У білому халаті, бадьора, весела, життєрадісна з проникливим поглядом і турботою про кожного пацієнта. Так відгукуються рідні та колеги про лікарку-фтизіатра Надію Максимівну Гречинську. Вона повністю  присвятила себе служінню медицині та боротьбі з невидимим ворогом – хворобами, що крадуть у людини найдорожче: подих, силу, майбутнє. Надія Гречинська понад півстоліття не лише лікувала, але й запобігала, навчала, підтримувала та вселяла надію на одужання сотням пацієнтів.

Народилася Гречинська Надія Максимівна 1920 року в  селі Кислівка Київської області. Після закінчення восьми класів навчалася в Миронівському медучилищі та працювала медичною сестрою в районній лікарні.

На початку Другої світової війни була мобілізована в медичний ешелон, який евакуйовував поранених з фронту в глиб тилу. Таким чином, вона опинилася на Далекому Сході в місті Іркутськ, де працювала в госпіталі. Там їй доводилося робити навіть операції через брак медичних працівників.

Поряд з роботою навчалася в Іркутському медичному інституті, але після закінчення війни і звільнення Батьківщини, повернулася в Україну та продовжила навчання у Львівському медичному інституті. Поєднувала навчання з роботою медичної сестри.

Після закінчення інституту за направленням  приїхала до Рівного. З 1950 року працювала на посаді лікаря-фтизіатра в Рівненському обласному туберкульозному диспансері аж до 1991 року.

Вона прийшла у медицину ще тоді, коли туберкульоз здавався вироком, коли страх перед ним був сильнішим за знання, а ліки не завжди встигали врятувати. Але вона не здавалася. Кожен день, кожен пацієнт, кожен рентгенівський знімок були її полем бою. Вона навчала колег, працювала над методиками лікування, впроваджувала нові підходи, не припиняючи вірити, що хворобу можна здолати.

Її руки не знали спокою, її серце не мало відпочинку. Вона пам’ятала майже усіх своїх пацієнтів – їхні імена, історії, страхи та мрії. Вона раділа їхньому одужанню, але ніколи не дозволяла собі зупинитися, бо знала: ще хтось чекає на допомогу, ще хтось хоче мати шанс на здорове життя. За багаторічну сумлінну працю нагороджена медаллю «Ветеран праці» та подяками.

Згодом Надія Максимівна вийшла на пенсію. Однак про неї й досі говорять, що вона – лікарка, яка присвятила себе медицині не просто як професії, а як мистецтву служіння людям.