“ЖОДНОГО ДНЯ У ЖИТТІ НЕ ПОШКОДУВАЛА ПРО ВИБІР ПРОФЕСІЇ”.
🚑Так розпочала розповідь про себе старший лікар зміни КП”Обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф” РОР Любов Волинець.
🩺Стати лікарем Любов Сергіївна мріяла з дитинства. Пригадує, що саме 2 серпня 1974 року вона, після успішної здачі профілюючого екзамену з фізики була зарахована до числа студентів Тернопільського медичного інституту. Нині за її плечима понад 42 роки стажу на посаді лікаря.
💊За фахом Любов Волинець лікар – терапевт. Мріяла працювати в стаціонарі, однак доля розпорядилася по-іншому, – за направленням жінка змушена була відпрацювати 3 роки на “швидкій допомозі”. Два дні плакала, – ділиться своїми спогадами Любов Сергіївна, – не хотіла тут працювати, але потім їй стало цікаво.
Напочатках надійшла серія складних викликів, виїзд на які завершився позитивним результатом. Розповідає, що один із них закарбувся в пам’яті на все життя. Молодий чоловік після укусу бджіл мав анафілактичний шок. Цей стан у нього розвинувася за лічені хвилини, тому гаяти часу не можна було. Завдяки вчасно і правильно наданій медичній допомозі чоловік одужав і це було доволі приємно. ця ситуація додала впевненості у собі, своїх знаннях, своїх силах, помогла міцно стати на ноги у професії.
Понад 25 років довелося працювати лікарем невідкладних станів у складі бригади “швидкої допомоги”. Тут розвинулися такі якості як: швидка реакція на надання допомоги пацієнтам та оперативність при застосуванні медичних навичок. Утім без любові, людяності, терпимості та толерантності торувати дорогу в обраній професії було б надзвичайно важко .
Чимало років Любов Волинець була наставницею інтернів. При кожній зустрічі з молодими лікарями наголошувала, що без культури спілкування, виваженності, витриманості та любові допомогти хворій людині одужати буде доволі складно.
Останні 16 років Любов Сергіївна приймає виклики. Вона їх сортує, колегам консультативно допомагає у діагностиці, виставленні діагнозу та радить як краще поводитися медичній бригаді при транспортуванні пацієнта до спеціалізованого медичного закладу.
У цьому колективі, – зізнається Любов Волинець, – їй так само комфортно як вдома.
Вона почувається корисною, її знання і досвід затребувані, тому на роботу щодня Любов Сергівна іде з радістю.
З гумором зауважує, що той дриг у неї ще не згас.