Автор: Васюха Людмила Page 25 of 43

Кератоконус – дегенеративне незапальне захворювання очей, при якому рогівка через структурні зміни витончується і набуває конічної форми на відміну від нормальної – сферичної. Природа захворювання пов’язана з порушенням механічних властивостей основної речовини рогівки. Волокна, що формують її структуру, втрачають свої характеристики міцності. Під дією внутрішньоочного тиску рогівка випинається вперед. Захворювання, як правило, розвивається на обох очах.

Дане захворювання зазвичай виникає у підлітковому віці, але іноді трапляється  також у молодих людей, частіше до 30 років. Зміна форми рогівки відбувається повільно, як правило  – протягом кількох років. Однак зустрічаються  також випадки швидшого прогресування кератоконуса.

Через конусовидну форму рогівки при кератоконусі промені світла в її різних точках переломлюються нерівномірно, тому гострота зору знижується (як і при короткозорості), і людина бачить предмети спотвореними, лінії – зламаними (як і при астигматизмі). При прогресуючому кератоконусі людина має проблеми з підбором оптичних засобів корекції. Корекція м’якими або жорсткими контактними лінзами може бути проблематичною через непереносимість лінз. При розвинених стадіях кератоконуса відбувається витончення рогівки (аж до розриву), що супроводжується вираженим больовим синдромом. Без лікування кератоконус може призвести до втрати зору.

Непоодинокі випадки, коли кератоконус, особливо на ранніх стадіях, помилково сприймають короткозорість або астигматизм через схожі зорові відчуття. Точнісінько виявити причину погіршення зору можна лише при ретельному обстеженні зорової системи на сучасному діагностичному обладнанні.

Ознаками  кератоконусу є:

• Неможливість коригувати спотворення зору за допомогою стандартних оптичних засобів (окуляри, контактні лінзи);
• прогресуюче зниження гостроти зору;
• спотворення зору, схожі на астигматизм;
• ореоли та засвіти у вечірній та нічний час;
• на останніх стадіях кератоконуса з’являється видне неозброєним оком конусоподібне випинання рогівки.

На сьогодні до кінця ще не вивчені причини розвитку захворювання. Патологію може спровокувати безліч факторів, серед яких:

• несприятлива екологічна обстановка;
• порушення обмінних процесів у ендокринній системі;
• травми ока.

Важливу роль відіграє і  є спадковість , тому людям, у родичів яких виявлено кератоконус, необхідно з дитинства регулярно проходити діагностику зору. Офтальмологи відзначають зростання кількості випадків кератоконусу в останнє десятиліття, що, з одного боку, пояснюється найкращими діагностичними можливостями, але з іншого – погіршенням екологічної ситуації.

На жаль, профілактичних заходів проти появи кератоконуса не існує, проте відомі певні методи лікування, щоб вчасно зупинити хворобу. Виявлення хвороби на ранній стадії відіграє важливу роль, щоб уникнути дуже важких випадків, при яких необхідна пересадка рогівки.

Відомі також легші форми перебігу хвороби, коли симптоми візуально не виявляються, але діагностуються шляхом топографічного обстеження.

На ранніх стадіях для корекції зору використовують контактні лінзи , при прогресуванні рекомендована наскрізна кератопластика.

В останнє десятиліття з’явилась можливість терапевтичного лікування кератоконусу. Це метод крос-лінкінга або ультрафіолетове зрощення. Сутність методу полягає в наступному: під впливом спеціально змодельованого та дозованого ультрафіолетового світла (А спектра) відбувається фотохімічна реакція іонізації з виділенням вільного атомарного кисню. Атомарний кисень викликає перехресне зв’язування в молекулах колагену, які є каркасом рогівки, в єдину тривимірну сітку. Це призводить до значного підвищення щільності тканин рогівки. Кератоконус зупиняється. Для проведення процедури використовується лампа Зайлера.

Список використаної літератури

1. Офтальмология: национальное руководство / под ред. С. Э. Аветисова и др. — М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. — 988 стр
2. Ситник Г. В. Результаты диагностики и лечения синдрома сухого глаза у пациентов с кератоконусом до и после пересадки роговицы // Офтальмология. Восточная Европа. – 2019. – Том 9, № 4. – С. 481-493.
3. Структурні зміни рогівки, виявлені за допомогою конфокальної мікроскопії у пацієнтів з кератоконусом після прискореного кросслінкінгу / Л. Ф. Тройченко [та ін.] // Офтальмол. журнал. – 2020. – № 2. – С. 24-29.
4. Сучасні методи діагностики та лікування кератоконусу : (методичні рекомендації) / С. О. Риков [и др.]. ; Міністерство охорони здоров’я України, Український центр наукової медичної інформації і патентно–ліцензійної роботи. – Київ, 2016. – 30 с.

Міжнародний день псоріазу відзначається  щорічно 29 жовтня, починаючи з 2004 року. Цей день присвячений  хворим на псоріаз. За підрахунками експертів ВООЗ  у світі нараховується до 200 млн. хворих на псоріаз і кількість їх постійно збільшується.

Псоріаз – хронічне рецидивуюче захворювання шкіри, яке характеризується появою висипки у вигляді папул, які вкриті лусочками. Тому псоріаз ще називають лускатим лишаєм. Захворювання розвивається в будь-якому віці, частіше в молодому чи середньому. У більшості країн хворі на псоріаз становлять   3-13%  загальної кількості уражених різними дерматозами.

Причини виникнення псоріазу невідомі. Його розвитку сприяють психоневрологічні порушення, хвороби внутрішніх органів,  ендокринні розлади, порушення обміну речовин ( особливо вуглеводного ), наявність в організмі вогнищ інфекції.

Загальний стан хворого на псоріаз залишається нормальним, якщо не брати до уваги психологічного дискомфорту, який відчувається хворим внаслідок зовнішнього вигляду його шкіри та тяжких випадків, коли розвивається артрит. У перебігу псоріазу розрізняють три стадії: прогресуючу, стаціонарну та регресуючу. У прогресуючій стадії на шкірі з’являються свіжі папули і збільшуються вже існуючі. У стаціонарній стадії висипання нових елементів припиняється, але старі зберігаються. В регресуючій стадії псоріатичні елементи сплощуються і розсмоктуються. Псоріатичний висип звичайно розміщується симетрично на задніх поверхнях кінцівок, що зазнають тертя і тиску, особливо в ділянці колінних і ліктьових суглобів, на голові, спині та сідниці. Можуть бути уражені також нігті, брови, пахвові ямки, пупок і аноректальна ділянка. У дітей висип часто локалізується на спині, грудях, животі, зовнішніх статевих частинах і рідше на кінцівках.

Для більшості хворих характерний сезонний перебіг хвороби. Розрізняють зимову, літню та змішану форми псоріазу, які вказують на те, що процес загострюється у відповідну пору року.

Псоріаз повністю не виліковується. Спостерігають часткові або повні ремісії, тривалість яких різна – від кількох місяців до кількох років. Але неминучі рецидиви, які, за даними ВООЗ, у більшості хворих розвиваються впродовж 6 місяців.

У комплексі лікувальних заходів застосовують фізіотерапевтичні процедури, санаторно-курортне лікування. Кліматотерапія застосовується в стаціонарній і регресуючій стадіях, особливо добре впливає морський південний клімат на хворих із зимовими формами псоріазу, морські купання. Сприятливий також вплив високогірного клімату. Для лікування псоріазу використовують вживання всередину відварів трав (до 3-х місяців): фіалки, деревію, череди, бузини, кропиви, материнки, меліси, звіробою та інші. Важливу роль відіграє дієта. Таким хворим доцільно вживати білки тваринного походження, які містяться в молоці, кисломолочних продуктах, нежирних сортах риби (короп, щука. окунь, тріска та інші). З раціону виключають продукти, багаті на холестерин: вершкове масло, свинину, жирні ковбаси, печінку, нирки, яєчний жовток, оселедець та ін. Не можна вживати алкоголь. Рекомендується приймати через день теплі ванни (36-38 С).

З метою профілактики рецидивів проводять протирецидивну терапію, вітамінотерапію, санацію хронічних вогнищ інфекції.

Рекомендована література з фонду нашої бібліотеки:

1. Алкаммаз А. М. Роль показників спектра ліпопротеїнів у патогенезі псоріазу // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2020. – № 4. –  С. 6-11.
2. Белугина О. С. Особенности эмоционального интелекта у пациентов с псориазом и атопическим дерматитом / О. С. Белугина, О. А. Скугаревский // Дерматовенерология. Косметология. – 2020. – Том 6, № 4. – С. 266-271
3. Головач И. Ю. Псориатическая нефропатия: сущность, спектр клинических проявлений и доказательства поражения почек при псориазе // Нирки = Почки = Kidneys. – 2019. – Т. 8, № 4. – С. 60-69.
4. Досвід застосування Ресвератролу в комплексному лікуванні хворих на псоріаз / О. В. Безега [та ін.] // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология : научно–практический журнал. – 2019. – № 3/4. – С. 58-64.
5. Дюльмезова-Білаш О. О. Особливості лікування різних форм псоріазу у жінок // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология: научно–практический журнал. – 2019. – № 3/4. – С. 48-52.
6. Егудина Е. Д. Псориатический спондилит и анкилозирующий спондилит с псориазом: точки соприкосновения / Е. Д. Егудина, С. А. Триполка // Травма. – 2020. – Том 21, № 3. – С. 66-75.
7. Клінічна та морфологічна обгрунтованість необхідності застосування вузькохвильової ультрафіолетової терапії для підвищення якості лікування та тривалості ремісії у хворих на псоріаз / О. І. Гладков [та ін.] // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология : научно–практический журнал. – 2019. – № 3/4. – С. 53-57.
8. Лукьянов А. М. Топическая терапия псориаза. Часть І // Дерматовенерология. Косметология. – 2020. – Том 6, № 1/2. – С. 35-54.
9. Лукьянов А. М. Топическая терапия псориаза. Часть ІІ // Дерматовенерология. Косметология. – 2020. – Том 6, № 4. – С. 279-293.
10. Матюшенко В. П. Аналіз асоційованих порушень у хворих на поширений псоріаз у стадії загострення та їх вплив на якість життя // Дерматологія та венерологія. – 2019. – № 4. – С. 30-33.
11. Мурзіна Е. О. Залежність показників біохімічного профілю дітей із псоріазом від тяжкості патологічного процесу // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 2, № 5. – С. 44-48.
12. Рахматов А. Б. Состояние цитокинового статуса у больных псориазом / А. Б. Рахматов, Х. Р. Халидова, Н. А. Расулова // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2020. – № 4. – С. 12-17.
13. Сизон О. О. Оптимізація комплексної діагностики та терапії хворих на псоріаз на тлі герпесвірусної інфекції типу 1, 2 / О. О. Сизон, У. В. Федорова, М. О. Дашко // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2020. – № 2. – С. 7-16.
14. Степаненко В. І. Псоріатична оніходистрофія – сучасні тенденції лікування / В. І. Степаненко, С. В. Іванов, П. В. Федорич // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2021. – № 2. – С. 43-56.
15. Супрун К. Г. Топічна терапія оніхомікозу у хворих на псоріаз // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2021. – № 2. – С. 57-61.

1 листопада проводять Міжнародний день інформованості про синдром Леннокса-Гасто. Це окрема форма епілепсії дитячого віку, що характеризується наявністю поліморфних нападів і затримкою нейропсихічного розвитку.

Синдром може не мати чіткої причини або виникати на тлі інших хвороб (мозкові аномалії, генетичні обмінні захворювання, перинатальна патологія). У більшості випадків недуга провокується генетичною патологією, що виникає внутрішньоутробно або в перший рік життя дитини. Хвороба може розвинутися на тлі гіпоксії плода, внутрішньоутробних інфекцій (краснухи, цитомегалії, простого герпесу, токсоплазмозу), пологової травми, недоношеності, асфіксії новонародженого, важких інфекційних захворювань (менінгіту, енцефаліту), аномалій розвитку головного мозку, метаболічних порушень, туберозного склерозу (рідкісного генетичного захворювання, при якому в багатьох органах і тканинах утворюються доброякісні пухлини).          У міру дорослішання симптоми синдрому не тільки зберігаються, але й можуть прогресувати без правильного лікування.

Діагноз синдрому Леннокса — Гасто визначають за трьома ключовими ознаками:

1. різні види нападів: тонічні (затвердіння всіх м’язів тіла із закочуванням очей, розширенням зіниць та порушенням дихання), атонічні, або «дроп-атаки»(короткочасна втрата м’язового тонусу, свідомості), міоклонічні (раптові короткі посмикування груп м’язів), типові абсансні напади (короткі епізоди втрати свідомості, з різким припиненням діяльності, відсутнім поглядом) та генералізовані тоніко-клонічні (за яких відбувається як тонічне, так і клонічне скорочення м’язів);
2. характерна активність на електроенцефалографії. Для діагностики можуть застосовуватися такі методи, як електроенцефалографія (ЕЕГ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ). Якщо ЕЕГ та МРТ не допомогли виявити причину, звертаються до досліджень генетичних та метаболічних факторів;
3. порушення поведінки, затримка інтелектуального розвитку. Часто ці порушення наявні в анамнезі дитини ще до появи судом.

Пацієнта після направлення сімейного лікаря консультують невролог і епілептолог. Щоб встановити і підтвердити діагноз, лікар аналізує клінічні ознаки, збирає анамнестичну інформацію, проводить неврологічний огляд і направляє хворого на додаткові обстеження. В рамках діагностики можуть виконувати електроенцефалографію, комп’ютерну, магнітно-резонансну і позитронно-емісійну томографію. Потім призначається протиепілептична терапія. У більшості випадків протисудомна терапія неефективна. Дитині коригують раціон харчування і рекомендують кето-дієту, основним принципом якої є вживання великої кількості жирів і майже повна відсутність вуглеводів (до 20 г на добу). Прогноз несприятливий. Можливий летальний результат в дитячому віці, викликаний важкими травмами під час падіння при посиленні приступу. У лікуванні можуть використовуватися великі дозування імуноглобуліну. При частих і важких епілептичних пароксизмах можливе оперативне втручання, під час якого хірург розсікає мозолисте тіло – ділянку мозку, де знаходиться найбільший пучок нервових волокон у всій нервовій системі,

Щоб попередити синдром Леннокса-Гасто жінкам до зачаття та під час вагітності рекомендовано проходити всі планові обстеження, щоб на ранніх етапах виявляти і лікувати внутрішньоутробну патологію, яка може спровокувати розвиток синдрому Леннокса-Гасто. Специфічні методи профілактики не розроблені.

26 жовтня проводиться День інтерсекс-людей. Ці жовтневі заходи у третій декаді місяця мають традиційний щорічний характер.
Intersex Awareness Day відзначається, починаючи з 2003 року. Ідея створення належить Бетсі Драйвер і Емі Кояма. Це заходи для залучення уваги до проблем порушення прав інтерсекс-людей. Дата Дня – день першої публічної демонстрації інтерсекс-людей, що пройшла в Бостоні 26 жовтня 1996 року.
Інтерсексуальність  — загальний термін для позначення групи станів, при яких роздільностатевий організм має статеві ознаки, що не можуть бути чітко визначені як чоловічі або жіночі.
Інтерсекс-особи — люди, що народилися з такими варіантами статевих ознак (хромосоминий набір, внутрішні та зовнішні статеві органи, статеві гормони тощо), які, відповідно до Управління Верховного комісара ООН з прав людини, не підходять під типові визначення для чоловіків або жінок.
Інтерсексуальність може бути очевидною при народженні (статеві органи можуть бути неоднозначними і виглядати як проміжний варіант між чоловічими та жіночими).
 З 2015 року Всесвітня організація охорони здоров’я та ООН почали виводити інтерсексуальність з площини патології статевого розвитку та представляти це як варіацію статевого розвитку, нині наявність інтерсексуальних рис не вважається хворобою. Інтерсексуальність не варто плутати з гінандроморфізмом, який виражено спостерігається переважно у членистоногих і також зустрічається у птахів. При гінадроморфізмі одні частини тіла мають чоловічі риси, а інші — жіночі, можливий навіть варіант білатеральної асиметрії, коли одна половина тіла має чоловічу будову, а інша — жіночу.
На думку експертів, приблизно від 0,05 до 1,7% населення народжується з інтерсексними ознаками.
Деякі люди з інтерсексними рисами самоідентифікуються як інтерсекс-особи, а деякі – ні. Австралійське соціологічне дослідження, опубліковане 2016 року, показало, що 60% респондентів використовували термін “інтерсекс”, щоб описати свої статеві характеристики. Більшість також описують себе як чоловік або жінка.
Хоча ми говоримо про інтерсекс як вроджений стан, інтерсекс-анатомія не завжди проявляється при народженні. Іноді інтерсексність може бути виявлена лише при досягненні статевого дозрівання або навіть у дорослої людини, можливе й виявлення вже після смерті людини за допомогою аутопсії. У деяких людей інтерсексність не виявляють узагалі. Прояви інтерсексності залежать від її причини. Іноді зовнішні статеві органи можуть виглядати як типові чоловічі або жіночі.
Медичні втручання проводяться для покращення фізичного здоров’я та зменшення психосоціальних ризиків, але обидві ці причини є предметом дискусій, особливо враховуючи те, що наслідки хірургічних та деяких гормональних втручань є незворотніми, тоді як їх доцільність далеко не завжди є очевидною. Не існує клінічного консенсусу щодо того, в яких випадках хірургічне втручання є необхідними, яким воно має бути і коли повинне проводитися. Такі операції є предметом суттєвих суперечок через свої наслідки, такі як травми, вплив на статеві функції, порушення прав на фізичну та психічну цілісність.
Медичні втручання без згоди на зміну статевих характеристик інтерсекс-людей проводяться у всіх країнах, де досліджувались права інтерсексних людей. Такі заходи критикуються Всесвітньою організацією охорони здоров’я та іншими органами ООН, такими як Управління Верховного комісара з прав людини, та дедалі більшою кількістю регіональних та національних установ. У країнах з низьким та середнім рівнем доходу вартість медичного обслуговування може обмежувати доступ до необхідного медичного лікування одночасно з тим, що інші особи отримують примусові медичні втручання.

Зазначено, що можуть порушуватися такі права неповнолітніх інтерсекс-осіб:

• право на життя;
• право на приватне життя, включаючи право на особисту автономію чи самовизначення щодо лікування^;
• заборони катуваньта іншого жорстокого та такого, що принижує гідність, поводження;
• право на фізичну недоторканність та / або тілесну автономію.

Список використаної літератури:

• Брейтман М. Я., Клінічна семіотика і диференціальна діагностика ендокринних захворювань, [Л.], 1949
• Голубєва І. В. Гермафродитизм (клініка, діагностика, лікування)
• Мясоєдов С. В., Явища розмноження і статі в органічному світі, Томськ, 1935
• Рижков В. Л., Генетика статі, Хар., 1936
• Ліберман Л. Л., Природжені порушення статевого розвитку, Л., 1966
• Ліберман Л. Л., Природжені порушення статевого диференціювання, в кн.: Багатотомне керівництво по внутрішніх хворобах, під ред. Є. М. Тареева. т. 7, М., 1966, с. 642-55.