Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання, небезпечне для життя. Вона має перебіг у вигляді гострого запалення верхніх дихальних шляхів, переважно ротоглотки – 90% ураження, а також носа, шкіри в місцях її ураження, очей і статевих органів. Основну загрозу, однак, представляє не запалення, а отруєння токсином, який виробляє бактерія Corynebacterium diphtheria – збудник захворювання.

Особливу небезпеку представляє токсин, до якого чутливі практично всі органи людського організму, та найбільше всього – серце, нирки, наднирники, нервова система. Отрута блокує синтез білку в клітинах, через що розвиваються небезпечні функціональні і структурні зміни, що приводять до летального наслідку. Токсин діє як локально, так і системно, якщо потрапляє у кров і лімфу. У тяжких випадках він може спровокувати міокардит або периферійну невропатію, та найчастіше через скупчення мертвих тканин у горлі та мигдаликах у хворого порушується дихання.

Захворювання передається повітряно-крапельним шляхом від хворих на дифтерію або від здорових носіїв інфекції, значно рідше – через предмети побуту. Найбільш вразливими до інфекції є діти 3-7 років, проте в останні роки збільшилась захворюваність серед підлітків і дорослих.

Здорові носії патогенних бактерій менш заразні, проте відсутність у них будь-яких зовнішніх ознак їх стану не дозволяє контролювати розповсюдження ними інфекції. Адже виявити таких носіїв можливо тільки випадково під час масових диспансерних обстежень. В результаті більшість випадків зараження дифтерією зумовлено контактом зі здоровими носіями дифтерійної палички. Однак заразність на дифтерію не така висока, як наприклад, на кір. Із десяти чоловік, що контактували з хворим, інфікуватися можуть тільки один-два.

Інкубаційний період складає від 2 до 10 діб.

Дифтерія зазвичай починається з невеликого підвищення температури, незначної хворобливості при ковтанні, почервоніння і набряклості мигдаликів, формуванню на них специфічного плівчастого нальоту. Також збільшуються шийні лімфовузли. Колір плівок на мигдаликах – спочатку білий, а потім за декілька днів – сірий або жовтувато-сірий. Приблизно через тиждень захворювання або закінчується одужанням (легка форма трапляється у щеплених людей), або переходить у тяжку токсичну форму, зумовлену системною дією дифтерійного токсину.

Токсична форма дифтерії має дуже тяжкий перебіг. Вона характеризується високою температурою тіла (39-41°С), сильними головними болями, сонливістю, апатією. Шкіра стає блідою, в роті сухість. У дітей можливе багаторазове блювання і біль у животі. Набряк мигдаликів стає різко вираженим і може привести до повного закриття входу у ротоглотку. Дихання ускладнюється, змінюється голос. Шия також набрякає. Хворий може втрачати свідомість, спостерігаються судоми.

У разі появи характерного нальоту на мигдаликах проводиться лабораторна діагностика. Це робиться для виключення інших діагнозів, симптоми яких дуже схожі на дифтерійні: наприклад, ангіни різної етіології, інфекційний мононуклеоз, гострий ларинготрахеїт, різні абсцеси тощо.

Профілактика дифтерії полягає у щепленні. І це єдиний спосіб запобігти дифтерії, хоча і він не дає 100% гарантії того, що хвороба не повернеться. Людина може захворіти повторно, оскільки сформований імунітет нестійкий. Вакцина від дифтерії дозволяє організму створити антитоксичний імунітет, що не дасть хворобі перейти у більш тяжку форму. Після вакцинації імунітет сформується протягом місяця. Для попередження епідемій необхідно, щоб рівень колективного імунітету сягав 95-98%.

Вакцина проти дифтерії на сьогодні вважається безпечною. Легкі побічні ефекти у вигляді почервоніння, головного болю, незначного підвищення температури з’являються у невеликого числа людей. Глибока алергійна реакція – явище вкрай рідке. Антидифтерійна вакцина настільки вдосконалилася, що нею вакцинують недоношених діток.

Для покращення епідемічної ситуації керівництво органів охорони здоров’я повинно тримати ситуацію під контролем і в разі чого охопити населення щепленнями у осередку розповсюдження дифтерії.

Список рекомендованої літератури

Анастасій І. А. Особливості перебігу дифтерії в сучасних умовах // Актуальная инфектология. – 2017. – № 1. – С. 17-19.

Анчишкін А. Дифтерія – забута інфекція. Чи забута? / А. Анчишкін // Участковый врач. – 2017. – N 8/9. – С. 36-38.

Демецька О. У зоні особливої уваги: дифтерія // Фармацевт практик. – 2019. – № 11. – С. 18-20

Епідситуація з дифтерії та правця в Україні та можливі тенденції її розвитку / О. І. Мотика [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 5. – С. 89-90.

Крамарьов С. О. Ретроспективний аналіз історій хвороб дітей із дифтерією за період 1992-1999 років // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 4. – С. 45-50.

Малюга В. Чи може повернутись дифтерія? // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2018. – № 1. – С. 23-28

Особливості інтерналізації дифтерійного токсину резистентними та чутливими клітинами / К. Ю. Манойлов [та ін.] // Цитология и генетика. – 2018. – Том 52, N 5. – С. 41-50

Плаксивий О. Г. Дифтерія // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2018. – N 3. – С. 79-86

Ревенко Г. О. Імунна відповідь дорослих людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією, на введення дифтерійного та правцевого анатоксинів (огляд літератури) // Актуальна інфектологія. – 2018. – Том 6, N 1. – С. 21-25.

Ревенко Г. О. Рівень імунологічного захисту проти дифтерії населення Дніпропетровської області // Актуальная инфектология. – 2016. – № 4. – С. 43-46.

Серологічний моніторинг антидифтерійного імунітету населення Дніпропетровської області / О. П. Штепа [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, N 5. – С. 131