Категорія: Статті Page 7 of 8

10 травня проводиться Всесвітній день меланоми – найбільш небезпечного і агресивного з онкологічних захворювань, яке може розвинутися в будь-якому віці. Метою проведення Всесвітнього дня меланоми є підкреслення зростаючої поширеності злоякісної пухлини.

Меланома – це злоякісна пухлина, що розвивається  з меланоцитів – пігментних клітин, які продукують  меланін. В більшості випадків пухлина локалізується на шкірі, рідше – на слизових оболонках. Меланома через лімфу і кров може розповсюдитись в усі органи. Метастази з’являються протягом першого року захворювання та поширюються в лімфатичні вузли, легені, печінку, кістки, головний мозок

Ризик розвитку даного захворювання залежить від наступних факторів:

• біла шкіра, світлі (блакитні) очі, світле волосся та рожеві веснянки;
• наявність в анамнезі сонячних опіків (навіть ті опіки, які ви отримали в дитячому, підлітковому і юнацькому віці, можуть зіграти фатальну роль у розвитку пухлини в наступні роки);
• надмірний вплив ультрафіолетового випромінювання(навіть штучного в солярії);
• якщо у вас раніше чи у ваших родичів була меланома (особистий чи сімейний анамнез меланоми);
• невуси (родимки): 70% – вроджених, 30% – набутих, понад 50 невусів на шкірі збільшує ризик розвитку меланоми;
• травматизація та зміна характеристик невусів;
• вік – старше 50 років;
• чоловіча стать.

Ризик розвитку меланоми також пов’язаний із фототипом шкіри. Усього існує 6 фототипів шкіри:

1 фототип– сонячний опік завжди виникає після короткочасного (до 30 хв) перебування на сонці; загар ніколи не набувається

2 фототип – сонячні опіки виникають легко; загар можливий, хоча і з труднощами.

3 фототип – можливі незначні опіки; розвивається хороший рівний загар.

4 фототип – ніколи не буває сонячних опіків; легко виникає загар

5 фототип – смаглява від природи шкіра.

6 фототип  – чорна шкіра вихідців з Африканського континенту

Найбільш схильні до захворювання люди з першим та другим фототипами шкіри, а найменш – люди з п’ятим  і шостим фототипами.

За статистикою, в усьому світі середньорічний темп приросту захворюваності на меланому становить близько 5%. У той час як метод ранньої діагностики дуже простий. Дерматоскопія – огляд родимок за допомогою спеціального приладу – проводиться під час консультації і не забирає багато часу. Дерматоскоп дозволяє багаторазово збільшити новоутворення і оцінити його структуру.

Для кращого запам’ятовування ознак переродження невусів (родимок) у меланому створено шкалу «ABCDE» та шкалу «АКОРД»:

• A (Asymmetry) – асиметрія невуса;
• B (Border) – край нерівний або нечіткий

;• C (Colour) – колір невуса на різних ділянках різний;

• D (Diameter) – діаметр перевищує5 мм;
• E (Enlargement) – ріст (швидке збільшення в розмірі)

Щоб попередити розвиток меланоми:

• уникайте сонячних опіків шкіри – застосовуйте захисні креми;
• уникайте травмування шкіри в ділянці родимок;
• уникайте контакту шкіри в ділянці родимок із хімічними подразниками;
• регулярно оглядайте шкіру та своєчасно звертайтесь до лікаря при будь-яких змінах.

Список використаної літератури

1. Білинський Б.Т. Медичні помилки в онкології/ Б. Т. Білинський. – Львів: Афіша, 2013. –324 с.
2. Бондар Г.В. Лекції з клінічної онкології. Том 1; Том 2/[Г. В. Бондар, О.Ю. Попович, Ю. В. Думанський, Ю. І. Яковець та ін.] – Донецьк, 2006-7. – 442 с.
3. Гур’єв С.О. Медицина надзвичайних ситуацій. Екстрена медична допомога. http://elkniga.info/book_48.html
4. Онкологія: Підручник – 3-те видання, перероб. і доп. / [Б. Т. Білинський, Н. А.Володько, А. І. Гнатишак, О. О. Галай та ін.; За ред. Б. Т. Білинського]. – К. Здоров’я, 2004, 2007 – 528 с.
5. Онкологія / За ред. І. Б. Щепотіна, В. Л. Ганула, І. О. Клименко. – К.: Книга плюс, 2006. – 496 с.

Близько 90% усіх спадкових порушень згортання крові припадає саме на гемофілію, а тому 17 квітня було проголошене Всесвітнім днем боротьби з гемофілією за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров’я та Всесвітньої федерації гемофілії.

Гемофілія – спадкова хвороба, пов’язана з порушенням процесу згортання крові, що виникає через зміни 1 гена в хромосомі Х. Симптоми захворювання з’являються в ранньому дитинстві (на 4-5 день життя дитини). На сьогодні гемофілія невиліковна, проте, її перебіг вдало контролюється за допомогою ін’єкцій пацієнтові відсутнього фактора згортання крові, виділеного з донорської крові.

Лікування хворих на гемофілію:

– спостереження та лікування пацієнтів з гемофілією повинно проводитись спеціалістами різного профілю, включаючи гематолога, педіатра, ортопеда, стоматолога, фізіотерапевта, лікаря ЛФК, психолога, які мають досвід роботи з хворими на гемофілію;

– огляд пацієнтів гематологом, ортопедом і стоматологом повинен проводитись 2 рази на рік; рештою спеціалістів – за необхідності;

– пацієнти з гемофілією повинні бути зареєстровані в спеціалізованому центрі. У пацієнта чи лікарів, до яких він звертається, цілодобово повинна бути можливість контакту з гематологом, який має досвід лікування хворих на гемофілію;

– основними складовими покращення стану здоров’я та якості життя при лікуванні гемофілії є: попередження кровотеч; лікування пошкоджень суглобів і м’язів; інших наслідків кровотечі; лікування ускладнень після терапії (розвиток інгібіторів, вірусні інфекції, які передаються кров’ю);

– кровотечі необхідно зупиняти на початковій стадії (протягом перших 2 годин);

– для того, щоб зупинити легкі та середні кровотечі, потрібно проводити терапію вдома. При розвитку тяжкої кровотечі терапію необхідно розпочати якомога раніше (вдома) та продовжити під наглядом гематолога стаціонарно чи амбулаторно;

– до початку будь-яких інвазивних процедур необхідне введення концентрату фактора згортання крові чи десмопресину (DDAVP), в залежності від тяжкості гемофілії;

– пацієнтам треба рекомендувати, щоб вони не користувалися препаратами, що впливають на функцію тромбоцитів;

– треба уникати внутрішньом’язових ін’єкцій та пункції артерій;

– необхідно заохочувати пацієнтів до регулярних занять фізичними вправами, що сприяють розвитку мускулатури, захисту суглобів і покращенню фізичного стану (лікувальна гімнастика, плавання); рекомендувати уникати контактних видів спорту.

Комплексний підхід до лікування пацієнтів з гемофілією покращує їх фізичне та психологічне здоров’я, якість життя, знижує частоту розвитку ускладнень.

Існує безліч міфів відносно цієї хвороби. То що ж все-таки з них правда, а що міф?

Міф: Хвороба спадкова, тому ліків пацієнтам не потрібно

Факт: Життя та здоров’я пацієнтів залежить від препаратів

Життя та здоров’я пацієнтів залежить від препаратів згортання крові. Ці препарати є дороговартісними, а тому пацієнтів з гемофілією та хворобою Віллебранда ліками забезпечує держава.

В Україні щороку збільшується бюджет на закупівлю ліків для людей з гемофілією та хворобою Віллебранда, хоча забезпечити потребу в ліках повністю ще не вдалось: від 130 млн грн у 2016 році до майже 464 млн грн у 2019 році для дорослих і відповідно від 168 млн грн до понад 309 млн грн для дітей.

Пацієнти потребують постійного доступу до лікування, адже кровотеча може розпочатись у них у будь-який момент. Тому у деяких регіонах уже запровадили систему домашнього лікування: діти і дорослі отримують ліки заздалегідь у лікарні або такі препарати лікарня передає сімейному лікарю, який завжди ближче до пацієнта. Лікарі-гематологи зауважують, що завдяки такій практиці вдалось мінімізувати кількість звернень пацієнтів в лікарню з важкими кровотечами.

Міф: Гемофілією хворіють лише чоловіки

Факт: Різновиди хвороби можуть розвиватись як у чоловіків, так і у жінок.

На класичну гемофілію типів А та В хворіють переважно чоловіки. Жінка є лише носієм. Останнім часом в світі існує тенденція, якщо у жінки-носія знижений рівень VIII фактору, їй діагностують легкий ступінь гемофілії А.

Крім того, існують споріднені хвороби – хвороба Віллебранда та дефіцити факторів згортання (наприклад, дефіцит VII фактору згортання). Ці хвороби мають повністю гемофільний перебіг і ними хворіють як чоловіки, так і жінки. У жінок перебіг цих хвороб більш складний.

Міф: Хворий на гемофілію може стекти кров`ю від найменшої подряпини

Факт: Загрозу для життя пацієнтів з гемофілією становлять внутрішні кровотечі

Найбільш небезпечними є шлунково-кишкові, ниркові, забрюшинні, носові або горлові кровотечі, а також крововилив головний мозок. Ці кровотечі можуть починатися спонтанно, а також можуть бути наслідком навіть незначної травми. Крововиливи в суглоби хоч і не загрожують життю, але супроводжуються надзвичайно сильним больовим синдромом та, як наслідок, руйнують суглоби, що призводить до інвалідизації хворого на гемофілію.

Міф: Хворий на гемофілію приречений на інвалідизацію або на смерть

Факт: При безперервному лікуванні пацієнти можуть вести звичайний спосіб життя

При постійному (профілактичному) введенні препаратів згортання крові 2-3 рази на тиждень пацієнти можуть вести звичайний спосіб життя – ходити до дитячого садочка, в школу, здобувати вищу освіту, працювати, подорожувати, одружуватися і народжувати здорових дітей. Без профілактичного лікування пацієнт приречений на інвалідізацію. Без лікування фактором згортання крові в екстрених випадках (внутрішня кровотеча, крововилив в мозок) пацієнт приречений на смерть.

Міф: Якщо в родині не було жодного випадку захворювання на гемофілію, то вже і не буде.

Факт: Від хвороби не застрахований ніхто

Хоча гемофілія є спадковим захворюванням, але в кожному третьому випадку у дитини фіксується перший прояв хвороби в родині – як результат спонтанної мутації генів. Тому якщо ви помітили, що у дитини кровоточать ясна при прорізуванні зубів, довго не зупиняється кровотеча після забору крові на аналізи (декілька годин), з’являються синці при відсутності травми або великі гематоми при незначній травмі – це привід звернутися до гематолога.

У Світовий день гемофілії у великих містах різних країн підсвічують червоним світлом пам’ятки архітектури чи адміністративні будівлі, щоби привернути увагу до проблем згортання крові. У 2019 році Україна вперше приєдналася до цієї акції: 17 квітня з 20:00 до 23:00 червоним світлом у Києві було підсвічено будівлю КМДА, Пішохідний міст на Труханів острів, ТРЦ “Гулівер” та Стелу Незалежності.

Список літератури:

1. Суховий М.В. Гемофилия как хирургическая проблема / М.В. Суховий. — К.: АДЕФ-Украина, 2001. — 208 с.
2. Новак В.Л. Діагностика та лікування гемофілії / В.Л. Новак, А.С. Кались, С.В. Примак. — Львів: БФ «Данко», 2008. — 48 с.
3. Дубей Л.Я. Європейські принципи організації медико-соціальної допомоги дітям, хворим на гемофілію // Український журнал гематологїї та трансфузіології. — 2012. — № 3. — 25-34.
4. Влияние современной заместительной терапии на качество жизни детей с гемофилией А / И.И. Спичак, Е.В. Жуковская, Е.В. Барашова и др. // Гематол. и трансфузиол. — 2009. — Т. 54, № 2. — С. 27-31.
5. Андреев Ю.Н. Многоликая гемофилия / Ю.Н. Андреев. — М.: Ньюдиамед, 2006. — 232 с. 6. Суховій М.В. Гемофілія: ортопедо-хірургічна реабілітація. Практика. Проблеми. Перспективи / М.В. Суховій. — К.: Атіка, 2006. — 160 с.

Саме поняття «стрес» виникло у 1936 році за результатами експериментальних досліджень на щурах вченого лауреата Нобелівської премії Ганса Сельє. Сельє обрав та застосував до стану людини технічний термін «стрес», що означає «напругу», «натиск», «тиск» з науки про спротив матеріалів.

Отже, стрес – це стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах.

Стрес може виникати як від дрібної проблеми, так і від більш трагічної ситуації, викликаючи у людини емоційні реакції, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

Чи може людина прожити без стресу? Наука стверджує – майже ні. Адже життю властива нестабільність, яка і є джерелом стресу. У кожної людини особиста реакція на негативні чинники: одні люди в певних умовах вбачають погрозу для себе або для свого оточення, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім.

Стрес проявляється на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях.

Існує два види стресу: еустрес та дистрес.

Еустрес – це «позитивний» стрес, який мобілізує сили організму та допомагає адаптуватись до життєвих змін. Еустрес покращує увагу та пам’ять, прискорює реакцію.

Дистрес – це «негативний» стрес, який викликає несприятливі наслідки: дезорганізує поведінку, погіршує пам’ять та увагу, порушує сон, затримує адаптацію до змін у житті. Дистрес може спровокувати або ускладнити протікання невротичних та психосоматичних захворювань.

Який із різновидів стресу виникне у людини, спрогнозувати важко. Це залежить від багатьох факторів: особливостей особистості, виховання, навичок стресостійкості та стрес-менеджменту, фізичного здоров’я, набутих механізмів психологічного захисту та наявності близьких людей, які можуть підтримати у важкій ситуації.

У ході розвитку стресу спостерігається три стадії:

• Стадія тривоги

Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів дозволяється на цій стадії.

• Стадія опору

Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи «резервний» запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

• Стадія виснаження

Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес «захоплює» людину і може привести його до хвороби. При впливі дратівного фактора у людини формується оцінка ситуації як загрозлива. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій «штовхають» людину на подолання шкідливих впливів: вона прагне бороти з фактором, що заважає, знищити його або «піти» від нього убік. На це особистість направляє усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяється, а сили для боротьби закінчуються, можливі невроз і ряд незворотних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози – це основний стресовий фактор людини.

Симптоми стресу можна розподілити по групам на соматичні та психічні.

Деякі симптоми залежать від стадії розвитку стресу, яких є три:

1. Стадія тривоги або мобілізації (коли вмикаються адаптаційні механізми).
2. Стадія резистентності (коли відновилась робота органів та систем).
3. Стадія виснаження (якщо енергія витрачається швидше, ніж вона поповнюється). Психологи поділяють людей на стресостійких та стресодоступних.

Стресостійкі – це фізично здорові та емоційно стабільні люди, в яких є активна життєва позиція, низька тривожність та адекватна самооцінка. У стресостійких осіб зрілі механізми психологічного захисту та є підтримка від близьких людей.

Стресодоступні – це пасивні люди з високим рівнем тривожності, які схильні до депресії та іпохондрії (надмірного занепокоєння власним здоров’ям). Стресодоступність підвищується при дефіциті сну, голодуванні, під час хвороби та надмірного нервово-психічного навантаження. Але в будь-якому випадку перевага у розвитку стресу надається силі стресора – навіть найбільш стійку людину може збити з ніг смерть близької людини, з якою пов’язували міцні стосунки.

Лікування стресу

В Міжнародній класифікації хвороб є діагноз «Реакція на важкий стрес та порушення адаптації», який відноситься до психічних розладів. Тобто порушення, пов’язані зі стресом, лікує лікар-психіатр. Він може призначити заспокійливі або стимулюючі засоби, транквілізатори або фітотерапію (залежить від того, які симптоми переважають).

Терапія не обмежується ліками. Психотерапія – обов’язковий метод лікування. Психотерапевт змінить ставлення до стресорів та навчить керувати емоціями під час стресу. Якщо психіатр володіє напрямком психотерапії, він може провести декілька сеансів, якщо ні – направить до психотерапевта.

Список літератури:

1. Абабков В. А. Адаптация к стрессу: основы теории, диагностики, терапии / В. А. Абабков, М. Перре. – СПб.: Речь, 2004. – 166 с.
2. Алиев Х. М. Защита от стресса. Как сохранить и реализовать себя в современных условиях. – М.: «Мартин», «Полина», 1996. – 240 с.
3. Бодров В. А. Информационный стресс: учебное пособие для вузов. – М.: ПЕР СЭ, 2000. – 352 с.
4. Бодров В. А. Роль личностных особенностей в развитии психологического стресса / В. А. Бодров // Психические состояния. Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – С. 151.
5. Бодров В. А. Психология и надежность: человек в системах управления техникой / В. А. Бодров, В. Л. Орлов – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 1998. – 288 с.
6. Борневассер М. Стресс в условиях труда // Психические состояния. Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – 459 с.
7. Брайт Д. Теории, исследования, мифы. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.
8. Валуйко О. М., Гошкодеря О. В. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.
9. Валуйко О. М. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.
10. Василюк Ф. Е. Психология переживания. – М.: Изд – во МГУ, 1984.
11. Водопьянова Н. Е. Психодиагностика стресса. – СПб.: Питер. 2009. – 336 с.
12. Волкан В. Жизнь после утраты: психология горевания / пер. с англ. – М.: Когито-Центр, 2007. – 160 с. (Современная психотерапия).
13. Гаркави Л. Х. Антистрессорные реакции и активационная терапия / Е. Б. Квакина, Т. С. Кузьменко. – М.: ИМЕДИС, 1998.

Шоколад діє на людину немов наркотики, але без шкоди для організму.

Хвороба Паркінсона – це хронічне дегенеративно-неврологічне  захворювання, яке характеризується прогресуючим ураженням рухової функції. У 1817 році англійський лікар Джеймс Паркінсон описав це захворювання і назвав його “тремтячим паралічем.” У 1877 році невролог Шарко детальніше описав клінічні вияви захворювання і запропонував назвати його “хворобою Паркінсона”.

Хвороба починається у віці від 50 до 60 років і триває повільно, тому хворі на протязі  певного часу можуть зберігати працездатність. Захворювання рахується спадковим. Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки.

В основі хвороби Паркінсона лежить зниження кількості дофаміну в чорній субстанції мозку та полосатому тілі.

Основу клінічної картини хвороби становить гіпокінезія, м’язова ригідність і тремтіння. На пізнішій стадії захворювання приєднується  постуральна нестійкість.

Захворювання починається з підвищення тонусу м’язів тулуба й кінцівок. Це супроводжується патологічною осанкою: тулуб зігнутий, голова нахилена вперед і вниз, руки зігнуті в ліктьових, а ноги – в колінних суглобах. Обличчя маскоподібне, не виражає ніяких емоцій. Повіки рідко мигтять. Мова тиха, монотонна. Рухи сповільнені,  співдружні рухи відсутні. На тлі скутості помічається тремор у пальцях рук, нижній щелепі,  язиці, губах, голові. Тремор є більш вираженим у спокої, при активних рухах він зменшується. Нерідко під впливом емоцій хворий ніби розгальмовується і може здійснювати швидкі спрямовані рухи.

Постуральна нестійкість полягає в тому, що хворим тяжко утримувати вертикальне положення, вони відчувають поштовх уперед або назад, рідше вбік.

Може спостерігатись симптом “топтання”, коли хворий, вставши зі стільця чи з ліжка, не може відразу почати рух, а деякий час  тупцює на  одному місці. Почавши рух, він іде дрібними кроками. Для того, щоб змінити напрямок руху, хворий змушений зупинитися, якийсь час тупцює на місці й лише поступово змінює напрямок і починає рухатися.

Ригідність і тремтіння не в усіх хворих виражені рівномірно: в одних може переважати ригідність, у інших – тремтіння. Інтелект звичайно не страждає, однак часто відмічається підвищена дратівливість, плаксивість, депресія, можливі розлади свідомості, галюцінації.

Нерідко при тремтячому паралічі відмічаються вегетативні  розлади: сальність обличчя, гіперсалізація (підвищене виділення слини), сухість шкіри, підвищена пітливість.

Частота хвороби Паркінсона коливається від 60 до 140 людей на 100 тисяч населення.

Лікування при тремтячому паралічі направлено на зниження  м’язового тонусу (загальної скутості) і  зменшення тремтіння. Треба підтримувати певний режим, дієту.  Обов’язково виключаються паління та вживання алкоголю, застосовуються лікувальна гімнастика та фізіотерапія.

Важливе значення має дієта, яка містить продукти з достатньою кількістю вітамінів і харчового білка. Із раціону треба виключити гострі приправи, подразнюючі  речовини.

При проведенні лікувальної гімнастики треба навчити хворого активно розслабляти м’язи, покращувати рухівну активність. При цьому вправи повинні виконуватись без напруги і хвилювання. Якщо немає протипоказань зі сторони серцево-судинної системи хворі можуть виконувати деякі фізичні вправи в басейні, де під дією температурного фактору води знижується м’язовий тонус, збільшується темп і об’єм рухів, покращується кровообіг.

Фізіотерапія сприяє збереженню правильної ходи, навичків у виконанні повсякденних справ, дихальної функції, мови.

Сприятливу дію на м’язову ригідність робить масаж тулуба й кінцівок. Він повинен бути поверхневим, сприяти зменшенню напруги м’язів.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Демченко А. В. Клінічна ефективність агоніста дофамінових рецепторів праміпексолу при різних стадіях хвороби Паркінсона // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 1, № 2. – С. 62–66.

Демченко А. В. Особливості психоемоційного стану та когнітивних функцій у пацієнтів із ранніми стадіями хвороби Паркінсона // Запорож. мед. журн. – 2020. – Том 22, № 2. – С. 250–255.

Демченко А. В. Роль інгібітору МАО–В разагіліну в лікуванні хвороби Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 5. – С. 69–74.

Демченко А. В. Тривожно–депресивні розлади при хворобі Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 7. – С. 81–87.

Карабань И. Н. Магнитолазерная терапия в комплексном лечении больных болезнью Паркинсона = Magnetic–laser therapy in complex treatment of patients with parkinson’s disease // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2019. – № 1. – С. 31–35.

Когнитивные нарушения при болезни Паркинсона: современные возможности терапии / подгот. Т. Чистик // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 3. – С. 65–67.

Костюк К. Р. Досвід застосування глибинної мозкової стимуляції у хворих на хворобу Паркінсона із супутніми психоневрологічними розладами // Міжнародний неврологічний журнал. – 2018. – № 5. – С. 51–56.

Крамар Ю. Настанови щодо лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 46–50.

Кулеш С. Д. Некоторые аспекты патогенеза и патоморфологии болезни Паркинсона: роль структур промежуточного мозга // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 2. – С. 280–287.

Лечение синдрома беспокойных ног при болезни Паркинсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 103.

Лихачев С. А. Динамика постуральной функции у пациентов с болезнью Паркинсона на фоне глубокой стимуляции мозга: анализ собственных наблюдений // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 4. – С. 501–512.

Лихачев С. А. Оценка нарушений функции речи и голоса у пациентов с болезнью Паркинсона в период глубокой стимуляции мозга // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2019. – Том 9, № 2. – С. 241–251.

Новые патогенетические аспекты взаимосвязи некоторых факторов риска цереброваскулярных заболеваний и болезни Паркинсона / В. Н. Герцев [и др.] // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 7. – С. 65–70.

Петухова И. С. Болезнь Паркинсона и комплексная медикаментозная терапия на ранних стадиях заболевания // Експерим. і клініч. медицина. – 2018. – № 2/3. – С. 111–116.

Петухова И. С. Ортостатическая гипотензия у больных с болезнью Паркинсона и меры её профилактики // Експерим. і клініч. медицина. – 2018. – № 4. – С. 52–57.

Поетапний підхід до терапії хвороби Паркінсона // НейроNEWS. – 2019. – № 10. – С. 24–28.

Пономарёв В. В. История статуэтки “Женщина с болезнью Паркинсона” // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 97–100.

Праміпексол пролонгованого вивільнення – раціональний вибір терапії хвороби Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 57–62.

Слободин Т. Н. “Золотому стандарту” лечения болезни Паркинсона Леводопе – 50 лет. Грядет ли замена? // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, №  3. – С. 461–472.

Слободин Т. Н. Немоторные нарушения в структуре фенотипической гетерогенности болезни Паркинсона // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 1. – С. 94–106.

Слободин Т. Н. Является ли болезнь Паркинсона не только нейродегенеративным, но и воспалительным заболеванием? // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 4. – С. 609–615.

Старовойтова Г. А. Личностные особенности пациентов с болезнью Паркинсона и их взаимосвязь с двигательными и нейропсихиатрическими нарушениями // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 3. – С. 426–437.

Хубетова І. В. Фармакоекономічні аспекти терапії хвороби Паркінсона = Pharmacoeconomic aspects of Parkinson`s disease therapy // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2020. – № 2. – С. 52–59.

Цимбалюк В. І. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Укр. нейрохірург. журнал. – 2018. – № 2. – С. 40–46.

Більшість людей, хто хворіє на коронавірусну хворобу (COVID-19), одужують за декілька тижнів. Проте у деяких пацієнтів (навіть тих, у кого був легкий перебіг хвороби), залишаються симптоми після первинного одужання.

Цей стан було прийнято називати постковідний (COVID-19) синдром або “довготривалий COVID-19”.

Люди похилого віку та пацієнти у тяжкому стані частіше за всіх зіштовхуються з тривалими (затяжними) симптомами. Навіть молоді та здорові люди можуть відчувати нездужання протягом декількох тижнів або місяців після зараження.

Симптоми можуть проявлятися з боку будь-якої системи організму пацієнта, але, перш за все, – це дихальна, серцево-судинна та нервова.

Найбільш поширеними ознаками та симптомами, що залишаються навіть після одужання, є:

• Відчуття втоми;
• Задишка;
• Кашель;
• Біль у суглобах;
• Біль у животі.

Також до симптомів, які залишаються на певний період, можна віднести:

• Біль у м’язах та головний біль;
• Пришвидшене серцебиття;
• Втрата запаху та смаку;
• Проблеми зі сном, концентрацією уваги та пам’яттю;
• Випадіння волосся.

Так званий «постковідний синдром», або тривалість проявів симптомів коронавірусної хвороби може тривати 12 і більше тижнів від початку захворювання. Симптоми можуть проявлятися з боку будь-якої системи організму пацієнта, але, перш за все, – це дихальна, серцево-судинна та нервова. Про це повідомив професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Сергій Дубров, – передає пресслужба МОЗ.

Експерт зазначив, що найбільш типовими й частими скаргами пацієнтів є зміни з боку респіраторної системи.

«Після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби тривалий час пацієнти потребують допоміжної респіраторної підтримки, навіть коли у них вже нема реплікації вірусу, тобто коли ПРЛ-тест є негативним», – пояснив він.

Також частими є скарги пацієнтів на дискомфорт із боку серцево-судинної системи. За інформацією професора, станом на сьогодні частота міокардитів, пов’язаних із Covid-19, в Україні менша, ніж в інших розвинених країнах. Але китайські вчені у своїх дослідженнях пишуть, що в середньому частота міокардиту становить від 7 до 23%. Ступінь ускладнень корелює ступінь ускладнень з боку дихальної системи.

Серед інших симптомів «постковідного синдрому» професор Дубров назвав неврологічні розлади, наприклад, тривала слабкість протягом декількох тижнів навіть після легкого перебігу, порушення сну й виражена слабкість. Нерідкими також є і когнітивні розлади – порушення пам’яті та функцій вищої нервової системи.

«Хоча станом на сьогодні немає чітких рекомендацій медичного лікування постковідного стану, проте більшість рекомендацій ЄС на США зводяться до відновлювальної терапії, фізичної реабілітації, повноцінного харчування та нормального сну. Але низка пацієнтів із чіткими скаргами потребує додаткового обстеження та корекції, якщо це потрібно», – зазначив він.

Дотепер багато чого невідомо про те, як COVID-19 вплине на людей з часом. Однак вчені рекомендують лікарям уважно стежити та контролювати стан пацієнтів, хто переніс  COVID-19. Це дасть можливість побачити як функціонують системи їх органів після одужання.

Джерело: https://bit.ly/3mrLykj та https://bit.ly/3uz3Z9y

Здорове майбуття – це бажання кожної людини. Щастя та здоров’я – є основними цінностями людства. Адже відчуття щастя багато у чому залежить від того наскільки ти сам є здоровою, соціально зрілою відкритою для життя особистістю.

Проблема стану здоров’я підлітків є однією з актуальних не тільки в галузі охорони здоров’я, але й в забезпеченні подальшого соціально-економічного розвитку нашої країни її майбутнього трудового, інтелектуального, репродуктивного та оборонного потенціалу.

Швидкоплинність зміни суспільних процесів в Україні породили низку негативних явищ, які позначаються на здоров’ї  людей особливо дітей та підлітків. Зростає частота вроджених аномалій, хронічних захворювань; спостерігається поєднання захворювань, хворіють у більш молодшому віці. Згідно досліджень . 90 % підлітків мають відхилення у стані здоров’я

Тому Україна є однією з багатьох країн світу яка активно підтримала і приєдналась до  ініціативи Міжнародного альянсу дослідних організацій, що співпрацюють у сфері міжнародних досліджень з охорони здоров’я і поведінкових орієнтацій дітей та молоді (HBSC) і за підтримки країн-учасниць альянсу проводити на початку весни в березні або квітні, (а в цьому році з  7 по 13 квітня) Глобальний тиждень здоров’я підлітків.

Головною метою цього заходу є прагнення залучити якомога більше небайдужих людей для обговорення проблем здоров’я юнаків та дівчат у країнах світу. Тому підвищення рівня обізнаності громадськості  в сфері охорони здоров’я підлітків – пріоритетне завдання тематичних заходів, що проводяться протягом усього тижня.

Підлітковий вік – це віковий період з 10 до 19 років (за визначенням Організації Об’єднаних Націй). Це вік стрімких фізіологічних, психологічних, соціальних змін, які відбуваються з дитиною, і це саме той період, коли вона потребує підтримки як батьківської так і оточуючих, суспільства.

Медичні і суспільні установи проводять заходи в рамках тижня:

Курси гігієнічного навчання, валеологічні лекторії для батьків, групові тренінги з навчання життєвим навичкам,  оздоровчі лагеря в період канікул, диспансеризація, пропаганда здорового способу життя при підтримці санологів. Висвітлюють різноманітні теми: профілактика насильства, профілактична допомога і вакцинація, здорова дієта та фізичні вправи, сексуальний розвиток і здоров’я, споживання та зловживання психоактивними речовинами, гігієна порожнини рота та ін.

Рекомендований список літератури:

Актуальні питання фізіології, патології та організації медичного забезпечення дітей шкільного віку та підлітків : матеріали наук.-практ. конференції з міжнар. участю ( м.Харків, 24-25 жовтня 2013 року) / Ред. кол.: Г.М.Даниленко (гол. ред.) та ін. ; НАМН України, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – Х. : [б. и.], 2013. – 162 с.

Алгоритм діагностики рівня здоров’я практично здорових підлітків : (методичні рекомендації) / МОЗ України, Український центр наукової медичної інформації та патентно–ліцензійної роботи ; сост. О. В. Бердник [и др.]. – Київ : [б. и.], 2015. – 23

Гребняк М.П. Гігієна дітей та підлітків  : практ. посіб. для студ. вищих мед. навч. закл. ІV рівня акредитації / М.П.Гребняк. – Донецьк : “Норд Прес”, 2005. – 232 с.

Даценко І.І. Гігієна дітей і підлітків : підруч. для студ. вищих мед. навч. закладів І-ІІІ рівнів акредитації / І.І. Даценко, М.Б. Шегедин, Ю.І. Шашков. – К. : “Медицина”, 2006. – 304 с.

Диспансерний нагляд за нащадками батьків, які зазнали радіаційного впливу в дитячому віці внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС  : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; МОЗ України, НАМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, ДУ “Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – К. : [б. и.], 2012. – 22 с.

Діагностика невротичних розладів у підлітків : методичні рекомендації. / Уклад.: Т.Ю.Проскуріна та ін. ; МОЗ України, АМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, Ін-т охорони здоров’я дітей і підлітків. – К. : [б. и.], 2006. – 31 с.

Індивідуалізована оцінка адаптаційних резервів у дітей та підлітків з частими респіраторними захворюваннями  : методичні рекомендації. / МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, Харківська мед. академія післядипломної освіти ; сост. Р. О. Моїсеєнко [и др.]. – К. : [б. и.], 2009. – 11 с.

Медико-соціальні проблеми формування здоров’я дітей та підлітків, шляхи їх вирішення : матеріали наук.-практ. конференції (м.Харків, 20-21 жовтня 2010 р.) / Ред. кол.: М.М.Коренєв (гол.ред.) та ін. ; АМН України, ДУ “Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків “. – Х. : [б. и.], 2010. – 180 с.

Методика дослідження внутрішньої картини здоров’я підлітків  : методичні рекомендації. / Уклад.: Г.В.Кукуруза та ін. ; АМН України, МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей і підлітків”. – К. : [б. и.], 2008. – 23 с.

Оцінка та прогнозування впливу ігрових засобів відображення інформації на стан здоров’я школярів : методичні рекомендації. / Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, І-т охорони здоров’я дітей і підлітків АМН України ; сост.: Г. М. Даниленко, М. В. Кривоносов, Л. В. Подрігало. – Х. : [б. и.], 2003. – 18 с.

Прогнозування стану здоров’я підлітків із сімей радіаційного ризику  : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; АМН України, МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. та інформ. роботи, Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків. – Х. : [б. и.], 2006. – 23 с.

Удосконалення використання інформаційних ресурсів Інтернету галузі охорони здоров’я дітей та підлітків : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; МОЗ України, НАМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – К. : [б. и.], 2011. – 30 с.

Формування у вихованців шкіл-інтернатів навичок здорового способу життя та набуття ними санітарно-освітніх знань : методичні рекомендації. / Авт.: Г.М.Даниленко та ін. ; Укр. центр наук. мед. інформ. і  патент.-ліценз. роботи, Укр.НДІ охорони здоров’я дітей і підлітків. – Х. : [б. и.], 2000. – 24 с.

Вітамінна недостатність – захворювання, що виникає під час дефіциту вітамінів у їжі, а також якщо вітаміни, що надходять з їжею, не всмоктуються з кишечнику, або інтенсивно руйнуються в організмі. В залежності від ступеню вітамінної недостатності розрізняють авітамінози та гіповітамінози.

Авітамінози – тяжка форма вітамінної недостатності, що розвивається  при довгій відсутності вітамінів в їжі або порушенні їх засвоєння. Гиповітаміноз – захворювання, що виникає при неповному задоволенні потреб організму у вітамінах. З метою профілактики витамінної недостатності, потрібно знати причини її розвитку.

По-перше, низький вміст вітамінів у раціоні і неправильне харчування. Так, наприклад, відсутність в раціоні овочів, фруктів та ягід приводить до дефіциту в організмі вітамінів С і Р.

По-друге, недотримання правильних співвідношень між харчовими речовинами в раціоні (незбалансоване харчування). Наприклад, при дефіциті повноцінних білків у організмі виникає недостатність вітамінів С, А, В2, нікотинової та фолієвої кислот. Різке зниження в харчуванні жирів зменшує всмоктування із кишечника жиророзчинних вітамінів. При надлишку у харчуванні вуглеводів розвивається недостатність вітаміну В1.

Сезонні коливання вмісту вітамінів у харчових продуктах також впливають: так, в зимово-весняний період у овочах і фруктах знижується кількість вітаміну С, а в молочних продуктах та яйцах — витамінів А і D. Тому в зимово-весняний період, особливо в регіонах помірного й холодного клімату слід обирати практику профілактики гіповітамінозів, в тому числі, використовуючи полівітамінні препарати.

Якщо порушуються правила зберігання й кулінарної обробки продуктів. Наприклад, порушення правил холодної й теплової обробки овочів закінчується повним знищення аскорбінової кислоти (вітаміну С).

Некомпенсована підвищена потреба у вітамінах, що викликана особливостями праці та климату. Так, в умовах надзвичайно холодного клімату потреба у вітамінах підвищується на 30-60%. Важка фізична праця, нервово-психічне напруження також збільшують потребу організму у вітамінах.

Отже, знання причин розвитку того чи іншого виду вітамінної недостатності (гіповітамінозів) — основа їх профілактики и передумова для збільшення дози відповідних вітамінів.

Клінічні прояви гіповітамінозів з’являються не одразу, а після більш-менш тривалого дефіциту вітамінів в організмі. Розрізняють специфічні і неспецифічні ознаки гіповітамінозів. На початку захворювання з’являються неспецифічні ознаки: загальна слабкість, поганий апетит, підвищена дратівливість, погіршення сну тощо, які властиві багатьом захворюванням.

До специфічних ознак гіповітамінозів водносять: загальну сухість шкіри з легким відлущуванням (гіповітаміноз А, С, Р). Лискучий тип шкіри, дрібні, жовтуваті лусочки біля носогубних складок, носа, вух, (гіповітаміноз В2, B6, РР). Дрібні поверхневі крововиливи, особливо біля волосяних фолікул (гіповітаміноз С, Р). Потовщена сухувата шкіра, помережана неглибокими тріщинами, що надають їй мозаїчного вигляду, особливо біля ліктьових та колінних суглобів (гіповітаміноз А, РР).

Жовтувато-коричневе забарвлення шкіри, переважно в області вилиць, очних западин, надбрівних дуг (гіповітаміноз А, РР). Ламкість нігтів з утворенням зазубрених країв (гіповітаміноз А). Також синюшні губи (гіповітаміноз С, Р, РР), список можна продовжувати безкінечно.

При появі ознак вітамінної недостатності, слід негайно прийняти невідкладні заходи, щоб уникнути розвитку авітамінозу. Потрібно обов’язково звернутися до лікаря. Самолікування неприпустиме!

Завдання лікаря полягає в тому, щоб підтвердити діагноз гіповітамінозу і оцінити стан органів травлення, встановити захворювання, які можуть бути причиною вітамінної недостатності, або виявити інші причини розвитку вітамінного дефіциту. За необхідністю проводяться лабораторні дослідження з метою визначення характеру вітамінної недостатності.

Зрештою, тільки лікар зможе рекомендувати характер харчування й лікування. Лікар збере анамнез: що передувало й сприяло появі захворювання, чому виникла схильність до гіповітамінозу, особливості харчування й життєдіяльності, яка ще є симптоматика, дасть оцінку клінічній картині.

За статистикою до 70 % населення, в тому числі й діти, мають недостаток якогось вітаміну. На жаль, сьогодні мало хто звертається до лікаря з гіповітамінозом. Хоча самий достовірний спосіб з’язувати, якого саме вітаміну не вистачає — це лабораторні дослідження.

Неконтрольоване застосування лікарських засобів може сприяти досить швидкому розвитку гіпервітамінозів.

Список рекомендованої літератури

Hasret A. Вплив дотримання безглютенової дієти на дефіцит вітамінів і мікроелементів у хворих на целіакію // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 11-15.

Вплив вмісту вітамінів D i B12 на частоту стеатогепатозу в дітей із надмірною масою тіла та ожирінням / Civan H. Ayyildiz [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т.16, № 3. – С. 40-45.

Григоровський В. В. Показники структурно-функціонального стану губчастої та компактної кістки та їх кореляція за експериментального глюкокортикоїд-індукованого остеопорозу в умовах застосування вітамінів D та E // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2018. – № 1. – С. 15-26.

Корзун В. Морські водорості для лікування і профілактики мікроелементозів // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 28-29.

Короб О. Роль вітамінів групи В у лікуванні нейропатії та нейропатичного болю // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 25-28.

Корост Я. В. Гіпергомоцистеїнемія: маркер дефіциту вітамінів групи В і незалежний фактор ризику розвитку серцево-судинних зазворювань = Гипергомоцистеинемия: маркер дефицита витаминов группы В и независимый фактор риска сердечно-сосудистых заболеваний / Я. В. Корост // Ліки України. – 2018. – № 1. – С. 33-36.

Пашковська Н. В. Підвищення ефективності лікування пацієнтів із метаболічним синдромом шляхом застосування комплексу селену та вітамінів Оксилік // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 53-58.

Поворознюк В. В. Вплив гіповітамінозу D на стан хворих до та після ендопротезування великих суглобів (огляд літератури) // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2019. – № 3. – С. 88-96.

Профілактика гіповітамінозів та гіпомікроелементозів у студентської молоді / Л. Б. Єльцова [и др.] // Довкілля та здоров’я. – 2018. – № 4. – С. 53-57.

Ровбуть Т. И. Критерии обоснованной витаминопрофилактики при хронической патологии у детей // Педиатрия. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 2. – С. 227-238.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Струк Т. А. Безпека та ефективність вітамінно-мінеральних комплексів з точки зору взаємодії мікронутрієнтів: погляд лікаря-фармаколога та акушера-гінеколога // Здоровье женщины. – 2019. – № 4. – С. 19-22.

Товстолиткіна Н. Вітамін D – чи все так просто, як здається? // З турботою про жінку. – 2019. – № 3. – С. 52-54.

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що була прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини. Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку, але дуже вавжливою є рання діагностика. Отже, наведемо основні чинники, на які потрібно звернути увагу батькам:

• Дитина рідко встановлює зоровий контакт або ж встановлює його в незвичний спосіб (наприклад, дивиться скоса на вас чи наче крізь вас).
• Виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, ніж від неї сподіваються.
• Переважно бавиться сама, перебуває наче у своєму власному світі.
• Не наслідує ігри інших дітей, поведінки батьків.
• Зовсім не виявляє зацікавлення до гри з однолітками.
• Дитина починала говорити, а потім перестала.
• Не реагує на прості вказівки, на звертання до неї, хоча її поведінка в інших ситуаціях свідчить про те, що у дитини немає проблем зі слухом.
• Розвиток мовлення дитини не відповідає її вікові.
• Механічно повторює почуті слова, наприклад, висловлювання з телепрограм. Повторює їх багаторазово.
• У спілкуванні не використовує ні жестів, ні міміки.
• Повторює у відповідь останні слова, з якими до неї звертаються.
• Надмірно боїться різких звуків (наприклад, шуму порохотяга), часто затуляє при цьому долонями очі, вуха.
• Не хоче, щоби її торкалися, обіймали, гладили по голові.
• Має стереотипні рухи, наприклад, клацає пальцями, крутить головою, погойдується.
• Протестує проти змін у середовищі довкола неї чи в способі життя (наприклад, проти зміни меблів у помешканні чи зміни маршруту, яким ходить у садочок).
• Надмірно захоплюється числами, датами, поодинокими предметами, однією темою. Їй подобається крутитися на місці, або ж вона захоплюється предметами, що крутяться.
• Має обмежене коло уподобань, наприклад, бавиться лише одним (часто незвичним) предметом, часто і багаторазово складає в ряд свої іграшки і т.п.
• Дитину важко зупинити в її повторюванні стереотипних дій чи фраз, відвернути її увагу на щось інше.
• Прив’язується до незвичних речей, любить бавитися стрічками, камінцями, паличками чи волоссям і т.п.
• Потребує точного дотримування встановлених ритуалів, різко реагує на будь-які зміни (наприклад, наполегливо вимагає дотримуватися однакової послідовності дій, купуючи щось у крамниці, або ж їсти лише з певного посуду, вдягатися тільки у такий, а не інший одяг, ходити постійно тією самою дорогою і т.п.).

Будьте пильними і будьте здорові!

Список літератури:

1. Акішина С. В.  “Діти дощу” : [особливі люди – аутисти] / С. В. Акішина // Початкове навчання та виховання. – 2012. – № 16/18. – С. 60–61.
2. Астапов В. М.  Понятие синдрома раннего детского аутизма / В. М. Астапов // Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии : учебное пособие для слушателей спецфак. по переподготовке работников народного образования по направлению “Психология” / В. М. Астапов. – Москва : Международная педагогическая академия, 1994. – С. 114–116.
3. Астапов В. М.  Психологические особенности аутичного ребенка / В. М. Астапов // Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии : учебное пособие для слушателей спецфак. по переподготовке работников народного образования по направлению “Психология” / В. М. Астапов. – Москва : Международная педагогическая академия, 1994. – С. 116–119.
4. Аутизм: без майбутнього чи все-таки… / підгот. Наталя Плохотнюк // Голос України. – 2012. – 16 жовт. (№ 194). – С. 14.
5. Балабан М.  Як навчати “дитину дощу” : [діти-аутисти] / Марина Балабан // Освіта України. – 2014. – 12 трав. (№ 17/18). – С. 13.
6. Білик Т. П.  Соціальна адаптація дітей з розладом аутистичного спектру : колективний міні-проект / Білик Тетяна Петрівна // Нива знань. – 2018. – № 4. – С. 55–58.
7. Болденкова Ю. В.  Ігрова діяльність в корекційній роботі з дітьми-аутистам / Ю. В. Болденкова // Педагогіка здоров’я. – 2012. – С. 352–353. – Бібліогр. в кінці ст.
8. Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами : навчально-методичний посібник : у 9 кн. Кн. 8. Дитина з аутизмом / А. А. Колупаєва, О. М. Таранченко, Т. В. Сак [та ін.] ; за заг. ред. А. А. Колупаєвої. – Київ : Літопис–ХХ, 2010. – 38 с. – (Інклюзивна освіта).
9. Скрипник Т. В.  Методика дослідження психічних процесів у дошкільників з аутизмом : методичні рекомендації / Т. В. Скрипник. – Київ : Пед. думка, 2008. – 72 с.
10. Скрипник Т. В.  Моделювання шкільної ситуації як засіб підготовки до навчання дітей з аутизмом : науково-методичний посібник / Т. В. Скрипник ; Ін-т спеціальної педагогіки АПН України. – Київ : Пед. думка, 2008. – 104 с.
11. Сухіна І.  Психологічна модель раннього втручання для дітей з аутизмом : посібник / І. Сухіна, І. Риндер, Т. Скрипник ; Інститут спеціальної педагогіки НАПН України ; за ред. І. В. Сухіної. – Київ ; Чернівці : Букрек, 2017. – 192 с.
12. Яковлева Л. М.  Психологічний супровід дітей-аутистів / Л. М. Яковлева. – Київ : Редакції загальнопед. газет, 2013. – 120 с. – (Бібліотека “Шкільного світу”).

Гази та метеоризм – поширені проблеми з травленням, які часто виникають через розлади шлунка, харчову алергію або серйозніші проблеми.

Вони не є хворобою самі по собі, але можуть бути настільки частими, що хворий змушений звернутися до лікаря, тому що не в змозі контролювати симптоми або через те, що вони постійно ставлять його у незручне становище.

Гази породжують конкретні різновиди бактерій, які живуть у кишківнику. Вони, як правило, складаються з водню, вуглекислого газу та метану, що викликає запах, і можуть також містити сірку.

Коли кишківник здоровий, газів дуже мало, і їх зазвичай легко вивести. Але коли ви страждаєте на проблеми з травленням, скупчення бактерій у кишківнику може спричиняти жахливий запах і врешті-решт стає настільки серйозним, що викликає стрес у соціальних ситуаціях.

Цілком нормально страждати від цієї проблеми, але це може бути дуже неприємно. Ось чому в сьогоднішній статті ми хочемо поділитися 6 домашніми засобами, які можуть допомогти в лікуванні газів і метеоризму.

Чим лікувати метеоризм? Засіб від метеоризму з імбиром

Корінь імбиру використовували протягом багатьох століть, щоб контролювати розлад шлунка, зменшувати запалення й усувати гази.

Як його споживати?

Для того, щоб уникнути метеоризм після їжі, пожуйте шматок сирого кореня імбиру перед їжею.

Але найкращий спосіб скористатися його численними лікувальними властивостями – приготувати імбирний чай.

Інгредієнти

• 4 скибочки свіжого кореня імбиру
• 1 склянка води (250 мл)

Приготування

• Доведіть воду до кипіння і додайте шматочки кореня імбиру.
• Залишіть варитися на повільному вогні протягом п’яти хвилин.
• Дайте чаю трохи охолонути, процідіть рідину і пийте 2-3 рази на день.

Засіб від метеоризму з часником

Часник допомагає у травленні й бореться із запаленням, що допомагає запобігти газам і розладам кишківника.

Найкращий варіант – з’їсти сирий часник і отримати 100% вигоду від його властивостей.

Як його споживати?

• Подрібніть кілька зубчиків часнику, поки не утвориться паста, змішайте з невеликою кількістю чорного перцю і насіння кмину, залийте склянкою гарячої води.
• Процідіть рідину, дайте їй охолонути, пийте 2-3 рази на день.

Засіб від метеоризму з насінням кропу

Кріп є ідеальною травою для лікування запалення в черевній порожнині, викликаного скупченням газів у кишківнику.

Як його споживати?

• Додайте столову ложку насіння кропу (10 г) до чашки гарячої води. Варіть протягом п’яти хвилин, потім процідіть і пийте рідину.

Інший варіант: підсмажте 5 столових ложок насіння кропу (50 г), подрібніть і змішайте насіння з 5 столовими ложками цукру і насінням подорожника. Споживайте цю суміш вранці та ввечері.

Засіб від метеоризму з корицею

Антибіотичні та противірусні властивості кориці допомагають усунути бактерії, які викликають накопичення газів і жахливий запах.

Як її споживати?

Ви можете додавати мелену корицю до десертів, коктейлів тощо.

Однак найкращий спосіб отримати вигоду з кориці – приготувати чай.

Інгредієнти

• 3 палички кориці
• 1 склянка води (250 мл)

Приготування

• Покладіть палички кориці в каструлю з водою. Доведіть суміш до кипіння і відразу ж зніміть з вогню.
• Нехай суміш настоїться стільки, скільки потрібно. Пийте одну чашку на день.

Запобіжні заходи

Не пийте чай з корицею, якщо у вас виразка або гастрит, оскільки це може викликати погіршення симптомів.

Також слід уникати чаю з корицею, якщо ви вагітні або приймаєте певні ліки.

Засіб від метеоризму з м’ятою

М’ята є однією з найважливіших природних трав, вона знімає безліч проблем з травленням, у тому числі гази й метеоризм.

Як її споживати?

Рекомендуємо пожувати свіже листя м’яти при перших ознаках газів або розладу шлунка.

Однак для досягнення найкращих результатів, необхідно приготувати чай і підсолодити його медом.

Інгредієнти

• свіже листя м’яти
• 1 склянка води (250 мл)
• 1 чайна ложка меду (7,5 г)

Приготування

• Доведіть воду до кипіння, додайте листя м’яти та прокип’ятіть протягом п’яти хвилин.
• Процідіть рідину і додайте чайну ложку меду, щоб підсолодити.

Засіб від метеоризму з харчовою содою і лимоном

Поєднання харчової соди та лимонного соку є ефективним способом усунення газів і зменшення інших симптомів поганого травлення, таких як печія і запалення.

Як його споживати?

Ви можете легко зробити шипучий напій, поєднавши ці два інгредієнти.

Інгредієнти

• сік одного лимона
• 1/2 чайної ложки харчової соди
• 1/2 склянки води (100 мл)

Приготування

Ретельно перемішайте всі інгредієнти та пийте одразу.

Список рекомендованої літератури:

1. «Революція» в животі відміняється! Як боротися зі здуттям і спазмами в животі від споживання великої кількості сирих овочів і фруктів? // Фармацевт практик. – 2016. – № 7/8. – С. 48.
2. Agrawal A. Здуття живота при функціональних шлунково-кишкових захворюваннях – епідеміологія і можливі механізми / A. Agrawal, P. J. Whorwell // Медицина світу (Львів). – 2008. – № 8. – С. 68-73.
3. Белоусова, О. Метеоризм у детей и подростков (функциональное гастроинтестинальное расстройство или симптом органической патологии) / О. Белоусова // З турботою про дитину. – 2018. – № 3. – С. 6-10.
4. Квашніна Л. В. Функціональний метеоризм у дітей / Л. В. Квашніна, В. П. Родіонов // Перинатологія та педіатрія. – 2009. – № 1. – С. 89-91.
5. Коваленко А. А. Метеоризм: норма и патология / А.А. Коваленко, Т.В. Гасилина, С.В. Бельмер // Лечащий врач : журнал для практикующего врача. – 2008. – №2. – С. 38-42.
6. Марушко Ю. В. Можливості корекції функціональних порушень травного каналу у дітей / Ю.В. Марушко // Современная педиатрия. – 2008. – № 1. – С. 63-66.
7. Махов В. Метеоризм: от патогенеза к лечению / В. Махов, А. Соколова // Врач. – 2010. – № 3. – С. 20-24.
8. Минушкин О. Н. Функциональные расстройства кишечника и желчевыводящих путей. Лечебные подходы, выбор спазмолитика / О. Н. Минушкин // Лечащий Врач. – 2012. – № 2. – С. 64-67.
9. Патогенетические подходы в лечении синдрома раздраженного кишечника / Н. А. Агафонова [и др.] // Лечащий Врач. – 2011. – № 7. – С. 10-14.
10. Сучасні підходи до корекції метеоризму в дітей раннього віку / О. Г. Шадрін [та ін.] // Здоровье ребенка. – 2018. – Т. 13, № 2. – С. 38-45.
11. Ткач С. М. Симптоматические подходы к лечению абдоминальной боли и метеоризма при синдроме раздраженной кишки / С. М. Ткач // Участковый врач. – 2018. – № 2/3. – С. 15-21.
12. Ткач С. М. Симптоматические подходы к лечению абдоминальной боли и метеоризма при синдроме раздраженной кишки / С. М. Ткач // Участковый врач. – 2018. – № 2/3.
13. Усатий І. Метеоризм і його лікування / І. Усатий // Медична сестра : Професійне видання для мед. сестри, акушерки та фельдшера. – 2008. – № 3. – С. 18-20.

Джерело: https://cutt.ly/BcwKKHe

День нефролога  відзначають 27 березня. Нефрологія, як окрема медична спеціальність, відокремилася порівняно з іншими спеціальностями терапевтичного профілю  набагато  пізніше, а саме в 60-х роках 20 століття.

Нефрологія – це наука про  будову та діяльність нирок, їх хвороби,  діагностику, профілактику та лікування.

Сучасна нефрологія є результатом інтеграції різних медичних спеціальностей на новому рівні. Нефрологію неможливо уявити без участі в діагностичному та лікувальному процесах спеціалістів-рентгенологів, радіологів, морфологів, лабораторної служби.

До компетенції нефрологів належать такі захворювання: гломерулонефрит, пієлонефрит, амілоїдоз нирок,  нефропатія вагітних, природжені та спадкові хвороби нирок, ураження їх при отруєннях ( професійних, медикаментозних, побутових), при різних захворюваннях ( гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, хвороби крові ), після радіоактивного опромінення, а також хронічна недостатність нирок, стан після пересадки нирки. В діагностичних аспектах нефрологи обстежують хворих з підвищеним артеріальним тиском різного походження. Лікуванням гострої ниркової недостатності займаються реаніматологи, але майже завжди при активній участі нефрологів.

У зв’язку з цим нефролог повинен бути глибоко обізнаним у суміжних спеціальностях, працювати в тісному контакті з лікарями інших спеціальностей, насамперед – з урологами. педіатрами, акушерами-гінекологами, дерматологами, ревматологами, токсикологами, інфекціоністами та ін.

Формування нефрології як окремої галузі визначається не так частотою недуг нирок, як захворюваністю на них осіб переважно молодого віку. З виділенням нефрології поглибилися знання про давно відомі хвороби нирок, відкрито нові захворювання.

Нирки – парний орган, розташований на задній стінці черевної порожнини по обидва боки хребта. Права нирка трохи менша за ліву, розташована дещо нижче.

Діяльність нирок залежить від кількості прийнятої рідини, фізичного навантаження, температури повітря, барометричного тиску. Вона тісно пов’язана з діяльністю органів травлення, серцево-судинної системи, шкіри. Цей зв’язок особливо помітний при порушенні функцій нирок, коли відхилення  різних органів та систем стають особливо помітними.

Хвороби нирок супроводять у хворого  набряки,  біль у поперековій ділянці, зміну частоти сечовипускання та кольору сечі.

При лікувальному харчуванні хворих на нирки дуже важливо дозувати рідину, кухонну сіль та білок.

Рідини треба споживати менше при схильності до її затримки, наявності набряків. Кількість білка, тобто вживання м’яса, риби значно зменшують, коли  знижується виділення нирками продуктів його розпаду.

У профілактиці недуг нирок виділяють 3 основні завдання: запобігання гострим хворобам; переходу гострих хвороб у хронічні; запобігання прогресуванню хронічних хвороб нирок, сприяння його сповільненню та стабілізації процесів.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Аналіз результатів та прогноз діяльності ДУ “Інститут нефрології НАМН України” / М. О. Колесник [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2019. – № 3. – С. 3–16.

Иванов Д. Д. Нефрология “под микроскопом”. Фитотерапия и заболевания почек // Український медичний часопис. – 2018. – Т. 1, № 6. – С. 94–95.

Иванов Д. Д. Нефрология «под микроскопом». Функциональный почечный резерв // Український медичний часопис. – 2018. – Т. 1, № 3. – С. 68–69.

Іванов Д. Д. Нефрологія в практиці сімейного лікаря: навч.–метод. посіб. – Донецьк: Вид. Заславсьий О.Ю., 2012. – 400 с.

Кушніренко С. В. Хронічна хвороба нирок і гіперурикемія // Ліки України. – 2020. – № 3. – С. 30–34.

Морфологічна класифікація хвороб нирок (для нефрологічної практики) / В. М. Непомнящий [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 1. – С. 6–23.

Нефрология / сост. А. С. Дементьев [и др.]. – Москва: ГЭОТАР–Медиа, 2018. – 224 с. – (Стандарты медицинской помощи).

Осадчий О. Захворювання нирок і хронічна серцева недостатність: клінічні аспекти // Український медичний часопис. – 2019. – Т. 1, № 3. – С. 29–32.

Основи внутрішньої медицини (кардіологія, ревматологія, нефрологія): посібник для студентів 5–го курсу / Р. Р. Коморовський, У. С. Слаба; за ред. С. І. Сміян. – 2–ге вид., випр. і допов. – Тернопіль : ТДМУ “Укрмедкнига”, 2016. – 398 с.

Посадова інструкція лікаря–нефролога / підгот. О. Клименко // Практика управління медичним закладом. – 2020. – № 7. – С. 66–74.

Посадова інструкція лікаря–нефролога дитячого / підгот. О. Клименко // Практика управління медичним закладом. – 2020. – № 7. – С. 75–83.

Снєгірьов П. Наука – практиці: від вартості медичної послуги до актуальних проблем нефрології // Український медичний часопис. – 2019. – Т. 2, № 1. – С. 3–8.

Трухан Д. И. Нефрология. Эндокринология. Гематология: учебное пособие / Д. И. Трухан, И. А. Викторова. – Санкт–Петербург : СпецЛит, 2017. – 253 с.

Царик І. О. Фенотипи діабетичної хвороби нирок (Огляд літератури та власні дані) // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 99–105.

Час, події, люди: зб. матеріалів, присвяч. 50–річчю Харківського обл. клінічного центру ім. В.І. Шаповала / В. М. Лісовий [та ін.].; Харківський нац. мед. ун–т ННВК “Урологія і нефрологія”. – Харків: ХНМУ, 2018. – 464 с.

«Люди повинні знати, що саме через мозок, і тільки через мозок виникають наші радощі, задоволення, сміх та жарти, так само як наші прикрощі, біль, печалі та сльози. Завдяки мозку ми набуваємо мудрість і знання, бачимо та чуємо, відрізняємо потворне від прекрасного, погане від хорошого, смачне від пісного…»

Гіппократ

Гіппократ здогадався, що людський мозок є одним із найскладніших та найзагадковіших і водночас найдосконаліших творінь природи. У свій час Гіппократ та його сучасники й уявити не могли, як далеко ми просунемося у вивченні цього органу. Завдяки технологічним досягненням у нейровізуалізації, медицині, біології, психології і нейронауках в цілому ми змогли розгадати найважливіші таємниці його анатомії і функцій. Однак досі існують багато секретів і питань, на які поки що немає відповідей.

У всьому світі в рамках Всесвітнього тижня мозку (Brain awareness week) проходять заходи для спеціалістів та громадськості, які поширюють знання про діяльність мозку, про його функціонування, захворювання, особливості. В цілому тематика заходів охоплює всі напрямки сучасної неврології, нейрохірургії і психіатрії. Досвідчені фахівці у ці дні читають багато лекцій, проводять майстер–класи не тільки для медиків, біологів, психологів і психіатрів, а й для широкої аудиторії, для всіх бажаючих.

Ці заходи в рамках Brain awareness week проходять щорічно, починаючи з 1995 року. Ініціатором є Федерація європейських нейрофізіологічних громад (Federation of European Neuroscience Societies, FENS), та союз філантропів The Dana Foundation (Нью–Йорк, США). На сьогоднішній день кампанія має понад чотири тисячі партнерів у 99 країнах світу. Українська спільнота нейронаук приєдналася до Всесвітнього тижня мозку у 2010 році.

Підтримку Всесвітньому тижню мозку в Україні надає The Dana Foundation. Програмою передбачені щоденні лекції та майстер–класи від провідних нейровчених.

Головна мета цих днів, що проходять у всьому світі – популяризація знань про мозок і боротьба з розповсюдженням хвороб мозку і нервової системи. Актуальність полягає в тому, що одними із найголовніших причин смертності у всьому світі є серцево–судинні захворювання і захворювання нервової системи. Тиждень мозку триває тиждень, з 12 до 18 березня з майстер–класами і тренінгами. Участь беруть не тільки студенти медичних і біологічних факультетів, а взагалі усі бажаючі. Заходи розраховані також і для школярів. Метою є стимулювання інтересу школярів до сучасних проблем нейробіології, а саме:

1. Популяризація сучасних досягнень наук про мозок серед школярів і вчителів біології.
2. Формування наукового світогляду школярів і сприяння в усвідомленому вибори майбутньої професії.
3. Оцінка результатів самостійної наукової активності школярів у галузі вивчення мозку та заохочення авторів найкращих дослідних чи наукових робіт.

Популяризація наукових знань через розмову з професіоналами про складні проблеми важлива для формування наукового світогляду учнів та студентів, для протидії оманливим теоріям та уявам.

Ознайомчі лекції розповідають про мозок, його діяльність: як з ним правильно поводитися, щоб він якомога довше працював, як зберегти психічне та нервове здоров’я. Серед цікавих для молоді тем — чи варто вживати наркотики, на сьогодні це популярно серед молодих людей. Також лекції розповідають про те, як досліджується мозок, про сучасні методи його вивчення.

Актуальність досліджень мозку важко переоцінити, тому що за останні 20 років у світі значно зросла кількість таких тяжких захворювань, як хвороба Альцгеймера і хвороба Паркінсона. Почастішали інсульти — в Україні їх кількість в рази випереджає аналогічні показники в Європі та США. Те саме можна сказати про захворювання нервової системи.

Тобто, перед наукою стоїть багато викликів, і ми хочемо адекватно на них реагувати, оскільки наші лікарі щоденно приймають пацієнтів, спілкуються з людьми і розуміють ситуацію зсередини.

Також важливим завданням Тижня мозку є популяризація наукових знань серед населення. З цим у нас не все так добре, тому що рівень розуміння процесів, що відбуваються в організмі людини, знань про те, як потрібно поводитися зі своїм тілом, залишається низьким. Тому необхідно надавати людям наукову і достовірну інформацію.

Список рекомендованої літератури

Берсенев В. А. Сто мільярдів – у довічне користування. Як зберегти та відновити працездатність мозку / В. А. Берсенев. – К.: СМП “Аверс”, 2006. – 60 с.

Взрыв мозга // Рубежи здоровья. – 2017. – № 18. – С. 20–21.

Коваленко О. Головний мозок . Вища нервова діяльність. Клінічне дослідження вищих мозкових функцій // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2010. – № 4. – С. 10–15.

Коваленко О. Головний мозок. Кора головного мозку // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2010. – № 3. – С. 22–23.

Мозг: мышца, которую нужно тренировать. – Киев: ООО “Издательский дом “Здоровый образ жизни”, 2020. – 126 с. – (Библиотечка “ЗОЖ”: Предупреждение плюс Украина, приложение к газете “ЗОЖ”, №6, 2020 г.).

Мозг женщин стареет медленнее, чем мозг мужчин // Медичні аспекти здоров’я чоловіка. – 2019. – № 1. – С. 40.

Нейроинтерфейс и наш мозг / подгот. И. А. Евтушенко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 6. – С. 111–112.

Нейроінтерфейс: мозок + комп’ютер // Фармацевт практик. – 2020. – № 12. – С. 8–10.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга. Глава первая: Невольные движения = Reflexes of the brain. Chapter I: involuntary movements / И. М. Сеченов // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2017. – № 3/4. – С. 100–120.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга. Глава вторая. Произвольные движения = Reflexes of the brain. Chapter II. Voluntary movements / И. М. Сеченов // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2018. – № 3/4. – С. 66–101.

Столяренко А. М. Функціональні особливості головного мозку та психофізіологічних реакцій у хворих на ігрову інтернет–залежність // Медична психологія = Медицинская психология. – 2018. – Том 13, № 4. – С. 8–11.

Чому після тривалої самотності важко повернутися до соціального життя? // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 47.

Впродовж усього життя нас оточує світ, наповнений різними звуками. Одні приносять задоволення, інші умиротворення, треті – радісне збудження, четверті – чіпають до глибини душі. Є також звуки, що створюють огидну какофонію, що породжує суцільні негативні емоції. Але не кожен з нас може чути все це розмаїття завдяки наявності передбачених природою органів слуху. Проблеми в цій сфері є у багатьох, і значні. З даної причини Всесвітньою організацією охорони здоров’я було засновано знаменний день, покликаний звернути увагу громадськості на важливість збереження у людей функції вловлювати звуки. Свято носить назву Міжнародного дня охорони здоров’я вуха та слуху.

Згідно з прогнозами ВООЗ, в найближчі десятиліття кількість людей, що втратили слух, значно збільшиться в усьому світі. 

Від втрати слуху страждають люди, які чують гірше, ніж люди з нормальним слухом – поріг становить від 26 дБ і вище в обох вухах. Є декілька форм втрати слуху: легка, помірна, важка та глибока. Проблеми зі слухом можуть розвиватися в одному або обох вухах, бути вродженими або набутими. Глухота – це найважча форма втрати слуху, коли люди чують дуже мало або не чують взагалі.

Причини.

Вади слуху можуть розвиватися внаслідок деяких генетичних факторів, ускладнень під час пологів, а також в результаті інфекційних хвороб, хронічних вушних інфекцій, прийому певних лікарських засобів, впливу надмірного шуму та в процесі старіння.

Вроджені причини втрати слуху

Вроджені причини – це втрата слуху внаслідок спадкових та неспадкових генетичних факторів, а також ускладнень під час вагітності чи пологів, включно з такими:

• жінка хворіла на краснуху, сифіліс та деякі інші інфекційні захворювання під час вагітності;
• низька маса тіла дитини при народженні;
• асфіксія при народженні (недостатність кисню під час пологів);
• застосування деяких лікарських засобів під час вагітності (наприклад, аміноглікозидів, цитотоксичних препаратів, діуретиків тощо);
• важка форма неонатальної жовтяниці (жовтяниці новонароджених), яка може спричинити ураження слухового нерва немовляти.

 Набуті причини втрати слуху

Набуті причини можуть стати причиною погіршення слуху у будь-якому віці:

• інфекційні захворювання (менінгіт, кір, свинка);
• хронічна вушна інфекція (наприклад, хронічний середній отит є поширеною причиною втрати слуху серед дітей);
• скупчення ексудату (рідини) в вусі (середній отит);
• використання деяких лікарських засобів (наприклад, препаратів для лікування неонатальних інфекцій, малярії, мультирезистентного (стійкого до ліків) туберкульозу та онкологічних захворювань);
• травми голови або вуха;
• надмірний шум (наприклад, від обладнання на робочих місцях, вибухів);
• негативний вплив гучних звуків (наприклад, при використанні аудіо пристроїв, регулярному відвідуванні концертів, нічних клубів, спортивних заходів тощо);
• старіння;
• вушна сірка або сторонні предмети, що блокують зовнішній слуховий прохід.

 Профілактика

• вакцинація дітей згідно з календарем профілактичних щеплень (зокрема – щеплення від кору, менінгіту, краснухи та свинки);
• вакцинація дівчат підліткового віку та жінок репродуктивного віку проти краснухи;
• запобігання розвитку цитомегаловірусної інфекції у вагітних жінок, що передбачає дотримання правил гігієни, ранню діагностику та лікування інфекційних захворювань;
• вчасне виявлення середнього отиту у дітей, надання необхідної медичної допомоги або хірургічне втручання;
• відмова від застосування лікарських засобів, які можуть мати негативний вплив на слух, а при необхідності, застосування цих засобів тільки за призначенням та під контролем лікаря;
• рання діагностика вад слуху у новонароджених дітей, які належать до групи високого ризику (якщо у когось із членів сім’ї є вади слуху або дитина народилась з низькою масою тіла, асфіксією, жовтяницею або менінгітом), в разі потреби – призначення належного лікування;
• зменшення негативного впливу гучних звуків та шуму.

Використана література:

1. Нейман Л.В. «Анатомия, физиология и патология органов слуха и речи».
2. Швецов А.Г. «Анатомия, физиология и патология органов слуха, зрения и речи». Великий Новгород, 2006г.
3. Шипицына Л.М. «Анатомия, физиология и патология органов слуха, речи и зрения». Москва, Академия, 2008г.
4. Петрова Н.Н. Проблемы профессиональной тугоухости.: Автореф. дисс. … д-ра мед. наук. – СПб., 2010. 48 с.
5. Сыраева Н.И. К вопросу о лечении хронической сенсоневральной тугоухости / Н.И. Сыраева, С.В. Мовергоз // Успехи совр. естествознания. / 2009. 9. 201.
6. Лопотко А.И. Общепатологические аспекты повреждения волосковых клеток спирального органа // Архив патологии. – 2004. 1. 44.
7. Шахова Е.Г. Новые подходы к лечению и профилактике сенсоневральной тугоухости: Автореф. дис. … д-ра мед. наук. / Е.Г. Шахова. – М.: 2008. – 29 с.
8. Красюк А.А. Коррекция психосоматических расстройств, обусловленных кохлеовестибулярными нарушениями. Материалы 3-го Международного конгресса. Восстановительная медицина и реабилитация. – 2006. -М., 2006. 114 с.
9. Золотова Т.В. Клинико-морфологические аспекты сенсоневральной тугоухости в контексте апоптоза // Успехи современного естествознания. – 2008. 5. 24 – 25.
10. Ушной шум в практике ЛОР-врача / Гуненков А.В., Косяков С.Я. – 2012 – 28 с.

1 березня – відзначається Всесвітній день імунітету. Цей день став відзначатися спочатку медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 року з метою привернення суспільної уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю різних імунних захворювань, залучення суспільства до створення умов для збереження і зміцнення імунітету. Велика робота в цьому напрямку ведеться з імунізації – створенню штучного імунітету.

День обраний невипадково – на початку весни проблеми, пов’язані з ослабленням функцій імунної системи, виражені особливо яскраво.

Мета Всесвітнього дня імунітету – інформувати населення про значення, особливості функціонування імунної системи і способи її зміцнення (насамперед, зміна способу життя).

Саме слово «Імунітет» походить від латинського слова «immunitas» і означає – звільнення.

Імунітет – здатність імунної системи зберігати цілісність і сталість внутрішнього середовища організму.

Загальну тенденцію до підвищення імунопатологій пов’язують з впливом чинників навколишнього середовища, зокрема з погіршенням екологічної ситуації.

В силу дії ряду факторів (стрес, метаболічні порушення, гіподинамія і т. д.) загальна імунологічна опірність людей поступово знижується, що проявляється зростанням імунозалежних захворювань. Проявами порушень у роботі імунної системи є часті застуди, тривале підвищення температури, синдром хронічної втоми, больові відчуття в суглобах і м’язах, збільшені лімфовузли. Крім того, до явних ознак імунодефіциту відносять часті рецидиви або хронізацію захворювань, зокрема отоларингологічних, гінекологічних тощо. Серед тривожних ознак також можна назвати порушення сну, частий головний біль, поява висипань на шкірі.

Важливими для формування і зміцнення імунітету є  здоровий спосіб життя, достатній сон, свіже повітря, рух, загартовування, а також збалансоване раціональне харчування. Корисним буде вживання сирих овочів, фруктів та ягід, молочних продуктів, м’яса, риби, бобових, горіхів, продуктів бджільництва, зелені. А ще важливі позитивні емоції, оптимізм, гарний настрій, задоволення життям.

Зміцнювати захист свого організму за допомогою імуномодуляторів, навіть рослинного походження, можна робити тільки після консультації лікаря.

Існує також профілактика імунітету, специфіка якої полягає в тому, що, попереджаючи або своєчасно коректуючи порушення імунітету, можна запобігти виникненню захворювань багатьох органів і систем.

Система імунітету починає створюватися ще в утробі матері. І навіть після народження дитина деякий час знаходиться під захистом імунітету, отриманого від матері через плаценту, а пізніше при харчуванні материнським молоком.

Потім будь-який контакт з мікроорганізмом або алергеном запам’ятовується імунною системою і на кожен вірус або бактерію відповідь буде своя, суто специфічна.

На цьому будується система вакцинації. Організму не потрібно переносити такі важкі хвороби як поліомієліт, дифтерія, кір, коклюш та ін.

Вакцинація створює “імунну пам’ять”. Щеплені люди іноді теж хворіють, але важких ускладнень від інфекцій імунна система не допустить.

Імунітет, що накопичується протягом усього життя після перенесених хвороб або щеплень, називається набутим. Існує також вроджений імунітет – генетично успадковується несприйнятливість до хвороби.

Всесвітній день імунітету – це ще одна можливість підкреслити важливість і значущість здорового способу життя, збереження головного ресурсу людства – здоров’я. Адже здоровий імунітет дозволяє людині уникнути більшості захворювань, прожити здорове і повноцінне життя.

Використана література:

1. Анафілаксія. Монографія за редакцією проф. Кузнецової Л.В., проф. Бабаджана В.Д., проф. Зайкова С.В. та інші. – Київ. – 2014. – 228 с.
2. Літус В.І. Система імунітету за умов мікромеркуріалізму та його корекції. – Монографія. – Київ, ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2013. – 294 с.
3. Кузнецова Л.В. Оцінка антигістамінних лікарських засобів при лікуванні хворих на алергодерматози //Методичні рекомендації. – Київ. – 2013. – 31 с.
4. Імунологія. Національний підручник за загальною редакцією Кузнецової Л.В., Бабаджана В.Д.,Літус В.І. – Київ. – 2015. – 584 с.
5. Особливості діагностики та лікування кропив’янки в алергологічній практиці. – Монографія за редакцією професора Л.В.Кузнецової. – Київ. – 2012. – 68 с.
6. Кузнецова Л.В. Клінічна та лабораторна імунологія. – Національний підручник //За загальною редакцією доктора медичних наук, професора Кузнецової Л.В., доктора медичних наук, професора Бабаджана В.Д., доктора медичних наук, професора Фролова В.М. – К.ООО.: “Полиграф плюс”. – Київ. –  2012. – 922 с.
7. Клінічна імунологія та алергологія. – Навчальний посібник медичних ВНЗ ІV рівня акредитації та медичних факультетів університетів (за редакцією: член-кореспондента АМНУ, д.м.н., професора О.М.Біловола, д.м.н., професора П.Г.Кравчуна, д.м.н., професора В.Д.Бабаджана. д.м.н., професора Л.В.Кузнецової). – Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України як навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів ІV рівня акредитації (протокол № 4 від 01.10.2010) – Харків “Гриф”. – 2011. – 550 с.
8. Кузнецова Л.В. Алгоритм відбору пацієнтів для алерген-специфічної імунотерапії (АСІТ). – Методичні рекомендації (85.11/213.11) – Київ. – 2011. –  31 с.

Гайморит – запалення слизової оболонки верхньощелепної пазухи. Захворювання може бути гострим і хронічним.

Причин для розвитку гайморита багато: нежить, грип, кір, скарлатина, проблеми з зубами. Запалення верхньощелепних пазух може виникнути при потовщенні  слизової оболонки носа, викривленні носової перегородки, коли порушується відтік накопиченого слизу. А також причиною алергічного гаймориту можуть стати мікроскопічні пилові кліщі, які мешкають в сирих, теплих квартирах. Основні місця їх проживання – подушки, ковдри, перини, килими, м’які меблі.

Гострий запальний процес у гайморовій пазусі проявляється катаральним та гнійним запаленням.

При гострому гаймориті пацієнти скаржаться на закладаність носа і тиснення та біль у ділянці гайморової пазухи, що підсилюється при нахиленні голови, кашлі, чханні, а в тяжких випадках біль віддає в лобову і скроневу ділянки, корінь носа і зуби. Нерідко відмічається зниження нюху або цілковита втрата його, можливе підвищення температури тіла і порушення загального стану. На боці ураженої пазухи може бути припухлість щоки, набряк і почервоніння повік.

При хронічному гаймориті розрізняють катаральну, гнійну, полінозну, гнійно-полінозну форми. Клінічно спостерігається головний біль ( частіше у вечірній час ), закладеність носа, загальна слабкість, швидка втомлюваність, зниження або відсутність нюху на боці ураження, однобічний нежить. Із носа виділяється слизовий, серозний, гнійний вміст. В разі  загострення процесу хворі  скаржаться на біль та відчуття тиснення у ділянці гайморової пазухи.

Хронічний гайморит може ускладнитися набряком мозкових оболонок, серозним або гнійним менінгітом, абсцесом мозку.

Профілактика запальних захворювань верхньощелепних пазух має бути спрямована на правильне і своєчасне лікування як гострого, так і хронічного нежитю. Особливо важливо виявити гострі запалення додаткових пазух носа, які звичайно виникають при гострих інфекційних захворюваннях (грип, гострі катари дихального тракту), щоб своєчасним лікуванням запобігти переходу їх у хронічні форми.

Для профілактики гаймориту особливо корисне загартування носоглотки , яке проходить в два етапи. На першому етапі привчають носові ходи  до промивання теплою водою (32-35С). Після  цього переходять до промивання більш  холодною водою. Промивання носових ходів треба поєднувати з полосканням глотки. Температура води підбирається за правилом –  від нейтральної через прохолодну до холодної.

Загальнозміцнюючою дією володіють  ванни для ніг, які починають з температури води 26-28С, поступово знижуючи її на 1-2С в тиждень, і доводять до 12-14С. Після кожної процедури стопи ретельно протирають. Корисно робити контрастні ванни для ніг. В один таз наливають гарячу воду (до 40С), а в другий – холодну (18-20 С). Спочатку ноги опускають на 1-2 хвилини в гарячу воду, а після на 30 секунд в холодну. Такі зміни роблять 3-4 рази. Контрастні ванни треба робити кожен день, краще ввечері, поступово підвищуючи температуру гарячої води і знижуючи холодну.

Щоб запобігти проникненню інфекції в верхньощелепні пазухи, треба регулярно відвідувати стоматолога, своєчасно лікувати зуби та інші захворювання ротової порожнини.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

Біла Н. Ф. Одонтогенний гайморит як ускладнення хронічного періодонтиту // Одеський медичний журнал : наук.–практ.журн. – 2019. – № 1. – С. 85–90.

Гавріш О. В. Медсестринство в оториноларингології: підручник для студентів медичних (фармацевтичних) коледжів, училищ та інститутів медсестринства. – Київ: ВСВ “Медицина”, 2015. – 416 с.

Гаргин В. В. Денситометрия костной ткани стенок верхнечелюстного синуса в физиологических условиях и при различных формах хронического гайморита // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2019. – № 4. – С. 23–28.

Дєєва Ю. В. Лікування хворих на хронічний гнійний гайморит препаратом “Цифран СТ” // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. – 2018. – № 1. – С. 79–83.

Кобахидзе А. Г. Смешанный генез хронического гнойного гайморита: обоснование симультанного подхода в диагностике и выборе тактики лечения // Оториноларингология. Восточная Европа. – 2019. – Том 8, № 3. – С. 247–253.

Науменко О. М. Антимікробна терапія в оториноларингології. – Київ : Медкнига, 2016. – 104 с.

Невідкладна допомога в оториноларингології: навчальний посібник для лікарів–інтернів і лікарів–слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти / О. М. Науменко [та ін.]. – Київ: ВСВ “Медицина”, 2017. – 144 с.

Обследование оториноларингологического больного / В. Т. Пальчун [и др.]. – М. : Изд–во “Литтерра”, 2014. – 336 с.

Піонтковська М. Б. Лікування хронічних постімплантаційних гайморитів // Лучевая диагностика, лучевая терапия. – 2017. – № 4. – С. 48–53.

Романьков І. А. Дентоантральні взаємовідносини які впливають на можливість виникнення одонтогенних гайморитів // Український медичний альманах. – 2018. – № 1. – С. 126–127.

Современная антибиотикотерапия в оториноларингологии / И.Б.Анготоева [и др.] – М.: ООО ” Изд–во ” МИА”, 2014. – 56 с.

Увеит, обнаруживший гайморит / Т. А. Гюрджян [и др.] // Офтальмология. Восточная Европа. – 2020. – Том 7, № 3. – С. 360–363.

Шкорботун Я. В. Экспериментальное обоснование использования микродебридерных систем в миниинвазивной функциональной эндохирургии околоносовых пазух // Оториноларингология. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 4. – С. 346–354.

Зима – це час підвищеного травматизму. Час ожеледиці з мінімальною тривалістю світлового дня, час піку вірусних інфекцій і загострення різних хронічних захворювань. В сукупності ці фактори приводять до зниження уваги, захисних сил організму і навпаки, підвищенню травматизму. Погіршення стану проїжджої частини позначається на збільшення частоти дорожніх пригод і зростання числа постраждалих.

Найбільш часті ушкодження при цьому: черепно-мозкові травми, переломи кісток кінцівок, поєднані травми. Згідно із статистичними даними, на зимовий травматизм припадає до 15-20% захворюваності із тимчасовою втратою працездатності.

З настанням зими, з випадінням снігу частота звернень за допомогою у медичні заклади з приводу травм збільшується у декілька разів. Постраждалі переважно люди працездатного віку.

Відомо, що можливість впливу на рівень травматизму з боку медиків складає не більше 10%, а решта залежить від інших факторів, які можна розділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх факторів можна віднести екологію, стан місць помешкання, робочих зон, зон відпочинку, стан тротуарів та проїжджих частин, справності машин та механізмів тощо.

Внутрішніми факторами є дотримання техніки безпеки, принципів безпечної життєдіяльності, правил дорожнього руху, принципів тверезого способу життя.

Якщо змінити низку внутрішніх і зовнішніх факторів, можна убезпечити себе від травмування у зимовий час. І якщо перша група причин найчастіше не залежить від нас особисто, то дотримуватися внутрішніх факторів ми в змозі самі.

Значна частина травм пов’язана з громадським транспортом. Підсковзуються і падають як при вході у транспорт, так і при виході з нього. Особливо небезпечними можуть бути падіння зі слизьких сходів. Діти та молодь також полюбляють проїхатися по слизькій доріжці. В таких випадках може бути забій. Хоча і не завжди.

Найчастіше зустрічається перелом променевої кістки у відповідному місці, переломи ніг, рук, ключиці, ребер, черепно-мозкові травми тощо.

Переломи кінцівок виникають через те, що коли людина падає, вона інстинктивно виставляє вперед руку чи ногу і падає на них усією вагою свого тіла. У жінок сприяє падінню взуття на високих підборах. Найчастіше до переломів схильні люди похилого віку через вікові особливості їх скелету. Адже з віком кістки стають крихкі і навіть невеличкий удар може викликати перелом будь-якої частини тіла. Сама найтяжча за своїми наслідками травма – це перелом шийки стегнової кістки. Тому літнім людям у несприятливу погоду на вулицю краще не виходити.

Під час ожеледиці найкраще залишитися вдома, а якщо є необхідність вийти на вулицю – слід одягнути зручне взуття з плоскою підошвою, уникати поспіху, обходити небезпечні ділянки стороною, під час виходу з транспорту чи з будинку слід триматися за поручні або попросити перехожих про допомогу.

Обтяжливим фактором травматизму є стан алкогольного сп’яніння, що супроводжує травмування у третині випадків. У зимовий період алкогольне сп’яніння може стати причиною переохолодження і обмороження кінцівок.

Як потрібно правильно падати?

Якщо відчуваєте, що падаєте, потрібно постаратися присісти – так зменшиться висота падіння. Крім того, в момент падіння потрібно згрупуватися – підтягнути підборіддя до грудей, прибрати кисті рук до черева, притиснути лікті до боків. Головна умова для правильного виконання – не боятися можливих забоїв. Якщо, підсковзнувшись, ви втратили рівновагу, в жодному разі не падайте на витягнуті руки. Намагайтеся зробити поворот в сторону так, щоб впасти на бік. Так можна убезпечити хребет, таз і кінцівки від перевантажень.

Якщо доводиться падати зі сходів, важливо захистити обличчя і голову: їх слід прикрити руками. Не намагайтеся загальмувати падіння, розчепіривши руки та ноги – це лише збільшить кількість переломів.

Як запобігти можливим травмам?

Запобігання травмуванню відноситься до профілактики. Це в значній мірі знижує їх кількість. Насамперед – взуття. Щоб підошва не була слизькою, можна звернутися у взуттєву майстерню, де майстер зможе прощипувати взуття і воно не буде ковзатися. Або можна придбати протиожеледні накладки.

Не поспішати – золоте правило. Де поспіх – там проблеми. Виходити з дому варто раніше, ніж зазвичай. І якщо ви затримуєтесь – не слід переживати, декілька хвилин можуть відіграти роль у збережені здоров’я і навіть життя.

Важливо навчити дитину дотримуватися правил техніки безпеки під час катання на лижах, санчатах, ковзанах. Дорослим необхідно вміти надати першу допомогу дитині.

Увага і обережність є основними засобами для профілактики травматизму, і не тільки зимового. Пам’ятайте, що ваше здоров’я залежить від вас.

Список рекомендованої літератури

Борисова І. С. Аналіз показників травматизму в Україні та Дніпропетровській області за 2017 рік // Міжнародний медичний журнал. – 2018. – Том 24, N 3. – С. 69-72.

За кермом велосипеда: обережно, травма! // Фармацевт практик. – 2020. – № 5. – С. 1.

Зимовий травматизм: поради з профілактики та знеболювання // Фармацевт практик. – 2019. – № 11. – С. 8.

Ибрагимов Ф. И. Повреждение таза и острый респираторный дистресс-синдром у больных с тяжелой сочетанной травмой // Клінічна хірургія. – 2019. – Том 86, N 5. – С. 39-42.

Клепач М. С. 70 років заснування і розвитку ортопедо-травматологічної служби Івано-Франківщини // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2018. – N 1. – С. 89-91.

Льовкін О. А. Ультразвук-асистована техніка в невідкладній травматології // Медицина неотложных состояний. – 2018. – № 1. – С. 127-130.

Мартинюк А. Winter is Coming: про що потурбуватися на початку осінньо-зимового періоду // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 9. – С. 65-67.

Ожеледиця: правила поведінки // Журнал головної медичної сестри. – 2018. – № 12. – С. 68-69.

Ортопедо-травматологічна служба Рівненської області: ортопедо-травматологічне відділення – основний лікувально-діагностичний та організаційно-методичний центр служби / ред. Б. С. Денисюк. – Рівне, 2009. – 32 с.

Основні закономірності дитячого травматизму (за даними травмпункту Тернопільської обласної дитячої лікарні) / М. Д. Процайло [та ін.] // Хірургія дитячого віку. – 2018. – N 2. – С. 14-17.

Основні закономірності дитячого травматизму (за даними травмпункту Тернопільської обласної дитячої лікарні) / М. Д. Процайло [та ін.] // Хірургія дитячого віку. – 2018. – N 2. – С. 14-17.

Пономаренко О. В. Вибір методу реконструкції дефектів покривних тканин тулуба та кінцівок у травмованих хворих // Вісник наукових досліджень. – 2018. – N 3. – С. 62-65.

Посадова інструкція лікаря-ортопеда-травматолога І кваліфікаційної категорії (код КП 2221.2) // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 10. – С. 34-37.

Пузько В. Лікарняний із травмпункту без підпису головлікаря: чи оплачувати: запитання-відповідь // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 10. – С. 70-71.

Рой І. В. Сучасний стан і проблемні питання реабілітації в травматології та ортопедії // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2019. – № 1. – С. 52-57.

Сулима В. С. Сучасний тренд викладання дисципліни “травматологія та ортопедія”. Next Level // Травма. – 2020. – Том 21, N 2. – С. 93-99.

Фактори ризику клінічного погіршення при забоях головного мозку / М. Є. Поліщук [та ін.] // Патологія. – 2020. – Том 17, N 1. – С. 4-9.

Частота ускладнень лікування діафізарних переломів кінцівок за даними Харківської травматологічної МСЕК / О. К. Попсуйшапка [та ін.] // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2020. – N 1. – С. 20-25.

Шипков Н. Н. Неотложная травматология в очаге массового поражения при множественных и сочетанных повреждениях. – Москва: Издательство БИНОМ, 2015. – 608 с.