Петро Дмитрович Шепченко (1870–1931) — видатний лікар-хірург, активний діяч товариства «Просвіта», друг письменника і лікаря Модеста Левицького.

За рішенням української громади Києва Петро Шепченко був направлений до Радивилова на зміну Модесту Левицькому, що стало визначною подією для розвитку хірургічної справи на Рівненщині. У березні 1907 року він оселився в Радивилові, розпочавши хірургічну практику в місцевій лікарні на 30 ліжок, заснованій коштом мецената Гінсбурга.

Доктор Шепченко здобув славу висококваліфікованого фахівця широкого профілю, якого шанували не лише в Радивилові, а й у навколишніх селах. У 1912 році 44,4% хворих лікарні становили пацієнти хірургічного профілю; тоді ж хірург виконав 269 операцій.

У 1920 році, під час польсько-радянської війни, Петра Шепченка було заарештовано й ледь не страчено; врятували його місцеві єврейські мешканці. Ця подія спричинила у лікаря нервове потрясіння, після чого він змушений був полишити активну хірургічну практику. Згодом працював залізничним лікарем на маршруті Здолбунів — Львів.

Активно займався просвітницькою діяльністю у галузі медицини. У 1923 році видав книгу «Тяжке лихо, або Що таке пранці та як від них боронитися», присвячену профілактиці венеричних захворювань, а також працю «Страшне лихо».

Його діяльність високо оцінювали сучасники. Найближчий друг, письменник Модест Левицький, писав про нього:

«Він робив багато добра, а завжди так, що ліва рука не знала, що робить права. Він ніколи не перся на авансцену, а тихо робив своє висококультурне діло»
(Наріжний С., “Українська еміграція”, Прага, 1942; Лікарський Вісник, Львів, 1933).

Петро Дмитрович Шепченко похований у місті Радивилів Рівненської області.