Категорія: Статті Page 5 of 7

Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр 24 і 25 червня проводить тренінг «Діагностика туберкульозу в сучасних умовах. Лікування та супровід хворих на туберкульоз в практиці сімейного лікаря». Навчання проводяться для лікарів загальної практики – сімейної медицини та терапевтів.

До тренінгу приєдналась також обласна медична бібліотека. Бібліотечні працівники Наталія Цубан та Лариса Федорчук інформаційно забезпечили лікарів на тренінгу, надавши їм найновіші книги та журнальні статті з даної тематики з фондів медичної бібліотеки.

Лікарі отримають ґрунтовні знання щодо діагностики та лікування хворих на туберкульоз. Адже давно відомо, що туберкульоз є небезпечною соціальною хворобою. Доведено, що лише невелика частина населення є у групі ризику щодо туберкульозу. Туберкульоз може розпочатися через незадовільні умови життя, недостатність харчування, зниження опірності організму внаслідок різноманітних причин, спадкову схильність, часті простудні, хронічні захворювання, СНІД, непосильну праця, антисанітарні умови життя, постійний контакт з хворим відкритою формою туберкульозу, зловживання алкоголем, наркотиками, палінням тощо.

Щоб вчасно виявити туберкульоз у пацієнта, його сімейний лікар повинен вчасно скеровувати пацієнта на щорічне флюорографічне обстеження легенів. Особливо необхідно стежити за проходженням рентгенологічного контролю членами родини, де є хворі з будь-якими легеневими захворюваннями.

Адже вчасне виявлення туберкульозу є головним фактором для ефективного лікування та профілактики його поширення серед людей.

Днями в медичній бібліотеці Рівненська медична академія на чолі з Софією Ігорівною Дундюк-Березіною, викладачем стоматологічних дисциплін, та студентками другого курсу провели масовий захід для дорослої аудиторії, присвячений запобіганню стоматологічних захворювань.

Найнеобхідніша умова для здоров’я зубів та ясен – це підтримка правильної гігієни ротової порожнини. Здорові зуби – це приваблива зовнішність, впевненість та гарне самопочуття. Від стану ротової порожнини залежить здоров’я нашого організму.

Щоденна профілактика, у тому числі правильне чищення зубів, дозволяє запобігти розвитку захворювань ротової порожнини.

Між регулярними візитами до стоматолога кожен із нас має дотримуватися простих рекомендацій, що значно зменшують ризик розвитку карієсу, пародонтозу та інших захворювань ротової порожнини.

Як відбувається профілактика у дорослих?

Профілактика карієсу допомагає зберегти здорові зуби та ясна. Кожні півроку проходити профогляд. Щодня зранку та ввечері чистити зуби, найкраще всього м’якою щіткою. Напрямки руху щiтки повиннi бути рiзнi: горизонтальнi, вертикальнi, подовжнi та поперечнi по жувальних, зовнiшнiх i внутрiшнiх поверхнях зубiв.

Чищення займає мiнiмум 1,5-2 хвилини для того, щоб лiкувальнi компоненти, які мiстяться в зубних пастах, встигли проникнути до емалі зуба або слизової оболонки порожнини рота. Зубну пасту бажано використовувати з фтором, поскільки фтор захищає зуби від карієсу.

Після кожного прийому їжі бажано використовувати ополіскувач або просто полоскати рот теплою водою. Також використовують засоби, призначені для гігієни рота, наприклад, зубну нитку. Кожен місяць змінюйте зубну щітку.

Пам’ятайте, що лікування і профілактика захворювань ясен найбільш ефективні на початку хвороби.

Сьогодні ми знову відчули себе дітьми, легкими і грайливими, наче метелики. А все тому, що до нас на майстер-клас завітали діти з 4 школи, з загону «Смайлик», котрі відвідують дитячий шкільний табір. І виготовляли ми з ними саме метеликів, які ніби символізують літо, з його яскравістю, безтурботністю, легкістю.

Та все-таки навіть влітку ми не забуваємо, що перш за все ми є науковою медичною бібліотекою, покликання якої нести знання. Тому до дітей з Рівненської медичної академії завітали студенти 2 курсу спеціальності «Зубні гігієністи», на чолі з Софією Ігорівною Дундюк-Березіною. Вони докладно і доступно розповіли дітям про гігієну ротової порожнини.

А ще подарували на завершення діткам смачні і корисні смаколики.

Всесвітній день донора крові відзначається 14 червня. У цей день у 1868 р.  народився  Карл Ландштейнер, австрійський лікар, імунолог, лауреат Нобелівської премії за відкриття груп крові людини.

З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальний метод став швидко розвиватися. Перше пареливання з урахуванням груп сумісності зроблено у 1909 р. американським хірургом Дж. Крайл.

Разом з відкриттям К.Ландштейнера, крупною історичною подією є пропозиція В.А. Юревіча і Н.К. Розенгарта у 1910 році, а також А. Юстена з Брюсселя у 1914 році для запобігання згортанню крові при переливанні додавати до неї цитрат натрію. Цей метод значно спростив техніку переливання.

Всесвітній день донора координується та фінансується такими великими організаціями, як Всесвітня Організація Охорони здоров’я, Міжнародна Асоціація організацій донорів крові, Міжнародна Федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця і Міжнародне Співтовариство Переливання Крові. Всі разом вони представляють 192 держави, 181 національне співтовариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 50 добровільних організацій донорства крові та фахівців з переливання крові з усього світу.

Всесвітній день донора – це унікальна можливість віддячити цих особливих людей, що добровільно віддають свою кров. Донори регулярно здають свою кров, даючи можливість усім пацієнтам, що вимагають переливання, одержати здорову кров.

Можливості переливання безпечної крові в різних країнах  далеко не однакові. У значній мірі вони залежать від наявності належної програми безпечного донорства крові.

Країни з більш високим рівнем доходу на душу населення мають більш високі показники донорства та більше число добровільних, безоплатних донорів, що, як показує практика, є найбезпечнішими донорами.

Потреби в крові виникають в результаті отриманих травм або опіків, у ході операцій на серці або пересадки внутрішніх органів, від ускладнень під час вагітності та пологів, а також при проходженні лікування за допомогою продуктів крові при лейкемії, раку або інших захворюваннях.

З урахуванням  старіючого населення, а також успіхів медицини в області деяких видів лікування і методик, для яких потрібне переливання крові, попит на кров у країнах  продовжує рости.

Кров є складною речовиною, яку можна розкласти на багато складових частин. Основними компонентами крові є червоні клітки, тромбоцити та плазма, що, у свою чергу, складається з ряду протеїнів.

Усі ці компоненти мають різне призначення та використовуються в залежності від групи крові пацієнта і стану його здоров’я.

Червоні кров’яні клітки можна зберігати тільки 35 днів, а тромбоцити – тільки 5 днів, тому  вкрай необхідно регулярне поповнення запасів свіжої крові.

Усього лише півлітра донорської крові може врятувати життя трьох людей.

Щоб стати донором потрібно: вік від 18 до 60 років; вага  не менш 50 кг. Причини тимчасової заборони від донорства: після ОРЗ – 1 місяць; після щеплень – 1 місяць; після операції, народження дитини – 1 рік; після татуювання або пірсингу – 1 рік.

Причини постійної заборони від донорства: захворювання крові; перенесені або наявні вірусні гепатити; короткозорість більше 6 діоптрій; психічні захворювання; алкоголізм та наркозалежність; гіпертонічна хвороба.

Максимальний об’єм зданої одноразово крові не перевищує 450 мл.

Повне відновлення складу крові відбувається протягом 30-40 днів.

Для здорової дорослої людини процес кровоздачі абсолютно безпечний та не наносить шкоди організму.

Більшість медиків вважає, що донорство корисне і сприяє омолодженню організму донора.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Андреев С. И. Кондиционирование потенциального донора // Медицина неотложных состояний = Медицина невідкладних станів. – 2018. – № 5. – С. 189–190.

Андреев С. И. Роль трансплантат–координатора: беседа с семьей потенциального донора // Медицина неотложных состояний = Медицина невідкладних станів. – 2018. – № 5. – С. 184–188.

Бойко Т. Організовуємо роботу з донором крові: зразок СОП // Довідник головної мед. сестри. – 2019. – № 12. – С. 11–18.

Бублий Ю. С. Оценка когнитивного, депрессивного и тревожного состояний у первичных доноров крови = Assessment of cognitive, depressive and anxiety disorders in primary blood donors / Ю. С. Бублий // Гематология. Трансфузиология. Восточная Европа. – 2019. – Том 5, № 2. – С. 177–182.

Времена года и повышение активности аланинаминотрансферазы у доноров крови / И. Г. Чемоданов [и др.] // Гематология. Трансфузиология. Восточная Европа. – 2019. – Том 5, № 1. – С. 30–33.

Гуторова Н. Безоплатне донорство крові та її компонентів як благодійність роботодавців // Український медичний часопис. – 2020. – № 4. – С. 8–10.

Державна служба України з питань праці. Пільги для донорів крові. Офіційно / Державна служба України з питань праці // Журнал заступника головного лікаря. – 2019. – № 4. – С. 61.

Дерпак Ю. Ю. Диагностика нарушений обмена микроэлементов у активных доноров крови // Гематология. Трансфузиология. Восточная Европа = Hematologe. Transfusiology. Eastern Europe. – 2018. – Том 4, № 4. – С. 482–487.

Ільющенкова К. О. Договір як підстава виникнення правовідносин донорства = A Contract as a Ground for Legal Relations of Donation Emergence / К. О. Ільющенкова // Медичне право. – 2018. – № 1. – С. 22–31.

Квіт Н. М. Правове регулювання поняття біологічних матеріалів як складової біобанку та їх співвідношення з анатомічними матеріалами = Legal regulation of the biological materials concept as an integral part of a biobank, and their relation with anatomical materials / Н. М. Квіт // Медичне право. – 2019. – № 2. –  С. 35–46.

Кравченко Л. Донор у закладі: надаємо пільги та оплачуємо відсутність // Управління закладом охорони здоров’я. – 2019. – № 3. – С. 21–24.

Красавцев Е. Л. Характеристика доноров, у которых выявлены HBsAg и aHCV // Клиническая инфектология и паразитология. – 2018. – Том 7, № 2. – С. 266–271.

Пам’ятка для донора крові // Довідник головної мед. сестри. – 2020. – № 8. – С. 37.

Перехрестенко П. М. Стан служби крові України у 2018 р. // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 2, № 1. – С. 23–25.

Телець Ю. Група крові не на рукаві: 4 кейси визначать, чи вмієте ви працювати з донорами // Довідник головної мед. сестри. – 2020. – № 8. – С. 29–36.

Ухвалено стратегію розвитку національної системи крові // Практика управління медичним закладом. – 2019. – № 4. – С. 19–20.

Фармакологическая протекция органов на донорском этапе / Р. П. Лавринюк [и др.] // Біль, знеболювання і інтенс. терапія. – 2019. – № 4. – С. 45–55.

Шпуганич І. І. Анонімність донорства: національне правове регулювання та міжнародний досвід // Медичні перспективи. – 2020. – Т. 25, № 3. – С. 198–204.

Як стати донором // Журнал головної медичної сестри. – 2018. – № 6. – С. 66–69.

8 червня проводиться Всесвітній тиждень серцевого ритму. Проходить з вівторка першого повного тижня червня. Мета – поліпшення діагностики, лікування і якості життя тих, хто страждає на аритмію. Ці червневі заходи у першій декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

Наше серце скорочується в середньому від 60 до 90 разів на хвилину. Воно працює і качає кров протягом усього життя.

Для здорового функціонування серце повинне скорочуватись через однакові проміжки часу. Якщо частота, ритмічність і черговість серцевих скорочень змінюється, це називають порушенням серцевого ритму або аритмією. На перший погляд в аритмії немає нічого небезпечного чи страшного. Проте якщо серце скорочується частіше, ніж необхідно, воно зношується набагато швидше.

Якщо ж навпаки, воно скорочується повільніше, виникає проблема у забезпеченні достатнього руху крові та кисню в організмі. Існують також групи аритмій, що значно підвищують ризик інсульту або хронічної серцевої недостатності.

Як зрозуміти, що у вас аритмія?

Зазвичай ми не звертаємо уваги на биття серця, не відчуваємо його. Це означає, що жодних проблем із найважливішим органом у нас немає. Проте при аритмії не зважати на власне серцебиття буде важко. Адже аритмія супроводжується болем або дискомфортом в області серця. Прискорюється або сповільнюється серцебиття, ритм роботи серця є нерегулярним, з’являється відчуття задухи, недостатності повітря. Можуть траплятися періодичні запаморочення, втрата свідомості.

Не завжди на початковій стадії існують відчутні симптоми порушення ритму серця. Хвороба може протікати безсимптомно, а ускладнення бувають важкими (інфаркт, інсульт, тромбоемболія легеневої артерії тощо). Тому огляди у лікаря-кардіолога та своєчасна електрокардіограма дуже важливі для профілактики.

Причини аритмії

Найчастіше причинами виникнення аритмії є підвищений тиск (артеріальна гіпертензія), ішемічна хвороба серця (сюди входять також її прояви: інфаркт міокарда, стенокардія), серцева недостатність, міокардит. Спровокувати аритмію можуть знижений або підвищений вміст електролітів у крові (калій, магній, натрій, кальцій), захворювання ендокринної системи, цукровий діабет, хвороби дихальної системи, часті стреси.

Причиною може бути також зловживання тютюном, алкоголем, антибіотиками, наркотичними речовинами і навіть кофеїном. Оскільки спектр хвороб, котрі викликають порушення серцевого ритму, є досить широким, то для визначення першопричини необхідне якісне і детальне обстеження. Лише після нього лікар зможе поставити діагноз, включаючи вид і ступінь аритмії.

При порушеннях серцевого ритму уникнути тяжких ускладнень, своєчасно їм запобігти можна лише одним шляхом – регулярними оглядами у лікаря-кардіолога. Це дозволить розпізнати проблему ще до того, як з’являться симптоми. Лікування в такому разі буде значно ефективнішим.

Список використаної літератури

1. Ардашев В.Н. Лікування порушень серцевого ритму. – М.: Медпрактика-му, 2005.
2. Андрєєв Н.А. Аритмії серця. Діагностика / Н.А. Андрєєв, К.К. Пічкур. – М .: Зинатне, 1985. – 239 c.
3. Сычев О.С. Основные принципы ведения пациентов с желудочковыми аритмиями // Здоров’я України. – 2009. – №10. – С. 33–35.
4. Руководство по нарушениям ритма сердца / Под ред. Е.И. Чазова, С.П. Голицына. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2010. – 416 с.
5. Суправентрикулярні пароксизмальні тахікардії: стандарти діагностики, невідкладної допомоги та профілактики згідно з даними доказової медицини // Внутрішня медицина. – 2007. – №2. – С. 28–34.

У першу п’ятницю червня відзначають Європейський день зубних техніків. Це свято було засноване Європейський об’єднанням стоматологів –ортопедів з метою популяризації престижу професії стоматолога та сучасниї інноваційних стоматологічних технологій та послуг.

Для популяризування професії зубного техніка – це важливий день, адже цю професію дуже часто плутають з професією стоматолога або зубного лікаря. Але зубний технік майже не зустрічається з пацієнтами, він не лікує, а виготовляє протези та ортодонтичні апарати. Саме зубний технік забезпечує для пацієнта новий функціональний стоматологічний пристрій і впевненість, яка приходить з ідеальними естетичними рішеннями для кожної людини.

Рівненська обласна наукова медична бібліотека щиро вітає зубних техніків з їх професійним святом та бажає, щоб ваша сумлінна праця та терпіння увінчалися визнанням, шаною і достатком, а тепло людської вдячності і поваги зігрівало вас і додавало сили та енергії, впевненості у собі та справі, якою займаєтесь!

Сьогодні, 1 червня, в Україні і світі відзначається радісне і веселе дитяче свято – Міжнародний день захисту дітей.

День захисту дітей – це нагадування суспільству про необхідність захищати права дитини, щоб усі діти росли щасливими, навчалися, займалися улюбленою справою і в майбутньому стали чудовими батьками та громадянами своєї країни.

Історія свята

День захисту дітей офіційно був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Саме тоді у Парижі відбулася спеціальна сесія Міжнародної демократичної федерації жінок, на якій і було ухвалено рішення заснувати міжнародний День захисту дітей. Це було зумовлено тим, що після Другої світової війни багато неповнолітніх по всьому світу залишилися сиротами, без даху над головою, їжі і з різними захворюваннями.

Уперше День захисту дітей відзначався у 1950 році в 51 країні світу. А вже в 1989 році ООН представила Конвенцію з прав дитини.

В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року.

Символ свята

Офіційним символом Міжнародного дня захисту дітей є спеціальний прапор. На зеленому тлі, що символізує гармонію і родючість, навколо Земної кулі зображено 5 фігурок людей. Ці фігурки символізують єдність усіх рас і народів, а зображення Землі – символ спільної домівки.

Як відзначають День захисту дітей

У день захисту дітей противники абортів проводять численні акції на захист права ненароджених дітей на життя. Мета таких заходів – привернути увагу широкої громадськості до проблеми абортів.

У цей день проводяться різноманітні розважальні заходи та благодійні акції, концерти, змагання, конкурси, подарунки, лекції, виставки, демонстрація фільмів, виступи артистів і аніматорів.

Потрібно пам’ятати, що День захисту дітей — це не просто веселе свято для самих діток, а й нагадування дорослим про необхідність захищати права дитини, щоб діти росли здоровими і щасливими, вчилися і займалися улюбленою справою.Джерело: https://bit.ly/34AJWMT 

Міжнародний день розсіяного склерозу був встановлений Міжнародною  федерацією  розсіяного склерозу.

Серед хвороб нервової системи розсіяний склероз (РС) з його мінливим перебігом займає четверте місце за поширеністю після гострих порушень мозкового кровообігу, епілепсії та паркінсонізму, а в молодому віці – друге місце після епілепсії. В усьому світі налічується близько 3 млн хворих на РС. Спостерігається  тенденція до  подальшого зростання поширеності захворювання на РС  у різних країнах Європи та Північної Америки. До того ж вона неоднакова в різних регіонах земної кулі: найнижча в зоні екватора і збільшується з віддаленням від нього на північ. Усю територію України слід віднести до зони середнього ризику поширення РС.

Розсіяний склероз – прогресуюче захворювання, пов’язане з дегенерацією мієліну. Воно вражає зоровий нерв, а також головний і спинний мозок. Організм виробляє антитіла на власну нервову систему, що порушує та руйнує мієлін (захисну плівку нерва, його ізоляцію, яка не дозволяє губитися сигналу). Цей процес порушує взаємозв’язок між мозком та іншими частинами тіла. Зрештою пошкоджуються самі нерви, а це незворотний процес, що призводить до порушення основних функцій людини – пересування, координації, чутливості, зору.

У багатьох країнах РС є  основною причиною інвалідності в осіб молодого віку. Понад  60% пацієнтів із РС протягом 20 років стають недієздатними внаслідок цього захворювання. РС накладає значний відбиток на якість життя пацієнтів, їхньої родини, а також призводить до значних економічних витрат. РС  уражає людей молодого віку, негативно впливаючи на кар’єру, пошук партнера, народження дітей.

Діагностика РС дуже складна, бо немає специфічних ознак, які б дали змогу розпізнати його в початковій стадії. У ранній стадії демієлінізуючим процесом уражаються нервові волокна зорового аналізатора, пірамідних шляхів, задніх канатиків спинного мозку. Щоб уточнити інтенсивність демієлінізуючого процесу, у початковій стадії  захворювання проводять клінічні спостереження, повторні огляди хворих, застосовують нейрофізіологічні методи дослідження зорових, рухових і чутливих функцій. Для пізньої стадії хвороби характерні три симптоми: ритмічне скорочення очних яблук при відведенні їх у сторону, особливе тремтіння рук та зміна вимови.

Фундаментальні дослідження в галузі імунології, біохімії, генетики зробили вагомий внесок в розуміння патологічної фізіології РС, визначення основних джерел і етапів ушкодження тканини мозку, уточнення механізмів розвитку демієлінізуючого процесу. Це сприяло розробці нових терапевтичних підходів, здатних впливати на розвиток патологічного процесу в разі РС, що дало можливість реально підвищити якість життя пацієнтів, збільшити терміни збереження ними працездатності.

Хворі на РС потребують постійного медичного нагляду, періодичних обстежень і проведення комплексних терапевтичних заходів.

Лікування хворих на РС проводять так, щоб можна було впливати на різні ланки ушкоджених центральних рухових систем.

Важливе значення має правильне і раціональне харчування хворих, яке повинне компенсувати нестачу речовин, потрібних для синтезу мієліну. Воно повинно бути різноманітним, вітамінізованим, з широким набором продуктів як  тваринного, так і рослинного походження. Переважати має білкова дієта, в основному м’ясо-молочні продукти, а також овочі та фрукти.

Цілеспрямована реабілітація є частиною медичного лікування і розкриває широкі можливості для організації допомоги хворим на розсіяний склероз.

Список рекомендованої літератури:

COVID 19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль? // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 13.

Бараненко О. М. Розсіяний склероз і вагітність // Український медичний часопис. – 2020. – № 4. – С. 33–37.

Боженко М. І. Больові синдроми як важливий елемент у формуванні структури якості життя пацієнтів із розсіяним склерозом // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2020. – Т. 8, № 1/2. – С. 98.

Гичка К. М. Зміна глікозильних детермінант імуноглобулінів у хворих на розсіяний склероз як діагностичний маркер захворювання // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 1. – С. 43–50.

Западнюк Б. В. Чи можна вилікувати розсіяний склероз? // Практикуючий лікар. – 2019. – № 1. – С. 62–63.

Колпаков Є. Розсіяний склероз – вирок для українців? // Практика управління медичним закладом. – 2018. – № 5. – С. 64–65.

Копчак О. О. Особливості когнітивних порушень у хворих на розсіяний склероз // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 1. – С. 93–101.

Кривецька І. І. Стан когнітивних функцій у хворих на розсіяний склероз із супутньою патологією щитоподібної залози: тези доповідей науково–практичної конференції з міжнародною участю “Ендокринні та неврологічні захворювання: проблеми коморбідності” (13–14 вересня 2018 року, м. Чернівці) // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2018. – Т. 14, № 4. – С. 145.

Негрич Н. О. Алгоритм використання комплексу лабораторних біомаркерів у хворих на розсіяний склероз із діагностичною та прогностичною метою // Міжнародний неврологічний журнал. – 2018. – № 3. – С. 32–40.

Негрич Т. Больові та вертеброгенні синдроми у хворих на розсіяний склероз (огляд літератури) // Медичні науки : праці наукового товариства ім. Т. Шевченка. – 2018. – Т. 52, № 1. – С. 46–56.

Особенности поражения зрительного нерва и сетчатки у пациентов с рассеянным склерозом / Т. В. Качан [и др.] // Офтальмология. Восточная Европа. – 2020. – Том 10, № 3. – С. 328–335.

Пирогова В. І. Медико–соціальний портрет жінок репродуктивного віку, хворих на розсіяний склероз // Здоровье женщины. – 2019. – № 10. – С. 16–21.

Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 54–57.

Розсіяний склероз ізсередини: проблеми пацієнтів та можливі шляхи їх подолання. За матеріалами 3–го Форуму груп захисту інтересів пацієнтів (11 вересня 2019 р., Стокгольм, Швеція) // НейроNEWS. – 2019. – № 9. – С. 20–22.

Розсіяний склероз: не будь за бортом життя // Фармацевт практик. – 2019. – № 5. – С. 21.

Рудковська О. Д. Розсіяний склероз: новий погляд на етіопатогенез та лікування // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 6. – С. 69–72.

Соколова Л. І. Взаємозв’язок між рівнем спастичності та втомою у хворих на розсіяний склероз // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2020. – Т. 8, № 1/2. – С. 85.

Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо–ремітуючим розсіяним склерозом // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 49–53.

Хіміон Л. В. Системний червоний вовчак та розсіяний склероз: два захворювання чи одне? // Сімейна медицина. – 2018. – № 4. – С. 32–39.

Шульга О. Д. Структурні зміни головного мозку на етапі клінічно ізольованого розсіяного склерозу // Український неврологічний журнал = Ukrainian neurological journal. – 2019. – № 1. – С. 26–30.

Всесвітній день щитовидної залози був заснований в 2008 році в рамках кампанії, що проводиться Європейською Асоціацією Щитовидної Залози (European Thyroid Association) і Американською Асоціацією Щитовидної Залози (American Thyroid Association), з метою підкреслити поширеність захворювань щитовидної залози, зосередити увагу на нагальну необхідність в освітніх і профілактичних програмах, а також підвищити обізнаність про нові методи лікування.

Щитоподібна залоза виробляє гормони тироксин та трийодтиронін, які беруть участь у регуляції низки біохімічних процесів, у тому числі — адаптації інтенсивності обміну речовин до потреб тіла в даний момент.

Гормони щитоподібної залози діють на всі клітини тіла, і впливають на такі процеси:

• інтенсивність обміну речовин і поглинання в кишківнику
• адаптація до температури довкілля
• поглинання ліпопротеїнів клітинами (тобто від них залежить і рівень холестерину)
• робота серця і периферичних судин
• ріст і формування скелету та м’язів (разом із соматотропіном)
• покращують поглинання кисню тканинами
• ініціюють розпад жирів та вуглеводів
• визначають інтелектуальний розвиток дітей та емоційну стабільність дорослих.

Тироксин та трийодтиронін містять йод, тому ми маємо достатньо споживати його з їжею. Якщо йоду бракує, щитоподібна залоза збільшується, але не може виробити достатню кількість гормонів.

Нестача тиреоїдних гормонів (гіпотиреоз) призводить до низки симптомів:

• слабкість
• набір ваги або проблеми із її скиданням
• сухе жорстке волосся або втрата волосся
• непереносимість холоду
• біль у м’язах
• депресивний стан та дратівливість
• порушення менструального циклу чи втрата лібідо
• закрепи
• підвищення рівня холестерину
• у дітей — затримка розумового розвитку (кретинізм).

Водночас, в організмі може бути і надлишок йоду та тиреоїдних гормонів. Надлишок тироксину може виникати внаслідок запалення залози, або якщо з’являються власні антитіла до рецептору тиреотропного гормону (ТТГ). ТТГ — це гормон гіпофізу, і саме його рівень визначає, скільки тироксину слід виділити щитоподібній залозі. Антитіла імітують дію гормону, тож залоза утворює зайве

Прийом йоду не може призвести до надмірного утворення гормонів. ВООЗ вважає безпечною дозу йоду в 1 000 мкг (1 мг) на добу. У щитоподібній залозі може запасатися до 16 мг йоду

 Симптоми гіпертиреозу такі:

• знервованість та роздратованість
• непереносимість спеки і пітливість
• тремтіння, втрата ваги або нездатність її набрати
• підвищена активність кишківника
• набряклість щитоподібної залози
• тахікардія (часте серцебиття)
• тонка, тендітна і волога шкіра та нерівномірний ріст волосся
• порушення сну.

В Україні брак гормонів щитоподібної залози трапляється частіше за надлишок. До прикладу, денна норма йоду становить 150-300 мкг. Водночас, більшість мешканців України споживають лише 40-80 мкг.

Є аутоімунні хвороби щитоподібної залози: хвороба Грейвса, хвороба Хашимото, вузловий зоб. Їх можуть спричиняти надлишок йоду, вірусні інфекції (ВІЛ, герпес, краснуха, епідемічний паротит), радіація та куріння.

Яка патологія щитоподібної залози найбільше поширена в Україні?

За кількістю захворювань, особливостями етіології, патогенезу та підходами до лікування – вузловий зоб. Поширеність цієї патології серед населення України суттєво зростає з кожним роком, частіше хворіють жінки. Кількість хворих на цю патологію збільшувалася щорічно майже на 10 % і за останніх 10 років зросла удвічі. Причиною зростання частоти випадків вузлового зоба в Україні є наслідки аварії на ЧАЕС, а також негативний стан довкілля у зв’язку з природним дефіцитом йоду, селену та інших мікроелементів. Діагностика вузлового зоба суттєво покращилась за останні роки завдяки сучасним ультразвуковим дослідженням, що і обумовлює частково загальне зростання захворюваності. Порівняно з іншою патологією, тиреотоксикоз спостерігають значно рідше, але кількість випадків також вимірюють десятками тисяч хворих. За 5 років приріст захворювання становив близько 8 %. Зокрема стрімко зростає поширеність тиреоїдитів на території України. Цей діагноз об’єднує гострі, підгострі, хронічні тиреоїдити, автоімунний тиреоїдит. Поширеність аутоімунного тиреоїдиту в Україні за 5 років зросла на 12,7 %, спостерігається тенденція до зростання аутоімунних тиреоїдитів у молодших вікових групах на територіях, що постраждали від аварії на ЧАЕС.

Що робити, аби уникнути захворювань щитоподібної залози?

• Замініть звичайну сіль на йодовану та додавайте її у вже приготовані страви, аби йод не випаровувався через нагрівання. Адже свідомо щодня контролювати споживання денної норми йоду складно. Україна є однією з небагатьох країн, які не мають закону про обов’язкове йодування солі. У понад 140 країнах світу це дієвий метод боротьби з йододефіцитом
• Природні джерела йоду – морепродукти, особливо морська капуста. Жоден інший продукт не містить стільки йоду.  Біла риба, овочі (картопля, редиска, часник, буряк, томати, спаржа, зелена цибуля, щавель та шпинат), фрукти (банани, апельсини, лимони, дині, ананаси та хурма), яйця, яловичина та волоські горіхи також стануть у нагоді в боротьбі з йододефіцитом.
• Вагітним та молодим матерям варто приймати добавки йоду. Добову норму йоду має визначити лікар. Дітей від одного року чи тих, хто уже на прикормі, годуйте їжею, приготованою із використанням йодованої солі
• Перевіряйте рівень тиреотропного гормону, і відвідуйте ендокринолога. Це допоможе вчасно виявити брак гормонів та за потреби скорегувати раціон.

Список використаної літератури:
1. Бессесен Д.Г. Избыточный вес и ожирение. Профилактика, диагностика и лечение. М.: ООО Издательство БИНОМ, 2006.- 240 с.
2. Боднар П.М. (ред.) Ендокринология. Вінниця, Нова Книга, 2016 – 344 с.
3. Браверман Л.И. (ред.) Болезни щитовидной железы. Перевод с англ. – М.: Медицина, 2000.- 418 с.
4. Дедов И.И. Болезни органов эндокринной системы: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 2000.- 568 с.
5. Гарднер Д. (ред.) Базисная и клиническая эндокринология. Кн.1 Пер. с англ. (Greenspan’s Basic and Clinical Endocrinology, eigth edition). М.: Издательство БИНОМ, 2010.- кн.1 – 464 с.
6. Гарднер Д., Шобек Д. (ред.) Базисная и клиническая эндокринология. Кн. 2 Пер. с англ. (Greenspan’s Basic and Clinical Endocrinology, eigth edition). М.: Издательство БИНОМ, 2011.- 696 с.
7. Єфімов А.С. (ред.) Ендокринологія. – Київ, «Вища школа», 2004.- 495 с.
8. Ефимов А.С. Малая энциклопедия врача-эндокринолога. – К: Медкнига, 2007. – 360 с.
9. Караченцев Ю.И. Очерки клинической эндокринологии, Харьков, 2011. с.
10. Кеннеди Л. Диагностика и лечение в эндокринологии. Проблемный подход. Пер.с англ. – М. : ГЭОТАР – Медиа, 2010. – 304 с.
11. Лавин Н. (ред.) Эндокринология (перевод с англ.). – М.: «Практика», 1999.- 1128 с.
12. Лейкок Дж.Ф. Основы эндокринологии. М.: Медицина, 2000 – 504 с.
13. Теппермен Дж. Физиология обмена веществ и эндокринной системы (перевод с англ.) М.: Мир, 1989.- 654 с.
14. Тронько Н.Д. Механізми регуляції стероїдогенезу в корі надниркових залоз// К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 304 с.
15. Тронько Н.Д. Диагностика, профилактика и лечение заболеваний щитовидной железы у лиц, подвергшихся радиационному воздействию в результате аварии на ЧАЭС (метод. реком.) Киев, 1991.- 21 с.
16. Тронько М.Д. (ред.). Стандарти діагностики та лікування ендокринних захворювань// Довідник «VADEMEKUM Доктор Ендокринолог».- 2-е видання, перероблене й доповнене.-К.: ТОВ «Доктор-Медіа», 2007.- 352 с.
17. Тронько М.Д. (ред.) Довідник лікаря-ендокринолога. – К. – «Доктор-Медіа», 2010. – 460 с.
18. Эпштейн Е.В. Ультразвуковое исследование щитовидной железы. Атлас – руководство// Киев, 2004.- 381 с.
19. Wilson J. Williams Textbook of Endocrinology. 11-th Edition// W.B.Saunders Company, 2008.- 1872 pp.
20. Шустов С.Б. Функциональная и топическая диагностика в эндокринологии// Санкт-Петербург. ЭЛБИ-СПб.-2010.-295 с.
21. Дедов И.И. Эндокринология. Национальное руководство// М.: ГЭОТАР медиа.- 2008.-
22. Кеннеди Л. Диагностика и лечение в эндокринологии. Проблемный подход. /Пер. с англ. В.В.Фадеева. М.: ГЭОТАР медиа.- 2010.-304 с.
23. Кеттайл В.М. Патофизиология эндокринной системы. Пер. с англ. – М.: «Издательство БИНОМ», 2009. – 336 с.

Перше глобальне дослідження на цю тему показало, що у 2016 році 745 тис. людей померли від інсульту та серцевих захворювань через довгі робочі дні.

ВООЗ також заявила, що ця тенденція може погіршитися через пандемію коронавірусу.

Дослідження показало, що робота тривалістю 55 годин на тиждень і більше збільшує ризик інсульту на 35%, а смерті від серцевих захворювань – на 17% у порівнянні з робочим тижнем тривалістю від 35 до 40 годин.

Дослідження, проведене разом з Міжнародною організацією праці (МОП), показало, що майже три чверті померлих внаслідок тривалої роботи були чоловіками середнього та старшого віку.

Часто смерть наставала значно пізніше – іноді через десятки років після такої довготривалої роботи.

Хоча дослідження не охоплювало період пандемії, представники ВООЗ заявили, що нещодавнє зростання віддаленої роботи та економічне уповільнення могли збільшити ризики, пов’язані з тривалим робочим часом.

“Ми маємо певні докази, які показують, що коли країни йдуть на національний карантин, кількість робочих годин збільшується приблизно на 10%”, – каже представник ВООЗ Френк Пега.

У звіті зазначається, що тривалий робочий час спричиняє приблизно третину всіх захворювань, пов’язаних з роботою.

ВООЗ пропонує роботодавцям враховувати ці дані, оцінюючи ризики для здоров’я своїх працівників.

Обмеження робочих годин принесе користь також роботодавцям, оскільки це, як виявилося, збільшує продуктивність праці, каже Пега.

“Це дійсно розумний вибір – не збільшувати тривалість робочого часу в умовах економічної кризи”, – переконують у ВООЗ.

З незапам’ятних часів людство намагалося знайти кошти і способи збереження молодості, краси, сили, попередження старіння, продовження життя, безсмертя. Чаклуни, шамани, знахарі і лікарі пропонували разноманітні засоби, вдавалися до різних обрядів, намагаючись вирішити цю задачу. Збереглися легенди, що з цією метою в далекій давнині воїни зїдали печінку і серце вбитих ворогів. Численні казки про “живу воду”, “молодильні яблучка” відображали бажання людей.

Збереглися жахливі відомості про те, що деякі представники знаті, зокрема французький король Людовик ХІ, для збереження молодості пили кров немовлят, спеціально зарізаних для цієї мети.

І навіть в прогресивних ХІХ-ХХ ст. деякі вчені намагалися реалізувати подібні ідеї, підбиваючи під них наукову основу, наприклад, І.І. Мечников, А.А. Богомолець, К. Пархон. Згідно з легендою відомості про дослідження в цьому напрямку академіка А.А. Богомольця дійшли до “вождя всіх народів” І.В. Сталіна, який дуже боявся старості і мав намір жити вічно. Він наказав виділити великі суми коштів, організувати спеціальний інститут і доручити академіку А.А. Богомольцю впритул зайнятися цією проблемою. На жаль, А.А. Богомолець помер, не доживши до 65 років так і не вирішивши це завдання, що викликало велике невдоволення вождя, який звинуватив його в хитрості та шахрайстві.

Крім згаданих, в рядах борців зі старістю, за вічне життя і молодість було чимало видатних вчених, які пропонували різні способи, засоби і прийоми для вирішення цих завдань. Слід зазначити, що серед них трудилася чимало шарлатанів, які пропонували сумнівні методи.

Одним з основоположників наукового напрямку, що займався вивченням процесів старіння та продовження життя, є видатний, талановитий, енциклопедично освічений учений англо-французького походження, людина з яскравою мінливої ​​долею і важким характером – Чарльз Едуард Броун-Секар, який по праву вважається одним із засновників ендокринології і клінічної неврології.

Про бурхливе життя і велику плідну наукову діяльність такої значної фігурі в історії медицини, як Чарльз Едуард Броун-Секар, читайте у статті:

Рыбаков С.И. Charles Edouard Brown-Sequard: жизнь и попытки вернуть ушедшую молодость (историческая миниатюра) / С.И. Рыбаков // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2020. – №2. – С. 92-99.

Замовити електронну копію статті можна безкоштовно за тел.: (063)3809527 або email: nmi.ronmb@gmail.com

Щороку 18 травня відзначається Всесвітній день вакцини проти ВІЛ. Мета проведення цього дня  – привернення уваги громадськості до важливості  проблеми розробки вакцини проти ВІЛ/СНІДу.

Поняття «ВІЛ» та «СНІД» взаємопов’язані та взаємозумовлені. Захворювання  первинно спричинюється проникненням в організм вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується ураженням основних клітин імунної системи з поступовим кінцевим виснаженням імунологічних механізмів захисту та розвиток проявів синдрому набутого імунодефіциту (СНІД).

Збудник ВІЛ-інфекції був відкритий у 1983 році.  З того часу постійно ведеться пошук вакцини від захворювання. Але цей пошук ускладнюється деякими факторами. Як відомо, переважна більшість вакцин спрямовані на вироблення антитіл, які нейтралізують інфекційний агент, коли той потрапляє в організм. Але така концепція не працює у випадку ВІЛ: специфічні антитіла не здатні його нейтралізувати. У процесі життєвого циклу ВІЛ відбувається величезна кількість мутацій, тож вироблені антитіла швидко стають неефективними проти нових вірусів. Щодня продукуються мільйони нових вірусів, і кожен з них дещо відрізняється від попередньої генерації. Тому перспективним є винайдення вакцини, яка буде спрямована на вироблення антитіл до найбільш стабільної структурної частини ВІЛ, яка не змінюється в ході реплікації.

Ще одним фактором є  існування різних субтипів ВІЛу, як поширені у різних регіонах світу. Наприклад, субтип В поширений у Північній Америці та Європі, субтип С — у Південній та Східній Африці, тож вакцина повинна бути ефективною проти всіх субтипів вірусу.

Отож, у сучасному світі кожен може зробити так, щоб ВІЛ не став його особистою проблемою та проблемою її близьких людей. Для цього необхідно слідувати ряду правил, які можна віднести до профілактичних заходів, а саме: дотримання здорового способу життя, відмова від ризикованої поведінки (зокрема вживання ін’єкційних наркотиків), уникання незахищеного статевого акту, а також свідоме ставлення до свого здоров’я.

Для людей, які мають високий ризик інфікування ВІЛ, Центр громадського здоров’я МОЗ України спільно з партнерськими організаціями реалізує Національну програму доконтактної профілактики. Доконтактна профілактика (pre-exposure prophylaxis, PrEP) — це прийом антиретровірусних препаратів для зниження ризику інфікування ВІЛ. Доконтактна профілактика (ДКП, PrEP) ефективна за умови щоденного прийому, але не забезпечує 100% захисту від ВІЛ-інфекції.

Існує безліч міфів про ВІЛ/СНІД. Які з них є правдивими?

1. ВІЛ можна заразитись через спільний побут із інфікованим

Ні, ВІЛ  не передається через обійми, поцілунки або доторки, столові прибори, питний фонтанчик, особисті предмети і т.д. ВІЛ передається через статевий акт, кров та може передаватись від матері до дитини.

2. Комарі можуть переносити вірус

Незважаючи на те, що цей вірус передається через кров, в ході декількох досліджень вчені встановили, що ви не можете його отримати через укус комах з двох причин:

• Коли комаха вас кусає, вона не впорскує вам кров людини або тварини, яких вона вкусила до цього;
• ВІЛ-інфекція живе в їхньому організмі лише дуже нетривалий час.

3. Нема симптомів – нема ВІЛ-інфекції

Людина може жити 10-15 років без прояву будь-яких симптомів.

4. Люди з ВІЛ помирають рано

Дедалі більше людей, які знають, що у них є ВІЛ, і дотримуються призначеного ним лікування, живуть нормальним повноцінним життям.

За даними Об’єднаної програми ООН по ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), 47% всіх ВІЛ-інфікованих живуть з пригніченим вірусом, а це означає, що кількість вірусу імунодефіциту людини у них в крові настільки мізерна, що він не проявляється в аналізі крові.

До того ж ВІЛ-позитивні люди з пригніченим вірусом не можуть передавати його здоровим, навіть через статевий акт.

5. ВІЛ-позитивні матері завжди передають вірус своїм дітям

Не обов’язково. У жінки з пригніченим вірусом імунодефіциту можуть народитися здорові діти.

6. ВІЛ можна вилікувати.

На даний момент немає таких ліків, які б могли вилікувати ВІЛ-інфекцію, але існує певна терапія, що дозволяє стримувати активність вірусу і підтримувати імунну систему.

Список використаної літератури

1. Базові питання добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію: навч. посібник для лікарів / за ред.. І.В. Дзюблик. – К., 2007. – 171 с.
2. Дослідження причин поширення ВІЛ/СНІДу / [відп. ред. Гордєйко Володимир]. — Київ. : ПРООН, 2008. — 357с.
3. Інфекційні хвороби: ВІЛ-інфекція/СНІД : зб. нормат. док. / М-во охорони здоров’я, Голов. упр. охорони здоров’я та мед. забезпечення м. Києва, Київ. міськ. наук. інформ.-аналіт. центр мед. статистики ; упоряд. та голов. ред. Заболотько Валентина Миколаївна. — Київ. : МНІАЦ мед. статистики : Медінформ, 2010.
4. Скачко Б. Г. ВІЛ/СНІД / Б.Г. Скачко. – К. : Медицина, 2006. – 192.

Жодна спеціальність у світі не пов’язана так тісно з болем, стражданням людини,  як спеціальність медичної сестри/медичного брата. Медична сестра/медичний брат завжди поряд із хворим, завжди готова надати йому допомогу. Жертовність, милосердя, знання своєї справи притаманні саме такій людині, що обрала цей фах – медсестринство.

Медичні сестри/медичні брати – найчисленніший загін фахівців охорони здоров’я. Тільки у Європі понад 5 млн. медичних сестер/медичних братів, в Україні біля 400 тис.

У 1987 р. на Нараді національних представників Міжнародної ради медсестер було прийняте формулювання сестринської справи: «Сестринська справа є складовою частиною системи охорони здоров’я і включає в себе діяльність по зміцненню здоров’я, профілактиці захворювань, наданню психосоціальної допомоги та догляду за особами, які мають фізичні та психічні захворювання, а також непрацездатними усіх вікових груп. Така допомога надається медичними сестрами/медичними братами як у лікувальних, так і в інших установах, а також у дома – всюди де є потреба».

Міжнародне визнання отримало і визначення сестринської справи надане у своїй книзі «Основні принципи діяльності медичної сестри по догляду за пацієнтами» (1981)  американською медичною сестрою, викладачкою та дослідником   В. Хендерсон: «Унікальним завданням медичної сестри є надання допомоги людині, хворій чи здоровій, у межах усього, що має відношення до здоров’я,  видужання або спокійної смерті, того що зробив би собі сам хворий, маючи необхідні сили, знання та волю. І робиться це таким чином, щоб пацієнт знову якнайшвидше став самостійним.

Минулого року у травні місяці в Україні у м. Львів  відбувся ювілейний Х Міжнародний конгрес медсестринства, учасники якого обговорювали перспективи розвитку медичної страви, в т.ч. і України. Пройшов непростий рік, який випробовував медичних сестер на мужність, стійкість та високий професіоналізм. Медичні сестри/медичні брати  відповідально та добросовісно  виконують свої обов’язки і нині.

Колектив Рівненської обласної наукової медичної бібліотеки щиро вітає медичних сестер/медичних братів з професійним святом. Прийміть безмежну вдячність за вашу невтомну працю, добрі та чуйні серця, врятовані життя та повернуте здоров’я!

10 травня проводиться Всесвітній день меланоми – найбільш небезпечного і агресивного з онкологічних захворювань, яке може розвинутися в будь-якому віці. Метою проведення Всесвітнього дня меланоми є підкреслення зростаючої поширеності злоякісної пухлини.

Меланома – це злоякісна пухлина, що розвивається  з меланоцитів – пігментних клітин, які продукують  меланін. В більшості випадків пухлина локалізується на шкірі, рідше – на слизових оболонках. Меланома через лімфу і кров може розповсюдитись в усі органи. Метастази з’являються протягом першого року захворювання та поширюються в лімфатичні вузли, легені, печінку, кістки, головний мозок

Ризик розвитку даного захворювання залежить від наступних факторів:

• біла шкіра, світлі (блакитні) очі, світле волосся та рожеві веснянки;
• наявність в анамнезі сонячних опіків (навіть ті опіки, які ви отримали в дитячому, підлітковому і юнацькому віці, можуть зіграти фатальну роль у розвитку пухлини в наступні роки);
• надмірний вплив ультрафіолетового випромінювання(навіть штучного в солярії);
• якщо у вас раніше чи у ваших родичів була меланома (особистий чи сімейний анамнез меланоми);
• невуси (родимки): 70% – вроджених, 30% – набутих, понад 50 невусів на шкірі збільшує ризик розвитку меланоми;
• травматизація та зміна характеристик невусів;
• вік – старше 50 років;
• чоловіча стать.

Ризик розвитку меланоми також пов’язаний із фототипом шкіри. Усього існує 6 фототипів шкіри:

1 фототип– сонячний опік завжди виникає після короткочасного (до 30 хв) перебування на сонці; загар ніколи не набувається

2 фототип – сонячні опіки виникають легко; загар можливий, хоча і з труднощами.

3 фототип – можливі незначні опіки; розвивається хороший рівний загар.

4 фототип – ніколи не буває сонячних опіків; легко виникає загар

5 фототип – смаглява від природи шкіра.

6 фототип  – чорна шкіра вихідців з Африканського континенту

Найбільш схильні до захворювання люди з першим та другим фототипами шкіри, а найменш – люди з п’ятим  і шостим фототипами.

За статистикою, в усьому світі середньорічний темп приросту захворюваності на меланому становить близько 5%. У той час як метод ранньої діагностики дуже простий. Дерматоскопія – огляд родимок за допомогою спеціального приладу – проводиться під час консультації і не забирає багато часу. Дерматоскоп дозволяє багаторазово збільшити новоутворення і оцінити його структуру.

Для кращого запам’ятовування ознак переродження невусів (родимок) у меланому створено шкалу «ABCDE» та шкалу «АКОРД»:

• A (Asymmetry) – асиметрія невуса;
• B (Border) – край нерівний або нечіткий

;• C (Colour) – колір невуса на різних ділянках різний;

• D (Diameter) – діаметр перевищує5 мм;
• E (Enlargement) – ріст (швидке збільшення в розмірі)

Щоб попередити розвиток меланоми:

• уникайте сонячних опіків шкіри – застосовуйте захисні креми;
• уникайте травмування шкіри в ділянці родимок;
• уникайте контакту шкіри в ділянці родимок із хімічними подразниками;
• регулярно оглядайте шкіру та своєчасно звертайтесь до лікаря при будь-яких змінах.

Список використаної літератури

1. Білинський Б.Т. Медичні помилки в онкології/ Б. Т. Білинський. – Львів: Афіша, 2013. –324 с.
2. Бондар Г.В. Лекції з клінічної онкології. Том 1; Том 2/[Г. В. Бондар, О.Ю. Попович, Ю. В. Думанський, Ю. І. Яковець та ін.] – Донецьк, 2006-7. – 442 с.
3. Гур’єв С.О. Медицина надзвичайних ситуацій. Екстрена медична допомога. http://elkniga.info/book_48.html
4. Онкологія: Підручник – 3-те видання, перероб. і доп. / [Б. Т. Білинський, Н. А.Володько, А. І. Гнатишак, О. О. Галай та ін.; За ред. Б. Т. Білинського]. – К. Здоров’я, 2004, 2007 – 528 с.
5. Онкологія / За ред. І. Б. Щепотіна, В. Л. Ганула, І. О. Клименко. – К.: Книга плюс, 2006. – 496 с.

Близько 90% усіх спадкових порушень згортання крові припадає саме на гемофілію, а тому 17 квітня було проголошене Всесвітнім днем боротьби з гемофілією за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров’я та Всесвітньої федерації гемофілії.

Гемофілія – спадкова хвороба, пов’язана з порушенням процесу згортання крові, що виникає через зміни 1 гена в хромосомі Х. Симптоми захворювання з’являються в ранньому дитинстві (на 4-5 день життя дитини). На сьогодні гемофілія невиліковна, проте, її перебіг вдало контролюється за допомогою ін’єкцій пацієнтові відсутнього фактора згортання крові, виділеного з донорської крові.

Лікування хворих на гемофілію:

– спостереження та лікування пацієнтів з гемофілією повинно проводитись спеціалістами різного профілю, включаючи гематолога, педіатра, ортопеда, стоматолога, фізіотерапевта, лікаря ЛФК, психолога, які мають досвід роботи з хворими на гемофілію;

– огляд пацієнтів гематологом, ортопедом і стоматологом повинен проводитись 2 рази на рік; рештою спеціалістів – за необхідності;

– пацієнти з гемофілією повинні бути зареєстровані в спеціалізованому центрі. У пацієнта чи лікарів, до яких він звертається, цілодобово повинна бути можливість контакту з гематологом, який має досвід лікування хворих на гемофілію;

– основними складовими покращення стану здоров’я та якості життя при лікуванні гемофілії є: попередження кровотеч; лікування пошкоджень суглобів і м’язів; інших наслідків кровотечі; лікування ускладнень після терапії (розвиток інгібіторів, вірусні інфекції, які передаються кров’ю);

– кровотечі необхідно зупиняти на початковій стадії (протягом перших 2 годин);

– для того, щоб зупинити легкі та середні кровотечі, потрібно проводити терапію вдома. При розвитку тяжкої кровотечі терапію необхідно розпочати якомога раніше (вдома) та продовжити під наглядом гематолога стаціонарно чи амбулаторно;

– до початку будь-яких інвазивних процедур необхідне введення концентрату фактора згортання крові чи десмопресину (DDAVP), в залежності від тяжкості гемофілії;

– пацієнтам треба рекомендувати, щоб вони не користувалися препаратами, що впливають на функцію тромбоцитів;

– треба уникати внутрішньом’язових ін’єкцій та пункції артерій;

– необхідно заохочувати пацієнтів до регулярних занять фізичними вправами, що сприяють розвитку мускулатури, захисту суглобів і покращенню фізичного стану (лікувальна гімнастика, плавання); рекомендувати уникати контактних видів спорту.

Комплексний підхід до лікування пацієнтів з гемофілією покращує їх фізичне та психологічне здоров’я, якість життя, знижує частоту розвитку ускладнень.

Існує безліч міфів відносно цієї хвороби. То що ж все-таки з них правда, а що міф?

Міф: Хвороба спадкова, тому ліків пацієнтам не потрібно

Факт: Життя та здоров’я пацієнтів залежить від препаратів

Життя та здоров’я пацієнтів залежить від препаратів згортання крові. Ці препарати є дороговартісними, а тому пацієнтів з гемофілією та хворобою Віллебранда ліками забезпечує держава.

В Україні щороку збільшується бюджет на закупівлю ліків для людей з гемофілією та хворобою Віллебранда, хоча забезпечити потребу в ліках повністю ще не вдалось: від 130 млн грн у 2016 році до майже 464 млн грн у 2019 році для дорослих і відповідно від 168 млн грн до понад 309 млн грн для дітей.

Пацієнти потребують постійного доступу до лікування, адже кровотеча може розпочатись у них у будь-який момент. Тому у деяких регіонах уже запровадили систему домашнього лікування: діти і дорослі отримують ліки заздалегідь у лікарні або такі препарати лікарня передає сімейному лікарю, який завжди ближче до пацієнта. Лікарі-гематологи зауважують, що завдяки такій практиці вдалось мінімізувати кількість звернень пацієнтів в лікарню з важкими кровотечами.

Міф: Гемофілією хворіють лише чоловіки

Факт: Різновиди хвороби можуть розвиватись як у чоловіків, так і у жінок.

На класичну гемофілію типів А та В хворіють переважно чоловіки. Жінка є лише носієм. Останнім часом в світі існує тенденція, якщо у жінки-носія знижений рівень VIII фактору, їй діагностують легкий ступінь гемофілії А.

Крім того, існують споріднені хвороби – хвороба Віллебранда та дефіцити факторів згортання (наприклад, дефіцит VII фактору згортання). Ці хвороби мають повністю гемофільний перебіг і ними хворіють як чоловіки, так і жінки. У жінок перебіг цих хвороб більш складний.

Міф: Хворий на гемофілію може стекти кров`ю від найменшої подряпини

Факт: Загрозу для життя пацієнтів з гемофілією становлять внутрішні кровотечі

Найбільш небезпечними є шлунково-кишкові, ниркові, забрюшинні, носові або горлові кровотечі, а також крововилив головний мозок. Ці кровотечі можуть починатися спонтанно, а також можуть бути наслідком навіть незначної травми. Крововиливи в суглоби хоч і не загрожують життю, але супроводжуються надзвичайно сильним больовим синдромом та, як наслідок, руйнують суглоби, що призводить до інвалідизації хворого на гемофілію.

Міф: Хворий на гемофілію приречений на інвалідизацію або на смерть

Факт: При безперервному лікуванні пацієнти можуть вести звичайний спосіб життя

При постійному (профілактичному) введенні препаратів згортання крові 2-3 рази на тиждень пацієнти можуть вести звичайний спосіб життя – ходити до дитячого садочка, в школу, здобувати вищу освіту, працювати, подорожувати, одружуватися і народжувати здорових дітей. Без профілактичного лікування пацієнт приречений на інвалідізацію. Без лікування фактором згортання крові в екстрених випадках (внутрішня кровотеча, крововилив в мозок) пацієнт приречений на смерть.

Міф: Якщо в родині не було жодного випадку захворювання на гемофілію, то вже і не буде.

Факт: Від хвороби не застрахований ніхто

Хоча гемофілія є спадковим захворюванням, але в кожному третьому випадку у дитини фіксується перший прояв хвороби в родині – як результат спонтанної мутації генів. Тому якщо ви помітили, що у дитини кровоточать ясна при прорізуванні зубів, довго не зупиняється кровотеча після забору крові на аналізи (декілька годин), з’являються синці при відсутності травми або великі гематоми при незначній травмі – це привід звернутися до гематолога.

У Світовий день гемофілії у великих містах різних країн підсвічують червоним світлом пам’ятки архітектури чи адміністративні будівлі, щоби привернути увагу до проблем згортання крові. У 2019 році Україна вперше приєдналася до цієї акції: 17 квітня з 20:00 до 23:00 червоним світлом у Києві було підсвічено будівлю КМДА, Пішохідний міст на Труханів острів, ТРЦ “Гулівер” та Стелу Незалежності.

Список літератури:

1. Суховий М.В. Гемофилия как хирургическая проблема / М.В. Суховий. — К.: АДЕФ-Украина, 2001. — 208 с.
2. Новак В.Л. Діагностика та лікування гемофілії / В.Л. Новак, А.С. Кались, С.В. Примак. — Львів: БФ «Данко», 2008. — 48 с.
3. Дубей Л.Я. Європейські принципи організації медико-соціальної допомоги дітям, хворим на гемофілію // Український журнал гематологїї та трансфузіології. — 2012. — № 3. — 25-34.
4. Влияние современной заместительной терапии на качество жизни детей с гемофилией А / И.И. Спичак, Е.В. Жуковская, Е.В. Барашова и др. // Гематол. и трансфузиол. — 2009. — Т. 54, № 2. — С. 27-31.
5. Андреев Ю.Н. Многоликая гемофилия / Ю.Н. Андреев. — М.: Ньюдиамед, 2006. — 232 с. 6. Суховій М.В. Гемофілія: ортопедо-хірургічна реабілітація. Практика. Проблеми. Перспективи / М.В. Суховій. — К.: Атіка, 2006. — 160 с.

Саме поняття «стрес» виникло у 1936 році за результатами експериментальних досліджень на щурах вченого лауреата Нобелівської премії Ганса Сельє. Сельє обрав та застосував до стану людини технічний термін «стрес», що означає «напругу», «натиск», «тиск» з науки про спротив матеріалів.

Отже, стрес – це стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах.

Стрес може виникати як від дрібної проблеми, так і від більш трагічної ситуації, викликаючи у людини емоційні реакції, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

Чи може людина прожити без стресу? Наука стверджує – майже ні. Адже життю властива нестабільність, яка і є джерелом стресу. У кожної людини особиста реакція на негативні чинники: одні люди в певних умовах вбачають погрозу для себе або для свого оточення, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім.

Стрес проявляється на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях.

Існує два види стресу: еустрес та дистрес.

Еустрес – це «позитивний» стрес, який мобілізує сили організму та допомагає адаптуватись до життєвих змін. Еустрес покращує увагу та пам’ять, прискорює реакцію.

Дистрес – це «негативний» стрес, який викликає несприятливі наслідки: дезорганізує поведінку, погіршує пам’ять та увагу, порушує сон, затримує адаптацію до змін у житті. Дистрес може спровокувати або ускладнити протікання невротичних та психосоматичних захворювань.

Який із різновидів стресу виникне у людини, спрогнозувати важко. Це залежить від багатьох факторів: особливостей особистості, виховання, навичок стресостійкості та стрес-менеджменту, фізичного здоров’я, набутих механізмів психологічного захисту та наявності близьких людей, які можуть підтримати у важкій ситуації.

У ході розвитку стресу спостерігається три стадії:

• Стадія тривоги

Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів дозволяється на цій стадії.

• Стадія опору

Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи «резервний» запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

• Стадія виснаження

Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес «захоплює» людину і може привести його до хвороби. При впливі дратівного фактора у людини формується оцінка ситуації як загрозлива. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій «штовхають» людину на подолання шкідливих впливів: вона прагне бороти з фактором, що заважає, знищити його або «піти» від нього убік. На це особистість направляє усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяється, а сили для боротьби закінчуються, можливі невроз і ряд незворотних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози – це основний стресовий фактор людини.

Симптоми стресу можна розподілити по групам на соматичні та психічні.

Деякі симптоми залежать від стадії розвитку стресу, яких є три:

1. Стадія тривоги або мобілізації (коли вмикаються адаптаційні механізми).
2. Стадія резистентності (коли відновилась робота органів та систем).
3. Стадія виснаження (якщо енергія витрачається швидше, ніж вона поповнюється). Психологи поділяють людей на стресостійких та стресодоступних.

Стресостійкі – це фізично здорові та емоційно стабільні люди, в яких є активна життєва позиція, низька тривожність та адекватна самооцінка. У стресостійких осіб зрілі механізми психологічного захисту та є підтримка від близьких людей.

Стресодоступні – це пасивні люди з високим рівнем тривожності, які схильні до депресії та іпохондрії (надмірного занепокоєння власним здоров’ям). Стресодоступність підвищується при дефіциті сну, голодуванні, під час хвороби та надмірного нервово-психічного навантаження. Але в будь-якому випадку перевага у розвитку стресу надається силі стресора – навіть найбільш стійку людину може збити з ніг смерть близької людини, з якою пов’язували міцні стосунки.

Лікування стресу

В Міжнародній класифікації хвороб є діагноз «Реакція на важкий стрес та порушення адаптації», який відноситься до психічних розладів. Тобто порушення, пов’язані зі стресом, лікує лікар-психіатр. Він може призначити заспокійливі або стимулюючі засоби, транквілізатори або фітотерапію (залежить від того, які симптоми переважають).

Терапія не обмежується ліками. Психотерапія – обов’язковий метод лікування. Психотерапевт змінить ставлення до стресорів та навчить керувати емоціями під час стресу. Якщо психіатр володіє напрямком психотерапії, він може провести декілька сеансів, якщо ні – направить до психотерапевта.

Список літератури:

1. Абабков В. А. Адаптация к стрессу: основы теории, диагностики, терапии / В. А. Абабков, М. Перре. – СПб.: Речь, 2004. – 166 с.
2. Алиев Х. М. Защита от стресса. Как сохранить и реализовать себя в современных условиях. – М.: «Мартин», «Полина», 1996. – 240 с.
3. Бодров В. А. Информационный стресс: учебное пособие для вузов. – М.: ПЕР СЭ, 2000. – 352 с.
4. Бодров В. А. Роль личностных особенностей в развитии психологического стресса / В. А. Бодров // Психические состояния. Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – С. 151.
5. Бодров В. А. Психология и надежность: человек в системах управления техникой / В. А. Бодров, В. Л. Орлов – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 1998. – 288 с.
6. Борневассер М. Стресс в условиях труда // Психические состояния. Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – 459 с.
7. Брайт Д. Теории, исследования, мифы. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.
8. Валуйко О. М., Гошкодеря О. В. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.
9. Валуйко О. М. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.
10. Василюк Ф. Е. Психология переживания. – М.: Изд – во МГУ, 1984.
11. Водопьянова Н. Е. Психодиагностика стресса. – СПб.: Питер. 2009. – 336 с.
12. Волкан В. Жизнь после утраты: психология горевания / пер. с англ. – М.: Когито-Центр, 2007. – 160 с. (Современная психотерапия).
13. Гаркави Л. Х. Антистрессорные реакции и активационная терапия / Е. Б. Квакина, Т. С. Кузьменко. – М.: ИМЕДИС, 1998.