11 жовтня світ відзначає Всесвітній день боротьби з ожирінням, що визнано найсерйознішим хронічним захворюванням.  Щороку внаслідок надмірної ваги помирають щонайменше 2,8 млн людей.

Ожиріння – хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується надмірним нагромадженням жирової тканини в організмі.

У 2000 році Всесвітня організація охорони здоров’я вперше використала термін “епідемія” для характеристики ситуації з ожирінням – вона визнала, що число повних людей збільшується колосальними темпами.

Ожиріння визначається ВООЗ як «ненормальне або надмірне накопичення жиру, яке становить небезпеку для здоров’я». Основною причиною ожиріння та зайвої ваги вважають енергетичний дисбаланс між споживаними та витраченими калоріями.

Існують різні засоби, за допомогою яких можна виміряти ожиріння, але найбільш широко використовуваним методом вимірювання та виявлення ожиріння є індекс маси тіла  – показник, який можна обрахувати розділивши вагу людини у кілограмах на зведений у квадрат зріст людини в метрах.  На думку вчених ІМТ здорової людини повинен знаходитися у межах 18,5-24,99 кг/м² (оптимальний діапазон – 21-23 кг/м²).

Все більш урбанізований та оцифрований світ пропонує менше можливостей для фізичної активності дітей завдяки здоровій грі. Зайва вага, що розвивається у дитини внаслідок малорухливого способу життя, ще більше знижує її можливості брати участь у групових фізичних заняттях, що призводить з часом до ожиріння. Так, за минулі 40 років кількість дітей та підлітків шкільного віку з ожирінням зросла більш ніж у 10 разів (з 11 млн до 124 млн).

Основною причиною ожиріння та зайвої ваги вчені вважають енергетичний дисбаланс між споживаними та витраченими калоріями.

На думку експертів ВООЗ для профілактики розвитку зайвої ваги кожна людина може:

  • обмежити споживання жирної та солодкої їжі (у т.ч. для дітей);
  • збільшити споживання фруктів та овочів, а також бобових, цільнозернових та горіхів;
  • знизити вміст жиру, цукру та солі в приготовлених продуктах (у т.ч. для дітей);
  • займайтеся регулярними фізичними навантаженнями (діти – 60 хв на день; дорослі – 150 хв на тиждень).

Важливою складовою алгоритму зниження маси тіла є фізична активність. Особам з ожирінням рекомендуються фізичні навантаження – біг, плавання, їзда на велосипеді. Найбільш прийнятним видом фізичного навантаження слід вважати ходьбу, яка повинна бути регулярною, помірної інтенсивності, щоденною, починаючи з 10 хвилин на день, з поступовим збільшенням тривалості до 30-40 хвилин, з включенням коротких (10-15 хвилин) епізодів швидкої ходьби. Рекомендується щодня приділяти фізичним навантаженням приблизно 30 хвилин.

Ожиріння – головний фактор ризику провідних світових причин поганого самопочуття та ранньої смерті, розвитку серцево-судинних захворювань (особливо гіпертонії, хвороб серця, інсульту), порушень опорно-рухового апарату (особливо остеоартриту), астми, цукрового діабету II типу, синдрому обструктивного апное сну, порушень метаболізму, гормональних розладів, а також підвищує ризик виникнення деяких видів раку (у т.ч. ендометрію, молочної залози, яєчників, простати, печінки, жовчного міхура, нирок, товстої кишки).

Щороку внаслідок надмірної ваги або ожиріння помирають щонайменше 2,8 млн людей. За оцінками ВООЗ, якщо нічого не міняти, до 2025 р. зайву вагу або ожиріння матимуть вже 2,7 млрд дорослих та 268 млн дітей шкільного віку.

ожиріння – це проблема, з якою можна і потрібно боротися. Для цього необхідно, в першу чергу, бажання самих людей змінити свої звички і спосіб життя.

Список використаної літератури:

  1. Распространенность метаболического синдрома среди детей и подростков с ожирением / Э. Ш. Алымбаев, Б. А. Онгоева, Ф. Б. Исакова, Н. Н. Кушубекова // Весник КРСУ. – 2014. – № 5. – С. 15–17.
  2. Ожиріння в практиці кардіолога та ендокринолога / О. М. Біловол, О. М. Ковальова, С. С. Попова, О. Б. Тверетінов. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2009. – 620 с.
  3. Бутрова С. А. Висцеральное ожирение – ключевое звено метаболического синдрома / С. А. Бутрова // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2009. – № 2 (20). – С. 82–84.
  4. Власенко М. В. Цукровий діабет і ожиріння – епідемія ХХІ століття : сучасний підхід до проблеми / М. В. Власенко, І. В. Семенюк, Г. Г. Слободянюк // Український терапевтичний журнал. – 2011. – № 2. – С. 50–55.
  5. Гирин С. В. Индекс массы тела – важный показатель состояния здоровья / С. В. Гирин // Биологическая терапия. – 2010. – № 2. – С. 6–8.
  6. Голод Н. Р. Хронічні неінфекційні захворювання як визначний фактор зниження рівня захворювання української нації / Н. Р. Голод // Вісник. – № 139, т. ІІ. – С. 35–38.
  7. Заяць М. М. Клініко-економічний аналіз як складова оптимізації фармакотерапії метаболічного синдрому / М. М. Заяць, А. Б. Зіменковський // Запорожский медицинский журнал. – 2013. – № 4 (79). – С. 10–12.
  8. Зелінська Н. Б. Ожиріння та метаболічний синдром у дітей / Н. Б. Зелінська // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2013. – № 4 (45). – С. 62–72.
  9. Зуєв К. О. Особливості баріатричного впливу стифімолу в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу з ожирінням та артеріальною гіпертензією / К. О. Зуєв // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2017. – № 8 (13). – С. 19–26.
  10. Колопкова Т. А. Метаболический синдром Х – пандемия ХХІ века / Т. А. Колопкова, В. В. Блинова, Ю. И. Скворцова // Саратовский научно-медицинский журнал. – 2008. – № 3. – С. 130–134.
  11. Корильчук Н. І. Вивчення типологічних порушень харчової поведінки у пацієнтів з ознаками надмірної маси та ожиріння / Н. І. Корильчук // Вісник наукових досліджень. – 2009. – № 4 (57). – С. 42–44.
  12. Метаболический синдром в общеврачебной практике / Е. Б. Кравец, Ю. Г. Самойлова, Н. Б. Матюшева [та ін.] // Бюллетень сибирской медицины. – 2008. – № 1. – С. 80–86.
  13. Красюк О. А. Метаболічний синдром в практиці клініциста / О. А. Красюк // Військова медицина України. – 2008. – Т. 8, № 4. – С. 105–110.