До дня медика Рівненська обласна наукова медична бібліотека підготувала серію матеріалів про лікарів Рівненщини, котрі впродовж 30 -50 років рятують людські життя, допомагають прийти у світ новим людям. У цьому матеріалі мова піде про акушера – гінеколога Нілу Козяр. Лікарка за плечима має 40 років стажу, вона стояла у джерела створення Рівненського пологового будинку № 2, була однією з перших гінекологинь у ньому. За час своєї лікарської практики Ніла Андріївна допомогла народитися сотням рівнян, вона лікувала і нині лікує жінок, хоч і пішла на пенсію, однак улюблену професію не залишила, бо перемогла любов та відданість справі лікаря.
Ніла Андріївна Козяр уродженка м. Володимирець. Її будинок знаходився поблизу лікарні та дитинство дівчинки проходило на території медичного закладу. Мама часто знімала зовсім малу Нілу з вікна операційної. А малу Нілу туди тягло наче магнітом: білі халати, важливість на обличчях лікарів, зосередженість у моменти операції – усе розглядала Ніла, про усе розповідала мамі та мріяла стати лікарем.
Коли закінчила школу, дівчина відразу подала документи у медичний навчальний заклад, однак конкурс був настільки великим, що навіть хороші знання, не дали їй змоги відразу здобути омріяну професію.
«Я два роки поступала і тільки на третій рік поступила в Тернопіль, тоді там був медичний інститут. Навчання дуже подобалось, особливо, коли на третьому курсі нас допустили до медсестринської практики. Нас вчили колоти вену, ставити крапельниці. Мені це було так близько, я жила цим навчанням», – згадує Ніла Андріївна.
Ніла Козяр закінчила медичний інститут у 1982 році. На п’ятому курсі довелося визначатися з фахом, згадує лікарка, було складно обрати омріяний фах, адже знову великий конкурс і знову відбір.
«Уявіть, 400 студентів і з них обрали лише 40 гінекологів! Я потрапила, гарно вчилась, була старостою групи, з червоним дипломом закінчила навчання. Оглядаючись, розумію, що я наполегливо йшла до мети», – говорить лікарка.
Після навчання пані Нілі довелося два роки працювати в районній лікарні селища Клевань і лише згодом лікарка перейшла працювати у пологовий, який був тоді один у місті Рівне.
«Я працювала у жіночій консультації, пам’ятаю свій перший огляд пацієнтки: трохи ніяковіла я, трохи вона, однак, завдяки хорошому навчанню, яке я назву вишкіл, я знала що робити, я відчувала у собі силу допомагати, до речі, цю силу я відчуваю і тепер. Тільки тоді це був молодечий запал, а тепер мною рухає досвід і шлях акушер – гінеколога, який пройшла», – каже Ніла Андріївна.
У 1991 році в Рівному відкривають пологовий будинок №2. Ніла Козяр однією з перших лікарок-гінекологів йде працювати у новий медичний заклад. Розповідає, що було дуже складно, адже часи були непрості, не вистачало медичного обладнання, усього потрібно було добиватися, катастрофічно не вистачало фінансування навіть на предмети першої потреби.
«Почати з нуля – отак я б назвала цей період своєї праці. Моєю незмінною помічницею та подругою стала Ніна Іванівна Мельничук, яка була старшою акушеркою. Ми з нею приймали пологи, тоді більше жінок народжувало, графіки роботи були інтенсивними. Але нам це подобалось, бо ми обоє завжди любили свої професії, ми відповідально ставились до того, що ми робили, завжди усвідомлювали, що під час пологів ти відповідальний за два життя: матері і дитини», – згадує Ніла Андріївна.
У Рівненському пологовому будинку №2 Ніла Козяр пропрацювала 30 років, каже, що саме у цьому медичному закладі сформувалась, як акушер – гінеколог, а не тільки гінеколог. У цей період своєї роботи змогла реалізувати себе повною мірою, бо приймала пологи, кесарила, оперувала, консультувала вагітних та жінок з різними гінекологічними проблемами.
«За 42 роки роботи у медицині я навіть не можу осягнути кількість жінок, яких я лікувала, у яких я прийняла пологи. Це дуже багато. Нині до мене приходять внучки моїх перших пацієнток, я вважаю, це якісний показник моєї роботи, це довіра до мене як лікаря», – говорить Ніла Андріївна.
Нині Ніла Козяр вже пенсіонерка та на пенсію лікарка не пішла. Каже, що не готова сидіти вдома та в’язати шкарпетки чи дивитися серіали, бо відчуває у собі силу, бажання лікувати, допомагати жінкам, має знання та досвід, якого бракує сучасним лікарям і яким готова ділитися.
«Ніколи не уявляла себе поза своєю професією, хоч і було непросто. Різні ситуації були за трудову діяльність. Пологи – це екстрим. Треба концентрація, знання, увага. Я завжди була свідомою лікаркою, яка любить те, що робить, – розповідає Ніла Козяр. – Два роки тому я пішла на пенсію, але не покинула робити те, чим завжди жила. Тепер я приймаю своїх пацієнтів у діагностичному центрі «Здорова родина». Новий колектив, нові правила роботи та мені це подобається».
Розповідаючи про новий колектив у пані Ніли змінюється вираз обличчя, вона задоволено посміхається готова розповідати про новий етап свого життя довго. Однак це вже наступна тема нашої зустрічі і ми змушені перебити гінекологиню, мовляв, залишаємо за собою право ще на один матеріал і просимо дати кілька порад молодим лікарям та побажати чогось читачам нашого сайту, наших сторінок у соціальних мережах.
«Раніше краще готували медиків. Ординатура на шостому році навчання, ми шліфувалися як спеціалісти, ми асистували, оперували, виходили на чергування. Бачили пологи і навіть лікарі нам давали проявити себе. Нині інтерни приходять не підготовлені. Війна, ковід впливає на якість підготовки. Хоча приходять розумні діти готові працювати. Хочеться побажати, щоб війна скоріше закінчилась, а молодим лікарям – старатися, навчатися і поважати лікарів з досвідом!», – підсумовує гінекологиня з 40 роками стажу за плечами.
