Категорія: Статті

9 лютого в усьому світі відзначається Міжнародний День стоматолога. Незважаючи на те, що стоматологія є однією з найдавніших галузей медицини, день стоматолога є порівняно молодим професійним святом.

На початку XVIII століття П’єр Фошар заснував сучасну наукову стоматологію, як науку і професію. В Європі Міжнародний День стоматолога відзначають тільки кілька років, але з кожним роком він набуває все більшої популярності.

За даними Всесвітньої федерації стоматологів, карієс і хвороби ротової порожнини є найпоширенішими захворюваннями у всьому світі. Особливу увагу і настороженість викликає хронічне захворювання карієсом. Не випадково у всьому світі встановлені і дедалі більше виникають пам’ятні та святкові дні, призвані звернути увагу на здоров’я зубів і ротової порожнини. Наприклад, 12 вересня відзначається Всесвітній день здоров’я ротової порожнини – «World Oral Health Day», 6 березня в Сполучених Штатах Америки відзначають професійне свято – День дантиста.

Традиційно вже кілька років 9 лютого відзначають і в Україні Міжнародний день стоматолога. Відзначають це професійне свято в день святої Аполлонії (St. Apollonia).

Аполлонія – донька видатного олександрійського чиновника, яка увірувала у Христа. На думку гонителів християнства, вона подавала поганий приклад співгромадянам, які повинні були дотримуватися багатобожжя і вірити в божественне походження імператора. Аполлонію піддали жорстоким тортурам, вимагаючи зречення від християнства.

9 лютого 249 року за віру в Христа в Олександрії її було спалено живцем. Перед стратою кати вирвали їй усі зуби. Відтак народилася легенда, якщо помолитися святій Аполлонії (її канонізували 300 року), то зубний біль вгамується. Культ Аполлонії швидко поширився Європою. Її зображення були майже у кожній церкві. Аполлонію зображали молодою миловидною дівчиною зі щипцями у руках.

На початку XVIII століття, з легкої руки П’єра Фошара, який є засновником стоматології як науки та професії, Аполлонія стала покровителькою не лише людей із зубним болем, а й тих, хто покликаний цей біль усувати.

Сучасні стоматологи всього світу стурбовані проблемами вивчення таких зубних захворювань, як карієс і пародонтоз. У цьому зв’язку розробляються спеціальні теорії і комплекс практичних заходів. На семінарах, що проводяться, зокрема, в Україні, нерідко обговорюється питання про профілактичні заходи, що забезпечують здоров’я зубів. Адже попередити хворобу набагато легше, ніж лікувати.

Ніщо не вічне, і зуби, на жаль, не виняток. Від зубних лікарів залежить багато чого. Ця професія в усьому світі дуже затребувана. Чим вище майстерність стоматолога, тим менше неприємних відчуттів отримують пацієнти. І навіть у свій професійний день вони візьмуть інструмент в руки, щоб забезпечити нам гарну посмішку.

Список літератури:

1. Авдєєв І.П. Актуальне законодавство в стоматології / І.П. Авдєєв, Т.В. Бяглик, Т.В. Накряха. – Харків: Авеста, 2009.– 544 с.
2. Антоненко М.Ю. Захворювання слизової оболонки порожнини рота від теорії до практики. Довідник лікаря-стоматолога. К.: ТОВ «Бібліотека «Здоров’я України», 2013. – 648 с.
3. Борисенко А.В. Секреты лечения кариеса и реставрации зубов / А.В. Борисенко – М.: Книга плюс, 2005. – 527 с.
4. Галузевий медико-економічний стандарт надання стоматологічної допомоги на I, II та ІІІ рівнях: Амбулаторна допомога / [К.М. Косенко, Ю.М. Бахуринський, В.Я. Скиба та ін.]. – Одеса: Астропринт, 2000. – 384 с.
5. Готь І.М. Невідкладні стани та допомога при них в практиці лікаря-стоматолога / І.М. Готь. – Львів, 1996. – 102 с.
6. Данилевський М.Ф. Захворювання слизової оболонки порожнини рота / М.Ф. Данилевський, О.Ф. Несин, Ж.І. Рахній. – К., 1998. – 408 с.

Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання, небезпечне для життя. Вона має перебіг у вигляді гострого запалення верхніх дихальних шляхів, переважно ротоглотки – 90% ураження, а також носа, шкіри в місцях її ураження, очей і статевих органів. Основну загрозу, однак, представляє не запалення, а отруєння токсином, який виробляє бактерія Corynebacterium diphtheria – збудник захворювання.

Особливу небезпеку представляє токсин, до якого чутливі практично всі органи людського організму, та найбільше всього – серце, нирки, наднирники, нервова система. Отрута блокує синтез білку в клітинах, через що розвиваються небезпечні функціональні і структурні зміни, що приводять до летального наслідку. Токсин діє як локально, так і системно, якщо потрапляє у кров і лімфу. У тяжких випадках він може спровокувати міокардит або периферійну невропатію, та найчастіше через скупчення мертвих тканин у горлі та мигдаликах у хворого порушується дихання.

Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом від хворих на дифтерію або від здорових носіїв інфекції, значно рідше – через предмети побуту. Найбільш вразливими до інфекції є діти 3-7 років, проте в останні роки збільшилась захворюваність серед підлітків і дорослих.

Здорові носії патогенних бактерій менш заразні, проте відсутність у них будь-яких зовнішніх ознак їх стану не дозволяє контролювати розповсюдження ними інфекції. Адже виявити таких носіїв можливо тільки випадково під час масових диспансерних обстежень. В результаті більшість випадків зараження дифтерією зумовлено контактом зі здоровими носіями дифтерійної палички. Однак заразність на дифтерію не така висока, як наприклад, на кір. Із десяти чоловік, що контактували з хворим, інфікуватися можуть тільки один-два.

Інкубаційний період складає від 2 до 10 діб.

Дифтерія зазвичай починається з невеликого підвищення температури, незначної хворобливості при ковтанні, почервоніння і набряклості мигдаликів, формуванню на них специфічного плівчастого нальоту. Також збільшуються шийні лімфовузли. Колір плівок на мигдаликах – спочатку білий, а потім за декілька днів – сірий або жовтувато-сірий. Приблизно через тиждень захворювання або закінчується одужанням (легка форма трапляється у щеплених людей), або переходить у тяжку токсичну форму, зумовлену системною дією дифтерійного токсину.

Токсична форма дифтерії має дуже тяжкий перебіг. Вона характеризується високою температурою тіла (39-41°С), сильними головними болями, сонливістю, апатією. Шкіра стає блідою, в роті сухість. У дітей можливе багаторазове блювання і біль у животі. Набряк мигдаликів стає різко вираженим і може привести до повного закриття входу у ротоглотку. Дихання ускладнюється, змінюється голос. Шия також набрякає. Хворий може втрачати свідомість, спостерігаються судоми.

У разі появи характерного нальоту на мигдаликах проводиться лабораторна діагностика. Це робиться для виключення інших діагнозів, симптоми яких дуже схожі на дифтерійні: наприклад, ангіни різної етіології, інфекційний мононуклеоз, гострий ларинготрахеїт, різні абсцеси тощо.

Профілактика дифтерії полягає у щепленні. І це єдиний спосіб запобігти дифтерії, хоча і він не дає 100% гарантії того, що хвороба не повернеться. Людина може захворіти повторно, оскільки сформований імунітет нестійкий. Вакцина від дифтерії дозволяє організму створити антитоксичний імунітет, що не дасть хворобі перейти у більш тяжку форму. Після вакцинації імунітет сформується протягом місяця. Для попередження епідемій необхідно, щоб рівень колективного імунітету сягав 95-98%.

Вакцина проти дифтерії на сьогодні вважається безпечною. Легкі побічні ефекти у вигляді почервоніння, головного болю, незначного підвищення температури з’являються у невеликого числа людей. Глибока алергійна реакція – явище вкрай рідке. Антидифтерійна вакцина настільки вдосконалилася, що нею вакцинують недоношених діток.

Для покращення епідемічної ситуації керівництво органів охорони здоров’я повинно тримати ситуацію під контролем і в разі чого охопити населення щепленнями у осередку розповсюдження дифтерії.

Список рекомендованої літератури

Анастасій І. А. Особливості перебігу дифтерії в сучасних умовах // Актуальная инфектология. – 2017. – № 1. – С. 17-19.

Анчишкін А. Дифтерія – забута інфекція. Чи забута? / А. Анчишкін // Участковый врач. – 2017. – N 8/9. – С. 36-38.

Демецька О. У зоні особливої уваги: дифтерія // Фармацевт практик. – 2019. – № 11. – С. 18-20

Епідситуація з дифтерії та правця в Україні та можливі тенденції її розвитку / О. І. Мотика [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 5. – С. 89-90.

Крамарьов С. О. Ретроспективний аналіз історій хвороб дітей із дифтерією за період 1992-1999 років // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 4. – С. 45-50.

Малюга В. Чи може повернутись дифтерія? // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2018. – № 1. – С. 23-28

Особливості інтерналізації дифтерійного токсину резистентними та чутливими клітинами / К. Ю. Манойлов [та ін.] // Цитология и генетика. – 2018. – Том 52, N 5. – С. 41-50

Плаксивий О. Г. Дифтерія // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2018. – N 3. – С. 79-86

Ревенко Г. О. Імунна відповідь дорослих людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією, на введення дифтерійного та правцевого анатоксинів (огляд літератури) // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 1. – С. 21-25.

Ревенко Г. О. Рівень імунологічного захисту проти дифтерії населення Дніпропетровської області // Актуальная инфектология. – 2016. – № 4. – С. 43-46.

Серологічний моніторинг антидифтерійного імунітету населення Дніпропетровської області / О. П. Штепа [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, N 5. – С. 131

4 лютого 2000 року на Всесвітньому саміті проти раку було запропоновано відзначати Всесвітній день боротьби проти раку як складову частину Всесвітньої протиракової кампанії, яку запропонувала Паризька хартія. Міжнародний протираковий союз (UICC) сприяв ініціативі та до 2005 року отримав підтримку від різних партнерів та організацій, а також Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та МАГАТЕ.

З 2006 року 4 лютого стало офіційним Днем боротьби з раком.

Основна мета цього дня– це нагадати суспільству про існування такої глобальної проблеми, як онкологічні захворювання, привернути увагу до неї, нагадати, наскільки поширений та небезпечний рак і що треба робити, щоб запобігти цій хворобі, а саме – активно впроваджувати у життя заходи щодо його профілактики та ранньої діагностики, лікування.

Цікаво, що існують різні символи, які допомагають привернути увагу до боротьби проти різних форм раку. Наприклад, рожева стрічка асоціюється з раком молочної залози, помаранчева – з онкологічними захворюваннями у дітей, жовта – саркомою, блакитна – раком яєчника.

На даний момент вже відомо, що виникнення 43% ракових захворювань можна було б запобігти, орієнтуючись і дотримуючи елементарні норми здорової поведінки, такі як: огорожу доступу до куріння дітей, боротьба з курінням як таким; фізична активність; збалансована та здорова їжа; своєчасна вакцинація проти вірусів, які викликають рак печінки і шийки матки; утримання від тривалого перебування на сонці та в солярії; своєчасна діагностика і увага до власного здоров’я.

В Україні Міжнародний день боротьби проти раку відзначається досить широко. З нагоди цього Дня у лікувально-профілактичних закладах країни проводяться роз’яснювальні заходи щодо профілактики та ранньої діагностики раку, Дні відкритих дверей, на які запрошують провідних спеціалістів-онкологів, які проводять огляд населення, поширюється відповідна література.

Провідні онкологи запрошуються для участі у телевізійних та радіопередачах, під час яких нагадують про необхідність проходження профілактичних оглядів, роз’яснюють, що треба робити, щоб запобігти розвитку раку, і наскільки важлива рання діагностика. Нагадують, що має бути обов’язково включено до щорічного профілактичного обстеження: для жінок – відвідування гінеколога, мамолога, проходження мамографії, для чоловіків – уролога.

Ніхто не залишається байдужим у цей день до проблем раку. Проте, основною метою всіх заходів є те, щоб ніхто не залишався байдужим до цієї проблеми не лише у цей день, а і протягом всього року

Рак – узагальнена в побуті назва онкологічних захворювань. Назва походить від терміну «карцинома» (грец. kapkivoc – краб, рак), яку сформував Гіппократ. Виявивши зовнішню схожість пухлини з тілом краба, давньогрецький лікар використовував термін для позначення злоякісного новоутворення, що розвивається з епітеліальних клітин.

Злоякісні пухлини з’являються в організмі внаслідок порушення механізму ділення клітин (імунна система розпізнає їх як чужорідні). Пухлини можуть утворюватися у всіх тканинах та органах людського тіла. Ракові клітини поширюються кровоносним руслом і лімфотоком, утворюючи патологічні осередки (метастази) в місцях вторинної локалізації.

Небезпека для організму

Метастази мають здатність проростати в тканини органів, судин, нервів, спричиняти незворотні процеси, які призводять до летального результату. У разі відсутності лікування захворювання завжди закінчується смертю.

Рак не має негативної симптоматики на ранніх стадіях, тому вчасно виявлені ознаки захворювання можуть врятувати життя. У разі виражених симптомах раку (III-IV стадії хвороби) пухлини важко піддаються лікуванню, проте рання діагностика дозволяє вилікувати більшість видів онкології або досягти тривалої ремісії.

Фактори, що провокують розвиток раку

Фактори, що сприяють появі онкологічних захворювань, діляться на дві групи – спадкові і зовнішні. За даними офіційної медичної статистики, 70-90% мутацій у клітинах спровоковані неправильним способом життя і несприятливим ​​навколишнім середовищем:

• куріння;
• зловживання алкоголем;
• неправильне харчування;
• іонізуюче випромінювання;
• спадкова схильність;
• екологічні проблеми;
• споживання деяких БАДів (біологічно активних добавок);
• малорухливий спосіб життя;
• травми.

Існують також форми раку вірусної природи. Онковіруси – мікроорганізми, що вражають певний тип клітин і стимулюють запуск механізму патологічної трансформації тканин. Рак найчастіше виявляють у людей поважного віку, хоча в останні роки фахівці фіксують тенденція до омолодження хвороби.

Загальні ознаки онкології

Прояви онкології різноманітні й багатопланові через широку варіабельність пухлин, особливості організму людини, стадію і локалізацію захворювання. Тому онкологи ретельно вивчають усі симптоми, що сприяють вчасній діагностиці та ефективній методиці лікування.

До загальних (неспецифічних) ознак онкології зараховують низку симптомів, які наявні в інших видах захворювань. На появу і розвиток пухлини можуть вказувати:

• загальне погіршення стану;
• зниження імунітету;
• анемія;
• зміна стану шкіри;
• підвищене потовиділення;
• різка втрата ваги;
• зміни в роботі травного тракту.

Загальне погіршення самопочуття виражається в прогресивній слабкості, сонливості, зниженні працездатності, довготривалій апатії. Якщо на тлі вище зазначених ознак відбувається зменшення маси тіла, порушення травлення, локалізований біль або субфебрильна температура, потрібно терміново звернутися до лікаря.

До проявів порушень роботи органів травлення належать: діарея (пронос), констипація (запор), диспепсія (розлад шлунка), печія, нудота, метеоризм, труднощі при ковтанні, неприємні відчуття в епігастральній ділянці.

Непрямими симптомами онкології вважають: рясне потовиділення, озноб, гарячковий стан (останні ознаки часто спостерігаються при злоякісних новоутвореннях в кровотворних органах). Волосся стає тьмяним, шкіра блідне і набуває землистого або жовтуватого відтінку в зв’язку з токсичним ураженням печінки, порушенням роботи шлунково-кишкового тракту і кровоносної системи.

Місцеві ознаки онкології

Перші ознаки раку бувають різними (в залежності від виду пухлини і місця локалізації). Найлегше помітити новоутворення на шкірі (з’являються кровоточиві ранки, незагойні виразки, змінюється зовнішній вигляд родимок). Також можна самостійно виявити пухлину в молочній залозі або лімфовузлах – ущільнення, вузлик або горбик легко промацується при пальпації. Зокрема, варто звернути увагу на:

• осиплість голосу;
• хрипоту і кашель без застуди (загрозлива ознака захворювання – кашель з кров’ю);
• кровотечі (носові, шлункові, маткові, з прямої кишки).

На останніх стадіях захворювання з’являються виражені ознаки онкології – сильний біль з чіткою або розмитою локалізацією (в залежності від ступеня тяжкості ураження нервових волокон), психологічні розлади, супутні інфекції, різноманітні запалення.

Що робити, якщо виникли підозри на захворювання?

У разі наявності перших симптомів раку необхідно терміново звернутися до онколога. Регулярні профілактичні огляди дозволяють розпізнати захворювання на ранніх стадіях. Насамперед потрібно зробити мамографію і флюорографію. У разі виявлення ознак захворювання шлунково-кишкового тракту лікар призначить кольпоскопію, фіброгастроскопію.

Після появи шкірних новоутворень не відкладайте візит до дерматолога, маткових кровотечах – до гінеколога, болю в шлунку – до гастроентеролога, осиплості голосу – до ЛОРа. У разі необхідності лікар випише направлення в онкологічну клініку для поглибленого обстеження. Для точного діагностування застосовують:

• ультразвукове дослідження (УЗД);
• магнітно-резонансна томографія (МРТ);
• контрастна томографія (КТ);
• фіброгастроскопія (ФГС);
• біопсія;
• гістологічні дослідження.

Використана література:

1. Бережная Н. М. Иммунология злокачественного роста / Н. М. Бережная. –  Київ: Наукова думка. 2005. – 792 с.
2. Галайчук І. Й. Клінічна онкологія / І. Й. Галайчук. − Тернопіль: Укрмедкнига, 2003 − 274 с.
3. Давыдов М. И. Новые подходы в комбинированном лечении рака / М. И. Давыдов. – М.: Медицина, 2003. –219 с.
4. Онкологія: підручник / Ю. В. Думанський, А. I. Шевченко, I. Й. Галайчук, …та ін. ; за ред. Г. В. Бондаря, А. I. Шевченка, I. Й. Галайчука. — 2-е вид., переробл. та допов. — K. : ВСВ «Медицина», 2019. — 520 с.
5. Рак в Україні: захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби /За ред. С. О. Шалімова. Бюлетень національного канцер-реєстру України. ( дивитися щорічні №№ бюлетенів )

Серед різноманіття інфекційних захворювань, відомих у сучасному світі, гострі респіраторні вірусні інфекції, у тому числі грип, займають перше місце. Грип – вірусне захворювання, швидко розповсюджується повітряно-крапельним шляхом при близькому спілкуванні, розмові, кашлі, чханні. Особливу небезпеку представляють місця масового скупчення людей, переповнений громадський транспорт, великі колективи.

Захворювання на грип починається настільки гостро, що хворий може з точністю вказати день і навіть годину, коли він відчув себе погано: різкий підйом температури тіла до високих цифр, головний і м’язовий біль, різь у очах, світлобоязнь. У інших людей приєднується кашель, нежить, чхання. Хтось одужує через 5-7 днів, а комусь і двох тижнів замало. Все залежить від імунітету організму, від наявності у людини хронічних захворювань, від приєднання вторинної інфекції. Небезпеку представляють ускладнення, що розвиваються з боку ЛОР-органів, бронхо-легеневої, серцево-судинної систем, нирок, суглобів. Будь-які органи та системи організму можуть стати органами підвищеного ризику для виникнення запального процесу.

Грип – це гостра вірусна інфекція, що легко розповсюджується від людини до людини. Вірус грипу циркулює по всьому світі, і ним може захворіти будь-яка людина різної вікової категорії. Грип викликає щорічне сезонне підвищення захворюваності, пік якого приходиться на зиму, інколи на весну.

Для сезонного грипу характерна раптова поява високої температури, сухий кашель, нежить, біль у м’язах, сильне нездужання. Більшість людей одужує за тиждень без будь-якої медичної допомоги. Проте грип може привести до смерті людей із групи підвищеного ризику. Період між інфікуванням і захворюванням, відомий як інкубаційний період, триває біля двох днів.

Грип передається повітряно-крапельним шляхом, через брудні руки і здатний швидко розповсюджуватися у школах, будинках для літніх людей, у великих колективах тощо. Для запобігання передачі люди повинні прикривати рот і ніс носовою хустинкою під час кашлю, при чханні і регулярно мити руки.

При перших симптомах дуже важливо швидко зреагувати і запобігти розвиткові інфекції. Необхідно негайно звернутися до лікаря. Лікування грипу – це комплекс процедур, що дозволить знешкодити вірус і відновити нормальне функціонування організму з мінімальними ускладненнями. Проте лікування може призначити тільки лікар.

При зараженні грипом варто дотримуватися наступного алгоритму.

По-перше, хворобу не можна переносити на ногах, тому в цей період необхідно дотримуватися постільний режим і побільше спати.

По-друге, потрібно дотримуватися питного режиму. Адже під час хвороби спостерігається підвищене потовиділення, це може привести до зневоднення. Тому пити треба багато, щоб підтримати водно-сольовий баланс. Чаї, соки, морси, чисту воду – треба вживати в достатній кількості.

Також необхідно щодня проводити вологе прибирання в кімнаті, де лежить хворий, регулярне провітрювання. Ці заходи допоможуть легше перенести хворобу і сприятимуть швидшому одужанню.

Крім вищезазначених методів лікування, існує медикаментозна терапія. Прийом лікарських препаратів повинен бути усвідомленим і рекомендованим лікуючим лікарем. Самостійно приймати таблетки протипоказано. На сьогодні немає дефіциту у виборі ліків, що усувають вірусні і застудні захворювання.

Для того, щоб мінімізувати ймовірність захворіти на грип і можливість ускладнень, лікарі радять з метою профілактики робити щеплення.

Діагностика, лікування, профілактика гострих респіраторних вірусних інфекцій залишається актуальною проблемою охорони здоров’я не тільки в Україні, але й у більшості країн світу. Поява нових серотипів вірусів, високий рівень захворюваності, необхідність почати лікування у перші години після звернення хворого до лікаря – ось далеко не повний перелік труднощів, що очікують на лікарів.

Це розуміють і вчені, саме тому спеціалісти всього світу роблять усе можливе, щоб вивчити дану епідеміологічну ситуацію з приводу грипу, провести відповідні дослідження і зробити епідеміологічний прогноз.

Список використаних джерел

Визначено штами грипу в 2020 році // Журнал головної медичної сестри. – 2019. – N 8. – С. 53

Восемь фактов, которые необходимо знать о пандемическом гриппе (11 марта 2019 г.) // Клиническая инфектология и паразитология. – 2019. – Том 8, N 2. – С. 274-275

Грип vs ГРВІ: як розрізнити // Довідник головної мед. сестри. – 2019. – N 12. – С. 24

Грип в Україні: підсумки сезону 2018-2019 pp. і прогноз наступної епідемії = Influenza in Ukraine: the Results of the Season 2018-2019 and Forecast for the Next Epidemy / А. П. Мiроненко [та ін.] // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2019. – N 7. – С. 5-7

Грип наближається // Лабораторна справа. – 2019. – N 6. – С. 53-57

Грип та питання вакцинації дітей = Flu and vaccination issues for children / С. О. Никитюк [та ін.] // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2019. – N 3. – С. 73-76

Епідсезон 2019/2020: що треба знати про штами грипу: пам’ятка // Довідник головної мед. сестри. – 2019. – N 11. – С. 27

Клинический случай успешного лечения тяжелой внебольничной пневмонии, ассоциированной с вирусом гриппа ВН3N2 / Е. Н. Клигуненко [и др.] // Медицина неотложных состояний = Медицина невідкладних станів. – 2019. – N 3. – С. 165-168

Міжнародні дослідження механізму противірусної дії та клінічної ефективності препарату Амізон // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 1, № 1. – С. 56-57

ОРИ, грипп – инфекционные осложнения, опыт 2009-2019 гг. / В. М. Мавродий [и др.] // Сімейна медицина. – 2019. – № 5/6. – С. 19-24

Редькін Р. ГРВІ у період COVID-19: на що звернути увагу фармацевту? // Фармацевт практик. – 2020. – № 7/9. – С. 30-32

Трихліб В. І. Деякі питання щодо грипу в Україні // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, N 5. – С. 53-63

Універсальна вакцина проти грипу успішно пройшла фазу ІІ клінічних випробувань // Фармацевт практик. – 2020. – № 3. – С. 43

Чому під час грипу не варто приймати антибіотики? // Фармацевт-практик. – 2019. – № 7/8. – С. 31

Прокрастинація (від лат. procrastinare «затримка, відкладання»; від лат. procrastinatio з тим же значенням, сходить до cras «завтра» чи crastinum «завтрашній» + pro- «для, ради») — психологічний термін, що означає схильність людини відкладати неприємні завдання на потім, тяжіння до справ, що приносять більше задоволення або швидший результат.

Прокрастинатори — люди, схильні відтерміновувати виконання завдань, перекладати відповідальність на інших, працювати хаотично, без плану, або лише під натхненням чи за настання дедлайну.

Для багатьох людей відкладання чогось – це спосіб життя.  Що складніша дія чи рішення, то легше вступити до ліги прокрастинаторів. Час від часу ми всі практикуємо відкладання на поті. Сучасний світ вимагає швидкого вирішення великої кількості завдань, і люди, перебуваючи в постійній напрузі, відчувають бажання відкласти виконання справ на потім. Це призводить до того, що виконання частини справ постійно відкладається, і людина робить все в останній момент. Виникає стрес, серед основних психологічних причин якого є підсвідомий страх неуспіху, недостатня мотивація, прагнення втекти від неприємних переживань. Відкладання справ найчастіше супроводжується неспокоєм, тривогою, дратівливістю і навіть депресією.

«Феномен прокрастинації – це виключно внутрішня емоційна реакція на те, чого ми не хочемо робити», — запевняє Тім Пихиль (Tim Pychyl), автор «Рішення головоломки прокрастинації». Що більш неприємною є проблема, то більшою є ймовірність, що ви будете зволікати з її вирішенням.

Які проблеми ми відкладаємо на потім

Пихиль визначив сім ознак задач, вирішення яких ми воліємо відкласти.
1. Нудні
2. Неприємні
3. Складні
4. Незрозумілі
5. Неструктуровані
6. Від виконання яких ми не відчуваємо задоволення
7. Які не мають значення особисто для нас

На неврологічному рівні прокрастинація не має логічного пояснення – це результат роботи емоційної частини вашого мозку (лімбічна система), яка пригнічує раціональну частину (префронтальна кора).

Логічна частина вашого мозку здається в той момент, коли замість роботи ви заходите на Facebook або обираєте перегляд чергового сезону улюбленого серіалу замість прибирання вдома.

Методи боротьби

Як допомогти раціональній частині мозку перемогти в «поєдинку» над емоціями? В пошуках відповіді на це питання Кріс Бейлі впродовж року досліджував та тестував на собі багато методик особистої ефективності: працював по 90 годин на тиждень, медитував 30 хвилин щодня, місяць пив лише воду, користувався смартфоном тільки годину на день і намагався жити в повній ізоляції.

За підсумками експерименту він написав книжку «Мій продуктивний рік», де виділив п’ять продуктивних методів для боротьби з прокрастинацією.

1. Зверніться до причин прокрастинації

Подумайте, який саме з семи перерахованих вище факторів, можна застосувати до задачі, яку ви відкладаєте. Спробуйте переглянути її, зробивши привабливою для себе.

До прикладу, до процесу написання щоквартального звіту можна додати елемент гри – підраховувати скільки слів вдається написати за 20 хвилин. Якщо ж задача видається невизначеною, то ліпше розбити її на етапи.

2. Працюйте в межах свого рівня спротиву

Припустімо, вам необхідно вивчити велику наукову роботу для наступного проекту. Подумайте, чи зможете ви зосередитись на читанні впродовж години? Надто втомливо? А як щодо 30 хвилин? Скорочуйте період часу, допоки не визначите для себе комфортний відрізок часу.

3. Аби почати, а там воно й піде

Просто почніть виконувати задачу. Часто проблеми, які ми відкладаємо на потім, не настільки погані чи складні, як ми думаємо спочатку. Сам початок змушує провести підсвідому переоцінку, в ході якої ми найчастіше виявляємо менше перешкод, аніж припускали.

4. Визначте «ціну прокрастинації»

Ця тактика працює ліпше всього, коли ви відтерміновуєте великі задачі. Не варто витрачати 20 хвилин на складання переліку того, що ви не бажаєте йти на вечірню пробіжку, проте цей метод допоможе, наприклад, відкладати заощадження.

Перерахуйте всі наслідки того, що ви ніяк не можете відкрити ощадний рахунок, і ефект не змусить на себе чекати.

Також варто скласти перелік того, що ви відкладаєте в професійному та особистісному зростанні та скласти перелік «збитків» від прокрастинації.

5. Відключитися

Наші цифрові девайси – це своєрідний ріг достатку для відволікання від роботи. Іноді для того, щоб зосередитися на роботі, потрібно залишати телефон в іншій кімнаті та вимкнути wifi на комп’ютері.

А вчені Ruhr-Universität Bochum з Німеччини провели дослідження, де аналізували окремі ділянки головного мозку згідно з даними МРТ. Також всі учасники заповнили анкети, у яких було опитування щодо здатності контролювати свої заплановані справи. Дослідники виявили, що у людей, які погано контролюють і відкладають роботу, мигдалеподібне тіло було більших розмірів. А зв’язок між ним та корою головного мозку менш виражений.

 Після своїх спостережень, вони дали декілька порад, які допоможуть подолати звичку «відкладати на завтра»:

1. Починайте із найважливішого.

Насамперед виконуйте ті завдання, які є пріоритетнішими. Ймовірність досягнути успіху низька, якщо робити все й одразу.

2. Не сваріть себе за те, що не встигаєте.

Прокрастинація іноді буває корисна. Дозвольте собі розслабитись. Це дуже важливо для продуктивної роботи.

3. Візьміться за важливу справу на 15 хвилин.

Наш мозок працює так, що найважчим для нас є початок справи. Якщо ж у Вас не вийшло це зробити в перші 15 хвилин – не робіть це.

4. Встановіть власний дедлайн.

Деякі експерти радять встановити власний дедлайн, щоб спонукати себе до дії. Запишіть точний день чи годину, коли необхідно завершити роботу.

5. Складіть спеціальний список справ на випадок, коли ви не можете працювати над проектом.

У вас повинен бути список занять, якими не важко зайнятися. Наприклад, прибрати на робочому столі та інше.

6. Знайдіть мотивацію.

Тільки мотивація є тією внутрішньою силою та енергією, яка допомагає рухатись вперед. Ставте собі цілі! Не бійтесь! Займайтесь улюбленою стравою, і просто мрійте!

Використана література:

1. Бабаута Л. Нет прокрастинации [Электронный ресурс] //http://www.klex.ru/bcb (дата обращения: 12.01.2021)
2. Ковылин В.С. Теоретические основы изучения феномена прокрастинации / В.С. Ковылин // Личность в меняющемся мире: здоровье, адаптация, развитие. – 2013.– № 2 (2). – С. 22-41.
3. Трейсі Б. Зроби це зараз. 21 чудовий спосіб зробити більше за менший час. – Харків, 2016. – Книжковий клуб «КСД». – 111 с.
4. Шемякина О.О. Влияние прокрастинации на уровень стресса у студентов [Электронный ресурс] // Психология и право. – 2013. – № 4. – URL: http://psyjournals.ru/psyandlaw/2013/n4/66242.shtml (дата обращения: 12.01.2021)
5. Бесчастнов П.С. Прокрастинация [Электронный ресурс] https://stelazin.livejournal.com/108533.html (дата обращения: 12.01.2021)

За офіційними даними, в Україні щороку помирає близько півмільйона наших громадян від серцево-судинних захворювань. Зокрема, в Рівненській області це 5-6 тисяч чоловік на рік.

Щоб звести до мінімуму ризик розвитку гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу і відповідно, таких грізних ускладнень цих захворювань – як інфаркт міокарду і гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт), кожна людина повинна знати фактори ризику, усунення яких дозволить збільшити тривалість життя і зробити його найбільш комфортним.

Що це за фактори ризику?

• Підвищення артеріального тиску (вище 140/90)
• Підвищений вміст холестерину в крові (верхня межа норми – 5,0 ммоль/л)
• Підвищений вміст цукру в крові натщесерце (норма від 3,3 до 5,5 ммоль/л)
• Паління
• Надлишкова маса тіла
• Малорухливий спосіб життя
• Зловживання алкоголем
• Надмірний прийом жирної та соленої їжі

Профілактика серцево-судинних захворювань – це координований комплекс на загальному та індивідуальному рівні, спрямований на мінімізацію впливу серцево-судинних захворювань і пов’язаною з ними інвалідністю. Профілактичні заходи повинні проводитися все життя, починаючи від народження і до глибокої старості.

Всесвітня федерація серця визначила 4 прості заходи, які ми повинні застосовувати у повсякденному житті:

• Не допускайте паління в помешканні. Відмовившись від паління, ви покращите стан свого здоров’я і здоров’я ваших близьких. Встановіть правило: за кожну випалену цигарку курець виконує додаткову роботу в домі.
• Дотримуйтесь принципів здорового харчування. Ваш раціон повинен містити овочі та фрукти. Уникайте жирну, смажену і висококалорійну їжу.
• Заохочуйте фізичну активність. Обмежуйте час, яке ви з родиною проводите за комп’ютером або телевізором. Організовуйте сімейні прогулянки, походи та ігри на свіжому повітрі.
• Знайте свої цифри. Відвідайте медичний заклад або Центр здоров’я, де вам виміряють артеріальний тиск, визначать рівень глюкози і холестерину в крові, розрахують індекс маси тіла. Знаючи ваш рівень розвитку серцево-судинних захворювань, можна розробити конкретний план дій з покращення стану серця.

Дотримуючись цих правил, можна знизити ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Проте не всім захворюванням серця і судин можна запобігти.

Понад 70% всіх серцевих нападів та інсультів, що потребують екстреної медичної допомоги, виникають вдома, коли поруч є хтось із членів родини, хто може допомогти. Тому важливо знати, які заходи слід вживати, якщо інфаркт або ішемічний інсульт розвиваються вдома. Якщо ви підозрюєте, що у вашого члена родини серцевий напад або інсульт, негайно зверніться по медичну допомогу.

Ознаки серцевого нападу:

• Дискомфорт в грудній клітині, у тому числі стискаючий біль у грудях або за грудиною.
• Дискомфорт та/або біль, що розповсюджується на інші ділянки верхньої частини тіла, наприклад, на одну або дві руки, під лопатки, на спину, шию, в ділянку шлунка.
• Задишка з відчуттям або без відчуття дискомфорту у грудній клітині.
• Інші ознаки можуть включати незрозумілу слабкість, втому, занепокоєння або нервозність, холодний піт, нудоту, блювання, запаморочення і втрату свідомості.

Ознаки інсульту:

• Раптова слабкість в обличчі, в руці, в нозі, найчастіше на одній стороні тіла.
• Раптове помутніння свідомості, проблеми з мовою або з розумінням мови.
• Раптові проблеми із зором в одному або обох очах.
• Раптове порушення ходи, рівноваги, координації рухів, запаморочення.
• Раптовий сильний головний біль з невідомої причини.

Якщо ви спостерігаєте будь-яку з цих ознак, які можуть минутися, терміново викликайте швидку допомогу.

Візьміть на себе відповідальність за здоров’я свого серця і сердець ваших близьких. Зробіть своє помешкання здоровим місцем, де доступна здорова їжа, де не допускається вживання тютюну і алкоголю і де заохочується фізична активність, щоб зменшити ризик розвитку хвороб серця та інсульту.

Тільки ми самі зможемо створити в домі умови для здорового способу життя.

Луї Пастер казав, що у пляшці вина більше філософії, ніж у всіх книгах. До слів видатного французького мікробіолога варто прислухатися — у 1864 р. до Пастера звернулися французькі винороби з проханням допомогти їм у розробці засобів і методів боротьби з «хворобами вина» — змінами його смаку, прозорості, запаху та інших властивостей. Підсумком роботи вченого стала знаменита «пастеризація» та монографія «Дослідження про вино» (1866 р.).

Надмірне захоплення «винною філософією» може мати й зворотний бік: зловживання алкоголем асоційовано з підвищеним ризиком артеріальної гіпертензії та інсульту, а важке і запійне пияцтво — із високим ризиком серцево-судинних захворювань.

У той же час у нещодавно проведених дослідженнях було виявлено, що споживання алкоголю від низького до помірного пов’язано із захисною дією від серцево-судинних захворювань, а також відіграє протекторну роль щодо розвитку когнітивних порушень і деменції

У занадто малій дозі вина людина не може знайти істину, налийте їй занадто багато — і вона втратить її

Блез Паскаль, математик

Алкоголь вважають найчастішим екзогенним токсином, що зумовлює широкий спектр неврологічних, психічних і нейропсихологічних розладів. Однією з найбільш поширених форм хронічного ураження головного мозку є алкогольна енцефалопатія, яка клінічно проявляється різними варіантами неврологічних порушень.

Тривале постійне вживання алкоголю призводить до суттєвих змін у головному мозку, що вкрай погано піддаються лікуванню. Одним з основних синдромів алкогольного ураження мозку є прогресуюче порушення інтелектуальних функцій.

Натепер виявлено особливості когнітивних порушень у хворих на алкоголізм, що проявляються зниженням продуктивності пам’яті та погіршенням адекватності асоціативних зв’язків. Алкогольна залежність пошкоджує здатність до оперування складними абстрактними поняттями і знижує продуктивність запам’ятовування.

Для людини здорової та хворої вино і мед є найкращими засобами, якщо вони натуральні та якщо їх приймати правильно

Гіппократ, лікар

Вплив вживання алкоголю на когнітивні функції полягає в балансі його позитивного та шкідливого ефекту на серцево-судинну систему.

За результатами кількох досліджень встановлено, що споживання алкоголю (від низького до помірного) пов’язано із покращанням серцево-судинних функцій, меншою кількістю серцевих подій і більшою здатністю до виживаності порівняно з цими показниками у непитущих осіб та п’яниць.

Зокрема, помірне споживання червоного вина допомагає запобігти серцево-судинним захворюванням за допомогою декількох механізмів, включаючи підвищення рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності в плазмі крові, пригнічення агрегації тромбоцитів, зниження адгезії лейкоцитів, збільшення антиоксидантного плазмового потенціалу та відновлення ендотеліальної функції [2].

Відомо, що позитивний вплив червоного вина на серцево-судинну систему певною мірою зумовлений поліфенолами, кверцетином та ресвератролом. Дані епідеміологічних досліджень продемонстрували, що споживання продуктів та напоїв, багатих на природні поліфеноли, в тому числі тих, що містяться у винограді, деяких овочах, чаї та червоному вині, асоціюється з більш низькою частотою серцево-судинних захворювань і, особливо, з ішемічною хворобою серця.

Кверцетин — один з найважливіших флавоноїдів, що здатний інгібувати агрегацію тромбоцитів та справляти антигіпертензивну дію за рахунок судинорозширювальної дії на гладкі м’язи судин, а також захищати тканину міокарда від глобальної ішемії та реперфузійного пошкодження.

Врешті-решт, користь ресвератролу для серцево-судинної системи може бути пов’язана із захистом серцевих клітин від ішемічного реперфузійного ушкодження, пригніченням агрегації тромбоцитів, зниженням рівня тригліцеридів у плазмі крові та холестерину.

Якщо ви не дуже добре розбираєтеся у винах і не знаєте, який сорт обрати, зверніть увагу на Каберне-Совіньйон. Це густе, тягуче вино з яскравим ароматом чорної смородини. Завдяки високому вмісту танінів відчувається терпкість, тому вино ідеально підійде до в’яленого м’яса, качки та зрілого сиру.

Загалом, для перших домашніх дегустацій краще вибирати різні за насиченістю моносортові вина, щоб контраст допоміг відчути різницю між ними. Цікаво спробувати один і той самий сорт, але різної витримки. Трохи пізніше можна приступати до знайомства з купажами.

Але варто пам’ятати, що вже третій келих навіть дуже хорошого і дорогого вина втрачає всю свою чарівність. Тому помірність — це, мабуть, основне правило, яке допоможе отримати задоволення та не нашкодити своєму організму.

Джерело: https://fp.com.ua/articles/vino-i-zdorovya/

Прогрес людства можна розглядати як шлях вдосконалення знарядь з метою підвищення продуктивності праці — від примітивних, що їх використовувала первісна людина для добування їжі, та застосування механізмів у період промислової революції до сучасних складних механічних систем. На сьогодні актуальною стала проблема підвищення швидкості та ефективності розумової діяльності людини. Наукові дослідження, що зараз тривають, відкривають нові можливості для розвитку багатьох галузей і, зокрема, медицини. Розповідає Юрій Бобков, канд. техн. наук, доцент кафедри систем керування літальними апаратами Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»

— Юрію Володимировичу, чи можливо підвищити розумову діяльність за допомогою комп’ютера?

— Спроби прискорити і підвищити ефективність розумової діяльності робились вже давно. Першими можна вважати прості механічні лічильні пристрої — рахівниці, арифмометри тощо. В 40-х роках ХХ ст. у Німеччині та США, а у 1950 р. в Києві були розроблені перші обчислювальні машини, що пройшли швидкий шлях розвитку аж до створення сучасних, різних за розмірами, призначенням та можливостями комп’ютерів. Суттєво розширились і сфери їхнього застосування. Тепер комп’ютери мають змогу виконувати обробку різноманітної та великої за обсягом інформації.

Але згодом виникла проблема — швидкість обробки інформації на комп’ютері значно перевершувала можливості людини щодо її введення. Звичайна клавіатура була вельми повільним та не дуже зручним пристроєм. Вирішенням цієї проблеми стало створення пристроїв для автоматичного введення тексту. Один з перших таких пристроїв був створений в Інституті кібернетики АН УРСР у 1962–1965 рр. — читальний автомат ЧАРС. Зараз цю роботу виконують сучасні сканери. В середині 90-х років на масовому ринку з’явились системи комп’ютерного зору та технології голосового управління комп’ютерами. Проте вчені та інженери не полишали надії на створення систем, що дозволять передавати інформацію та керувати комп’ютером «силою думки», тобто безпосередньо з’єднають мозок людини з комп’ютером за допомогою так званого нейрокомп’ютерного інтерфейсу. Прямий інтерфейс «мозок – комп’ютер» дозволить значно збільшити можливості людського інтелекту, а також реалізувати багато фантастичних ідей щодо інформаційних технологій майбутнього. Ця амбітна ідея також тісно пов’язана із задачею створення штучного інтелекту та його взаємодії з людським.

— Як комп’ютер може передавати сигнали мозку?

— Інформаційний обмін між клітинами відбувається за допомогою біохімічних процесів та супроводжується електричними сигналами. Якщо розшифрування перших — процес доволі складний та потребує специфічних наукових досліджень, то зафіксувати електричні сигнали можна досить швидко. В комп’ютері для обробки та передачі інформації використовуються саме електричні сигнали. Ось той носій інформації, що дозволяє безпосередньо об’єднати мозок і комп’ютер.

У 1849 р. швейцарський вчений Еміль Генріх Дюбуа-Реймон довів, що мозок здатний генерувати електричні сигнали. У 1924 р. німецький фізіолог і психіатр Ганс Бергер вперше зафіксував електричні сигнали, що продукуються мозком людини, на папері у вигляді кривої — електроенцефалограми. Для їхнього зчитування використовували електроди, які розміщували на поверхні голови

— Якщо спочатку фіксація електричних імпульсів відбувалась за допомогою електродів, що розміщувались зовні, то наступним кроком стала імплантація їх у головний мозок…

— Одним з перших, хто проводив таке дослідження, став американський кібернетик, нейрофізіолог і психіатр Грей Уолтер. У 1963 р. він поставив експеримент з використанням нейроінтерфейсу. В ході досліджень пацієнти, яким імплантували мікроелектроди у мозок, натискали на кнопку для перемикання слайдів у проекторі. Зафіксувавши електричні сигнали, що йшли від мозку, науковці відключили кнопку. Тепер слайди стали переключатися навіть трохи швидше, ніж пацієнт встигав натиснути кнопку. Так була відкрита хвиля очікування. Коли людина готова до дії та приймає рішення, в корі мозку формується слабкий електричний сигнал, який можна зафіксувати.

Вивчали можливості використання нейроінтерфейсу в медицині, зокрема у процесі реабілітації хворих. У 1998 р. невролог Філіп Кеннеді імплантував електроди в мозок паралізованого пацієнта. Через кілька місяців людина навчилася рухати курсор по екрану комп’ютера і набирати текст. Наступним значним кроком стала безпосередня імплантація в 2005 р. чіпа Brain Gate виробництва американської компанії Cyberkinetics повністю паралізованій людині. Після операції пацієнт навчився рухати курсор по екрану комп’ютера, а згодом — вмикати і вимикати телевізор, підключений до комп’ютера, та керувати роботизованою рукою.

Рисунок. Функціональна мапа кори головного мозку

— Перші мікроелектроди були під’єднані дротами до комп’ютера, що є дуже незручним. Як вчені вирішили цю проблему?

— Шляхом створення бездротового імплантованого нейроінтерфейсу. Дроти не тільки обмежували відстань від людини до комп’ютера, але й знижували надійність зв’язку через погіршення контактів у дротових з’єднаннях. Перший бездротовий механізм був створений у 2013 р. в університеті Брауна. Живлення пристрою відбувалось від безконтактно заряджуваного джерела — акумулятора. Нова технологія була дуже перспективною. Її недолік полягав лише в обмеженні ємності акумулятора. Пристрій працював до наступної підзарядки. Проте сьогодні розробки спрямовані на збільшення ресурсу акумуляторів.

— У наведених прикладах навчання пацієнтів триває кілька місяців. Чому так довго?

— Мозок кожної людини індивідуальний. Різниця полягає не тільки в антропометричних даних, але й в інтелектуальному потенціалі, що визначає структуру зв’язків між нейронами. На сьогодні неможливо зафіксувати електричні сигнали від усіх 100 млрд нейронів. Кількість електродів, що під’єднуються до мозку в будь-який (неінвазійний чи інвазійний) спосіб, обмежена та зазвичай рахується десятками. Відповідно можливо зафіксувати лише електричну активність нейронів у обмеженій ділянці мозку. Тобто «читати думки» за нинішніх нейроінтерфейсних технологій та обмежених знань неможливо. Коди мозку невідомі.

Треба також відзначити, що в переважній більшості випадків електричні сигнали знімали з поверхні кори головного мозку. Результати багаторічних досліджень вчених дозволили створити «мапу» ділянок мозку, що відповідають за окремі рухомі функції та розумові процеси. Як приклад можна навести функціональну мапу кори головного мозку, що була запропонована ще у 1937 р. нейрохірургом Уайлдером Пенфілдом (рисунок). Достовірність та точність цієї мапи для конкретної людини, звісно, відносна, не кажучи вже про купу «білих плям», що існують у нашому уявленні про роботу мозку. Кожного дня з’являються результати нових досліджень та відкриттів, але цілісної картини досі не існує.

Роботи зі створення нейронних мереж та алгоритмів запам’ятовування свого часу активно проводились в Київському інституті кібернетики НАН України

Цікавим напрямком, що може розкрити можливі гіпотетичні процеси мислення, є добре відомий вченим шлях моделювання. Цей процес розпочався ще в 50-х роках минулого сторіччя зі створення штучного інтелекту в рамках кібернетики. Натепер є значні успіхи, що дозволяють говорити про можливість не просто вирішення задачі, але й про існування штучного інтелекту повністю автономного, що може самостійно розвиватись і вдосконалюватись. Він здатен не тільки створити конкуренцію природному людському інтелекту, але й в певних галузях перевищити його. Апокаліптичні фантастичні прогнози передрікають навіть підкорення людства штучним інтелектом. Це створює додаткову причину для безпосередньої взаємодії людського інтелекту та машинного, зокрема, з метою контролю останнього.

— Які задачі стоять зараз перед розробниками нейроінтерфейсів?

— Звісно, в першу чергу необхідно підвищувати роздільну здатність існуючих систем шляхом охоплення більшої кількості ділянок мозку для реєстрації їхньої електричної активності. Для цього потрібно збільшити кількість електродів та зменшити їхній розмір. Тут постає питання: що краще використовувати — неінвазійний чи інвазійний метод зчитування інформації? В першому випадку дуже важко забезпечити необхідну високу роздільну здатність і завадозахищеність та підтримувати постійний надійний електричний контакт електродів з поверхнею. Крім того, необхідні зовнішні системи розміщення електродів на кшталт шлемів тощо. Проте перевагою є простота та оборотність застосування — зняв, і все залишилось як було.

Другий, інвазійний, шлях, позбавлений вказаних вище недоліків. Він дозволяє досягти значно вищої роздільної здатності за рахунок застосування мікроелектродів, можливості їхнього розміщення у більш глибинних шарах мозку, підвищення просторової точності позиціювання електродів. Але він потребує хірургічного втручання безпосередньо в мозок, а це значно підвищує ймовірність побічних ефектів та ускладнень або зразу, або у віддаленій перспективі через можливі деградації імплантованих елементів.

— Чи зможе вирішити проблему розробка компанії Neuralink, представлена в цьому році Ілоном Маском?

— Це найбільш вражаючий та найсучасніший приклад реалізації нейроінтерфейсу. В ході презентації, що відбулася 28 серпня 2020 р., Ілон Маск показав перероблену версію нейроінтерфейсу та розкрив деякі технологічні особливості. Електронна частина розміщена в не помітному зовні чіпі під назвою Link розміром 23×8 мм, що імплантують в череп. Він може працювати без підзарядки весь день і заряджатись вночі за допомогою бездротової зарядки. Чіп з’єднаний з 1024 електродами, що призначені для передачі інформації від нейронів. Особливістю виконання електродів є технологія гнучких полімерних «ниток». Перевагами гнучких електродів над жорсткими є збільшення числа доступних нейронів та безпека для людини під час довготривалої роботи. В той же час, як зауважує професор Френсіс Крік з Інституту біологічних досліджень в Каліфорнії, Neuralink потрібно довести, що ізоляція «ниток» протримається в мозковому середовищі досить довго, оскільки сольовий розчин всередині мозку руйнує багато видів пластику.

Імплантацію чіпа здійснює повністю автоматичний робот-хірург, який просвердлює в черепі невеликий отвір і підключає Link до мозку через гнучкі «нитки». Кожна з них товщиною від 4 до 5 мкм (це в десятки разів тонше від людської волосини) має десятки електродів. Робот розміщує «нитки» з електродами в безпосередній близькості від нейронів, а система комп’ютерного зору дозволяє уникнути їхнього проникнення в кровоносні судини на поверхні мозку, що знижує ймовірність запальної реакції організму. Жорсткі голки, що використовували раніше, обмежують число доступних нейронів, заважають довготривалій роботі та є небезпечними для людини, оскільки мозок змінює форму. Тонкі полімерні «нитки», як зазначає дослідник Neuralink Філіп Сабес, розв’язують ці проблеми.

Обмін інформацією з чіпом відбувається за допомогою Bluetooth-з’єднання, радіус дії якого становить до 10 м. У подальшому запланована розробка мобільного додатку для управління Neuralink.

Компанія провела багато досліджень на мишах. А в ході презентації було показано двох свиней, яким успішно імплантували чіп і зчитували мозкову активність. Цікаво, що потім одній з них видалили чіп і це не позначилось на її подальшому розвитку. Планується також проведення дослідів за участі людей після отримання відповідних дозволів від Управління з контролю за харчовими продуктами і лікарськими засобами (FDA) США та Міністерства охорони здоров’я США.

Поки Маск продемонстрував тільки читання сигналів мозку, але в перспективі Neuralink планує, щоб пристрій міг не тільки зчитувати, але й передавати інформацію в мозок у лікувальних цілях, в найпростішому варіанті — для стимуляції нейронів. Компанія заявила, що має багато амбітних планів, але для їхньої реалізації необхідно вирішити ще багато технічних проблем.

Розробка нейроінтерфейсів і результати досліджень, що були проведені, напряму чи опосередковано знайшли застосування у медичній практиці. Сьогодні імплантовані в мозок електроди використовують для того, щоб зменшити вираженість побічних ефектів хвороби Паркінсона, епілепсії та інших нейродегенеративних захворювань. Зокрема, традиційну глибоку стимуляцію головного мозку (DBS), яка забезпечує постійну стимуляцію базальних гангліїв, здійснювали протягом 25 років для лікування симптомів хвороби Паркінсона. Однак такий підхід може призводити до виникнення небажаних побічних ефектів. Кілька років тому було розроблено першу повністю імплантовану систему DBS, яка використовує зворотний зв’язок від мозку для точної настройки його сигналів у режимі реального часу.

Нік Б. Лангхалс, програмний директор Національного інституту неврологічних розладів та інсульту (NINDS), керівник групи Ініціативи Національних інститутів охорони здоров’я з дослідження мозку через просування інноваційних технологій (BRAIN Initiative), США:

— Новий підхід може стати важливим кроком у розробці більш досконалого або персоналізованого способу зменшення тягаря проблем, з якими щодня стикаються пацієнти з хворобою Паркінсона [1].

Відомо, що близько 33% пацієнтів з епілепсією не реагують на ліки. Методи нейростимуляції, такі як стимуляція блукаючого нерва, реактивна нервова стимуляція, а також DBS, є життєздатними альтернативами для пацієнтів, які не піддаються лікуванню, сприяючи зниженню у них частоти та інтенсивності нападів [2].

1. Self-tuning brain implant could help treat patients with Parkinson’s disease (https://cutt.ly/XhUBHPz).

2. Ganguli М.Р. et al. Deep Brain Stimulation as a Treatment for Refractory Epilepsy: Review of the Current State-of-the-Art. J. Long. Term. Eff. Med. Implants. 2017;27 (1):37-58

Джерело: “Фармацевт Практик” №12, 2020