Рівненська обласна наукова медична бібліотека

Шоколад діє на людину немов наркотики, але без шкоди для організму.

Хвороба Паркінсона – це хронічне дегенеративно-неврологічне  захворювання, яке характеризується прогресуючим ураженням рухової функції. У 1817 році англійський лікар Джеймс Паркінсон описав це захворювання і назвав його “тремтячим паралічем.” У 1877 році невролог Шарко детальніше описав клінічні вияви захворювання і запропонував назвати його “хворобою Паркінсона”.

Хвороба починається у віці від 50 до 60 років і триває повільно, тому хворі на протязі  певного часу можуть зберігати працездатність. Захворювання рахується спадковим. Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки.

В основі хвороби Паркінсона лежить зниження кількості дофаміну в чорній субстанції мозку та полосатому тілі.

Основу клінічної картини хвороби становить гіпокінезія, м’язова ригідність і тремтіння. На пізнішій стадії захворювання приєднується  постуральна нестійкість.

Захворювання починається з підвищення тонусу м’язів тулуба й кінцівок. Це супроводжується патологічною осанкою: тулуб зігнутий, голова нахилена вперед і вниз, руки зігнуті в ліктьових, а ноги – в колінних суглобах. Обличчя маскоподібне, не виражає ніяких емоцій. Повіки рідко мигтять. Мова тиха, монотонна. Рухи сповільнені,  співдружні рухи відсутні. На тлі скутості помічається тремор у пальцях рук, нижній щелепі,  язиці, губах, голові. Тремор є більш вираженим у спокої, при активних рухах він зменшується. Нерідко під впливом емоцій хворий ніби розгальмовується і може здійснювати швидкі спрямовані рухи.

Постуральна нестійкість полягає в тому, що хворим тяжко утримувати вертикальне положення, вони відчувають поштовх уперед або назад, рідше вбік.

Може спостерігатись симптом “топтання”, коли хворий, вставши зі стільця чи з ліжка, не може відразу почати рух, а деякий час  тупцює на  одному місці. Почавши рух, він іде дрібними кроками. Для того, щоб змінити напрямок руху, хворий змушений зупинитися, якийсь час тупцює на місці й лише поступово змінює напрямок і починає рухатися.

Ригідність і тремтіння не в усіх хворих виражені рівномірно: в одних може переважати ригідність, у інших – тремтіння. Інтелект звичайно не страждає, однак часто відмічається підвищена дратівливість, плаксивість, депресія, можливі розлади свідомості, галюцінації.

Нерідко при тремтячому паралічі відмічаються вегетативні  розлади: сальність обличчя, гіперсалізація (підвищене виділення слини), сухість шкіри, підвищена пітливість.

Частота хвороби Паркінсона коливається від 60 до 140 людей на 100 тисяч населення.

Лікування при тремтячому паралічі направлено на зниження  м’язового тонусу (загальної скутості) і  зменшення тремтіння. Треба підтримувати певний режим, дієту.  Обов’язково виключаються паління та вживання алкоголю, застосовуються лікувальна гімнастика та фізіотерапія.

Важливе значення має дієта, яка містить продукти з достатньою кількістю вітамінів і харчового білка. Із раціону треба виключити гострі приправи, подразнюючі  речовини.

При проведенні лікувальної гімнастики треба навчити хворого активно розслабляти м’язи, покращувати рухівну активність. При цьому вправи повинні виконуватись без напруги і хвилювання. Якщо немає протипоказань зі сторони серцево-судинної системи хворі можуть виконувати деякі фізичні вправи в басейні, де під дією температурного фактору води знижується м’язовий тонус, збільшується темп і об’єм рухів, покращується кровообіг.

Фізіотерапія сприяє збереженню правильної ходи, навичків у виконанні повсякденних справ, дихальної функції, мови.

Сприятливу дію на м’язову ригідність робить масаж тулуба й кінцівок. Він повинен бути поверхневим, сприяти зменшенню напруги м’язів.

Список рекомендованої літератури з фонду нашої бібліотеки:

Демченко А. В. Клінічна ефективність агоніста дофамінових рецепторів праміпексолу при різних стадіях хвороби Паркінсона // Український медичний часопис. – 2020. – Т. 1, № 2. – С. 62–66.

Демченко А. В. Особливості психоемоційного стану та когнітивних функцій у пацієнтів із ранніми стадіями хвороби Паркінсона // Запорож. мед. журн. – 2020. – Том 22, № 2. – С. 250–255.

Демченко А. В. Роль інгібітору МАО–В разагіліну в лікуванні хвороби Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 5. – С. 69–74.

Демченко А. В. Тривожно–депресивні розлади при хворобі Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 7. – С. 81–87.

Карабань И. Н. Магнитолазерная терапия в комплексном лечении больных болезнью Паркинсона = Magnetic–laser therapy in complex treatment of patients with parkinson’s disease // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2019. – № 1. – С. 31–35.

Когнитивные нарушения при болезни Паркинсона: современные возможности терапии / подгот. Т. Чистик // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 3. – С. 65–67.

Костюк К. Р. Досвід застосування глибинної мозкової стимуляції у хворих на хворобу Паркінсона із супутніми психоневрологічними розладами // Міжнародний неврологічний журнал. – 2018. – № 5. – С. 51–56.

Крамар Ю. Настанови щодо лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 46–50.

Кулеш С. Д. Некоторые аспекты патогенеза и патоморфологии болезни Паркинсона: роль структур промежуточного мозга // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 2. – С. 280–287.

Лечение синдрома беспокойных ног при болезни Паркинсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 103.

Лихачев С. А. Динамика постуральной функции у пациентов с болезнью Паркинсона на фоне глубокой стимуляции мозга: анализ собственных наблюдений // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 4. – С. 501–512.

Лихачев С. А. Оценка нарушений функции речи и голоса у пациентов с болезнью Паркинсона в период глубокой стимуляции мозга // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2019. – Том 9, № 2. – С. 241–251.

Новые патогенетические аспекты взаимосвязи некоторых факторов риска цереброваскулярных заболеваний и болезни Паркинсона / В. Н. Герцев [и др.] // Міжнародний неврологічний журнал. – 2019. – № 7. – С. 65–70.

Петухова И. С. Болезнь Паркинсона и комплексная медикаментозная терапия на ранних стадиях заболевания // Експерим. і клініч. медицина. – 2018. – № 2/3. – С. 111–116.

Петухова И. С. Ортостатическая гипотензия у больных с болезнью Паркинсона и меры её профилактики // Експерим. і клініч. медицина. – 2018. – № 4. – С. 52–57.

Поетапний підхід до терапії хвороби Паркінсона // НейроNEWS. – 2019. – № 10. – С. 24–28.

Пономарёв В. В. История статуэтки “Женщина с болезнью Паркинсона” // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 97–100.

Праміпексол пролонгованого вивільнення – раціональний вибір терапії хвороби Паркінсона // Міжнародний неврологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 57–62.

Слободин Т. Н. “Золотому стандарту” лечения болезни Паркинсона Леводопе – 50 лет. Грядет ли замена? // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, №  3. – С. 461–472.

Слободин Т. Н. Немоторные нарушения в структуре фенотипической гетерогенности болезни Паркинсона // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 1. – С. 94–106.

Слободин Т. Н. Является ли болезнь Паркинсона не только нейродегенеративным, но и воспалительным заболеванием? // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 4. – С. 609–615.

Старовойтова Г. А. Личностные особенности пациентов с болезнью Паркинсона и их взаимосвязь с двигательными и нейропсихиатрическими нарушениями // Неврология и нейрохирургия. Восточная Европа. – 2018. – Том 8, № 3. – С. 426–437.

Хубетова І. В. Фармакоекономічні аспекти терапії хвороби Паркінсона = Pharmacoeconomic aspects of Parkinson`s disease therapy // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2020. – № 2. – С. 52–59.

Цимбалюк В. І. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Укр. нейрохірург. журнал. – 2018. – № 2. – С. 40–46.

Більшість людей, хто хворіє на коронавірусну хворобу (COVID-19), одужують за декілька тижнів. Проте у деяких пацієнтів (навіть тих, у кого був легкий перебіг хвороби), залишаються симптоми після первинного одужання.

Цей стан було прийнято називати постковідний (COVID-19) синдром або “довготривалий COVID-19”.

Люди похилого віку та пацієнти у тяжкому стані частіше за всіх зіштовхуються з тривалими (затяжними) симптомами. Навіть молоді та здорові люди можуть відчувати нездужання протягом декількох тижнів або місяців після зараження.

Симптоми можуть проявлятися з боку будь-якої системи організму пацієнта, але, перш за все, – це дихальна, серцево-судинна та нервова.

Найбільш поширеними ознаками та симптомами, що залишаються навіть після одужання, є:

• Відчуття втоми;
• Задишка;
• Кашель;
• Біль у суглобах;
• Біль у животі.

Також до симптомів, які залишаються на певний період, можна віднести:

• Біль у м’язах та головний біль;
• Пришвидшене серцебиття;
• Втрата запаху та смаку;
• Проблеми зі сном, концентрацією уваги та пам’яттю;
• Випадіння волосся.

Так званий «постковідний синдром», або тривалість проявів симптомів коронавірусної хвороби може тривати 12 і більше тижнів від початку захворювання. Симптоми можуть проявлятися з боку будь-якої системи організму пацієнта, але, перш за все, – це дихальна, серцево-судинна та нервова. Про це повідомив професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Сергій Дубров, – передає пресслужба МОЗ.

Експерт зазначив, що найбільш типовими й частими скаргами пацієнтів є зміни з боку респіраторної системи.

«Після тяжкого перебігу коронавірусної хвороби тривалий час пацієнти потребують допоміжної респіраторної підтримки, навіть коли у них вже нема реплікації вірусу, тобто коли ПРЛ-тест є негативним», – пояснив він.

Також частими є скарги пацієнтів на дискомфорт із боку серцево-судинної системи. За інформацією професора, станом на сьогодні частота міокардитів, пов’язаних із Covid-19, в Україні менша, ніж в інших розвинених країнах. Але китайські вчені у своїх дослідженнях пишуть, що в середньому частота міокардиту становить від 7 до 23%. Ступінь ускладнень корелює ступінь ускладнень з боку дихальної системи.

Серед інших симптомів «постковідного синдрому» професор Дубров назвав неврологічні розлади, наприклад, тривала слабкість протягом декількох тижнів навіть після легкого перебігу, порушення сну й виражена слабкість. Нерідкими також є і когнітивні розлади – порушення пам’яті та функцій вищої нервової системи.

«Хоча станом на сьогодні немає чітких рекомендацій медичного лікування постковідного стану, проте більшість рекомендацій ЄС на США зводяться до відновлювальної терапії, фізичної реабілітації, повноцінного харчування та нормального сну. Але низка пацієнтів із чіткими скаргами потребує додаткового обстеження та корекції, якщо це потрібно», – зазначив він.

Дотепер багато чого невідомо про те, як COVID-19 вплине на людей з часом. Однак вчені рекомендують лікарям уважно стежити та контролювати стан пацієнтів, хто переніс  COVID-19. Це дасть можливість побачити як функціонують системи їх органів після одужання.

Джерело: https://bit.ly/3mrLykj та https://bit.ly/3uz3Z9y

Здорове майбуття – це бажання кожної людини. Щастя та здоров’я – є основними цінностями людства. Адже відчуття щастя багато у чому залежить від того наскільки ти сам є здоровою, соціально зрілою відкритою для життя особистістю.

Проблема стану здоров’я підлітків є однією з актуальних не тільки в галузі охорони здоров’я, але й в забезпеченні подальшого соціально-економічного розвитку нашої країни її майбутнього трудового, інтелектуального, репродуктивного та оборонного потенціалу.

Швидкоплинність зміни суспільних процесів в Україні породили низку негативних явищ, які позначаються на здоров’ї  людей особливо дітей та підлітків. Зростає частота вроджених аномалій, хронічних захворювань; спостерігається поєднання захворювань, хворіють у більш молодшому віці. Згідно досліджень . 90 % підлітків мають відхилення у стані здоров’я

Тому Україна є однією з багатьох країн світу яка активно підтримала і приєдналась до  ініціативи Міжнародного альянсу дослідних організацій, що співпрацюють у сфері міжнародних досліджень з охорони здоров’я і поведінкових орієнтацій дітей та молоді (HBSC) і за підтримки країн-учасниць альянсу проводити на початку весни в березні або квітні, (а в цьому році з  7 по 13 квітня) Глобальний тиждень здоров’я підлітків.

Головною метою цього заходу є прагнення залучити якомога більше небайдужих людей для обговорення проблем здоров’я юнаків та дівчат у країнах світу. Тому підвищення рівня обізнаності громадськості  в сфері охорони здоров’я підлітків – пріоритетне завдання тематичних заходів, що проводяться протягом усього тижня.

Підлітковий вік – це віковий період з 10 до 19 років (за визначенням Організації Об’єднаних Націй). Це вік стрімких фізіологічних, психологічних, соціальних змін, які відбуваються з дитиною, і це саме той період, коли вона потребує підтримки як батьківської так і оточуючих, суспільства.

Медичні і суспільні установи проводять заходи в рамках тижня:

Курси гігієнічного навчання, валеологічні лекторії для батьків, групові тренінги з навчання життєвим навичкам,  оздоровчі лагеря в період канікул, диспансеризація, пропаганда здорового способу життя при підтримці санологів. Висвітлюють різноманітні теми: профілактика насильства, профілактична допомога і вакцинація, здорова дієта та фізичні вправи, сексуальний розвиток і здоров’я, споживання та зловживання психоактивними речовинами, гігієна порожнини рота та ін.

Рекомендований список літератури:

Актуальні питання фізіології, патології та організації медичного забезпечення дітей шкільного віку та підлітків : матеріали наук.-практ. конференції з міжнар. участю ( м.Харків, 24-25 жовтня 2013 року) / Ред. кол.: Г.М.Даниленко (гол. ред.) та ін. ; НАМН України, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – Х. : [б. и.], 2013. – 162 с.

Алгоритм діагностики рівня здоров’я практично здорових підлітків : (методичні рекомендації) / МОЗ України, Український центр наукової медичної інформації та патентно–ліцензійної роботи ; сост. О. В. Бердник [и др.]. – Київ : [б. и.], 2015. – 23

Гребняк М.П. Гігієна дітей та підлітків  : практ. посіб. для студ. вищих мед. навч. закл. ІV рівня акредитації / М.П.Гребняк. – Донецьк : “Норд Прес”, 2005. – 232 с.

Даценко І.І. Гігієна дітей і підлітків : підруч. для студ. вищих мед. навч. закладів І-ІІІ рівнів акредитації / І.І. Даценко, М.Б. Шегедин, Ю.І. Шашков. – К. : “Медицина”, 2006. – 304 с.

Диспансерний нагляд за нащадками батьків, які зазнали радіаційного впливу в дитячому віці внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС  : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; МОЗ України, НАМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, ДУ “Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – К. : [б. и.], 2012. – 22 с.

Діагностика невротичних розладів у підлітків : методичні рекомендації. / Уклад.: Т.Ю.Проскуріна та ін. ; МОЗ України, АМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, Ін-т охорони здоров’я дітей і підлітків. – К. : [б. и.], 2006. – 31 с.

Індивідуалізована оцінка адаптаційних резервів у дітей та підлітків з частими респіраторними захворюваннями  : методичні рекомендації. / МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, Харківська мед. академія післядипломної освіти ; сост. Р. О. Моїсеєнко [и др.]. – К. : [б. и.], 2009. – 11 с.

Медико-соціальні проблеми формування здоров’я дітей та підлітків, шляхи їх вирішення : матеріали наук.-практ. конференції (м.Харків, 20-21 жовтня 2010 р.) / Ред. кол.: М.М.Коренєв (гол.ред.) та ін. ; АМН України, ДУ “Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків “. – Х. : [б. и.], 2010. – 180 с.

Методика дослідження внутрішньої картини здоров’я підлітків  : методичні рекомендації. / Уклад.: Г.В.Кукуруза та ін. ; АМН України, МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей і підлітків”. – К. : [б. и.], 2008. – 23 с.

Оцінка та прогнозування впливу ігрових засобів відображення інформації на стан здоров’я школярів : методичні рекомендації. / Укр. центр наук. мед. інформ. і патент.-ліценз. роботи, І-т охорони здоров’я дітей і підлітків АМН України ; сост.: Г. М. Даниленко, М. В. Кривоносов, Л. В. Подрігало. – Х. : [б. и.], 2003. – 18 с.

Прогнозування стану здоров’я підлітків із сімей радіаційного ризику  : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; АМН України, МОЗ України, Укр. центр наук. мед. інформ. та інформ. роботи, Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків. – Х. : [б. и.], 2006. – 23 с.

Удосконалення використання інформаційних ресурсів Інтернету галузі охорони здоров’я дітей та підлітків : методичні рекомендації. / Уклад.: М.М.Коренєв та ін. ; МОЗ України, НАМН України, Укр. центр наук. мед. інформ. та патент.-ліценз. роботи, ДУ ” Ін-т охорони здоров’я дітей та підлітків”. – К. : [б. и.], 2011. – 30 с.

Формування у вихованців шкіл-інтернатів навичок здорового способу життя та набуття ними санітарно-освітніх знань : методичні рекомендації. / Авт.: Г.М.Даниленко та ін. ; Укр. центр наук. мед. інформ. і  патент.-ліценз. роботи, Укр.НДІ охорони здоров’я дітей і підлітків. – Х. : [б. и.], 2000. – 24 с.

Вітамінна недостатність – захворювання, що виникає під час дефіциту вітамінів у їжі, а також якщо вітаміни, що надходять з їжею, не всмоктуються з кишечнику, або інтенсивно руйнуються в організмі. В залежності від ступеню вітамінної недостатності розрізняють авітамінози та гіповітамінози.

Авітамінози – тяжка форма вітамінної недостатності, що розвивається  при довгій відсутності вітамінів в їжі або порушенні їх засвоєння. Гиповітаміноз – захворювання, що виникає при неповному задоволенні потреб організму у вітамінах. З метою профілактики витамінної недостатності, потрібно знати причини її розвитку.

По-перше, низький вміст вітамінів у раціоні і неправильне харчування. Так, наприклад, відсутність в раціоні овочів, фруктів та ягід приводить до дефіциту в організмі вітамінів С і Р.

По-друге, недотримання правильних співвідношень між харчовими речовинами в раціоні (незбалансоване харчування). Наприклад, при дефіциті повноцінних білків у організмі виникає недостатність вітамінів С, А, В2, нікотинової та фолієвої кислот. Різке зниження в харчуванні жирів зменшує всмоктування із кишечника жиророзчинних вітамінів. При надлишку у харчуванні вуглеводів розвивається недостатність вітаміну В1.

Сезонні коливання вмісту вітамінів у харчових продуктах також впливають: так, в зимово-весняний період у овочах і фруктах знижується кількість вітаміну С, а в молочних продуктах та яйцах — витамінів А і D. Тому в зимово-весняний період, особливо в регіонах помірного й холодного клімату слід обирати практику профілактики гіповітамінозів, в тому числі, використовуючи полівітамінні препарати.

Якщо порушуються правила зберігання й кулінарної обробки продуктів. Наприклад, порушення правил холодної й теплової обробки овочів закінчується повним знищення аскорбінової кислоти (вітаміну С).

Некомпенсована підвищена потреба у вітамінах, що викликана особливостями праці та климату. Так, в умовах надзвичайно холодного клімату потреба у вітамінах підвищується на 30-60%. Важка фізична праця, нервово-психічне напруження також збільшують потребу організму у вітамінах.

Отже, знання причин розвитку того чи іншого виду вітамінної недостатності (гіповітамінозів) — основа їх профілактики и передумова для збільшення дози відповідних вітамінів.

Клінічні прояви гіповітамінозів з’являються не одразу, а після більш-менш тривалого дефіциту вітамінів в організмі. Розрізняють специфічні і неспецифічні ознаки гіповітамінозів. На початку захворювання з’являються неспецифічні ознаки: загальна слабкість, поганий апетит, підвищена дратівливість, погіршення сну тощо, які властиві багатьом захворюванням.

До специфічних ознак гіповітамінозів водносять: загальну сухість шкіри з легким відлущуванням (гіповітаміноз А, С, Р). Лискучий тип шкіри, дрібні, жовтуваті лусочки біля носогубних складок, носа, вух, (гіповітаміноз В2, B6, РР). Дрібні поверхневі крововиливи, особливо біля волосяних фолікул (гіповітаміноз С, Р). Потовщена сухувата шкіра, помережана неглибокими тріщинами, що надають їй мозаїчного вигляду, особливо біля ліктьових та колінних суглобів (гіповітаміноз А, РР).

Жовтувато-коричневе забарвлення шкіри, переважно в області вилиць, очних западин, надбрівних дуг (гіповітаміноз А, РР). Ламкість нігтів з утворенням зазубрених країв (гіповітаміноз А). Також синюшні губи (гіповітаміноз С, Р, РР), список можна продовжувати безкінечно.

При появі ознак вітамінної недостатності, слід негайно прийняти невідкладні заходи, щоб уникнути розвитку авітамінозу. Потрібно обов’язково звернутися до лікаря. Самолікування неприпустиме!

Завдання лікаря полягає в тому, щоб підтвердити діагноз гіповітамінозу і оцінити стан органів травлення, встановити захворювання, які можуть бути причиною вітамінної недостатності, або виявити інші причини розвитку вітамінного дефіциту. За необхідністю проводяться лабораторні дослідження з метою визначення характеру вітамінної недостатності.

Зрештою, тільки лікар зможе рекомендувати характер харчування й лікування. Лікар збере анамнез: що передувало й сприяло появі захворювання, чому виникла схильність до гіповітамінозу, особливості харчування й життєдіяльності, яка ще є симптоматика, дасть оцінку клінічній картині.

За статистикою до 70 % населення, в тому числі й діти, мають недостаток якогось вітаміну. На жаль, сьогодні мало хто звертається до лікаря з гіповітамінозом. Хоча самий достовірний спосіб з’язувати, якого саме вітаміну не вистачає — це лабораторні дослідження.

Неконтрольоване застосування лікарських засобів може сприяти досить швидкому розвитку гіпервітамінозів.

Список рекомендованої літератури

Hasret A. Вплив дотримання безглютенової дієти на дефіцит вітамінів і мікроелементів у хворих на целіакію // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 11-15.

Вплив вмісту вітамінів D i B12 на частоту стеатогепатозу в дітей із надмірною масою тіла та ожирінням / Civan H. Ayyildiz [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т.16, № 3. – С. 40-45.

Григоровський В. В. Показники структурно-функціонального стану губчастої та компактної кістки та їх кореляція за експериментального глюкокортикоїд-індукованого остеопорозу в умовах застосування вітамінів D та E // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2018. – № 1. – С. 15-26.

Корзун В. Морські водорості для лікування і профілактики мікроелементозів // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 28-29.

Короб О. Роль вітамінів групи В у лікуванні нейропатії та нейропатичного болю // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 25-28.

Корост Я. В. Гіпергомоцистеїнемія: маркер дефіциту вітамінів групи В і незалежний фактор ризику розвитку серцево-судинних зазворювань = Гипергомоцистеинемия: маркер дефицита витаминов группы В и независимый фактор риска сердечно-сосудистых заболеваний / Я. В. Корост // Ліки України. – 2018. – № 1. – С. 33-36.

Пашковська Н. В. Підвищення ефективності лікування пацієнтів із метаболічним синдромом шляхом застосування комплексу селену та вітамінів Оксилік // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 53-58.

Поворознюк В. В. Вплив гіповітамінозу D на стан хворих до та після ендопротезування великих суглобів (огляд літератури) // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2019. – № 3. – С. 88-96.

Профілактика гіповітамінозів та гіпомікроелементозів у студентської молоді / Л. Б. Єльцова [и др.] // Довкілля та здоров’я. – 2018. – № 4. – С. 53-57.

Ровбуть Т. И. Критерии обоснованной витаминопрофилактики при хронической патологии у детей // Педиатрия. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 2. – С. 227-238.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Струк Т. А. Безпека та ефективність вітамінно-мінеральних комплексів з точки зору взаємодії мікронутрієнтів: погляд лікаря-фармаколога та акушера-гінеколога // Здоровье женщины. – 2019. – № 4. – С. 19-22.

Товстолиткіна Н. Вітамін D – чи все так просто, як здається? // З турботою про жінку. – 2019. – № 3. – С. 52-54.

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що була прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини. Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку, але дуже вавжливою є рання діагностика. Отже, наведемо основні чинники, на які потрібно звернути увагу батькам:

• Дитина рідко встановлює зоровий контакт або ж встановлює його в незвичний спосіб (наприклад, дивиться скоса на вас чи наче крізь вас).
• Виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, ніж від неї сподіваються.
• Переважно бавиться сама, перебуває наче у своєму власному світі.
• Не наслідує ігри інших дітей, поведінки батьків.
• Зовсім не виявляє зацікавлення до гри з однолітками.
• Дитина починала говорити, а потім перестала.
• Не реагує на прості вказівки, на звертання до неї, хоча її поведінка в інших ситуаціях свідчить про те, що у дитини немає проблем зі слухом.
• Розвиток мовлення дитини не відповідає її вікові.
• Механічно повторює почуті слова, наприклад, висловлювання з телепрограм. Повторює їх багаторазово.
• У спілкуванні не використовує ні жестів, ні міміки.
• Повторює у відповідь останні слова, з якими до неї звертаються.
• Надмірно боїться різких звуків (наприклад, шуму порохотяга), часто затуляє при цьому долонями очі, вуха.
• Не хоче, щоби її торкалися, обіймали, гладили по голові.
• Має стереотипні рухи, наприклад, клацає пальцями, крутить головою, погойдується.
• Протестує проти змін у середовищі довкола неї чи в способі життя (наприклад, проти зміни меблів у помешканні чи зміни маршруту, яким ходить у садочок).
• Надмірно захоплюється числами, датами, поодинокими предметами, однією темою. Їй подобається крутитися на місці, або ж вона захоплюється предметами, що крутяться.
• Має обмежене коло уподобань, наприклад, бавиться лише одним (часто незвичним) предметом, часто і багаторазово складає в ряд свої іграшки і т.п.
• Дитину важко зупинити в її повторюванні стереотипних дій чи фраз, відвернути її увагу на щось інше.
• Прив’язується до незвичних речей, любить бавитися стрічками, камінцями, паличками чи волоссям і т.п.
• Потребує точного дотримування встановлених ритуалів, різко реагує на будь-які зміни (наприклад, наполегливо вимагає дотримуватися однакової послідовності дій, купуючи щось у крамниці, або ж їсти лише з певного посуду, вдягатися тільки у такий, а не інший одяг, ходити постійно тією самою дорогою і т.п.).

Будьте пильними і будьте здорові!

Список літератури:

1. Акішина С. В.  “Діти дощу” : [особливі люди – аутисти] / С. В. Акішина // Початкове навчання та виховання. – 2012. – № 16/18. – С. 60–61.
2. Астапов В. М.  Понятие синдрома раннего детского аутизма / В. М. Астапов // Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии : учебное пособие для слушателей спецфак. по переподготовке работников народного образования по направлению “Психология” / В. М. Астапов. – Москва : Международная педагогическая академия, 1994. – С. 114–116.
3. Астапов В. М.  Психологические особенности аутичного ребенка / В. М. Астапов // Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии : учебное пособие для слушателей спецфак. по переподготовке работников народного образования по направлению “Психология” / В. М. Астапов. – Москва : Международная педагогическая академия, 1994. – С. 116–119.
4. Аутизм: без майбутнього чи все-таки… / підгот. Наталя Плохотнюк // Голос України. – 2012. – 16 жовт. (№ 194). – С. 14.
5. Балабан М.  Як навчати “дитину дощу” : [діти-аутисти] / Марина Балабан // Освіта України. – 2014. – 12 трав. (№ 17/18). – С. 13.
6. Білик Т. П.  Соціальна адаптація дітей з розладом аутистичного спектру : колективний міні-проект / Білик Тетяна Петрівна // Нива знань. – 2018. – № 4. – С. 55–58.
7. Болденкова Ю. В.  Ігрова діяльність в корекційній роботі з дітьми-аутистам / Ю. В. Болденкова // Педагогіка здоров’я. – 2012. – С. 352–353. – Бібліогр. в кінці ст.
8. Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами : навчально-методичний посібник : у 9 кн. Кн. 8. Дитина з аутизмом / А. А. Колупаєва, О. М. Таранченко, Т. В. Сак [та ін.] ; за заг. ред. А. А. Колупаєвої. – Київ : Літопис–ХХ, 2010. – 38 с. – (Інклюзивна освіта).
9. Скрипник Т. В.  Методика дослідження психічних процесів у дошкільників з аутизмом : методичні рекомендації / Т. В. Скрипник. – Київ : Пед. думка, 2008. – 72 с.
10. Скрипник Т. В.  Моделювання шкільної ситуації як засіб підготовки до навчання дітей з аутизмом : науково-методичний посібник / Т. В. Скрипник ; Ін-т спеціальної педагогіки АПН України. – Київ : Пед. думка, 2008. – 104 с.
11. Сухіна І.  Психологічна модель раннього втручання для дітей з аутизмом : посібник / І. Сухіна, І. Риндер, Т. Скрипник ; Інститут спеціальної педагогіки НАПН України ; за ред. І. В. Сухіної. – Київ ; Чернівці : Букрек, 2017. – 192 с.
12. Яковлева Л. М.  Психологічний супровід дітей-аутистів / Л. М. Яковлева. – Київ : Редакції загальнопед. газет, 2013. – 120 с. – (Бібліотека “Шкільного світу”).