Вітамінна недостатність – захворювання, що виникає під час дефіциту вітамінів у їжі, а також якщо вітаміни, що надходять з їжею, не всмоктуються з кишечнику, або інтенсивно руйнуються в організмі. В залежності від ступеню вітамінної недостатності розрізняють авітамінози та гіповітамінози.

Авітамінози – тяжка форма вітамінної недостатності, що розвивається  при довгій відсутності вітамінів в їжі або порушенні їх засвоєння. Гиповітаміноз – захворювання, що виникає при неповному задоволенні потреб організму у вітамінах. З метою профілактики витамінної недостатності, потрібно знати причини її розвитку.

По-перше, низький вміст вітамінів у раціоні і неправильне харчування. Так, наприклад, відсутність в раціоні овочів, фруктів та ягід приводить до дефіциту в організмі вітамінів С і Р.

По-друге, недотримання правильних співвідношень між харчовими речовинами в раціоні (незбалансоване харчування). Наприклад, при дефіциті повноцінних білків у організмі виникає недостатність вітамінів С, А, В2, нікотинової та фолієвої кислот. Різке зниження в харчуванні жирів зменшує всмоктування із кишечника жиророзчинних вітамінів. При надлишку у харчуванні вуглеводів розвивається недостатність вітаміну В1.

Сезонні коливання вмісту вітамінів у харчових продуктах також впливають: так, в зимово-весняний період у овочах і фруктах знижується кількість вітаміну С, а в молочних продуктах та яйцах — витамінів А і D. Тому в зимово-весняний період, особливо в регіонах помірного й холодного клімату слід обирати практику профілактики гіповітамінозів, в тому числі, використовуючи полівітамінні препарати.

Якщо порушуються правила зберігання й кулінарної обробки продуктів. Наприклад, порушення правил холодної й теплової обробки овочів закінчується повним знищення аскорбінової кислоти (вітаміну С).

Некомпенсована підвищена потреба у вітамінах, що викликана особливостями праці та климату. Так, в умовах надзвичайно холодного клімату потреба у вітамінах підвищується на 30-60%. Важка фізична праця, нервово-психічне напруження також збільшують потребу організму у вітамінах.

Отже, знання причин розвитку того чи іншого виду вітамінної недостатності (гіповітамінозів) — основа їх профілактики и передумова для збільшення дози відповідних вітамінів.

Клінічні прояви гіповітамінозів з’являються не одразу, а після більш-менш тривалого дефіциту вітамінів в організмі. Розрізняють специфічні і неспецифічні ознаки гіповітамінозів. На початку захворювання з’являються неспецифічні ознаки: загальна слабкість, поганий апетит, підвищена дратівливість, погіршення сну тощо, які властиві багатьом захворюванням.

До специфічних ознак гіповітамінозів водносять: загальну сухість шкіри з легким відлущуванням (гіповітаміноз А, С, Р). Лискучий тип шкіри, дрібні, жовтуваті лусочки біля носогубних складок, носа, вух, (гіповітаміноз В2, B6, РР). Дрібні поверхневі крововиливи, особливо біля волосяних фолікул (гіповітаміноз С, Р). Потовщена сухувата шкіра, помережана неглибокими тріщинами, що надають їй мозаїчного вигляду, особливо біля ліктьових та колінних суглобів (гіповітаміноз А, РР).

Жовтувато-коричневе забарвлення шкіри, переважно в області вилиць, очних западин, надбрівних дуг (гіповітаміноз А, РР). Ламкість нігтів з утворенням зазубрених країв (гіповітаміноз А). Також синюшні губи (гіповітаміноз С, Р, РР), список можна продовжувати безкінечно.

При появі ознак вітамінної недостатності, слід негайно прийняти невідкладні заходи, щоб уникнути розвитку авітамінозу. Потрібно обов’язково звернутися до лікаря. Самолікування неприпустиме!

Завдання лікаря полягає в тому, щоб підтвердити діагноз гіповітамінозу і оцінити стан органів травлення, встановити захворювання, які можуть бути причиною вітамінної недостатності, або виявити інші причини розвитку вітамінного дефіциту. За необхідністю проводяться лабораторні дослідження з метою визначення характеру вітамінної недостатності.

Зрештою, тільки лікар зможе рекомендувати характер харчування й лікування. Лікар збере анамнез: що передувало й сприяло появі захворювання, чому виникла схильність до гіповітамінозу, особливості харчування й життєдіяльності, яка ще є симптоматика, дасть оцінку клінічній картині.

За статистикою до 70 % населення, в тому числі й діти, мають недостаток якогось вітаміну. На жаль, сьогодні мало хто звертається до лікаря з гіповітамінозом. Хоча самий достовірний спосіб з’язувати, якого саме вітаміну не вистачає — це лабораторні дослідження.

Неконтрольоване застосування лікарських засобів може сприяти досить швидкому розвитку гіпервітамінозів.

Список рекомендованої літератури

Hasret A. Вплив дотримання безглютенової дієти на дефіцит вітамінів і мікроелементів у хворих на целіакію // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 4. – С. 11-15.

Вплив вмісту вітамінів D i B12 на частоту стеатогепатозу в дітей із надмірною масою тіла та ожирінням / Civan H. Ayyildiz [et al.] // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т.16, № 3. – С. 40-45.

Григоровський В. В. Показники структурно-функціонального стану губчастої та компактної кістки та їх кореляція за експериментального глюкокортикоїд-індукованого остеопорозу в умовах застосування вітамінів D та E // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2018. – № 1. – С. 15-26.

Корзун В. Морські водорості для лікування і профілактики мікроелементозів // Фармацевт практик. – 2018. – № 6. – С. 28-29.

Короб О. Роль вітамінів групи В у лікуванні нейропатії та нейропатичного болю // НейроNews. – 2018. – № 8. – С. 25-28.

Корост Я. В. Гіпергомоцистеїнемія: маркер дефіциту вітамінів групи В і незалежний фактор ризику розвитку серцево-судинних зазворювань = Гипергомоцистеинемия: маркер дефицита витаминов группы В и независимый фактор риска сердечно-сосудистых заболеваний / Я. В. Корост // Ліки України. – 2018. – № 1. – С. 33-36.

Пашковська Н. В. Підвищення ефективності лікування пацієнтів із метаболічним синдромом шляхом застосування комплексу селену та вітамінів Оксилік // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2020. – Т. 16, № 3. – С. 53-58.

Поворознюк В. В. Вплив гіповітамінозу D на стан хворих до та після ендопротезування великих суглобів (огляд літератури) // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2019. – № 3. – С. 88-96.

Профілактика гіповітамінозів та гіпомікроелементозів у студентської молоді / Л. Б. Єльцова [и др.] // Довкілля та здоров’я. – 2018. – № 4. – С. 53-57.

Ровбуть Т. И. Критерии обоснованной витаминопрофилактики при хронической патологии у детей // Педиатрия. Восточная Европа. – 2020. – Том 8, № 2. – С. 227-238.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Статус вітамінів крові хворих на хронічну хворобу нирок II-V стадій / І. О. Дудар [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2018. – № 2. – С. 29-33.

Струк Т. А. Безпека та ефективність вітамінно-мінеральних комплексів з точки зору взаємодії мікронутрієнтів: погляд лікаря-фармаколога та акушера-гінеколога // Здоровье женщины. – 2019. – № 4. – С. 19-22.

Товстолиткіна Н. Вітамін D – чи все так просто, як здається? // З турботою про жінку. – 2019. – № 3. – С. 52-54.