Автор: Васюха Людмила Page 24 of 38

24 липня проводиться Міжнародний день турботи про себе. Мета заходів International Self-Care Day – дати людям зрозуміти, як дбати про себе для того, щоб бути здоровим. Фахівці виділяють низку простих правил, які допоможуть самостійно подбати про своє здоров’я. Головне пам’ятайте, що найважливіше в усьому — міра.

• Сон – 7-9 годин на добу (для дорослого) – недосипання може призвести до набору ваги, проблем з серцем і навіть депресії. Цікаво те, що й надлишок  сну теж некорисний для організму (розвиток цукрового діабету, ішемічної хвороби серця, розлади психіки);
• Раціональне харчування – до 5 разів на добу дрібними порціями, при чому основне навантаження повинно бути у першій половині дня. Не зловживати смаженим, копченим, солодким, сіль до 5 грамів на добу – з урахуванням готових страв; рідини до 2 літрів на добу (враховуючі перші страви, овочі, фрукти, пору року та наявні хвороби); виключити з раціону напівфабрикати, фаст-фуди тощо. Надавати перевагу їжі, яку готуєте самостійно;
• Виключити шкідливі звички (куріння,вживання алкоголю, у тому числі слабоалкогольних напоїв та енергетиків; наркотичних препаратів, вживання ліків без призначення спеціаліста);
• Займіться спортом, спробуйте себе у танцях (адже рухи під музику позитивно діють на мозок);
• Знайдіть час для хобі – робіть приємне для себе; частіше посміхайтесь, хваліть себе за успіхи; давайте шанс виправити помилки, але аналізуйте їх;
• Будьте привітними та врівноваженими, знайдіть гармонію з оточуючими та в собі, зустрічайтесь з друзями, кохайте та будьте коханими!

Всесвітній день боротьби з гепатитом заснований Міжнародним альянсом по боротьбі з гепатитом у 2008 році і відзначається 28 липня.

Термін ” гепатит” використовується для визначення захворювання печінки запального характеру. Гепатити  можуть бути викликані різними чинниками, перш за все вірусами, паразитами, хімічними речовинами, ліками, алкоголем. Найчастішою причиною розвитку гепатиту є віруси. Існує п’ять основних типів вірусів, які називають відповідно А, В, С, D та Е. За даними ВООЗ, тим або іншим вірусом, що спричиняє ураження печінки, інфікований кожний третій житель планети.

Гепатит А є типовою кишковою інфекцією з фекально-оральним механізмом передачі збудника. Найважливіші шляхи передачі вірусу гепатиту А – водний, харчовий та контактно-побутовий.

Захворювання характеризується груповими спалахами в дитячих колективах, школах, гуртожитках, сім’ях. Імунітет після перенесеного захворювання тривалий, часто довічний.

Гепатити В і С є кров’яною інфекцією з парентеральним механізмом передачі збудників. Джерелом інфекції на будь-якій стадії інфекційного процесу є людина, а вирішальним моментом при зараженні – їхнє попадання до кровотоку.

Вірусні гепатити В і С  – одні з найбільш важливих медико-соціальних проблем. Вони провокують розвиток цирозу та раку печінки, які за відсутності лікування призводять до смерті пацієнта.

Актуальність проблеми гепатиту В визначається високим рівнем захворюваності, широким розповсюдженням.

Механізм зараження вірусним гепатитом В – парентеральний. Загальновизнаними є природні та штучні шляхи передачі збудників: статеві (усі сексуальні контакти), штучні парентеральні ( при медичних і не медичних втручаннях), перинатальні ( від матері до дитини). Можлива також горизонтальна передача,яка може здійснюватися при тісному спілкуванні в закритих або скупчених колективах за наявності високого відсотка інфікованих.

В осіб, що перенесли  інфекційний процес, виробляється специфічна несприйнятливість до повторних заражень.

Дельта-інфекція є ніби супутником вірусного гепатиту В, утворюючи з ним єдине ціле.

Джерелом інфекції вірусного гепатиту D можуть бути хворі на гостру та хронічну форму захворювання. Механізм передачі дельта-вірусної інфекції – через кров.

Гепатит Е значно поширений у середньоазіатському регіоні, в країнах з тропічним та субтропічним кліматом.

Збудник гепатиту Е передається фекально-оральним шляхом. При порівнянні картини гепатитів А і Е виявлено розбіжності.  У хворих на вірусний гепатит Е захворювання частіше починається поступово, спостерігається біль у животі та свербіння шкіри. Жовтяничний період триваліший.

Гепатит С – інфекційне захворювання печінки. Збудником хвороби є вірус гепатиту С.

Джерелом інфекції є хворі на гострий та хронічний гепатит. Механізм передачі вірусу гепатиту С такий же, як і гепатиту В, але структура шляхів інфікування має свої особливості. Основний ризик зараження пов’язаний з переливанням крові. Другий за значенням шлях передачі збудника реалізується під час проведення різних парентеральних маніпуляцій, при внутрішньовенному введенні наркотиків.

Для профілактики гепатитів А, В та Е розроблені вакцини. Основними профілактичними заходами залишаються санітарно-гігієнічні, які направлені на переривання механізму передачі збудника зараженою питною водою та неякісними продуктами харчування. Застосування одноразових голок, дотримання правил стерилізації хірургічних інструментів може повністю попередити інфікування при парентеральних маніпуляціях.

 

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

 

Бабінець Л. С. Актуальні положення європейського (фінського) клінічного протоколу щодо ведення пацієнтів з вірусними гепатитами у первинній лікарській і викладацькій практиці = Current provisions of the European (Finnish) clinical protocol for the management of patients with viral hepatitis in the practice of primary doctors and lecturers / Л. С. Бабінець // Сучасна гастроентерологія. – 2020. – № 6. – С. 52-59.

 

Вірусні гепатити: національна Стратегія подолання хвороб // Журнал заступника головного лікаря. – 2018. – № 4. – С. 41-49.

 

Динаміка інфікування вірусними гепатитами в обласному діалізному центрі м. Краматорська / І. О. Нікитенко [та ін.] // Актуальна інфектологія. – 2020. – Том 8, № 5/6. – С. 161.

 

Зайцев И. А. Вирусные гепатиты у женщин репродуктивного возраста = Viral hepatitis in women of reproductive age // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2019. – № 4/5. – С. 67-72.

 

Зайцев И. А. Эффективный скрининг как необходимое условие реализации программы ВОЗ по элиминации вирусных гепатитов в Украине // Гепатологія. – 2018. – № 1. – С. 6-11.

 

Захворюваність на хронічний гепатит С у структурі інших хронічних вірусних гепатитів у Дніпропетровському регіоні та Україні / О. П. Шевченко–Макаренко [и др.] // Вісник наукових досліджень. – 2018. – № 1. –  С. 156-160.

 

Иммунопрофилактика вирусных гепатитов. Современное состояние проблемы / О. А. Голубовская [и др.] // Клиническая инфектология и паразитология. – 2019. – Том 8, № 1. – С. 39-52.

 

Карпов И. А. Неэффективность противовирусного лечения хронической ВГС-инфекции лекарственными средствами прямого действия: клинические аспекты проблемы / И. А. Карпов, Д. В. Литвинчук // Клиническая инфектология и паразитология. – 2019. – Том 8, № 3. – С. 346-354.

 

Кому варто робити тест на вірусні гепатити хоча б раз на рік? // Журнал головної медичної сестри. – 2020. – № 12. – С. 6.

 

Коса Т. В. Профілактика інфікування вірусним гепатитом С на робочому місці = Prevention of viral hepatitis C infection in the workplace / Т. В. Коса // Медсестринство = Nursing. – 2020. – № 1. – С. 28-31.

 

Курташ Н. Я. Основні маркери порушення функції печінки у вагітних з позитивним HBsAg // Здоровье женщины. – 2018. – № 10. – С. 15-17.

 

Нагиев А. М. Содержание витамина D у пациентов с хроническими вирусными гепатитами и циррозом печени / А. М. Нагиев, Э. Р. Мурадов, В. А. Садыгов // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, № 5. – С. 102-103.

 

Олігосимптомний перебіг вірусного гепатиту С із маніфестними ускладненнями стану в ін’єкційного наркозалежного (власні клінічні спостереження) / В. М. Рудіченко [и др.] // Практикуючий лікар. – 2019. – № 4. –  С. 37-43.

 

Сергеєва Т. А. “Немедичний” професійний ризик інфікування вірусами парентеральних гепатитів співробітників правоохоронних органів / Т. А. Сергеєва // Актуальна інфектологія. – 2019. – Том 7, № 2. – С. 67-68.

 

Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізоваванної) медичної допомоги. Вірусний гепатит В у дорослих (вибрані положення) // Ліки України. – 2018. – № 5/6. – С. 14-22.

 

Хамрабаева Ф. И. Место плазмозамещающих препаратов в лечении больных с хроническими вирусными гепатитами = A place of plasma substitutes in the treatment of patients with chronic viral hepatitis / Ф. И. Хамрабаева // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 2. – С. 29-34.

 

Циганчук О. Медичний персонал – група підвищеного ризику для вірусних гепатитів // Практика управління медичним закладом. – 2020. – № 10. – С. 20-24.

 

Чемич М. Д. Клініко-лабораторні особливості цирозу печінки, асоційованого з вірусами гепатитів // Інфекційні хвороби. – 2020. – № 3. – С. 66-72.

12 липня, на день Апостолів Петра і Павла, у Костополі відзначали одразу дві події: Костопіль святкував день міста, і Костопільська міська рада нагородила званням «Почесного громадянина міста Костопіль» відомого лікаря, завідувача терапевтичним відділенням Костопільської багатопрофільної лікарні, 45-річного Андрія Михайловича Лукашевича.

В той час, коли районна лікарня тільки приймала хворих на коронавірус COVID-19, Андрій Михайлович невтомно працював, лікуючи таких хворих і рятуючи їхні життя.

Рішення про нагороду прийняли на сесії Костопільської міської ради, попередньо обговоривши кандидатуру лікаря у трудовому колективі.

Рівненська обласна наукова медична бібліотека висловлює подяку усім лікарям за наше здоров’я і врятовані життя під час пандемії коронавірусу. Зичимо лікарям невтомної наснаги, витримки і здоров’я.

Всесвітній День поцілунків  вперше з’явився у Великобританії в кінці XIX століття і носить відповідну назву «World Kissing Day». У ті далекі часи на березі туманного Альбіону, враховуючи важливість цього явища, як одного з неповторних і високих проявів любові, вирішили, що поцілунок просто зобов’язаний мати своє власне свято. Офіційним міжнародним святом цей День став пізніше, більше двох десятків років тому, коли він був затверджений. Міжнародною організацією – Організацією Об’єднаних Націй і став відзначатися щорічно 6-го липня.

В цей прекрасний день у багатьох країнах стало гарною традицією проводити різні конкурси та заходи, в центрі яких поцілунок. Перед учасниками подібних конкурсів відкривається шанс виграти різноманітні призи та подарунки, встановити нові рекорди і власні досягнення.

Для чого і кому потрібні поцілунки? Що вони означають? Чи потрібні вони лише закоханим?

На думку англійських і німецьких психологів, цілуватися корисно для здоров`я. В чому ж користь поцілунку?

• Для здоров’я людина потребує мінімум 15 обіймів і поцілунків щодня. Поцілунки зміцнюють імунітет та рятують від депресії.
• Проблеми з жовчним міхуром, травленням та нервовою системою рідше появляються у тих, хто часто цілується.
• Поцілунок – чудовий засіб від зморшок та чудове тренування для м’язів та шкіри обличчя, оскільки задіє 30 м’язів обличчя.
• Під час одного поцілунку спалюється 12 зайвих калорій
• Поцілунок пришвидшує пульс, в результаті чого активно працюють судини і клітини отримують більше кисню
• При поцілунку відбувається обмін слиною, в якій містяться антибіотики, в результаті чого зміцнюється імунітет
• Під час поцілунку виробляється ендорфін – гормон, що володіє болезаспокійливими властивостями, а отже, поцілунок допомагає зменшити біль
• І наостанок: ті, хто зранку цілують свою кохану людину, живуть на 5 років довше ніж ті, хто цього робить.

 

 

 

Джерело : https://www.unian.ua/

30 червня Міжнародний день боротьби зі сколіозом, а тому  варто згадати про те, що це за хвороба та що потрібно робити для її профілактики.

Сколіоз – це захворювання, що характеризується викривленням хребта у фронтальній (боковій) площині з розворотом хребців (торсія) навколо своєї вертикальної осі.

У нормальному стані хребетний стовп людини характеризує собою пряму лінію, але коли хребці вигнуті в криву або обертаються (скручені) як штопор, така деформація називається сколіозом.

У медицині сколіоз — це усталене бічне викривлення хребта щодо своєї осі. Така деформація хребта може бути як вродженим захворюванням, так і набутим — розвинутися внаслідок безлічі різних причин і захворювань.

Сколіоз може починатися в будь якому віці. Найчастіше зустрічається в період швидкого зростання – у віці від 6 до 24 місяців, 5 – 8 років, 11 – 14 років життя.

Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до погіршення проблем загального стану здоров’я.

Залежно від відділу хребта, в якому відбулося викривлення, розрізняють види сколіозу:

• Грудний (деформація в грудному відділі хребта);
• торако-люмбальний (викривлення на межі переходу грудного відділу хребта в поперековий);
• люмбальний (викривлення поперекового відділу хребта).

Розрізняють чотири ступені сколіозу:

• При сколіозі 1-го ступеня тазові кістки і плечі характеризуються асиметричністю.
• Для сколіозу 2-го ступеня характерна торсія (поворот хребців навколо вертикалі), опущення тазу, при цьому кут викривлення становить 10–20 градусів.
• Сколіозу 3-го ступеня притаманні ознаки деформації хребта попередніх ступенів з такими ускладненнями: м’язи живота ослаблені і передні реберні дуги випинаються уперед, кут викривлення складає до 40 градусів.
• 4-й ступінь сколіозу характеризується сильним викривленням хребта і видимим візуальним дефектом, оскільки кут викривлення становить 40 і більше градусів.

Показанням до хірургічної корекції сколіозу, операції для вирівнювання хребта, є 4 ступінь захворювання. Така важка деформація хребта супроводжується не тільки видимим косметичним дефектом у пацієнта (кут викривлення може становити більше 60 градусів), але і вираженим больовим синдромом, порушенням роботи внутрішніх органів, зокрема, функцій серця і легенів.

Важливою є профілактика сколіозу. Увага цьому питанню має приділятися з раннього дитинства. Батьки мають стежити за раціональним харчування і фізичною активністю дитини. Важливо забезпечити всі умови для правильної постави. Спати краще на ортопедичному матраці, подушка повинна бути невисокою. Одним із найкращих способів профілактики сколіозу є плавання.

Використана література:

1. Андрианов, В.Л. Заболевания и повреждения позвоночника у детей и подростков/ В.Л. Андрианов, Г.И. Баиров, В.И. Садофьева, Р.Э. Райе. – М.: Медицина, 1985. – 256 с. 2. Васичкин, В.И. Справочник по массажу /В.И. Васичкин. – Л.: Медицина, 1990. – 176 с.
2. Вербов, А.Ф. Основы лечебного массажа /А.Ф. Вербов. – СПб.: Феникс, 2002. – 320 с.
3. Дунаев, И.В. Основы и частные методики рефлекторно-сегментарного массажа при различных заболеваниях: Учебное пособие /И.В. Дунаев. – М.: Феникс, 2002. – 92 с.
4. Ишал, В.А. Проблема сколиоза // Сколиоз, искривление позвоночника – 1999,

http://www.dikul.net/News/file/article/sid/70/index.html

6. Кондрашев, А.В. Лечебный массаж: Учебное пособие / А.В. Кондрашев, Е.В. Харламов. – Ростов н/Д.: Феникс, 1999. – 384 с.
7. Конева, Л.С. Большая книга. Массаж / Л.С. Конева. – М.: АСТ, 2006. – 416 с.
8. Массаж: Учебник /Под ред. В.И. Дубровского. – М.: Владос, 2001. – 496 с.
9. Массаж: Учебник для институтов физической культуры / Под общ. ред. А.А. Бирюкова. – М.: Медицина, 1985. – 44 с.
10. Медведев, Б.А. Сколиоз и остеохондроз: профилактика и лечение / Б.А. Медведев. – Ростов н/Д.: Феникс, 2004. – 192 с.
11. Новый атлас анатомии человека / Под ред. Т. Маккрекена и Р. Уолкера; Пер с англ. Е. Незлобиной. – М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2002. – 339 с.: ил.
12. Общая физиотерапия: Учебник /Под ред. Пономаренко Г.Н. – СПб.: ВМедА, 1998. – 256 с.
13. Общая физиотерапия: Учебник /Под ред. Улащика В.С., Лукомского И.В. – Минск: Книжный дом, 2008.-512 с.
14. Пономаренко, Г.Н. Частная физиотерапия: Учебное пособие для слушателей системы последипломного образования / Под ред. Г.Н. Пономаренко.-М.: ОАО «Издательство Медицина», 2005. – 748 с.
15. Сапин, М.Р. Анатомия и физиология человека (с возрастными особенностями детского организма): Учебное пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений. – 3-е изд. /М.Р. Сапин, В.И. Сивоглазов. – М.: Академия, 2002. – 448 с.
16. Спортивная медицина, лечебная физическая культура и массаж: Учебник / Под ред. С.Н. Попова. – М.: Физкультура и спорт, 2001. – 351 с.
17. Тюрин, А.М. Массаж традиционный и нетрадиционный /А.М. Тюрин. – Л., 1995.-224 с.
18. Устюжанина, В.О. Основы классического массажа: Учебное пособие / В.О. Устюжанина, Т.И. Попова. – Челябинск, 1998. – 58 с.
19. Фокин, В.Н. Полный курс массажа: Учебное пособие./ В.Н. Фокин. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2007. – 512 стр.
20. Цивьян Я.Л. Межпозвоночные диски./Я.Л. Цивьян. – Новосибирск.: Наука, 1977. – 165 с.
21. Чаклин, В.Д. Сколиоз и кифоз/ В.Д. Чаклин, Е.А. Абальмасова. – М.: Медицина, 1973. – 256 с.

Основна мета заходів відзначення 25 червня полягає  в підвищенні поінформованості населення щодо захворювання та  поліпшенні якості життя хворих, збиранні коштів для ґрунтовних досліджень патології.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я кількість хворих на вітиліго в світі становить приблизно 0,8-2,8% від чисельності всього населення. В результаті соціальної стигми і важкого психологічного вантажу більше 100 мільйонів чоловік схильні до цього захворювання.

Понад 100 млн хворих у світі стають жертвами дискримінації через це захворювання. Вони соромляться своєї зовнішності. Хвороба може розпочатися в будь-якому віці, але в 70% випадків — до 20 років.

Вітиліго – набута депігментація шкіри без видимих трофічних і запальних явищ. Клітини, які синтезують пігмент у шкірі, руйнуються. На шкірі з’являються білі плями на різних частинах тіла. Найчастіше це обличчя, губи, руки, ноги. Волосся, яке росте на уражених ділянках стає білим. Людині нічого не болить.

Причина розвитку цього захворювання невідома. Поки що існує думка, що вітиліго є автоімунним захворюванням. Імунна система виробляє білки, які діють на клітини, і ті перестають продукувати меланін.

Є докази того, що сонячні опіки або емоційний стрес можуть бути пусковим механізмом для початку захворювання. Люди з іншими автоімунними хворобами мають більшу загрозу захворіти на вітиліго.

Діти батьків, які хворіють на вітиліго, є більш схильними до розвитку захворювання.

У деяких людей депігментовані плями не розповсюджуються, інколи зникають, а в інших прогресують, поширюються на інші ділянки тіла.

Вітиліго важко піддається лікуванню і вимагає індивідуального підходу, спрямованого на усунення нервово-ендокринних розладів. Ризик розвитку хвороби можна знизити, забезпечивши правильне харчування і спокійну атмосферу вдома (психоемоційні стреси вважаються однією з причин, що провокують розвиток захворювання). Харчування обов’язково має включати продукти з високим вмістом вітамінів Е, В, С. До них відносяться: петрушка, селера, гречана каша, інжир, плоди шипшини, сир, яловичина і креветки. Людям з вітиліго не рекомендується перебувати на відкритому сонці: уражені місця на шкірі можуть згоріти значно швидше. Через ризик появи опіків на незахищених ділянках шкіри необхідно користуватися сонцезахисним кремом, проте наносити його постійно не рекомендовано – присутній ризик того, що в процесі нанесення крему може погіршитися перебіг захворювання.

Офіційне визнання на міжнародному рівні є першим кроком у профілактиці захворюваності, поліпшенні лікування та догляду при вітиліго відповідно до сучасного розвитку медицини.

 

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. – с. 326. 

Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр 24 і 25 червня проводить тренінг «Діагностика туберкульозу в сучасних умовах. Лікування та супровід хворих на туберкульоз в практиці сімейного лікаря». Навчання проводяться для лікарів загальної практики – сімейної медицини та терапевтів.

До тренінгу приєдналась також обласна медична бібліотека. Бібліотечні працівники Наталія Цубан та Лариса Федорчук інформаційно забезпечили лікарів на тренінгу, надавши їм найновіші книги та журнальні статті з даної тематики з фондів медичної бібліотеки.

Лікарі отримають ґрунтовні знання щодо діагностики та лікування хворих на туберкульоз. Адже давно відомо, що туберкульоз є небезпечною соціальною хворобою. Доведено, що лише невелика частина населення є у групі ризику щодо туберкульозу. Туберкульоз може розпочатися через незадовільні умови життя, недостатність харчування, зниження опірності організму внаслідок різноманітних причин, спадкову схильність, часті простудні, хронічні захворювання, СНІД, непосильну праця, антисанітарні умови життя, постійний контакт з хворим відкритою формою туберкульозу, зловживання алкоголем, наркотиками, палінням тощо.

Щоб вчасно виявити туберкульоз у пацієнта, його сімейний лікар повинен вчасно скеровувати пацієнта на щорічне флюорографічне обстеження легенів. Особливо необхідно стежити за проходженням рентгенологічного контролю членами родини, де є хворі з будь-якими легеневими захворюваннями.

Адже вчасне виявлення туберкульозу є головним фактором для ефективного лікування та профілактики його поширення серед людей.