Автор: Васюха Людмила Page 41 of 46

1 березня – відзначається Всесвітній день імунітету. Цей день став відзначатися спочатку медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 року з метою привернення суспільної уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю різних імунних захворювань, залучення суспільства до створення умов для збереження і зміцнення імунітету. Велика робота в цьому напрямку ведеться з імунізації – створенню штучного імунітету.

День обраний невипадково – на початку весни проблеми, пов’язані з ослабленням функцій імунної системи, виражені особливо яскраво.

Мета Всесвітнього дня імунітету – інформувати населення про значення, особливості функціонування імунної системи і способи її зміцнення (насамперед, зміна способу життя).

Саме слово «Імунітет» походить від латинського слова «immunitas» і означає – звільнення.

Імунітет – здатність імунної системи зберігати цілісність і сталість внутрішнього середовища організму.

Загальну тенденцію до підвищення імунопатологій пов’язують з впливом чинників навколишнього середовища, зокрема з погіршенням екологічної ситуації.

В силу дії ряду факторів (стрес, метаболічні порушення, гіподинамія і т. д.) загальна імунологічна опірність людей поступово знижується, що проявляється зростанням імунозалежних захворювань. Проявами порушень у роботі імунної системи є часті застуди, тривале підвищення температури, синдром хронічної втоми, больові відчуття в суглобах і м’язах, збільшені лімфовузли. Крім того, до явних ознак імунодефіциту відносять часті рецидиви або хронізацію захворювань, зокрема отоларингологічних, гінекологічних тощо. Серед тривожних ознак також можна назвати порушення сну, частий головний біль, поява висипань на шкірі.

Важливими для формування і зміцнення імунітету є  здоровий спосіб життя, достатній сон, свіже повітря, рух, загартовування, а також збалансоване раціональне харчування. Корисним буде вживання сирих овочів, фруктів та ягід, молочних продуктів, м’яса, риби, бобових, горіхів, продуктів бджільництва, зелені. А ще важливі позитивні емоції, оптимізм, гарний настрій, задоволення життям.

Зміцнювати захист свого організму за допомогою імуномодуляторів, навіть рослинного походження, можна робити тільки після консультації лікаря.

Існує також профілактика імунітету, специфіка якої полягає в тому, що, попереджаючи або своєчасно коректуючи порушення імунітету, можна запобігти виникненню захворювань багатьох органів і систем.

Система імунітету починає створюватися ще в утробі матері. І навіть після народження дитина деякий час знаходиться під захистом імунітету, отриманого від матері через плаценту, а пізніше при харчуванні материнським молоком.

Потім будь-який контакт з мікроорганізмом або алергеном запам’ятовується імунною системою і на кожен вірус або бактерію відповідь буде своя, суто специфічна.

На цьому будується система вакцинації. Організму не потрібно переносити такі важкі хвороби як поліомієліт, дифтерія, кір, коклюш та ін.

Вакцинація створює “імунну пам’ять”. Щеплені люди іноді теж хворіють, але важких ускладнень від інфекцій імунна система не допустить.

Імунітет, що накопичується протягом усього життя після перенесених хвороб або щеплень, називається набутим. Існує також вроджений імунітет – генетично успадковується несприйнятливість до хвороби.

Всесвітній день імунітету – це ще одна можливість підкреслити важливість і значущість здорового способу життя, збереження головного ресурсу людства – здоров’я. Адже здоровий імунітет дозволяє людині уникнути більшості захворювань, прожити здорове і повноцінне життя.

Використана література:

1. Анафілаксія. Монографія за редакцією проф. Кузнецової Л.В., проф. Бабаджана В.Д., проф. Зайкова С.В. та інші. – Київ. – 2014. – 228 с.
2. Літус В.І. Система імунітету за умов мікромеркуріалізму та його корекції. – Монографія. – Київ, ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2013. – 294 с.
3. Кузнецова Л.В. Оцінка антигістамінних лікарських засобів при лікуванні хворих на алергодерматози //Методичні рекомендації. – Київ. – 2013. – 31 с.
4. Імунологія. Національний підручник за загальною редакцією Кузнецової Л.В., Бабаджана В.Д.,Літус В.І. – Київ. – 2015. – 584 с.
5. Особливості діагностики та лікування кропив’янки в алергологічній практиці. – Монографія за редакцією професора Л.В.Кузнецової. – Київ. – 2012. – 68 с.
6. Кузнецова Л.В. Клінічна та лабораторна імунологія. – Національний підручник //За загальною редакцією доктора медичних наук, професора Кузнецової Л.В., доктора медичних наук, професора Бабаджана В.Д., доктора медичних наук, професора Фролова В.М. – К.ООО.: “Полиграф плюс”. – Київ. –  2012. – 922 с.
7. Клінічна імунологія та алергологія. – Навчальний посібник медичних ВНЗ ІV рівня акредитації та медичних факультетів університетів (за редакцією: член-кореспондента АМНУ, д.м.н., професора О.М.Біловола, д.м.н., професора П.Г.Кравчуна, д.м.н., професора В.Д.Бабаджана. д.м.н., професора Л.В.Кузнецової). – Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України як навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів ІV рівня акредитації (протокол № 4 від 01.10.2010) – Харків “Гриф”. – 2011. – 550 с.
8. Кузнецова Л.В. Алгоритм відбору пацієнтів для алерген-специфічної імунотерапії (АСІТ). – Методичні рекомендації (85.11/213.11) – Київ. – 2011. –  31 с.

Гайморит – запалення слизової оболонки верхньощелепної пазухи. Захворювання може бути гострим і хронічним.

Причин для розвитку гайморита багато: нежить, грип, кір, скарлатина, проблеми з зубами. Запалення верхньощелепних пазух може виникнути при потовщенні  слизової оболонки носа, викривленні носової перегородки, коли порушується відтік накопиченого слизу. А також причиною алергічного гаймориту можуть стати мікроскопічні пилові кліщі, які мешкають в сирих, теплих квартирах. Основні місця їх проживання – подушки, ковдри, перини, килими, м’які меблі.

Гострий запальний процес у гайморовій пазусі проявляється катаральним та гнійним запаленням.

При гострому гаймориті пацієнти скаржаться на закладаність носа і тиснення та біль у ділянці гайморової пазухи, що підсилюється при нахиленні голови, кашлі, чханні, а в тяжких випадках біль віддає в лобову і скроневу ділянки, корінь носа і зуби. Нерідко відмічається зниження нюху або цілковита втрата його, можливе підвищення температури тіла і порушення загального стану. На боці ураженої пазухи може бути припухлість щоки, набряк і почервоніння повік.

При хронічному гаймориті розрізняють катаральну, гнійну, полінозну, гнійно-полінозну форми. Клінічно спостерігається головний біль ( частіше у вечірній час ), закладеність носа, загальна слабкість, швидка втомлюваність, зниження або відсутність нюху на боці ураження, однобічний нежить. Із носа виділяється слизовий, серозний, гнійний вміст. В разі  загострення процесу хворі  скаржаться на біль та відчуття тиснення у ділянці гайморової пазухи.

Хронічний гайморит може ускладнитися набряком мозкових оболонок, серозним або гнійним менінгітом, абсцесом мозку.

Профілактика запальних захворювань верхньощелепних пазух має бути спрямована на правильне і своєчасне лікування як гострого, так і хронічного нежитю. Особливо важливо виявити гострі запалення додаткових пазух носа, які звичайно виникають при гострих інфекційних захворюваннях (грип, гострі катари дихального тракту), щоб своєчасним лікуванням запобігти переходу їх у хронічні форми.

Для профілактики гаймориту особливо корисне загартування носоглотки , яке проходить в два етапи. На першому етапі привчають носові ходи  до промивання теплою водою (32-35С). Після  цього переходять до промивання більш  холодною водою. Промивання носових ходів треба поєднувати з полосканням глотки. Температура води підбирається за правилом –  від нейтральної через прохолодну до холодної.

Загальнозміцнюючою дією володіють  ванни для ніг, які починають з температури води 26-28С, поступово знижуючи її на 1-2С в тиждень, і доводять до 12-14С. Після кожної процедури стопи ретельно протирають. Корисно робити контрастні ванни для ніг. В один таз наливають гарячу воду (до 40С), а в другий – холодну (18-20 С). Спочатку ноги опускають на 1-2 хвилини в гарячу воду, а після на 30 секунд в холодну. Такі зміни роблять 3-4 рази. Контрастні ванни треба робити кожен день, краще ввечері, поступово підвищуючи температуру гарячої води і знижуючи холодну.

Щоб запобігти проникненню інфекції в верхньощелепні пазухи, треба регулярно відвідувати стоматолога, своєчасно лікувати зуби та інші захворювання ротової порожнини.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

Біла Н. Ф. Одонтогенний гайморит як ускладнення хронічного періодонтиту // Одеський медичний журнал : наук.–практ.журн. – 2019. – № 1. – С. 85–90.

Гавріш О. В. Медсестринство в оториноларингології: підручник для студентів медичних (фармацевтичних) коледжів, училищ та інститутів медсестринства. – Київ: ВСВ “Медицина”, 2015. – 416 с.

Гаргин В. В. Денситометрия костной ткани стенок верхнечелюстного синуса в физиологических условиях и при различных формах хронического гайморита // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. – 2019. – № 4. – С. 23–28.

Дєєва Ю. В. Лікування хворих на хронічний гнійний гайморит препаратом “Цифран СТ” // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. – 2018. – № 1. – С. 79–83.

Кобахидзе А. Г. Смешанный генез хронического гнойного гайморита: обоснование симультанного подхода в диагностике и выборе тактики лечения // Оториноларингология. Восточная Европа. – 2019. – Том 8, № 3. – С. 247–253.

Науменко О. М. Антимікробна терапія в оториноларингології. – Київ : Медкнига, 2016. – 104 с.

Невідкладна допомога в оториноларингології: навчальний посібник для лікарів–інтернів і лікарів–слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти / О. М. Науменко [та ін.]. – Київ: ВСВ “Медицина”, 2017. – 144 с.

Обследование оториноларингологического больного / В. Т. Пальчун [и др.]. – М. : Изд–во “Литтерра”, 2014. – 336 с.

Піонтковська М. Б. Лікування хронічних постімплантаційних гайморитів // Лучевая диагностика, лучевая терапия. – 2017. – № 4. – С. 48–53.

Романьков І. А. Дентоантральні взаємовідносини які впливають на можливість виникнення одонтогенних гайморитів // Український медичний альманах. – 2018. – № 1. – С. 126–127.

Современная антибиотикотерапия в оториноларингологии / И.Б.Анготоева [и др.] – М.: ООО ” Изд–во ” МИА”, 2014. – 56 с.

Увеит, обнаруживший гайморит / Т. А. Гюрджян [и др.] // Офтальмология. Восточная Европа. – 2020. – Том 7, № 3. – С. 360–363.

Шкорботун Я. В. Экспериментальное обоснование использования микродебридерных систем в миниинвазивной функциональной эндохирургии околоносовых пазух // Оториноларингология. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 4. – С. 346–354.

Зима – це час підвищеного травматизму. Час ожеледиці з мінімальною тривалістю світлового дня, час піку вірусних інфекцій і загострення різних хронічних захворювань. В сукупності ці фактори приводять до зниження уваги, захисних сил організму і навпаки, підвищенню травматизму. Погіршення стану проїжджої частини позначається на збільшення частоти дорожніх пригод і зростання числа постраждалих.

Найбільш часті ушкодження при цьому: черепно-мозкові травми, переломи кісток кінцівок, поєднані травми. Згідно із статистичними даними, на зимовий травматизм припадає до 15-20% захворюваності із тимчасовою втратою працездатності.

З настанням зими, з випадінням снігу частота звернень за допомогою у медичні заклади з приводу травм збільшується у декілька разів. Постраждалі переважно люди працездатного віку.

Відомо, що можливість впливу на рівень травматизму з боку медиків складає не більше 10%, а решта залежить від інших факторів, які можна розділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх факторів можна віднести екологію, стан місць помешкання, робочих зон, зон відпочинку, стан тротуарів та проїжджих частин, справності машин та механізмів тощо.

Внутрішніми факторами є дотримання техніки безпеки, принципів безпечної життєдіяльності, правил дорожнього руху, принципів тверезого способу життя.

Якщо змінити низку внутрішніх і зовнішніх факторів, можна убезпечити себе від травмування у зимовий час. І якщо перша група причин найчастіше не залежить від нас особисто, то дотримуватися внутрішніх факторів ми в змозі самі.

Значна частина травм пов’язана з громадським транспортом. Підсковзуються і падають як при вході у транспорт, так і при виході з нього. Особливо небезпечними можуть бути падіння зі слизьких сходів. Діти та молодь також полюбляють проїхатися по слизькій доріжці. В таких випадках може бути забій. Хоча і не завжди.

Найчастіше зустрічається перелом променевої кістки у відповідному місці, переломи ніг, рук, ключиці, ребер, черепно-мозкові травми тощо.

Переломи кінцівок виникають через те, що коли людина падає, вона інстинктивно виставляє вперед руку чи ногу і падає на них усією вагою свого тіла. У жінок сприяє падінню взуття на високих підборах. Найчастіше до переломів схильні люди похилого віку через вікові особливості їх скелету. Адже з віком кістки стають крихкі і навіть невеличкий удар може викликати перелом будь-якої частини тіла. Сама найтяжча за своїми наслідками травма – це перелом шийки стегнової кістки. Тому літнім людям у несприятливу погоду на вулицю краще не виходити.

Під час ожеледиці найкраще залишитися вдома, а якщо є необхідність вийти на вулицю – слід одягнути зручне взуття з плоскою підошвою, уникати поспіху, обходити небезпечні ділянки стороною, під час виходу з транспорту чи з будинку слід триматися за поручні або попросити перехожих про допомогу.

Обтяжливим фактором травматизму є стан алкогольного сп’яніння, що супроводжує травмування у третині випадків. У зимовий період алкогольне сп’яніння може стати причиною переохолодження і обмороження кінцівок.

Як потрібно правильно падати?

Якщо відчуваєте, що падаєте, потрібно постаратися присісти – так зменшиться висота падіння. Крім того, в момент падіння потрібно згрупуватися – підтягнути підборіддя до грудей, прибрати кисті рук до черева, притиснути лікті до боків. Головна умова для правильного виконання – не боятися можливих забоїв. Якщо, підсковзнувшись, ви втратили рівновагу, в жодному разі не падайте на витягнуті руки. Намагайтеся зробити поворот в сторону так, щоб впасти на бік. Так можна убезпечити хребет, таз і кінцівки від перевантажень.

Якщо доводиться падати зі сходів, важливо захистити обличчя і голову: їх слід прикрити руками. Не намагайтеся загальмувати падіння, розчепіривши руки та ноги – це лише збільшить кількість переломів.

Як запобігти можливим травмам?

Запобігання травмуванню відноситься до профілактики. Це в значній мірі знижує їх кількість. Насамперед – взуття. Щоб підошва не була слизькою, можна звернутися у взуттєву майстерню, де майстер зможе прощипувати взуття і воно не буде ковзатися. Або можна придбати протиожеледні накладки.

Не поспішати – золоте правило. Де поспіх – там проблеми. Виходити з дому варто раніше, ніж зазвичай. І якщо ви затримуєтесь – не слід переживати, декілька хвилин можуть відіграти роль у збережені здоров’я і навіть життя.

Важливо навчити дитину дотримуватися правил техніки безпеки під час катання на лижах, санчатах, ковзанах. Дорослим необхідно вміти надати першу допомогу дитині.

Увага і обережність є основними засобами для профілактики травматизму, і не тільки зимового. Пам’ятайте, що ваше здоров’я залежить від вас.

Список рекомендованої літератури

Борисова І. С. Аналіз показників травматизму в Україні та Дніпропетровській області за 2017 рік // Міжнародний медичний журнал. – 2018. – Том 24, N 3. – С. 69-72.

За кермом велосипеда: обережно, травма! // Фармацевт практик. – 2020. – № 5. – С. 1.

Зимовий травматизм: поради з профілактики та знеболювання // Фармацевт практик. – 2019. – № 11. – С. 8.

Ибрагимов Ф. И. Повреждение таза и острый респираторный дистресс-синдром у больных с тяжелой сочетанной травмой // Клінічна хірургія. – 2019. – Том 86, N 5. – С. 39-42.

Клепач М. С. 70 років заснування і розвитку ортопедо-травматологічної служби Івано-Франківщини // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2018. – N 1. – С. 89-91.

Льовкін О. А. Ультразвук-асистована техніка в невідкладній травматології // Медицина неотложных состояний. – 2018. – № 1. – С. 127-130.

Мартинюк А. Winter is Coming: про що потурбуватися на початку осінньо-зимового періоду // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 9. – С. 65-67.

Ожеледиця: правила поведінки // Журнал головної медичної сестри. – 2018. – № 12. – С. 68-69.

Ортопедо-травматологічна служба Рівненської області: ортопедо-травматологічне відділення – основний лікувально-діагностичний та організаційно-методичний центр служби / ред. Б. С. Денисюк. – Рівне, 2009. – 32 с.

Основні закономірності дитячого травматизму (за даними травмпункту Тернопільської обласної дитячої лікарні) / М. Д. Процайло [та ін.] // Хірургія дитячого віку. – 2018. – N 2. – С. 14-17.

Основні закономірності дитячого травматизму (за даними травмпункту Тернопільської обласної дитячої лікарні) / М. Д. Процайло [та ін.] // Хірургія дитячого віку. – 2018. – N 2. – С. 14-17.

Пономаренко О. В. Вибір методу реконструкції дефектів покривних тканин тулуба та кінцівок у травмованих хворих // Вісник наукових досліджень. – 2018. – N 3. – С. 62-65.

Посадова інструкція лікаря-ортопеда-травматолога І кваліфікаційної категорії (код КП 2221.2) // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 10. – С. 34-37.

Пузько В. Лікарняний із травмпункту без підпису головлікаря: чи оплачувати: запитання-відповідь // Управління закладом охорони здоров’я. – 2018. – N 10. – С. 70-71.

Рой І. В. Сучасний стан і проблемні питання реабілітації в травматології та ортопедії // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2019. – № 1. – С. 52-57.

Сулима В. С. Сучасний тренд викладання дисципліни “травматологія та ортопедія”. Next Level // Травма. – 2020. – Том 21, N 2. – С. 93-99.

Фактори ризику клінічного погіршення при забоях головного мозку / М. Є. Поліщук [та ін.] // Патологія. – 2020. – Том 17, N 1. – С. 4-9.

Частота ускладнень лікування діафізарних переломів кінцівок за даними Харківської травматологічної МСЕК / О. К. Попсуйшапка [та ін.] // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2020. – N 1. – С. 20-25.

Шипков Н. Н. Неотложная травматология в очаге массового поражения при множественных и сочетанных повреждениях. – Москва: Издательство БИНОМ, 2015. – 608 с.