Автор: Васюха Людмила Page 42 of 51

Саме поняття «стрес» виникло у 1936 році за результатами експериментальних досліджень на щурах вченого лауреата Нобелівської премії Ганса Сельє. Сельє обрав та застосував до стану людини технічний термін «стрес», що означає «напругу», «натиск», «тиск» з науки про спротив матеріалів.

Отже, стрес – це стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах.

Стрес може виникати як від дрібної проблеми, так і від більш трагічної ситуації, викликаючи у людини емоційні реакції, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

Чи може людина прожити без стресу? Наука стверджує – майже ні. Адже життю властива нестабільність, яка і є джерелом стресу. У кожної людини особиста реакція на негативні чинники: одні люди в певних умовах вбачають погрозу для себе або для свого оточення, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім.

Стрес проявляється на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях.

Існує два види стресу: еустрес та дистрес.

Еустрес – це «позитивний» стрес, який мобілізує сили організму та допомагає адаптуватись до життєвих змін. Еустрес покращує увагу та пам’ять, прискорює реакцію.

Дистрес – це «негативний» стрес, який викликає несприятливі наслідки: дезорганізує поведінку, погіршує пам’ять та увагу, порушує сон, затримує адаптацію до змін у житті. Дистрес може спровокувати або ускладнити протікання невротичних та психосоматичних захворювань.

Який із різновидів стресу виникне у людини, спрогнозувати важко. Це залежить від багатьох факторів: особливостей особистості, виховання, навичок стресостійкості та стрес-менеджменту, фізичного здоров’я, набутих механізмів психологічного захисту та наявності близьких людей, які можуть підтримати у важкій ситуації.

У ході розвитку стресу спостерігається три стадії:

• Стадія тривоги

Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів дозволяється на цій стадії.

• Стадія опору

Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи «резервний» запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

• Стадія виснаження

Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес «захоплює» людину і може привести його до хвороби. При впливі дратівного фактора у людини формується оцінка ситуації як загрозлива. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій «штовхають» людину на подолання шкідливих впливів: вона прагне бороти з фактором, що заважає, знищити його або «піти» від нього убік. На це особистість направляє усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяється, а сили для боротьби закінчуються, можливі невроз і ряд незворотних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози – це основний стресовий фактор людини.

Симптоми стресу можна розподілити по групам на соматичні та психічні.

Деякі симптоми залежать від стадії розвитку стресу, яких є три:

1. Стадія тривоги або мобілізації (коли вмикаються адаптаційні механізми).
2. Стадія резистентності (коли відновилась робота органів та систем).
3. Стадія виснаження (якщо енергія витрачається швидше, ніж вона поповнюється). Психологи поділяють людей на стресостійких та стресодоступних.

Стресостійкі – це фізично здорові та емоційно стабільні люди, в яких є активна життєва позиція, низька тривожність та адекватна самооцінка. У стресостійких осіб зрілі механізми психологічного захисту та є підтримка від близьких людей.

Стресодоступні – це пасивні люди з високим рівнем тривожності, які схильні до депресії та іпохондрії (надмірного занепокоєння власним здоров’ям). Стресодоступність підвищується при дефіциті сну, голодуванні, під час хвороби та надмірного нервово-психічного навантаження. Але в будь-якому випадку перевага у розвитку стресу надається силі стресора – навіть найбільш стійку людину може збити з ніг смерть близької людини, з якою пов’язували міцні стосунки.

Лікування стресу

В Міжнародній класифікації хвороб є діагноз «Реакція на важкий стрес та порушення адаптації», який відноситься до психічних розладів. Тобто порушення, пов’язані зі стресом, лікує лікар-психіатр. Він може призначити заспокійливі або стимулюючі засоби, транквілізатори або фітотерапію (залежить від того, які симптоми переважають).

Терапія не обмежується ліками. Психотерапія – обов’язковий метод лікування. Психотерапевт змінить ставлення до стресорів та навчить керувати емоціями під час стресу. Якщо психіатр володіє напрямком психотерапії, він може провести декілька сеансів, якщо ні – направить до психотерапевта.

Список літератури:

1. Абабков В. А. Адаптация к стрессу: основы теории, диагностики, терапии / В. А. Абабков, М. Перре. – СПб.: Речь, 2004. – 166 с.
2. Алиев Х. М. Защита от стресса. Как сохранить и реализовать себя в современных условиях. – М.: «Мартин», «Полина», 1996. – 240 с.
3. Бодров В. А. Информационный стресс: учебное пособие для вузов. – М.: ПЕР СЭ, 2000. – 352 с.
4. Бодров В. А. Роль личностных особенностей в развитии психологического стресса / В. А. Бодров // Психические состояния. Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – С. 151.
5. Бодров В. А. Психология и надежность: человек в системах управления техникой / В. А. Бодров, В. Л. Орлов – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 1998. – 288 с.
6. Борневассер М. Стресс в условиях труда // Психические состояния. Хрестоматия. – СПб.: Питер, 2000. – 459 с.
7. Брайт Д. Теории, исследования, мифы. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.
8. Валуйко О. М., Гошкодеря О. В. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.
9. Валуйко О. М. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008 – 106 с.
10. Василюк Ф. Е. Психология переживания. – М.: Изд – во МГУ, 1984.
11. Водопьянова Н. Е. Психодиагностика стресса. – СПб.: Питер. 2009. – 336 с.
12. Волкан В. Жизнь после утраты: психология горевания / пер. с англ. – М.: Когито-Центр, 2007. – 160 с. (Современная психотерапия).
13. Гаркави Л. Х. Антистрессорные реакции и активационная терапия / Е. Б. Квакина, Т. С. Кузьменко. – М.: ИМЕДИС, 1998.

Шоколад діє на людину немов наркотики, але без шкоди для організму.

Хвороба Паркінсона – це хронічне дегенеративно-неврологічне  захворювання, яке характеризується прогресуючим ураженням рухової функції. У 1817 році англійський лікар Джеймс Паркінсон описав це захворювання і назвав його “тремтячим паралічем.” У 1877 році невролог Шарко детальніше описав клінічні вияви захворювання і запропонував назвати його “хворобою Паркінсона”.

Хвороба починається у віці від 50 до 60 років і триває повільно, тому хворі на протязі  певного часу можуть зберігати працездатність. Захворювання рахується спадковим. Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки.

В основі хвороби Паркінсона лежить зниження кількості дофаміну в чорній субстанції мозку та полосатому тілі.

Основу клінічної картини хвороби становить гіпокінезія, м’язова ригідність і тремтіння. На пізнішій стадії захворювання приєднується  постуральна нестійкість.

Захворювання починається з підвищення тонусу м’язів тулуба й кінцівок. Це супроводжується патологічною осанкою: тулуб зігнутий, голова нахилена вперед і вниз, руки зігнуті в ліктьових, а ноги – в колінних суглобах. Обличчя маскоподібне, не виражає ніяких емоцій. Повіки рідко мигтять. Мова тиха, монотонна. Рухи сповільнені,  співдружні рухи відсутні. На тлі скутості помічається тремор у пальцях рук, нижній щелепі,  язиці, губах, голові. Тремор є більш вираженим у спокої, при активних рухах він зменшується. Нерідко під впливом емоцій хворий ніби розгальмовується і може здійснювати швидкі спрямовані рухи.

Постуральна нестійкість полягає в тому, що хворим тяжко утримувати вертикальне положення, вони відчувають поштовх уперед або назад, рідше вбік.

Може спостерігатись симптом “топтання”, коли хворий, вставши зі стільця чи з ліжка, не може відразу почати рух, а деякий час  тупцює на  одному місці. Почавши рух, він іде дрібними кроками. Для того, щоб змінити напрямок руху, хворий змушений зупинитися, якийсь час тупцює на місці й лише поступово змінює напрямок і починає рухатися.

Ригідність і тремтіння не в усіх хворих виражені рівномірно: в одних може переважати ригідність, у інших – тремтіння. Інтелект звичайно не страждає, однак часто відмічається підвищена дратівливість, плаксивість, депресія, можливі розлади свідомості, галюцінації.

Нерідко при тремтячому паралічі відмічаються вегетативні  розлади: сальність обличчя, гіперсалізація (підвищене виділення слини), сухість шкіри, підвищена пітливість.

Частота хвороби Паркінсона коливається від 60 до 140 людей на 100 тисяч населення.

Лікування при тремтячому паралічі направлено на зниження  м’язового тонусу (загальної скутості) і  зменшення тремтіння. Треба підтримувати певний режим, дієту.  Обов’язково виключаються паління та вживання алкоголю, застосовуються лікувальна гімнастика та фізіотерапія.

Важливе значення має дієта, яка містить продукти з достатньою кількістю вітамінів і харчового білка. Із раціону треба виключити гострі приправи, подразнюючі  речовини.

При проведенні лікувальної гімнастики треба навчити хворого активно розслабляти м’язи, покращувати рухівну активність. При цьому вправи повинні виконуватись без напруги і хвилювання. Якщо немає протипоказань зі сторони серцево-судинної системи хворі можуть виконувати деякі фізичні вправи в басейні, де під дією температурного фактору води знижується м’язовий тонус, збільшується темп і об’єм рухів, покращується кровообіг.

Фізіотерапія сприяє збереженню правильної ходи, навичків у виконанні повсякденних справ, дихальної функції, мови.

Сприятливу дію на м’язову ригідність робить масаж тулуба й кінцівок. Він повинен бути поверхневим, сприяти зменшенню напруги м’язів.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Демченко А. В. Клінічна ефективність агоніста дофамінових рецепторів праміпексолу при різних стадіях хвороби Паркінсона // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 1, № 2. – С. 62–66.

Демченко А. В. Особливості психоемоційного стану та когнітивних функцій у пацієнтів із ранніми стадіями хвороби Паркінсона // Запорож. мед. журн. – 2020. – Том 22, № 2. – С. 250–255.

Демченко А. В. Роль інгібітору МАО–В разагіліну в лікуванні хвороби Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 5. – С. 69–74.

Демченко А. В. Тривожно–депресивні розлади при хворобі Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 7. – С. 81–87.

Карабань И. Н. Магнитолазерная терапия в комплексном лечении больных болезнью Паркинсона = Magnetic–laser therapy in complex treatment of patients with parkinson’s disease // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2019. – № 1. – С. 31–35.

Когнитивные нарушения при болезни Паркинсона: современные возможности терапии / подгот. Т. Чистик // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 3. – С. 65–67.

Костюк К. Р. Досвід застосування глибинної мозкової стимуляції у хворих на хворобу Паркінсона із супутніми психоневрологічними розладами // Міжнародний неврологічний журнал. – 2018. – № 5. – С. 51–56.

Крамар Ю. Настанови щодо лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 46–50.

Кулеш С. Д. Некоторые аспекты патогенеза и патоморфологии болезни Паркинсона: роль структур промежуточного мозга // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 2. – С. 280–287.

Лечение синдрома беспокойных ног при болезни Паркинсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 103.

Лихачев С. А. Динамика постуральной функции у пациентов с болезнью Паркинсона на фоне глубокой стимуляции мозга: анализ собственных наблюдений // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 4. – С. 501–512.

Лихачев С. А. Оценка нарушений функции речи и голоса у пациентов с болезнью Паркинсона в период глубокой стимуляции мозга // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2019. – Том 9, № 2. – С. 241–251.

Новые патогенетические аспекты взаимосвязи некоторых факторов риска цереброваскулярных заболеваний и болезни Паркинсона / В. Н. Герцев [и др.] // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 7. – С. 65–70.

Петухова И. С. Болезнь Паркинсона и комплексная медикаментозная терапия на ранних стадиях заболевания // Експерим. і клініч. медицина. – 2018. – № 2/3. – С. 111–116.

Петухова И. С. Ортостатическая гипотензия у больных с болезнью Паркинсона и меры её профилактики // Експерим. і клініч. медицина. – 2018. – № 4. – С. 52–57.

Поетапний підхід до терапії хвороби Паркінсона // НейроNEWS. – 2019. – № 10. – С. 24–28.

Пономарёв В. В. История статуэтки “Женщина с болезнью Паркинсона” // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 97–100.

Праміпексол пролонгованого вивільнення – раціональний вибір терапії хвороби Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 57–62.

Слободин Т. Н. “Золотому стандарту” лечения болезни Паркинсона Леводопе – 50 лет. Грядет ли замена? // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, №  3. – С. 461–472.

Слободин Т. Н. Немоторные нарушения в структуре фенотипической гетерогенности болезни Паркинсона // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 1. – С. 94–106.

Слободин Т. Н. Является ли болезнь Паркинсона не только нейродегенеративным, но и воспалительным заболеванием? // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 4. – С. 609–615.

Старовойтова Г. А. Личностные особенности пациентов с болезнью Паркинсона и их взаимосвязь с двигательными и нейропсихиатрическими нарушениями // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 3. – С. 426–437.

Хубетова І. В. Фармакоекономічні аспекти терапії хвороби Паркінсона = Pharmacoeconomic aspects of Parkinson`s disease therapy // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2020. – № 2. – С. 52–59.

Цимбалюк В. І. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Укр. нейрохірург. журнал. – 2018. – № 2. – С. 40–46.

Більшість людей, хто хворіє на коронавірусну хворобу (COVID-19), одужують за декілька тижнів. Проте у деяких пацієнтів (навіть тих, у кого був легкий перебіг хвороби), залишаються симптоми після первинного одужання.

Цей стан було прийнято називати постковідний (COVID-19) синдром або “довготривалий COVID-19”.

Люди похилого віку та пацієнти у тяжкому стані частіше за всіх зіштовхуються з тривалими (затяжними) симптомами. Навіть молоді та здорові люди можуть відчувати нездужання протягом декількох тижнів або місяців після зараження.

Симптоми можуть проявлятися з боку будь-якої системи організму пацієнта, але, перш за все, – це дихальна, серцево-судинна та нервова.

Найбільш поширеними ознаками та симптомами, що залишаються навіть після одужання, є:

• Відчуття втоми;
• Задишка;
• Кашель;
• Біль у суглобах;
• Біль у животі.

Також до симптомів, які залишаються на певний період, можна віднести:

• Біль у м’язах та головний біль;
• Пришвидшене серцебиття;
• Втрата запаху та смаку;
• Проблеми зі сном, концентрацією уваги та пам’яттю;
• Випадіння волосся.

Так званий «постковідний синдром», або тривалість проявів симптомів коронавірусної хвороби може тривати 12 і більше тижнів від початку захворювання. Симптоми можуть проявлятися з боку будь-якої системи організму пацієнта, але, перш за все, – це дихальна, серцево-судинна та нервова. Про це повідомив професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Сергій Дубров, – передає пресслужба МОЗ.

Експерт зазначив, що найбільш типовими й частими скаргами пацієнтів є зміни з боку респіраторної системи.

«Після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби тривалий час пацієнти потребують допоміжної респіраторної підтримки, навіть коли у них вже нема реплікації вірусу, тобто коли ПРЛ-тест є негативним», – пояснив він.

Також частими є скарги пацієнтів на дискомфорт із боку серцево-судинної системи. За інформацією професора, станом на сьогодні частота міокардитів, пов’язаних із Covid-19, в Україні менша, ніж в інших розвинених країнах. Але китайські вчені у своїх дослідженнях пишуть, що в середньому частота міокардиту становить від 7 до 23%. Ступінь ускладнень корелює ступінь ускладнень з боку дихальної системи.

Серед інших симптомів «постковідного синдрому» професор Дубров назвав неврологічні розлади, наприклад, тривала слабкість протягом декількох тижнів навіть після легкого перебігу, порушення сну й виражена слабкість. Нерідкими також є і когнітивні розлади – порушення пам’яті та функцій вищої нервової системи.

«Хоча станом на сьогодні немає чітких рекомендацій медичного лікування постковідного стану, проте більшість рекомендацій ЄС на США зводяться до відновлювальної терапії, фізичної реабілітації, повноцінного харчування та нормального сну. Але низка пацієнтів із чіткими скаргами потребує додаткового обстеження та корекції, якщо це потрібно», – зазначив він.

Дотепер багато чого невідомо про те, як COVID-19 вплине на людей з часом. Однак вчені рекомендують лікарям уважно стежити та контролювати стан пацієнтів, хто переніс  COVID-19. Це дасть можливість побачити як функціонують системи їх органів після одужання.

Джерело: https://bit.ly/3mrLykj та https://bit.ly/3uz3Z9y

Здорове майбуття – це бажання кожної людини. Щастя та здоров’я – є основними цінностями людства. Адже відчуття щастя багато у чому залежить від того наскільки ти сам є здоровою, соціально зрілою відкритою для життя особистістю.

Проблема стану здоров’я підлітків є однією з актуальних не тільки в галузі охорони здоров’я, але й в забезпеченні подальшого соціально-економічного розвитку нашої країни її майбутнього трудового, інтелектуального, репродуктивного та оборонного потенціалу.

Швидкоплинність зміни суспільних процесів в Україні породили низку негативних явищ, які позначаються на здоров’ї  людей особливо дітей та підлітків. Зростає частота вроджених аномалій, хронічних захворювань; спостерігається поєднання захворювань, хворіють у більш молодшому віці. Згідно досліджень . 90 % підлітків мають відхилення у стані здоров’я

Тому Україна є однією з багатьох країн світу яка активно підтримала і приєдналась до  ініціативи Міжнародного альянсу дослідних організацій, що співпрацюють у сфері міжнародних досліджень з охорони здоров’я і поведінкових орієнтацій дітей та молоді (HBSC) і за підтримки країн-учасниць альянсу проводити на початку весни в березні або квітні, (а в цьому році з  7 по 13 квітня) Глобальний тиждень здоров’я підлітків.

Головною метою цього заходу є прагнення залучити якомога більше небайдужих людей для обговорення проблем здоров’я юнаків та дівчат у країнах світу. Тому підвищення рівня обізнаності громадськості  в сфері охорони здоров’я підлітків – пріоритетне завдання тематичних заходів, що проводяться протягом усього тижня.

Підлітковий вік – це віковий період з 10 до 19 років (за визначенням Організації Об’єднаних Націй). Це вік стрімких фізіологічних, психологічних, соціальних змін, які відбуваються з дитиною, і це саме той період, коли вона потребує підтримки як батьківської так і оточуючих, суспільства.

Медичні і суспільні установи проводять заходи в рамках тижня:

Курси гігієнічного навчання, валеологічні лекторії для батьків, групові тренінги з навчання життєвим навичкам,  оздоровчі лагеря в період канікул, диспансеризація, пропаганда здорового способу життя при підтримці санологів. Висвітлюють різноманітні теми: профілактика насильства, профілактична допомога і вакцинація, здорова дієта та фізичні вправи, сексуальний розвиток і здоров’я, споживання та зловживання психоактивними речовинами, гігієна порожнини рота та ін.

Рекомендований список літератури:

Актуальні питання фізіології, патології та організації медичного забезпечення дітей шкільного віку та підлітків : матеріали наук.-практ. конференції з міжнар. участю ( м.Харків, 24-25 жовтня 2013 року) / Ред. кол.: Г.М.Даниленко (гол. ред.) та ін. ; НАМН України, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – Х. : [б. и.], 2013. – 162 с.

Алгоритм діагностики рівня здоров’я практично здорових підлітків : (методичні рекомендації) / МОЗ України, Український центр наукової медичної інформації та патентно–ліцензійної роботи ; сост. О. В. Бердник [и др.]. – Київ : [б. и.], 2015. – 23

Гребняк М.П. Гігієна дітей та підлітків  : практ. посіб. для студ. вищих мед. навч. закл. ІV рівня акредитації / М.П.Гребняк. – Донецьк : “Норд Прес”, 2005. – 232 с.

Даценко І.І. Гігієна дітей і підлітків : підруч. для студ. вищих мед. навч. закладів І-ІІІ рівнів акредитації / І.І. Даценко, М.Б. Шегедин, Ю.І. Шашков. – К. : “Медицина”, 2006. – 304 с.

Диспансерний нагляд за нащадками батьків, які зазнали радіаційного впливу в дитячому віці внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС  : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; МОЗ України, НАМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, ДУ “Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – К. : [б. и.], 2012. – 22 с.

Діагностика невротичних розладів у підлітків : методичні рекомендації. / Уклад.: Т.Ю.Проскуріна та ін. ; МОЗ України, АМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, Ін-т охорони здоров’я дітей і підлітків. – К. : [б. и.], 2006. – 31 с.

Індивідуалізована оцінка адаптаційних резервів у дітей та підлітків з частими респіраторними захворюваннями  : методичні рекомендації. / МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, Харківська мед. академія післядипломної освіти ; сост. Р. О. Моїсеєнко [и др.]. – К. : [б. и.], 2009. – 11 с.

Медико-соціальні проблеми формування здоров’я дітей та підлітків, шляхи їх вирішення : матеріали наук.-практ. конференції (м.Харків, 20-21 жовтня 2010 р.) / Ред. кол.: М.М.Коренєв (гол.ред.) та ін. ; АМН України, ДУ “Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків “. – Х. : [б. и.], 2010. – 180 с.

Методика дослідження внутрішньої картини здоров’я підлітків  : методичні рекомендації. / Уклад.: Г.В.Кукуруза та ін. ; АМН України, МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей і підлітків”. – К. : [б. и.], 2008. – 23 с.

Оцінка та прогнозування впливу ігрових засобів відображення інформації на стан здоров’я школярів : методичні рекомендації. / Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, І-т охорони здоров’я дітей і підлітків АМН України ; сост.: Г. М. Даниленко, М. В. Кривоносов, Л. В. Подрігало. – Х. : [б. и.], 2003. – 18 с.

Прогнозування стану здоров’я підлітків із сімей радіаційного ризику  : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; АМН України, МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. та інформ. роботи, Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків. – Х. : [б. и.], 2006. – 23 с.

Удосконалення використання інформаційних ресурсів Інтернету галузі охорони здоров’я дітей та підлітків : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; МОЗ України, НАМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – К. : [б. и.], 2011. – 30 с.

Формування у вихованців шкіл-інтернатів навичок здорового способу життя та набуття ними санітарно-освітніх знань : методичні рекомендації. / Авт.: Г.М.Даниленко та ін. ; Укр. центр наук. мед. інформ. і  патент.-ліценз. роботи, Укр.НДІ охорони здоров’я дітей і підлітків. – Х. : [б. и.], 2000. – 24 с.