Категорія: Статті Page 2 of 7

Глаукома – це офтальмологічне захворювання, що характеризується постійним або періодичним підвищенням внутрішньоочного тиску. У здоровому оці постійно підтримується певний тиск (18 – 22 мм рт. ст.) завдяки балансу припливу та відтоку рідини. При глаукомі порушується її циркуляція. Вона накопичується і внутрішньоочний тиск починає зростати. Зоровий нерв та інші структури ока зазнають підвищеного навантаження, порушується кровопостачання ока. Внаслідок чого очний нерв атрофується і зорові сигнали перестають надходити до головного мозку.

Основними ознаками глаукоми є те, що людина починає гірше бачити, порушується периферичний зір, обмежується зона видимості. У результаті цього може настати незворотна втрата зору.  Причини виникнення глаукоми:

Основна причина виникнення глаукоми – це підвищенний внутрішньоочний тиск. Своєю чергою, внутрішньоочний тиск може підвищуватися внаслідок двох основних факторів:

• внутрішньоочна рідина утворюється у надмірній кількості;
• порушується виведення внутрішньоочної рідини через дренажну систему ока внаслідок її змін.

Глаукома може виникнути у будь – якому віці, але найчастіше вона з’являється  у літніх людей.

Залежно від того, коли розвивається глаукома, розрізняють:

– вроджену глаукому – проявляється у перші тижні та місяці життя, а іноді через кілька років після народження.  Вона зустрічається дуже рідко, потребує оперативного лікування та спостереження;

– юнацьку глаукому (ювенільну, або глаукому молодого віку) – діагностується у дітей старше трьох років;

– первинну глаукому – зазвичай розвивається після 40 років;

– вторинну глаукому – виникає як наслідок інших офтальмологічних (запальних, судинних, дистрофічних, пов’язаних з патологією кришталика, травм) чи загальних захворювань.

Існує дві основні форми глаукоми: відкритокутова та закритокутова.

Відкритокутова глаукома становить понад 90% випадків захворювання на цю недугу. При відкритокутовій глаукомі доступ до природної дренажної системи ока відкритий, але порушено її функції. Результат – поступове підвищення внутрішньоочного тиску. Зазвичай відкритокутова глаукома характеризується безсимптомним, практично непомітним перебігом захворювання. Оскільки поле зору звужується поступово, людина іноді випадково виявляє, що вона бачить лише на одне око. У деяких випадках бувають скарги на періодичну появу райдужних кіл при погляді на джерело світла, затьмарення зору.

При закритокутовій глаукомі внутрішньоочна рідина накопичується через те, що немає доступу до природної дренажної системи ока: райдужка перекриває кут передньої камери. Внаслідок чого тиск наростає, що може призвести до гострого нападу глаукоми.

Симптоми глаукоми:

Підступність глаукоми у тому, що на початкових етапах вона може протікати абсолютно безсимптомно, а зорові функції тим часом втрачаються. Початок захворювання рідко вдається встановити, процес повільно та непомітно прогресує до певного стану.

Діагностика глаукоми:

Своєчасна діагностика глаукоми – це перший крок до збереження зору. Виявити глаукому може лікар – офтальмолог після повного діагностичного обстеження усієї зорової системи. Щоб визначити початок захворювання, простого виміру внутрішньоочного тиску недостатньо. При комплексній діагностиці на сучасному обладнанні  детально вивчається очне дно та диск зорового нерва, а також досліджується поле зору. Лише під час такої діагностики можна виявити ті початкові прояви , які виникають до ранніх змін у полі зору, і вчасно зупинити процес, що почався. Іноді внутрішньоочний тиск підвищений, але інші ознаки глаукоми відсутні. Це зустрічається при різних ендокринних розладах та потребує всебічного обстеження пацієнта.

Профілактика глаукоми:

1). Обстеження ока з розширеною зіницею, тонометрія (визначення внутрішньоочного тиску).

2). Знати, які захворювання були в близьких родичів, адже наявність глаукоми в родичів свідчить про ризик розвитку глаукоми.

3). Відповідально займатися спортом, особливо силовими видами, оскільки фізичні надзусилля провокують різке підвищення внутрішньоочного тиску, а також підвищують ймовірність травмування ока внаслідок підвивиху кришталика.

4). Дотримуватися курсу лікування протизапальними очними краплями та іншими ліками, що знижують внутрішньоочний тиск.

5). Одягати сонцезахисні окуляри.

6). Обов’язково вдягати захист для очей (окуляри) під час роботи, пов’язаної з можливою травматизацією ока, наприклад, стружкою.

Зір при глаукомі можна зберегти, вчасно виявивши розвиток захворювання  та завдяки ефективному сучасному лікуванню. Скринінгові програми з виявлення глаукоми, що регулярно проводяться в поліклініках, дають можливість вчасно виявити хворобу та допомогти зберегти зір хворому. Тому, не пропустіть можливість обстежитися під час «Днів профілактики та діагностики глаукоми». Будьте здорові, бережіть себе та близьких!

Список рекомендованої літератури:

1). Дзюба Н. О. Корекція стану очної поверхні у хворих на глаукому / Н. О. Дзюба, Н. А. Тихончук // Офтальмологія: міжнародний науково – практичний журнал. – 2021. – №3. – С. 94 – 96.

2). Новицький І. Я. Менеджмент закритокутової глаукоми / І. Я. Новицький, Р. М. Лопадчак // Офтальмологія: міжнародний науково – практичний журнал. – 2021. – №3. – С. 92 – 93.

3). Організація заходів профілактики первинної глаукоми лікарями загальної практики – сімейної медицини. (Методичні рекомендації). (93.14/139.14). – Київ., 2014. – 28с.

4). Палоян Оганес Необоротна сліпота – ймовірний наслідок задавненої глаукоми / Оганес Палоян // Фармацевт практик. – 2020. – №3. – С. 18 – 20.

5). Сергієнко А. М. Генетична схильність до розвитку первинної відкритокутової глаукоми / А. М. Сергієнко, В. О. Мельник, М. В. Хорошкова // Офтальмологический журнал. – 2018. – №6. – С. 71 – 75.

6). Сердюк В. М. Генетичні аспекти первинної відкритокутової глаукоми / В. М. Сердюк, К. М. Майденко // Офтальмологія: міжнародний науково – практичний журнал. – 2021. – №2. – С. 47 – 51.

7). Соціально – економічні аспекти фармацевтичного забезпечення осіб похилого та старечого віку хворих на глаукому. (Методичні рекомендації). (121.14/183.14). – Київ, 2014. – 40с.

8). Сповільнення прогресування глаукоми: перспективні напрямки терапії // Український медичний часопис. – 2019. – №4. – С. 35 – 36.

9). Глаукома // Фламмер Й. (пер. з англ.) – Львів: Медицина світу, 2008. – 464с., іл.

10). Чинники ризику виникнення первинної відкритокутової глаукоми у пацієнтів з діабетичною ретинопатією та цукровим діабетом 2 типу / К. А. Гудзенко та ін. // Проблеми ендокринної патології. – 2921. – №3. – С. 37 – 46.

 

Проказа, лепра або ж хвороба Хансена, кримка, фінікійський хвороба – це захворювання, що супроводжується інфекцією на слизових оболонках, шкірі, внутрішніх органах. Виникає безпосередньо через мікробактерії лепри, яка може вражати як верхні дихальні шляхи, так і нервову систему. Проказа має певний інкубаційний період, який полягає не тільки в декількох місяцях, а й навіть в роках – зазвичай становить 5-6 років. Іноді латентний період може протікати зі слабкістю, почуттям зябкости, сонливістю і нездужанням.

Симптоми

Проказа може проявлятися висипанням плям білого або червоного кольору з відтінком вишневого тону. Буває відчуття оніміння кінцівок або повзання мурашок, відчуття поколювання. Зазвичай симптоми прокази залежать від форми прояву захворювань.

Спочатку лепра може проявлятися недифференціальною проказою, яка проявляє себе у вигляді:

1.оніміння кистей або стоп і відчуття поколювання, особливо в районі ураження;

2.висип на шкірі, яка практично непомітна – це неяскраві плями без кордонів одиничного характеру.

Проявлені висипання можуть самостійно проходити через рік-два. Але ослаблений імунітет може і далі розвинути цю форму, яка переходить в туберкулоїдну або лепроматозну проказу.

Туберкулоїдная лепра – легка форма прояву хвороби, що розвивається через ослаблений імунітет на основі простудних або хронічних захворювань. Ця форма не настільки заразна на відміну від лепроматозної і має сприятливий прогноз для пацієнта. Супроводжується такими симптомами:

1.бліді депігментовані плями з яскравими папулами і чіткими межами червоного кольору;

2.папули можуть зливатися і утворювати бляшки, що розростаються по шкірі і утворюються ділянки атрофії;

3.почервоніла ділянка шкіри може втратити чутливість, так як супроводжується пошкодженням нервів;

4.іноді супроводжується випаданням волосся і зниженим потовиділенням;

5.висип зазвичай локалізується в області ліктя або коліна, біля вушних нервів.

Лепроматозная форма набагато серйозніша і заразніша, ніж попередні дві, але також протікає на тлі ослабленої імунної системи. Для неї характерні:

1.захриплість;

2.утруднене дихання;

3.закладеність носа;

4.запалення гортані;

5.носові кровотечі;

6.симетричне ураження шкіри з розмитими межами висипань, в деяких місцях шкіра потовщена;

7.ураження шкіри представлено гіперпігментірованних плямами;

8.характерні місця ураження висипу: зап’ястя, сідниці, вушні раковини, обличчя, коліна та лікті;

9.можливі трофічні розлади;

10.збільшення лімфоузов в паху або в пахвових районах;

11.випадання волосся, особливо в районі брів;

12.порушення міміки і спотворення обличчя («левове обличчя»);

13.утворення лепроми (вузли жирової клітковини) в області чола і щік або на розгинальних поверхнях;

14.неврити, неврози, психози.

Причини

Хвороба проказа передається через шкіру повітряно-крапельним шляхом, щільними контактами з хворим, через предмети (контактно-побутовий шлях). Може виникати через застосування брудної води, антисанітарних умов проживання і несприятливого стану імунітету (ВІЛ або онкологічні захворювання).

Діагностика

Хворі на проказу можуть не підозрювати про захворювання, але, якщо є скарги на оніміння і поколювання в кінцівках, задишка, кровотечі з носа, слабкість і незрозуміла сонливість, то варто звернути на це увагу. Діагностувати лепру можна за допомогою:

1.загального огляду місця висипання і промацування потовщення шкіри, її нервових закінчень;

2.лабораторного дослідження уражених ділянок на збудник лепри;

3.лепромінова проба – всередину шкіри вводять алерген і через 2-4 тижні дивляться реакцію;

4.бактеріоскопічного дослідження – діагностика зіскрібка, взятого зі слизових оболонок для виявлення збудника;

5.проби нікотиновою кислотою – здійснюється внутрішньовенне вливання розчину нікотинової кислоти, через якого плями червоніють і набрякають через кілька хвилин.

Однозначно необхідна консультація дерматолога або інфекціоніста.

Лікування

У загальному випадку є три шляхи лікування:

1.антибіотикотерапія специфічного напряму – тобто, застосування антибіотиків, які вразять збудник лепри;

2.комплексне лікування на основі антибіотиків може тривати кілька років або все життя;

3.стаціонарне лікування, якщо має місце прискорене перебіг захворювання.

Ігнорувати поява захворювання не варто ні в якому разі, тому при прояві перших ознак прокази лікування повинно здійснюватися незабаром.

Ускладнення

Якщо немає конкретного лікування, то можливі різноманітні ускладнення:

1.втрата чутливості або параліч нервів;

2.ущільнення тканин шкіри і поява різних горбів, випадання волосся, потовщення і збільшення в області вух, деформація вигляду;

3.деформація або западання спинки носа;

4.відмирання тканини або навіть втрата частин тіла;

5.атрофія м’язів, найчастіше в області кисті;

6.несмиканіе століття (лагофтальм) або запалення рогівки ока, що приводить до сліпоти;

7.ураження лицьових нервів;

8.обмежений рух суглобів;

9.у чоловічої статі ураження яєчок і подальше безпліддя, імпотенція.

Профілактика

Так як ускладнення можуть бути досить серйозними, то необхідно заздалегідь проводити профілактику, тим більше що вакцинації проти збудника мікробактерії лепри ще не розроблено. Отже, профілактичні методи включають:

1.дотримання стандартних правил санітарної гігієни (миття рук з милом, дезінфекція травм);

2.виключення контакту з хворими на лепру;

3.ті, хто переніс дане захворювання, не може працювати в харчовій промисловості, а також в дитячих устано

Список літератури:
1.Інфекційні хвороби: національне керівництво/За ред. Н. Д. Ющука , Ю. Я. Венгерова . – М .: Геотар-Медіа, 2009. – 1056 с. – (Національні керівництва). – 2000 прим.

2.Торсуєв Н. А. Лепра . – 2-ге вид., Випр. та дод. – М .: Медгіз , 1952. – 192, [6] с. – (Бібліотека практичного лікаря). – 5000 прим.

3.Полєтаєв С. Д. , Погорєлов Ст Н. Туберкульоз і лепра . – М .: Медицина , 1986. – 128 с.

4.Михайло Майзульс. Між Христом та Антихристом. «Поклоніння Волхвів Ієроніма Босха». – М .: Альпіна нон-фікшн, 2020. – 238 с.

 

Цистит  – це запалення сечового міхура, яке виникає внаслідок  бактеріальної або грибкової інфекції. Збудниками  його є кишкова паличка, стафіло- і стрептококи. Протікає цистит в гострій або хронічній формі.  Він зустрічається в будь – якому віці, до неї схильні жінки, чоловіки і діти.

Хронічний цистит у жінок  – це приховане запалення слизової оболонки сечового міхура. Найчастіше являється причиною недолікованого або погано пролікованого гострого циститу. За статистичними даними, близько третини пацієнтів з запаленням сечового міхура  мають хронічне запалення.

Гострий процес переходить у хронічний після:

• самостійного лікування;
• неправильного, неповного лікування;
• органічних чи функціональних змін в міхурі;
• у пацієнтів із зниженим імунітетом.

Рецидиви виникають в перші 3 – 4 місяці з моменту появи гострого процесу. Особливості хронічного циститу є неможливість повноцінної регенерації тканини під час одужання.

Гострий цистит у жінок проявляється вираженими симптомами та больовими відчуттями. При цьому порушується звичний режим життя, з’являється дискомфорт, бажання відвідати туалет.

Основні  причини циститу  у жінок наступні:

• використання неперевірених гігієнічних засобів;
• інфекції, які передаються статевим шляхом;
• цукровий діабет, ожиріння і вогнища хронічних інфекцій в організмі;
• недостатня інтимна гігієна;
• переохолодження організму;
• порушення дієти з рясним вживанням гострої, пряної їжі;
• часті стреси і перенапруження;
• різка зміна клімату, що впливає на імунітет.

Серед можливих ускладнень циститу у жінок виділяють:

• пієлонефрит;
• абсцес нирок;
• ниркову недостатність.

Як правило, ускладнення циститу виникають через самостійне лікування, несвоєчасне звернення до спеціаліста, або неправильно підібрани препарати.

У чоловіків цистит найчастіше з’являється на тлі інфекційних процесів в області малого тазу: простатиту, уретриту, орхіту.

Без лікування цистит може призвести до серйозних ускладнень.  До найбільш небезпечних наслідків захворювання відносяться: міхурові – сечовідний рефлекс (сеча закидається з сечового міхура назад в сечоводи); пієлонефрит; свищі, гостра затримка сечі.

Якщо у дорослих людей цистити бувають як інфекційного та неінфекційного походження, то у дітей на 99% інфікування є бактеріальним.  Найголовніший «винуватець» захворювання – це, як і у дорослих, кишкова паличка Escherichia coli.

Причина, що викликає появу циститу – ослаблення імунної системи внаслідок супутніх захворювань, переохолодження організму тощо.

Основна проблема в тому, що цистит може перейти в пієлонефрит. А останній призводить до пошкодження тканин нирок.

Захворювання досить підступне. У зовсім маленьких дітей єдиним симптомом може бути неспокійна поведінка. Іноді у дітей цистит може виявлятися симптомами, схожими на отруєння – блюванням, проносом, підвищеною температурою. У дітей старшого віку симптоми  вже схожі із симптомами дорослої людини:

– хворобливе та часте сечовипускання;

– тягнучий або гострий біль внизу живота;

– зниження обсягу сечі;

– у поодиноких випадках відбувається підвищення температури тіла (але не вище 37, 5);

– іноді – нетримання сечі.

Чим небезпечний цистит у дітей?

Часті рецидиви циститу значно псують життя дитині і батькам. Діти часто соромляться  звернутися за допомогою до батьків. Тому завдання батьків – при будь – яких підозрах на цистит вчасно звернутися до лікаря. Чим раніше ви почнете лікування, тим краще.

 

Симптоми циститу:

• відчуття неповного випорожнення сечового міхура;
• підвищення температури тіла;
• нетримання сечі;
• відчуття печіння в області уретри;
• слабкість і запаморочення;
• часте сечовипускання;
• помилкові позиви до дефекації;
• біль в нижній частині живота або поясниці
• сеча бурого або червонуватого відтінку.

Діагностика захворювання:

Для постановки діагнозу важливим є ретельний збір скарг та з’ясування анамнезу. Також, кожному пацієнтові необхідно здати загальний аналіз сечі з обов’язковою мікроскопією осаду. Пацієнтів обстежують на наявність збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом, вірусів.  При тяжкому перебігу хвороби або труднощах в постановці діагнозу можуть знадобитися інструментальні методи діагностики, такі як УЗД.  Діагностичні критерії – щільна , набрякла стінка сечового міхура. Для диференціальної діагностики з сечокам’яною хворобою, онкологічним процесом проводять цистоскопію, екскреторну урографію.

Профілактика захворювання:

Щоб уникнути розвитку патології, важливо виключити фактори ризику, які до неї призводять. Тому необхідно слідкувати таким рекомендаціям:

• уникати переохолодження;
• своєчасно, якісно лікувати урологічні та гінекологічні захворювання;
• вести активний спосіб життя;
• налагодити харчовий раціон.

Одним з ключових моментів є особиста гігієна. Вона передбачає не тільки водні процедури і зміну білизни, але і режим сечовипускання. Важливо не терпіти, і спорожняти сечовий міхур як мінімум 5 разів на добу.

Цистит – часта інфекційна проблема чоловіків, жінок та дітей.  Якщо  ви виявили ознаки циститу, то обов’язково зверніться до лікаря.

Список рекомендованої літератури:

1). Зеляк М. В. Наш досвід лікування хронічного циститу у жінок / М. В. Зеляк, М.В. Ткачук // Урологія. – 2018. – №2. – С. 105.

2). Іванов Д. Д. Фітотерапія і лікування циститу: сучасні тенденції / Д. Д. Іванов // Нирки. – 2019. – №4. – С. 9 – 14.

3). Можливості інстиляційної терапії при хронічних циститах у дітей / О. В. Бухлін та ін. // Урологія. – 2019. – №3. – С. 211 – 216.

4). Нефрологія «під мікроскопом». Лікування циститу: сучасні тенденції // Український медичний часопис. – 2019. – №6. – С. 54 – 55.

5). Проблема лікування неускладненого циститу у практиці сімейного лікаря // Раціональна фармакотерапія. – 2018. – №1. – С. 40 – 44.

6). Рецидивуючий цистит у дітей: резерви профілактики / Т. О. Крючко та ін. // Сімейна медицина. – 2019. – №2. – С. 43 – 48.

7). Цистит у дітей: проблеми сьогодення / Н. О. Сайдакова та ін. // Урологія. – 2019. – №2. – С. 196.

8). Як позбутися циститу швидко і надовго? // Фармацевт практик. – 2019. – №4. – С. 11.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зима – період підвищеного травматизму. Причина проста – ожеледиця, ранній початок темноти, слизьке взуття. Погіршення стану проїздної частини позначається на підвищенні частоти дорожніх пригод і рості числа потерпілих.

Коли настає зима, частота звернень за допомогою до медичних закладів з приводу травми збільшується у 2 – 3 рази. За даними хірургів – травматологів взимку трапляються  забиття і переломи кісток (біля 15%), вивихи (10%). Переважно, це люди працездатного віку.

Велике значення має екологія, стан місць проживання, робочих зон, зон відпочинку, тротуарів, проїздної частини. Проте, це не означає , що треба всі нещасні випадки списувати на зимову пору року та нехтувати дотриманням техніки безпеки. Передивившись і змінивши деякі свої звички на час зимового періоду, Ви зможете убезпечити себе від травм взимку. Зазвичай, зимою люди травмуються через те, що кудись дуже поспішають, і можуть просто не помітити льоду. Крім цього всього, травмуватися можна і в транспорті. Наприклад, підсковзнутись і впасти при вході до автобусу, або тролейбусу, так і при виході з них.

Переломи кінцівок виникають через те, що, падаючи, людина інстинктивно виставляє вперед руку і завалюється на неї всією масою тіла. Жінки ризикують впасти через те, що вдягають високі підбори.

Якщо відчуваєте, що втрачаєте рівновагу і падаєте, тоді:

• При падінні слід згрупуватись – це зменшить силу удару об лід, намагайтесь присісти – зменшиться висота падіння;
• У момент падіння слід напружити м’язи – отримаєте лише забій;
• При падінні на спину прижати підбородок до грудей, а руки розкинути як можна ширше.

Підсумовуючи вищевикладене можливо зробити наступний висновок: основний спосіб профілактики травм взимку – це обачність і обережність при пересуванні по тротуарам і доріжкам, пішохідним переходам.

Важливо:

• Правильно, відносно погодних умов, підібрати одежу та взуття;
• Водії транспортних засобів повинні суворо дотримуватись правил дорожнього руху, дотримуватись швидкісних режимів;
• Носити взуття бажано на плоскій підошві з протектором;
• При ожеледиці слід ходити по особливому – якби трішки сковзати, наче на маленьких лижах, наступати на всю підошву;
• Уважно дивитись під ноги;
• Не ходіть дуже близько біля стін будівель – з даху може впасти сосулька або кусок затвердівшого снігу;
• Взимку ніколи не тримайте руки в кишенях – це збільшує можливість падіння та важких травм, особливо переломів;
• Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю, особливо поза межами пішохідних переходів;
• У період танення льоду потрібно бути особливо уважним, проходячи повз будинки та біля високих дерев – спочатку потрібно впевнитись у відсутності загрози падіння льодових наростів;
• Категорично забороняється заходити за спеціальні огорожі поблизу будинків чи дерев;
• Обходьте металеві кришки люків – як правило, вони вкриті льодом та можуть бути погано закріплені, що додає ризику та важкості травмувань;
• Не йдіть з самого краю проїжджої частини. Це завжди небезпечно, а на слизьких шляхах – особливо;
• Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю. Пам’ятайте, що в ожеледицю значно збільшується гальмівний шлях машини.

Заходи профілактики

Дієвим засобом запобігання травматизму під час роботи в холодний період року є розроблення та виконання заходів щодо підготовки підприємств, установ та організацій до роботи в осінньо – зимовий період. Основні з них:

• Своєчасне очищення територій від снігу та льоду;
• Посипання доріг, пішохідних доріжок піском, сіллю;
• Очищення покрівель від снігу та бурульок.

Список рекомендованої літератури:

1). Алгоритм надання медичної допомоги потерпілим із травмами кінцівок // Довідник головної медичної сестри. – 2018. – №10. – С. 21.

2). Брич В. В. Готовність фахівців із реабілітації до використання сучасних інформаційно – комунікаційних технологій для забезпечення безперервної реабілітаційної допомоги пацієнтам із травмами / В. В. Брич, Н. Ю. Ходаковська // Український медичний часопис. – 2021. – №2. – С. 84 – 87.

3). Вплив хірургічної стабілізації переломів ребер на результати лікування пацієнтів з множинними переломами довгих кісток нижніх кінцівок і політравмою / В. М. Лянскорунський // Медицина невідкладних станів. – 2020. – №3. – С. 112.

4). Канзюба А. А. Дослідження саногенезу при переломовивихах у ділянці кульшового суглоба / А. І. Кандзюба // Травма. – 2020. – №6. – С. 33 – 38.

5). Лябах А. П. Помилки та ускладнення при лікуванні пацієнтів із переломами кісточок гомілки / А. П. Лябах, І. В. Кучер // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2020. – №3. – С. 24 – 29.

6). Сучасний алгоритм ведення пацієнта з переломом ключиці / О. А. Бур’янов та ін. // Сімейна медицина. – 2021. – №4. – С. 5 – 11.

 

 

 

Гнійна ангіна – це інфекційне запалення піднебінних мигдалин, яке характеризується появою білих і жовтих плям гною на їх поверхні. Це пов’язано з тим, що всередині фолікулів, з яких складається лімфоїдна тканина, накопичується рідина, яка потім перетворюється в гній.

Запальний процес у мигдалин провокує бактеріальна інфекція, найчастіше це стафілококи і стрептококи. Зараження відбувається повітряно – крапельним шляхом, через спільний посуд. Також причиною можуть стати немиті руки. Іноді хвороба може бути викликана мікробами, які зазвичай живуть в горлі здорової людини, не завдаючи занепокоєння, але активізуються під впливом таких чинників, як переохолодження організму, ослаблення імунітету.

Як передається ангіна?

Хвороботворні мікроорганізми живуть в мигдалинах кожної людини, в тому числі абсолютно здорової, зазвичай ніяк себе не проявляючи. Але, якщо виникають будь – які провокуючі фактори, то патогенна мікрофлора активізується, в результаті мигдалини запалюються – розвивається ангіна.

Зазвичай пік захворюваності припадає на зиму, тому що саме в холодну пору року люди кашляють і чхають особливо часто. Це пов’язано з тим, що ангіна передається повітряно – крапельним шляхом. Можна заразитися від близького через поцілунок, або користування загальними предметами особистої гігієни.

Симптоми гнійної ангіни наступні:

• Сухість у горлі і в роті, першіння, особливо при говтанні;
• Сильна м’язова слабкість;
• Головний біль;
• Почервоніння і набряклість мигдалин, а також наявність біло – жовтих бульбашок і грудочок на них;
• Неприємний запах із рота;
• Збільшення мигдалин;
• Підвищення температури тіла: 38 – 39 градусів;
• Симптоми загальної інтоксикації – слабкість, відчуття розбитості, ломота в тілі.

Перші симптоми ангіни легко прийняти за застуду, або грип, але вона протікає важче. При ангіні мигдалики відразу збільшуються, біль в горлі може тривати цілий тиждень, тому її легко визначити. Дуже важливо відразу почати лікування через те, що це захворювання небезпечне різними ускладненнями.

Профілактика хвороби:

Профілактика ангіни спрямована на загальне зміцнення організму та вилучення певних інфекцій, які провокують захворювання. Вона вимагає комплексного підходу.

• Підтримка особистої гігієни. Під час хвороби хворому необхідно користуватися окремим рушником, туалетним приладдям та посудом.
• При ангіні хворого потрібно ізолювати від інших членів сім’ї та робити у кімнаті регулярне вологе прибирання.
• Підтримка правильного харчування. Воно повинно бути корисним та містити вітаміни та мінерали.
• Загартовування організму в цілому. Серед методів загартовування виділяють обливання, обтирання, контрастний душ, плавання. Але процес загартовування повинен проходити поступово, щоб організм звикав до навантажень. Та загартовування можна проводити тільки в здоровому стані.
• Підвищення рівня імунітету. Необхідно захистити від пошкодження слизові оболонки сухим та теплим повітрям. Не застосовувати часто місцеві антисептики у вигляді спреїв. Холодні напої вживати можна, але тільки в невеликих кількостях, щоб слизова звикла до низьких температур. Та потрібно підвищувати захисні сили організму.

Ангіна дуже неприємна медична проблема, яка може призвести до видалення гланд. Не варто займатися самолікуванням, навіть, якщо лікування ангіни місцеве. Обов’язково проконсультуйтеся з лікарем щодо додаткових засобів боротьби з нею.

Список рекомендованої літератури:

1). Антимікробна терапія оториноларингології / О. М. Науменко, А. Г. Задорожня, Ф. Б. Юрочко. – К. : Медицина, 2016. – 104 с.

2). Гіпертрофія глоткового мигдалика та хронічний аденоїди / Д. Д, Заболотна, П. А. Рауцкіс, В. В. Березнюк та ін.; за заг. ред. А. А. Лайка – К., Логос, 2010 – 146 с.: іл.

3).  Керівництво з оториноларингології для лікарів первинної ланки в рамках класифікації ІСРС – 2 / За редакцією д. м. н., проф. Поповича В. І. – ТОВ «Бібліотека Здоров’я України», 2018. – 280 с. – (Серія «Бібліотека «Здоров’я України»).

4).  Невідкладна допомога в оториноларингології : навч. посіб. / О. М. Науменко, В. М. Васильєв, Ю. В. Дєєва, С. Б. Безшапочний. – К. : ВСВ»Медицина», 2017. – 144 с.

 

Тонзиліт – це запалення піднебінних мигдаликів. Розрізняють гострий тонзиліт і хронічний тонзиліт. Гостре запалення піднебінних  мигдаликів (ангіна) походить від латинського слова ango – душити, стискати. Цей термін не відображає суті захворювання, проте він визнаний і дуже поширений.

Хронічне запалення піднебінних мигдаликів часто спостерігається у дітей, починаючи з 3 років та в молодих людей. У хворих на хронічний тонзиліт порушується місцевий і системний імунітет, що розвивається внаслідок перенесення гострих інфекцій ( скарлатини, дифтерії, кору ), частих ангін, гіповітамінозу,  перевтоми,  охолодження.

При  хронічному тонзиліті і  його ускладненнях спостерігається інтоксикація організму внаслідок всмоктування токсинів мікробів і продуктів запалення в мигдаликах. Інтоксикацією пояснюють загальну слабкість,   головний біль, зміни функціонального стану інших органів і систем. Внаслідок утворення пробок у криптах подразнюються нервові закінчення та виникає нерізкий біль у горлі, кашель, біль у ділянці  серця, неприємний запах із рота. У хворих на хронічний тонзиліт відзначають сенсибілізацію організму до бактеріальних антигенів, що пояснює алергійну природу  деяких проявів хронічного тонзиліту і механізм виникнення таких інфекційно-алергійних ускладнень, як ревматизм, нефрит, пієлонефрит, колагеноз, алергійні дерматози.

Піднебінні мигдалики мають багато нервових волокон і закінчень, які під впливом хронічного запалення зазнають дегенеративних змін. Це  супроводжується потоком патологічних імпульсів, які надходять у центральну і вегетативну нервову систему, що зумовлює розвиток вегетодистоній, які стають причинами порушення функціонального стану інших органів і систем.

Лікування хронічного тонзиліту поділяється на консервативне та хірургічне. Для консервативного лікування застосовують місцеві і загальні засоби, бо у виникненні захворювання має значення як інфекційний агент, так і зміна реактивності організму.

Тривалий час головним методом хірургічного лікування хронічного тонзиліту була тонзилектомія – повне видалення піднебінних мигдаликів. Після того як було доведено важливу роль мигдаликів у формуванні місцевого і системного імунітету тонзилектомію проводять тільки за чіткими показаннями, коли є тяжкі ускладнення і ліквідувати хронічний запальний процес у мигдаликах консервативним методом не вдається.

У профілактиці хронічного тонзиліту велике значення мають індивідуальні  методи зміцнення здоров’я. Одним з них є загартовування  організму з раннього дитинства. Повітряні і сонячні ванни, купання влітку, обтирання тіла водою цілий рік, перебування  дітей в оздоровчих таборах значно підвищують загальну опірність організму.

Велике значення має систематична санітарно-освітня робота у вигляді бесід, лекцій, присвячених профілактиці та лікуванню хронічного тонзиліту.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Господарський І.Я. Сучасні підходи  до терапії хронічного тонзиліту з частими загостреннями у підлітків із цілорічним алергічним ринітом // Современная педиатрия. – 2016. – №1. – С.105-110.

Колоскова О.К. Клінічна діагностика та лікувальна  тактика гострих тонзилофарингитів у      дітей / О.К. Колоскова // Клінічна та експериментальна патологія.-2018 – №3. – с. 44-48

Марушко Ю.В. Гострий тонзилофарингіт у дітей / Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак // Здоровя дитини. – 2021. – №1. – с. 13-22

Ольховська В.М. Стан клітинного імунітету хворих на тонзиліт дітей, інфікованих вірусом герпесу 6 типу / В.М. Ольховська // Проблеми безперервної медичної освіти та науки. – 2021. – №1. – с.77-81

Особливості структури збудників бактеріальних фарингітів і тонзилітів / Я.О. Михалко та ін. // Проблеми клінічної педіатрії. – 2021. – №4. -с.21-27

Пухлік С.М. Оптимізація підходу до проведення тонзилектомії / С.М. Пухлік, В.В. Колесніченко // Оториноларингологія. – 2021. –  №5. – с.35-46

Всесвітній день хворого на бронхіальну астму має щорічний характер і проводиться 11 грудня. Бронхіальна астма – одне з найбільш поширених хронічних захворювань у світі. Вперше Всесвітній день боротьби проти астми став відзначатися в 1998 році в більш ніж 35 країнах і був приурочений до Всесвітнього наради по бронхіальній астмі, що проходила в Іспанії, м. Барселона.

Що таке бронхіальна астма?

Астма — це хронічна хвороба, яка найчастіше проявляється періодичними нападами задишки та свистячими хрипами. Частота та ступінь важкості цих симптомів можуть бути різними. Наприклад, інтервал між нападами може коливатися від однієї години до одного дня. Як правило, напади відбуваються під час фізичної активності або вночі.

Бронхіальною астмою можуть хворіти люди усіх вікових груп, але найчастіше це діти та молодь. Такі тенденції є однаковими як в Україні, так і в інших країнах світу.

Бронхіальна астма розвивається як хронічне запалення дихальних шляхів, а саме бронхів, що призводить до підвищення чутливості нервових закінчень в дихальних шляхах та їх швидкого подразнення. Під час нападу збільшуються слизові оболонки бронхіол, внаслідок чого звужуються дихальні шляхи, людина не може нормально вдихнути повітря чи видихнути.

Симптоми бронхіальної асми

Бронхіальна астма проявляється по-різному. Симптоми можуть турбувати періодично або постійно. Вони включають напади задухи, задишку, сухий і надривний кашель, свистячі хрипи при видиху, біль в грудях.

Окремо виділяють кашльову форму захворювання, коли спостерігається тільки кашель з невеликим виділенням мокроти. Кашель часто посилюється вночі, а вдень — відступає.

Зазвичай напад виникає під впливом певних тригерів. В більшості випадків він розвивається протягом декількох днів, але бувають і неочікувані, сильні напади. Між періодами загострень пацієнт почувається задовільно.

Причини асми

Астма вважається невиліковною хворобою. Проте можна контролювати перебіг захворювання та прояв симптомів. Вченим й досі не вдалося точно визначити основні причини астми. Однак більшість експертів погоджуються, що генетична схильність в поєднанні з зовнішніми подразниками є найбільш поширеними факторами ризику розвитку астми.

Найбільш поширені причини бронхіальної астми:

1)Алергени. Пацієнти, що страждають від алергічного риніту або атопічного дерматиту, мають в 3-5 разів вищий ризик захворіти на бронхіальну астму. І навпаки: бронхіальна астма може спровокувати алергією на певні подразники.

2)Спадкова схильність. Якщо хтось із ваших родичів хворів на астму, то ви автоматично відноситесь до групи ризику.

3)Шкідливі умови праці: вплив хімічних подразників, особливо на робочому місці.

4)Низька вага при народженні та/або куріння матері під час вагітності.

5)Часті респіраторні захворювання.

6)Деякі медикаменти. Аспірин, група протизапальних і знеболюючих препаратів, ліки від тиску (бетаблокатори) також можуть стати причиною брохніальної астми.

7)Ожиріння.

8)Низька фізична активність.

9)Фактори, які сприяють розвитку бронхіальної астми, — це домашні алергени (пил і пилові кліщі, пліснява), домашні тварини (шерсть, пір’я, слина тощо), таргани і засоби побутової хімії.

10)Несприятливі погодні умови (холодне повітря), сильне емоційне (страх або гнів) та фізичне навантаження можуть викликати посилення симптомів або розвиток ускладнень астми.

Профілактика бронхіальної астми

Щоб зменшити ризики бронхіальної астми:

1.слідкуйте за чистотою вдома — регулярно прибирайте і провітрюйте приміщення;

2.стежте за рівнем сухості повітря, за потреби — зволожуйте і фільтруйте його спеціальними приладами;

3.обмежте використання побутової хімії, а під час прибирання користуйтеся гумовими рукавичками і маскою;

4.при перших підозрах на алергію, зверніться до лікаря;

5.оскільки причиною астми можуть стати деякі препарати, не займайтесь самолікуванням, перед прийомом будь-яких ліків радьтеся з лікарем!

6.Будьте активними, навіть якщо ви не займаєтесь спортом, мотивуйте себе гуляти щодня за будь-якої погоди.

Бронхіальна гіперреактивність

Бронхіальна гіперреактивність – патологічний стан бронхів, при якому у відповідь на будь-який зовнішній і внутрішній вплив розвивається бронхіальна обструкція (різке звуження бронхів), повністю або частково оборотна.

В основі патологічного процесу при бронхіальній астмі лежить запальний процес, спровокований контактом слизової оболонки бронхів з алергеном або тригером. В результаті цього відбувається вивільнення медіаторів запалення з клітин-мішеней, під впливом яких розвивається набряк слизової оболонки, збільшення продукції слизу епітелієм бронхів і подальшим бронхоспазмом.

Поряд з цим у всіх хворих на бронхіальну астму спостерігається структурна перебудова в бронхіальному дереві (ремоделювання), що проявляється гіперплазією келихоподібних (секреторних) клітин слизової оболонки бронхів, гіпертрофією слизових залоз, значним збільшенням кількості виділяється секрету, розростання м’язової тканини, що приводить до потовщення бронхіальної стінки і звуження бронхіального отвору.

Причиною розвитку бронхіальної обструкції є такі процеси:

1.заміщення епітеліальних клітин бронхів клітинами, що продукують слиз, внаслідок чого розвивається набряк бронхіальної слизової оболонки;

2.гіпертрофія м’язової тканини бронхів, яка призводить до потовщення бронхіальної стінки і зменшення бронхіального отвори;

3.продукування значної кількості в’язкого слизу, скупчення якої призводить до утворення слизових пробок;

4.спазм гладких м’язових волокон бронхів, викликаний порушенням вегетативної нейрорегуляціі.

Лікування

Лікування бронхіальної астми – комплексний процес, що включає в себе навчання пацієнта самостійно контролювати перебіг хвороби (проведення пікфлоуметріі в домашніх умовах і оцінювання результатів), його ізоляцію від впливу алергенів і тригерів і фармакотерапію.

Фармакотерапія

Симптоматична терапія – спрямована на усунення нападів ядухи

1.Інгаляційні β2-адреноміметики (симпатоміметики):

2.короткої дії (сальбутамол, фенотерол);

тривалої дії (формотерол, салметерол).

3.М-холіноблокатори (іпратропію бромід, тіотропію бромід).

4.Комбіновані препарати, що містять β2-адреноміметик і М-холіноблокатори (беродуал, дуовент, комбівент).

5.Ксантини короткого (теофілін, еуфілін) і пролонгованої (теотард, теопек) дії.

Базова (основна) терапія – спрямована на усунення запалення в бронхах

1.глюкокортикоїди:

а) інгаляційні (будесонід, беклометазон, флутиказон);

б) системні (преднізолон, дексаметазон, бетаметазон) всередину або внутрішньовенно.

2.Стабілізатори мембран огрядних кліток – похідні кромогліціевой кислоти:

а) монопрепарати (недокромил);

б) в комбінації з β2-адреноміметики (інтал-плюс, дітек).

3.Антагоністи лекотріенових рецепторів (монтелукаст).

Муколітична терапія

Муколітична терапія – застосування відхаркувальних препаратів для прискорення процесу відходження слизу з бронхів (ацетилцистеїн).

АСІТ

При необхідності звертаються до АСІТ (алерген-специфічна вакцинація) – метод лікування БА, при якому шляхом серії введень низьких концентрацій того чи іншого алергену досягають зниження чутливості імунної системи до його впливу і, відповідно, відсутність клінічних проявів при контакті з ним.

Фізіотерапія

Для поліпшення стану пацієнта йому призначається курси баротерапії (вплив на організм підвищеного/зниженого атмосферного тиску в спеціальній барокамері) можуть бути необхідними оксигенотерапія (лікувальний вплив повітря з підвищеним вмістом кисню), голкорефлексотерапії, ЛФК та ​​масаж.

Список літератури:

1)Бронхіальна астма / Регеда М. С., Федорів Я.-Р. М., Трутяк І. Р. — Вид. четверте, доп. та перероблене. — Львів, 2009. — 172 с.

2)Бронхіальна астма. Монографія [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] / Регеда М. С., Регеда М. М., Фурдичко Л. О., Колішецька М. А., Мироненко С. І. — Вид. п’яте, доп. та перер. — Львів, 2012. — 147 с.

3)Бронхіальна астма в практиці сімейного лікаря / Л. В. Беш, Т. С. Ласиця, О. М. Беш. — Львів: Простір-М, 2018. — 116 с. — ISBN 617-7501-48-9.

4)Бронхіальна астма у дітей: навч. посіб. / [В. Г. Майданник та ін.] ; за ред. В. Г. Майданника, О. І. Сміяна. — Суми: Сум. держ. ун-т, 2017. — 243 с. : іл., табл. — ISBN 978-966-657-663-0

5)Бронхіальна астма у практиці сімейного лікаря / Ласиця О. Л., Ласиця Т. С. — К.: ЗАТ «Атлант UMS», 2001. — 263 с.

6)Фізична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму: Метод. рек. для фахівців з фіз. реабілітації / Н. О. Івасик; Львів. держ. ін-т фіз. культури, Львів. міська дит. клін. лікарня. — Л., 2003. — 64 c. — Бібліогр.: 50 назв.

У холодну пору року підвищується ризик холодової травми –  переохолодження. Актуальність цієї проблеми посилюється через постійне нищення цивільної інфраструктури терористичними військами російської федерації.

Важливо не ігнорувати цей вид травми, оскільки тривалість її лікування понад удвічі перевищує тривалість лікування постраждалих з опіками.

Окрім низької температури холодову травму можуть провокувати такі чинники:

• висока вологість (навіть тривале перебування при температурі +5 — +8 °С, але за високої вологості може спричинити в людини холодову травму);
• вітер (наявність вітру значно збільшує втрату тепла);
• хронічні захворювання/надмірна втома в людини;
• вживання алкоголю;
• належність до певних груп (діти, люди похилого віку особливо чутливі до дії низьких температур через особливості теплообмінних процесів в організмі);
• носіння тісного незручного взуття, легкого одягу.

Комбінація декількох таких чинників значно посилює ризик розвитку холодової травми.

Гострий вплив низьких температур можна розділити на обмороження (місцеве переохолодження — локальна дія низьких температур) та замерзання (загальне переохолодження).

Загальне переохолодження (системна або загальна дія низьких температур) розвивається так:

• Спочатку в постраждалого з’являються лихоманка, слабкість, втома й сонливість, розвивається дрібне (холодове) тремтіння м’язів і «гусяча шкіра».
• Якщо несприятливі фактори продовжують діяти, холодове тремтіння досягає максимуму, з’являється поверхнева гіпотермія (зниження температури/охолодження), сонливість починає переходити в розлад свідомості.
• Якщо ж холодове тремтіння пригнічується, це свідчить про дуже небезпечну гіпотермію, яка може призвести до зупинки дихання та серця. При цьому стан постраждалого вкрай важкий, може бутинепритомним. На цьому етапі вкрай важливо терміново надати допомогу — без неї людина може померти.
• Місцеве або локальне обмороження також розвивається поступово та має такі стадії:

1 ступінь — відчуття оніміння, поколювання, обпечення.

Уражена шкіра бліда, після зігрівання набрякає і червоніє, набуває багряно-червоного відтінку. Таке ушкодження зазвичай повністю відновлюється через декілька днів без наслідків.

2 ступінь — поява пухирців із прозорим вмістом.

Після зігрівання шкіри з’являється інтенсивний свербіж і різкий біль в уражених місцях. На відновлення шкіри може знадобитися 2 тижні.

3 ступінь — змертвіння всіх шарів шкіри.

Пухирі при цьому наповнені кров’яним вмістом. Загоєння триває довго, понад місяць, та як правило, супроводжується утворенням рубців.

4 ступінь — некроз шкіри і м’язів.

Це найважчкий стан, лікування та реабілітація може тривати довго.

Важливо не допускати виникнення загального переохолодження та місцевого обмороження або їхнього поєднання.

Для цього необхідно:

• Обмежити час перебування надворі в холодну, сиру або вітряну погоду.
• Одягатися в кілька шарів вільного теплого одягу. Повітря, що потрапляє між шарами одягу, діє як ізоляція від холоду. Варто носити вітрозахисний і водонепроникний верхній одяг, щоби захиститися від вітру, снігу та дощу.
• Обирати спідню білизну, яка відводить вологу від шкіри. Краще відмовитися від бавовняної, адже вона поглинає вологу.
• Змінювати мокрий одяг якомога швидше.
• Носити капелюх або пов’язку, яка повністю закриває вуха. Важкі вовняні або вітрозахисні матеріали є найкращими головними уборами для захисту від холоду.
• Носити рукавиці, а не рукавички. Рукавиці забезпечують кращий захист.
• Носити шкарпетки та устілки, які добре сидять, відводять вологу та забезпечують ізоляцію. Подумайте також про грілки для рук і ніг. Переконайтеся, що грілки для ніг не затягують чоботи й не обмежують приплив крові.
• Шукати тепле укриття, якщо ви помітили ознаки обмороження.
• Відмовитися від алкоголю, якщо плануєте бути на вулиці в холодну погоду. Алкогольні напої змушують організм швидко втрачати тепло.
• Їсти добре збалансовану їжу й пам’ятати про водний баланс. Це допоможе вам зігрітися навіть перед тим, як вийти на мороз.
• Не перебувати довго в одній позі чи нерухомо. Фізичні вправи можуть допомогти вам зігрітися.

Під час війни, взимку, важливо пам’ятати про основні симптоми переохолодження та розуміти, як за потреби надати першу допомогу собі чи оточуючим. Тож такі прості поради можуть убезпечити ваше здоров’я в цей непростий час.

У випадку надання першої медичної допомоги постраждалому з холодовою травмою чітко дотримуйтесь порядку надання допомоги, затвердженого МОЗ України:

1) перед наданням допомоги переконайтеся у відсутності небезпеки для себе, оточуючих, постраждалого. Тільки тоді можна перейти до наступного кроку;

2) припиніть дію низької температури на постраждалого;

3) заспокойте постраждалого та поясніть свої подальші дії;

4) викличте екстрену медичну допомогу та дотримуйтеся вказівок диспетчера;

5) якщо в постраждалого ознаки загального переохолодження:

а) усуньте дію несприятливих факторів зовнішнього середовища, перемістіть людину в тепле приміщення;

б) зніміть із неї холодний, вологий одяг;

в) якщо постраждалий при тямі, дайте йому безалкогольні теплі напої;

6) якщо в постраждалого ознаки відмороження:

а) усуньте дію несприятливих факторів зовнішнього середовища, перемістіть людину в тепле приміщення;

б) обережно, без зусиль зніміть із постраждалого холодний, вологий одяг/взуття;

в) накладіть на уражені ділянки тіла чисті, стерильні, сухі марлеві пов’язки без здійснення додаткового тиску на шкіру;

г) за необхідності знерухомте уражені кінцівки;

ґ) якщо постраждалий при тямі, дайте безалкогольні теплі напої;

д) не масажуйте й не розтирайте уражені ділянки, не застосовуйте місцево джерела тепла;

е) не пошкоджуйте наявні на місці обмороження міхурі;

7) накрийте постраждалого термопокривалом/покривалом;

8) забезпечте постійний нагляд за ним до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

9) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонуйте диспетчеру екстреної медичної допомоги;

10) за можливості зберіть у постраждалого чи оточуючих максимально можливу інформацію щодо обставин отримання травми. Всю отриману інформацію передайте фахівцям бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або диспетчеру.

11) Якщо до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги постраждалий знепритомнів, визначте ознаки життя та якщо їх немає, розпочніть серцево-легеневу реанімацію.

За матеріалами МОЗ України

1 грудня світ відзначає день боротьби з СНІДом та толерантності з ВІЛ-позитивними людьми. Всесвітній день боротьби зі СНІДом вперше відзначався 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – звернути увагу суспільства на цю проблему. Ризик інфікування ВІЛ під час війни зростає. Велика кількість травм, поранень, які супроводжуються масивними коровотечами, та потребують невідкладної домедичної допомоги. Ще один із характерних злочинів війни – сексуальне насильство, коли, нажаль, статевий акт незахищений та досить травматичний.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин і поступово вбиває ці клітини.

Симптоми початкової ВІЛ-інфекції

Імунодефіцит розвивається не одразу, але щойно вірус потрапив в організм, він вже атакує здорові Т-лімфоцити. Під час інкубації збудник практично не заявляє про себе. Це може тривати від 2 тижнів до кількох місяців, залежно від початкового стану імунітету: чим сильніша імунна система, тим швидше розвивається ВІЛ. Перші симптоми ВІЛ-інфекції людина зазвичай не помічає — вони схожі на ангіну чи ГРВІ. Слід звернути увагу на розвиток такого захворювання, якщо за 1-3 місяці до цього відбувся незахищений статевий акт або контакт із кров’ю іншої людини.

ВІЛ-інфекція має такі перші симптоми:

1)швидка втомлюваність;

2)лихоманка і температура;

3)збільшення лімфовузлів на шиї;

4)підвищена пітливість, особливо у жінок;

5)висипи і сухість шкіри;

6)герпес.

Через деякий час симптоми можуть зникнути.

7)стрімка втрата ваги.

Характерним ВІЛ-симптомом у чоловіків у цей період є висип на язику.

Симптоми СНІДу — перша стадія

Проявам СНІДу передує так званий СНІД-асоційований комплекс. Це постійні симптоми, які розвиваються у носіїв ВІЛ-інфекції, але не супроводжуються опортуністичними інфекціями та новоутвореннями.

Симптоми загострюються, додаються порушення нервової системи — нейропатії, втрати пам’яті довготривалого характеру. Триває ПГЛ, стрімко знижується вага тіла (до 10% і більше). Організм стає вразливим перед грибковими захворюваннями, може розвинутись кандидозний стоматит.

Симптоми СНІДу у жінок:

1)часті ГРВІ;

2)розвиток захворювань репродуктивних органів;

3)порушення менструального циклу;

4)підвищена пітливість;

5)дерматити.

Симптоми СНІДу у чоловіків:

1)постійна лихоманка та перепади температури тіла;

2)м’язовий біль;

3)регулярні інфекції статевої системи;

4)висипання в порожнині рота.

Симптоми СНІДу — друга стадія

Ознаки СНІДу на останніх стадіях — наявність чисельних пухлин, розвиток онкозахворювань та опортуністичних хвороб.

Опортуністичні захворювання, як правило, викликані збудниками, які імунітет здорової людини легко долає. Але людина, яка живе з ВІЛ, не може від них захиститися. Прикладом такої хвороби є пневмоцистна пневмонія, збудник якої може вільно жити у легенях здоров’ї людини.

Також можуть розвинутися туберкульоз, саркома Капоші, герпетичні захворювання.

Аналізи показують наявність антигену р24, антитіла до ВІЛ уже знижуються або зовсім зникають. Це говорить про те, що організм уже не може протистояти вірусу.

Як довго живуть із ВІЛ/СНІД

Чи виліковується ВІЛ — це питання залишається відкритим для сучасної медицини. На жаль, подолати хворобу повністю наразі неможливо, але людство навчилося її контролювати та продовжувати здорове й активне життя ВІЛ-позитивних людей на десятки років.

Пацієнти повинні приймати пожиттєву антиретровірусну терапію, яка стала значним кроком вперед на шляху глобального подолання ВІЛ.

Як можна заразитися ВІЛ?

Зараження можливе лише у випадку, коли кров, сперма та грудне молоко людини, зараженої ВІЛ, потрапляє у кров іншої людини. ВІЛ міститься практично в усіх біологічних рідинах зараженого організму, але в різних концентраціях. Найбільша його кількість визначається в крові, спермі, виділеннях статевих органів жінки і грудному молоці. Тому найпоширенішим способом зараження ВІЛ є статевий акт без презерватива, коли через мікротравми слизової оболонки статевих органів чоловіка чи жінки вірус проникає в організм людини.

Особливо небезпечними є:

1)анальні сексуальні контакти, оскільки слизова оболонка кишечника дуже легко травмується;

2) зносини під час менструації;

3)статеві зносини між партнерами із запальними захворюваннями статевих органів.

Небезпека зараження існує при використанні шприців для введення наркотиків шляхом ін’єкцій. Вірус може передаватися від зараженої матері до дитини під час годування, вагітності, пологів.

Якими шляхами ВІЛ не передається?

До цього часу не відомо жодного випадку зараження ВІЛ через сечу, кал, слину, сльози: у цих виділеннях організму інфікованої людини ВІЛ міститься в кількостях, недостатніх для зараження іншої людини. Отже, немає ніякої небезпеки зараження при рукостисканні, обніманні, поглажуванні та поцілунках, так само як нічого не загрожує людині, коли носій вірусу кашляє або чхає в її сторону. Тарілки, стакани, ножі та ложки, телефони, дверні ручки, якими користується носій ВІЛ чи хворі на СНІД, не є небезпечними. Робота чи спільне проживання із зараженими людьми, догляд за ними не пов’язані з якою-небудь небезпекою.

Як боротися з ВІЛ?

ВІЛ сам по собі є дуже непомітним вірусом. Він швидко гине під дією простих дезинфікуючих речовин: спирту, хлораміну, а також високої температури (кип’ятіння миттєво вбиває ВІЛ). Тому елементарні гігієнічні засоби як вдома, так і в медичних закладах легко його знешкоджують. Але, якщо ВІЛ потрапляє в організм, знешкодити його там уже неможливо: на сьогоднішній день ще не існує ліків, за допомогою яких можна було б убити чи вивести ВІЛ з організму, або вакцини, яка б могла запобігти розвитку захворювання чи потрапляння ВІЛ в організм.

Куди слід звернутися для обстеження на ВІЛ?

Обстеження на наявність ВІЛ найкраще пройти в кабінеті довіри (чи анонімного обстеження). Такі кабінети створені в кожному обласному центрі України та в багатьох великих містах. Його адресу можна дізнатися через телефонну довідкову службу або в будь-якому медичному закладі. Прийом у таких кабінетах ведеться анонімно й на умовах довіри, тобто збереження таємниці одержаних від вас відомостей.

Як уберегти себе від зараження ВІЛ?

На сьогодні єдиним засобом проти зараження ВІЛ є профілактика.Гомосексуалісти та бісексуали, люди, які вживають наркотики внутрішньовенно й ті, що мають багато статевих партнерів, постійно опиняються в ситуаціях, пов’язаних з високим ризиком зараження ВІЛ. Тому, якщо ви усвідомили цю загрозу та її наслідки для себе, рекомендуємо вжити всіх необхідних застережливих заходів, вдаючись до безпечних форм сексуальних контактів.

Список літератури:

1) Правда про СНІД/ сост. С. Шараєвський. – Луцьк: «Християнське життя», 2009. – 32с.

2) Войтенко В.П. ВІЛ/СНІД в Україні/ В.П.Войтенко.- К. :Фітосоціоцентр, 2008. – 262с.

3) Фещенко Ю.І. Туберкульоз, ВІЛ – інфекція та СНІД: навчальний посібник / Ю.І.Фещенко, В.М.Мельник, Л.В. Турченко. – К. : «Здоров*я», 2004. – 200 с.

4) Зонтаг, Сьюзен. Хвороба як метафора. СНІД та його метафори /С. Зонтаг ; пер. з англ. Т. Бойко. – Київ : Видавництво Жупанського, 2012. – 162 с.

5) Ведення побічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз- ВІЛ-інфекція/СНІД) (методичний посібник для пiкарiв) / Мiнiстерство охорони здоров’я України, Національна академія медичних наук Украïни, Український центр науково медичної інформації та патентно-ліцензійноï роботи; уклад. Ю.І Фещенко [и др.]. – Київ : [б. и.], 2016. – 93 с.

6) Ступінь та деякі причини захворювання на СНІД: метод. Рекомендації/ Уклад: В.П. Копель; Рівненський обл. центр здоров*я. – Рівне: 2011. – 9с.

7) Ведення публічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД) / Ю.І.Фещенко// Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ- інфекція.- 2017.- №4. – С.13-24

Різні форми запалення, що виникають у слизовій оболонці порожнини рота і проходять гостро або хронічно, позначаються терміном “стоматит”. Всі види стоматитів підрозділяються на первинні і вторинні. До групи первинних відносяться всі ті запальні процеси, які виникають при впливі патогенного фактора на нормальну слизову оболонку. Такими можуть бути
різні механічні травми, хімічні або термічні опіки та ін. В цих випадках порушується цілість епітеліального покриву і створюються умови для проникнення інфекції в основну тканину слизової оболонки. До групи вторинних стоматитів відносять захворювання, при яких ураження слизової оболонки рота виникають як місцеві прояви загального захворювання організму ( деякі інфекційні хвороби, лейкози, авітамінози,
професійні отруєння ).

Перебіг стоматиту може бути гострим, коли запалення розвивається раптово, відрізняється сильною болісністю, і хронічним – тривалий, з невеликою болісністю.
До найбільш частих уражень слизової оболонки порожнини рота відноситься катаральний стоматит. Причиною захворювання є місцеві фактори: значні відкладення зубного каменю, наявність зруйнованих зубів і ін. Часто цей вид стоматиту зустрічається у важкохворих, коли догляд за
порожниною рота відсутній. Такі захворювання, як гастрит, дуоденіт, коліт і глистна інвазія, також можуть бути причиною розвитку катарального стоматиту. Для захворювання характерна набряклість слизової оболонки рота, вона інфільтрована та покрита спочатку білим, а потім коричневим
нальотом. Ясенні сосочки збільшуються, стають болючими, легко кровоточать. З’являється неприємний запах з рота. Везикулярний і пустулярний стоматит розвиваються переважно на губах, слизовій оболонці щік, кінчику язика. Везикулярний стоматит викликається збудником ящура. Проявляється у вигляді грипоподібної інфекції і супроводжується появою
пухирчиків, або везикул з прозорим, рідким вмістом. Якщо в ексудаті з’являються лейкоцити і кількість їх стає значною, то пухирчик заповнюється уже не прозорою, а каламутною гноєвидною рідиною. Такі пухирчики називаються пустулами. Вони нерідко повторно інфікуються бактеріями з
порожнини рота. На фоні раптового підйому температури розвиваються симптоми загальної інтоксикації. Через 2-3 доби на слизовій оболонці рота та шкірі обличчя ( щоках, крилах носа, верхній губі ) з’являються везикулярні висипи, які зберігаються 10-12 діб. Виразковий стоматит є більш важким захворюванням, ніж катаральний, і може розвиватись як із катарального, так і самостійно. Найчастіше виникає у хворих з виразковою хворобою шлунка чи хронічним ентеритом. Однак виразкове ураження слизової оболонки порожнини рота може бути і при недостатньо активному лікуванні катарального стоматиту, при захворюваннях серцево-судинної системи і
крові, при інфекційних захворюваннях, отруєнні солями важких металів. На відміну від катарального стоматиту, що уражає тільки поверхневийшар слизової оболонки, при виразковому стоматиті спостерігається порушення глибоких шарів слизової оболонки. Початкові ознаки виразкового стоматиту досить подібні до картини катарального: гіперемія, набряк слизової оболонки, відчуття печії, запах з рота. Однак при виразковому стоматиті з’являється загальна інтоксикація, яка викликає слабкість, головний біль, підвищення температури тіла до 37,5 градусів С. На 2-3 день хвороби часто під язиком, на щоках з’являються брудно-сірого кольору нашарування, після зняття яких утворюється виразкова поверхня. Регіонарні лімфатичні вузли бувають збільшені і болючі. В крові спостерігається лейкоцитоз, збільшена ШОЕ. Гострий афтозний стоматит характеризується появою однакових множинних афт на слизовій оболонці порожнини рота.Причиною афтозного стоматиту можуть бути захворювання шлунково- кишкового тракту, алергія, вірусна інфекція, ревматизм. Захворювання починається із загальної слабкості, підвищення температури тіла, появи больових відчуттів в роті на місці утворення афт. В період активного висипання афт спостерігаються зміни в аналізі крові
запального характеру. Афти бувають округлої чи овальної форми. В зв’язку з різними термінами утворення афт спостерігаються різні стадії їх розвитку. Після самостійного відділення фіброзної плівки на місці афти настає загоєння без утворення рубця і декілька днів на її місці утримується застійна
гіперемія. Хронічний рецидивний афтозний стоматит часто викликає періодичні загострення у хворих, деколи протягом багатьох років. Найбільш частою причиною є хронічне захворювання товстого кишечника. Хронічний рецидивний афтозний стоматит відрізняється від гострого афтозного відсутністю гострої реакції організму, появою поодиноких афт і
періодичного повторення захворювання, особливо весною та восени. Афти проходять 4 стадії розвитку: продромальну, афтозну, виразкову і стадію загоєння. Весь цикл розвитку триває 7-10 днів, після чого настає тимчасове видужання.

Лікування полягає у ліквідації місцевих причин – видаленні зубного каменю, згладжуванні гострих країв зубів. Протягом дня полощуть порожнину рота теплим розчином відвару ромашки, календули. Призначає лікування лікар-стоматолог.

В профілактичних цілях проводять періодичне оздоровлення порожнини рота, усунення чинників, що можуть викликати стоматит.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Волосовець Т.М. Оцінка ефективності діагностики та лікувальної тактики хронічного рецидивуючого афтозного стоматиту / Т.М. Волосовець, О.Я.
Фелештинська // Вісник стоматології. – 2020. – No1
Двулит И.П. Лечебно–профилактическое действие мукозо-адгезивных пленок с лизоцимом при токсическом стоматите // Вісник стоматології : наук.-практ. журн. – 2018. – N 2. – С. 2-6.
Деньга О.В. Сравнительная оценка лечебно профилактического действия оральных мукозопротекторов “Капосол” и “Кверцетин” [при стоматите] // Вісник стоматології : наук.-практ. журн. – 2018. – N 1. – С. 29-31.
Карпук И.Ю. Алгоритмы оказания стоматологической помощи пациентам с непереносимостью стоматологических материалов [стоматит, вызванный зубным протезом] // Вестник Витебского Государственного медицинского университета”. – 2017. – Т. 16, No 1. – С. 94-101.
Карпук И.Ю. Иммунотерапия протезного стоматита, ассоциированного с кандидозом [Электронный ресурс] // Вестник Витебского Государственного медицинского университета”. – 2017. – Т. 16, No 5. – С. 117-126.
Маврутенков В.В. Вирусные стоматиты // Здоровье ребенка. – 2015. – No 3. – С. 63-68.
Терлецький Р.В. Ефективність та безпечність застосування спрея Стоматофіту А міні порівняно із загальноприйнятими засобами при стоматитах у дітей / Р.В. Терлецький  Современная педиатрия. – 2019. – No1
Фитотерапия стоматита // Фармацевт практик. – 2016. – No 4. – С. 38-39.

Міжнародний день відмови від паління був заснований Американським онкологічним суспільством (American Cancer Society) і щорічно відзначається  в третій четвер листопада. В 2022 році він припадає на 17 листопада.

Цей День покликаний звернути увагу суспільства на величезну шкоду нікотинової залежності на здоров’я людини, залучити лікарів до боротьби з палінням та проводити профілактичні та просвітницькі заходи.

Паління – набута шкідлива звичка вдихання диму тліючого висушеного листя тютюну. Ця звичка є найпоширенішою шкідливою звичкою у світі. Разом  із збільшенням споживання тютюну, відзначається зростання рівня захворювань, пов’язаних з тютюном.

Паління впливає на усі системи організму людини. Найбільш негативно воно впливає на серцево – судинну і дихальну системи. Коли Ви курите, Ваш організм поглинає не тільки нікотин. Тютюновий дим містить понад 7 000 хімічних компонентів, з яких щонайменше 250 є токсичними, а близько 70 000 викликають онкологічні захворювання. Деякі з цих елементів входять також до складу отрути для комах, лаку для дерева, містяться у щурячій отруті, рідині для зняття лаку тощо.

Крім цього куріння спричиняє :

• онкологічні захворювання різних частин тіла та органів: ротової порожнини, гортані, стравоходу, трахеї, бронхів, легень, шлунку, підшлункової залози, товстої кишки, сечового міхура, хвороби серця, інфаркти та інсульти;
• остеопорози;
• катаракта та сліпота;
• парадонтози;
• захворювання судин;
• безпліддя;
• імпотенція.

Захворювання спричиняє не лише активне куріння. Пасивні курці, які вдихають тютюновий дим поряд із курцем, також підпадають під ризик отримати одну із вище перерахованих хвороб.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі 90% летальних випадків від раку легенів, 75% від хронічного бронхіту і 25% від ішемічної хвороби серця обумовлені палінням. Щорічно тютюн призводить майже до 6 мільйонів випадків смертей, з яких більше 5 мільйонів випадків стається серед споживачів і колишніх споживачів тютюну, і більше 600 000 – серед людей, що не палять, але піддаються дії вторинного тютюнового диму. В середньому, кожні 10 секунд на планеті помирає 1 завзятий курець.

Паління впливає на усі системи організму людини. Найбільшої шкоди паління завдає серцево – судинній і дихальній системам, а також є чинником, що провокує прояви ракових пухлин. В період пандемії COVID -19 мільйони курців по всьому світу виявили бажання побороти тютюнову залежність. Адже, як відомо, COVID -19, насамперед, вражає саме дихальну систему – погана новина для курців, чиї легені й так постійно зазнають небезпечного впливу тютюнового диму. За даними ВООЗ у курців (в т.ч. і електронних пристроїв для куріння) на 40 – 50% вищий ризик важкого перебігу та смерті від COVID-19.

Жінки, які курять під час вагітності, мають істотно більший ризик викиднів, ніж ті, які не курять. Куріння також може призвести до ускладнень під час вагітності та пологів, у тому числі позаматкової вагітності, кровотечі під час вагітності, передчасного відділення плаценти і передчасного розриву оболонки.

Метою Дня відмови від паління є активні дії по сприянню у зниженні поширення шкідливої тютюнової залежності. Вони включають в себе боротьбу проти тютюнопаління в усіх прошарках суспільства і в першу чергу в середовищі лікарів і медичного персоналу. Широке інформування суспільства про шкідливий і згубний вплив тютюну на здоров’я курця і оточуючих його людей здатне позитивно вплинути на самосвідомість безлічі курців.

Поради

• нагадуйте курцеві про шкоду паління для його здоров’я і для здоров’я близьких йому людей;
• ніколи не створюйте комфортних умов для паління, не даруйте курцеві приємних “курильних” аксесуарів: дорогих сигарет, запальничок, попільничок;
• людина, яка тільки почала палити або тільки пробує “побалуватися” палінням, повинна усвідомити, що при цьому швидко формується нікотинова залежність, яка потім, коли виникне бажання відмовитися від паління, зробить це дуже важкою проблемою;
• коли вирішуєте відмовитися від паління, подумайте про здоров’я своє і своїх близьких, економію грошей;
• вже через 6 місяців після відмови від паління Вам стане краще;
• припиняйте палити відразу, а не по трошки, бо нічого не вийде;
• намагайтесь уникати курців;
• замість куріння займіться якоюсь корисною справою;
• після відмови від паління настає поліпшення смакової чутливості, підвищується апетит, збільшується маса тіла в перші 2-3 місяці, тому намагайтеся споживати низькокалорійні продукти, підвищити свою фізичну активність, зазвичай впродовж року після відмови від паління вага тіла стабілізується;
• стався зрив ? – не страшно. Спробуйте ще раз – і все вийде;
• якщо треба, зверніться по допомогу до лікаря.

Деякі люди не усвідомлюють, як сильно собі шкодять. У зв’язку з цим ВООЗ та ряд міжнародних громадських та медичних організацій, пропонують урядам країн прийняття податкових і цінових заходів по скороченню попиту на тютюнові вироби, законодавчий захист своїх співгромадян від впливу тютюнового диму. Крім того пропонуються прямі державні регуляторні дії з контролю над складом тютюнових виробів і їх публічного оприлюднення. Заходи з регулювання маркування та упаковки тютюнових виробів, з метою попередження людей про небезпеку цієї шкідливої звички. Заборона стимулювання продажів і реклами, а також можливості спонсорства тютюнових компаній. Повсюдне надання кваліфікованої допомоги тим, хто вирішив позбутися від цієї шкідливої звички

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1). Бронхіальна астма та паління / Н. С. Слепченко та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2021. – №1. – С. 62 – 64.

2). Крушинська Н. А. Шкідливий вплив паління кальяну на серцево – судинну систему / Н. А. Крушинська, В. Г. Лизогуб // Артериальная гипертензия. – 2020. – №5. – С. 26 – 36.

3). Куріння навіть однієї сигарети на день підвищує серцево – судинний ризик // Артериальная гипертензия. – 2018. – №1. – С. 102 – 103.

4). Лісецька І. С. Види та пристрої для паління та їх  шкідливий вплив на організм людини / І. С. Лісецька // Український журнал Перинатологія і Педіатрія. – 2021. – №1. – С. 81 – 90.

5). Лісецька І. С. Паління, як чинник ризику виникнення захворювань тканин пародонту / І. С. Лісецька, М. М. Рожко // Сучасна педіатрія. Україна. – 2020. – №6. – С. 36 – 43.

6). Лісецька І. С. Поширеність шкідливої звички паління серед осіб підліткового та юнацького віку / І. С. Лісецька, М. М. Рожко // Сучасна педіатрія. Україна. – 2021. – №5. – С. 41 – 46.

7). Ткаченко В. М. Вплив пасивного куріння батьків на стан тимуса та надниркових залоз їхніх нащадків на тлі механічної рани / В. М. Ткаченко // Ендокринологія. – 2021. – №2. – С. 137 – 144.

12 листопада – Всесвітній день боротьби із пневмонією. Офіційно з’явилась така дата завдяки Глобальній коаліції проти дитячої пневмонії. Так називається об’єднання міжнародних, урядових, неурядових та місцевих організацій, науково дослідних і навчальних інститутів, фондів і громадян – активістів. Мета цього дня – активізація боротьби з пневмонією за допомогою комплексу заходів щодо профілактики та лікування цього захворювання, поширення знань про пневмонію.
Пневмонія – це запалення легень, яке відбувається перш за все у повітряних міхурцях, які називаються альвеолами. Зазвичай виникає при інфікуванні бактеріями, значно рідше – вірусами та іншими мікроорганізмами, ураженні деякими медичними препаратами, при автоімунних захворюваннях, дії деяких токсичних факторів тощо. Хоча існує більше 100 видів виявлених збудників запалення легенів, лише декілька з них спричинюють більшість випадків пневмонії.
Зазвичай при пневмонії спостерігають наступні симптоми:
– Підвищення температури тіла (38 – 39°С, рідше – 37,2 – 37,4°С),
лихоманка;
– Кашель із виділенням слизово-гнійного (зеленкуватого) або навіть гнійного мокротиння, інколи може бути «сухе» покашлювання;
– Відчуття браку повітря, зниження апетиту;
– Втома, сонливість, пітливість;
– Задишка внаслідок фізичного навантаження, інколи біль за грудиною;
– Втягнення грудної клітки – під час вдихання западає її нижня частина (у здорової людини грудна клітка розширюється під час вдихання);
– Свистячі хрипи під час дихання (частіше під час вірусних інфекцій);
– Інколи хворим немовлятам важко пити або ковтати їжу, у них
знижується температура тіла, з’являються судоми, дехто може навіть знепритомніти.
Для визначення пневмонії часто слухають вдих – видих в легенях. Але вислухати хрип вдається не завжди. Діагностувати недугу допомагають рентген і комп’ютерна томографія, пульсоксиметрія, аналіз крові та мокротиння.

Хто ризикує захворіти на пневмонію?
Захворіти на пневмонію можуть люди різного віку, соціального статусу і професії. Але все ж є чинники ризику:
– Вік (на запалення легень частіше хворіють маленькі діти й літні люди);
– Цукровий діабет та інші хронічні захворювання;
– Робота у громадських місцях та контакти з великою кількістю людей.
Для діагностики застосовують рентгенографію легень і бактеріологічний посів мокротиння. Лікування залежить від причини захворювання. Бактеріальну пневмонію лікують антибіотиками. При гострій формі пневмонії хворий,
азвичай, проходить лікування у стаціонарі.
Лікування пневмонії
Зазвичай призначають пероральні антибіотики, відпочинок, прості анальгетики та споживання великої кількості рідини. Але, якщо у хворого є додаткові медичні ускладнення, наприклад, якщо це люди похилого віку, то тут може знадобиться інтенсивніше лікування.
Профілактика пневмонії
Профілактика пневмонії у дітей і дорослих передбачає:
– Щеплення;
– Зміцнення імунітету;
– Достатнє та збалансоване харчування;
– Здоровий спосіб життя;
– Регулярна фізична активність на свіжому повітрі;
– Дотримання правил особистої гігієни;
– Адекватне лікування інших проблем зі здоров’ям;
– Дослідження середовища.
Для новонароджених важливе грудне вигодовування протягом перших шести місяців життя: це зміцнить захисні сили малюка і допоможе побороти небезпечні інфекції.
Профілактика пневмонії у дітей є одним із основних елементів глобальної стратегії зниження рівня дитячої смертності. Найбільш ефективним методом профілактики пневмонії визнано планову вакцинацію проти Hib – інфекції,
пневмококової інфекції, кору.

За даними ВООЗ, пневмонія є причиною близько 15% смертей дітлахів віком до п’яти років – щохвилини від запалення легень помирає два малюка у світі. Лікувати пневмонію самотужки не треба. Можна лише завдати собі додаткової шкоди. Якщо у вас з’явилися симптоми або підозра на пневмонію, негайно
зверніться до лікаря! Лише лікар може підтвердити чи спростувати діагноз і за потреби призначити лікування. Багато захворювань органів дихання мають дуже схожі симптоми. Саме тому краще при перших проявах зразу звернутись
до лікаря. Якщо затягнете, наслідки можуть бути фатальними.
Прості кроки, які може зробити кожен із нас, допоможуть уникнути запалення легень у себе чи своєї дитини, адже цю хворобу досить легко діагностувати.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1). Антимікробна терапія хворих на вірусно-бактеріальну не госпітальну пневмонію, що виникла у мобілізованих при проходженні служби в зоні АТО/ООС під час бойових дій / Я. О. Дзюблик та ін. // Український пуль монологічний журнал. – 2019. – №1. – С. 44 – 48.
2). Вольницька Х. І. Бронхообструктивний синдром у хворих на туберкульоз легень або пневмонію: особливості цитокінового профілю / Х. Л. Вольницька // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ – інфекція. – 2019. – №4. С. 43 – 48.
3). Дзюблик А. Я. Принципы диагностики и лечения внебольничной пневмонии у взрослых иммунокомпетентных больных в современных условиях / А. Я. Дзюблик // Український пуль монологічний журнал. – 2018. – №4. – С. 21 – 24.
4). Динаміка зміни показника захворюваності на пневмонію дітей України за останні 20 років / О. П. Волосовець та ін. // Медичні перспективи. – 2020. – №4. – 174 – 181.
5). Імунореактивність хворих на не госпітальну пневмонію молодого віку при цитомегаловірусній персистенції / Л. В. Мороз // Запорожский медицинский журнал. – 2018. – №6. – С. 768 – 774.

6). Клінічна ефективність «Кларитроміцину – МБ» у комплексній терапії хворих на не госпітальну пневмонію / Т. І. Лядова та ін. // Міжнародний медичний журнал. – 2020. – №2. – С. 66 – 69.
7). Корогод С. Н. Интенсивная терапия коревой пневмонии у взрослых / С. Н. Корогод, С. И. Поталов // Біль, знеболення та інтенсивна терапія. – 2019. – №3. – С. 69.
8). Крихтіна М. А. Ризик формування тромботичних ускладнень у хворих на негоспітальну пневмонію третьої та четвертої клінічних груп / М. А. Крихтіна // Український пульмонологічний журнал. – 2018. – №1. – С. 29 – 32.
9). Ортинська О. Пневмонія знову смертельно небезпечна / О. Ортинська, Б. Убога // Фармацевт практик. – 2020. – №7-9. – С. 22 – 24.
10). Патогенетичні аспекти лікування хворих на негоспітальну пневмонію / О. Я. Дзюблик // Український пульмонологічний журнал. – 2019. – №2. – С. 19 – 24.
11). Раціональна комбінована антибактеріальна терапія першої лінії для лікування хворих на негоспітальну пневмонію в умовах стаціонару / Т. О. Перцева // Сімейна медицина. – 2018. – №2. – С. 98 – 102.
12). Фармакоекономічна доцільність застосування противірусної терапії у комплексному лікуванні хворих на вірусно-бактеріальну негоспітальну пневмонію середньотяжкого перебігу / О. Я. Дзюблик та ін. // Український
пульмонологічний журнал. – 2019. – №4. – С. 11 – 17.
13).Фармакоекономічні аспекти етіотропної хіміотерапії хворих на негоспітальну пневмонію вірусно-бактеріальної етіології / О. Я. Дзюбик та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2021. – №1. – С. 15 – 21.
14). Чабан Т. В. Показники перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної системи у хворих на пневмоцистну пневмонію (стендова доповідь) / Т. В. Чабан, В. М. Бочаров //Актуальна інфектологія. – 2019. – №5. – С. 128.
15). Яковлєва Л. В. Порівняльний аналіз антимікробних лікарських засобів, рекомендованих медико-технологічними документами для лікування хворих на негоспітальну пневмонію / Л. В. Яковлєва, Т. О. Баглай, О. В. Хоменко // Фармацевтичний журнал. – 2019. – №2. – С. 38 – 44.

Своєчасна допомога хворому з інсультом у перші години має принципове значення і значно підвищує шанси на успішне лікування та одужання.Інсульт — це небезпечне порушення мозкового кровообігу, яке вимагає невідкладного лікування, тому при перших ознаках інсульту необхідно викликати швидку (103) або – за крайньої необхідності – самостійно доставити пацієнта у лікарню. Знання базових правил першої домедичної допомоги теж може відіграти важливу роль у збереженні життя та здоров’я постраждалого.

Після виклику “швидкої” варто:

• заспокоїти постраждалого і пояснити, що допомога буде надана

• дотримуватись вказівок диспетчера швидкої допомоги
• надати постраждалому максимально зручного для нього положення (рекомендовано – підвищене положення голови 15-30 градусів)
• забезпечити постійний нагляд до приїзду бригади екстреної медичної допомоги
• при погіршенні стану постраждалого повторно здійснити виклик екстреної медичної допомоги
• за можливості, зібрати у постраждалого максимально можливу кількість інформації (наприклад, стосовно точного часу погіршення стану, можливих обставин, які з цим пов’язані, наявних захворювань). Всю отриману інформацію передати працівникам бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або диспетчеру прийому виклику.

При цьому необхідно пам’ятати, що:

• постраждалому не можна давати їсти та пити
• якщо у нього до приїзду “швидкої” зникли наявні ознаки інсульту, – жодним чином не відміняти виклик. 

Нагадуємо, що лікування інсульту є безоплатним для пацієнта. При цьому критично важливо доставити його в лікарню, яка має обладнання та спеціалістів, що можуть діагностувати тип інсульту в перші кілька годин пiсля появи симптомів.

Національна служба здоров’я (НСЗУ) оплачує лікарням надані медичні послуги і контрактує лише ті заклади, які гарантують цілодобову роботу фахівців необхідної кваліфікації та наявність спеціального обладнання для діагностики лікування інсультів (наприклад, КТ або МРТ, які дозволяють точно встановити діагноз).

 

Сьогодні увесь світ святкує Міжнародний день вегана – свято, що з’явилося 1 листопада 1994 року.Слово веган було утворено Дональдом Уотсоном з перших трьох і останніх двох букв англійського слова «vegetarian». Цей термін почав використовуватися веганським суспільством, заснованим Уотсоном 1 листопада 1944 року в Лондоні.
Веганізм (веганство) – спосіб життя, який характеризується, зокрема, суворим вегетаріанством. Вегани харчуються та користуються тільки рослинними продуктами, тобто, повністю виключають в своєму житті компоненти тваринного походження.
Вегани – це суворі вегетаріанці, які не тільки виключають зі свого раціону м’ясо та рибу, але виключають і будь-які інші продукти тваринного походження – яйця, молоко, мед та тому подібні продукти. Вегани не носять одяг зі шкіри, хутра, вовни і шовку і, більш того, не користуються продуктами, які тестували на тваринах. Адже веганство це не тільки система харчування, веганство це ідея, спосіб захисту не тільки тварин, а й навколишнього середовища в цілому.
Види вегетаріанства:
 Лакто-вегетаріанство. Такі люди відмовляються від всіх продуктів тваринного походження, крім молочної продукції.
 Ово-вегетаріанство. Представники їдять яйця (тільки без зародків), виключають всі mрізновиди м’яса і риби.
 Лакто-ово-вегетаріанство. Відбувається відмова від м’ясної продукції і риби, але вживаються і молоко і яйця.
 Веганство. Виключає всі продукти тваринного походження.

Плюси веганства:
1. У веганів низький холестерин
Дослідження аналізів крові веганів в усьому світі довели, що в середньому по популяції у веганів майже в три рази рідше трапляється підвищення холестерину до небезпечного рівня.
2. У веганів здорове серце
Невелика кількість жирів в раціоні, багато клітковини, вітаміни, велика кількість свіжої їжі закономірно призводить до того, що серцеві захворювання зустрічаються в середовищі веганів в два рази рідше, ніж серед м’ ясоїдів, в тому числі і тому, що подібний раціон сприяє зниженню артеріального тиску.
3. Вони рідше хворіють
У веганів в чотири рази рідше виникає діабет та майже завжди нормальний рівень цукру в крові. Також вегани менше ризикують захворіти на рак, причому будь-якого типу. Поки вченим не вдалося встановити причини цього явища, але статистика невблаганна: вегетаріанці в цілому рідше страждають від онкологічних mзахворювань. Особливо показова картина при дослідженні раку органів шлунково- кишкового тракту та раку грудей.
4. Вони виглядають молодшими
При сліпому тестуванні, коли групі випробувачів показували у випадковому порядку фотографії людей та просили оцінити їх вік, веганам давали на 5-10 років менше їх реального віку, тоді як м’ясоїдам – ​​реальний вік та старше. Вчені пояснюють це великою кількістю антиоксидантів в типовій для веганів їжі.
5. Вони більш стрункі
Можливо, це в принципі пов’язано з тим, що, відмовившись від м’яса, люди більш пильно ставляться до свого здоров’я, частіше займаються спортом та більше рухаються, але факт залишається фактом: середньостатистичний веган є на 10 кг легшим за свого ровесника-м’ясоїда.
Мінуси вегетаріанства:
1.Вегетаріанська дієта не може повною мірою забезпечити людський організм білками, цинком, залізом, кальцієм і вітаміном В12. У вегетаріанців може виникнути ризик розвитку анемії і брак вітамінів.

2.Тваринні білки є будівельним матеріалом для тканин організму, і вони мають свої переваги перед білками
рослинного походження. Приміром, вони краще засвоюються.
3.При відмові від риби може спостерігатися нестача омега-3 поліненасичених кислот, при цьому їх неможливо замінити рослинним аналогом.
4.Надмірне вживання клітковини може спровокувати погане засвоєння білка.
5.Вегетаріанська дієта не завжди може підійти вагітним і годуючим жінкам, в цьому випадку потрібен індивідуальний підхід.
6.Для повноцінного і різноманітного харчування вегетаріанцям необхідно купувати різні фрукти, овочі, насіння, горіхи, сухофрукти, що вимагає досить великих матеріальних витрат.

Міфи про веганство:
1. Веганство і вегетаріанство – одне і те ж.Ні це не правда. Вегетаріанці не споживають м’ясо, але можуть їсти молочні продукти і іноді яйця. Вегани ж не вживають продукти тваринногопоходження взагалі.
3. Молочні продукти необхідні для міцних кісток.Для міцних кісток необхідний кальцій, який вегани можуть отримати з рослинних продуктів. Для цього необов’язково вживати в їжу молочні продукти.
4. Вагітним необхідно вживати в їжу м’ясо і молочні продукти.Під час вагітності важливо приймати всі поживні речовини, яких потребує плід. Рослинна їжа може забезпечити переважна більшість з них. Вегетаріанцям або веганам може знадобитися додаткове планування раціону харчування, щоб забезпечити організм достатньою кількістю поживних речовин.
5. Вегетаріанство гарантує схуднення.На жаль, це не так.Не всі вегетаріанські та веганські дієти однаково корисні для здоров’я. Ключ до втрати ваги – це здорова дієта і регулярні фізичні
вправи, і ні те, ні інше не вимагає відмови від продуктів тваринного походження.
6. Без м’яса не можна наростити м’язи.Ні, це не так. Білок можна легко знайти в рослинних продуктах.

Список літератури:
1.Журавльова, Л.В. Вегетаріанська дієта й цукровий діабет 2-го типу:чи існує зв`язок? (Текст)/ Л.В.Журавльова, О.В.Огнєва.Ліки України.-2020. -№9/10.-С.52-56
2.Давидова,Ю.В. Корекція дефіциту заліза та залізодефіцитної анемії в жінок,які дотримуються вегетаріанської і веганської дієти (Текст) Ю.В.Давидова, А.Ю.Лиманська,Ю.П.Нерознак. Український журнал Перинатологія і Педіатрія.-2020.-№2.-С.42-46
3.Тимошенко,О.Г. Состояние ключевых звеньев метаболизма у лиц, придерживающихся вегетарианского стиля питания: особенности нарушения обмена витамина В12 в организме, лабораторные тесты и критерии mвыявления его дефицита( Текст) О.Г.Тимошенко, А.Л.Калинин. Лабораторная диагностика. Восточная Европа.-2020.-Том9,№3.-С.238-251

Інсульт – це гостре порушення мозкового кровообігу, яке спричинює ушкодження тканин мозку і розлади його функцій.
Першою згадкою про інсульт служать описи, зроблені Гіппократом в 460 – х роках до н. е., в яких йдеться про випадок втрати свідомості в результаті захворювання головного мозку.
Надалі Клавдій Гален описав перебіг розвитку інсульту. Починається все з раптової непритомності і надалі глибшої втрати свідомості. Вільям Гарвей, англійський лікар, вивчивши в 1628 році, як рухається кров в організмі, визначив функцію серця як насоса, описавши процес циркуляції крові. Ці знання заклали основу вивчення  причин виникнення інсульту і ролі кровоносних судин у цьому процесі.
Розрізняють наступні види інсультів:
– Інфаркт мозку (ішемічний інсульт) – розвивається при закупоренні магістральних судин шиї або головного мозку тромбом, емболом, чи при недостатньому припливі крові через звужену атеросклеротичним процесом чи спазмом кровоносну судину.
– Крововилив у мозок (геморагічній інсульт) – трапляється як наслідок крововиливу в мозок. Кров, що вилилась у головний мозок, руйнує, частково здавлює нервову тканину, спричинює
набряк мозку, при якому спостерігаються зміщення мозкових структур, здавлення стовбура мозку.
– Субарахноїдальний крововилив. Найбільш часто крововилив відбувається у віці 30 – 60 років. Він може статися спонтанно, звичайно внаслідок розриву артеріальної аневризми або в
результаті черепно – мозкової травми. Всі ці види інсультів мають етіопатогенетичні та клінічні відмінності.
Причини інсульту:
 Гіпертонія. Це найбільш часта причина інсульту.
 Захворювання серця. Наприклад, серцева недостатність або аритмія.
 Цукровий діабет.
 Зайва вага.
 Певні групи препаратів.
 Малорухливий спосіб життя.
 Високий рівень холестерину в крові.
 Паління.
Спричиняють інсульти порушення кровообігу, коагуляційні властивості крові, спазми, дистонія судин, коливання артеріального тиску, психотравми, фізичні навантаження тощо. Перші симптоми інсульту:
На тлі низького або, навпаки, підвищеного артеріального тиску спостерігається:
– раптова слабкість або оніміння руки і / або ноги, половини особи з помітним «перекосом» (людина не може посміхнутися);
– різке порушення мови і / або її розуміння (людина не може вимовити навіть просте речення);
– запаморочення, дезорієнтація, втрата рівноваги, порушення координації (людина не може одночасно підняти обидві руки);
– втрата свідомості;
– сильний головний біль без видимої причини.

Як попередити інсульт:

1). Перевіряйте рівень холестерину. Контролювати цей показник важливо 1 раз на 5 років. Якщо у вас високий рівень холестерину – зміна способу життя та консультація з лікарем
допоможе зменшити ризик інсульту.
2). Контролюйте артеріальний тиск. Деколи важко розпізнати симптоми гіпертонії. Порадьтеся з вашим лікарем про те, як часто вам потрібно перевіряти артеріальний тиск. Ви
можете це робити вдома, у лікаря, а також в деяких аптеках.
3). Лікуйте діабет. Якщо лікар вважає, що у вас є симптоми діабету, то треба пройти обстеження. Регулярно перевіряйте рівень цукру в крові.
4). Лікуйте серцеві захворювання. Вчасно обстежуйтеся та дотримуйтеся призначеного лікування.
5). Обирайте здорову їжу. Щоденний раціон обов’язково має містити свіжі овочі та фрукти. Вживайте їжу з низьким вмістом насичених жирів, транс жирів і холестерину. Обмежте споживання солі. Це допоможе знизити артеріальний тиск.
6). Будьте фізично активними. Це допоможе зберегти здорову вагу та знизити рівень холестерину. Декілька разів на тиждень займайтеся швидкою ходьбою. 30 – 40 хв. аеробних вправ – найкращий спосіб підтримати форму та здоров’я.
7). Відмовтеся від куріння. Зверніться до свого лікаря з проханням допомогти вам кинути палити.
8). Відмовтесь від алкоголю. Надмірне споживання алкоголю може підвищити кров’яний тиск. Правильно організуйте режим праці та відпочинку. Нормально харчуйтесь. Запобігайте нервово – психічним перенапруженням. Слідкуйте та за потреби лікуйте судинні захворювання. Вживайте фрукти і овочі, хліб, пшеницю та інші крупи, оливкову олію, рибу.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1). Артеріальна гіпертензія та інсульт у хворого з вродженою аномалією судин головного мозку / Я. І. Ломей та ін. // Український медичний вісник . – 2018. – №1. – С. 25 – 28.
2). Всесвітній день боротьби з інсультом // НейроNEWS. – 2019. – №9. – С. 6 – 8.
3). Галушко О. А. Гострий інсульт у жінок: особливості виявлення та корекції вуглеводних порушень / О. А. Галушко, М. А. Тріщинська // Медицина невідкладних станів. – 2019. – №6. – С. 88 – 92.
4). Галушко О. А. Дискусійні питання застосування манітолу у хворих на гострий інсульт (огляд літератури та власний досвід) // Медицина неотложных состояний. – 2018. – №2. – С. 34 – 39.
5). Галушко О. А. Результати застосування удосконаленого алгоритму інтенсивної терапії хворих на гострий інсульт при супутньому цукровому діабеті / О. А. Галушко, С. І. Бабак //
Медицина неотложных состояний. – 2018. – №3. – С. 49 – 52.
6). Гостєва Г. В. Медична допомога хворим на ішемічний інсульт у перші години розвитку захворювання / Г. В. Гостєва, О. Є. Коваленко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2018. – №5. – С. 43 – 46.
7). Гузій О. Академія інсульту: сучасні методи боротьби з інсультом в Україні та світі / О. Гузій // Український медичний часопис. – 2019. – №6. – С. 15 – 17.
8). Інсульт – проблема сучасності // Фармацевт практик. – 2019. – №10. – С. 32.
9). Пашковська Н. В. Цукровий діабет і мозковий інсульт: сучасний погляд на проблему / Н. В. Пашковська, В. М. Пашковський // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2018. – №4. – С. 11 – 22.
10). Рекомендації Австрійської асоціації боротьби з інсультом (ASS, 2018) щодо нейрореабілітації пацієнтів після інсульту / підгот. О. Коробка // Міжнародний неврологічний журнал. – 2018. – №7. – С. 56 – 61.
11). Стасенко Т. Інсульт. Нечесні перегони: біжимо від нього щосили, а він у лідерах / Т. Стасенко // Український медичний часопис. – 2018. – №6. – С. 35 – 38.
12). Тріщинська М. А. Гострий ішемічний інсульт у жінок: деякі особливості інтенсивної терапії / М. А. Тріщинська, О. А. Галушко // Медицина невідкладних станів. – 2019. – №8. – С. 155 – 156.
13). Турчина Н. С. Клініко – неврологічні кореляції у хворих на ішемічний інсульт із різними видами маніфестної вірусної інфекції в анамнезі // Журнал неврології ім. Б. М. Маньковського. – 2018. – №2. – С. 14 – 21.
14). Фломін Ю. В. Інсульт загрожує кожному. Час діяти! / Ю. В. Фломін // Судинні захворювання головного мозку. – 2020. – №1-2. – С. 2.
15). Чернецька В. І. Інсульт як причина смерті та інвалідизації населення / В. І. Чернецька, О. М. Ясковець // Магістр медсестринства. – 2020. – №1. – С. 80 – 86.

Колись, в давнину, Король Великобританії, який страждав на заїкання, визнав важливість мовної терапії для лікування заїкання ще на початку ХХ століття.
Кожного року, 22 жовтня, за ініціативою фахівців з дослідження патології мови з Канади (Canadian Association of Speech – Language Pathologists and Audiologists – CASLPA ) почали проводити Всесвітній день людей з вадами мовлення.
Швидше за все, заїкання з’явилось майже одночасно з мовою. Про цю проблему згадують з найдавніших часів. З стародавніх джерел відомо, що проблеми з мовою мали єгипетські фараони, перський цар Бат, та, можливо, пророк Мойсей, римський поет Вергілій та багато інших. Тепер розглянемо цю проблему детальніше.
Заїкання – це порушення мовлення, що виявляється у мимовільному повторенні окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродному розтягуванні звуків або блоках мовчання, протягом яких людина, що заїкається, не може вимовити звук. Під час цього людина може робити неприродні рухи, гримаси або тики. Завдяки цим діям вона намагається подолати заїкання. Проблеми з мовою мають близько 2,5% дошкільнят. В дитинстві заїкалися приблизно 1%. Дорослі дуже рідко мають вади мовлення. 80% з них – це чоловіки і 20% – жінки.
Які ж причини цього захворювання?
Причини виникнення заїкання точно не встановлені. Загально відомо, що заїкання з’являється як в наслідок генетичних відхилень, та і через неврологічні чинники. Заїкання спричинюють судоми м’язів мовного апарату: язика,піднебіння, губ або ж гортані. Якщо заїкання зумовлено нервами, то воно з’являється і посилюється коли людина починає нервувати. А ще у людини може з’являтися заїкання при сильних емоціях.
Як же лікувати цю непросту недугу?
Є багато методів, як лікувати проблеми з мовленням. Але жодний з багатьох способів не дає 100% гарантії, що хворобу буде вилікувано. Всі методи діляться на два типи: ті, що розглядають заїкання як дефект мови, й ті, що розглядають його як логоневроз. Одні кажуть, що треба говорити повільно.
Інші сходяться на думці, що треба лікувати нервову систему, оскільки вважають, що заїкання – це прояв неврозу.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1). Бєлова О. Б. Особливості розвитку мовлення у дітей з інтелектуальними порушеннями / О. Б. Бєлова // Медична освіта. – 2021. – No1. – С. 5 – 10.
2). Бруннер Р. Й. Лінгвістичні внески в міждисциплінарне дослідження афазії:Посібник / Пер. з нім. І. Д. Бідюк; Загальна редакція І. Д. Герич. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2003. – Випуск 3. – 32 С. (Сер. “Нова медична бібліотека”).
3). Черненко О. Який документ щодо забезпечення перекладу жестовою мовою надати НСЗУ / О. Черненко, Г. Гусева // Управління закладом охорони здоров’я. – 2022. – No1. – С. 10.
4). Шидловська Т. А. Функціональні порушення голосу Т.А.Шидловська — К.: Логос 2011. – 523 С.: іл.

Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози відзначається 20 жовтня.
Рак молочної залози (РМЗ) – одна із найпоширеніших злоякісних захворювань у жінок. Захворюваність на РМЗ в Україні за останні 20 років зросла на 19,8 % при зниженні смертності на 12 %, проте в Івано- Франківській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій та Чернігівській областях зареєстровано зростання цього
показника на 16, 6 – 34, 7 %. За прогнозними оцінками розвитку онкоепідеміологічного процесу, ці тенденції зберігатимуться у наступні 10 років і захворюваність зросте на 2,8
%, кількість хворих на РМЗ може щорічно сягати 17, 3 тис. нових випадків, смертність знизиться на 17,3%, кількість померлих не перевищуватиме 4,7 тис. осіб.
Частота РМЗ зростає із збільшенням віку жінок, а пік захворювання припадає на вікову групу від 50 до 70 років. Удвічі збільшилась за останнє десятиліття захворюваність жінок молодого віку ( до 40 років ). Слід зазначити, що у переважній більшості хворих РМЗ діагностують у
пізніх стадіях, а 15-20% пацієнток з 1-11 стадіями хвороби після лікування гинуть у подальшому від віддалених метастазів.
До факторів, які можуть сприяти виникненню раку молочної залози, належать: раннє настання менструацій і пізнє їх припинення, відсутність статевого життя і вагітностей, штучне переривання вагітності, короткочасні лактації або відмова від грудного годування, застосування гормональних і хімічних контрацептивів, генетичні фактори.
Також до факторів, що збільшують ризик захворіти на рак молочної залози, належать: дисфункція щитоподібної залози, гіпофіз, наднирникових залоз, яєчників; значне збільшення маси тіла ( понад 90 кг) у жінок менопаузального віку; нестача вітамінів А, С, Е, селену; вживання алкоголю, куріння; запальні процеси статевих органів, цукровий діабет, гіпертонічна
хвороба; травмування залози, перенесений мастит ( рубці ).
Діагностика раку молочної залози базується на клінічних даних ( огляд, пальпація ) і даних додаткових методів обстеження: рентгенологічного; морфологічного; ультразвукового; радіонуклідного; нових методів ( цифрова мамографія, ком’ютерна томографія, ядерно-магнітно-резонансна
томографія, позитронно-емісійна томографія ). Скринінг належить до методів діагностики, які спрямовані на активне
виявлення безсимптомного перебігу хвороби на початкових стадіях. Існує три методи скринінгу для виявлення онкопатології молочної залози: самообстеження молочних залоз; клінічне обстеження молочних залоз; мамографія.
Лікування хворих на ранніх стадіях раку, виявлених при скринінгу, набагато ефективніше і може привести до видужання. Оскільки більшість хворих виявляють у поширеній стадії хвороби, то лікування частіше носить комбінований або комплексний характер. Для лікування раку молочної залози використовують хірургічний, променевий, медикаментозний ( хіміо- та гормонотерапія ), імунний методи.
Все актуальнішою стає проблема реабілітації. Відновлення функції після лікування, повернення до звичайної праці і сімейного життя, необхідність низки обмежень і дотримання певного режиму протягом кількох років – всі ці питання входять у поняття медичної, психологічної і трудової реабілітації
хворих. Дослідження, проведені в різних онкологічних закладах, показують, що близько 2/3 хворих після радикального лікування повертаються до суспільнокорисної праці, виконуючи попередню або полегшену роботу.
Незважаючи на значні успіхи сучасної медичної техніки, будуть довго залишатись актуальними проблеми профілактики, ранньої діагностики раку молочної залози, а також лікування і реабілітації жінок.

Список рекомендованої літератури:

Винник Ю. А. Биологические особенности распространенного рака молочной железы в первичной опухоли и метастазах [Текст] / Ю. А. Винник, Ю. Ю.
Белевцова // Харківська хірургічна школа. – 2018. – No 5/6. – С. 56-59

Винник Ю. А. Клинико-морфологические факторы риска развития местно- регионарных рецидивов рака молочной железы [Текст] / Ю. А. Винник, Ю. Ю.

Белевцова, Н. Г. Романюк // Харківська хірургічна школа. – 2019. – N 1. – С. 190-196
Винник Ю. А. Морфологические особенности первичного очага и регионарного метастатического компонента рака молочной железы [Текст] / Ю. А. Винник, Ю. Ю. Белевцова // Харківська хірургічна школа. – 2018. – No 3/4. – С. 96-101
Вінник Ю. О. Профілактика ускладнень після радикальних операцій у хворих з раком молочної залози [Текст] / Ю. О. Вінник, В. Г. Власенко, А. В. Баранова // Клінічна хірургія. – 2019. – Том 86, N 11/12. – С. 46-50
Вторинно-набряковий рак грудної залози: коли оперувати на тлі неоад’ювантної хіміотерапії [Текст] / О. М. Білий [та ін.] // Міжнародний медичний журнал. – 2019. – Т. 25, No 4. – С. 50-53
Захворюваність на рак молочної залози і роль хімічних забруднювачів довкілля (аналіз даних літератури) / І. О. Черниченко [та ін.] // Довкілля та здоров’я. – 2019. – N 3. – С. 52-60
Кучер Е. Наследственный рак молочной железы и яичников: молекулярная диагностика [Текст] / Е. Кучер // З турботою про жінку. – 2019. – No 1. – С. 46-50
Лаговська Г. І. Рак молочної залози [Текст] / Г. І. Лаговська, І. М. Скиба, Н. С.
Кравчук // Магістр медсестринства. – 2020. – N 1. – С. 24-33
Лептин и рак грудной железы [Текст] / И. С. Громакова [и др.] // Український радіологічний журнал. – 2019. – No 1. – С. 43-48

Лялькин С. А. Оценка прогностического значения субпопуляций опухоль- инфильтрирующих лимфоцитов у пациенток с метастатическим тройным негативным раком молочной железы [Текст] / С. А. Лялькин // Репродуктивное
здоровье. Восточная Европа. – 2019. – Том 9, No 2. – С. 210-218
Маркер проліферації PCNA як прогностичний показник ефективності неоад’ювантної поліхіміотерапії у жінок з місцево-поширеним раком молочної залози [Текст] / Ю. В. Думанський [та ін.] // Травма. – 2019. – Том 20, N 5. – С.
85-90

Можливість застосування детекціїї сторожових лімфатичних вузлів у хворих на рак грудної залози після неоад’ювантної поліхіміотерапії [Текст] / І. І. Смоланка [та ін.] // Клінічна онкологія. – 2019. – Том 9, N 2. – С. 103-105
Новые возможности в лечении метастатического РГЖ в постменопаузе: клинический обзор ключевых исследований [Текст] / подгот. Е. Гончарук // Клінічна онкологія. – 2019. – Том 9, N 2. – С. 68-73
Особливості експресії ЕрСАМ у клітинах пухлин молочної залози та їх зв’язок із клініко-патологічними показниками і молекулярним підтипом раку / Л. М. Ковалевська [та ін.] // Онкология = Oncology. – 2019. – Том 21, N 4. – С. 294-298
Особливості прогресії раку грудної залози після лікування [Текст] / Ю. Я. Чупровська [та ін.] // Клінічна онкологія. – 2019. – Том 9, N 1. – С. 46-49
Павлюченко Ю. Скільки жінок втратить груди цього року? [Текст] / Ю. Павлюченко // Приватний лікар. – 2018. – N 1. – С. 36-38
Показники редокс-стану крові у хворих на рак молочної залози: потенційні маркери прогнозу перебігу захворювання [Текст] / А. П. Бурлака [та ін.] //
Клінічна онкологія. – 2019. – Том 9, N 3. – С. 154-158
Рідкісне онкологічне захворювання у чоловіків – рак груді. Важливість тривалого моніторингу стану лікарем первинної ланки (за результатами власних спостережень) [Текст] / В. М. Рудіченко [та ін.] // Ліки України. – 2020. – No 1. – С. 61-66.
Шумицький А. В. Загальні принципи і рекомендації з визначення пухлинних маркерів у клінічній практиці гінеколога [Текст] / А. В. Шумицький, О. А. Бурка, Т. М. Тутченко // Здоров’я жінки. – 2019. – No 7. – С. 31-38

Гінекологія – галузь медицини, що вивчає захворювання, характерні лише для жіночого організму, i насамперед, захворювання жіночої репродуктивної системи.
Найтіснішим чином гінекологія пов’язана з акушерством, що вивчають явища в жіночому організмі, пов’язані з вагітністю та пологами, від моменту зачаття до кінця післяпологового періоду. Тісно гінекологія пов’язана з хірургією та іншими галузями практичної медицини.
Основна мета міжнародного дня гінекологічного здоров’я – нагадати, що здоров’я є однією з найважливіших цінностей. В цей день медики всього світу прагнуть звернути увагу жінок на збереження власного здоров’я та профілактику гінекологічних захворювань.

Як зберегти жіноче здоров’я та на що потрібно звертати увагу для цього?

• Звертайте особливу увагу на виділення

Дуже важливо регулярно відстежувати, як змінюється кількість й консистенція виділень протягом менструального циклу. Це дозволить вчасно помітити ті чи інші відхилення. Їх незвичайні властивості є ознакою інфекції, тим більше, якщо є і інші супутні симптоми.

• Не ігноруйте симптоми, що регулярно повторюються.

Болі, порушення циклу — це важливі симптоми, які сигналізують, що час звернути увагу на своє здоров’я.

• Пам’ятайте про фактори, що сприяють розвитку інфекції.

Збільшує ризик захворювань все, від чого залежить рівень гормонів і кислотно-лужний баланс піхви: діабет, вагітність, антибіотики, контрацептиви. Спровокувати інфекцію можуть і інші чинники. Наприклад, гель для душа або парфумовані засоби для інтимної гігієни можуть порушити природну захисну флору піхви та викликати алергічну реакцію.

• Ніколи не нехтуйте безпечним сексом

Не варто втрачати пильність, навіть якщо ви абсолютно впевнені у своєму партнері. Пам’ятайте, що найкращий засіб захисту від захворювань, що передаються статевим шляхом, — це презерватив. Правда, 100%-ї гарантії він теж вам не дасть. Тому, якщо ви помітили у себе будь-які підозрілі симптоми, відразу ж звертайтеся до лікаря.

• Регулярно проходьте медичне обстеження

Навіть якщо вас нічого не турбує, необхідно відвідувати гінеколога 1, а краще 2 рази на рік, та робити аналізи. Особливо, коли з’являється новий сексуальний партнер — адже це збільшує ризик бактеріальних захворювань. Такі захворювання проходять без виражених симптомів, і в запущеному стані можуть привести до безпліддя, позаматкової вагітності або передчасних пологів. Крім того, вони збільшують ймовірність зараження вірусом імунодефіциту: адже якщо у вас є хоча б одна гінекологічна інфекція, захисні функції організму знижені, і ви уразливі до ВІЛ.
Приходьте вчасно на профілактичні огляди і будьте здорові.

22 серпня проводиться Всесвітній день мозку, проголошений в 2014 році Всесвітньою федерацією неврології. Заходи дня спрямовані на підвищення обізнаності громадян про важливість здоров’я мозку. Ці серпневі заходи у третій декаді місяця мають традиційний щорічний характер. Мозок – центральний відділ нервової системи людини, розташований в
головному відділі тіла. Це компактне скупчення нейронів і дендритів. Оточений оболонкою з сполучної тканини. У хребетних тварин (в тому числі людини) розрізняють головний мозок, розміщений в порожнині черепа, і спинний, що
знаходиться в хребетному каналі. Спинний мозок – відділ центральної нервової системи, що розміщений у
хребтовому каналі, та виконує рефлекторну й провідникову функції. Головний мозок – головний мозок центральної нервової системи (ЦНС), він міститься в черепній коробці. Структури мозку відповідають за виконання різноманітніших задач: від контролю вітальних (життєвих) функцій до вищої
психічної діяльності.

Головний мозок має такі відділи та виконує різні функції: 1. Довгастий мозок – це нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний мозок людини. Довгастий мозок становить порівняно невелику частку від загального об’єму головного мозку. В цій ділянці головного мозку знаходиться дихальний і серцево-судинний нервові
центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.
2. Мозочок – відділ головного мозку хребетних, що відповідає за координацію рухів, регуляцію рівноваги і м’язового тонусу.
3. Задній мозок – вторинний мозковий міхур, разом із мозочком складає задній мозок, розташований у стовбурі між довгастим та середнім мозком, центральніше мозочка. Таку назву він отримав, через те, що структура складається переважно зі провідних шляхів. Також у цій структурі мозку розташовуються ядра, що разом із ядрами довгастого мозку беруть участь у регулюванні частоти дихальних рухів. 4.Таламус – ділянка сірої речовини у верхній частині проміжного мозку. Він
розміщений між структурами великого мозку, зокрема корою, та структурами середнього мозку. Таламус відповідає за передання сенсорної та рухової інформації від органів чуття (за винятком інформації від органів нюху) до відповідних ділянок кори великих півкуль головного мозку. Також впливає на
регуляцію рівня свідомості, процесів сну та неспання, концентрації уваги. 5. Гіпоталамус – невелика ділянка в проміжному мозку, що містить у собі велику
кількість груп клітин, які регулюють нейроендокринну діяльність мозку й гомеостаз організму. Контролює відчуття голоду й спраги, терморегуляцію організму, статеву поведінку. Грає важливу роль в регуляції вищих функцій, таких як пам’ять і емоційний стан, і тим самим бере участь у формуванні різних
аспектів поведінки.
Цікаві факти про мозок:
1). Якщо мозку недостатньо кисню, то в ньому починаються незворотні пошкодження вже через 5 – 10 хвилин.
2). До речі, наш мозок використовує приблизно 20% кисню, який надходить ворганізм людини.
3). Коли ми дізнаємось якусь нову цікаву інформацію, структура нашого мозку змінюється, тому що щоразу, коли формується пам’ять з’являються нові нервові зв’язки.
4). Ви, можливо, будете здивовані, але близько 60% головного мозкускладаються з жиру.
5). Навіть коли ми спокійні, наш мозок використовує одну п’яту частину калорії в хвилину.
6). Наш мозок дуже швидко піддається впливу шкідливих факторів, вже через шість хвилин після вживання алкоголю клітини мозку реагують на його згубний вплив.
7). Під впливом алкоголю наш мозок частково втрачає можливість створювати нові спогади.
8). У жінок в середньому мозок становить близько 2,5% від маси тіла, а учоловіків 2%.

9). Відсутність сну дуже негативно впливає на мозок людини. Перші прояви шкідливого впливу проявляються у сповільненні реакції, а в крайніх випадках з’являється помутніння свідомості та галюцинації.

Через те, що мозок є головним органом центральної нервової системи, необхідно піклуватися про нього, дотримуючись здорового способу життя:
відмовитися від шкідливих звичок, пам’ятати про фізичні вправи, гуляти на вулиці, добре спати та відпочивати і збалансувати своє харчування. Для покращення розумової активності їжте рибу. Вона містить велику кількість
поліненасичених жирних кислот омега-3, які виробляють речовину мієлін – ізоляційний матеріал нервових клітин.
Волоські горіхи- вони підвищують рівень серотиніну (гормону щастя). Це чудовий антидепресант. Чорниця – джерело антиоксидантів, які забезпечують правильну роботу мозку,
покращують пізнавальні функції і пам’ять. Какао – покращує кровообіг мозку, а також захищає його від окислювальних
процесів, що призводять до різних нейродегенеративних захворювань (наприклад, хвороби Альцгеймера). Яйця – поліпшують працездатність нервових клітин, дозволяють вам тримати мозок у тонусі.
Броколі – це одне з головних джерел вітаміну K, який підтримує нормальну діяльність мозку.
Яблука – містять практично всі мінеральні речовиниі вітаміни, оздоровлюють судини мозку, перешкоджаючи їх закупорці, знижують небезпеку крововиливів.
Сочевиця – джерело заліза і амінокислот, необхідних для швидкого перебігу біохімічних процесів в мозкових клітинах. Так забезпечується ясність розуму і підвищується швидкість мислення. Але крім гарного харчування для ефективного тренування мозку бажано вивчати іноземні мови та грати на музичних інструментах, читати, менше нервувати, тренувати мозок різними інтелектуальними задачами та ще краще –
подорожувати та спілкуватись.

Міжнародний день йоги відзначається 21 червня.
Слово “йога” походить від санскритського кореня “юг”, що означає об’єднувати, скріплювати. Також воно означає союз або спілкування.
Йога – одна з шести ортодоксальних систем індійської філософії. Вона буласистематизована Патанджалі в його праці “Йога-сутра”, що складається зі 185 стислих афоризмів.
Індійська система йогів просякнута думкою, що людина стає людиною, коли прагне до високої досконалості свого організму, свого тіла і свого духу. При цьому вважають, що фізична і духовна досконалість доступна кожному, хто систематично і наполегливо тренується.
За допомогою системи йогів можна досягти вдосконалення не лише рухового апарата, але й усього організму: нервової системи, серця, легенів, кровоносних судин, шлунку, печінки.
Особливість вправ йогів полягає в тому, що вони мають переважно статичний характер. Майже відсутні вправи динамічного циклічного характеру, коли м’язи скорочуються ізотонічно і певний руховий цикл повторюється, як наприклад, під час бігу, багаторазового присідання. Система йогів максимально використовує формувальну дію на організм
таких фізичних вправ, які вимагають невеликої витрати енергії і, отже, порівняно незначного збільшення харчування. Взагалі йогам властиве кількісно обмежене харчування. Це в свою чергу сприяє зміцненню здоров’я, не обтяжує органи, які здійснюють обмін речовин: серце і судини, травну систему і печінку, залози внутрішньої секреції. Це дуже важливо, бо дає можливість уникнути ожиріння й порушення обміну речовин.
Особливістю фізичних вправ йогів є використання кисневої недостатності (гіпоксії). За допомогою правильної затримки дихання йоги досягають значного кисневого голодування. Організм привчається витримувати стан гіпоксії, що благотворно впливає на ферментні системи, на кров і постачання нею серця і мозку, бо спричиняє розширення артеріальної судинної системи, а також капілярної сітки.
В самій Індії йогів розділяють на дві групи: йоги-філософи і йоги-практики. Йоги-практики приділяють увагу в основному одному із аспектів вчення йоги, а саме хатха-йозі.
Хатха-йога або фізіологічна йога – це очищувальний процес, здійснюваний засобами фізичної культури. Фізичне загартування сприяє зміцненню психічної стійкості. Цей принцип безперечної відповідності фізичного і психічного станів стисло характеризує відома давньоримська формула: в здоровому тілі – здоровий дух.
Для вправ хатха-йоги характерно, що їхнє виконання впливає на всі внутрішні органи.Тіло завдяки цьому стає гнучке й молоде. Йоги вважають, що їхню систему можна застосовувати не лише для загартування організму і збереження здоров’я, а й для лікування хвороб.
Складовими частинами виховання йогів є асани (пози) і пранаями (дихальні вправи), які дають змогу здійснювати контроль над функціями внутрішніх органів.
Пранаяма – це сукупність дихальних вправ, які виконують свідомо і навчають контролювати весь дихальний процес. Щоб правильно виконувати дихальні вправи, треба знати будову органів дихання. Протягом усього свого життя людина вдихає і видихає повітря. Дихання забезпечує природжений рефлекс. Йоги вважають, що тривалість життя людини великою мірою залежить від того, як вона дихає. Чим повніші і глибші
вдихи і видихи, чим спокійніше і повільніше людина дихає, тим довше вона живе. Частота дихання пересічно становить 10 вдихів і видихів за хвилину в спокійному стані і 40 під час напруженої роботи. Під час виконання кожної пози треба стежити за диханням. Воно повинно відповідати окремим моментам пози. Набагато легше виконувати всі пози, якщо перед цим прочистити носові канали, втягуючи підсолену воду через ніс і випускаючи через рот. До виконання асан треба приступати після випорожнення кишок. Вправи повинні
приносити людині задоволення, а не бути тягарем.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

1. Безверхняя Л. Йога: необъятный океан // Фармацевт-практик. – 2013. – № 11. – С. 58-59.
2. Всупереч тяжінню [йога] // Health. MEDIX. – 2013. – № 5/6. – С. 58-60.
3. Дедишина Л. Дітки-«йожки» // Фармацевт- практик. – 2017. – № 6. – С. 24-25.
4. До здорового хребта через йогу // Фармцевт-практик. – 2019. – № 6. – с.44-46.
5. Ломоносова Т. Йога – путь к самопознанию // Фармацевт-практик. – 2014. – N7/8. – С. 78-80.
6. Ніканоров О.К. Застосування нетрадиційних методів фізичної реабілітації у хворих з переломами довгих трубчатих кісток нижніх кінцівок [йога,масаж, гімнастика] // Медицинская реабилитация, курортология, физиотерапия : науч.-практ. журн. – 2008. – № 1. – С. 53-54.
7. Переваги йоги для пацієнтів із захворюваннями серця // Артеріальна гіпертензія. – 2017. – № 1. – С. 94-95.
8. Сур’ я Намаскар — назустріч сон [йога] // Фармацевт-практик. – 2012. – № 4. – С. 65. Тиск нормалізує йога // Фармацевт-практик. – 2012. – № 3. – С. 70.
9. Шейко Н.І. Сучасні уявлення про вплив йоги на організм людини / Н.І. Шейко, К.Б.Ківеджі // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України.- 2019. – №2. – с. 100-106.