26 серпня проводиться Міжнародний день боротьби з хворобою денге. Ці серпневі заходи у третій декаді місяця мають традиційний характер. 

Нині більше половини населення Землі схильні до ризику зараження цим захворюванням. Щорічно у світі реєструється понад  390 мільйонів випадків захворювання, 500 000 з яких припадає на найважчий різновид – геморагічну лихоманку денге, від якої помирає  25 000 осіб. 

26 серпня в усьому світі відзначається Міжнародний день боротьби з хворобою денге, що передається через укус заражених комарів, яка не передається від людини до людини. 

Це гостра інфекція, що викликається вірусом, яка може вразити будь – яку вікову групу.  Існує чотири штами денге, причому геморагічна лихоманка денге є найважчою. 

В однієї й тієї самої людини хвороба може розвинутися чотири рази, щоразу від різних штамів вірусу. 

Денге викликає грипоподібні симптоми, як – от лихоманка, болі в м’язах і головні болі, озноб, нудота і блювота. Іноді вона може перейти в небезпечний для життя стан, званий геморагічною або важкою формою денге.

Гарячка денге  (часто просто Денге, англ.denguefever, breakbonefever, seven day fever) – костоломна гарячка, суглобова гарячка, гарячка жирафів, п’ятиденна гарячка, семиденна гарячка, фінікова хвороба.  Денге відносять до арбовірусних хвороб, трансмісивних зоонозів.

Гарячку денге, як окрему хворобу, було помічено багато років тому. У китайській медичній енциклопедії, написаної за часів династії Цзінь, є начебто припис про людину, яка, ймовірно, мала гарячку денге. У книзі хворобу названо «водною отрутою», виникнення якої, однак, пов’язали з літаючими комахами. Однак є свідчення, що перший опис гарячки денге був зроблений значно пізніше, в 992 році, теж у китайській медичній енциклопедії, але за часів династії Сун у період Північної Сун. 

Епідемії гарячки, яка нагадує денге, були відзначені у Французькій Вест – Індії у 1635 р. і в Панамі у1699 р. У 1771 р. Хосе Сабатер, лікар військового госпіталю у Сан – Хуані, Пуерто – Рико, рекомендував лікування гарячки денге, яку він називав «костоломкою гарячкою», невеликою кількостю рому. 

Вважають, що не менше, ніж три епідемії гарячки денге мали місце наприкінці ХVІІІ століття. Дві з цих епідемій хвороби з симптомами, що дуже нагадували такі у сучасному клінічному перебігу гарячки денге, відбулися у 1779 р. – одна в Каїрі, друга у Батавії у голландській  Ост – Індії (нині Індонезія), про яку повідомив голландський лікар Давід Білон. 

Сама назва «гарячка денге» була вперше використана Бенджаміном Рашем, лікарем і одним із «батьків – засновників» США. У 1789 р. Раш використав цю назву у звіті про третю епідемію гарячки денге ХVІІІ ст., яка виникла у Філадельфії у 1780 році. Під час самої епідемії Раш користувався іншою назвою «жовчна ремітентна (та, що послаблює) гарячка». Раш вперше докладно описав усі  прояви цієї хвороби.

У листі, написаному у 1801 р. іспанською королевою Марією Луїзою Бурбон – Пармською під час її видужання після гарячки денге, було сказано: «Я відчуваю себе краще, тому що пройшло те, що мені було холодно навіть в одежі, що називають денге, вчора у мене була кровотеча, мені було незручно, тому що я не могла розмовляти, бо боліло горло». 

У 1818 р. відбулась серйозна епідемія денге в Перу – 50 тисяч людей  захворіли. Про пандемію гарячки денге заговорили між 1827 – 1828рр., коли хвороба охопила Віргінські острови, Ямайку, Кубу, Венесуелу, США, Мексику та Бразилію.

У 1906 – 1907 рр. австралійський натураліст Томас Лейн Бенкрофт визначив комара  Aedes aegypti як носія гарячки денге і зробив висновок, що хворобу спричинює мікроорганізм, відмінний від бактерії й найпростішого. 

Під час Другої світової війни флавівірус – збудника денге виділили  і культивували незалежно одне від одного японські лікарі Сусуму Хотта і Рен Кімура в Японії (1943р.) та американський мікробіолог Альберт Себін у Калькутті (1944р.) з крові хворих солдат. Потім стало відомо, що існує 4 різні генотипи вірусу денге.

Гарячка денге почала поширюватися набагато більше під час і після Другої світової війни. Вважають, що це сталося через те, що війна внесла різноманітні зміни у довкілля. Різні типи вірусу денге також поширювалися у нових регіонах. Є думка, що це напряму пов’язано із формуванням різних генотипів вірусу денге. Найбільше широке поширення гарячки денге наприкінці ХХ ст. пов’язують з появою геморагічних проявів. Вперше епідемія геморагічної гарячки денге відмічена у 1953 р., в столиці Філіппін Манілі. Епідеміологами зроблена була модель поширення хвороби, яка підтвердила думку, що перебіг із геморагічним компонентом є основою поширення гарячки денге в світі. Нині кожного року відбуваються епідемії денге, а раз на три роки – епідемії гарячки денге з геморагічними проявами. 

Нині ВООЗ вважає необхідним виділити гарячку денге (класичну) і тяжку гарячку денге, відносячи до останньої геморагічну гарячку денге і шоковий  синдром. Легкість зараження людей, швидкість поширення, тяжкий перебіг, висока летальність – особливості, які дозволяють віднести гарячку денге до тих інфекційних захворювань, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров’я населення, можуть швидко поширюватися в міжнародних  масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть зумовлювати надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я. Гарячку денге відносять до тих хвороб, що їх регулюють сучасні Міжнародні медико – санітарні правила 2005 року.

Збудника гарячки денге віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.

Це широко поширене захворювання в тропічних районах світу. Останнім часом вона дедалі частіше розвивається в міських районах і стала серйозною проблемою громадської охорони здоров’я, поряд  із лихоманкою Зіка та чикунгунья.

Список рекомендованої літератури:

 

  • Скрипник Л. М. Клинический случай микст – инфекции лихорадки денге и вирусного гепатита Е / Л. М. Скрипник, Е. В. Павленко, А. Л. Роганкова // Актуальтна інфектологія. – 2020. – Том 8, №1. – С. 113 – 114.
  • Клінічно підозрюваний міокардит, що ускладнює синдром шоку денге: Клінічний випадок та огляд літератури щодо  серцевих ускладнень у дитини із дихоманкою денге / D. A. Rachmi и др. // Здоровье ребенка. – 2021. – Т.16, №4. – С. 67 – 71.
  • Тюпа В. В. Нові аспекти патогенезу тяжкої гарячки денге / В. В. Тюпа, О. А. Герасименко // Медицина невідкладних станів. – 2022. – Т.18, №4. – С. 87.