Інша назва аїру болотного – татарськя шабля або татарник. Татаро-монголи поважали цю рослину і щиро вірили, що, опустивши корені татарника у водойму, можна очистити воду.

Батьківщиною рослини вважають Індію і Китай, звідки згодом вона розповсюдилася в інші краї та здобула визнання багатьох народів завдяки своїм лікувальним властивостям.

Зі Сходу у висушеному вигляді він потрапив до Давньої Греції й Давнього Риму. У Середньовіччя ароматний корінь возили до Європи через Туреччину переважно в зацукрованому вигляді як одну зі східних солодощів. Цілої рослини не бачили навіть ботаніки, які описували у Травниках тільки зацукровані корені аїру.

Здавна лепеху використовують  в медицині. Його лікувальні властивості цінували ще давні лікарі — Гіппократ, Діоскарид і Гален, які вважали аїр однією з найкорисніших рослин. А Ібн-Сінна вводив аїр до складу чудодійних ліків, особливо шанованих на Сході, — чорної кашки Саліма, лікувальної пасти Мітрідата. Лікувальні властивості аїру болотного описані також у давніх монгольських і тібетських манускриптах, присвячених лікуванню.

Корінь аїру використовують для поліпшення апетиту, при лікуванні кишково-шлункових захворювань, як тонізуючий, протизапальний, відхаркувальний засіб. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запаху з рота та промивання ран і виразок, при випадінні волосся. Аїр допомагає позбавитися тютюнової залежності. Вважається, що у того, хто пожує сухий корінь, виникне сильний блювотний ефект, який викликає відразу до куріння. На основі кореня аїру фармакологічна промисловість виготовляє низку препаратів.