Категорія: Статті Page 8 of 9

Вітамінна недостатність – захворювання, що виникає під час дефіциту вітамінів у їжі, а також якщо вітаміни, що надходять з їжею, не всмоктуються з кишечнику, або інтенсивно руйнуються в організмі. В залежності від ступеню вітамінної недостатності розрізняють авітамінози та гіповітамінози.

Авітамінози – тяжка форма вітамінної недостатності, що розвивається  при довгій відсутності вітамінів в їжі або порушенні їх засвоєння. Гиповітаміноз – захворювання, що виникає при неповному задоволенні потреб організму у вітамінах. З метою профілактики витамінної недостатності, потрібно знати причини її розвитку.

По-перше, низький вміст вітамінів у раціоні і неправильне харчування. Так, наприклад, відсутність в раціоні овочів, фруктів та ягід приводить до дефіциту в організмі вітамінів С і Р.

По-друге, недотримання правильних співвідношень між харчовими речовинами в раціоні (незбалансоване харчування). Наприклад, при дефіциті повноцінних білків у організмі виникає недостатність вітамінів С, А, В2, нікотинової та фолієвої кислот. Різке зниження в харчуванні жирів зменшує всмоктування із кишечника жиророзчинних вітамінів. При надлишку у харчуванні вуглеводів розвивається недостатність вітаміну В1.

Сезонні коливання вмісту вітамінів у харчових продуктах також впливають: так, в зимово-весняний період у овочах і фруктах знижується кількість вітаміну С, а в молочних продуктах та яйцах — витамінів А і D. Тому в зимово-весняний період, особливо в регіонах помірного й холодного клімату слід обирати практику профілактики гіповітамінозів, в тому числі, використовуючи полівітамінні препарати.

Якщо порушуються правила зберігання й кулінарної обробки продуктів. Наприклад, порушення правил холодної й теплової обробки овочів закінчується повним знищення аскорбінової кислоти (вітаміну С).

Некомпенсована підвищена потреба у вітамінах, що викликана особливостями праці та климату. Так, в умовах надзвичайно холодного клімату потреба у вітамінах підвищується на 30-60%. Важка фізична праця, нервово-психічне напруження також збільшують потребу організму у вітамінах.

Отже, знання причин розвитку того чи іншого виду вітамінної недостатності (гіповітамінозів) — основа їх профілактики и передумова для збільшення дози відповідних вітамінів.

Клінічні прояви гіповітамінозів з’являються не одразу, а після більш-менш тривалого дефіциту вітамінів в організмі. Розрізняють специфічні і неспецифічні ознаки гіповітамінозів. На початку захворювання з’являються неспецифічні ознаки: загальна слабкість, поганий апетит, підвищена дратівливість, погіршення сну тощо, які властиві багатьом захворюванням.

До специфічних ознак гіповітамінозів водносять: загальну сухість шкіри з легким відлущуванням (гіповітаміноз А, С, Р). Лискучий тип шкіри, дрібні, жовтуваті лусочки біля носогубних складок, носа, вух, (гіповітаміноз В2, B6, РР). Дрібні поверхневі крововиливи, особливо біля волосяних фолікул (гіповітаміноз С, Р). Потовщена сухувата шкіра, помережана неглибокими тріщинами, що надають їй мозаїчного вигляду, особливо біля ліктьових та колінних суглобів (гіповітаміноз А, РР).

Жовтувато-коричневе забарвлення шкіри, переважно в області вилиць, очних западин, надбрівних дуг (гіповітаміноз А, РР). Ламкість нігтів з утворенням зазубрених країв (гіповітаміноз А). Також синюшні губи (гіповітаміноз С, Р, РР), список можна продовжувати безкінечно.

При появі ознак вітамінної недостатності, слід негайно прийняти невідкладні заходи, щоб уникнути розвитку авітамінозу. Потрібно обов’язково звернутися до лікаря. Самолікування неприпустиме!

Завдання лікаря полягає в тому, щоб підтвердити діагноз гіповітамінозу і оцінити стан органів травлення, встановити захворювання, які можуть бути причиною вітамінної недостатності, або виявити інші причини розвитку вітамінного дефіциту. За необхідністю проводяться лабораторні дослідження з метою визначення характеру вітамінної недостатності.

Зрештою, тільки лікар зможе рекомендувати характер харчування й лікування. Лікар збере анамнез: що передувало й сприяло появі захворювання, чому виникла схильність до гіповітамінозу, особливості харчування й життєдіяльності, яка ще є симптоматика, дасть оцінку клінічній картині.

За статистикою до 70 % населення, в тому числі й діти, мають недостаток якогось вітаміну. На жаль, сьогодні мало хто звертається до лікаря з гіповітамінозом. Хоча самий достовірний спосіб з’язувати, якого саме вітаміну не вистачає — це лабораторні дослідження.

Неконтрольоване застосування лікарських засобів може сприяти досить швидкому розвитку гіпервітамінозів.

Список рекомендованої літератури

Hasret A. Вплив дотримання безглютенової дієти на дефіцит вітамінів і мікроелементів у хворих на целіакію // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 11-15.

Вплив вмісту вітамінів D i B12 на частоту стеатогепатозу в дітей із надмірною масою тіла та ожирінням / Civan H. Ayyildiz [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т.16, № 3. – С. 40-45.

Григоровський В. В. Показники структурно-функціонального стану губчастої та компактної кістки та їх кореляція за експериментального глюкокортикоїд-індукованого остеопорозу в умовах застосування вітамінів D та E // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2018. – № 1. – С. 15-26.

Корзун В. Морські водорості для лікування і профілактики мікроелементозів // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 28-29.

Короб О. Роль вітамінів групи В у лікуванні нейропатії та нейропатичного болю // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 25-28.

Корост Я. В. Гіпергомоцистеїнемія: маркер дефіциту вітамінів групи В і незалежний фактор ризику розвитку серцево-судинних зазворювань = Гипергомоцистеинемия: маркер дефицита витаминов группы В и независимый фактор риска сердечно-сосудистых заболеваний / Я. В. Корост // Ліки України. – 2018. – № 1. – С. 33-36.

Пашковська Н. В. Підвищення ефективності лікування пацієнтів із метаболічним синдромом шляхом застосування комплексу селену та вітамінів Оксилік // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 53-58.

Поворознюк В. В. Вплив гіповітамінозу D на стан хворих до та після ендопротезування великих суглобів (огляд літератури) // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2019. – № 3. – С. 88-96.

Профілактика гіповітамінозів та гіпомікроелементозів у студентської молоді / Л. Б. Єльцова [и др.] // Довкілля та здоров’я. – 2018. – № 4. – С. 53-57.

Ровбуть Т. И. Критерии обоснованной витаминопрофилактики при хронической патологии у детей // Педиатрия. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 2. – С. 227-238.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Струк Т. А. Безпека та ефективність вітамінно-мінеральних комплексів з точки зору взаємодії мікронутрієнтів: погляд лікаря-фармаколога та акушера-гінеколога // Здоровье женщины. – 2019. – № 4. – С. 19-22.

Товстолиткіна Н. Вітамін D – чи все так просто, як здається? // З турботою про жінку. – 2019. – № 3. – С. 52-54.

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що була прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини. Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку, але дуже вавжливою є рання діагностика. Отже, наведемо основні чинники, на які потрібно звернути увагу батькам:

• Дитина рідко встановлює зоровий контакт або ж встановлює його в незвичний спосіб (наприклад, дивиться скоса на вас чи наче крізь вас).
• Виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, ніж від неї сподіваються.
• Переважно бавиться сама, перебуває наче у своєму власному світі.
• Не наслідує ігри інших дітей, поведінки батьків.
• Зовсім не виявляє зацікавлення до гри з однолітками.
• Дитина починала говорити, а потім перестала.
• Не реагує на прості вказівки, на звертання до неї, хоча її поведінка в інших ситуаціях свідчить про те, що у дитини немає проблем зі слухом.
• Розвиток мовлення дитини не відповідає її вікові.
• Механічно повторює почуті слова, наприклад, висловлювання з телепрограм. Повторює їх багаторазово.
• У спілкуванні не використовує ні жестів, ні міміки.
• Повторює у відповідь останні слова, з якими до неї звертаються.
• Надмірно боїться різких звуків (наприклад, шуму порохотяга), часто затуляє при цьому долонями очі, вуха.
• Не хоче, щоби її торкалися, обіймали, гладили по голові.
• Має стереотипні рухи, наприклад, клацає пальцями, крутить головою, погойдується.
• Протестує проти змін у середовищі довкола неї чи в способі життя (наприклад, проти зміни меблів у помешканні чи зміни маршруту, яким ходить у садочок).
• Надмірно захоплюється числами, датами, поодинокими предметами, однією темою. Їй подобається крутитися на місці, або ж вона захоплюється предметами, що крутяться.
• Має обмежене коло уподобань, наприклад, бавиться лише одним (часто незвичним) предметом, часто і багаторазово складає в ряд свої іграшки і т.п.
• Дитину важко зупинити в її повторюванні стереотипних дій чи фраз, відвернути її увагу на щось інше.
• Прив’язується до незвичних речей, любить бавитися стрічками, камінцями, паличками чи волоссям і т.п.
• Потребує точного дотримування встановлених ритуалів, різко реагує на будь-які зміни (наприклад, наполегливо вимагає дотримуватися однакової послідовності дій, купуючи щось у крамниці, або ж їсти лише з певного посуду, вдягатися тільки у такий, а не інший одяг, ходити постійно тією самою дорогою і т.п.).

Будьте пильними і будьте здорові!

Список літератури:

1. Акішина С. В.  “Діти дощу” : [особливі люди – аутисти] / С. В. Акішина // Початкове навчання та виховання. – 2012. – № 16/18. – С. 60–61.
2. Астапов В. М.  Понятие синдрома раннего детского аутизма / В. М. Астапов // Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии : учебное пособие для слушателей спецфак. по переподготовке работников народного образования по направлению “Психология” / В. М. Астапов. – Москва : Международная педагогическая академия, 1994. – С. 114–116.
3. Астапов В. М.  Психологические особенности аутичного ребенка / В. М. Астапов // Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии : учебное пособие для слушателей спецфак. по переподготовке работников народного образования по направлению “Психология” / В. М. Астапов. – Москва : Международная педагогическая академия, 1994. – С. 116–119.
4. Аутизм: без майбутнього чи все-таки… / підгот. Наталя Плохотнюк // Голос України. – 2012. – 16 жовт. (№ 194). – С. 14.
5. Балабан М.  Як навчати “дитину дощу” : [діти-аутисти] / Марина Балабан // Освіта України. – 2014. – 12 трав. (№ 17/18). – С. 13.
6. Білик Т. П.  Соціальна адаптація дітей з розладом аутистичного спектру : колективний міні-проект / Білик Тетяна Петрівна // Нива знань. – 2018. – № 4. – С. 55–58.
7. Болденкова Ю. В.  Ігрова діяльність в корекційній роботі з дітьми-аутистам / Ю. В. Болденкова // Педагогіка здоров’я. – 2012. – С. 352–353. – Бібліогр. в кінці ст.
8. Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами : навчально-методичний посібник : у 9 кн. Кн. 8. Дитина з аутизмом / А. А. Колупаєва, О. М. Таранченко, Т. В. Сак [та ін.] ; за заг. ред. А. А. Колупаєвої. – Київ : Літопис–ХХ, 2010. – 38 с. – (Інклюзивна освіта).
9. Скрипник Т. В.  Методика дослідження психічних процесів у дошкільників з аутизмом : методичні рекомендації / Т. В. Скрипник. – Київ : Пед. думка, 2008. – 72 с.
10. Скрипник Т. В.  Моделювання шкільної ситуації як засіб підготовки до навчання дітей з аутизмом : науково-методичний посібник / Т. В. Скрипник ; Ін-т спеціальної педагогіки АПН України. – Київ : Пед. думка, 2008. – 104 с.
11. Сухіна І.  Психологічна модель раннього втручання для дітей з аутизмом : посібник / І. Сухіна, І. Риндер, Т. Скрипник ; Інститут спеціальної педагогіки НАПН України ; за ред. І. В. Сухіної. – Київ ; Чернівці : Букрек, 2017. – 192 с.
12. Яковлева Л. М.  Психологічний супровід дітей-аутистів / Л. М. Яковлева. – Київ : Редакції загальнопед. газет, 2013. – 120 с. – (Бібліотека “Шкільного світу”).

Гази та метеоризм – поширені проблеми з травленням, які часто виникають через розлади шлунка, харчову алергію або серйозніші проблеми.

Вони не є хворобою самі по собі, але можуть бути настільки частими, що хворий змушений звернутися до лікаря, тому що не в змозі контролювати симптоми або через те, що вони постійно ставлять його у незручне становище.

Гази породжують конкретні різновиди бактерій, які живуть у кишківнику. Вони, як правило, складаються з водню, вуглекислого газу та метану, що викликає запах, і можуть також містити сірку.

Коли кишківник здоровий, газів дуже мало, і їх зазвичай легко вивести. Але коли ви страждаєте на проблеми з травленням, скупчення бактерій у кишківнику може спричиняти жахливий запах і врешті-решт стає настільки серйозним, що викликає стрес у соціальних ситуаціях.

Цілком нормально страждати від цієї проблеми, але це може бути дуже неприємно. Ось чому в сьогоднішній статті ми хочемо поділитися 6 домашніми засобами, які можуть допомогти в лікуванні газів і метеоризму.

Чим лікувати метеоризм? Засіб від метеоризму з імбиром

Корінь імбиру використовували протягом багатьох століть, щоб контролювати розлад шлунка, зменшувати запалення й усувати гази.

Як його споживати?

Для того, щоб уникнути метеоризм після їжі, пожуйте шматок сирого кореня імбиру перед їжею.

Але найкращий спосіб скористатися його численними лікувальними властивостями – приготувати імбирний чай.

Інгредієнти

• 4 скибочки свіжого кореня імбиру
• 1 склянка води (250 мл)

Приготування

• Доведіть воду до кипіння і додайте шматочки кореня імбиру.
• Залишіть варитися на повільному вогні протягом п’яти хвилин.
• Дайте чаю трохи охолонути, процідіть рідину і пийте 2-3 рази на день.

Засіб від метеоризму з часником

Часник допомагає у травленні й бореться із запаленням, що допомагає запобігти газам і розладам кишківника.

Найкращий варіант – з’їсти сирий часник і отримати 100% вигоду від його властивостей.

Як його споживати?

• Подрібніть кілька зубчиків часнику, поки не утвориться паста, змішайте з невеликою кількістю чорного перцю і насіння кмину, залийте склянкою гарячої води.
• Процідіть рідину, дайте їй охолонути, пийте 2-3 рази на день.

Засіб від метеоризму з насінням кропу

Кріп є ідеальною травою для лікування запалення в черевній порожнині, викликаного скупченням газів у кишківнику.

Як його споживати?

• Додайте столову ложку насіння кропу (10 г) до чашки гарячої води. Варіть протягом п’яти хвилин, потім процідіть і пийте рідину.

Інший варіант: підсмажте 5 столових ложок насіння кропу (50 г), подрібніть і змішайте насіння з 5 столовими ложками цукру і насінням подорожника. Споживайте цю суміш вранці та ввечері.

Засіб від метеоризму з корицею

Антибіотичні та противірусні властивості кориці допомагають усунути бактерії, які викликають накопичення газів і жахливий запах.

Як її споживати?

Ви можете додавати мелену корицю до десертів, коктейлів тощо.

Однак найкращий спосіб отримати вигоду з кориці – приготувати чай.

Інгредієнти

• 3 палички кориці
• 1 склянка води (250 мл)

Приготування

• Покладіть палички кориці в каструлю з водою. Доведіть суміш до кипіння і відразу ж зніміть з вогню.
• Нехай суміш настоїться стільки, скільки потрібно. Пийте одну чашку на день.

Запобіжні заходи

Не пийте чай з корицею, якщо у вас виразка або гастрит, оскільки це може викликати погіршення симптомів.

Також слід уникати чаю з корицею, якщо ви вагітні або приймаєте певні ліки.

Засіб від метеоризму з м’ятою

М’ята є однією з найважливіших природних трав, вона знімає безліч проблем з травленням, у тому числі гази й метеоризм.

Як її споживати?

Рекомендуємо пожувати свіже листя м’яти при перших ознаках газів або розладу шлунка.

Однак для досягнення найкращих результатів, необхідно приготувати чай і підсолодити його медом.

Інгредієнти

• свіже листя м’яти
• 1 склянка води (250 мл)
• 1 чайна ложка меду (7,5 г)

Приготування

• Доведіть воду до кипіння, додайте листя м’яти та прокип’ятіть протягом п’яти хвилин.
• Процідіть рідину і додайте чайну ложку меду, щоб підсолодити.

Засіб від метеоризму з харчовою содою і лимоном

Поєднання харчової соди та лимонного соку є ефективним способом усунення газів і зменшення інших симптомів поганого травлення, таких як печія і запалення.

Як його споживати?

Ви можете легко зробити шипучий напій, поєднавши ці два інгредієнти.

Інгредієнти

• сік одного лимона
• 1/2 чайної ложки харчової соди
• 1/2 склянки води (100 мл)

Приготування

Ретельно перемішайте всі інгредієнти та пийте одразу.

Список рекомендованої літератури:

1. «Революція» в животі відміняється! Як боротися зі здуттям і спазмами в животі від споживання великої кількості сирих овочів і фруктів? // Фармацевт практик. – 2016. – № 7/8. – С. 48.
2. Agrawal A. Здуття живота при функціональних шлунково-кишкових захворюваннях – епідеміологія і можливі механізми / A. Agrawal, P. J. Whorwell // Медицина світу (Львів). – 2008. – № 8. – С. 68-73.
3. Белоусова, О. Метеоризм у детей и подростков (функциональное гастроинтестинальное расстройство или симптом органической патологии) / О. Белоусова // З турботою про дитину. – 2018. – № 3. – С. 6-10.
4. Квашніна Л. В. Функціональний метеоризм у дітей / Л. В. Квашніна, В. П. Родіонов // Перинатологія та педіатрія. – 2009. – № 1. – С. 89-91.
5. Коваленко А. А. Метеоризм: норма и патология / А.А. Коваленко, Т.В. Гасилина, С.В. Бельмер // Лечащий врач : журнал для практикующего врача. – 2008. – №2. – С. 38-42.
6. Марушко Ю. В. Можливості корекції функціональних порушень травного каналу у дітей / Ю.В. Марушко // Современная педиатрия. – 2008. – № 1. – С. 63-66.
7. Махов В. Метеоризм: от патогенеза к лечению / В. Махов, А. Соколова // Врач. – 2010. – № 3. – С. 20-24.
8. Минушкин О. Н. Функциональные расстройства кишечника и желчевыводящих путей. Лечебные подходы, выбор спазмолитика / О. Н. Минушкин // Лечащий Врач. – 2012. – № 2. – С. 64-67.
9. Патогенетические подходы в лечении синдрома раздраженного кишечника / Н. А. Агафонова [и др.] // Лечащий Врач. – 2011. – № 7. – С. 10-14.
10. Сучасні підходи до корекції метеоризму в дітей раннього віку / О. Г. Шадрін [та ін.] // Здоровье ребенка. – 2018. – Т. 13, № 2. – С. 38-45.
11. Ткач С. М. Симптоматические подходы к лечению абдоминальной боли и метеоризма при синдроме раздраженной кишки / С. М. Ткач // Участковый врач. – 2018. – № 2/3. – С. 15-21.
12. Ткач С. М. Симптоматические подходы к лечению абдоминальной боли и метеоризма при синдроме раздраженной кишки / С. М. Ткач // Участковый врач. – 2018. – № 2/3.
13. Усатий І. Метеоризм і його лікування / І. Усатий // Медична сестра : Професійне видання для мед. сестри, акушерки та фельдшера. – 2008. – № 3. – С. 18-20.

Джерело: https://cutt.ly/BcwKKHe

День нефролога  відзначають 27 березня. Нефрологія, як окрема медична спеціальність, відокремилася порівняно з іншими спеціальностями терапевтичного профілю  набагато  пізніше, а саме в 60-х роках 20 століття.

Нефрологія – це наука про  будову та діяльність нирок, їх хвороби,  діагностику, профілактику та лікування.

Сучасна нефрологія є результатом інтеграції різних медичних спеціальностей на новому рівні. Нефрологію неможливо уявити без участі в діагностичному та лікувальному процесах спеціалістів-рентгенологів, радіологів, морфологів, лабораторної служби.

До компетенції нефрологів належать такі захворювання: гломерулонефрит, пієлонефрит, амілоїдоз нирок,  нефропатія вагітних, природжені та спадкові хвороби нирок, ураження їх при отруєннях ( професійних, медикаментозних, побутових), при різних захворюваннях ( гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, хвороби крові ), після радіоактивного опромінення, а також хронічна недостатність нирок, стан після пересадки нирки. В діагностичних аспектах нефрологи обстежують хворих з підвищеним артеріальним тиском різного походження. Лікуванням гострої ниркової недостатності займаються реаніматологи, але майже завжди при активній участі нефрологів.

У зв’язку з цим нефролог повинен бути глибоко обізнаним у суміжних спеціальностях, працювати в тісному контакті з лікарями інших спеціальностей, насамперед – з урологами. педіатрами, акушерами-гінекологами, дерматологами, ревматологами, токсикологами, інфекціоністами та ін.

Формування нефрології як окремої галузі визначається не так частотою недуг нирок, як захворюваністю на них осіб переважно молодого віку. З виділенням нефрології поглибилися знання про давно відомі хвороби нирок, відкрито нові захворювання.

Нирки – парний орган, розташований на задній стінці черевної порожнини по обидва боки хребта. Права нирка трохи менша за ліву, розташована дещо нижче.

Діяльність нирок залежить від кількості прийнятої рідини, фізичного навантаження, температури повітря, барометричного тиску. Вона тісно пов’язана з діяльністю органів травлення, серцево-судинної системи, шкіри. Цей зв’язок особливо помітний при порушенні функцій нирок, коли відхилення  різних органів та систем стають особливо помітними.

Хвороби нирок супроводять у хворого  набряки,  біль у поперековій ділянці, зміну частоти сечовипускання та кольору сечі.

При лікувальному харчуванні хворих на нирки дуже важливо дозувати рідину, кухонну сіль та білок.

Рідини треба споживати менше при схильності до її затримки, наявності набряків. Кількість білка, тобто вживання м’яса, риби значно зменшують, коли  знижується виділення нирками продуктів його розпаду.

У профілактиці недуг нирок виділяють 3 основні завдання: запобігання гострим хворобам; переходу гострих хвороб у хронічні; запобігання прогресуванню хронічних хвороб нирок, сприяння його сповільненню та стабілізації процесів.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Аналіз результатів та прогноз діяльності ДУ “Інститут нефрології НАМН України” / М. О. Колесник [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2019. – № 3. – С. 3–16.

Иванов Д. Д. Нефрология “под микроскопом”. Фитотерапия и заболевания почек // Український медичний часопис. – 2018. – Т. 1, № 6. – С. 94–95.

Иванов Д. Д. Нефрология «под микроскопом». Функциональный почечный резерв // Український медичний часопис. – 2018. – Т. 1, № 3. – С. 68–69.

Іванов Д. Д. Нефрологія в практиці сімейного лікаря: навч.–метод. посіб. – Донецьк: Вид. Заславсьий О.Ю., 2012. – 400 с.

Кушніренко С. В. Хронічна хвороба нирок і гіперурикемія // Ліки України. – 2020. – № 3. – С. 30–34.

Морфологічна класифікація хвороб нирок (для нефрологічної практики) / В. М. Непомнящий [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 1. – С. 6–23.

Нефрология / сост. А. С. Дементьев [и др.]. – Москва: ГЭОТАР–Медиа, 2018. – 224 с. – (Стандарты медицинской помощи).

Осадчий О. Захворювання нирок і хронічна серцева недостатність: клінічні аспекти // Український медичний часопис. – 2019. – Т. 1, № 3. – С. 29–32.

Основи внутрішньої медицини (кардіологія, ревматологія, нефрологія): посібник для студентів 5–го курсу / Р. Р. Коморовський, У. С. Слаба; за ред. С. І. Сміян. – 2–ге вид., випр. і допов. – Тернопіль : ТДМУ “Укрмедкнига”, 2016. – 398 с.

Посадова інструкція лікаря–нефролога / підгот. О. Клименко // Практика управління медичним закладом. – 2020. – № 7. – С. 66–74.

Посадова інструкція лікаря–нефролога дитячого / підгот. О. Клименко // Практика управління медичним закладом. – 2020. – № 7. – С. 75–83.

Снєгірьов П. Наука – практиці: від вартості медичної послуги до актуальних проблем нефрології // Український медичний часопис. – 2019. – Т. 2, № 1. – С. 3–8.

Трухан Д. И. Нефрология. Эндокринология. Гематология: учебное пособие / Д. И. Трухан, И. А. Викторова. – Санкт–Петербург : СпецЛит, 2017. – 253 с.

Царик І. О. Фенотипи діабетичної хвороби нирок (Огляд літератури та власні дані) // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 99–105.

Час, події, люди: зб. матеріалів, присвяч. 50–річчю Харківського обл. клінічного центру ім. В.І. Шаповала / В. М. Лісовий [та ін.].; Харківський нац. мед. ун–т ННВК “Урологія і нефрологія”. – Харків: ХНМУ, 2018. – 464 с.

«Люди повинні знати, що саме через мозок, і тільки через мозок виникають наші радощі, задоволення, сміх та жарти, так само як наші прикрощі, біль, печалі та сльози. Завдяки мозку ми набуваємо мудрість і знання, бачимо та чуємо, відрізняємо потворне від прекрасного, погане від хорошого, смачне від пісного…»

Гіппократ

Гіппократ здогадався, що людський мозок є одним із найскладніших та найзагадковіших і водночас найдосконаліших творінь природи. У свій час Гіппократ та його сучасники й уявити не могли, як далеко ми просунемося у вивченні цього органу. Завдяки технологічним досягненням у нейровізуалізації, медицині, біології, психології і нейронауках в цілому ми змогли розгадати найважливіші таємниці його анатомії і функцій. Однак досі існують багато секретів і питань, на які поки що немає відповідей.

У всьому світі в рамках Всесвітнього тижня мозку (Brain awareness week) проходять заходи для спеціалістів та громадськості, які поширюють знання про діяльність мозку, про його функціонування, захворювання, особливості. В цілому тематика заходів охоплює всі напрямки сучасної неврології, нейрохірургії і психіатрії. Досвідчені фахівці у ці дні читають багато лекцій, проводять майстер–класи не тільки для медиків, біологів, психологів і психіатрів, а й для широкої аудиторії, для всіх бажаючих.

Ці заходи в рамках Brain awareness week проходять щорічно, починаючи з 1995 року. Ініціатором є Федерація європейських нейрофізіологічних громад (Federation of European Neuroscience Societies, FENS), та союз філантропів The Dana Foundation (Нью–Йорк, США). На сьогоднішній день кампанія має понад чотири тисячі партнерів у 99 країнах світу. Українська спільнота нейронаук приєдналася до Всесвітнього тижня мозку у 2010 році.

Підтримку Всесвітньому тижню мозку в Україні надає The Dana Foundation. Програмою передбачені щоденні лекції та майстер–класи від провідних нейровчених.

Головна мета цих днів, що проходять у всьому світі – популяризація знань про мозок і боротьба з розповсюдженням хвороб мозку і нервової системи. Актуальність полягає в тому, що одними із найголовніших причин смертності у всьому світі є серцево–судинні захворювання і захворювання нервової системи. Тиждень мозку триває тиждень, з 12 до 18 березня з майстер–класами і тренінгами. Участь беруть не тільки студенти медичних і біологічних факультетів, а взагалі усі бажаючі. Заходи розраховані також і для школярів. Метою є стимулювання інтересу школярів до сучасних проблем нейробіології, а саме:

1. Популяризація сучасних досягнень наук про мозок серед школярів і вчителів біології.
2. Формування наукового світогляду школярів і сприяння в усвідомленому вибори майбутньої професії.
3. Оцінка результатів самостійної наукової активності школярів у галузі вивчення мозку та заохочення авторів найкращих дослідних чи наукових робіт.

Популяризація наукових знань через розмову з професіоналами про складні проблеми важлива для формування наукового світогляду учнів та студентів, для протидії оманливим теоріям та уявам.

Ознайомчі лекції розповідають про мозок, його діяльність: як з ним правильно поводитися, щоб він якомога довше працював, як зберегти психічне та нервове здоров’я. Серед цікавих для молоді тем — чи варто вживати наркотики, на сьогодні це популярно серед молодих людей. Також лекції розповідають про те, як досліджується мозок, про сучасні методи його вивчення.

Актуальність досліджень мозку важко переоцінити, тому що за останні 20 років у світі значно зросла кількість таких тяжких захворювань, як хвороба Альцгеймера і хвороба Паркінсона. Почастішали інсульти — в Україні їх кількість в рази випереджає аналогічні показники в Європі та США. Те саме можна сказати про захворювання нервової системи.

Тобто, перед наукою стоїть багато викликів, і ми хочемо адекватно на них реагувати, оскільки наші лікарі щоденно приймають пацієнтів, спілкуються з людьми і розуміють ситуацію зсередини.

Також важливим завданням Тижня мозку є популяризація наукових знань серед населення. З цим у нас не все так добре, тому що рівень розуміння процесів, що відбуваються в організмі людини, знань про те, як потрібно поводитися зі своїм тілом, залишається низьким. Тому необхідно надавати людям наукову і достовірну інформацію.

Список рекомендованої літератури

Берсенев В. А. Сто мільярдів – у довічне користування. Як зберегти та відновити працездатність мозку / В. А. Берсенев. – К.: СМП “Аверс”, 2006. – 60 с.

Взрыв мозга // Рубежи здоровья. – 2017. – № 18. – С. 20–21.

Коваленко О. Головний мозок . Вища нервова діяльність. Клінічне дослідження вищих мозкових функцій // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2010. – № 4. – С. 10–15.

Коваленко О. Головний мозок. Кора головного мозку // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2010. – № 3. – С. 22–23.

Мозг: мышца, которую нужно тренировать. – Киев: ООО “Издательский дом “Здоровый образ жизни”, 2020. – 126 с. – (Библиотечка “ЗОЖ”: Предупреждение плюс Украина, приложение к газете “ЗОЖ”, №6, 2020 г.).

Мозг женщин стареет медленнее, чем мозг мужчин // Медичні аспекти здоров’я чоловіка. – 2019. – № 1. – С. 40.

Нейроинтерфейс и наш мозг / подгот. И. А. Евтушенко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 6. – С. 111–112.

Нейроінтерфейс: мозок + комп’ютер // Фармацевт практик. – 2020. – № 12. – С. 8–10.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга. Глава первая: Невольные движения = Reflexes of the brain. Chapter I: involuntary movements / И. М. Сеченов // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2017. – № 3/4. – С. 100–120.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга. Глава вторая. Произвольные движения = Reflexes of the brain. Chapter II. Voluntary movements / И. М. Сеченов // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2018. – № 3/4. – С. 66–101.

Столяренко А. М. Функціональні особливості головного мозку та психофізіологічних реакцій у хворих на ігрову інтернет–залежність // Медична психологія = Медицинская психология. – 2018. – Том 13, № 4. – С. 8–11.

Чому після тривалої самотності важко повернутися до соціального життя? // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 47.

Впродовж усього життя нас оточує світ, наповнений різними звуками. Одні приносять задоволення, інші умиротворення, треті – радісне збудження, четверті – чіпають до глибини душі. Є також звуки, що створюють огидну какофонію, що породжує суцільні негативні емоції. Але не кожен з нас може чути все це розмаїття завдяки наявності передбачених природою органів слуху. Проблеми в цій сфері є у багатьох, і значні. З даної причини Всесвітньою організацією охорони здоров’я було засновано знаменний день, покликаний звернути увагу громадськості на важливість збереження у людей функції вловлювати звуки. Свято носить назву Міжнародного дня охорони здоров’я вуха та слуху.

Згідно з прогнозами ВООЗ, в найближчі десятиліття кількість людей, що втратили слух, значно збільшиться в усьому світі. 

Від втрати слуху страждають люди, які чують гірше, ніж люди з нормальним слухом – поріг становить від 26 дБ і вище в обох вухах. Є декілька форм втрати слуху: легка, помірна, важка та глибока. Проблеми зі слухом можуть розвиватися в одному або обох вухах, бути вродженими або набутими. Глухота – це найважча форма втрати слуху, коли люди чують дуже мало або не чують взагалі.

Причини.

Вади слуху можуть розвиватися внаслідок деяких генетичних факторів, ускладнень під час пологів, а також в результаті інфекційних хвороб, хронічних вушних інфекцій, прийому певних лікарських засобів, впливу надмірного шуму та в процесі старіння.

Вроджені причини втрати слуху

Вроджені причини – це втрата слуху внаслідок спадкових та неспадкових генетичних факторів, а також ускладнень під час вагітності чи пологів, включно з такими:

• жінка хворіла на краснуху, сифіліс та деякі інші інфекційні захворювання під час вагітності;
• низька маса тіла дитини при народженні;
• асфіксія при народженні (недостатність кисню під час пологів);
• застосування деяких лікарських засобів під час вагітності (наприклад, аміноглікозидів, цитотоксичних препаратів, діуретиків тощо);
• важка форма неонатальної жовтяниці (жовтяниці новонароджених), яка може спричинити ураження слухового нерва немовляти.

 Набуті причини втрати слуху

Набуті причини можуть стати причиною погіршення слуху у будь-якому віці:

• інфекційні захворювання (менінгіт, кір, свинка);
• хронічна вушна інфекція (наприклад, хронічний середній отит є поширеною причиною втрати слуху серед дітей);
• скупчення ексудату (рідини) в вусі (середній отит);
• використання деяких лікарських засобів (наприклад, препаратів для лікування неонатальних інфекцій, малярії, мультирезистентного (стійкого до ліків) туберкульозу та онкологічних захворювань);
• травми голови або вуха;
• надмірний шум (наприклад, від обладнання на робочих місцях, вибухів);
• негативний вплив гучних звуків (наприклад, при використанні аудіо пристроїв, регулярному відвідуванні концертів, нічних клубів, спортивних заходів тощо);
• старіння;
• вушна сірка або сторонні предмети, що блокують зовнішній слуховий прохід.

 Профілактика

• вакцинація дітей згідно з календарем профілактичних щеплень (зокрема – щеплення від кору, менінгіту, краснухи та свинки);
• вакцинація дівчат підліткового віку та жінок репродуктивного віку проти краснухи;
• запобігання розвитку цитомегаловірусної інфекції у вагітних жінок, що передбачає дотримання правил гігієни, ранню діагностику та лікування інфекційних захворювань;
• вчасне виявлення середнього отиту у дітей, надання необхідної медичної допомоги або хірургічне втручання;
• відмова від застосування лікарських засобів, які можуть мати негативний вплив на слух, а при необхідності, застосування цих засобів тільки за призначенням та під контролем лікаря;
• рання діагностика вад слуху у новонароджених дітей, які належать до групи високого ризику (якщо у когось із членів сім’ї є вади слуху або дитина народилась з низькою масою тіла, асфіксією, жовтяницею або менінгітом), в разі потреби – призначення належного лікування;
• зменшення негативного впливу гучних звуків та шуму.

Використана література:

1. Нейман Л.В. «Анатомия, физиология и патология органов слуха и речи».
2. Швецов А.Г. «Анатомия, физиология и патология органов слуха, зрения и речи». Великий Новгород, 2006г.
3. Шипицына Л.М. «Анатомия, физиология и патология органов слуха, речи и зрения». Москва, Академия, 2008г.
4. Петрова Н.Н. Проблемы профессиональной тугоухости.: Автореф. дисс. … д-ра мед. наук. – СПб., 2010. 48 с.
5. Сыраева Н.И. К вопросу о лечении хронической сенсоневральной тугоухости / Н.И. Сыраева, С.В. Мовергоз // Успехи совр. естествознания. / 2009. 9. 201.
6. Лопотко А.И. Общепатологические аспекты повреждения волосковых клеток спирального органа // Архив патологии. – 2004. 1. 44.
7. Шахова Е.Г. Новые подходы к лечению и профилактике сенсоневральной тугоухости: Автореф. дис. … д-ра мед. наук. / Е.Г. Шахова. – М.: 2008. – 29 с.
8. Красюк А.А. Коррекция психосоматических расстройств, обусловленных кохлеовестибулярными нарушениями. Материалы 3-го Международного конгресса. Восстановительная медицина и реабилитация. – 2006. -М., 2006. 114 с.
9. Золотова Т.В. Клинико-морфологические аспекты сенсоневральной тугоухости в контексте апоптоза // Успехи современного естествознания. – 2008. 5. 24 – 25.
10. Ушной шум в практике ЛОР-врача / Гуненков А.В., Косяков С.Я. – 2012 – 28 с.

1 березня – відзначається Всесвітній день імунітету. Цей день став відзначатися спочатку медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 року з метою привернення суспільної уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю різних імунних захворювань, залучення суспільства до створення умов для збереження і зміцнення імунітету. Велика робота в цьому напрямку ведеться з імунізації – створенню штучного імунітету.

День обраний невипадково – на початку весни проблеми, пов’язані з ослабленням функцій імунної системи, виражені особливо яскраво.

Мета Всесвітнього дня імунітету – інформувати населення про значення, особливості функціонування імунної системи і способи її зміцнення (насамперед, зміна способу життя).

Саме слово «Імунітет» походить від латинського слова «immunitas» і означає – звільнення.

Імунітет – здатність імунної системи зберігати цілісність і сталість внутрішнього середовища організму.

Загальну тенденцію до підвищення імунопатологій пов’язують з впливом чинників навколишнього середовища, зокрема з погіршенням екологічної ситуації.

В силу дії ряду факторів (стрес, метаболічні порушення, гіподинамія і т. д.) загальна імунологічна опірність людей поступово знижується, що проявляється зростанням імунозалежних захворювань. Проявами порушень у роботі імунної системи є часті застуди, тривале підвищення температури, синдром хронічної втоми, больові відчуття в суглобах і м’язах, збільшені лімфовузли. Крім того, до явних ознак імунодефіциту відносять часті рецидиви або хронізацію захворювань, зокрема отоларингологічних, гінекологічних тощо. Серед тривожних ознак також можна назвати порушення сну, частий головний біль, поява висипань на шкірі.

Важливими для формування і зміцнення імунітету є  здоровий спосіб життя, достатній сон, свіже повітря, рух, загартовування, а також збалансоване раціональне харчування. Корисним буде вживання сирих овочів, фруктів та ягід, молочних продуктів, м’яса, риби, бобових, горіхів, продуктів бджільництва, зелені. А ще важливі позитивні емоції, оптимізм, гарний настрій, задоволення життям.

Зміцнювати захист свого організму за допомогою імуномодуляторів, навіть рослинного походження, можна робити тільки після консультації лікаря.

Існує також профілактика імунітету, специфіка якої полягає в тому, що, попереджаючи або своєчасно коректуючи порушення імунітету, можна запобігти виникненню захворювань багатьох органів і систем.

Система імунітету починає створюватися ще в утробі матері. І навіть після народження дитина деякий час знаходиться під захистом імунітету, отриманого від матері через плаценту, а пізніше при харчуванні материнським молоком.

Потім будь-який контакт з мікроорганізмом або алергеном запам’ятовується імунною системою і на кожен вірус або бактерію відповідь буде своя, суто специфічна.

На цьому будується система вакцинації. Організму не потрібно переносити такі важкі хвороби як поліомієліт, дифтерія, кір, коклюш та ін.

Вакцинація створює “імунну пам’ять”. Щеплені люди іноді теж хворіють, але важких ускладнень від інфекцій імунна система не допустить.

Імунітет, що накопичується протягом усього життя після перенесених хвороб або щеплень, називається набутим. Існує також вроджений імунітет – генетично успадковується несприйнятливість до хвороби.

Всесвітній день імунітету – це ще одна можливість підкреслити важливість і значущість здорового способу життя, збереження головного ресурсу людства – здоров’я. Адже здоровий імунітет дозволяє людині уникнути більшості захворювань, прожити здорове і повноцінне життя.

Використана література:

1. Анафілаксія. Монографія за редакцією проф. Кузнецової Л.В., проф. Бабаджана В.Д., проф. Зайкова С.В. та інші. – Київ. – 2014. – 228 с.
2. Літус В.І. Система імунітету за умов мікромеркуріалізму та його корекції. – Монографія. – Київ, ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2013. – 294 с.
3. Кузнецова Л.В. Оцінка антигістамінних лікарських засобів при лікуванні хворих на алергодерматози //Методичні рекомендації. – Київ. – 2013. – 31 с.
4. Імунологія. Національний підручник за загальною редакцією Кузнецової Л.В., Бабаджана В.Д.,Літус В.І. – Київ. – 2015. – 584 с.
5. Особливості діагностики та лікування кропив’янки в алергологічній практиці. – Монографія за редакцією професора Л.В.Кузнецової. – Київ. – 2012. – 68 с.
6. Кузнецова Л.В. Клінічна та лабораторна імунологія. – Національний підручник //За загальною редакцією доктора медичних наук, професора Кузнецової Л.В., доктора медичних наук, професора Бабаджана В.Д., доктора медичних наук, професора Фролова В.М. – К.ООО.: “Полиграф плюс”. – Київ. –  2012. – 922 с.
7. Клінічна імунологія та алергологія. – Навчальний посібник медичних ВНЗ ІV рівня акредитації та медичних факультетів університетів (за редакцією: член-кореспондента АМНУ, д.м.н., професора О.М.Біловола, д.м.н., професора П.Г.Кравчуна, д.м.н., професора В.Д.Бабаджана. д.м.н., професора Л.В.Кузнецової). – Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України як навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів ІV рівня акредитації (протокол № 4 від 01.10.2010) – Харків “Гриф”. – 2011. – 550 с.
8. Кузнецова Л.В. Алгоритм відбору пацієнтів для алерген-специфічної імунотерапії (АСІТ). – Методичні рекомендації (85.11/213.11) – Київ. – 2011. –  31 с.

Гайморит – запалення слизової оболонки верхньощелепної пазухи. Захворювання може бути гострим і хронічним.

Причин для розвитку гайморита багато: нежить, грип, кір, скарлатина, проблеми з зубами. Запалення верхньощелепних пазух може виникнути при потовщенні  слизової оболонки носа, викривленні носової перегородки, коли порушується відтік накопиченого слизу. А також причиною алергічного гаймориту можуть стати мікроскопічні пилові кліщі, які мешкають в сирих, теплих квартирах. Основні місця їх проживання – подушки, ковдри, перини, килими, м’які меблі.

Гострий запальний процес у гайморовій пазусі проявляється катаральним та гнійним запаленням.

При гострому гаймориті пацієнти скаржаться на закладаність носа і тиснення та біль у ділянці гайморової пазухи, що підсилюється при нахиленні голови, кашлі, чханні, а в тяжких випадках біль віддає в лобову і скроневу ділянки, корінь носа і зуби. Нерідко відмічається зниження нюху або цілковита втрата його, можливе підвищення температури тіла і порушення загального стану. На боці ураженої пазухи може бути припухлість щоки, набряк і почервоніння повік.

При хронічному гаймориті розрізняють катаральну, гнійну, полінозну, гнійно-полінозну форми. Клінічно спостерігається головний біль ( частіше у вечірній час ), закладеність носа, загальна слабкість, швидка втомлюваність, зниження або відсутність нюху на боці ураження, однобічний нежить. Із носа виділяється слизовий, серозний, гнійний вміст. В разі  загострення процесу хворі  скаржаться на біль та відчуття тиснення у ділянці гайморової пазухи.

Хронічний гайморит може ускладнитися набряком мозкових оболонок, серозним або гнійним менінгітом, абсцесом мозку.

Профілактика запальних захворювань верхньощелепних пазух має бути спрямована на правильне і своєчасне лікування як гострого, так і хронічного нежитю. Особливо важливо виявити гострі запалення додаткових пазух носа, які звичайно виникають при гострих інфекційних захворюваннях (грип, гострі катари дихального тракту), щоб своєчасним лікуванням запобігти переходу їх у хронічні форми.

Для профілактики гаймориту особливо корисне загартування носоглотки , яке проходить в два етапи. На першому етапі привчають носові ходи  до промивання теплою водою (32-35С). Після  цього переходять до промивання більш  холодною водою. Промивання носових ходів треба поєднувати з полосканням глотки. Температура води підбирається за правилом –  від нейтральної через прохолодну до холодної.

Загальнозміцнюючою дією володіють  ванни для ніг, які починають з температури води 26-28С, поступово знижуючи її на 1-2С в тиждень, і доводять до 12-14С. Після кожної процедури стопи ретельно протирають. Корисно робити контрастні ванни для ніг. В один таз наливають гарячу воду (до 40С), а в другий – холодну (18-20 С). Спочатку ноги опускають на 1-2 хвилини в гарячу воду, а після на 30 секунд в холодну. Такі зміни роблять 3-4 рази. Контрастні ванни треба робити кожен день, краще ввечері, поступово підвищуючи температуру гарячої води і знижуючи холодну.

Щоб запобігти проникненню інфекції в верхньощелепні пазухи, треба регулярно відвідувати стоматолога, своєчасно лікувати зуби та інші захворювання ротової порожнини.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

Біла Н. Ф. Одонтогенний гайморит як ускладнення хронічного періодонтиту // Одеський медичний журнал : наук.–практ.журн. – 2019. – № 1. – С. 85–90.

Гавріш О. В. Медсестринство в оториноларингології: підручник для студентів медичних (фармацевтичних) коледжів, училищ та інститутів медсестринства. – Київ: ВСВ “Медицина”, 2015. – 416 с.

Гаргин В. В. Денситометрия костной ткани стенок верхнечелюстного синуса в физиологических условиях и при различных формах хронического гайморита // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2019. – № 4. – С. 23–28.

Дєєва Ю. В. Лікування хворих на хронічний гнійний гайморит препаратом “Цифран СТ” // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. – 2018. – № 1. – С. 79–83.

Кобахидзе А. Г. Смешанный генез хронического гнойного гайморита: обоснование симультанного подхода в диагностике и выборе тактики лечения // Оториноларингология. Восточная Европа. – 2019. – Том 8, № 3. – С. 247–253.

Науменко О. М. Антимікробна терапія в оториноларингології. – Київ : Медкнига, 2016. – 104 с.

Невідкладна допомога в оториноларингології: навчальний посібник для лікарів–інтернів і лікарів–слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти / О. М. Науменко [та ін.]. – Київ: ВСВ “Медицина”, 2017. – 144 с.

Обследование оториноларингологического больного / В. Т. Пальчун [и др.]. – М. : Изд–во “Литтерра”, 2014. – 336 с.

Піонтковська М. Б. Лікування хронічних постімплантаційних гайморитів // Лучевая диагностика, лучевая терапия. – 2017. – № 4. – С. 48–53.

Романьков І. А. Дентоантральні взаємовідносини які впливають на можливість виникнення одонтогенних гайморитів // Український медичний альманах. – 2018. – № 1. – С. 126–127.

Современная антибиотикотерапия в оториноларингологии / И.Б.Анготоева [и др.] – М.: ООО ” Изд–во ” МИА”, 2014. – 56 с.

Увеит, обнаруживший гайморит / Т. А. Гюрджян [и др.] // Офтальмология. Восточная Европа. – 2020. – Том 7, № 3. – С. 360–363.

Шкорботун Я. В. Экспериментальное обоснование использования микродебридерных систем в миниинвазивной функциональной эндохирургии околоносовых пазух // Оториноларингология. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 4. – С. 346–354.

Зима – це час підвищеного травматизму. Час ожеледиці з мінімальною тривалістю світлового дня, час піку вірусних інфекцій і загострення різних хронічних захворювань. В сукупності ці фактори приводять до зниження уваги, захисних сил організму і навпаки, підвищенню травматизму. Погіршення стану проїжджої частини позначається на збільшення частоти дорожніх пригод і зростання числа постраждалих.

Найбільш часті ушкодження при цьому: черепно-мозкові травми, переломи кісток кінцівок, поєднані травми. Згідно із статистичними даними, на зимовий травматизм припадає до 15-20% захворюваності із тимчасовою втратою працездатності.

З настанням зими, з випадінням снігу частота звернень за допомогою у медичні заклади з приводу травм збільшується у декілька разів. Постраждалі переважно люди працездатного віку.

Відомо, що можливість впливу на рівень травматизму з боку медиків складає не більше 10%, а решта залежить від інших факторів, які можна розділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх факторів можна віднести екологію, стан місць помешкання, робочих зон, зон відпочинку, стан тротуарів та проїжджих частин, справності машин та механізмів тощо.

Внутрішніми факторами є дотримання техніки безпеки, принципів безпечної життєдіяльності, правил дорожнього руху, принципів тверезого способу життя.

Якщо змінити низку внутрішніх і зовнішніх факторів, можна убезпечити себе від травмування у зимовий час. І якщо перша група причин найчастіше не залежить від нас особисто, то дотримуватися внутрішніх факторів ми в змозі самі.

Значна частина травм пов’язана з громадським транспортом. Підсковзуються і падають як при вході у транспорт, так і при виході з нього. Особливо небезпечними можуть бути падіння зі слизьких сходів. Діти та молодь також полюбляють проїхатися по слизькій доріжці. В таких випадках може бути забій. Хоча і не завжди.

Найчастіше зустрічається перелом променевої кістки у відповідному місці, переломи ніг, рук, ключиці, ребер, черепно-мозкові травми тощо.

Переломи кінцівок виникають через те, що коли людина падає, вона інстинктивно виставляє вперед руку чи ногу і падає на них усією вагою свого тіла. У жінок сприяє падінню взуття на високих підборах. Найчастіше до переломів схильні люди похилого віку через вікові особливості їх скелету. Адже з віком кістки стають крихкі і навіть невеличкий удар може викликати перелом будь-якої частини тіла. Сама найтяжча за своїми наслідками травма – це перелом шийки стегнової кістки. Тому літнім людям у несприятливу погоду на вулицю краще не виходити.

Під час ожеледиці найкраще залишитися вдома, а якщо є необхідність вийти на вулицю – слід одягнути зручне взуття з плоскою підошвою, уникати поспіху, обходити небезпечні ділянки стороною, під час виходу з транспорту чи з будинку слід триматися за поручні або попросити перехожих про допомогу.

Обтяжливим фактором травматизму є стан алкогольного сп’яніння, що супроводжує травмування у третині випадків. У зимовий період алкогольне сп’яніння може стати причиною переохолодження і обмороження кінцівок.

Як потрібно правильно падати?

Якщо відчуваєте, що падаєте, потрібно постаратися присісти – так зменшиться висота падіння. Крім того, в момент падіння потрібно згрупуватися – підтягнути підборіддя до грудей, прибрати кисті рук до черева, притиснути лікті до боків. Головна умова для правильного виконання – не боятися можливих забоїв. Якщо, підсковзнувшись, ви втратили рівновагу, в жодному разі не падайте на витягнуті руки. Намагайтеся зробити поворот в сторону так, щоб впасти на бік. Так можна убезпечити хребет, таз і кінцівки від перевантажень.

Якщо доводиться падати зі сходів, важливо захистити обличчя і голову: їх слід прикрити руками. Не намагайтеся загальмувати падіння, розчепіривши руки та ноги – це лише збільшить кількість переломів.

Як запобігти можливим травмам?

Запобігання травмуванню відноситься до профілактики. Це в значній мірі знижує їх кількість. Насамперед – взуття. Щоб підошва не була слизькою, можна звернутися у взуттєву майстерню, де майстер зможе прощипувати взуття і воно не буде ковзатися. Або можна придбати протиожеледні накладки.

Не поспішати – золоте правило. Де поспіх – там проблеми. Виходити з дому варто раніше, ніж зазвичай. І якщо ви затримуєтесь – не слід переживати, декілька хвилин можуть відіграти роль у збережені здоров’я і навіть життя.

Важливо навчити дитину дотримуватися правил техніки безпеки під час катання на лижах, санчатах, ковзанах. Дорослим необхідно вміти надати першу допомогу дитині.

Увага і обережність є основними засобами для профілактики травматизму, і не тільки зимового. Пам’ятайте, що ваше здоров’я залежить від вас.

Список рекомендованої літератури

Борисова І. С. Аналіз показників травматизму в Україні та Дніпропетровській області за 2017 рік // Міжнародний медичний журнал. – 2018. – Том 24, N 3. – С. 69-72.

За кермом велосипеда: обережно, травма! // Фармацевт практик. – 2020. – № 5. – С. 1.

Зимовий травматизм: поради з профілактики та знеболювання // Фармацевт практик. – 2019. – № 11. – С. 8.

Ибрагимов Ф. И. Повреждение таза и острый респираторный дистресс-синдром у больных с тяжелой сочетанной травмой // Клінічна хірургія. – 2019. – Том 86, N 5. – С. 39-42.

Клепач М. С. 70 років заснування і розвитку ортопедо-травматологічної служби Івано-Франківщини // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2018. – N 1. – С. 89-91.

Льовкін О. А. Ультразвук-асистована техніка в невідкладній травматології // Медицина неотложных состояний. – 2018. – № 1. – С. 127-130.

Мартинюк А. Winter is Coming: про що потурбуватися на початку осінньо-зимового періоду // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 9. – С. 65-67.

Ожеледиця: правила поведінки // Журнал головної медичної сестри. – 2018. – № 12. – С. 68-69.

Ортопедо-травматологічна служба Рівненської області: ортопедо-травматологічне відділення – основний лікувально-діагностичний та організаційно-методичний центр служби / ред. Б. С. Денисюк. – Рівне, 2009. – 32 с.

Основні закономірності дитячого травматизму (за даними травмпункту Тернопільської обласної дитячої лікарні) / М. Д. Процайло [та ін.] // Хірургія дитячого віку. – 2018. – N 2. – С. 14-17.

Основні закономірності дитячого травматизму (за даними травмпункту Тернопільської обласної дитячої лікарні) / М. Д. Процайло [та ін.] // Хірургія дитячого віку. – 2018. – N 2. – С. 14-17.

Пономаренко О. В. Вибір методу реконструкції дефектів покривних тканин тулуба та кінцівок у травмованих хворих // Вісник наукових досліджень. – 2018. – N 3. – С. 62-65.

Посадова інструкція лікаря-ортопеда-травматолога І кваліфікаційної категорії (код КП 2221.2) // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 10. – С. 34-37.

Пузько В. Лікарняний із травмпункту без підпису головлікаря: чи оплачувати: запитання-відповідь // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 10. – С. 70-71.

Рой І. В. Сучасний стан і проблемні питання реабілітації в травматології та ортопедії // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2019. – № 1. – С. 52-57.

Сулима В. С. Сучасний тренд викладання дисципліни “травматологія та ортопедія”. Next Level // Травма. – 2020. – Том 21, N 2. – С. 93-99.

Фактори ризику клінічного погіршення при забоях головного мозку / М. Є. Поліщук [та ін.] // Патологія. – 2020. – Том 17, N 1. – С. 4-9.

Частота ускладнень лікування діафізарних переломів кінцівок за даними Харківської травматологічної МСЕК / О. К. Попсуйшапка [та ін.] // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2020. – N 1. – С. 20-25.

Шипков Н. Н. Неотложная травматология в очаге массового поражения при множественных и сочетанных повреждениях. – Москва: Издательство БИНОМ, 2015. – 608 с.

9 лютого в усьому світі відзначається Міжнародний День стоматолога. Незважаючи на те, що стоматологія є однією з найдавніших галузей медицини, день стоматолога є порівняно молодим професійним святом.

На початку XVIII століття П’єр Фошар заснував сучасну наукову стоматологію, як науку і професію. В Європі Міжнародний День стоматолога відзначають тільки кілька років, але з кожним роком він набуває все більшої популярності.

За даними Всесвітньої федерації стоматологів, карієс і хвороби ротової порожнини є найпоширенішими захворюваннями у всьому світі. Особливу увагу і настороженість викликає хронічне захворювання карієсом. Не випадково у всьому світі встановлені і дедалі більше виникають пам’ятні та святкові дні, призвані звернути увагу на здоров’я зубів і ротової порожнини. Наприклад, 12 вересня відзначається Всесвітній день здоров’я ротової порожнини – «World Oral Health Day», 6 березня в Сполучених Штатах Америки відзначають професійне свято – День дантиста.

Традиційно вже кілька років 9 лютого відзначають і в Україні Міжнародний день стоматолога. Відзначають це професійне свято в день святої Аполлонії (St. Apollonia).

Аполлонія – донька видатного олександрійського чиновника, яка увірувала у Христа. На думку гонителів християнства, вона подавала поганий приклад співгромадянам, які повинні були дотримуватися багатобожжя і вірити в божественне походження імператора. Аполлонію піддали жорстоким тортурам, вимагаючи зречення від християнства.

9 лютого 249 року за віру в Христа в Олександрії її було спалено живцем. Перед стратою кати вирвали їй усі зуби. Відтак народилася легенда, якщо помолитися святій Аполлонії (її канонізували 300 року), то зубний біль вгамується. Культ Аполлонії швидко поширився Європою. Її зображення були майже у кожній церкві. Аполлонію зображали молодою миловидною дівчиною зі щипцями у руках.

На початку XVIII століття, з легкої руки П’єра Фошара, який є засновником стоматології як науки та професії, Аполлонія стала покровителькою не лише людей із зубним болем, а й тих, хто покликаний цей біль усувати.

Сучасні стоматологи всього світу стурбовані проблемами вивчення таких зубних захворювань, як карієс і пародонтоз. У цьому зв’язку розробляються спеціальні теорії і комплекс практичних заходів. На семінарах, що проводяться, зокрема, в Україні, нерідко обговорюється питання про профілактичні заходи, що забезпечують здоров’я зубів. Адже попередити хворобу набагато легше, ніж лікувати.

Ніщо не вічне, і зуби, на жаль, не виняток. Від зубних лікарів залежить багато чого. Ця професія в усьому світі дуже затребувана. Чим вище майстерність стоматолога, тим менше неприємних відчуттів отримують пацієнти. І навіть у свій професійний день вони візьмуть інструмент в руки, щоб забезпечити нам гарну посмішку.

Список літератури:

1. Авдєєв І.П. Актуальне законодавство в стоматології / І.П. Авдєєв, Т.В. Бяглик, Т.В. Накряха. – Харків: Авеста, 2009.– 544 с.
2. Антоненко М.Ю. Захворювання слизової оболонки порожнини рота від теорії до практики. Довідник лікаря-стоматолога. К.: ТОВ «Бібліотека «Здоров’я України», 2013. – 648 с.
3. Борисенко А.В. Секреты лечения кариеса и реставрации зубов / А.В. Борисенко – М.: Книга плюс, 2005. – 527 с.
4. Галузевий медико-економічний стандарт надання стоматологічної допомоги на I, II та ІІІ рівнях: Амбулаторна допомога / [К.М. Косенко, Ю.М. Бахуринський, В.Я. Скиба та ін.]. – Одеса: Астропринт, 2000. – 384 с.
5. Готь І.М. Невідкладні стани та допомога при них в практиці лікаря-стоматолога / І.М. Готь. – Львів, 1996. – 102 с.
6. Данилевський М.Ф. Захворювання слизової оболонки порожнини рота / М.Ф. Данилевський, О.Ф. Несин, Ж.І. Рахній. – К., 1998. – 408 с.

Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання, небезпечне для життя. Вона має перебіг у вигляді гострого запалення верхніх дихальних шляхів, переважно ротоглотки – 90% ураження, а також носа, шкіри в місцях її ураження, очей і статевих органів. Основну загрозу, однак, представляє не запалення, а отруєння токсином, який виробляє бактерія Corynebacterium diphtheria – збудник захворювання.

Особливу небезпеку представляє токсин, до якого чутливі практично всі органи людського організму, та найбільше всього – серце, нирки, наднирники, нервова система. Отрута блокує синтез білку в клітинах, через що розвиваються небезпечні функціональні і структурні зміни, що приводять до летального наслідку. Токсин діє як локально, так і системно, якщо потрапляє у кров і лімфу. У тяжких випадках він може спровокувати міокардит або периферійну невропатію, та найчастіше через скупчення мертвих тканин у горлі та мигдаликах у хворого порушується дихання.

Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом від хворих на дифтерію або від здорових носіїв інфекції, значно рідше – через предмети побуту. Найбільш вразливими до інфекції є діти 3-7 років, проте в останні роки збільшилась захворюваність серед підлітків і дорослих.

Здорові носії патогенних бактерій менш заразні, проте відсутність у них будь-яких зовнішніх ознак їх стану не дозволяє контролювати розповсюдження ними інфекції. Адже виявити таких носіїв можливо тільки випадково під час масових диспансерних обстежень. В результаті більшість випадків зараження дифтерією зумовлено контактом зі здоровими носіями дифтерійної палички. Однак заразність на дифтерію не така висока, як наприклад, на кір. Із десяти чоловік, що контактували з хворим, інфікуватися можуть тільки один-два.

Інкубаційний період складає від 2 до 10 діб.

Дифтерія зазвичай починається з невеликого підвищення температури, незначної хворобливості при ковтанні, почервоніння і набряклості мигдаликів, формуванню на них специфічного плівчастого нальоту. Також збільшуються шийні лімфовузли. Колір плівок на мигдаликах – спочатку білий, а потім за декілька днів – сірий або жовтувато-сірий. Приблизно через тиждень захворювання або закінчується одужанням (легка форма трапляється у щеплених людей), або переходить у тяжку токсичну форму, зумовлену системною дією дифтерійного токсину.

Токсична форма дифтерії має дуже тяжкий перебіг. Вона характеризується високою температурою тіла (39-41°С), сильними головними болями, сонливістю, апатією. Шкіра стає блідою, в роті сухість. У дітей можливе багаторазове блювання і біль у животі. Набряк мигдаликів стає різко вираженим і може привести до повного закриття входу у ротоглотку. Дихання ускладнюється, змінюється голос. Шия також набрякає. Хворий може втрачати свідомість, спостерігаються судоми.

У разі появи характерного нальоту на мигдаликах проводиться лабораторна діагностика. Це робиться для виключення інших діагнозів, симптоми яких дуже схожі на дифтерійні: наприклад, ангіни різної етіології, інфекційний мононуклеоз, гострий ларинготрахеїт, різні абсцеси тощо.

Профілактика дифтерії полягає у щепленні. І це єдиний спосіб запобігти дифтерії, хоча і він не дає 100% гарантії того, що хвороба не повернеться. Людина може захворіти повторно, оскільки сформований імунітет нестійкий. Вакцина від дифтерії дозволяє організму створити антитоксичний імунітет, що не дасть хворобі перейти у більш тяжку форму. Після вакцинації імунітет сформується протягом місяця. Для попередження епідемій необхідно, щоб рівень колективного імунітету сягав 95-98%.

Вакцина проти дифтерії на сьогодні вважається безпечною. Легкі побічні ефекти у вигляді почервоніння, головного болю, незначного підвищення температури з’являються у невеликого числа людей. Глибока алергійна реакція – явище вкрай рідке. Антидифтерійна вакцина настільки вдосконалилася, що нею вакцинують недоношених діток.

Для покращення епідемічної ситуації керівництво органів охорони здоров’я повинно тримати ситуацію під контролем і в разі чого охопити населення щепленнями у осередку розповсюдження дифтерії.

Список рекомендованої літератури

Анастасій І. А. Особливості перебігу дифтерії в сучасних умовах // Актуальная инфектология. – 2017. – № 1. – С. 17-19.

Анчишкін А. Дифтерія – забута інфекція. Чи забута? / А. Анчишкін // Участковый врач. – 2017. – N 8/9. – С. 36-38.

Демецька О. У зоні особливої уваги: дифтерія // Фармацевт практик. – 2019. – № 11. – С. 18-20

Епідситуація з дифтерії та правця в Україні та можливі тенденції її розвитку / О. І. Мотика [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 5. – С. 89-90.

Крамарьов С. О. Ретроспективний аналіз історій хвороб дітей із дифтерією за період 1992-1999 років // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 4. – С. 45-50.

Малюга В. Чи може повернутись дифтерія? // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2018. – № 1. – С. 23-28

Особливості інтерналізації дифтерійного токсину резистентними та чутливими клітинами / К. Ю. Манойлов [та ін.] // Цитология и генетика. – 2018. – Том 52, N 5. – С. 41-50

Плаксивий О. Г. Дифтерія // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2018. – N 3. – С. 79-86

Ревенко Г. О. Імунна відповідь дорослих людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією, на введення дифтерійного та правцевого анатоксинів (огляд літератури) // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 1. – С. 21-25.

Ревенко Г. О. Рівень імунологічного захисту проти дифтерії населення Дніпропетровської області // Актуальная инфектология. – 2016. – № 4. – С. 43-46.

Серологічний моніторинг антидифтерійного імунітету населення Дніпропетровської області / О. П. Штепа [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, N 5. – С. 131

4 лютого 2000 року на Всесвітньому саміті проти раку було запропоновано відзначати Всесвітній день боротьби проти раку як складову частину Всесвітньої протиракової кампанії, яку запропонувала Паризька хартія. Міжнародний протираковий союз (UICC) сприяв ініціативі та до 2005 року отримав підтримку від різних партнерів та організацій, а також Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та МАГАТЕ.

З 2006 року 4 лютого стало офіційним Днем боротьби з раком.

Основна мета цього дня– це нагадати суспільству про існування такої глобальної проблеми, як онкологічні захворювання, привернути увагу до неї, нагадати, наскільки поширений та небезпечний рак і що треба робити, щоб запобігти цій хворобі, а саме – активно впроваджувати у життя заходи щодо його профілактики та ранньої діагностики, лікування.

Цікаво, що існують різні символи, які допомагають привернути увагу до боротьби проти різних форм раку. Наприклад, рожева стрічка асоціюється з раком молочної залози, помаранчева – з онкологічними захворюваннями у дітей, жовта – саркомою, блакитна – раком яєчника.

На даний момент вже відомо, що виникнення 43% ракових захворювань можна було б запобігти, орієнтуючись і дотримуючи елементарні норми здорової поведінки, такі як: огорожу доступу до куріння дітей, боротьба з курінням як таким; фізична активність; збалансована та здорова їжа; своєчасна вакцинація проти вірусів, які викликають рак печінки і шийки матки; утримання від тривалого перебування на сонці та в солярії; своєчасна діагностика і увага до власного здоров’я.

В Україні Міжнародний день боротьби проти раку відзначається досить широко. З нагоди цього Дня у лікувально-профілактичних закладах країни проводяться роз’яснювальні заходи щодо профілактики та ранньої діагностики раку, Дні відкритих дверей, на які запрошують провідних спеціалістів-онкологів, які проводять огляд населення, поширюється відповідна література.

Провідні онкологи запрошуються для участі у телевізійних та радіопередачах, під час яких нагадують про необхідність проходження профілактичних оглядів, роз’яснюють, що треба робити, щоб запобігти розвитку раку, і наскільки важлива рання діагностика. Нагадують, що має бути обов’язково включено до щорічного профілактичного обстеження: для жінок – відвідування гінеколога, мамолога, проходження мамографії, для чоловіків – уролога.

Ніхто не залишається байдужим у цей день до проблем раку. Проте, основною метою всіх заходів є те, щоб ніхто не залишався байдужим до цієї проблеми не лише у цей день, а і протягом всього року

Рак – узагальнена в побуті назва онкологічних захворювань. Назва походить від терміну «карцинома» (грец. kapkivoc – краб, рак), яку сформував Гіппократ. Виявивши зовнішню схожість пухлини з тілом краба, давньогрецький лікар використовував термін для позначення злоякісного новоутворення, що розвивається з епітеліальних клітин.

Злоякісні пухлини з’являються в організмі внаслідок порушення механізму ділення клітин (імунна система розпізнає їх як чужорідні). Пухлини можуть утворюватися у всіх тканинах та органах людського тіла. Ракові клітини поширюються кровоносним руслом і лімфотоком, утворюючи патологічні осередки (метастази) в місцях вторинної локалізації.

Небезпека для організму

Метастази мають здатність проростати в тканини органів, судин, нервів, спричиняти незворотні процеси, які призводять до летального результату. У разі відсутності лікування захворювання завжди закінчується смертю.

Рак не має негативної симптоматики на ранніх стадіях, тому вчасно виявлені ознаки захворювання можуть врятувати життя. У разі виражених симптомах раку (III-IV стадії хвороби) пухлини важко піддаються лікуванню, проте рання діагностика дозволяє вилікувати більшість видів онкології або досягти тривалої ремісії.

Фактори, що провокують розвиток раку

Фактори, що сприяють появі онкологічних захворювань, діляться на дві групи – спадкові і зовнішні. За даними офіційної медичної статистики, 70-90% мутацій у клітинах спровоковані неправильним способом життя і несприятливим ​​навколишнім середовищем:

• куріння;
• зловживання алкоголем;
• неправильне харчування;
• іонізуюче випромінювання;
• спадкова схильність;
• екологічні проблеми;
• споживання деяких БАДів (біологічно активних добавок);
• малорухливий спосіб життя;
• травми.

Існують також форми раку вірусної природи. Онковіруси – мікроорганізми, що вражають певний тип клітин і стимулюють запуск механізму патологічної трансформації тканин. Рак найчастіше виявляють у людей поважного віку, хоча в останні роки фахівці фіксують тенденція до омолодження хвороби.

Загальні ознаки онкології

Прояви онкології різноманітні й багатопланові через широку варіабельність пухлин, особливості організму людини, стадію і локалізацію захворювання. Тому онкологи ретельно вивчають усі симптоми, що сприяють вчасній діагностиці та ефективній методиці лікування.

До загальних (неспецифічних) ознак онкології зараховують низку симптомів, які наявні в інших видах захворювань. На появу і розвиток пухлини можуть вказувати:

• загальне погіршення стану;
• зниження імунітету;
• анемія;
• зміна стану шкіри;
• підвищене потовиділення;
• різка втрата ваги;
• зміни в роботі травного тракту.

Загальне погіршення самопочуття виражається в прогресивній слабкості, сонливості, зниженні працездатності, довготривалій апатії. Якщо на тлі вище зазначених ознак відбувається зменшення маси тіла, порушення травлення, локалізований біль або субфебрильна температура, потрібно терміново звернутися до лікаря.

До проявів порушень роботи органів травлення належать: діарея (пронос), констипація (запор), диспепсія (розлад шлунка), печія, нудота, метеоризм, труднощі при ковтанні, неприємні відчуття в епігастральній ділянці.

Непрямими симптомами онкології вважають: рясне потовиділення, озноб, гарячковий стан (останні ознаки часто спостерігаються при злоякісних новоутвореннях в кровотворних органах). Волосся стає тьмяним, шкіра блідне і набуває землистого або жовтуватого відтінку в зв’язку з токсичним ураженням печінки, порушенням роботи шлунково-кишкового тракту і кровоносної системи.

Місцеві ознаки онкології

Перші ознаки раку бувають різними (в залежності від виду пухлини і місця локалізації). Найлегше помітити новоутворення на шкірі (з’являються кровоточиві ранки, незагойні виразки, змінюється зовнішній вигляд родимок). Також можна самостійно виявити пухлину в молочній залозі або лімфовузлах – ущільнення, вузлик або горбик легко промацується при пальпації. Зокрема, варто звернути увагу на:

• осиплість голосу;
• хрипоту і кашель без застуди (загрозлива ознака захворювання – кашель з кров’ю);
• кровотечі (носові, шлункові, маткові, з прямої кишки).

На останніх стадіях захворювання з’являються виражені ознаки онкології – сильний біль з чіткою або розмитою локалізацією (в залежності від ступеня тяжкості ураження нервових волокон), психологічні розлади, супутні інфекції, різноманітні запалення.

Що робити, якщо виникли підозри на захворювання?

У разі наявності перших симптомів раку необхідно терміново звернутися до онколога. Регулярні профілактичні огляди дозволяють розпізнати захворювання на ранніх стадіях. Насамперед потрібно зробити мамографію і флюорографію. У разі виявлення ознак захворювання шлунково-кишкового тракту лікар призначить кольпоскопію, фіброгастроскопію.

Після появи шкірних новоутворень не відкладайте візит до дерматолога, маткових кровотечах – до гінеколога, болю в шлунку – до гастроентеролога, осиплості голосу – до ЛОРа. У разі необхідності лікар випише направлення в онкологічну клініку для поглибленого обстеження. Для точного діагностування застосовують:

• ультразвукове дослідження (УЗД);
• магнітно-резонансна томографія (МРТ);
• контрастна томографія (КТ);
• фіброгастроскопія (ФГС);
• біопсія;
• гістологічні дослідження.

Використана література:

1. Бережная Н. М. Иммунология злокачественного роста / Н. М. Бережная. –  Київ: Наукова думка. 2005. – 792 с.
2. Галайчук І. Й. Клінічна онкологія / І. Й. Галайчук. − Тернопіль: Укрмедкнига, 2003 − 274 с.
3. Давыдов М. И. Новые подходы в комбинированном лечении рака / М. И. Давыдов. – М.: Медицина, 2003. –219 с.
4. Онкологія: підручник / Ю. В. Думанський, А. I. Шевченко, I. Й. Галайчук, …та ін. ; за ред. Г. В. Бондаря, А. I. Шевченка, I. Й. Галайчука. — 2-е вид., переробл. та допов. — K. : ВСВ «Медицина», 2019. — 520 с.
5. Рак в Україні: захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби /За ред. С. О. Шалімова. Бюлетень національного канцер-реєстру України. ( дивитися щорічні №№ бюлетенів )

 

Серед різноманіття інфекційних захворювань, відомих у сучасному світі, гострі респіраторні вірусні інфекції, у тому числі грип, займають перше місце. Грип – вірусне захворювання, швидко розповсюджується повітряно-крапельним шляхом при близькому спілкуванні, розмові, кашлі, чханні. Особливу небезпеку представляють місця масового скупчення людей, переповнений громадський транспорт, великі колективи.

Захворювання на грип починається настільки гостро, що хворий може з точністю вказати день і навіть годину, коли він відчув себе погано: різкий підйом температури тіла до високих цифр, головний і м’язовий біль, різь у очах, світлобоязнь. У інших людей приєднується кашель, нежить, чхання. Хтось одужує через 5-7 днів, а комусь і двох тижнів замало. Все залежить від імунітету організму, від наявності у людини хронічних захворювань, від приєднання вторинної інфекції. Небезпеку представляють ускладнення, що розвиваються з боку ЛОР-органів, бронхо-легеневої, серцево-судинної систем, нирок, суглобів. Будь-які органи та системи організму можуть стати органами підвищеного ризику для виникнення запального процесу.

Грип – це гостра вірусна інфекція, що легко розповсюджується від людини до людини. Вірус грипу циркулює по всьому світі, і ним може захворіти будь-яка людина різної вікової категорії. Грип викликає щорічне сезонне підвищення захворюваності, пік якого приходиться на зиму, інколи на весну.

Для сезонного грипу характерна раптова поява високої температури, сухий кашель, нежить, біль у м’язах, сильне нездужання. Більшість людей одужує за тиждень без будь-якої медичної допомоги. Проте грип може привести до смерті людей із групи підвищеного ризику. Період між інфікуванням і захворюванням, відомий як інкубаційний період, триває біля двох днів.

Грип передається повітряно-крапельним шляхом, через брудні руки і здатний швидко розповсюджуватися у школах, будинках для літніх людей, у великих колективах тощо. Для запобігання передачі люди повинні прикривати рот і ніс носовою хустинкою під час кашлю, при чханні і регулярно мити руки.

При перших симптомах дуже важливо швидко зреагувати і запобігти розвиткові інфекції. Необхідно негайно звернутися до лікаря. Лікування грипу – це комплекс процедур, що дозволить знешкодити вірус і відновити нормальне функціонування організму з мінімальними ускладненнями. Проте лікування може призначити тільки лікар.

При зараженні грипом варто дотримуватися наступного алгоритму.

По-перше, хворобу не можна переносити на ногах, тому в цей період необхідно дотримуватися постільний режим і побільше спати.

По-друге, потрібно дотримуватися питного режиму. Адже під час хвороби спостерігається підвищене потовиділення, це може привести до зневоднення. Тому пити треба багато, щоб підтримати водно-сольовий баланс. Чаї, соки, морси, чисту воду – треба вживати в достатній кількості.

Також необхідно щодня проводити вологе прибирання в кімнаті, де лежить хворий, регулярне провітрювання. Ці заходи допоможуть легше перенести хворобу і сприятимуть швидшому одужанню.

Крім вищезазначених методів лікування, існує медикаментозна терапія. Прийом лікарських препаратів повинен бути усвідомленим і рекомендованим лікуючим лікарем. Самостійно приймати таблетки протипоказано. На сьогодні немає дефіциту у виборі ліків, що усувають вірусні і застудні захворювання.

Для того, щоб мінімізувати ймовірність захворіти на грип і можливість ускладнень, лікарі радять з метою профілактики робити щеплення.

Діагностика, лікування, профілактика гострих респіраторних вірусних інфекцій залишається актуальною проблемою охорони здоров’я не тільки в Україні, але й у більшості країн світу. Поява нових серотипів вірусів, високий рівень захворюваності, необхідність почати лікування у перші години після звернення хворого до лікаря – ось далеко не повний перелік труднощів, що очікують на лікарів.

Це розуміють і вчені, саме тому спеціалісти всього світу роблять усе можливе, щоб вивчити дану епідеміологічну ситуацію з приводу грипу, провести відповідні дослідження і зробити епідеміологічний прогноз.

 

Список використаних джерел

Визначено штами грипу в 2020 році // Журнал головної медичної сестри. – 2019. – N 8. – С. 53

Восемь фактов, которые необходимо знать о пандемическом гриппе (11 марта 2019 г.) // Клиническая инфектология и паразитология. – 2019. – Том 8, N 2. – С. 274-275

Грип vs ГРВІ: як розрізнити // Довідник головної мед. сестри. – 2019. – N 12. – С. 24

Грип в Україні: підсумки сезону 2018-2019 pp. і прогноз наступної епідемії = Influenza in Ukraine: the Results of the Season 2018-2019 and Forecast for the Next Epidemy / А. П. Мiроненко [та ін.] // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2019. – N 7. – С. 5-7

Грип наближається // Лабораторна справа. – 2019. – N 6. – С. 53-57

Грип та питання вакцинації дітей = Flu and vaccination issues for children / С. О. Никитюк [та ін.] // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2019. – N 3. – С. 73-76

Епідсезон 2019/2020: що треба знати про штами грипу: пам’ятка // Довідник головної мед. сестри. – 2019. – N 11. – С. 27

Клинический случай успешного лечения тяжелой внебольничной пневмонии, ассоциированной с вирусом гриппа ВН3N2 / Е. Н. Клигуненко [и др.] // Медицина неотложных состояний = Медицина невідкладних станів. – 2019. – N 3. – С. 165-168

Міжнародні дослідження механізму противірусної дії та клінічної ефективності препарату Амізон // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 1, № 1. – С. 56-57

ОРИ, грипп – инфекционные осложнения, опыт 2009-2019 гг. / В. М. Мавродий [и др.] // Сімейна медицина. – 2019. – № 5/6. – С. 19-24

Редькін Р. ГРВІ у період COVID-19: на що звернути увагу фармацевту? // Фармацевт практик. – 2020. – № 7/9. – С. 30-32

Трихліб В. І. Деякі питання щодо грипу в Україні // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, N 5. – С. 53-63

Універсальна вакцина проти грипу успішно пройшла фазу ІІ клінічних випробувань // Фармацевт практик. – 2020. – № 3. – С. 43

Чому під час грипу не варто приймати антибіотики? // Фармацевт-практик. – 2019. – № 7/8. – С. 31

Прокрастинація (від лат. procrastinare «затримка, відкладання»; від лат. procrastinatio з тим же значенням, сходить до cras «завтра» чи crastinum «завтрашній» + pro- «для, ради») — психологічний термін, що означає схильність людини відкладати неприємні завдання на потім, тяжіння до справ, що приносять більше задоволення або швидший результат.

Прокрастинатори — люди, схильні відтерміновувати виконання завдань, перекладати відповідальність на інших, працювати хаотично, без плану, або лише під натхненням чи за настання дедлайну.

Для багатьох людей відкладання чогось – це спосіб життя.  Що складніша дія чи рішення, то легше вступити до ліги прокрастинаторів. Час від часу ми всі практикуємо відкладання на поті. Сучасний світ вимагає швидкого вирішення великої кількості завдань, і люди, перебуваючи в постійній напрузі, відчувають бажання відкласти виконання справ на потім. Це призводить до того, що виконання частини справ постійно відкладається, і людина робить все в останній момент. Виникає стрес, серед основних психологічних причин якого є підсвідомий страх неуспіху, недостатня мотивація, прагнення втекти від неприємних переживань. Відкладання справ найчастіше супроводжується неспокоєм, тривогою, дратівливістю і навіть депресією.

«Феномен прокрастинації – це виключно внутрішня емоційна реакція на те, чого ми не хочемо робити», — запевняє Тім Пихиль (Tim Pychyl), автор «Рішення головоломки прокрастинації». Що більш неприємною є проблема, то більшою є ймовірність, що ви будете зволікати з її вирішенням.

Які проблеми ми відкладаємо на потім

Пихиль визначив сім ознак задач, вирішення яких ми воліємо відкласти.
1. Нудні
2. Неприємні
3. Складні
4. Незрозумілі
5. Неструктуровані
6. Від виконання яких ми не відчуваємо задоволення
7. Які не мають значення особисто для нас

На неврологічному рівні прокрастинація не має логічного пояснення – це результат роботи емоційної частини вашого мозку (лімбічна система), яка пригнічує раціональну частину (префронтальна кора).

Логічна частина вашого мозку здається в той момент, коли замість роботи ви заходите на Facebook або обираєте перегляд чергового сезону улюбленого серіалу замість прибирання вдома.

Методи боротьби

Як допомогти раціональній частині мозку перемогти в «поєдинку» над емоціями? В пошуках відповіді на це питання Кріс Бейлі впродовж року досліджував та тестував на собі багато методик особистої ефективності: працював по 90 годин на тиждень, медитував 30 хвилин щодня, місяць пив лише воду, користувався смартфоном тільки годину на день і намагався жити в повній ізоляції.

За підсумками експерименту він написав книжку «Мій продуктивний рік», де виділив п’ять продуктивних методів для боротьби з прокрастинацією.

1. Зверніться до причин прокрастинації

Подумайте, який саме з семи перерахованих вище факторів, можна застосувати до задачі, яку ви відкладаєте. Спробуйте переглянути її, зробивши привабливою для себе.

До прикладу, до процесу написання щоквартального звіту можна додати елемент гри – підраховувати скільки слів вдається написати за 20 хвилин. Якщо ж задача видається невизначеною, то ліпше розбити її на етапи.

2. Працюйте в межах свого рівня спротиву

Припустімо, вам необхідно вивчити велику наукову роботу для наступного проекту. Подумайте, чи зможете ви зосередитись на читанні впродовж години? Надто втомливо? А як щодо 30 хвилин? Скорочуйте період часу, допоки не визначите для себе комфортний відрізок часу.

3. Аби почати, а там воно й піде

Просто почніть виконувати задачу. Часто проблеми, які ми відкладаємо на потім, не настільки погані чи складні, як ми думаємо спочатку. Сам початок змушує провести підсвідому переоцінку, в ході якої ми найчастіше виявляємо менше перешкод, аніж припускали.

4. Визначте «ціну прокрастинації»

Ця тактика працює ліпше всього, коли ви відтерміновуєте великі задачі. Не варто витрачати 20 хвилин на складання переліку того, що ви не бажаєте йти на вечірню пробіжку, проте цей метод допоможе, наприклад, відкладати заощадження.

Перерахуйте всі наслідки того, що ви ніяк не можете відкрити ощадний рахунок, і ефект не змусить на себе чекати.

Також варто скласти перелік того, що ви відкладаєте в професійному та особистісному зростанні та скласти перелік «збитків» від прокрастинації.

5. Відключитися

Наші цифрові девайси – це своєрідний ріг достатку для відволікання від роботи. Іноді для того, щоб зосередитися на роботі, потрібно залишати телефон в іншій кімнаті та вимкнути wifi на комп’ютері.

А вчені Ruhr-Universität Bochum з Німеччини провели дослідження, де аналізували окремі ділянки головного мозку згідно з даними МРТ. Також всі учасники заповнили анкети, у яких було опитування щодо здатності контролювати свої заплановані справи. Дослідники виявили, що у людей, які погано контролюють і відкладають роботу, мигдалеподібне тіло було більших розмірів. А зв’язок між ним та корою головного мозку менш виражений.

 Після своїх спостережень, вони дали декілька порад, які допоможуть подолати звичку «відкладати на завтра»:

1. Починайте із найважливішого.

Насамперед виконуйте ті завдання, які є пріоритетнішими. Ймовірність досягнути успіху низька, якщо робити все й одразу.

2. Не сваріть себе за те, що не встигаєте.

Прокрастинація іноді буває корисна. Дозвольте собі розслабитись. Це дуже важливо для продуктивної роботи.

3. Візьміться за важливу справу на 15 хвилин.

Наш мозок працює так, що найважчим для нас є початок справи. Якщо ж у Вас не вийшло це зробити в перші 15 хвилин – не робіть це.

4. Встановіть власний дедлайн.

Деякі експерти радять встановити власний дедлайн, щоб спонукати себе до дії. Запишіть точний день чи годину, коли необхідно завершити роботу.

5. Складіть спеціальний список справ на випадок, коли ви не можете працювати над проектом.

У вас повинен бути список занять, якими не важко зайнятися. Наприклад, прибрати на робочому столі та інше.

6. Знайдіть мотивацію.

Тільки мотивація є тією внутрішньою силою та енергією, яка допомагає рухатись вперед. Ставте собі цілі! Не бійтесь! Займайтесь улюбленою стравою, і просто мрійте!

Використана література:

1. Бабаута Л. Нет прокрастинации [Электронный ресурс] //http://www.klex.ru/bcb (дата обращения: 12.01.2021)
2. Ковылин В.С. Теоретические основы изучения феномена прокрастинации / В.С. Ковылин // Личность в меняющемся мире: здоровье, адаптация, развитие. – 2013.– № 2 (2). – С. 22-41.
3. Трейсі Б. Зроби це зараз. 21 чудовий спосіб зробити більше за менший час. – Харків, 2016. – Книжковий клуб «КСД». – 111 с.
4. Шемякина О.О. Влияние прокрастинации на уровень стресса у студентов [Электронный ресурс] // Психология и право. – 2013. – № 4. – URL: http://psyjournals.ru/psyandlaw/2013/n4/66242.shtml (дата обращения: 12.01.2021)
5. Бесчастнов П.С. Прокрастинация [Электронный ресурс] https://stelazin.livejournal.com/108533.html (дата обращения: 12.01.2021)

За офіційними даними, в Україні щороку помирає близько півмільйона наших громадян від серцево-судинних захворювань. Зокрема, в Рівненській області це 5-6 тисяч чоловік на рік.

Щоб звести до мінімуму ризик розвитку гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу і відповідно, таких грізних ускладнень цих захворювань – як інфаркт міокарду і гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт), кожна людина повинна знати фактори ризику, усунення яких дозволить збільшити тривалість життя і зробити його найбільш комфортним.

Що це за фактори ризику?

• Підвищення артеріального тиску (вище 140/90)
• Підвищений вміст холестерину в крові (верхня межа норми – 5,0 ммоль/л)
• Підвищений вміст цукру в крові натщесерце (норма від 3,3 до 5,5 ммоль/л)
• Паління
• Надлишкова маса тіла
• Малорухливий спосіб життя
• Зловживання алкоголем
• Надмірний прийом жирної та соленої їжі

Профілактика серцево-судинних захворювань – це координований комплекс на загальному та індивідуальному рівні, спрямований на мінімізацію впливу серцево-судинних захворювань і пов’язаною з ними інвалідністю. Профілактичні заходи повинні проводитися все життя, починаючи від народження і до глибокої старості.

Всесвітня федерація серця визначила 4 прості заходи, які ми повинні застосовувати у повсякденному житті:

• Не допускайте паління в помешканні. Відмовившись від паління, ви покращите стан свого здоров’я і здоров’я ваших близьких. Встановіть правило: за кожну випалену цигарку курець виконує додаткову роботу в домі.
• Дотримуйтесь принципів здорового харчування. Ваш раціон повинен містити овочі та фрукти. Уникайте жирну, смажену і висококалорійну їжу.
• Заохочуйте фізичну активність. Обмежуйте час, яке ви з родиною проводите за комп’ютером або телевізором. Організовуйте сімейні прогулянки, походи та ігри на свіжому повітрі.
• Знайте свої цифри. Відвідайте медичний заклад або Центр здоров’я, де вам виміряють артеріальний тиск, визначать рівень глюкози і холестерину в крові, розрахують індекс маси тіла. Знаючи ваш рівень розвитку серцево-судинних захворювань, можна розробити конкретний план дій з покращення стану серця.

Дотримуючись цих правил, можна знизити ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Проте не всім захворюванням серця і судин можна запобігти.

Понад 70% всіх серцевих нападів та інсультів, що потребують екстреної медичної допомоги, виникають вдома, коли поруч є хтось із членів родини, хто може допомогти. Тому важливо знати, які заходи слід вживати, якщо інфаркт або ішемічний інсульт розвиваються вдома. Якщо ви підозрюєте, що у вашого члена родини серцевий напад або інсульт, негайно зверніться по медичну допомогу.

Ознаки серцевого нападу:

• Дискомфорт в грудній клітині, у тому числі стискаючий біль у грудях або за грудиною.
• Дискомфорт та/або біль, що розповсюджується на інші ділянки верхньої частини тіла, наприклад, на одну або дві руки, під лопатки, на спину, шию, в ділянку шлунка.
• Задишка з відчуттям або без відчуття дискомфорту у грудній клітині.
• Інші ознаки можуть включати незрозумілу слабкість, втому, занепокоєння або нервозність, холодний піт, нудоту, блювання, запаморочення і втрату свідомості.

Ознаки інсульту:

• Раптова слабкість в обличчі, в руці, в нозі, найчастіше на одній стороні тіла.
• Раптове помутніння свідомості, проблеми з мовою або з розумінням мови.
• Раптові проблеми із зором в одному або обох очах.
• Раптове порушення ходи, рівноваги, координації рухів, запаморочення.
• Раптовий сильний головний біль з невідомої причини.

Якщо ви спостерігаєте будь-яку з цих ознак, які можуть минутися, терміново викликайте швидку допомогу.

Візьміть на себе відповідальність за здоров’я свого серця і сердець ваших близьких. Зробіть своє помешкання здоровим місцем, де доступна здорова їжа, де не допускається вживання тютюну і алкоголю і де заохочується фізична активність, щоб зменшити ризик розвитку хвороб серця та інсульту.

Тільки ми самі зможемо створити в домі умови для здорового способу життя.

Луї Пастер казав, що у пляшці вина більше філософії, ніж у всіх книгах. До слів видатного французького мікробіолога варто прислухатися — у 1864 р. до Пастера звернулися французькі винороби з проханням допомогти їм у розробці засобів і методів боротьби з «хворобами вина» — змінами його смаку, прозорості, запаху та інших властивостей. Підсумком роботи вченого стала знаменита «пастеризація» та монографія «Дослідження про вино» (1866 р.).

Надмірне захоплення «винною філософією» може мати й зворотний бік: зловживання алкоголем асоційовано з підвищеним ризиком артеріальної гіпертензії та інсульту, а важке і запійне пияцтво — із високим ризиком серцево-судинних захворювань.

У той же час у нещодавно проведених дослідженнях було виявлено, що споживання алкоголю від низького до помірного пов’язано із захисною дією від серцево-судинних захворювань, а також відіграє протекторну роль щодо розвитку когнітивних порушень і деменції

У занадто малій дозі вина людина не може знайти істину, налийте їй занадто багато — і вона втратить її

Блез Паскаль, математик

Алкоголь вважають найчастішим екзогенним токсином, що зумовлює широкий спектр неврологічних, психічних і нейропсихологічних розладів. Однією з найбільш поширених форм хронічного ураження головного мозку є алкогольна енцефалопатія, яка клінічно проявляється різними варіантами неврологічних порушень.

Тривале постійне вживання алкоголю призводить до суттєвих змін у головному мозку, що вкрай погано піддаються лікуванню. Одним з основних синдромів алкогольного ураження мозку є прогресуюче порушення інтелектуальних функцій.

Натепер виявлено особливості когнітивних порушень у хворих на алкоголізм, що проявляються зниженням продуктивності пам’яті та погіршенням адекватності асоціативних зв’язків. Алкогольна залежність пошкоджує здатність до оперування складними абстрактними поняттями і знижує продуктивність запам’ятовування.

Для людини здорової та хворої вино і мед є найкращими засобами, якщо вони натуральні та якщо їх приймати правильно

Гіппократ, лікар

Вплив вживання алкоголю на когнітивні функції полягає в балансі його позитивного та шкідливого ефекту на серцево-судинну систему.

За результатами кількох досліджень встановлено, що споживання алкоголю (від низького до помірного) пов’язано із покращанням серцево-судинних функцій, меншою кількістю серцевих подій і більшою здатністю до виживаності порівняно з цими показниками у непитущих осіб та п’яниць.

Зокрема, помірне споживання червоного вина допомагає запобігти серцево-судинним захворюванням за допомогою декількох механізмів, включаючи підвищення рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності в плазмі крові, пригнічення агрегації тромбоцитів, зниження адгезії лейкоцитів, збільшення антиоксидантного плазмового потенціалу та відновлення ендотеліальної функції [2].

Відомо, що позитивний вплив червоного вина на серцево-судинну систему певною мірою зумовлений поліфенолами, кверцетином та ресвератролом. Дані епідеміологічних досліджень продемонстрували, що споживання продуктів та напоїв, багатих на природні поліфеноли, в тому числі тих, що містяться у винограді, деяких овочах, чаї та червоному вині, асоціюється з більш низькою частотою серцево-судинних захворювань і, особливо, з ішемічною хворобою серця.

Кверцетин — один з найважливіших флавоноїдів, що здатний інгібувати агрегацію тромбоцитів та справляти антигіпертензивну дію за рахунок судинорозширювальної дії на гладкі м’язи судин, а також захищати тканину міокарда від глобальної ішемії та реперфузійного пошкодження.

Врешті-решт, користь ресвератролу для серцево-судинної системи може бути пов’язана із захистом серцевих клітин від ішемічного реперфузійного ушкодження, пригніченням агрегації тромбоцитів, зниженням рівня тригліцеридів у плазмі крові та холестерину.

Якщо ви не дуже добре розбираєтеся у винах і не знаєте, який сорт обрати, зверніть увагу на Каберне-Совіньйон. Це густе, тягуче вино з яскравим ароматом чорної смородини. Завдяки високому вмісту танінів відчувається терпкість, тому вино ідеально підійде до в’яленого м’яса, качки та зрілого сиру.

Загалом, для перших домашніх дегустацій краще вибирати різні за насиченістю моносортові вина, щоб контраст допоміг відчути різницю між ними. Цікаво спробувати один і той самий сорт, але різної витримки. Трохи пізніше можна приступати до знайомства з купажами.

Але варто пам’ятати, що вже третій келих навіть дуже хорошого і дорогого вина втрачає всю свою чарівність. Тому помірність — це, мабуть, основне правило, яке допоможе отримати задоволення та не нашкодити своєму організму.

Джерело: https://fp.com.ua/articles/vino-i-zdorovya/