Головний мозок людини надійно захищає себе від бактерій і вірусів. Однак інколи патогенні мікроорганізми виявляються сильнішими за захисні сили організму. В результаті виникає небезпечна хвороба  – енцефаліт. Захворювання має різну клінічну картину і призводить до важких ускладнень.

Енцефаліт – це гострий, як правило, дифузний запальний процес, що вражає паренхіму головного мозку. У деяких випадках може бути наслідком прогресування менінгіту. Така комбінована форма диференціюється як менінгоенцефаліт.

Поширеність хвороби коливається від 0,7 до 13,8 випадків на 100 тисяч населення. У дітей ці показники є традиційно вищими – від 10,5 до 13,8 на 100 тисяч населення щорічно.

Щодо факторів, які впливають на поширення хвороби, то тут важливу роль відіграють особливості навколишнього середовища – географічне розташування, сезон, вологість, температура повітря, наявність резервуару для передачі збудника.

Хвороба може передаватися через укуси кліщів і комарів, контактно – побутовим, повітряно – крапельним шляхом.

Ентеровіруси, тропні до нервової й м’язової тканини, також нерідко стають причиною розвитку енцефаліту. До запалення головного мозку можуть призводити також чадний газ і отрути важких металів. Не менш небезпечними є різні алергії важкої форми, а також аутоімунні порушення.

Відповідно до перебігу захворювання виділяють кілька типів вірусного енцефаліту:

– Гострий, що розвивається протягом кількох днів – тижня.

– Підгострий – триває до 6 місяців.

– Хронічний – клінічні симптоми зберігаються понад 6 місяців.

Найчастіше енцефаліти, зумовлені вірусною інфекцією, мають гострий, рідше – підгострий перебіг і атакують молодих людей і дітей раннього віку.

Крім того, енцефаліти поділяють на:

– первинні – їх провокують нейротропні віруси. Саме така форма хвороби вважається найбільш небезпечною, оскільки найчастіше стає причиною летальних випадків;

– вторинні –  у цьому випадку нервова система уражена імунною системою хворого (аутоімунна реакція);

– інфекційно – алергічні;

– постінфекційні.

Велика кількість вірусних енцефалітів не виявляються, через невиразність клінічної картини, легкий перебіг, а також через відсутність у широкому доступі специфічних аналізів. Відтак, часто трапляється, що у багатьох пацієнтів, у яких не було жодних скарг, лабораторні обстеження показують високий рівень антитіл до вірусів.

Енцефаліти (в тому числі вірусного генезу) не мають специфічної клінічної картини, яка б дозволила зі 100% впевненістю відрізнити, власне, енцефаліт від енцефалопатії (метаболічного, токсичного, імунного та ін. походження). 

Хвороба може проявлятися такими ранніми неспецифічними симптомами:

– лихоманка;

– головний біль;

– м’язово – суглобовий біль (так звана «ломота»);

– відчуття загального нездужання.

Протягом кількох наступних годин – днів, приєднуються загально мозкові та вогнищеві симптоми:

  • сплутаність (або повна втрата) свідомості, дезорієнтація;
  • сонливість;
  • судоми;
  • розлади мовлення;
  • слабкість, може бути повна втрата моторної функції або чутливості в деяких частинах тіла;
  • галюцинації;
  • неконтрольовані рухи очей (у тому числі, ністагм);
  • порушення зору.

Дуже важливо відрізняти інфекційний вірусний енцефаліт від енцефалопатії, тобто є досить багато патологічних станів, що супроводжуються енцефалопатичним синдромом, який може нагадувати вірусний енцефаліт. Найчастіше за клінічною картиною нагадують енцефаліт системні інфекції. Труднощі, пов’язані з діагностикою, виникають, у тому числі, і через метаболічні порушення (печінкова і ниркова недостатність, ускладнення цукрового діабету).

Найпоширенішими причинами енцефалопатії є гіпоксія/ішемія, метаболічні розлади, порушення харчування, інтоксикації, системні інфекції, злоякісна гіпертензія, черепно – мозкова травма, епілепсія (несудомний епістатус).

Підвищення внутрішньочерепного тиску – загальна ознака всіх енцефалітів, особливо на ранніх стадіях.

Прогноз та можливі наслідки для пацієнта

Більшість хворих на вірусний енцефаліт одужують без наслідків. Найбільш частим довготривалим ускладненням після вірусного енцефаліту є судомні напади, які можуть спостерігатися у 10 – 20%.

Однак у деяких пацієнтів внаслідок недуги виникають порушення інтелекту, зміни настрою та поведінки, екстра пірамідні симптоми, гіпонатріємія (особливо після енцефаліту Сент-Луїса), енцефалопатії, мононейропатії чи млявий параліч. Також можуть спостерігатися труднощі з концентрацією уваги, порушення поведінки, мови та/або втрата пам’яті. У дуже рідкісних випадках пацієнти перебувають у вегетативному стані.

Після перенесеного енцефаліту пацієнти потребують правильної реабілітації. До цього процесу мають бути залучені сімейні лікарі, неврологи, нейро-психологи, за потреби – епілептологи, логопеди, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури, соціальні працівники.

Енцефаліт – серйозне захворювання, його перебіг і наслідки залежать від преморбідного стану пацієнта, типу збудника, тяжкості інфекції.

Специфічна профілактика передбачає проведення вакцинації проти таких захворювань:

кору та краснухи;

грипу типу А і В;

вірусу вітряної віспи;

за епідемічними показами проти кліщового енцефаліту (для лісників, ветеринарів, мисливців), сказу (після укусу твариною).

Пацієнтам з імунодефіцитами, зокрема інфікованими ВІЛ, для профілактики виникнення енцефаліту необхідно систематично приймати антиретровірусні препарати, щоб запобігти розвитку опортуністичних інфекцій.

Неспецифічні заходи профілактики включають використання на природі, де висока ймовірність укусів кліщів і комарів, захисного одягу, москітних сіток.

Список рекомендованої літератури:

1). Герпетичний енцефаліт у дорослих (клініка, діагностика та інтенсивна терапія). (Методичні рекомендації). – Київ, 2003. – 40С.

2). Літовченко Т. А. Роль вірусних енцефалітів у розвитку епілептичних нападів і епілепсії / Т. А. Літовченко, А. В. Літовченко // Міжнародний неврологічний журнал. – 2021. – №2. – С. 73 – 80.

3). Цитомегаловірусний енцефаліт у дорослих імунокомпетентних хворих (клініка, діагностика та інтенсивна терапія). (Методичні рекомендації). – Київ, 2002. – 21С.

4). Щербатюк Н. Ю. Особливості перебігу вірусних енцефалітів у дітей старшого віку / Н. Ю. Щербатюк // Дитячий лікар. – 2021. – №4. – С. 12 – 15.

5). Ярош О. О. Герпетичний енцефаліт з епілептичним синдромом: клініка, особливості діагностики й лікування / О. О. Ярош // Актуальна інфектологія. – 2018. – №5. – С. 39 – 44.