Категорія: Проєкт Спадщина Рівненської медицини Page 3 of 8

Гепатит – це серйозне захворювання печінки, яке вимагає своєчасного виявлення та кваліфікованого лікування. У Рівному з 2003 року  функціонує спеціалізований гепатитний центр, який надає високоякісну медичну допомогу пацієнтам з гепатитом.  Центр відомий своєю професійною командою, серед якої особливо вирізняється завідувачка Галина Мартинюк, Заслужений лікар України, доцент, досвідчена лікарка, яка ретельно дбає про здоров’я кожного пацієнта. До Всесвітнього дня гепатиту РОНМБ спілкувалася з Галиною Андріївною Мартинюк. 

Галина Андріївна пригадує, як важко було засновувати центр, адже ніхто у 90 -х не вважав, що кількість хворих на гепатит зростатиме, що доведеться мати справу з новими типами гепатитів.

” Тоді мені допомагали отримати дозвіл на відкриття гепатитного центру у Рівному Євген Кучерук, котрий був головним лікарем міської лікарні та тодішній начальник управління охорони здоро‘я пан Маслій. Я їм вдячна за допомогу, адже моя ініціатива, а їх підтримка послугували тому, що Рівне стало першим містом, де з‘явився гепатитний центр, а далі нашарувалися хороші лікарі, фаховий персонал, медична техніка”, – розповідає пані Галина.

Гепатитний центр у Рівному обладнаний сучасною медичною технікою та використовує новітні методи діагностики і лікування гепатиту. Однак, ключову роль у процесі одужання пацієнтів відіграє команда професіоналів, яка працює у центрі, каже завідувачка.

 “Людяність  та турбота  про пацієнтів – це запорука успіху лікування будь – якої хвороби. Я вдячна за усі ці роки роботи колективу”, – зауважує Галина Андріївна.

Своєчасне виявлення гепатиту є критично важливим для успішного лікування захворювання. Лікарка центру завжди акцентує увагу на важливості регулярних обстежень та ранньої діагностики. У гепатитному центрі в Рівному використовуються передові методи діагностики, які дозволяють виявити гепатит на ранніх стадіях і розпочати ефективне лікування.

“З кожним роком кількість наших пацієнтів збільшується, – пояснює Галина Андріївна. – Наприклад, тільки за минулий рік у нас стаціонарно пролікувалося понад 600 осіб. Враховуючи те, що у нашому відділенні тільки двадцять ліжок, то іноді нам доводиться працювати в досить скрутних умовах. Це не завжди просто і легко, адже реально ми виконуємо план з ліжкоднів на понад 170%. І це говорить про те, що гепатоцентр терміново потребує розширення ліжкового фонду, аби надавати допомогу усім, хто того потребує”.

Гепатитний центр у Рівному пропонує індивідуалізований підхід до лікування кожного пацієнта. Лікарка уважно вивчає історію хвороби, проводить детальну діагностику та розробляє персоналізовані плани лікування. Центр використовує сучасні методи терапії, включаючи медикаментозне лікування, дієтотерапію та підтримуючу терапію для поліпшення загального стану пацієнтів.

“Лікування пацієнтів залежить від стадії хвороби. Ми завжди акцентуємо увагу, що до лікаря звертатися потрібно завчасно. З кожним роком збільшується кількість пацієнтів з онкопатологією і це дуже складна хвороба, складне і тривале лікування. На ранніх стадіях ще можливо допомогти, далі – ви самі розумієте… Ми маємо безкоштовні препарати, держава забезпечує безкоштовну противовірусну терапію. Просто призначення завжди відерміновані у часі. Обстеження займає багато часу. Без виначення першопричини лікавання неможливе”, – розповідає лікарка.

При лікуванні гепатитів важливим є не лише призначення медикаментозної терапії,  зазначає лікарка, а й комплексний підхід до стану здоров’я пацієнта. Кваліфікований лікар враховує всі аспекти, щоб забезпечити ефективне лікування та відновлення організму.

 “Лікар збирає анамнез, включаючи інформацію про симптоми, можливі шляхи зараження, попередні медичні стани та спосіб життя пацієнта. Ця інформація допомагає сформувати загальну картину захворювання. Для підтвердження діагнозу гепатиту та визначення його типу лікар проводить низку лабораторних та інструментальних обстежень, зокрема: аналіз крові на наявність вірусних маркерів гепатиту, біохімічні аналізи для оцінки функції печінки, ультразвукове дослідження (УЗД) печінки. Після встановлення діагнозу лікар призначає медикаментозне лікування, яке може включати противірусні препарати, імуномодулятори та інші засоби, спрямовані на знищення вірусу та підтримку функції печінки. Вибір препаратів залежить від типу гепатиту, стадії захворювання та загального стану пацієнта”, – говорить Галина Андріївна.

Окрім медикаментозної терапії, лікар може рекомендувати дієту та підтримуючі заходи, такі як вітамінотерапія, фізіотерапія, а також регулярні медичні обстеження для контролю за станом печінки та ефективністю лікування.

“Важливою складовою лікування гепатиту є дієта.  Зазвичай рекомендується: відмова від алкоголю та жирної їжі, обмеження споживання смажених, гострих та копчених продуктів, збільшення кількості овочів, фруктів, білків (особливо рослинного походження) та складних вуглеводів у раціоні, пиття достатньої кількості води.Якщо пацієнт хоче одужати, то він буде дотримуватись порад, а якщо ні , то , як кажуть, медицина тут безсила”, – підсумовує Галина Анріївна.

Кількість випадків гепатиту, зазначає лікарка,  у світі продовжує зростати, що викликає серйозне занепокоєння серед медичних фахівців та громадськості. В умовах зростання захворюваності, кожен з нас має бути більш уважним до свого здоров’я та вживати заходів для запобігання інфекції.

Зростання кількості випадків гепатиту наголошує на необхідності більш ретельного ставлення до свого здоров’я. Дотримання профілактичних заходів, регулярні обстеження та здоровий спосіб життя допоможуть знизити ризик інфекції та забезпечити довге та здорове життя. Турбота про своє здоров’я – це найкраща інвестиція в майбутнє.

Як зберегти мозок здоровим до самої старості і розвинути його:

1. Розумове навантаження. Під час активної розумової діяльності розростається нейронна мережа і відбувається утворення нових нейронів.

2. Спорт. Під час занять спортом посилюється кровотік і кров, збагачена киснем, активніше надходить у мозок. Формуються нові судини в мозку. Виникають нові нейронні зв’язки.

3. Здорова та корисна їжа. Ті, хто харчуються овочами і фруктами, горіхами і натуральними маслами рідше стикаються з в літньому віці проблемами деменції.

4. Відмова від куріння. Куріння не тільки «забиває» судини і викликає кисневе голодування, а й сприяє порушенню когнітивних функцій.

5. Відмова від алкоголю. Через вживання алкоголю до мозку надходить збіднена на кисень кров, що призводить до кисневого голодування. Це спричиняє запаморочення, нудоту, порушення координації, погіршення мислення. Масово гинуть клітини мозку, які вже не відновлюються.

6. Мінімум стресу. При тривожних і депресивних станах мозок не в змозі перезавантажитися, що викликає смерть нервових клітин і призводить до порушення в роботі багатьох внутрішніх органів. Потрібно контролювати свої емоції, а в стані хронічного стресу або інших емоційних розладів звертатися до психотерапевта.

7. Спілкування. Активне соціальне життя, спілкування з великою кількістю людей тренує мозок, допомагає уникнути стреси й депресії, сприяє зниженню ризику деменції в старості.

8. Безпека голови. Удари по голові, дрібні струси, які залишаються проігнорованими чи непоміченими, можуть з віком стати причиною розвитку когнітивних порушень і деменції.

9. Хороший сон. Під час глибокої фази сну мозок перезавантажується, відновлюється, відпочиває. Саме тому людина повинна спати не менше 8 годин на добу. Якщо сон триває менше або він переривчастий, мозок не відпочиває – нервові клітини гинуть.

10. Профілактика діабету, ожиріння, гіпертонії. Ці захворювання катастрофічно позначаються на стані мозку, погіршують когнітивні функції, що призводить до розвитку деменції. Тому потрібно з юного віку й протягом усього життя контролювати свою вагу, займатися спортом, добре харчуватися, уникати стресів і піклуватися про себе.

Виконуйте ці правила і будьте здорові!

Напередодні дня медика Рівненська обласна науково медична бібліотека підготувала серію матеріалів про рівненських лікарів. Нині мова піде про медичний тандем лікар-медична сестра, котрі сорок років разом працюють у травмпункті міської лікарні та у своїй роботі розчиняються, щодня надаючи допомогу чотирьом, а то й п’яти десяткам пацієнтів з різними травмами.

Травмпункт. Рівненська міська лікарня. Коридори цього відділення ніколи не бувають порожніми. І влітку, і взимку та будь-якої іншої пори року, часу доби ви завжди тут побачите людей. Бо щодня люди потрапляють у різні непередбачувані життєві ситуації, травмуючись, обпікаючись, ламаючи руки та ноги, зазнаючи нещадних укусів комах, плазунів та іншого травматизму. Отож й переповнені коридори травмпункту пацієнтами, котрі очікують на фахову медичну допомогу.

В’ячеслав Наумчук  лікар травматолог з понад сорока роками стажу розповідає, що змінювались часи, влада, але єдине, що залишалось незмінним – це кількість людей з травмами.

«У нас є такі дні, коли ми приймаємо 40- 60 людей з різними видами травм. Приходять люди з кліщами під шкірою, то з розряду найпростішого травматизму, велика кількість людей з переломами, особливо у зимовий період, з обмороженнями, з опіками. Усіх потрібно оглянути, надати первинну допомогу, правильно здійснити діагностику. Після такого інтенсивного дня до вечора можна забути як тебе звати», – говорить лікар-травматолог.

Валентина Ковальчук 41 рік працює операційною сестрою у травматології з них більшу частину пацієнтів приймає саме з В’ячеславом Васильовичем, тому наче на підтвердження його слів додає:

«Весь день гіпсуємо, шиємо, перев’язуємо рани. І скажу вам, що я аніскілечки не жаліюсь на свою зайнятість. Свою роботу потрібно любити, де б ти не працював, тоді ти не будеш психологічно виснажуватись та чахнути, а будеш горіти, хотіти працювати. Я уже на пенсії, але досі працюю, бо маю бажання та запал».

В’ячеслав  Наумчук в міську лікарню прийшов працювати 1 серпня 1980 року. З того часу місце роботи незмінне. Розповідає, що працював на різних посадах: ходив на виклики по оселях, лікував людей у стаціонарі, однак травмпункт залишився постійним місцем роботи на десятиліття.

«Усі молоді лікарі мали пройти школу життя у травмпункті, бо тут щодня потік людей, котрим потрібно надавати різнопланову допомогу, а значить відточувати свою лікарську майстерність. Через травмпункт пройшов колишній головний лікар міської лікарні Євген Кучерук, лікар Малевич, лікар Чайка, лікар Глінській, Дейнега, Савченко та багато інших фахових спеціалістів про яких знають рівняни, до яких звертаються як до справжніх професіоналів. Усі вони вчилися ставати професіоналами у травмпункті», – розповідає В’ячеслав Васильович.

І лікар травматолог, і медична сестра, котрі пліч-о–пліч сорок років надають первинну медичну допомогу у травмпункті одностайні у тому, що найважче у їхній роботі це різні психологічні аспекти, котрі виникають у процесі роботи з пацієнтом. Кажуть, що наше українське суспільство аж надто наелектризоване, негативне, часто вимагаючи від лікаря того, що йому не під силу, або того, у чому лікар не бачить доцільності.

«Ми стійко переносимо навантаження, бо роки роботи нас загартували. З досвіду скажу, що можна призвичаїтись до великої кількості пацієнтів, але ніколи не можна зрозуміти пацієнта, який агресує та вимагає від лікаря надмірної уваги, або хоче навіть диктувати свої правила лікування”, – пояснює лікар. – Можливо, це наслідки інтернетної освіти, там тепер про все пишуть, але це не значить, що там про все знають і можуть скласти точну схему надання допомоги хворому. От тому непорозуміння з пацієнтами переносити найважче».

«Хворий не може знати як треба трепанувати перелом, як надати первинну хірургічну обробку ран, видалення кліща, видалення рибацького гачка або сторонніх тіл. З усім цим пацієнти потрапляють у травмпункт, а потім вже їх розводять по відділеннях. Пацієнт вимагає від лікаря того, що лікар не може зробити, наприклад, хтось з рідних сказав, що потрібно йому те й те обстеження, але рідні – це не лікар. Тому треба бути розважливими», – зауважує пані Валентина.

Тільки задумайтеся, у скелеті людини понад 200 кісток, величезна кількість м’язів, суглобів, зв’язок і сухожиль, і травматолог повинен знати, як все це пов’язано між собою, і як допомогти пацієнту знову отримати радість руху. Тому, напевно, нам усім потрібно навчитися довіряти лікарям і бути толерантним, пам’ятаючи, що  психоемоційний  стан лікаря може впливати на хід обстеження та на точність та скорегованість дій при встановленні діагнозу, при наданні допомоги.

Варто зауважити, що у сучасному світі травматизм і смертність внаслідок травми постійно зростає. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від травм щороку гине 2 млн чоловік, а травми різного ступеня тяжкості отримують близько 30 млн людей. На жаль, травматизм – це не тільки медична, а і соціальна проблема сучасного суспільства.

12 липня щорічно відзначають незвичайне свято – День
різнокольорових очей. Присвячений цей день такому фізичному явищу, як
гетерохромія і людям, у яких це явище проявляється. Слово «гетерохромія» має грецьке коріння і буквально перекладається, як різний колір.

Зазвичай цей термін застосовують до кольору райдужки очей, але гетерохромія характерна також для кольору шкіри або волосся. Цікаво, але серед людей з гетерохромією переважають жінки, хоча наукового пояснення цьому факту немає.

Згідно зі статистикою, тільки щасливий 1% населення володіє цією
особливою пігментацією. Гетерохромія – це одне з найкрасивіших,
приголомшливих і загадкових фізичних явищ, якими володіє людство. У
цей день подаруйте своїм друзям з гетерохромією трохи додаткової любові і уваги.

Варто відзначити, що гетерохромія може спостерігатися як різниця в
кольорі між очима, так і різний окрас однієї райдужки. Є багато речей, які
можуть викликати гетерохромію, деякі з них є не чим іншим, як генетичною рисою, яка присутня з народження, інші викликані хворобою або травмою.

Залежно від забарвлення очей гетерохромію ділять на чотири види: повна
гетерохромія (найпоширеніший тип, для якого характерне різне, але рівномірне забарвлення очей), часткова гетерохромія (в цьому випадку різні кольори присутні на одній райдужці), центральна гетерохромія (в цьому випадку спостерігається наявність різнозабарвлених кіл на райдужці, розташованих навколо зіниці) і металозна гетерохромія (особливий тип гетерохромії, характерний для людей, які займаються обробкою металів).

Колір наших очей залежить від кількості меланіну в райдужці. Коли
пігменту дуже мало, очі матимуть світло – блакитне та синє забарвлення, коли його достатньо – зелене, а коли меланіну забагато, то очі будуть карими або темно – карими.

Кількість меланіну в очах визначають два гени в організмі. Коли в людини є різнокольорові очі, то, зрозуміло, що гени «працюють» лише в одному оці. Зазвичай причиною виникнення такої особливості є генетична
спадковість. Однак поштовхом до хвороби може стати щось інше:

– Запалення в оці (якщо хворіти на туберкульоз, грип, рак);- Чужорідне тіло в оці (механічні травми ока);
– Кровотеча (кров’яні маси можуть змінювати колір);
– Синдром Ваарденбурга (це важка генетична хвороба, внаслідок якої забарвлення
ока також може змінитися);
– Побічна ефекти деяких препаратів;
– Синдром Фукса (запальні процеси в тканинах органів зору).

Якщо колір вашої райдужної оболонки різко змінився, то вам потрібно негайно звертатися до лікаря, адже лише він зможе з’ясувати причину таких перевтілень.

Інша справа, коли ви генетично успадкували патологію, в такому випадку немає причин для хвилювання. Безумовно і безперечно, що погляд людини з двома різнокольоровими очима приголомшливий! Це погляд, який не забувається. Він явно викликає заздрість, так
як є люди, які часто купують кольорові контактні лінзи, щоб імітувати природний вигляд. Якщо ви один з небагатьох щасливчиків з різнокольоровими очима, знайдіть секунду, щоб оцінити це сьогодні і відсвяткувати.

1. Жабоєдов Геннадій Дмитрович. Офтальмологія: практикум: навч. посіб. для
студ. вищих мед. навч. закладів ІV рівня акредитації / Г. Д. Жабоєдов, В. В.
Кірєєв. – К.: ВСВ «Медицина», 2013. – 280 С.
2. Жабоєдов Геннадій Дмитрович. Практикум з очних хвороб: навч. посібник для
студентів вищих мед. навч. закладів І – ІІ рівнів акредитації / Г. Д. Жабоєдов, В.
В. Кірєєв. – К.: «Здоров’я», 2002. – 64 С.
3. Корконішко Оксана Мирославівна. Медсестринство в офтальмології: підруч. для
студ. вищих мед. навч. закладів І – ІІІ рівнів акредитації / О. М. Корконішко. – 2 –
ге вид., переробл. та допов. – К.: «Медицина», 2008. – 184 С.
4. Офтальмологія: підруч. для студ. вищих мед. навч. закладів ІV рівня акредитації
/ За ред. проф. Р. Л. Скрипник. – К.: ВСВ «Медицина», 2011. – 424 С.

Останні дні в Україні температура повітря сягає понад + 30 ºС у затінку. Роботодавцям необхідно організувати оптимальний режим праці та відпочинку, аби не допустити перегріву працівників, а також відкоригувати час роботи працівників у спекотні дні.

Спекотний мікроклімат має шкідливий вплив на організм людини, викликаючи погіршення самопочуття, зниження працездатності, загострення хронічних хвороб. Особливо це стосується тих, хто працює на відкритих місцевостях, у виробничих і громадських приміщеннях без кондиціонування. Робочий процес за таких умов необхідно організовувати з урахуванням заходів профілактики перегрівання організму і рекомендацій, викладених у пам’ятці.

Пам’ятка для працівників в умовах підвищеної температури повітря:

1.  З метою профілактики перегрівання організму (гіпертермії) необхідно організувати раціональний режим праці. При роботах на відкритих місцевостях і температурі зовнішнього повітря 35 ºС  і вище тривалість періодів безперервної роботи повинна складати 15-20 хвилин з наступною тривалістю відпочинку не менше 10-12 хвилин в охолоджуваних приміщеннях.  При цьому допустима сумарна тривалість термічного навантаження за робочу зміну для  осіб, які використовують спеціальний одяг для захисту від теплового випромінювання не повинна перевищувати 4-5 годин, і 1,5-2 години для осіб без спеціального одягу.
2.  В охолоджуючих приміщеннях, аби уникнути негативного впливу на організм великого перепаду температур, слід підтримувати температуру повітря на рівні 24-25°C.
3.  Робота при температурі зовнішнього повітря більше 37 ºС за показниками мікроклімату відноситься до небезпечних (екстремальних). За цієї температури не рекомендується проведення робіт на відкритому повітрі. Слід змінити порядок робочого дня та перенести години роботи на ранковий або вечірній час.
4. Для захисту від надмірного теплового випромінювання необхідно використовувати спеціальний одяг або одяг з натуральних тканин.
5.  В умовах підвищеної температури рекомендується допускати до роботи осіб не молодше 25 і не старше 40 років.
6.  З метою профілактики зневоднення організму рекомендується правильно дотримуватися питного режиму. Рекомендована температура питної води, напоїв, чаю +10-15 ºС. Для оптимального водозабезпечення рекомендується також відшкодовувати втрату солей і мікроелементів, що виділяються з організму з потом, за рахунок вживання підсоленої води, мінеральної лужної води, молочно-кислих напоїв (знежирене молоко, молочна сироватка), соків, вітамінізованих напоїв, киснево-білкових коктейлів.
7. Пити воду слід часто і потроху, щоб підтримувати хорошу гідратацію організму (оптимальний вміст води в організмі, який забезпечує його нормальну життєдіяльність, обмін речовин). При температурі повітря більше 30 ºС і виконанні робіт середньої тяжкості потрібно випивати не менше 0,5 л води на годину – приблизно одну склянку кожні 20 хвилин.
8. Для підтримки імунітету і зниження інтоксикації організму рекомендується вживання фруктів і овочів.

Кардіологи – це лікарі, які дбають про здоров’я серця, які рятують життя людей, змушуючи їхні серця працювати чітко і злагоджено. Дата та ідея свята виникли у 2021 році, завдяки соціальним мережам набула популярності. Це свято працівників кардіологічних відділень, лікарів- кардіологів.

Кардіолог – людина, з яким рано чи пізно стикаються всі, адже близько 90% захворювань у сучасному світі пов’язано зі станом і роботою серцево-судинної системи.

Кардіологія була відома вже у Стародавньому Єгипті, близько 17 ст. до н.е. Вчені знайшли документи лікаря того часу, який лікував серце. Великий прогрес у розвитку кардіології відбувся в епоху Відродження завдяки унікальним анатомічним дослідженням будови серця Леонардо да Вінчі, якими досі захоплюються лікарі. З початку 19 ст. кардіологія розвивається як самостійна практична дисципліна.

На думку  лікарів-кардіологів, до основних факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань належить підвищений артеріальний тиск, високий рівень холестерину в крові, зайва вага, тютюнопаління, малорухливий спосіб життя та стреси.

Серед серцево-судинних хвороб за поширеністю артеріальна гіпертензія посідає перше місце. Вона належить до ” хвороб цивілізації “. Артеріальна гіпертензія – провідний фактор ризику ішемічної хвороби серця, мозкового інсульту і ниркової недостатності.

Серед причин смерті від серцево-судинних хвороб близько 53% припадає на  ішемічну хворобу серця. Ішемічна хвороба серця – це гостра або хронічна дисфункція серцевого м’яза, яка виникає внаслідок відносного або абсолютного зменшення коронарного кровопостачання міокарда артеріальною кров’ю.

Стенокардія – найбільш частий синдром ішемічної хвороби серця. Стенокардія – це гострий напад болю за грудниною тривалістю 5-10 хвилин. Біль тиснучого або пекучого характеру, нерідко супроводжується страхом смерті, як правило, виникає під впливом фізичного або психоемоційного напруження. Частіше хворіють чоловіки після 40-45 років.

Інфаркт міокарда – захворювання, зумовлене розвитком одного або кількох вогнищ ішемічного некрозу в міокарді. Частіше на інфаркт міокарда хворіють чоловіки у віці після 40 років, а жінки після 50 років. Гострий період захворювання характеризується сильним болем у ділянці грудної клітки. Цей стан  продовжується протягом 5-8 днів. Крім того, інфаркт міокарда може проявлятися задишкою, аритмією, непритомністю.

Серцева недостатність – це патофізіологічний стан, при якому порушення функції серця призводить до його нездатності перекачувати кров зі швидкістю, необхідною для задовільної потреби тканин.

Поняття серцева недостатність являється доповненням до будь-якого діагнозу серцево-судинного  захворювання як його ускладнення. Часто серцева недостатність супроводжує ішемічну хворобу серця, пороки серця, артеріальну гіпертензію, міокардит, дистрофію міокарда.

Кардіологія унікальна тим, що вона більш процедурна, ніж інша медична спеціальність. У кардіологів  є кілька неінвазивних тестів, таких як електрокардіограма, або ЕКГ, та ехокардіограма, або КТ і МРТ серця. Кардіологи  повинні пройти 10 або більше років навчання і підготовки, щоб займатися кардіологією.

Список рекомендованої літератури:

1. Барна О.М. Додаткові можливості зофеноприлу в кардіології / О.М. Барна // Ліки України. – 2018. – №1. -С.25-27.
2. Бідзіля П.П. Етіологічні аспекти хронічної серцевої недостатності на тлі надлишкової маси тіла та ожиріння / П.П. Бідзіля // Патологія. – 2016. – №2. -С.28-34
3. Болюк М.В. Особливості больового синдрому при інфаркті міокарда у хворих на цукровий

діабет / М.В. Болюк // Медицина невідкладних станів. – 2021. – №2. -С.87-93.

4. Кузнецов И.В. Ишемический инсульт. Взгляд кардиолога / И.В.Кузнецов // Ліки України. – 2019. – №2. -С.53-58.
5. Новицька А.В. Урсодезоксихолієва кислота в практиці кардіолога / А.В. Новицька // Ліки України. – 2018. – №1. -С.19-23.
6. Романова Е.Н. Место флекаинида в клинической практике врача-кардиолога / Е.Н. Романова // Український медичний часопис. – 2019. –  №1. -С.43-50.
7. Скибчик В.А. Клініко-електрокардіографічні синдроми, що виявляються при інфаркті міокарда. Синдром Велленса / В.А. Скибчик // Ліки України. – 2020. – №6-7. -С.14-18.
8. Устінов О. Гострий інфаркт міокарда: порятунок життя стає доступнішим / О. Устінов // Український медичний часопис. -2017. – №4. – С. 9-10.
9. Целуйко В.Й. Гіпонатріємія у хворих з декомпенсованою серцевою недостатністю / В.Й.Целуйко // Український кардіологічний журнал. – 2022. – №5-6. -С. 59-70.