Рівненська обласна наукова медична бібліотека

Всесвітній день щитовидної залози був заснований в 2008 році в рамках кампанії, що проводиться Європейською Асоціацією Щитовидної Залози (European Thyroid Association) і Американською Асоціацією Щитовидної Залози (American Thyroid Association), з метою підкреслити поширеність захворювань щитовидної залози, зосередити увагу на нагальну необхідність в освітніх і профілактичних програмах, а також підвищити обізнаність про нові методи лікування.

Щитоподібна залоза виробляє гормони тироксин та трийодтиронін, які беруть участь у регуляції низки біохімічних процесів, у тому числі — адаптації інтенсивності обміну речовин до потреб тіла в даний момент.

Гормони щитоподібної залози діють на всі клітини тіла, і впливають на такі процеси:

• інтенсивність обміну речовин і поглинання в кишківнику
• адаптація до температури довкілля
• поглинання ліпопротеїнів клітинами (тобто від них залежить і рівень холестерину)
• робота серця і периферичних судин
• ріст і формування скелету та м’язів (разом із соматотропіном)
• покращують поглинання кисню тканинами
• ініціюють розпад жирів та вуглеводів
• визначають інтелектуальний розвиток дітей та емоційну стабільність дорослих.

Тироксин та трийодтиронін містять йод, тому ми маємо достатньо споживати його з їжею. Якщо йоду бракує, щитоподібна залоза збільшується, але не може виробити достатню кількість гормонів.

Нестача тиреоїдних гормонів (гіпотиреоз) призводить до низки симптомів:

• слабкість
• набір ваги або проблеми із її скиданням
• сухе жорстке волосся або втрата волосся
• непереносимість холоду
• біль у м’язах
• депресивний стан та дратівливість
• порушення менструального циклу чи втрата лібідо
• закрепи
• підвищення рівня холестерину
• у дітей — затримка розумового розвитку (кретинізм).

Водночас, в організмі може бути і надлишок йоду та тиреоїдних гормонів. Надлишок тироксину може виникати внаслідок запалення залози, або якщо з’являються власні антитіла до рецептору тиреотропного гормону (ТТГ). ТТГ — це гормон гіпофізу, і саме його рівень визначає, скільки тироксину слід виділити щитоподібній залозі. Антитіла імітують дію гормону, тож залоза утворює зайве

Прийом йоду не може призвести до надмірного утворення гормонів. ВООЗ вважає безпечною дозу йоду в 1 000 мкг (1 мг) на добу. У щитоподібній залозі може запасатися до 16 мг йоду

 Симптоми гіпертиреозу такі:

• знервованість та роздратованість
• непереносимість спеки і пітливість
• тремтіння, втрата ваги або нездатність її набрати
• підвищена активність кишківника
• набряклість щитоподібної залози
• тахікардія (часте серцебиття)
• тонка, тендітна і волога шкіра та нерівномірний ріст волосся
• порушення сну.

В Україні брак гормонів щитоподібної залози трапляється частіше за надлишок. До прикладу, денна норма йоду становить 150-300 мкг. Водночас, більшість мешканців України споживають лише 40-80 мкг.

Є аутоімунні хвороби щитоподібної залози: хвороба Грейвса, хвороба Хашимото, вузловий зоб. Їх можуть спричиняти надлишок йоду, вірусні інфекції (ВІЛ, герпес, краснуха, епідемічний паротит), радіація та куріння.

Яка патологія щитоподібної залози найбільше поширена в Україні?

За кількістю захворювань, особливостями етіології, патогенезу та підходами до лікування – вузловий зоб. Поширеність цієї патології серед населення України суттєво зростає з кожним роком, частіше хворіють жінки. Кількість хворих на цю патологію збільшувалася щорічно майже на 10 % і за останніх 10 років зросла удвічі. Причиною зростання частоти випадків вузлового зоба в Україні є наслідки аварії на ЧАЕС, а також негативний стан довкілля у зв’язку з природним дефіцитом йоду, селену та інших мікроелементів. Діагностика вузлового зоба суттєво покращилась за останні роки завдяки сучасним ультразвуковим дослідженням, що і обумовлює частково загальне зростання захворюваності. Порівняно з іншою патологією, тиреотоксикоз спостерігають значно рідше, але кількість випадків також вимірюють десятками тисяч хворих. За 5 років приріст захворювання становив близько 8 %. Зокрема стрімко зростає поширеність тиреоїдитів на території України. Цей діагноз об’єднує гострі, підгострі, хронічні тиреоїдити, автоімунний тиреоїдит. Поширеність аутоімунного тиреоїдиту в Україні за 5 років зросла на 12,7 %, спостерігається тенденція до зростання аутоімунних тиреоїдитів у молодших вікових групах на територіях, що постраждали від аварії на ЧАЕС.

Що робити, аби уникнути захворювань щитоподібної залози?

• Замініть звичайну сіль на йодовану та додавайте її у вже приготовані страви, аби йод не випаровувався через нагрівання. Адже свідомо щодня контролювати споживання денної норми йоду складно. Україна є однією з небагатьох країн, які не мають закону про обов’язкове йодування солі. У понад 140 країнах світу це дієвий метод боротьби з йододефіцитом
• Природні джерела йоду – морепродукти, особливо морська капуста. Жоден інший продукт не містить стільки йоду.  Біла риба, овочі (картопля, редиска, часник, буряк, томати, спаржа, зелена цибуля, щавель та шпинат), фрукти (банани, апельсини, лимони, дині, ананаси та хурма), яйця, яловичина та волоські горіхи також стануть у нагоді в боротьбі з йододефіцитом.
• Вагітним та молодим матерям варто приймати добавки йоду. Добову норму йоду має визначити лікар. Дітей від одного року чи тих, хто уже на прикормі, годуйте їжею, приготованою із використанням йодованої солі
• Перевіряйте рівень тиреотропного гормону, і відвідуйте ендокринолога. Це допоможе вчасно виявити брак гормонів та за потреби скорегувати раціон.

Список використаної літератури:
1. Бессесен Д.Г. Избыточный вес и ожирение. Профилактика, диагностика и лечение. М.: ООО Издательство БИНОМ, 2006.- 240 с.
2. Боднар П.М. (ред.) Ендокринология. Вінниця, Нова Книга, 2016 – 344 с.
3. Браверман Л.И. (ред.) Болезни щитовидной железы. Перевод с англ. – М.: Медицина, 2000.- 418 с.
4. Дедов И.И. Болезни органов эндокринной системы: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 2000.- 568 с.
5. Гарднер Д. (ред.) Базисная и клиническая эндокринология. Кн.1 Пер. с англ. (Greenspan’s Basic and Clinical Endocrinology, eigth edition). М.: Издательство БИНОМ, 2010.- кн.1 – 464 с.
6. Гарднер Д., Шобек Д. (ред.) Базисная и клиническая эндокринология. Кн. 2 Пер. с англ. (Greenspan’s Basic and Clinical Endocrinology, eigth edition). М.: Издательство БИНОМ, 2011.- 696 с.
7. Єфімов А.С. (ред.) Ендокринологія. – Київ, «Вища школа», 2004.- 495 с.
8. Ефимов А.С. Малая энциклопедия врача-эндокринолога. – К: Медкнига, 2007. – 360 с.
9. Караченцев Ю.И. Очерки клинической эндокринологии, Харьков, 2011. с.
10. Кеннеди Л. Диагностика и лечение в эндокринологии. Проблемный подход. Пер.с англ. – М. : ГЭОТАР – Медиа, 2010. – 304 с.
11. Лавин Н. (ред.) Эндокринология (перевод с англ.). – М.: «Практика», 1999.- 1128 с.
12. Лейкок Дж.Ф. Основы эндокринологии. М.: Медицина, 2000 – 504 с.
13. Теппермен Дж. Физиология обмена веществ и эндокринной системы (перевод с англ.) М.: Мир, 1989.- 654 с.
14. Тронько Н.Д. Механізми регуляції стероїдогенезу в корі надниркових залоз// К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 304 с.
15. Тронько Н.Д. Диагностика, профилактика и лечение заболеваний щитовидной железы у лиц, подвергшихся радиационному воздействию в результате аварии на ЧАЭС (метод. реком.) Киев, 1991.- 21 с.
16. Тронько М.Д. (ред.). Стандарти діагностики та лікування ендокринних захворювань// Довідник «VADEMEKUM Доктор Ендокринолог».- 2-е видання, перероблене й доповнене.-К.: ТОВ «Доктор-Медіа», 2007.- 352 с.
17. Тронько М.Д. (ред.) Довідник лікаря-ендокринолога. – К. – «Доктор-Медіа», 2010. – 460 с.
18. Эпштейн Е.В. Ультразвуковое исследование щитовидной железы. Атлас – руководство// Киев, 2004.- 381 с.
19. Wilson J. Williams Textbook of Endocrinology. 11-th Edition// W.B.Saunders Company, 2008.- 1872 pp.
20. Шустов С.Б. Функциональная и топическая диагностика в эндокринологии// Санкт-Петербург. ЭЛБИ-СПб.-2010.-295 с.
21. Дедов И.И. Эндокринология. Национальное руководство// М.: ГЭОТАР медиа.- 2008.-
22. Кеннеди Л. Диагностика и лечение в эндокринологии. Проблемный подход. /Пер. с англ. В.В.Фадеева. М.: ГЭОТАР медиа.- 2010.-304 с.
23. Кеттайл В.М. Патофизиология эндокринной системы. Пер. с англ. – М.: «Издательство БИНОМ», 2009. – 336 с.

Перше глобальне дослідження на цю тему показало, що у 2016 році 745 тис. людей померли від інсульту та серцевих захворювань через довгі робочі дні.

ВООЗ також заявила, що ця тенденція може погіршитися через пандемію коронавірусу.

Дослідження показало, що робота тривалістю 55 годин на тиждень і більше збільшує ризик інсульту на 35%, а смерті від серцевих захворювань – на 17% у порівнянні з робочим тижнем тривалістю від 35 до 40 годин.

Дослідження, проведене разом з Міжнародною організацією праці (МОП), показало, що майже три чверті померлих внаслідок тривалої роботи були чоловіками середнього та старшого віку.

Часто смерть наставала значно пізніше – іноді через десятки років після такої довготривалої роботи.

Хоча дослідження не охоплювало період пандемії, представники ВООЗ заявили, що нещодавнє зростання віддаленої роботи та економічне уповільнення могли збільшити ризики, пов’язані з тривалим робочим часом.

“Ми маємо певні докази, які показують, що коли країни йдуть на національний карантин, кількість робочих годин збільшується приблизно на 10%”, – каже представник ВООЗ Френк Пега.

У звіті зазначається, що тривалий робочий час спричиняє приблизно третину всіх захворювань, пов’язаних з роботою.

ВООЗ пропонує роботодавцям враховувати ці дані, оцінюючи ризики для здоров’я своїх працівників.

Обмеження робочих годин принесе користь також роботодавцям, оскільки це, як виявилося, збільшує продуктивність праці, каже Пега.

“Це дійсно розумний вибір – не збільшувати тривалість робочого часу в умовах економічної кризи”, – переконують у ВООЗ.

З незапам’ятних часів людство намагалося знайти кошти і способи збереження молодості, краси, сили, попередження старіння, продовження життя, безсмертя. Чаклуни, шамани, знахарі і лікарі пропонували разноманітні засоби, вдавалися до різних обрядів, намагаючись вирішити цю задачу. Збереглися легенди, що з цією метою в далекій давнині воїни зїдали печінку і серце вбитих ворогів. Численні казки про “живу воду”, “молодильні яблучка” відображали бажання людей.

Збереглися жахливі відомості про те, що деякі представники знаті, зокрема французький король Людовик ХІ, для збереження молодості пили кров немовлят, спеціально зарізаних для цієї мети.

І навіть в прогресивних ХІХ-ХХ ст. деякі вчені намагалися реалізувати подібні ідеї, підбиваючи під них наукову основу, наприклад, І.І. Мечников, А.А. Богомолець, К. Пархон. Згідно з легендою відомості про дослідження в цьому напрямку академіка А.А. Богомольця дійшли до “вождя всіх народів” І.В. Сталіна, який дуже боявся старості і мав намір жити вічно. Він наказав виділити великі суми коштів, організувати спеціальний інститут і доручити академіку А.А. Богомольцю впритул зайнятися цією проблемою. На жаль, А.А. Богомолець помер, не доживши до 65 років так і не вирішивши це завдання, що викликало велике невдоволення вождя, який звинуватив його в хитрості та шахрайстві.

Крім згаданих, в рядах борців зі старістю, за вічне життя і молодість було чимало видатних вчених, які пропонували різні способи, засоби і прийоми для вирішення цих завдань. Слід зазначити, що серед них трудилася чимало шарлатанів, які пропонували сумнівні методи.

Одним з основоположників наукового напрямку, що займався вивченням процесів старіння та продовження життя, є видатний, талановитий, енциклопедично освічений учений англо-французького походження, людина з яскравою мінливої ​​долею і важким характером – Чарльз Едуард Броун-Секар, який по праву вважається одним із засновників ендокринології і клінічної неврології.

Про бурхливе життя і велику плідну наукову діяльність такої значної фігурі в історії медицини, як Чарльз Едуард Броун-Секар, читайте у статті:

Рыбаков С.И. Charles Edouard Brown-Sequard: жизнь и попытки вернуть ушедшую молодость (историческая миниатюра) / С.И. Рыбаков // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2020. – №2. – С. 92-99.

Замовити електронну копію статті можна безкоштовно за тел.: (063)3809527 або email: nmi.ronmb@gmail.com

Щороку 18 травня відзначається Всесвітній день вакцини проти ВІЛ. Мета проведення цього дня  – привернення уваги громадськості до важливості  проблеми розробки вакцини проти ВІЛ/СНІДу.

Поняття «ВІЛ» та «СНІД» взаємопов’язані та взаємозумовлені. Захворювання  первинно спричинюється проникненням в організм вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується ураженням основних клітин імунної системи з поступовим кінцевим виснаженням імунологічних механізмів захисту та розвиток проявів синдрому набутого імунодефіциту (СНІД).

Збудник ВІЛ-інфекції був відкритий у 1983 році.  З того часу постійно ведеться пошук вакцини від захворювання. Але цей пошук ускладнюється деякими факторами. Як відомо, переважна більшість вакцин спрямовані на вироблення антитіл, які нейтралізують інфекційний агент, коли той потрапляє в організм. Але така концепція не працює у випадку ВІЛ: специфічні антитіла не здатні його нейтралізувати. У процесі життєвого циклу ВІЛ відбувається величезна кількість мутацій, тож вироблені антитіла швидко стають неефективними проти нових вірусів. Щодня продукуються мільйони нових вірусів, і кожен з них дещо відрізняється від попередньої генерації. Тому перспективним є винайдення вакцини, яка буде спрямована на вироблення антитіл до найбільш стабільної структурної частини ВІЛ, яка не змінюється в ході реплікації.

Ще одним фактором є  існування різних субтипів ВІЛу, як поширені у різних регіонах світу. Наприклад, субтип В поширений у Північній Америці та Європі, субтип С — у Південній та Східній Африці, тож вакцина повинна бути ефективною проти всіх субтипів вірусу.

Отож, у сучасному світі кожен може зробити так, щоб ВІЛ не став його особистою проблемою та проблемою її близьких людей. Для цього необхідно слідувати ряду правил, які можна віднести до профілактичних заходів, а саме: дотримання здорового способу життя, відмова від ризикованої поведінки (зокрема вживання ін’єкційних наркотиків), уникання незахищеного статевого акту, а також свідоме ставлення до свого здоров’я.

Для людей, які мають високий ризик інфікування ВІЛ, Центр громадського здоров’я МОЗ України спільно з партнерськими організаціями реалізує Національну програму доконтактної профілактики. Доконтактна профілактика (pre-exposure prophylaxis, PrEP) — це прийом антиретровірусних препаратів для зниження ризику інфікування ВІЛ. Доконтактна профілактика (ДКП, PrEP) ефективна за умови щоденного прийому, але не забезпечує 100% захисту від ВІЛ-інфекції.

Існує безліч міфів про ВІЛ/СНІД. Які з них є правдивими?

1. ВІЛ можна заразитись через спільний побут із інфікованим

Ні, ВІЛ  не передається через обійми, поцілунки або доторки, столові прибори, питний фонтанчик, особисті предмети і т.д. ВІЛ передається через статевий акт, кров та може передаватись від матері до дитини.

2. Комарі можуть переносити вірус

Незважаючи на те, що цей вірус передається через кров, в ході декількох досліджень вчені встановили, що ви не можете його отримати через укус комах з двох причин:

• Коли комаха вас кусає, вона не впорскує вам кров людини або тварини, яких вона вкусила до цього;
• ВІЛ-інфекція живе в їхньому організмі лише дуже нетривалий час.

3. Нема симптомів – нема ВІЛ-інфекції

Людина може жити 10-15 років без прояву будь-яких симптомів.

4. Люди з ВІЛ помирають рано

Дедалі більше людей, які знають, що у них є ВІЛ, і дотримуються призначеного ним лікування, живуть нормальним повноцінним життям.

За даними Об’єднаної програми ООН по ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), 47% всіх ВІЛ-інфікованих живуть з пригніченим вірусом, а це означає, що кількість вірусу імунодефіциту людини у них в крові настільки мізерна, що він не проявляється в аналізі крові.

До того ж ВІЛ-позитивні люди з пригніченим вірусом не можуть передавати його здоровим, навіть через статевий акт.

5. ВІЛ-позитивні матері завжди передають вірус своїм дітям

Не обов’язково. У жінки з пригніченим вірусом імунодефіциту можуть народитися здорові діти.

6. ВІЛ можна вилікувати.

На даний момент немає таких ліків, які б могли вилікувати ВІЛ-інфекцію, але існує певна терапія, що дозволяє стримувати активність вірусу і підтримувати імунну систему.

Список використаної літератури

1. Базові питання добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію: навч. посібник для лікарів / за ред.. І.В. Дзюблик. – К., 2007. – 171 с.
2. Дослідження причин поширення ВІЛ/СНІДу / [відп. ред. Гордєйко Володимир]. — Київ. : ПРООН, 2008. — 357с.
3. Інфекційні хвороби: ВІЛ-інфекція/СНІД : зб. нормат. док. / М-во охорони здоров’я, Голов. упр. охорони здоров’я та мед. забезпечення м. Києва, Київ. міськ. наук. інформ.-аналіт. центр мед. статистики ; упоряд. та голов. ред. Заболотько Валентина Миколаївна. — Київ. : МНІАЦ мед. статистики : Медінформ, 2010.
4. Скачко Б. Г. ВІЛ/СНІД / Б.Г. Скачко. – К. : Медицина, 2006. – 192.

Жодна спеціальність у світі не пов’язана так тісно з болем, стражданням людини,  як спеціальність медичної сестри/медичного брата. Медична сестра/медичний брат завжди поряд із хворим, завжди готова надати йому допомогу. Жертовність, милосердя, знання своєї справи притаманні саме такій людині, що обрала цей фах – медсестринство.

Медичні сестри/медичні брати – найчисленніший загін фахівців охорони здоров’я. Тільки у Європі понад 5 млн. медичних сестер/медичних братів, в Україні біля 400 тис.

У 1987 р. на Нараді національних представників Міжнародної ради медсестер було прийняте формулювання сестринської справи: «Сестринська справа є складовою частиною системи охорони здоров’я і включає в себе діяльність по зміцненню здоров’я, профілактиці захворювань, наданню психосоціальної допомоги та догляду за особами, які мають фізичні та психічні захворювання, а також непрацездатними усіх вікових груп. Така допомога надається медичними сестрами/медичними братами як у лікувальних, так і в інших установах, а також у дома – всюди де є потреба».

Міжнародне визнання отримало і визначення сестринської справи надане у своїй книзі «Основні принципи діяльності медичної сестри по догляду за пацієнтами» (1981)  американською медичною сестрою, викладачкою та дослідником   В. Хендерсон: «Унікальним завданням медичної сестри є надання допомоги людині, хворій чи здоровій, у межах усього, що має відношення до здоров’я,  видужання або спокійної смерті, того що зробив би собі сам хворий, маючи необхідні сили, знання та волю. І робиться це таким чином, щоб пацієнт знову якнайшвидше став самостійним.

Минулого року у травні місяці в Україні у м. Львів  відбувся ювілейний Х Міжнародний конгрес медсестринства, учасники якого обговорювали перспективи розвитку медичної страви, в т.ч. і України. Пройшов непростий рік, який випробовував медичних сестер на мужність, стійкість та високий професіоналізм. Медичні сестри/медичні брати  відповідально та добросовісно  виконують свої обов’язки і нині.

Колектив Рівненської обласної наукової медичної бібліотеки щиро вітає медичних сестер/медичних братів з професійним святом. Прийміть безмежну вдячність за вашу невтомну працю, добрі та чуйні серця, врятовані життя та повернуте здоров’я!

10 травня проводиться Всесвітній день меланоми – найбільш небезпечного і агресивного з онкологічних захворювань, яке може розвинутися в будь-якому віці. Метою проведення Всесвітнього дня меланоми є підкреслення зростаючої поширеності злоякісної пухлини.

Меланома – це злоякісна пухлина, що розвивається  з меланоцитів – пігментних клітин, які продукують  меланін. В більшості випадків пухлина локалізується на шкірі, рідше – на слизових оболонках. Меланома через лімфу і кров може розповсюдитись в усі органи. Метастази з’являються протягом першого року захворювання та поширюються в лімфатичні вузли, легені, печінку, кістки, головний мозок

Ризик розвитку даного захворювання залежить від наступних факторів:

• біла шкіра, світлі (блакитні) очі, світле волосся та рожеві веснянки;
• наявність в анамнезі сонячних опіків (навіть ті опіки, які ви отримали в дитячому, підлітковому і юнацькому віці, можуть зіграти фатальну роль у розвитку пухлини в наступні роки);
• надмірний вплив ультрафіолетового випромінювання(навіть штучного в солярії);
• якщо у вас раніше чи у ваших родичів була меланома (особистий чи сімейний анамнез меланоми);
• невуси (родимки): 70% – вроджених, 30% – набутих, понад 50 невусів на шкірі збільшує ризик розвитку меланоми;
• травматизація та зміна характеристик невусів;
• вік – старше 50 років;
• чоловіча стать.

Ризик розвитку меланоми також пов’язаний із фототипом шкіри. Усього існує 6 фототипів шкіри:

1 фототип– сонячний опік завжди виникає після короткочасного (до 30 хв) перебування на сонці; загар ніколи не набувається

2 фототип – сонячні опіки виникають легко; загар можливий, хоча і з труднощами.

3 фототип – можливі незначні опіки; розвивається хороший рівний загар.

4 фототип – ніколи не буває сонячних опіків; легко виникає загар

5 фототип – смаглява від природи шкіра.

6 фототип  – чорна шкіра вихідців з Африканського континенту

Найбільш схильні до захворювання люди з першим та другим фототипами шкіри, а найменш – люди з п’ятим  і шостим фототипами.

За статистикою, в усьому світі середньорічний темп приросту захворюваності на меланому становить близько 5%. У той час як метод ранньої діагностики дуже простий. Дерматоскопія – огляд родимок за допомогою спеціального приладу – проводиться під час консультації і не забирає багато часу. Дерматоскоп дозволяє багаторазово збільшити новоутворення і оцінити його структуру.

Для кращого запам’ятовування ознак переродження невусів (родимок) у меланому створено шкалу «ABCDE» та шкалу «АКОРД»:

• A (Asymmetry) – асиметрія невуса;
• B (Border) – край нерівний або нечіткий

;• C (Colour) – колір невуса на різних ділянках різний;

• D (Diameter) – діаметр перевищує5 мм;
• E (Enlargement) – ріст (швидке збільшення в розмірі)

Щоб попередити розвиток меланоми:

• уникайте сонячних опіків шкіри – застосовуйте захисні креми;
• уникайте травмування шкіри в ділянці родимок;
• уникайте контакту шкіри в ділянці родимок із хімічними подразниками;
• регулярно оглядайте шкіру та своєчасно звертайтесь до лікаря при будь-яких змінах.

Список використаної літератури

1. Білинський Б.Т. Медичні помилки в онкології/ Б. Т. Білинський. – Львів: Афіша, 2013. –324 с.
2. Бондар Г.В. Лекції з клінічної онкології. Том 1; Том 2/[Г. В. Бондар, О.Ю. Попович, Ю. В. Думанський, Ю. І. Яковець та ін.] – Донецьк, 2006-7. – 442 с.
3. Гур’єв С.О. Медицина надзвичайних ситуацій. Екстрена медична допомога. http://elkniga.info/book_48.html
4. Онкологія: Підручник – 3-те видання, перероб. і доп. / [Б. Т. Білинський, Н. А.Володько, А. І. Гнатишак, О. О. Галай та ін.; За ред. Б. Т. Білинського]. – К. Здоров’я, 2004, 2007 – 528 с.
5. Онкологія / За ред. І. Б. Щепотіна, В. Л. Ганула, І. О. Клименко. – К.: Книга плюс, 2006. – 496 с.