Виникнувши в 1951 році генетика, або генна інженерія, як наука та
пов’язана з нею технологія модифікації генетичного матеріалу організмів, стала
швидко розвиватися і на сьогодні є однією з най динамічніших. Проте, як це
часто буває в історії науки, формування нової дослідницької області породжує і
певні проблеми та виклики. Найбільш резонансний відгук у суспільстві
викликали питання пов’язані з можливою шкодою для здоров’я, яку несуть
споживання самих генетично модифікованих рослин та продуктів вироблених з
них. Натомість етичним вимірам проблеми ГМО, і взагалі в чому ж полягає ця
проблема, на жаль було приділено значно менше уваги. Спробуємо
проаналізувати деякі етичні питання, які тут мають місце та продемонструвати
їхній відкритий характер.
Для початку нагадаємо, що термін ГМО позначає організм, генотип якого
було змінено за допомогою методів генної інженерії. Генетична модифікація
відрізняється від природного та штучного мутагенезу саме направленою зміною
генотипу. При цьому генетичний матеріал переносять з одного організму в
інший, використовуючи технологію рекомбінантних ДНК. Якщо при цьому
ДНК, яку переносять, походить з іншого виду, отримані організми називають
трансгенними.
Як відомо прихильники ГМО переконані, що у результаті таких
експериментів ми здатні отримати новий вид рослин, які будуть більш стійкими
до впливу зовнішнього середовища. А це, у свою чергу, допоможе нам у
збереженні врожаю та вирішенні однієї з сучасних глобальних проблем –
проблеми голоду.
Що ж до противників, то їхні аргументи, як правило, стосуються
потенційних ризиків споживання ГМО рослин та отриманих на їхній основі
продуктів для здоров’я людей (наприклад, алергії на споживання), вироблення
стійкості до пестицидів, можливого негативного впливу на біорізноманіття, і
особливо, відсутності довгострокових досліджень у цій царині.

Характерно, що як прихильники використання ГМО так і його критики,
керуються при цьому певними, не завжди постульованими та очевидними
етичними положеннями.
Для перших найвищою цінністю є людське життя, збереження та
розвиток людства на планеті. Окрім того, така позиція ґрунтується на іншому
важливому положенні, при якому ми не допускаємо, що рослина може бути
етичним суб’єктом. Задля набуття такого статусу потрібно мати етичну
свідомість, тобто володіти здатністю проводити розрізнення між добрим та
поганим, мати вміння обирати моральні вчинки та, безумовно нести
відповідальність за свої дії.
Натомість критики розпочинають з питання про те наскільки етичним є
наше втручання в інший живий організм, в результаті чого відбувається
вживляння частини «чужої» ДНК в ДНК іншої рослини? Противники такого
втручання, як правило, керуються дещо трансформованим кантівським
категоричним імперативом, згідно з яким ми повинні у своїй діяльності чинити
так, щоб завжди розглядати всі форми живого як цілі, а не як засоби (Фрітц Яр).
Вказаний імператив повністю узгоджується з варіантом екоцентричної
біоетики запропонованим одним з її засновників – Р. Поттером. Прихильники
цієї позиції вважають, що основною метою біоетики є вироблення та
обґрунтування ефективних поведінкових базових правил, спрямованих на
збереження життя у його різних проявах.
Безперечно тут одразу на думку спадає ще одне важливе програмне
висловлювання іншого з її фундаторів Еліо Згреччі, – «Не все, що технічно
можливе є етично дозволеним».
Очевидно, що така суперечливість у підходах вимагає певного
консенсусу та взаєморозуміння з обох сторін. Безумовно, що свої сильні
сторони та аргументи мають представники як першої так і другої групи.
Наприклад, прихильники використання ГМО слушно зауважують, що на
сьогодні людина не спроможна існувати та вижити не використовуючи рослин
чи тварин як їжу. І наша відмова від такого споживання видається дещо
утопічною.

З іншого боку, мають рацію і його критики, зауважуючи, що у своєму
етичному ставленні до різноманітних форм живого ми повинні виробити більш
помірковану позицію, та наділити рослини, незважаючи на вищесказане,
певним особливим нормативно-етичним статусом.
Таким чином вказана проблема має досить відкритий характер і потребує
виваженого підходу, який би врахував всі позиції та представлені точки зору.
Очевидно одне, якщо ми не зможемо враховувати загальну екологічну
ситуацію, яка склалася у результаті нашої діяльності, то нам буде досить важко
у подальшому вибудувати виважені відносини з різними формами живого.
Більш того такого роду нехтування ставить під питання саме існування людини
і планети у цілому. Проте безумовно ми також повинні враховувати і
особливий статус людини як особливої форми живого. Проблема у тому як
знайти правильне та консенсусне рішення, яке б змогло врахувати обопільні
інтереси та знайти правильний баланс у цьому питанні.