носовій порожнині, тоді варто звернутися до невролога. Цей спеціаліст особливу увагу приділятиме стану черепних нервів (наприклад, проблеми із зором або утруднені мова або ковтання) і психічному стану пацієнта. Важливо повідомити лікаря про травму голови в недавньому минулому, якщо така була.

При відсутності явних причин аносмії роблять комп’ютерну томографію (КТ) або магнітно-резонансну томографію (МРТ) голови (в тому числі пазух носа) для визначення структурних аномалій (наприклад, пухлини, абсцесу або перелому).

Дуже важливо, щоб пацієнт перед зверненням до лікаря максимально детально пригадав умови виникнення та перебіг захворювання. Було б добре попередньо занотувати коли вперше відзначалося погіршення чи відсутність нюху, раптово чи поступово виникло, з чим пацієнт це пов’язує, які захворювання були перенесені недавно, які медикаменти отримує, чи отримував перед виникненням аносмії, контакт з хімікатами, вживання наркотичних речовин і т.д.

Допоки нюх не повернувся дбайте про безпеку. Пам’ятаймо, що нюх застерігає нас від зіпсутих продуктів та витоку газу, диму при пожежі  і т.д. Тому пацієнту з втратою чи порушенням нюху варто бути особливо обережним з продуктами харчування, особливо консервованими та такими, що тривало зберігаються, слідкувати  з термінами придатності, а також посилити протипожежну та газову безпеку.

Головний мозок людини надійно захищає себе від бактерій і вірусів. Однак інколи патогенні мікроорганізми виявляються сильнішими за захисні сили організму. В результаті виникає небезпечна хвороба  – енцефаліт. Захворювання має різну клінічну картину і призводить до важких ускладнень.

Енцефаліт – це гострий, як правило, дифузний запальний процес, що вражає паренхіму головного мозку. У деяких випадках може бути наслідком прогресування менінгіту. Така комбінована форма диференціюється як менінгоенцефаліт.

Поширеність хвороби коливається від 0,7 до 13,8 випадків на 100 тисяч населення. У дітей ці показники є традиційно вищими – від 10,5 до 13,8 на 100 тисяч населення щорічно.

Щодо факторів, які впливають на поширення хвороби, то тут важливу роль відіграють особливості навколишнього середовища – географічне розташування, сезон, вологість, температура повітря, наявність резервуару для передачі збудника.

Хвороба може передаватися через укуси кліщів і комарів, контактно – побутовим, повітряно – крапельним шляхом.

Ентеровіруси, тропні до нервової й м’язової тканини, також нерідко стають причиною розвитку енцефаліту. До запалення головного мозку можуть призводити також чадний газ і отрути важких металів. Не менш небезпечними є різні алергії важкої форми, а також аутоімунні порушення.

Відповідно до перебігу захворювання виділяють кілька типів вірусного енцефаліту:

– Гострий, що розвивається протягом кількох днів – тижня.

– Підгострий – триває до 6 місяців.

– Хронічний – клінічні симптоми зберігаються понад 6 місяців.

Найчастіше енцефаліти, зумовлені вірусною інфекцією, мають гострий, рідше – підгострий перебіг і атакують молодих людей і дітей раннього віку.

Крім того, енцефаліти поділяють на:

– первинні – їх провокують нейротропні віруси. Саме така форма хвороби вважається найбільш небезпечною, оскільки найчастіше стає причиною летальних випадків;

– вторинні –  у цьому випадку нервова система уражена імунною системою хворого (аутоімунна реакція);

– інфекційно – алергічні;

– постінфекційні.

Велика кількість вірусних енцефалітів не виявляються, через невиразність клінічної картини, легкий перебіг, а також через відсутність у широкому доступі специфічних аналізів. Відтак, часто трапляється, що у багатьох пацієнтів, у яких не було жодних скарг, лабораторні обстеження показують високий рівень антитіл до вірусів.

Енцефаліти (в тому числі вірусного генезу) не мають специфічної клінічної картини, яка б дозволила зі 100% впевненістю відрізнити, власне, енцефаліт від енцефалопатії (метаболічного, токсичного, імунного та ін. походження). 

Хвороба може проявлятися такими ранніми неспецифічними симптомами:

– лихоманка;

– головний біль;

– м’язово – суглобовий біль (так звана «ломота»);

– відчуття загального нездужання.

Протягом кількох наступних годин – днів, приєднуються загально мозкові та вогнищеві симптоми:

• сплутаність (або повна втрата) свідомості, дезорієнтація;
• сонливість;
• судоми;
• розлади мовлення;
• слабкість, може бути повна втрата моторної функції або чутливості в деяких частинах тіла;
• галюцинації;
• неконтрольовані рухи очей (у тому числі, ністагм);
• порушення зору.

Дуже важливо відрізняти інфекційний вірусний енцефаліт від енцефалопатії, тобто є досить багато патологічних станів, що супроводжуються енцефалопатичним синдромом, який може нагадувати вірусний енцефаліт. Найчастіше за клінічною картиною нагадують енцефаліт системні інфекції. Труднощі, пов’язані з діагностикою, виникають, у тому числі, і через метаболічні порушення (печінкова і ниркова недостатність, ускладнення цукрового діабету).

Найпоширенішими причинами енцефалопатії є гіпоксія/ішемія, метаболічні розлади, порушення харчування, інтоксикації, системні інфекції, злоякісна гіпертензія, черепно – мозкова травма, епілепсія (несудомний епістатус).

Підвищення внутрішньочерепного тиску – загальна ознака всіх енцефалітів, особливо на ранніх стадіях.

Прогноз та можливі наслідки для пацієнта

Більшість хворих на вірусний енцефаліт одужують без наслідків. Найбільш частим довготривалим ускладненням після вірусного енцефаліту є судомні напади, які можуть спостерігатися у 10 – 20%.

Однак у деяких пацієнтів внаслідок недуги виникають порушення інтелекту, зміни настрою та поведінки, екстра пірамідні симптоми, гіпонатріємія (особливо після енцефаліту Сент-Луїса), енцефалопатії, мононейропатії чи млявий параліч. Також можуть спостерігатися труднощі з концентрацією уваги, порушення поведінки, мови та/або втрата пам’яті. У дуже рідкісних випадках пацієнти перебувають у вегетативному стані.

Після перенесеного енцефаліту пацієнти потребують правильної реабілітації. До цього процесу мають бути залучені сімейні лікарі, неврологи, нейро-психологи, за потреби – епілептологи, логопеди, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури, соціальні працівники.

Енцефаліт – серйозне захворювання, його перебіг і наслідки залежать від преморбідного стану пацієнта, типу збудника, тяжкості інфекції.

Специфічна профілактика передбачає проведення вакцинації проти таких захворювань:

– кору та краснухи;

– грипу типу А і В;

– вірусу вітряної віспи;

– за епідемічними показами проти кліщового енцефаліту (для лісників, ветеринарів, мисливців), сказу (після укусу твариною).

Пацієнтам з імунодефіцитами, зокрема інфікованими ВІЛ, для профілактики виникнення енцефаліту необхідно систематично приймати антиретровірусні препарати, щоб запобігти розвитку опортуністичних інфекцій.

Неспецифічні заходи профілактики включають використання на природі, де висока ймовірність укусів кліщів і комарів, захисного одягу, москітних сіток.

Список рекомендованої літератури:

1). Герпетичний енцефаліт у дорослих (клініка, діагностика та інтенсивна терапія). (Методичні рекомендації). – Київ, 2003. – 40С.

2). Літовченко Т. А. Роль вірусних енцефалітів у розвитку епілептичних нападів і епілепсії / Т. А. Літовченко, А. В. Літовченко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2021. – №2. – С. 73 – 80.

3). Цитомегаловірусний енцефаліт у дорослих імунокомпетентних хворих (клініка, діагностика та інтенсивна терапія). (Методичні рекомендації). – Київ, 2002. – 21С.

4). Щербатюк Н. Ю. Особливості перебігу вірусних енцефалітів у дітей старшого віку / Н. Ю. Щербатюк // Дитячий лікар. – 2021. – №4. – С. 12 – 15.

5). Ярош О. О. Герпетичний енцефаліт з епілептичним синдромом: клініка, особливості діагностики й лікування / О. О. Ярош // Актуальна інфектологія. – 2018. – №5. – С. 39 – 44.