Автор: Васюха Людмила Page 16 of 43

Щороку 24 березня, в день, коли у 1882 році німецький мікробіолог Роберт Кох відкрив збудник туберкульозу, за що був у 1905 році відзначений Нобелівською премією, відзначається Всеукраїнський та Всесвітній день боротьби із захворюванням на туберкульоз.

Туберкульоз залишається одним із найбільш смертоносних інфекційних вбивць у світі. За даними ВООЗ щодня близько 4 000 людей втрачають життя від туберкульозу і 28 000 людей хворіють на ТБ.

У світі не вистачає часу, щоб діяти згідно з зобов’язаннями щодо подолання туберкульозу, взятими світовими лідерами. Це особливо критично в контексті пандемії COVID – 19, яка піддає ризику прогрес боротьби з туберкульозом та забезпечення  рівного доступу до профілактики та догляду.

За оцінками, чверть світового населення заражена туберкульозними паличками, більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають ризик розвитку захворювання у майбутньому. Це залежить, передусім, від кількох факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

Україна посідає друге місце в Європейському регіоні за рівнем захворюваності на туберкульоз, щороку реєструється близько 30 000 нових випадків захворювання на туберкульоз. Кожен шостий хворий помирає, хоча сьогодні це захворювання цілком виліковне. За даними ВООЗ, в нашій країні щороку не виявляється близько 24% нових випадків захворювання на туберкульоз.

Туберкульоз – інфекційне захворювання, що спричинено  мікобактерією туберкульозу (бацила Коха), передається переважно повітряно – крапельним шляхом від хворої людини до здорової, у більшості випадків вражає легені, але захворювання може виникнути у будь – якому органі, наприклад, нирках, хребті, мозку, лімфатичних вузлах, кишечнику, шкірі, статевих органах тощо.

Перші ознаки туберкульозу: підвищена стомлюваність, слабкість, схуднення, втрата апетиту, субфебрильна температура (37 – 37,5°C ) пітливість (особливо вночі). В активній стадії з’являються характерні для туберкульозу симптоми: кашель, що не припиняється понад 2 тижні з виділенням мокротиння, яке може бути з домішкою крові; біль у грудній клітині; задишка, брак повітря; лихоманка з ознобом, високою температурою (до 39°C); сильна слабкість; збільшення лімфатичних вузлів.

Високий темп життя, інформаційний пресинг, постійний «брак часу», а, отже, нерегулярне і незбалансоване харчування – це все стресові аспекти, які призводять до зниження захисних сил організму і сприяють розвитку захворювання. Разом з тим, туберкульоз – безумовно, соціальна хвороба, адже безпосередньо залежить від способу життя населення, якості харчування та інших факторів.

Ризик появи туберкульозу підвищують злоякісні новоутворення, цукровий діабет, аутоімунні захворювання, ВІЛ – інфекція, трансплантація органів або кісткового мозку та інші складні хвороби, які знижують імунітет.

Біля однієї чверті населення світу мають латентний туберкульоз, при якому люди інфіковані бактеріями туберкульозу, але (поки що) не захворіли цією хворобою і не можуть її передавати.  Ризик того, що люди, інфіковані  туберкульозними бактеріями, протягом свого життя  захворіють на туберкульоз, становить 5 – 15%.  Однак люди з ослабленою імунною системою, наприклад з ВІЛ – інфекцією, недостатністю харчування, діабетом і деякими хронічними захворюваннями та люди, що мають шкідливі звички більш схильні до захворювання. Вживання тютюну значно підвищує ризик захворювання на туберкульоз та смерть від нього (7,9% випадків захворювання на туберкульоз у світі пов’язане з курінням).

Коли у людини розвивається активна форма туберкульозу, хвороба тривалий час може мати прихований перебіг, в наслідок чого захворівший не звертається своєчасно за медичною допомогою та передає бактерії іншим людям (за рік, людина хвора на туберкульоз, може інфікувати до 10 – 15 інших людей, з якими контактує).  У цей період мікобактерія туберкульозу , яка потрапила в організм людини, починає розмножуватися в легенях або інших органах – нирках, хребті, мозку, лімфатичних вузлах, кишківнику, шкірі, статевих органах. Через деякий час захворівший починає відчувати нездужання – кашель, лихоманку, слабкість, рясне потовиділення вночі, безпричинну втрату ваги тощо. Кровохаркання, задишка, біль в грудній клітці – більш пізні симптоми. Поява двох або більше ознак – привід звернутися до лікаря.

Діагностика туберкульозу легень грунтується на інструментальних (флюорографія; рентгенографія грудної клітки; комп’ютерна та/або магнітно – резонансна томографія грудної клітки; бронхоскопія) і лабораторних методах дослідження (аналіз харкотиння протягом з днів поспіль на виявлення мікобактерій туберкульозу; бактеріальний посів мокротиння (або інших біологічних матеріалів) на спеціальні середовища (результат потрібно чекати протягом 2 – 6 тижнів); в якості швидкого і точного методу використовується ПЛР – діагностика туберкульозу.  Також використовуються надшкірні проби Манту і Діаскін – тест.

Лікування туберкульозу: прийом протитуберкульозних  препаратів. При наявності показань проводиться хірургічне лікування. Велике значення має підтримуюча терапія. Треба пам’ятати – дієвих народних методів лікування туберкульозу не існує!

Туберкульоз можна лікувати та виліковувати. Ефективне лікування призводить до припинення подальшого поширення випадків захворювання та попередження інфікування здорового населення мультирезистентним туберкульозом.

При своєчасному виявленні захворювання , належному забезпеченні та відповідальному  прийомі ліків переважна більшість випадків туберкульозу завершується одужанням. При лікуванні туберкульозу, найважливіше, щоб людина приймала ліки строго за суворою схемою, призначеною лікарем.

Профілактика туберкульозу. До первинної профілактики відноситься вакцинація. Перше щеплення (БЦЖ) відповідно до календаря щеплень проводиться на 3 – 5 день в пологовому будинку. Вторинна профілактика туберкульозу включає в себе ранню діагностику захворювання. З цією метою застосовують профілактичні огляди, флюорографію легенів, туберкулінодіагностику.

Успішність боротьби з епідемією, зниження захворюваності та смертності від туберкульозу залежить від особистої позиції окремої людини. Кожен повинен розпочинати з себе, зі свого способу життя, щорічно проходити флюорографічне обстеження, намагатися вживати корисну та збалансовану їжу, займатися фізичною культурою та спортом, відмовитися від шкідливих звичок, дотримуватися правил особистої гігієни тощо. І найважливіше: при перших же ознаках захворювання негайно звертатися за допомогою до медиків, щоб своєчасно розпочати лікування та не допустити подальшого поширення небезпечної недуги.

Тому у Всесвітній день боротьби з туберкульозом увагу світової спільноти привертають до критичних завдань для досягнення глобальних цілей Стратегії боротьби з туберкульозом. Експерти впевнені у тому, що програмний та комплексний підхід до реалізації цієї мети забезпечить виявлення осіб з найвищим ризиком захворювання, тестування на інфекцію та ефективність профілактичних заходів.

Список рекомендованої літератури:

1). 24 березня 2008 р. – Всесвітній день боротьби із захворюванням на туберкульоз / Ю. І. Фещенко, В. М. Мельник, В. Г. Матусевич, Л. В. Ареф’єва // Український пульмонологічний журнал. – 2008. – №1. – С. 7 – 8.

2). Зупинимо туберкульоз разом! // Нова медицина: Всеукраїнський медичний журнал для лікарів та для громадськості. – 2006. – №1. – С. 4 – 5.

3). Попередимо туберкульоз // Медична сестра: Професійне видання для мед. сестри, акушерки та фельдшера. – 2007. – №6. – С. 20.

4). Тарасюк О. Зупинити туберкульоз можна тільки разом / О. Тарасюк // СЕС. Профілактична медицина. – 2008. – №5. – С. 64 – 67.

5). Тимощук Т. Я. Дієтичне харчування при туберкульозі / Т. Я. Тимощук, Л. А. Грищук // Медсестринство. – 2014. – №1. – С. 13.

6). Туберкульоз наступає // Медична сестра: Професійне видання для мед. сестри, акушерки та фельдшера. – 2007. – №2. – С. 21 – 23.

7). Туберкульоз: як запобігти епідемії (Пам’ятка пацієнту) // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2009. – №4. – С. 23 – 24.

Підлітковий вік – це період важливих фізичних та психологічних змін.

Поняття фізичне виховання підлітка включає такі компоненти: правильний режим життя – нормальний сон, відпочинок та ігри після навчання в школі і приготування домашніх завдань; раціональне харчування; різні вправи – ранкову гімнастику, уроки фізичної культури, заняття в спортивних секціях.

При цьому слід мати на увазі, що всі вищенаведені заходи впливають на організм підлітка ефективно, але поступово і лише в разі їх правильного застосування й систематичного додержання.

Організмові підлітка властиві дві основні закономірності: ріст і розвиток. Під ростом розуміють збільшення в процесі розвитку розмірів організму, приріст маси. Ріст закінчується у жінок у 20-22 роки, у чоловіків – у 23-25 років.

Говорячи про розвиток, вчені мають на увазі вдосконалення клітин людського організму, його тканин, органів і систем. Цей процес відбувається протягом всього життя людини.

Ріст і розвиток тим інтенсивніші, чим молодша дитина. Збільшення довжини тулуба поступово уповільнюється в юнацькому віці і ще більше –в період закінчення росту.

У рості й розвитку дітей та підлітків спостерігаються також статеві відмінності. Приблизно до 10 років хлопчики й дівчата ростуть майже однаково. З 11-12 років дівчата ростуть швидше. У хлопчиків у період статевого дозрівання ( з 13-14 років ) темп росту прискорюється. У 14-15 років він майже однаковий у хлопчиків і дівчат, а з15 років хлопчики ростуть швидше, і ця перевага зросту в чоловіків зберігається протягом усього життя.

В період статевого дозрівання посилено росте тіло, довжина м’язів збільшується  значніше, ніж їх товщина, через що приріст їхньої сили відстає. Підлітки іноді намагаються виконати фізичну роботу, непосильну для них унаслідок недосконалості функцій нервової системи в період статевого дозрівання. Тому в цьому віці треба уникати швидкісних і силових рухів, що перенапружують м’язову систему.

Настання розумової і фізичної втоми уповільнюється завдяки переключенню з одного виду розумової діяльності на інший, особливо в разі періодичної її заміни фізичними вправами або фізичною роботою. Навпаки, втома розвивається швидко при одноманітній, монотонній розумовій роботі, що збуджує ті самі клітини головного мозку, або при роботі тих самих м’язів. Через те переключання з розумової роботи на фізичну знімає втому. І навпаки, в разі фізичної втоми корисно переключатися на розумову діяльність.

Загальний розвиток підлітків, які систематично займаються фізичними вправами та фізичною працею, вищий, ніж їх однолітків, що не тренують скелетних м’язів.

Духовне обличчя підлітка великою мірою залежить від того, яких результатів досяг він у своєму розвитку за попередній період життя.

У цей час значне зростання м’язової сили і працездатності, загальне зміцнення організму створюють сприятливі умови для деяких нових видів діяльності ( у побуті, в праці, фізичних вправах ), що були недоступними учням молодшого шкільного віку.

У діяльності підлітка значне місце посідає гра. У рухливих іграх його насамперед захоплює спортивний інтерес. Він хоче не просто грати, а оволодіти майстерністю, тобто з допомогою гри розвинути певні особисті якості: кмітливість, винахідливість, наполегливість, витримку, сміливість. Нерідко підлітки організовуються в більш-менш постійні ігрові колективи, намагаючись створити в них традиції, відстоювати спортивну честь своєї команди. У цьому віці досить виразно виділяються любителі рухливих або, навпаки, кімнатних ігор.

Істотне значення мають режим харчування, калорійність їжі, її якісний склад. Їжа повинна бути різноманітною.

У юних спортсменів обмін речовин вищий,ніж у дорослих. Тому харчовий раціон для них має бути близький до раціону дорослих.

Загальні гігієнічні вимоги до харчування полягають у тому, що їжа повинна споживатись у кількості, достатній для відновлення енергетичних витрат організму; бути різноманітною, складатися з різних продуктів тваринного й рослинного походження.

Правильний режим харчування передбачає й певний розпорядок приймання їжі протягом дня, відповідність віковим особливостям, навчальній і спортивній діяльності, кліматичним умовам і деякою мірою побутовим звичкам.

Список рекомендованої літератури:

1. Збереження здоров’я як фундамент успішності професійного самовизначення підлітків / / Міжнародний журнал педіатрії, акушерства та гінекології. – 2017. – №4. – С.8-12
2. Інформаційна значущість медико-соціальних факторів, які впливають на здоров’яорієнтовану поведінку школярів // Здоровье ребенка. – 2019. – №3. – С.30-35
3. Мокия-Сербина С.А. Медико-социальная помощь детям и подросткам: состояние, проблемы и перспективы / С.А. Мокия-Сербина //Педиатрия. Восточная Европа.. – 2020. –  №1. – С. 131-137
4. Ніколаєнко В. Охорона здоров’я дітей та підлітків в Україні – проблеми, досягнення, перспективи / В. Ніколаєнко // Український медичний часопис. – 2018 – №5 – С. 4-11
5. Меркулова Т.В. Родинна детермінація фомування здоров’язберігаючої поведінки підлітків у процесі їх професійного самовизначення / Т.В. Меркулова // Проблеми безперервної медичної освіти та науки. – 2021. – №1 – С.49-53

Сон нам життєво необхідний. Під час нормального і здорового сну в нашому організмі відбуваються унікальні відновні процеси, без яких нам ніяк не можна відчути бадьорість і компенсувати повноту наших сил. Ідея відзначати «День сну» існує давно. Європейські країни давно оцінили важливість і користь заходів, присвячених «Міжнародному дню сну», який проводиться інколи у третю п’ятницю березня, а точніше – в п’ятницю другого повного тижня березня. За даними медичної статистики в світі від тих чи інших порушень сну страждає вже більше 50% всього населення, за останні 100 років загальний час нічного сну зменшився на 20%.

У середньому кожна людина проводить уві сні третину свого життя. На думку вчених, ідеальна тривалість сну дорослої людини становить 7 – 8 годин на добу. Деякі фахівці вважають, що жінкам потрібно додаткова година сну, тому що вони більш емоційні. Дітям для нормальної роботи організму необхідно спати не менше 10 годин на добу.

Доведено, що тривалі періоди «недосипу» негативно позначаються на якості життя: призводять до зниження продуктивності праці, сповільнюють та ускладнюють процес прийняття рішень, з’являється дратівливість, замкнутість, зацикленість на одних і тих же проблемах. Втрата всього лише 4 годин сну знижує реакцію на 45%. Погіршується пам’ять, можливе загострення різних захворювань. Недостатня кількість сну в дитячому віці може спричинити за собою відставання в рості і уповільнення фізичного розвитку.

Медики називають поганий сон щаблем до майбутніх інсультів, інфарктів, гіпертонії та інших серйозних захворювань. У той же час нормальний сон – один з дієвих способів профілактики серцево – судинних захворювань, ожиріння і багатьох інших захворювань. Фахівці стверджують, що недосипання не тільки знижує працездатність, а й призводить до нервових розладів. Сон допомагає мозку позбавитися від всього зайвого, «зчищаючи» з нейронних сполук непотрібні білки. Саме тому здорова людина прокидається з відчуттям свіжості і припливу сил.

Найбільш поширені захворювання сну – безсоння, більш коректна і наукова назва інсомнія. Цією хворобою страждають від 11 – 35% дорослого населення різних країн світу. Серед основних причин безсоння відзначаються миттєвий або перманентний  стрес і неврози, якими наповнені наші будні. Частіше від безсоння страждають люди після 50 років і жінки. Юристи та працівники сфери освіти, культури і мистецтва – потенційно перебувають у групі ризику до прояву цього захворювання. Найчастіше безсоння підстерігає своїх жертв восени, це пов’язано зі зменшенням світлового дня, і навесні, коли загострюються різні розлади нервової системи і настрої. За статистикою безсонням частіше страждають люди з низькими споживчими можливостями. Інсомнія тягне за собою зниження концентрації уваги, дратівливість і зниження настрою, впливає на зниження імунітету в цілому.

Стара істина  говорить, «сон – найкращі ліки», і результати дослідження, проведеного групою американських вчених з Стенфордського Університету, ще раз підтвердили справедливість цієї народної істини, спокійний нічний сон є необхідною умовою для того, щоб імунний захист організму проявляв свої здібності самим найкращим чином.

Щоб уникнути проблем зі сном, лікарі радять завершувати до вечора всі важливі справи, не класти поруч з подушкою мобільні телефони, а також не грати в комп’ютерні ігри в ліжку.

Що ж стосується міцного сну, йому сприяє дотримання режиму неспання і відпочинку. Також перед сном не варто здійснювати активну фізичну і розумову діяльність, хоча б за годину до сну, щоб організм міг розслабитися.

9 основних правил здорового сну:

1). Прагніть до якості сну, а не до того, щоб довше поспати. Кожній людині необхідна різна кількість сну. Дехто спить по 5 годин і їм цього достатньо, а дехто почувається відпочилим лише після 10 годин здорового повноцінного сну. Тому не прагніть поспати довше, якщо ваш організм цього не вимагає. У середньому дорослій людині для сну досить 7 – 9 годин в день.

2). Намагайтеся лягати спати в один і той самий  час. У будні дні це зробити легше, оскільки на роботу більшість із нас встає теж приблизно в один і той самий час. Постарайтеся лягати протягом усього тижня в один і той самий час, навіть у вихідні, через пару тижнів організм звикне.

3). Перед тим, як лягати спати якісно провітріть кімнату. Свіже повітря розслаблююче впливає на організм і робить процес відходу до сну легким і приємним. Також необхідно подбати і про температуру повітря – в кімнаті має бути прохолодно (оптимальна температура для сну повинна складати +20 – 22 градуси).

4). Подбайте про ліжко. Необхідно підібрати матрац, який забезпечить підтримку хребта протягом усього часу сну. До вибору подушки також поставтеся відповідально. Якщо ви спите на подушці, яка вам не підходить, то під час сну шийні хребці знаходяться в неприродному для них положенні, м’язи верхньої частини спини і шиї напружені, кровопостачання мозку стає уповільненим і неповноцінним, звідси і виникають проблеми з головними болями і з хронічною втомою.

5). Підберіть комфортну піжаму. Одяг не має облягати, не повинен заважати рухам. Оптимальний варіант – якщо одяг зроблено з натуральної тканини – бавовни або льону. Періть його не рідше, ніж двічі на тиждень. Взимку можна вдягати шкарпетки, але стежте, щоб вони не перетягували ноги.

6). Не їжте на ніч і не пийте алкоголь. З приводу правильного харчування перед сном існує безліч думок, але майже всі сходяться на тому, що за 2 – 3 години до відходу до сну краще взагалі нічого не їсти і не пити. Що стосується алкоголю – він змушує ваш організм працювати на повну котушку.  Заснете ви швидко, але ось чи прокинетеся в гарному настрої – велике питання.

7). Спіть на боці. І найкраще – в позі «зародка». Таке положення корисно і для спини, і для здорового сну, а також зменшує на третину ймовірність виникнення хропіння.

8). Регулярно займайтеся спортом. Не обов’язково піддавати своє тіло важким фізичним навантаженням. Якщо хочете почуватися бадьоро, робіть хоча б гімнастику. Якщо ви робите її безпосередньо перед сном, не перенапружуйтеся, просто потягніть м’язи.

9). Налаштуйтеся на правильну «хвилю». Концентруючись на своїх думках, ви все довше «відкладаєте» момент засинання, а під час сну продовжуєте підсвідомо роздумувати. Ця ідея не дозволяє організму розслабитись і перейти у фазу глибокого сну. Краще постарайтесь розслабитися і помріяти про щось дуже приємне.

Памятайте! Збалансоване харчування, правильна організація режиму дня, достатній час для сну – необхідні умови для збереження фізичного та психічного здоров’я на довгі роки

Список рекомендованої літератури:

1). Візір В. А. Тривалість сну як фактор ризику серцево – судинних захворювань / В. А. Візір, А. С. Садомов, О. В. Демиденко // Артеріальна гіпертензія. – 2013. – №1. – С. 20 – 27.

2). Ковтюк Н. І. Сон як фізіологічна складова показника якості життя у дітей / Н. І. Ковтюк // Лікарська справа. – 2013. – №5. – С. 50 – 54.

3). Павлов І. П. «Внутрішнє гальмування» умовних рефлексів і сон – один і той самий процес / І. П. Павлов // Журнал неврології ім. Б. М. Маньковського. – 2017. – №2. – С. 74 – 83.

4). Павлов І. П. Проблема сну / І. П. Павлов // Журнал неврології ім. Б. М. Маньковського. – 2017. – №2. – С. 64 – 73.

5). Ходить сон біля вікон // Фармацевт практик. – 2013. – №3. – С. 62 – 63.

6). Юрочко Ф. Чотири крики до глибокого сну / Ф. Юрочко // Медицина світу. – 2008. – №6. – С. 382 – 383.

Гіппократ здогадався, що людський мозок є одним із найскладніших та найзагадковіших і водночас найдосконаліших творінь природи. У свій час Гіппократ та його сучасники й уявити не могли, як далеко ми просунемося у вивченні цього органу. Завдяки технологічним досягненням у нейровізуалізації, медицині, біології, психології і нейронауках в цілому ми змогли розгадати найважливіші таємниці його анатомії і функцій. Однак досі існують багато секретів і питань, на які поки що немає відповідей.

У всьому світі в рамках Всесвітнього тижня мозку (Brain awareness week) проходять заходи для спеціалістів та громадськості, які поширюють знання про діяльність мозку, про його функціонування, захворювання, особливості. В цілому тематика заходів охоплює всі напрямки сучасної неврології, нейрохірургії і психіатрії. Досвідчені фахівці у ці дні читають багато лекцій, проводять майстер–класи не тільки для медиків, біологів, психологів і психіатрів, а й для широкої аудиторії, для всіх бажаючих.

Отже, що ми знаємо на сьогоднішній день про такий дивний і потужний людський мозок? Розглянемо такі факти:

• у мозку знаходиться близько 80-100 мільярдів нейронів;
• у лівій півкулі майже на 200 млн нейронів більше, ніж у правій;
• нейрони розрізняються за розмірами, від 4 до 100 мкм завширшки;
• вчені можуть вимірювати активність одного нейрона, це використовують для діагнозу “епілепсія”;
• сірої речовини більше у мозку жінок;
• більший % сірої речовини мозку у людей гуманітарного складу розуму;
• регулярні фізичні вправи призводять до збільшення сірої речовини;
• сірі клітини мозку стають сірими лиш при відмиранні;
• мозок живої людини має рожевий відтінок;
• у чоловіків більше білої речовини та спинномозкової рідини;
• біла речовина мозку набуває кольору від мієміну, що збільшує швидкість переміщення електричних імпульсів;
• більше половини мозку складається з жиру;
• при вазі 1.3 кг мозок складає лише 2%-3% маси тіла;
• мозок виробляє велику кількість енергії, у сплячому стані він здатен запалити 25 ватну лампочку;
• розмір мозку не впливає на розумові здібності людини;
• аксони в мозку кожної людини можуть мати 161000 км та огорнути землю 4 рази;
• у мозку немає больових рецепторів, тому нейрохірурги можуть різати мозок людини при свідомості;
• не вірте міф про 10%, ми використовуємо майже 100% нашого мозку;
• звивини нашого мозку утримують більшу кількість нейронів, що відповідають за пам’ять і думки;
• хочете більше звивин? – медитуйте, це підвищить самоаналіз та емоційний контроль;
• втомились читати текст? – позіхайте, це охолоджує мозок, а відсутність сну підвищує його температуру;
• але навіть змучений мозок може бути продуктивним;
• інформація в мозку проходить на різних швидкостях від 1.5км до 440км на годину;
• наш мозок сканує і обробляє складні зображення протягом 13 мілісекунд;
• ще 15 років тому вчені вважали, що мозок формується в перші роки життя, але недавні дослідження довели, що зміни відбуваються аж до підліткового віку;
• коли справа стосується вашого мозку, то затримка його розвитку є абсолютно нормальним явищем.

Мозок потрібно постійно розвивати та піклуватися про нього, дотримуватись здорового способу життя, відмовитись від шкідливих звичок, пам’ятати про фізичні вправи, прогулянки на свіжому повітрі, здоровий сон та відпочинок, збалансоване харчування. Згідно з рекомендаціями фахівців центру громадського здоров’я МОЗ України для покращення розумової здатності потрібно вживати такі продукти, як: жирна морська риба, какао, женьшень, броколі, яблука, сочевиця, хліб з борошна грубого помолу. Для ефективного тренування мозку рекомендується виходити за рамки виконання одноманітних задач, вивчати іноземні мови та гру на музичних інструментах, читати. Корисними будуть подорожі та нові спілкування. Піклуйтеся про свій мозок, та будьте здорові!

Список рекомендованої літератури

Берсенев В. А. Сто мільярдів – у довічне користування. Як зберегти та відновити працездатність мозку / В. А. Берсенев. – К.: СМП “Аверс”, 2006. – 60 с.

Взрыв мозга // Рубежи здоровья. – 2017. – № 18. – С. 20–21.

Коваленко О. Головний мозок . Вища нервова діяльність. Клінічне дослідження вищих мозкових функцій // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2010. – № 4. – С. 10–15.

Коваленко О. Головний мозок. Кора головного мозку // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2010. – № 3. – С. 22–23.

Мозг: мышца, которую нужно тренировать. – Киев: ООО “Издательский дом “Здоровый образ жизни”, 2020. – 126 с. – (Библиотечка “ЗОЖ”: Предупреждение плюс Украина, приложение к газете “ЗОЖ”, №6, 2020 г.).

Мозг женщин стареет медленнее, чем мозг мужчин // Медичні аспекти здоров’я чоловіка. – 2019. – № 1. – С. 40.

Нейроинтерфейс и наш мозг / подгот. И. А. Евтушенко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 6. – С. 111–112.

Нейроінтерфейс: мозок + комп’ютер // Фармацевт практик. – 2020. – № 12. – С. 8–10.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга. Глава первая: Невольные движения = Reflexes of the brain. Chapter I: involuntary movements / И. М. Сеченов // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2017. – № 3/4. – С. 100–120.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга. Глава вторая. Произвольные движения = Reflexes of the brain. Chapter II. Voluntary movements / И. М. Сеченов // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2018. – № 3/4. – С. 66–101.

Столяренко А. М. Функціональні особливості головного мозку та психофізіологічних реакцій у хворих на ігрову інтернет–залежність // Медична психологія = Медицинская психология. – 2018. – Том 13, № 4. – С. 8–11.

Чому після тривалої самотності важко повернутися до соціального життя? // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 47.

Алопеція – патологічне випадіння волосся. Виділяють  кілька різновидів алопеції: вроджена,  передчасна, себорейна, гніздова, симптоматична, рубцева.

Вроджена алопеція зустрічається рідко. При цьому може бути повна відсутність волосся або порідіння внаслідок недостатнього росту волосся. Дитина народжується з пушковим волоссям на голові, без вій і брів. Випадаючий пушок в подальшому замінюється нормальним волоссям або відбувається затримка його росту, іноді до початку  статевої зрілості. В цьому випадку волосся стає сухим, жорстким, не досягає нормальної довжини та швидко випадає. Борода та вуса  у дорослих чоловіків  ростуть скудно.

Розвиток облисіння в молодому віці,  до 35 років, називається  передчасним.

Передчасна алопеція у чоловіків  і жінок може початись в 20-25 років. Випадіння волосся може статися і при фізіологічному облисінні в старості. Але тут динаміка випадіння волосся іде дуже швидко. При цьому випадінні волосяні луковиці остаточно не гинуть. Це видно з того, що довге волосся замінюється пушковим.

Під час статевого дозрівання  збільшується вироблення організмом чоловічих гормонів ( андрогенів ). При цьому спостерігається передчасне випадіння волосся, яке веде до облисіння.

В одному випадку лисина починається у вигляді залисини з бокових ділянок лба, в другому з маківки. Отвіри фолікулів стають непомітними, шкіра стає гладкою, блискучою. При цій формі алопеції волосяний покров звичайно не відновлюється.

Систематичне загальноукріплююче лікування може загальмувати випадіння волосся. Треба уникати носіння тісних головних уборів.

Корисно дотримуватись дієти. При жирному волоссі треба уникати вживати багато вершкового масла, шоколаду, солі, алкоголю. Дієта при сухому волоссі  виключає  алкоголь, тютюн, гострі страви. Треба слідкувати за правильною роботою кишечника.

Себорейна алопеція розвивається на фоні себореї.

Себорея – це спадково зумовлений  стан, коли порушуються функції сальних залоз  і є якісні зміни шкірного сала переважно у період статевого дозрівання.

При себореї голови шкіра обличчя, волосистої частини голови стає жирною чи сухою, на голові спостерігається лущення ( лупа ), іноді свербіж.

Себорейна алопеція характеризується дифузним порідінням волосся. При цій хворобі дуже важливо своєчасне лікування себореї, чим можливо призупинити чи  зменшити подальше випадіння волосся.

Для лікування крім загальної терапії застосовують місцеве лікування лікарськими засобами, які містять сірку.

Гніздова алопеція найбільш часта форма  цього захворювання.

Причина гніздової алопеції остаточно не відома. Хвороба не заразна, хворіють у будь-якому віці.

Характеризується суцільним випаданням  волосся на різко обмежених ділянках шкіри. Запальні явища відсутні.

Гніздова алопеція звичайно починається раптово, частіше в молодому і середньому віці. Різко обмежені ділянки шкіри мають  круглу або овальну форми, в середньому 3-5 см в діаметрі, втрачають волосся.

Шкіра в осередках уражень бліда, блискуча, гладенька. Спочатку волосяні фолікули виглядають ясно, пізніше вони стають ледь помітними. Число вогнищ бувають від одного до кількох. Збільшуючись до периферії, вони часто зливаються і утворюють   великі вогнища. У стадії прогресування хвороби по периферії вогнищ  облисіння  волосся легко  усувається.

Тривалість захворювання – від декількох місяців до двох років і більше. Найбільш тривало  протікає тотальна алопеція, при якій вся волосиста частина голови та інші ділянки шкіри ( вії, брови ) втрачають волосся.

Можуть спостерігати і таку ситуацію, коли в одних вогнищах волосся починає відростати, а в інших  місцях з’являються нові вогнища алопеції.

Лікування поділяють на загальне і місцеве. Місцеве лікування спрямоване на подразнення шкіри у вогнищах, розширення судин, що сприяє росту волосся. Велике значення в терапії гніздової алопеції має зовнішнє застосування лікарських рослин. Вони проявляють лікувальну дію за рахунок вмісту в них біологічно активних речовин, а також внаслідок подразнення шкіри. Застосовують втирання у ділянку облисіння соку цибулі, часнику, настоянки кореня лопуха, хрону, стручкового перцю. У їжу доцільно вводити квасолю, горох, жовток, плавлений сир, печінку, горіхи, гречану і вівсяну кашу, які багаті на залізо, цинк, мідь.

Передбачити протікання хвороби складно.

Первинна профілактика не розроблена.

Симптоматична алопеція  може виникнути в результаті гострих інфекційних захворювань, пологів, операцій, анемії, туберкульозі, при ендокриних розладах, стресах, дієти із швидкою втратою маси тіла, токсичної дії  хімічних речовин, лікарських препаратів.

При симптоматичній алопеції волосяний фолікул дуже швидко переходить із стадії росту у стадію спокою. Внаслідок цього  спостерігають  рівномірне  порідіння  волосся в ділянці волосистої частини голови. Шкіра не змінена.

В більшості випадках волосяний покров повністю відновлюється.

Застосовують загальноукріплюючі засоби та лікування основного захворювання.

Причинами виникнення рубцевої алопеції можуть бути опіки, травми, деякі форми грибкових інфекцій шкіри, дія рентгеновських промінів.  На тлі легкої еритеми з’являються невеликі згруповані вогнища випадіння волосся 0,5-1 см діаметром із нечіткими і неправильними контурами. Згодом у вогнищах розвивається рубцева атрофія і ріст волосся тут не відновлюється. Після певного періоду прогресування процес зупиняється.

Для лікування використовують вітаміни А, Е, групи В.

Також виділяють інші  види облисінь.

Травматична алопеція наступає внаслідок випадкової травми, тривалого тиску на шкіру волосистої частини голови, порушуючи кровообіг фолікулів волосся.  Вже в грудному віці у малюків на потилиці формується кругле вогнище алопеції, яке виникає внаслідок тертя о подушку. Аналогічний стан розвивається у  дорослих хронічно лежачих хворих.

Лікування такої алопеції не потребує. Через декілька місяців волосяний  покров повністю відновлюється.

Рідше зустрічається травматична алопеція внаслідок трихотиломанії. Захворювання проявляється в нестримному бажанні висмикувати волосся. У дітей процес іноді провокується суб’єктивними відчуттями ( наприклад, свербіж ), а потім рефлекторно закріплюється і входить у звичку. У дорослих трихотиломанія  виникає при психічних захворюваннях. Хворі висмикують волосся на лбу, потилиці, скронях, бровах. Частіше хвороба трапляється  в дитячому  і юнацькому віці. Як правило, хворі приховують звичку висмикувати волосся. В діагностиці допомагає опитування родичів і симптоматика захворювання. В результаті трихотиломанії з’являються  вогнища облисіння неправильної форми, на яких можна бачити велику кількість низько обламаного волосся.

Лікування проводять у психоневролога. З метою лишити можливості висмикувати волосся рекомендують декілька разів збривати  його.

Найбільш частою причиною втрати волосся у дорослих є поганий  догляд і травмуючі процедури. Дуже небажана зачіска з постійним натягуванням волосся. Тривалий тиск на шкіру тяжких і тісних  головних уборів може привести до часткового облисіння. Також випадінню волосся сприяє завивка тонкого сухого волосся.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

Возіанова С.В. Перспективи вивчення впливу метаболічного синдрому на виникнення та перебіг гніздової алопеції // Дерматологія та венерологія. – 2017. – N 4. – С. 39-41.

Денисенко О.І. Дифузна і вогнищева алопеція як віддалені дерматологічні прояви перенесеного COVID-19 / О.І. Денисенко // Дерматологія та венерологія. – Харків, 2021. – №3. – С.46

Калюжна Л.Д. Забута проблема захворювання волосся: алопеція в Чернівцях / Л.Д. Калюжна // Український журнал дерматології, венерології та косметології. – 2018. – №3. – С.106-109

Кушнір В.О. Вогнищева ( гніздова ) алопеція: загальні рекомендації щодо діагностики та лікування / В.О. Кушнір // Дитячий лікар. – 2019. – №1. – С.5-14

Не алопеція, а втрата волосся за жіночим типом: звіт мультидисциплінарного комітету // Репродуктивная эндокринология. – 2019. – №1. – С.64

Лечебные средства против алопеции // Дерматовенерология. Косметология. – 2016. – № 2. – С. 252-253.

Михнева Е.Н. Рубцовые алопеции (псевдопелада Брока, дискоидная красная волчанка, красный плоский лишай) // Дерматологія та венерологія. – 2017. – N 4. – С. 56-59.

Сербіна І.М. Імуноморфологічні особливості формування гніздової алопеції // Дерматологія та венерологія. – 2016. – № 3. – С. 52-60.

Татузян Є.Г. Плазмотерапія волосистої частини голови при лікуванні алопеції // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2017. – N 6. – С. 63.

Ярема І.О. Обгрунтування вибору антимікробних консервантів при розробці препаратів для місцевого лікування андрогенної алопеції // Одеський медичний журнал. – 2016. – N 2. – С. 20-24.
Ярема І.О. Розроблення технології емульгелю з екстрактом пальми сабаль та настойкою софори японської для лікування андрогенної алопеції // Фармацевтичний журнал. – 2016. – № 5. – С. 50-56.

Аносмія – це патологія, при якій відбувається повна або часткова втрата нюху. Це відбувається, коли нюхові цибулини, розташовані в носі, втрачають свою чутливість. Такий серйозний збій в сенсорній системі доставляє багато дискомфорту та може призвести до тяжких ускладнень.

Найбільш поширеними причинами втрати нюху згідно статистики є:

• Вірусні інфекції
• Травми голови (молоді люди)
• хвороба Альцгеймера (літні люди)

На даний час до аносмії прикуто особливо багато уваги, оскільки вона є одним із характерних симптомів covid-19. Як і інші респіраторні віруси, COVID-19 уражує клітини, які приймають участь у сприйманні запахів. Згідно останніх досліджень, страждають не рецепторні клітини безпосередньо, а трофічні, тобто ті які постачають поживні речовини до рецепторів. Втрата нюху зазвичай раптова, проте може розвиватися протягом кількох днів. Хорошою новиною є те, що у приблизно 90% пацієнтів нюх відновлюється самостійно в межах 4 тижнів.

Якщо ж пройшов триваліший період, або втрата нюху не пов’язана із застудою, то варто звернутися до лікаря. В першу чергу вас повинен оглянути отоларинголог на предмет кондуктивного механізму аносмії, тобто  перевірити чи є доступ пахучих речовин до верхніх відділів носової порожнини. Набряк, поліпоз, значна деформація скелету носа, пухлини, атрофічний риніт – найчастіші захворювання що може виявити отоларинголог як причин втрати чи погіршення нюху.

Якщо при огляді отоларинголог не знаходить ніяких аномалій у носовій порожнині, тоді варто звернутися до невролога. Цей спеціаліст особливу увагу приділятиме стану черепних нервів (наприклад, проблеми із зором або утруднені мова або ковтання) і психічному стану пацієнта. Важливо повідомити лікаря про травму голови в недавньому минулому, якщо така була.

При відсутності явних причин аносмії роблять комп’ютерну томографію (КТ) або магнітно-резонансну томографію (МРТ) голови (в тому числі пазух носа) для визначення структурних аномалій (наприклад, пухлини, абсцесу або перелому).

Дуже важливо, щоб пацієнт перед зверненням до лікаря максимально детально пригадав умови виникнення та перебіг захворювання. Було б добре попередньо занотувати коли вперше відзначалося погіршення чи відсутність нюху, раптово чи поступово виникло, з чим пацієнт це пов’язує, які захворювання були перенесені недавно, які медикаменти отримує, чи отримував перед виникненням аносмії, контакт з хімікатами, вживання наркотичних речовин і т.д.

Допоки нюх не повернувся дбайте про безпеку. Пам’ятаймо, що нюх застерігає нас від зіпсутих продуктів та витоку газу, диму при пожежі  і т.д. Тому пацієнту з втратою чи порушенням нюху варто бути особливо обережним з продуктами харчування, особливо консервованими та такими, що тривало зберігаються, слідкувати  з термінами придатності, а також посилити протипожежну та газову безпеку.

Головний мозок людини надійно захищає себе від бактерій і вірусів. Однак інколи патогенні мікроорганізми виявляються сильнішими за захисні сили організму. В результаті виникає небезпечна хвороба  – енцефаліт. Захворювання має різну клінічну картину і призводить до важких ускладнень.

Енцефаліт – це гострий, як правило, дифузний запальний процес, що вражає паренхіму головного мозку. У деяких випадках може бути наслідком прогресування менінгіту. Така комбінована форма диференціюється як менінгоенцефаліт.

Поширеність хвороби коливається від 0,7 до 13,8 випадків на 100 тисяч населення. У дітей ці показники є традиційно вищими – від 10,5 до 13,8 на 100 тисяч населення щорічно.

Щодо факторів, які впливають на поширення хвороби, то тут важливу роль відіграють особливості навколишнього середовища – географічне розташування, сезон, вологість, температура повітря, наявність резервуару для передачі збудника.

Хвороба може передаватися через укуси кліщів і комарів, контактно – побутовим, повітряно – крапельним шляхом.

Ентеровіруси, тропні до нервової й м’язової тканини, також нерідко стають причиною розвитку енцефаліту. До запалення головного мозку можуть призводити також чадний газ і отрути важких металів. Не менш небезпечними є різні алергії важкої форми, а також аутоімунні порушення.

Відповідно до перебігу захворювання виділяють кілька типів вірусного енцефаліту:

– Гострий, що розвивається протягом кількох днів – тижня.

– Підгострий – триває до 6 місяців.

– Хронічний – клінічні симптоми зберігаються понад 6 місяців.

Найчастіше енцефаліти, зумовлені вірусною інфекцією, мають гострий, рідше – підгострий перебіг і атакують молодих людей і дітей раннього віку.

Крім того, енцефаліти поділяють на:

– первинні – їх провокують нейротропні віруси. Саме така форма хвороби вважається найбільш небезпечною, оскільки найчастіше стає причиною летальних випадків;

– вторинні –  у цьому випадку нервова система уражена імунною системою хворого (аутоімунна реакція);

– інфекційно – алергічні;

– постінфекційні.

Велика кількість вірусних енцефалітів не виявляються, через невиразність клінічної картини, легкий перебіг, а також через відсутність у широкому доступі специфічних аналізів. Відтак, часто трапляється, що у багатьох пацієнтів, у яких не було жодних скарг, лабораторні обстеження показують високий рівень антитіл до вірусів.

Енцефаліти (в тому числі вірусного генезу) не мають специфічної клінічної картини, яка б дозволила зі 100% впевненістю відрізнити, власне, енцефаліт від енцефалопатії (метаболічного, токсичного, імунного та ін. походження). 

Хвороба може проявлятися такими ранніми неспецифічними симптомами:

– лихоманка;

– головний біль;

– м’язово – суглобовий біль (так звана «ломота»);

– відчуття загального нездужання.

Протягом кількох наступних годин – днів, приєднуються загально мозкові та вогнищеві симптоми:

• сплутаність (або повна втрата) свідомості, дезорієнтація;
• сонливість;
• судоми;
• розлади мовлення;
• слабкість, може бути повна втрата моторної функції або чутливості в деяких частинах тіла;
• галюцинації;
• неконтрольовані рухи очей (у тому числі, ністагм);
• порушення зору.

Дуже важливо відрізняти інфекційний вірусний енцефаліт від енцефалопатії, тобто є досить багато патологічних станів, що супроводжуються енцефалопатичним синдромом, який може нагадувати вірусний енцефаліт. Найчастіше за клінічною картиною нагадують енцефаліт системні інфекції. Труднощі, пов’язані з діагностикою, виникають, у тому числі, і через метаболічні порушення (печінкова і ниркова недостатність, ускладнення цукрового діабету).

Найпоширенішими причинами енцефалопатії є гіпоксія/ішемія, метаболічні розлади, порушення харчування, інтоксикації, системні інфекції, злоякісна гіпертензія, черепно – мозкова травма, епілепсія (несудомний епістатус).

Підвищення внутрішньочерепного тиску – загальна ознака всіх енцефалітів, особливо на ранніх стадіях.

Прогноз та можливі наслідки для пацієнта

Більшість хворих на вірусний енцефаліт одужують без наслідків. Найбільш частим довготривалим ускладненням після вірусного енцефаліту є судомні напади, які можуть спостерігатися у 10 – 20%.

Однак у деяких пацієнтів внаслідок недуги виникають порушення інтелекту, зміни настрою та поведінки, екстра пірамідні симптоми, гіпонатріємія (особливо після енцефаліту Сент-Луїса), енцефалопатії, мононейропатії чи млявий параліч. Також можуть спостерігатися труднощі з концентрацією уваги, порушення поведінки, мови та/або втрата пам’яті. У дуже рідкісних випадках пацієнти перебувають у вегетативному стані.

Після перенесеного енцефаліту пацієнти потребують правильної реабілітації. До цього процесу мають бути залучені сімейні лікарі, неврологи, нейро-психологи, за потреби – епілептологи, логопеди, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури, соціальні працівники.

Енцефаліт – серйозне захворювання, його перебіг і наслідки залежать від преморбідного стану пацієнта, типу збудника, тяжкості інфекції.

Специфічна профілактика передбачає проведення вакцинації проти таких захворювань:

– кору та краснухи;

– грипу типу А і В;

– вірусу вітряної віспи;

– за епідемічними показами проти кліщового енцефаліту (для лісників, ветеринарів, мисливців), сказу (після укусу твариною).

Пацієнтам з імунодефіцитами, зокрема інфікованими ВІЛ, для профілактики виникнення енцефаліту необхідно систематично приймати антиретровірусні препарати, щоб запобігти розвитку опортуністичних інфекцій.

Неспецифічні заходи профілактики включають використання на природі, де висока ймовірність укусів кліщів і комарів, захисного одягу, москітних сіток.

Список рекомендованої літератури:

1). Герпетичний енцефаліт у дорослих (клініка, діагностика та інтенсивна терапія). (Методичні рекомендації). – Київ, 2003. – 40С.

2). Літовченко Т. А. Роль вірусних енцефалітів у розвитку епілептичних нападів і епілепсії / Т. А. Літовченко, А. В. Літовченко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2021. – №2. – С. 73 – 80.

3). Цитомегаловірусний енцефаліт у дорослих імунокомпетентних хворих (клініка, діагностика та інтенсивна терапія). (Методичні рекомендації). – Київ, 2002. – 21С.

4). Щербатюк Н. Ю. Особливості перебігу вірусних енцефалітів у дітей старшого віку / Н. Ю. Щербатюк // Дитячий лікар. – 2021. – №4. – С. 12 – 15.

5). Ярош О. О. Герпетичний енцефаліт з епілептичним синдромом: клініка, особливості діагностики й лікування / О. О. Ярош // Актуальна інфектологія. – 2018. – №5. – С. 39 – 44.