Земський лікар і благодійник Микола Прохоров
У книзі “Вулицями Рівного” історик Олена Прищепа зазначає, що Микола Прохоров (старший) приїхав до Рівного в 1900 році. За спогадами іншого шанованого рівненського лікаря Бориса Квашенка, родина Прохорових з’явилася в Рівному напередодні Першої світової. Лікар Прохоров старший мав дуже добру фахову освіту—закінчив університет у Санкт-Петербурзі. Будинок на теперішній Словацького, а тоді ще в провулку Гоголівському, зводив з метою не лише поселити там родину, а й приймати хворих. Його лікарська спеціалізація була доволі широкою—терапевт, хірург, акушер-гінеколог. Його невелика приватна лікарня на 15 ліжок на цій же вулиці була дуже затребуваною в місті через авторитет лікаря. До Миколи Миколайовича Прохорова зверталися колеги по допомогу у важких лікарських випадках.
Про один такий, який стався у середині 20-х років ХХ століття з одним із пацієнтів єврейського шпиталю у Рівному, писала місцева преса і професійні медичні видання тих часів, зокрема “Лікарський вісник”. Згадувала про цей випадок Наталія Переходько у своєму дослідженні “Єврейська інтелігенція у розвитку медицини м. Рівного (1921-1939 рр.)” (“Наукові записки”, Луцьк, 2011 р. Вип. 9. ч. 2). Як відомо, єврейський шпиталь знаходився на теперішній вулиці Дворецькій (у 20-30-і роки — Шпитальна, за СРСР — Димитрова; тепер на тому місті височіє багатоповерхівка).
Одного разу до лікарні привезли самогубця, який завдав собі удару ріжучим предметом у ділянку серця. При загрозі неминучої смерті пораненого тодішній лікар шпиталю Йозеф Швидкий і запрошений на допомогу головний лікар земської лікарні Микола Прохоров провели ризиковану й надскладну для того часу хірургічну операцію на серці. Життя нещасному вдалося врятувати.
За 30 років перебування в Рівному Прохоров старший завоював авторитет не лише як лікар, а й активний громадський діяч, благодійник. Його неодноразово обирали повітовим гласним, а за часів Польщі — депутатом до Рівненського магістрату.
У будинку Прохорових на Словацького збиралася місцева інтелігенція. Зокрема члени Російського православного благочинного товариства (РПБТ), створеного в 1923 році, метою якого було об’єднання православної місцевої інтелігенції для надання допомоги нужденним у Рівному. У благочинних справах Миколу Прохорова підтримувала його дружина Інна (Інесса) Гаврилівна, яка до 1928 року була головою товариства. А Микола Миколайович Прохоров очолював опікунську раду організації.
До товариства в різні часи входили і відомий меценат барон Штейнгель, і художник Косміаді, і педагог та літератор Іван Куліш. За часів Миколи Прохорова (старшого) до товариства входили відомі адвокати Панченко і Сеницький, директор російської гімназії Юшкевич, предводитель дворянства Рівненського повіту Дмитро Андро. Товариство влаштовувало платні виставки, костюмовані бали, літературні й музичні вечори, кошти від яких передавали на благодійні цілі. Інесса Прохорова щороку особливо переймалася організацією ялинки для дітей бідноти в Рівному. Одинадцятого березня 1930 року серце 57-річного Миколи Миколайовича Прохорова перестало битися. За спогадами старожилів, провести шанованого лікаря в останню путь зібралося мало не все Рівне. Поховали Миколу Прохорова на старовинному цвинтарі Грабник. Його могилу цікаві відвідувачі найстарішого рівненського пантеону можуть віднайти й нині.
