27 січня Рівненська обласна наукова медична бібліотека надала інформаційний супровід ІІІ Обласній науково-теоретичній конференції “Інноваційні технології в теорії і практиці сучасної медичної освіти”.
Для учасників конференції ми підготували джерела та рекомендаційні списки літератури по темі заходу
Що таке психоз і його причини?
Психоз – патологічне захворювання, що протікає з явним порушенням роботи головного мозку і психічної діяльності – реакція людини на реальність має неадекватний характер і суперечить поняттям норми. Хворі страждають від дезорганізації поведінки та розлади сприйняття навколишнього світу.
Незважаючи на істотний прогрес у вивченні психозів, наука не має відповіді, що вказує на точну причину його виникнення. При цьому чітко визначено механізм розвитку патології, в основі якого лежить комплексне порушення роботи клітин головного мозку. В першу чергу, порушення стосується патологічної роботи мітохондрій, які відповідають за клітинне дихання. При психозі, мітохондрії не виробляє достатньої кількості молекул АТФ, провокую дефіцит кисню в клітинах (навіть якщо людина проводить багато часу на свіжому повітрі).
Існує ряд факторів, здатних привести до розвитку психозів:
1.Спадковий фактор – передається групою генів у спадок, від батьків до своїх дітей. Ці гени відповідають за чутливість клітин мозку до зовнішніх впливів, що може спровокувати отримання психічної травми;
2.Травми головного мозку – в тому числі: родові травми, струс і забиття мозку, відкриті і закриті черепно-мозкові травми (чим сильніше травма – тим вище ймовірність розвитку захворювання);
3.Інтоксикація –хімічна інтоксикація мозку може бути спровокована шкідливими умовами праці, вживанням алкоголю, наркотиками, лікарськими препаратами та іншими речовинами;
Крім перерахованих вище факторів, розвиток психозів можуть спровокувати: пухлини головного мозку, патології нервової системи, бронхіальна астма, дефіцит вітамінів В1 і В3, інфекційні захворювання і деякі інші.
Симптоми і ознаки психозу
Притаманні симптоми психозу прямо залежать від типу захворювання та особливостей його перебігу. Гострий психоз має виражену симптоматику. До найпоширеніших проявів відносять:
1.Емоційні – змінюється характер людини, відбуваються різкі перепади настрою, порушується увага, падає працездатність, спотворюється сприйняття оточення;
2.Галюцинаційні – хворий веде розмови з вигаданими співрозмовниками, починає дивитися в одну точку, прислухається, різко замовкає;
3.Маячні – відключається критичне мислення, деякі умовиводи можуть опановувати розумом, стають нав’язливими;
Вище вказана симптоматика, може мати самостійний або комбінований прояв.
Психоз у жінок є більш поширеним, ніж психоз у чоловіків – він зустрічається частіше, що говорить про якусь статеву схильность захворювання. Залежно від виду психозу: алкогольний, старечий, маніакальний і ін., Співвідношення може змінюватися.
Найчастіше у чоловіків симптоматика протікає менш виражено, також спостерігається уповільнене прогресування. Стадії розвитку психозу у жінок займають менше часу, а патологія проявляється яскравіше – це пов’язано з особливостями роботи ендокринної системи. В обох випадках, захворювання несе серйозну небезпеку для психічного та фізичного здоров’я і вимагає негайного лікування.
Діагностика психозу повинна виконуватися тільки профільними фахівцями в умовах медичного центру. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу і діагностичного обстеження. Лікар визначає типову симптоматичну картину, яка відповідає клінічній картині захворювання.
Після установки діагнозу, лікар призначає консультацію психіатра, де хворому і його близьким розповідають про діагноз і необхідні лікувальні заходи, що дозволяють мінімізувати або виключити негативні наслідки захворювання.
Лікування психозу направлено на усунення першопричини, що спровокувала розвиток захворювання – дуже важливо знизити або повністю усунути вплив цих факторів на організм пацієнта. Також може призначатися медикаментозна терапія.
Неправильно поставлений діагноз або відсутнє лікування психозів, що швидко призводить до посилення ситуації та несприятливих наслідків психозу. Симптоматичні прояви стають більш вираженими, в деяких випадках небезпечними як для пацієнта, так і для його близьких, а також оточуючих людей.
Неможливо забезпечити якісне лікування самостійно в домашніх умовах, тому необхідно звертатися до профільного медичного закладу, де є всі необхідні умови для зниження наслідків захворювання. У більшості випадків у хворого після лікування залишаються залишкові ознаки перенесеної патології.
Список літератури:
2.Тиганов А. С. , Сніжневський А. В. , та ін. Загальна психіатрія // Посібник з психіатрії / За ред. академіка РАМН А. С. Тиганова. – М .: Медицина , 1999. – Т. 1. – 712 с.
Глаукома – це офтальмологічне захворювання, що характеризується постійним або періодичним підвищенням внутрішньоочного тиску. У здоровому оці постійно підтримується певний тиск (18 – 22 мм рт. ст.) завдяки балансу припливу та відтоку рідини. При глаукомі порушується її циркуляція. Вона накопичується і внутрішньоочний тиск починає зростати. Зоровий нерв та інші структури ока зазнають підвищеного навантаження, порушується кровопостачання ока. Внаслідок чого очний нерв атрофується і зорові сигнали перестають надходити до головного мозку.
Основними ознаками глаукоми є те, що людина починає гірше бачити, порушується периферичний зір, обмежується зона видимості. У результаті цього може настати незворотна втрата зору. Причини виникнення глаукоми:
Основна причина виникнення глаукоми – це підвищенний внутрішньоочний тиск. Своєю чергою, внутрішньоочний тиск може підвищуватися внаслідок двох основних факторів:
Глаукома може виникнути у будь – якому віці, але найчастіше вона з’являється у літніх людей.
Залежно від того, коли розвивається глаукома, розрізняють:
– вроджену глаукому – проявляється у перші тижні та місяці життя, а іноді через кілька років після народження. Вона зустрічається дуже рідко, потребує оперативного лікування та спостереження;
– юнацьку глаукому (ювенільну, або глаукому молодого віку) – діагностується у дітей старше трьох років;
– первинну глаукому – зазвичай розвивається після 40 років;
– вторинну глаукому – виникає як наслідок інших офтальмологічних (запальних, судинних, дистрофічних, пов’язаних з патологією кришталика, травм) чи загальних захворювань.
Існує дві основні форми глаукоми: відкритокутова та закритокутова.
Відкритокутова глаукома становить понад 90% випадків захворювання на цю недугу. При відкритокутовій глаукомі доступ до природної дренажної системи ока відкритий, але порушено її функції. Результат – поступове підвищення внутрішньоочного тиску. Зазвичай відкритокутова глаукома характеризується безсимптомним, практично непомітним перебігом захворювання. Оскільки поле зору звужується поступово, людина іноді випадково виявляє, що вона бачить лише на одне око. У деяких випадках бувають скарги на періодичну появу райдужних кіл при погляді на джерело світла, затьмарення зору.
При закритокутовій глаукомі внутрішньоочна рідина накопичується через те, що немає доступу до природної дренажної системи ока: райдужка перекриває кут передньої камери. Внаслідок чого тиск наростає, що може призвести до гострого нападу глаукоми.
Симптоми глаукоми:
Підступність глаукоми у тому, що на початкових етапах вона може протікати абсолютно безсимптомно, а зорові функції тим часом втрачаються. Початок захворювання рідко вдається встановити, процес повільно та непомітно прогресує до певного стану.
Діагностика глаукоми:
Своєчасна діагностика глаукоми – це перший крок до збереження зору. Виявити глаукому може лікар – офтальмолог після повного діагностичного обстеження усієї зорової системи. Щоб визначити початок захворювання, простого виміру внутрішньоочного тиску недостатньо. При комплексній діагностиці на сучасному обладнанні детально вивчається очне дно та диск зорового нерва, а також досліджується поле зору. Лише під час такої діагностики можна виявити ті початкові прояви , які виникають до ранніх змін у полі зору, і вчасно зупинити процес, що почався. Іноді внутрішньоочний тиск підвищений, але інші ознаки глаукоми відсутні. Це зустрічається при різних ендокринних розладах та потребує всебічного обстеження пацієнта.
Профілактика глаукоми:
1). Обстеження ока з розширеною зіницею, тонометрія (визначення внутрішньоочного тиску).
2). Знати, які захворювання були в близьких родичів, адже наявність глаукоми в родичів свідчить про ризик розвитку глаукоми.
3). Відповідально займатися спортом, особливо силовими видами, оскільки фізичні надзусилля провокують різке підвищення внутрішньоочного тиску, а також підвищують ймовірність травмування ока внаслідок підвивиху кришталика.
4). Дотримуватися курсу лікування протизапальними очними краплями та іншими ліками, що знижують внутрішньоочний тиск.
5). Одягати сонцезахисні окуляри.
6). Обов’язково вдягати захист для очей (окуляри) під час роботи, пов’язаної з можливою травматизацією ока, наприклад, стружкою.
Зір при глаукомі можна зберегти, вчасно виявивши розвиток захворювання та завдяки ефективному сучасному лікуванню. Скринінгові програми з виявлення глаукоми, що регулярно проводяться в поліклініках, дають можливість вчасно виявити хворобу та допомогти зберегти зір хворому. Тому, не пропустіть можливість обстежитися під час «Днів профілактики та діагностики глаукоми». Будьте здорові, бережіть себе та близьких!
Список рекомендованої літератури:
1). Дзюба Н. О. Корекція стану очної поверхні у хворих на глаукому / Н. О. Дзюба, Н. А. Тихончук // Офтальмологія: міжнародний науково – практичний журнал. – 2021. – №3. – С. 94 – 96.
2). Новицький І. Я. Менеджмент закритокутової глаукоми / І. Я. Новицький, Р. М. Лопадчак // Офтальмологія: міжнародний науково – практичний журнал. – 2021. – №3. – С. 92 – 93.
3). Організація заходів профілактики первинної глаукоми лікарями загальної практики – сімейної медицини. (Методичні рекомендації). (93.14/139.14). – Київ., 2014. – 28с.
4). Палоян Оганес Необоротна сліпота – ймовірний наслідок задавненої глаукоми / Оганес Палоян // Фармацевт практик. – 2020. – №3. – С. 18 – 20.
5). Сергієнко А. М. Генетична схильність до розвитку первинної відкритокутової глаукоми / А. М. Сергієнко, В. О. Мельник, М. В. Хорошкова // Офтальмологический журнал. – 2018. – №6. – С. 71 – 75.
6). Сердюк В. М. Генетичні аспекти первинної відкритокутової глаукоми / В. М. Сердюк, К. М. Майденко // Офтальмологія: міжнародний науково – практичний журнал. – 2021. – №2. – С. 47 – 51.
7). Соціально – економічні аспекти фармацевтичного забезпечення осіб похилого та старечого віку хворих на глаукому. (Методичні рекомендації). (121.14/183.14). – Київ, 2014. – 40с.
8). Сповільнення прогресування глаукоми: перспективні напрямки терапії // Український медичний часопис. – 2019. – №4. – С. 35 – 36.
9). Глаукома // Фламмер Й. (пер. з англ.) – Львів: Медицина світу, 2008. – 464с., іл.
10). Чинники ризику виникнення первинної відкритокутової глаукоми у пацієнтів з діабетичною ретинопатією та цукровим діабетом 2 типу / К. А. Гудзенко та ін. // Проблеми ендокринної патології. – 2921. – №3. – С. 37 – 46.
Проказа, лепра або ж хвороба Хансена, кримка, фінікійський хвороба – це захворювання, що супроводжується інфекцією на слизових оболонках, шкірі, внутрішніх органах. Виникає безпосередньо через мікробактерії лепри, яка може вражати як верхні дихальні шляхи, так і нервову систему. Проказа має певний інкубаційний період, який полягає не тільки в декількох місяцях, а й навіть в роках – зазвичай становить 5-6 років. Іноді латентний період може протікати зі слабкістю, почуттям зябкости, сонливістю і нездужанням.
Симптоми
Проказа може проявлятися висипанням плям білого або червоного кольору з відтінком вишневого тону. Буває відчуття оніміння кінцівок або повзання мурашок, відчуття поколювання. Зазвичай симптоми прокази залежать від форми прояву захворювань.
Спочатку лепра може проявлятися недифференціальною проказою, яка проявляє себе у вигляді:
1.оніміння кистей або стоп і відчуття поколювання, особливо в районі ураження;
2.висип на шкірі, яка практично непомітна – це неяскраві плями без кордонів одиничного характеру.
Проявлені висипання можуть самостійно проходити через рік-два. Але ослаблений імунітет може і далі розвинути цю форму, яка переходить в туберкулоїдну або лепроматозну проказу.
Туберкулоїдная лепра – легка форма прояву хвороби, що розвивається через ослаблений імунітет на основі простудних або хронічних захворювань. Ця форма не настільки заразна на відміну від лепроматозної і має сприятливий прогноз для пацієнта. Супроводжується такими симптомами:
1.бліді депігментовані плями з яскравими папулами і чіткими межами червоного кольору;
2.папули можуть зливатися і утворювати бляшки, що розростаються по шкірі і утворюються ділянки атрофії;
3.почервоніла ділянка шкіри може втратити чутливість, так як супроводжується пошкодженням нервів;
4.іноді супроводжується випаданням волосся і зниженим потовиділенням;
5.висип зазвичай локалізується в області ліктя або коліна, біля вушних нервів.
Лепроматозная форма набагато серйозніша і заразніша, ніж попередні дві, але також протікає на тлі ослабленої імунної системи. Для неї характерні:
1.захриплість;
2.утруднене дихання;
3.закладеність носа;
4.запалення гортані;
5.носові кровотечі;
6.симетричне ураження шкіри з розмитими межами висипань, в деяких місцях шкіра потовщена;
7.ураження шкіри представлено гіперпігментірованних плямами;
8.характерні місця ураження висипу: зап’ястя, сідниці, вушні раковини, обличчя, коліна та лікті;
9.можливі трофічні розлади;
10.збільшення лімфоузов в паху або в пахвових районах;
11.випадання волосся, особливо в районі брів;
12.порушення міміки і спотворення обличчя («левове обличчя»);
13.утворення лепроми (вузли жирової клітковини) в області чола і щік або на розгинальних поверхнях;
14.неврити, неврози, психози.
Причини
Хвороба проказа передається через шкіру повітряно-крапельним шляхом, щільними контактами з хворим, через предмети (контактно-побутовий шлях). Може виникати через застосування брудної води, антисанітарних умов проживання і несприятливого стану імунітету (ВІЛ або онкологічні захворювання).
Діагностика
Хворі на проказу можуть не підозрювати про захворювання, але, якщо є скарги на оніміння і поколювання в кінцівках, задишка, кровотечі з носа, слабкість і незрозуміла сонливість, то варто звернути на це увагу. Діагностувати лепру можна за допомогою:
1.загального огляду місця висипання і промацування потовщення шкіри, її нервових закінчень;
2.лабораторного дослідження уражених ділянок на збудник лепри;
3.лепромінова проба – всередину шкіри вводять алерген і через 2-4 тижні дивляться реакцію;
4.бактеріоскопічного дослідження – діагностика зіскрібка, взятого зі слизових оболонок для виявлення збудника;
5.проби нікотиновою кислотою – здійснюється внутрішньовенне вливання розчину нікотинової кислоти, через якого плями червоніють і набрякають через кілька хвилин.
Однозначно необхідна консультація дерматолога або інфекціоніста.
Лікування
У загальному випадку є три шляхи лікування:
1.антибіотикотерапія специфічного напряму – тобто, застосування антибіотиків, які вразять збудник лепри;
2.комплексне лікування на основі антибіотиків може тривати кілька років або все життя;
3.стаціонарне лікування, якщо має місце прискорене перебіг захворювання.
Ігнорувати поява захворювання не варто ні в якому разі, тому при прояві перших ознак прокази лікування повинно здійснюватися незабаром.
Ускладнення
Якщо немає конкретного лікування, то можливі різноманітні ускладнення:
1.втрата чутливості або параліч нервів;
2.ущільнення тканин шкіри і поява різних горбів, випадання волосся, потовщення і збільшення в області вух, деформація вигляду;
3.деформація або западання спинки носа;
4.відмирання тканини або навіть втрата частин тіла;
5.атрофія м’язів, найчастіше в області кисті;
6.несмиканіе століття (лагофтальм) або запалення рогівки ока, що приводить до сліпоти;
7.ураження лицьових нервів;
8.обмежений рух суглобів;
9.у чоловічої статі ураження яєчок і подальше безпліддя, імпотенція.
Профілактика
Так як ускладнення можуть бути досить серйозними, то необхідно заздалегідь проводити профілактику, тим більше що вакцинації проти збудника мікробактерії лепри ще не розроблено. Отже, профілактичні методи включають:
1.дотримання стандартних правил санітарної гігієни (миття рук з милом, дезінфекція травм);
2.виключення контакту з хворими на лепру;
3.ті, хто переніс дане захворювання, не може працювати в харчовій промисловості, а також в дитячих устано
Список літератури:
1.Інфекційні хвороби: національне керівництво/За ред. Н. Д. Ющука , Ю. Я. Венгерова . – М .: Геотар-Медіа, 2009. – 1056 с. – (Національні керівництва). – 2000 прим.
2.Торсуєв Н. А. Лепра . – 2-ге вид., Випр. та дод. – М .: Медгіз , 1952. – 192, [6] с. – (Бібліотека практичного лікаря). – 5000 прим.
3.Полєтаєв С. Д. , Погорєлов Ст Н. Туберкульоз і лепра . – М .: Медицина , 1986. – 128 с.
4.Михайло Майзульс. Між Христом та Антихристом. «Поклоніння Волхвів Ієроніма Босха». – М .: Альпіна нон-фікшн, 2020. – 238 с.
Цистит – це запалення сечового міхура, яке виникає внаслідок бактеріальної або грибкової інфекції. Збудниками його є кишкова паличка, стафіло- і стрептококи. Протікає цистит в гострій або хронічній формі. Він зустрічається в будь – якому віці, до неї схильні жінки, чоловіки і діти.
Хронічний цистит у жінок – це приховане запалення слизової оболонки сечового міхура. Найчастіше являється причиною недолікованого або погано пролікованого гострого циститу. За статистичними даними, близько третини пацієнтів з запаленням сечового міхура мають хронічне запалення.
Гострий процес переходить у хронічний після:
Рецидиви виникають в перші 3 – 4 місяці з моменту появи гострого процесу. Особливості хронічного циститу є неможливість повноцінної регенерації тканини під час одужання.
Гострий цистит у жінок проявляється вираженими симптомами та больовими відчуттями. При цьому порушується звичний режим життя, з’являється дискомфорт, бажання відвідати туалет.
Основні причини циститу у жінок наступні:
Серед можливих ускладнень циститу у жінок виділяють:
Як правило, ускладнення циститу виникають через самостійне лікування, несвоєчасне звернення до спеціаліста, або неправильно підібрани препарати.
У чоловіків цистит найчастіше з’являється на тлі інфекційних процесів в області малого тазу: простатиту, уретриту, орхіту.
Без лікування цистит може призвести до серйозних ускладнень. До найбільш небезпечних наслідків захворювання відносяться: міхурові – сечовідний рефлекс (сеча закидається з сечового міхура назад в сечоводи); пієлонефрит; свищі, гостра затримка сечі.
Якщо у дорослих людей цистити бувають як інфекційного та неінфекційного походження, то у дітей на 99% інфікування є бактеріальним. Найголовніший «винуватець» захворювання – це, як і у дорослих, кишкова паличка Escherichia coli.
Причина, що викликає появу циститу – ослаблення імунної системи внаслідок супутніх захворювань, переохолодження організму тощо.
Основна проблема в тому, що цистит може перейти в пієлонефрит. А останній призводить до пошкодження тканин нирок.
Захворювання досить підступне. У зовсім маленьких дітей єдиним симптомом може бути неспокійна поведінка. Іноді у дітей цистит може виявлятися симптомами, схожими на отруєння – блюванням, проносом, підвищеною температурою. У дітей старшого віку симптоми вже схожі із симптомами дорослої людини:
– хворобливе та часте сечовипускання;
– тягнучий або гострий біль внизу живота;
– зниження обсягу сечі;
– у поодиноких випадках відбувається підвищення температури тіла (але не вище 37, 5);
– іноді – нетримання сечі.
Чим небезпечний цистит у дітей?
Часті рецидиви циститу значно псують життя дитині і батькам. Діти часто соромляться звернутися за допомогою до батьків. Тому завдання батьків – при будь – яких підозрах на цистит вчасно звернутися до лікаря. Чим раніше ви почнете лікування, тим краще.
Симптоми циститу:
Діагностика захворювання:
Для постановки діагнозу важливим є ретельний збір скарг та з’ясування анамнезу. Також, кожному пацієнтові необхідно здати загальний аналіз сечі з обов’язковою мікроскопією осаду. Пацієнтів обстежують на наявність збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом, вірусів. При тяжкому перебігу хвороби або труднощах в постановці діагнозу можуть знадобитися інструментальні методи діагностики, такі як УЗД. Діагностичні критерії – щільна , набрякла стінка сечового міхура. Для диференціальної діагностики з сечокам’яною хворобою, онкологічним процесом проводять цистоскопію, екскреторну урографію.
Профілактика захворювання:
Щоб уникнути розвитку патології, важливо виключити фактори ризику, які до неї призводять. Тому необхідно слідкувати таким рекомендаціям:
Одним з ключових моментів є особиста гігієна. Вона передбачає не тільки водні процедури і зміну білизни, але і режим сечовипускання. Важливо не терпіти, і спорожняти сечовий міхур як мінімум 5 разів на добу.
Цистит – часта інфекційна проблема чоловіків, жінок та дітей. Якщо ви виявили ознаки циститу, то обов’язково зверніться до лікаря.
Список рекомендованої літератури:
1). Зеляк М. В. Наш досвід лікування хронічного циститу у жінок / М. В. Зеляк, М.В. Ткачук // Урологія. – 2018. – №2. – С. 105.
2). Іванов Д. Д. Фітотерапія і лікування циститу: сучасні тенденції / Д. Д. Іванов // Нирки. – 2019. – №4. – С. 9 – 14.
3). Можливості інстиляційної терапії при хронічних циститах у дітей / О. В. Бухлін та ін. // Урологія. – 2019. – №3. – С. 211 – 216.
4). Нефрологія «під мікроскопом». Лікування циститу: сучасні тенденції // Український медичний часопис. – 2019. – №6. – С. 54 – 55.
5). Проблема лікування неускладненого циститу у практиці сімейного лікаря // Раціональна фармакотерапія. – 2018. – №1. – С. 40 – 44.
6). Рецидивуючий цистит у дітей: резерви профілактики / Т. О. Крючко та ін. // Сімейна медицина. – 2019. – №2. – С. 43 – 48.
7). Цистит у дітей: проблеми сьогодення / Н. О. Сайдакова та ін. // Урологія. – 2019. – №2. – С. 196.
8). Як позбутися циститу швидко і надовго? // Фармацевт практик. – 2019. – №4. – С. 11.
Зима – період підвищеного травматизму. Причина проста – ожеледиця, ранній початок темноти, слизьке взуття. Погіршення стану проїздної частини позначається на підвищенні частоти дорожніх пригод і рості числа потерпілих.
Коли настає зима, частота звернень за допомогою до медичних закладів з приводу травми збільшується у 2 – 3 рази. За даними хірургів – травматологів взимку трапляються забиття і переломи кісток (біля 15%), вивихи (10%). Переважно, це люди працездатного віку.
Велике значення має екологія, стан місць проживання, робочих зон, зон відпочинку, тротуарів, проїздної частини. Проте, це не означає , що треба всі нещасні випадки списувати на зимову пору року та нехтувати дотриманням техніки безпеки. Передивившись і змінивши деякі свої звички на час зимового періоду, Ви зможете убезпечити себе від травм взимку. Зазвичай, зимою люди травмуються через те, що кудись дуже поспішають, і можуть просто не помітити льоду. Крім цього всього, травмуватися можна і в транспорті. Наприклад, підсковзнутись і впасти при вході до автобусу, або тролейбусу, так і при виході з них.
Переломи кінцівок виникають через те, що, падаючи, людина інстинктивно виставляє вперед руку і завалюється на неї всією масою тіла. Жінки ризикують впасти через те, що вдягають високі підбори.
Якщо відчуваєте, що втрачаєте рівновагу і падаєте, тоді:
Підсумовуючи вищевикладене можливо зробити наступний висновок: основний спосіб профілактики травм взимку – це обачність і обережність при пересуванні по тротуарам і доріжкам, пішохідним переходам.
Важливо:
Заходи профілактики
Дієвим засобом запобігання травматизму під час роботи в холодний період року є розроблення та виконання заходів щодо підготовки підприємств, установ та організацій до роботи в осінньо – зимовий період. Основні з них:
Список рекомендованої літератури:
1). Алгоритм надання медичної допомоги потерпілим із травмами кінцівок // Довідник головної медичної сестри. – 2018. – №10. – С. 21.
2). Брич В. В. Готовність фахівців із реабілітації до використання сучасних інформаційно – комунікаційних технологій для забезпечення безперервної реабілітаційної допомоги пацієнтам із травмами / В. В. Брич, Н. Ю. Ходаковська // Український медичний часопис. – 2021. – №2. – С. 84 – 87.
3). Вплив хірургічної стабілізації переломів ребер на результати лікування пацієнтів з множинними переломами довгих кісток нижніх кінцівок і політравмою / В. М. Лянскорунський // Медицина невідкладних станів. – 2020. – №3. – С. 112.
4). Канзюба А. А. Дослідження саногенезу при переломовивихах у ділянці кульшового суглоба / А. І. Кандзюба // Травма. – 2020. – №6. – С. 33 – 38.
5). Лябах А. П. Помилки та ускладнення при лікуванні пацієнтів із переломами кісточок гомілки / А. П. Лябах, І. В. Кучер // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2020. – №3. – С. 24 – 29.
6). Сучасний алгоритм ведення пацієнта з переломом ключиці / О. А. Бур’янов та ін. // Сімейна медицина. – 2021. – №4. – С. 5 – 11.
Гнійна ангіна – це інфекційне запалення піднебінних мигдалин, яке характеризується появою білих і жовтих плям гною на їх поверхні. Це пов’язано з тим, що всередині фолікулів, з яких складається лімфоїдна тканина, накопичується рідина, яка потім перетворюється в гній.
Запальний процес у мигдалин провокує бактеріальна інфекція, найчастіше це стафілококи і стрептококи. Зараження відбувається повітряно – крапельним шляхом, через спільний посуд. Також причиною можуть стати немиті руки. Іноді хвороба може бути викликана мікробами, які зазвичай живуть в горлі здорової людини, не завдаючи занепокоєння, але активізуються під впливом таких чинників, як переохолодження організму, ослаблення імунітету.
Як передається ангіна?
Хвороботворні мікроорганізми живуть в мигдалинах кожної людини, в тому числі абсолютно здорової, зазвичай ніяк себе не проявляючи. Але, якщо виникають будь – які провокуючі фактори, то патогенна мікрофлора активізується, в результаті мигдалини запалюються – розвивається ангіна.
Зазвичай пік захворюваності припадає на зиму, тому що саме в холодну пору року люди кашляють і чхають особливо часто. Це пов’язано з тим, що ангіна передається повітряно – крапельним шляхом. Можна заразитися від близького через поцілунок, або користування загальними предметами особистої гігієни.
Симптоми гнійної ангіни наступні:
Перші симптоми ангіни легко прийняти за застуду, або грип, але вона протікає важче. При ангіні мигдалики відразу збільшуються, біль в горлі може тривати цілий тиждень, тому її легко визначити. Дуже важливо відразу почати лікування через те, що це захворювання небезпечне різними ускладненнями.
Профілактика хвороби:
Профілактика ангіни спрямована на загальне зміцнення організму та вилучення певних інфекцій, які провокують захворювання. Вона вимагає комплексного підходу.
Ангіна дуже неприємна медична проблема, яка може призвести до видалення гланд. Не варто займатися самолікуванням, навіть, якщо лікування ангіни місцеве. Обов’язково проконсультуйтеся з лікарем щодо додаткових засобів боротьби з нею.
Список рекомендованої літератури:
1). Антимікробна терапія оториноларингології / О. М. Науменко, А. Г. Задорожня, Ф. Б. Юрочко. – К. : Медицина, 2016. – 104 с.
2). Гіпертрофія глоткового мигдалика та хронічний аденоїди / Д. Д, Заболотна, П. А. Рауцкіс, В. В. Березнюк та ін.; за заг. ред. А. А. Лайка – К., Логос, 2010 – 146 с.: іл.
3). Керівництво з оториноларингології для лікарів первинної ланки в рамках класифікації ІСРС – 2 / За редакцією д. м. н., проф. Поповича В. І. – ТОВ «Бібліотека Здоров’я України», 2018. – 280 с. – (Серія «Бібліотека «Здоров’я України»).
4). Невідкладна допомога в оториноларингології : навч. посіб. / О. М. Науменко, В. М. Васильєв, Ю. В. Дєєва, С. Б. Безшапочний. – К. : ВСВ»Медицина», 2017. – 144 с.
Тонзиліт – це запалення піднебінних мигдаликів. Розрізняють гострий тонзиліт і хронічний тонзиліт. Гостре запалення піднебінних мигдаликів (ангіна) походить від латинського слова ango – душити, стискати. Цей термін не відображає суті захворювання, проте він визнаний і дуже поширений.
Хронічне запалення піднебінних мигдаликів часто спостерігається у дітей, починаючи з 3 років та в молодих людей. У хворих на хронічний тонзиліт порушується місцевий і системний імунітет, що розвивається внаслідок перенесення гострих інфекцій ( скарлатини, дифтерії, кору ), частих ангін, гіповітамінозу, перевтоми, охолодження.
При хронічному тонзиліті і його ускладненнях спостерігається інтоксикація організму внаслідок всмоктування токсинів мікробів і продуктів запалення в мигдаликах. Інтоксикацією пояснюють загальну слабкість, головний біль, зміни функціонального стану інших органів і систем. Внаслідок утворення пробок у криптах подразнюються нервові закінчення та виникає нерізкий біль у горлі, кашель, біль у ділянці серця, неприємний запах із рота. У хворих на хронічний тонзиліт відзначають сенсибілізацію організму до бактеріальних антигенів, що пояснює алергійну природу деяких проявів хронічного тонзиліту і механізм виникнення таких інфекційно-алергійних ускладнень, як ревматизм, нефрит, пієлонефрит, колагеноз, алергійні дерматози.
Піднебінні мигдалики мають багато нервових волокон і закінчень, які під впливом хронічного запалення зазнають дегенеративних змін. Це супроводжується потоком патологічних імпульсів, які надходять у центральну і вегетативну нервову систему, що зумовлює розвиток вегетодистоній, які стають причинами порушення функціонального стану інших органів і систем.
Лікування хронічного тонзиліту поділяється на консервативне та хірургічне. Для консервативного лікування застосовують місцеві і загальні засоби, бо у виникненні захворювання має значення як інфекційний агент, так і зміна реактивності організму.
Тривалий час головним методом хірургічного лікування хронічного тонзиліту була тонзилектомія – повне видалення піднебінних мигдаликів. Після того як було доведено важливу роль мигдаликів у формуванні місцевого і системного імунітету тонзилектомію проводять тільки за чіткими показаннями, коли є тяжкі ускладнення і ліквідувати хронічний запальний процес у мигдаликах консервативним методом не вдається.
У профілактиці хронічного тонзиліту велике значення мають індивідуальні методи зміцнення здоров’я. Одним з них є загартовування організму з раннього дитинства. Повітряні і сонячні ванни, купання влітку, обтирання тіла водою цілий рік, перебування дітей в оздоровчих таборах значно підвищують загальну опірність організму.
Велике значення має систематична санітарно-освітня робота у вигляді бесід, лекцій, присвячених профілактиці та лікуванню хронічного тонзиліту.
Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:
Господарський І.Я. Сучасні підходи до терапії хронічного тонзиліту з частими загостреннями у підлітків із цілорічним алергічним ринітом // Современная педиатрия. – 2016. – №1. – С.105-110.
Колоскова О.К. Клінічна діагностика та лікувальна тактика гострих тонзилофарингитів у дітей / О.К. Колоскова // Клінічна та експериментальна патологія.-2018 – №3. – с. 44-48
Марушко Ю.В. Гострий тонзилофарингіт у дітей / Ю.В. Марушко, Т.В. Гищак // Здоровя дитини. – 2021. – №1. – с. 13-22
Ольховська В.М. Стан клітинного імунітету хворих на тонзиліт дітей, інфікованих вірусом герпесу 6 типу / В.М. Ольховська // Проблеми безперервної медичної освіти та науки. – 2021. – №1. – с.77-81
Особливості структури збудників бактеріальних фарингітів і тонзилітів / Я.О. Михалко та ін. // Проблеми клінічної педіатрії. – 2021. – №4. -с.21-27
Пухлік С.М. Оптимізація підходу до проведення тонзилектомії / С.М. Пухлік, В.В. Колесніченко // Оториноларингологія. – 2021. – №5. – с.35-46
Всесвітній день хворого на бронхіальну астму має щорічний характер і проводиться 11 грудня. Бронхіальна астма – одне з найбільш поширених хронічних захворювань у світі. Вперше Всесвітній день боротьби проти астми став відзначатися в 1998 році в більш ніж 35 країнах і був приурочений до Всесвітнього наради по бронхіальній астмі, що проходила в Іспанії, м. Барселона.
Що таке бронхіальна астма?
Астма — це хронічна хвороба, яка найчастіше проявляється періодичними нападами задишки та свистячими хрипами. Частота та ступінь важкості цих симптомів можуть бути різними. Наприклад, інтервал між нападами може коливатися від однієї години до одного дня. Як правило, напади відбуваються під час фізичної активності або вночі.
Бронхіальною астмою можуть хворіти люди усіх вікових груп, але найчастіше це діти та молодь. Такі тенденції є однаковими як в Україні, так і в інших країнах світу.
Бронхіальна астма розвивається як хронічне запалення дихальних шляхів, а саме бронхів, що призводить до підвищення чутливості нервових закінчень в дихальних шляхах та їх швидкого подразнення. Під час нападу збільшуються слизові оболонки бронхіол, внаслідок чого звужуються дихальні шляхи, людина не може нормально вдихнути повітря чи видихнути.
Симптоми бронхіальної асми
Бронхіальна астма проявляється по-різному. Симптоми можуть турбувати періодично або постійно. Вони включають напади задухи, задишку, сухий і надривний кашель, свистячі хрипи при видиху, біль в грудях.
Окремо виділяють кашльову форму захворювання, коли спостерігається тільки кашель з невеликим виділенням мокроти. Кашель часто посилюється вночі, а вдень — відступає.
Зазвичай напад виникає під впливом певних тригерів. В більшості випадків він розвивається протягом декількох днів, але бувають і неочікувані, сильні напади. Між періодами загострень пацієнт почувається задовільно.
Причини асми
Астма вважається невиліковною хворобою. Проте можна контролювати перебіг захворювання та прояв симптомів. Вченим й досі не вдалося точно визначити основні причини астми. Однак більшість експертів погоджуються, що генетична схильність в поєднанні з зовнішніми подразниками є найбільш поширеними факторами ризику розвитку астми.
Найбільш поширені причини бронхіальної астми:
1)Алергени. Пацієнти, що страждають від алергічного риніту або атопічного дерматиту, мають в 3-5 разів вищий ризик захворіти на бронхіальну астму. І навпаки: бронхіальна астма може спровокувати алергією на певні подразники.
2)Спадкова схильність. Якщо хтось із ваших родичів хворів на астму, то ви автоматично відноситесь до групи ризику.
3)Шкідливі умови праці: вплив хімічних подразників, особливо на робочому місці.
4)Низька вага при народженні та/або куріння матері під час вагітності.
5)Часті респіраторні захворювання.
6)Деякі медикаменти. Аспірин, група протизапальних і знеболюючих препаратів, ліки від тиску (бетаблокатори) також можуть стати причиною брохніальної астми.
7)Ожиріння.
8)Низька фізична активність.
9)Фактори, які сприяють розвитку бронхіальної астми, — це домашні алергени (пил і пилові кліщі, пліснява), домашні тварини (шерсть, пір’я, слина тощо), таргани і засоби побутової хімії.
10)Несприятливі погодні умови (холодне повітря), сильне емоційне (страх або гнів) та фізичне навантаження можуть викликати посилення симптомів або розвиток ускладнень астми.
Профілактика бронхіальної астми
Щоб зменшити ризики бронхіальної астми:
1.слідкуйте за чистотою вдома — регулярно прибирайте і провітрюйте приміщення;
2.стежте за рівнем сухості повітря, за потреби — зволожуйте і фільтруйте його спеціальними приладами;
3.обмежте використання побутової хімії, а під час прибирання користуйтеся гумовими рукавичками і маскою;
4.при перших підозрах на алергію, зверніться до лікаря;
5.оскільки причиною астми можуть стати деякі препарати, не займайтесь самолікуванням, перед прийомом будь-яких ліків радьтеся з лікарем!
6.Будьте активними, навіть якщо ви не займаєтесь спортом, мотивуйте себе гуляти щодня за будь-якої погоди.
Бронхіальна гіперреактивність – патологічний стан бронхів, при якому у відповідь на будь-який зовнішній і внутрішній вплив розвивається бронхіальна обструкція (різке звуження бронхів), повністю або частково оборотна.
В основі патологічного процесу при бронхіальній астмі лежить запальний процес, спровокований контактом слизової оболонки бронхів з алергеном або тригером. В результаті цього відбувається вивільнення медіаторів запалення з клітин-мішеней, під впливом яких розвивається набряк слизової оболонки, збільшення продукції слизу епітелієм бронхів і подальшим бронхоспазмом.
Поряд з цим у всіх хворих на бронхіальну астму спостерігається структурна перебудова в бронхіальному дереві (ремоделювання), що проявляється гіперплазією келихоподібних (секреторних) клітин слизової оболонки бронхів, гіпертрофією слизових залоз, значним збільшенням кількості виділяється секрету, розростання м’язової тканини, що приводить до потовщення бронхіальної стінки і звуження бронхіального отвору.
Причиною розвитку бронхіальної обструкції є такі процеси:
1.заміщення епітеліальних клітин бронхів клітинами, що продукують слиз, внаслідок чого розвивається набряк бронхіальної слизової оболонки;
2.гіпертрофія м’язової тканини бронхів, яка призводить до потовщення бронхіальної стінки і зменшення бронхіального отвори;
3.продукування значної кількості в’язкого слизу, скупчення якої призводить до утворення слизових пробок;
4.спазм гладких м’язових волокон бронхів, викликаний порушенням вегетативної нейрорегуляціі.
Лікування бронхіальної астми – комплексний процес, що включає в себе навчання пацієнта самостійно контролювати перебіг хвороби (проведення пікфлоуметріі в домашніх умовах і оцінювання результатів), його ізоляцію від впливу алергенів і тригерів і фармакотерапію.
Симптоматична терапія – спрямована на усунення нападів ядухи
1.Інгаляційні β2-адреноміметики (симпатоміметики):
2.короткої дії (сальбутамол, фенотерол);
тривалої дії (формотерол, салметерол).
3.М-холіноблокатори (іпратропію бромід, тіотропію бромід).
4.Комбіновані препарати, що містять β2-адреноміметик і М-холіноблокатори (беродуал, дуовент, комбівент).
5.Ксантини короткого (теофілін, еуфілін) і пролонгованої (теотард, теопек) дії.
1.глюкокортикоїди:
а) інгаляційні (будесонід, беклометазон, флутиказон);
б) системні (преднізолон, дексаметазон, бетаметазон) всередину або внутрішньовенно.
2.Стабілізатори мембран огрядних кліток – похідні кромогліціевой кислоти:
а) монопрепарати (недокромил);
б) в комбінації з β2-адреноміметики (інтал-плюс, дітек).
3.Антагоністи лекотріенових рецепторів (монтелукаст).
Муколітична терапія – застосування відхаркувальних препаратів для прискорення процесу відходження слизу з бронхів (ацетилцистеїн).
При необхідності звертаються до АСІТ (алерген-специфічна вакцинація) – метод лікування БА, при якому шляхом серії введень низьких концентрацій того чи іншого алергену досягають зниження чутливості імунної системи до його впливу і, відповідно, відсутність клінічних проявів при контакті з ним.
Для поліпшення стану пацієнта йому призначається курси баротерапії (вплив на організм підвищеного/зниженого атмосферного тиску в спеціальній барокамері) можуть бути необхідними оксигенотерапія (лікувальний вплив повітря з підвищеним вмістом кисню), голкорефлексотерапії, ЛФК та масаж.
Список літератури:
1)Бронхіальна астма / Регеда М. С., Федорів Я.-Р. М., Трутяк І. Р. — Вид. четверте, доп. та перероблене. — Львів, 2009. — 172 с.
2)Бронхіальна астма. Монографія [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] / Регеда М. С., Регеда М. М., Фурдичко Л. О., Колішецька М. А., Мироненко С. І. — Вид. п’яте, доп. та перер. — Львів, 2012. — 147 с.
3)Бронхіальна астма в практиці сімейного лікаря / Л. В. Беш, Т. С. Ласиця, О. М. Беш. — Львів: Простір-М, 2018. — 116 с. — ISBN 617-7501-48-9.
4)Бронхіальна астма у дітей: навч. посіб. / [В. Г. Майданник та ін.] ; за ред. В. Г. Майданника, О. І. Сміяна. — Суми: Сум. держ. ун-т, 2017. — 243 с. : іл., табл. — ISBN 978-966-657-663-0
5)Бронхіальна астма у практиці сімейного лікаря / Ласиця О. Л., Ласиця Т. С. — К.: ЗАТ «Атлант UMS», 2001. — 263 с.
6)Фізична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму: Метод. рек. для фахівців з фіз. реабілітації / Н. О. Івасик; Львів. держ. ін-т фіз. культури, Львів. міська дит. клін. лікарня. — Л., 2003. — 64 c. — Бібліогр.: 50 назв.
У холодну пору року підвищується ризик холодової травми – переохолодження. Актуальність цієї проблеми посилюється через постійне нищення цивільної інфраструктури терористичними військами російської федерації.
Важливо не ігнорувати цей вид травми, оскільки тривалість її лікування понад удвічі перевищує тривалість лікування постраждалих з опіками.
Окрім низької температури холодову травму можуть провокувати такі чинники:
Комбінація декількох таких чинників значно посилює ризик розвитку холодової травми.
Гострий вплив низьких температур можна розділити на обмороження (місцеве переохолодження — локальна дія низьких температур) та замерзання (загальне переохолодження).
Загальне переохолодження (системна або загальна дія низьких температур) розвивається так:
1 ступінь — відчуття оніміння, поколювання, обпечення.
Уражена шкіра бліда, після зігрівання набрякає і червоніє, набуває багряно-червоного відтінку. Таке ушкодження зазвичай повністю відновлюється через декілька днів без наслідків.
2 ступінь — поява пухирців із прозорим вмістом.
Після зігрівання шкіри з’являється інтенсивний свербіж і різкий біль в уражених місцях. На відновлення шкіри може знадобитися 2 тижні.
3 ступінь — змертвіння всіх шарів шкіри.
Пухирі при цьому наповнені кров’яним вмістом. Загоєння триває довго, понад місяць, та як правило, супроводжується утворенням рубців.
4 ступінь — некроз шкіри і м’язів.
Це найважчкий стан, лікування та реабілітація може тривати довго.
Важливо не допускати виникнення загального переохолодження та місцевого обмороження або їхнього поєднання.
Для цього необхідно:
Під час війни, взимку, важливо пам’ятати про основні симптоми переохолодження та розуміти, як за потреби надати першу допомогу собі чи оточуючим. Тож такі прості поради можуть убезпечити ваше здоров’я в цей непростий час.
У випадку надання першої медичної допомоги постраждалому з холодовою травмою чітко дотримуйтесь порядку надання допомоги, затвердженого МОЗ України:
1) перед наданням допомоги переконайтеся у відсутності небезпеки для себе, оточуючих, постраждалого. Тільки тоді можна перейти до наступного кроку;
2) припиніть дію низької температури на постраждалого;
3) заспокойте постраждалого та поясніть свої подальші дії;
4) викличте екстрену медичну допомогу та дотримуйтеся вказівок диспетчера;
5) якщо в постраждалого ознаки загального переохолодження:
а) усуньте дію несприятливих факторів зовнішнього середовища, перемістіть людину в тепле приміщення;
б) зніміть із неї холодний, вологий одяг;
в) якщо постраждалий при тямі, дайте йому безалкогольні теплі напої;
6) якщо в постраждалого ознаки відмороження:
а) усуньте дію несприятливих факторів зовнішнього середовища, перемістіть людину в тепле приміщення;
б) обережно, без зусиль зніміть із постраждалого холодний, вологий одяг/взуття;
в) накладіть на уражені ділянки тіла чисті, стерильні, сухі марлеві пов’язки без здійснення додаткового тиску на шкіру;
г) за необхідності знерухомте уражені кінцівки;
ґ) якщо постраждалий при тямі, дайте безалкогольні теплі напої;
д) не масажуйте й не розтирайте уражені ділянки, не застосовуйте місцево джерела тепла;
е) не пошкоджуйте наявні на місці обмороження міхурі;
7) накрийте постраждалого термопокривалом/покривалом;
8) забезпечте постійний нагляд за ним до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
9) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонуйте диспетчеру екстреної медичної допомоги;
10) за можливості зберіть у постраждалого чи оточуючих максимально можливу інформацію щодо обставин отримання травми. Всю отриману інформацію передайте фахівцям бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або диспетчеру.
11) Якщо до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги постраждалий знепритомнів, визначте ознаки життя та якщо їх немає, розпочніть серцево-легеневу реанімацію.
За матеріалами МОЗ України
1 грудня світ відзначає день боротьби з СНІДом та толерантності з ВІЛ-позитивними людьми. Всесвітній день боротьби зі СНІДом вперше відзначався 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.
Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом – звернути увагу суспільства на цю проблему. Ризик інфікування ВІЛ під час війни зростає. Велика кількість травм, поранень, які супроводжуються масивними коровотечами, та потребують невідкладної домедичної допомоги. Ще один із характерних злочинів війни – сексуальне насильство, коли, нажаль, статевий акт незахищений та досить травматичний.
СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин і поступово вбиває ці клітини.
Імунодефіцит розвивається не одразу, але щойно вірус потрапив в організм, він вже атакує здорові Т-лімфоцити. Під час інкубації збудник практично не заявляє про себе. Це може тривати від 2 тижнів до кількох місяців, залежно від початкового стану імунітету: чим сильніша імунна система, тим швидше розвивається ВІЛ. Перші симптоми ВІЛ-інфекції людина зазвичай не помічає — вони схожі на ангіну чи ГРВІ. Слід звернути увагу на розвиток такого захворювання, якщо за 1-3 місяці до цього відбувся незахищений статевий акт або контакт із кров’ю іншої людини.
ВІЛ-інфекція має такі перші симптоми:
1)швидка втомлюваність;
2)лихоманка і температура;
3)збільшення лімфовузлів на шиї;
4)підвищена пітливість, особливо у жінок;
5)висипи і сухість шкіри;
6)герпес.
Через деякий час симптоми можуть зникнути.
7)стрімка втрата ваги.
Характерним ВІЛ-симптомом у чоловіків у цей період є висип на язику.
Проявам СНІДу передує так званий СНІД-асоційований комплекс. Це постійні симптоми, які розвиваються у носіїв ВІЛ-інфекції, але не супроводжуються опортуністичними інфекціями та новоутвореннями.
Симптоми загострюються, додаються порушення нервової системи — нейропатії, втрати пам’яті довготривалого характеру. Триває ПГЛ, стрімко знижується вага тіла (до 10% і більше). Організм стає вразливим перед грибковими захворюваннями, може розвинутись кандидозний стоматит.
Симптоми СНІДу у жінок:
1)часті ГРВІ;
2)розвиток захворювань репродуктивних органів;
3)порушення менструального циклу;
4)підвищена пітливість;
5)дерматити.
Симптоми СНІДу у чоловіків:
1)постійна лихоманка та перепади температури тіла;
2)м’язовий біль;
3)регулярні інфекції статевої системи;
4)висипання в порожнині рота.
Ознаки СНІДу на останніх стадіях — наявність чисельних пухлин, розвиток онкозахворювань та опортуністичних хвороб.
Опортуністичні захворювання, як правило, викликані збудниками, які імунітет здорової людини легко долає. Але людина, яка живе з ВІЛ, не може від них захиститися. Прикладом такої хвороби є пневмоцистна пневмонія, збудник якої може вільно жити у легенях здоров’ї людини.
Також можуть розвинутися туберкульоз, саркома Капоші, герпетичні захворювання.
Аналізи показують наявність антигену р24, антитіла до ВІЛ уже знижуються або зовсім зникають. Це говорить про те, що організм уже не може протистояти вірусу.
Чи виліковується ВІЛ — це питання залишається відкритим для сучасної медицини. На жаль, подолати хворобу повністю наразі неможливо, але людство навчилося її контролювати та продовжувати здорове й активне життя ВІЛ-позитивних людей на десятки років.
Пацієнти повинні приймати пожиттєву антиретровірусну терапію, яка стала значним кроком вперед на шляху глобального подолання ВІЛ.
Як можна заразитися ВІЛ?
Зараження можливе лише у випадку, коли кров, сперма та грудне молоко людини, зараженої ВІЛ, потрапляє у кров іншої людини. ВІЛ міститься практично в усіх біологічних рідинах зараженого організму, але в різних концентраціях. Найбільша його кількість визначається в крові, спермі, виділеннях статевих органів жінки і грудному молоці. Тому найпоширенішим способом зараження ВІЛ є статевий акт без презерватива, коли через мікротравми слизової оболонки статевих органів чоловіка чи жінки вірус проникає в організм людини.
Особливо небезпечними є:
1)анальні сексуальні контакти, оскільки слизова оболонка кишечника дуже легко травмується;
2) зносини під час менструації;
3)статеві зносини між партнерами із запальними захворюваннями статевих органів.
Небезпека зараження існує при використанні шприців для введення наркотиків шляхом ін’єкцій. Вірус може передаватися від зараженої матері до дитини під час годування, вагітності, пологів.
Якими шляхами ВІЛ не передається?
До цього часу не відомо жодного випадку зараження ВІЛ через сечу, кал, слину, сльози: у цих виділеннях організму інфікованої людини ВІЛ міститься в кількостях, недостатніх для зараження іншої людини. Отже, немає ніякої небезпеки зараження при рукостисканні, обніманні, поглажуванні та поцілунках, так само як нічого не загрожує людині, коли носій вірусу кашляє або чхає в її сторону. Тарілки, стакани, ножі та ложки, телефони, дверні ручки, якими користується носій ВІЛ чи хворі на СНІД, не є небезпечними. Робота чи спільне проживання із зараженими людьми, догляд за ними не пов’язані з якою-небудь небезпекою.
ВІЛ сам по собі є дуже непомітним вірусом. Він швидко гине під дією простих дезинфікуючих речовин: спирту, хлораміну, а також високої температури (кип’ятіння миттєво вбиває ВІЛ). Тому елементарні гігієнічні засоби як вдома, так і в медичних закладах легко його знешкоджують. Але, якщо ВІЛ потрапляє в організм, знешкодити його там уже неможливо: на сьогоднішній день ще не існує ліків, за допомогою яких можна було б убити чи вивести ВІЛ з організму, або вакцини, яка б могла запобігти розвитку захворювання чи потрапляння ВІЛ в організм.
Обстеження на наявність ВІЛ найкраще пройти в кабінеті довіри (чи анонімного обстеження). Такі кабінети створені в кожному обласному центрі України та в багатьох великих містах. Його адресу можна дізнатися через телефонну довідкову службу або в будь-якому медичному закладі. Прийом у таких кабінетах ведеться анонімно й на умовах довіри, тобто збереження таємниці одержаних від вас відомостей.
На сьогодні єдиним засобом проти зараження ВІЛ є профілактика.Гомосексуалісти та бісексуали, люди, які вживають наркотики внутрішньовенно й ті, що мають багато статевих партнерів, постійно опиняються в ситуаціях, пов’язаних з високим ризиком зараження ВІЛ. Тому, якщо ви усвідомили цю загрозу та її наслідки для себе, рекомендуємо вжити всіх необхідних застережливих заходів, вдаючись до безпечних форм сексуальних контактів.
Список літератури:
1) Правда про СНІД/ сост. С. Шараєвський. – Луцьк: «Християнське життя», 2009. – 32с.
2) Войтенко В.П. ВІЛ/СНІД в Україні/ В.П.Войтенко.- К. :Фітосоціоцентр, 2008. – 262с.
3) Фещенко Ю.І. Туберкульоз, ВІЛ – інфекція та СНІД: навчальний посібник / Ю.І.Фещенко, В.М.Мельник, Л.В. Турченко. – К. : «Здоров*я», 2004. – 200 с.
4) Зонтаг, Сьюзен. Хвороба як метафора. СНІД та його метафори /С. Зонтаг ; пер. з англ. Т. Бойко. – Київ : Видавництво Жупанського, 2012. – 162 с.
5) Ведення побічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз- ВІЛ-інфекція/СНІД) (методичний посібник для пiкарiв) / Мiнiстерство охорони здоров’я України, Національна академія медичних наук Украïни, Український центр науково медичної інформації та патентно-ліцензійноï роботи; уклад. Ю.І Фещенко [и др.]. – Київ : [б. и.], 2016. – 93 с.
6) Ступінь та деякі причини захворювання на СНІД: метод. Рекомендації/ Уклад: В.П. Копель; Рівненський обл. центр здоров*я. – Рівне: 2011. – 9с.
7) Ведення публічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД) / Ю.І.Фещенко// Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ- інфекція.- 2017.- №4. – С.13-24
© «Рівненська обласна наукова медична бібліотека»
Rivne Design. 2020.